Дві сестри, Альона та Рая, мають давню традицію зустрічатися в аеропорту й снідати разом. Старша — психіатриня, яка вже давно не вірить у кохання. Молодша ж навпаки повірила аж надто сильно. Її шлюб далекий від казкового, хоча при цьому жінка вагітна вже другою дитиною.
 

Випадкова сусідка Альони по літаку без упину теревенить і заважає їй збирати друзочки розбитого серця. А поки літак затримується, Рая розповідає дочці казку про принцесу, яку видали заміж за імператора. Закінчення казки їй доведеться придумати на ходу, під крики чоловіка та сльози доньки.
 

Обидві сестри-принцеси мають зробити свій вибір — наважитися довіритись або, навпаки, нарешті повірити собі. 

Валіза, розбите серце і шалене бажання жити — це все, що залишилося в тату-майстрині Єви після втечі з рідного Сіверськодонецька. Новий дім, село Кунча на Хмельниччині, зустрічає дівчину безробіттям, туалетом на вулиці, холодним тазиком для купання і ще холоднішими поглядами людей. І коли здається, що гірше бути не може, у сусідній будинок заселяється колишній. І не сам, а разом із мамою, яка ненавидить Єву, і новою нареченою.

Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні —  чи варто відбирати ще й кохання?

У селі, назву якого знають лише місцеві, горить сливове дерево і будинок, де колись жила велика родина. А в іншому з'являється Дуся — доросла дівчина з плюшевим драконом у руках, чорними руками та розгубленим поглядом. Вона не пам’ятає нічого про себе і не знає, де її дім. Але життя кожного, хто її зустріне, зміниться назавжди. 

«Мене звати Дуся» — це історія про пошук себе, дому, власної пам’яті та любові. Про страхи, які ми несемо з дитинства, втрати й відчайдушне прагнення бути видимими. І про те, як іноді чужі люди стають найріднішими.

Її ім’я — Летиція Кур’ята. Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І вона готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної  війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?

У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?

«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією. 

Виживши, відома молода мисткиня Еделін Браянт тікає з рідного міста, щоб її життя продовжилося. Проте вона лише виглядала так, немов готова зламатися будь-якої секунди, чи в неї вже не лишилося сил для подальшої боротьби, для життя?

Дівчина відмовилася від усього, що мала, і перетворилася на ніщо. Від її минулого не залишилося навіть імені. Із підробленими документами, ранами по всьому тілу й тріщинами на душі, Еделін починає нове життя. І коли нарешті дозволяє собі прийняти майбутнє — її таємницю розкривають. А згодом і саме минуле наздоганяє її…

Чи зможе хтось берегти її від себе самої?

Молода вихователька Міра опиняється в епіцентрі гучного скандалу. Її репутація та кар’єра зруйновані, майбутнє — туманне й незрозуміле, ще й на додачу змушують з’їхати з орендованої квартири. Вихід один — тимчасово втекти за місто, де на неї чекає небажаний спадок від батька: затишний будиночок, величезний яблуневий сад… і хлопець, який мав стати її пригодою на одну ніч, неважливим «першим млинцем», — а натомість став справжньою проблемою. 

Макс із першого погляду закохується в незнайомку з нічного клубу, аж раптом дізнається, що вона не тільки вкрала його серце, а й претендує на справу всього його життя. Попри почуття, він не збирається поступатися яблуневим садом, який став сенсом його існування.

Це тепла, а подекуди — спекотна історія про те, як неочікувана зустріч здатна змінити все. Про сад, у якому визрівають не лише яблука, а й почуття. Про перший млинець, який не завжди нанівець. І про кохання, яке, всупереч усьому, проростає крізь біль, образу і гнів.

Подруги з Києва — розкішні та самодостатні — живуть звичним міським життям. Попри успішну кар’єру й реалізованість у професії, вони відчувають, що заплутались у власних негативних упередженнях, невдалих спробах знайти себе й бути коханими.

У пошуках шляхів до поєднання з власною душею й відродження любові до себе вони готові їхати навіть на край світу! Або в прекрасну Іспанію!..Там подруги знайомляться із цікавими людьми, які надихають їх до внутрішніх змін.

Ніщо так не робить нас щасливими й красивими, як невимовне почуття любові, яке розквітає ізсередини, ніби розкішна ароматна квітка.

А що як дорослим теж потрібні канікули? Потрібен час, щоби розвіятись, розважитись, відволіктись. Щоби розібратись із собою і в собі. Щоби прийняти рішення. Канікули потрібні й тому, хто відвідує сеанси психотерапії, сподіваючись вирішити проблеми в сім’ї, і тій, хто ще має надію заслужити схвалення і любов батьків, й особливо — тій, хто переживає невдало закінчений роман, тікає з роботи й вигадує гру, де спостерігає за людьми, та зрештою сама стає її частиною.

Літні канікули — це нові знайомства, романтичні пригоди й холодні напої, та інколи це також розбиті серця і відмови, любовні трикутники і втрати.

Літні канікули для дорослих — це коктейль із довгих розмов, заборонених бажань і непростих виборів.

Але дорослі мають одну перевагу — їм можна все, якщо вони беруть за це відповідальність.

Чужа смерть тривожить лише тоді, коли відчуваєш загрозу для власного життя. Так завжди думала заступниця міського голови красуня Емілія Мельник, аж поки у горах не знайшли мертву дівчину з дивною раною на шиї. Ба більше: тіло таємничим чином перемістилося, наче покійна юнка сама перебралася з одного місця на інше. І сталося це того дня, коли у місті з'явився новий незвичайний переселенець, а молодша сестра Емілії Марта оголосила, що лихо, страшніше за війну, неминуче.

Що вона має на увазі? Чарин завжди був тихим, загубеним у горах містечком, й усі біди обходили його стороною. Та, схоже, спокійним йому більше не бути. Бо, окрім навали жахливих смертей, місто охопили хаос і таємничі негаразди. Емілії доведеться усвідомити: понад п'ятсот років тому її пращурка передбачила події сьогоднішніх днів і залишила нащадкам могутню допомогу з минулого.

Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці.

Життя Насті, зірки інстаграму, викликає заздрість: модний одяг, яскраві подорожі, лайки в соцмережах і стосунки з красунчиком Владом. Попереду нове досягнення — знімання в рекламі апельсинового соку серед мальовничих краєвидів Іспанії. Та раптом відфотошоплене життя Насті летить шкереберть. 

Несподіване знайомство з Богданом, який працює на апельсиновій плантації, надихає Настю втілити мрію дитинства — стати художницею. Усе стає можливим. Але вже не в сонячній Малазі, а в дощовитому Львові. Апельсиновий сад виростає з одного маленького зернятка. Здійснення мрії починається з першого кроку.

Що лишається матері, коли життя забирає у неї найцінніше — власну дитину, і вона опиняється у прірві відчаю і безсилля? Де вона бере сили не збожеволіти від невимовного болю і вселенської скорботи, які вже навічно оселилися у її серці?

У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони — різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне — найстрашніше, що може спіткати маму, — втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиро­­­тілого материнства.

«Мами́» — важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.

«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.

Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.

«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.

«Танґо смерті» — один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності. Події роману провідного українського  письменника Юрія Винничука роз­гортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджу­ють своєї дружби.

Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться...

«Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній».

Ця книжка - виключно чоловіча п'єса з використанням характерної військової риторики, написана відомим українським співаком Андрієм Кузьменком (Кузьмою), лідером групи "Скрябін". Книга "Я, Паштєт і Армія" - розповідь про армійського друга Кузьми Паштєта (Сергія Павлова), який потрапив в армію через проблеми з деканом в університеті, де Сергій був кандидатом біологічних наук. Книга проникнута армійськими буднями та гумором, який підійме настрій кожному.

Що робити сестрам, яким так легко загубитися у власних думках і бажаннях у великому місті? Все наче й добре, але хочеться поставити життя на паузу, хоча б до вересня, та повернутися у місце свого дитинства. Заплетені стіни старого будинку відгороджують від усього світу з його безліччю питань, а бабуся Тея нічого не запитує, зате завжди поруч.

 
Але літо час не спиняє: на порозі будинку з’являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Всі у цьому домі — і самі сестри, і бабуся, і індійська кузина, і розгублена мама, і навіть рудий кіт без імені — на порозі змін. Літо іде, ростуть гарбузи на експорт, розмови не стихають, а проблеми і рішення біжать наввипередки.

Класичний роман провідної української письменниці Марії Матіос «БУКОВА ЗЕМЛЯ» — це захоплива і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман- панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року.

І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю і гуцульським чаром.

У другій половині ХVІІ століття в Запорозькій Січі сталася неймовірна подія, яку зафіксовано в архівах тодішньої Московії і яку не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?

Про автора:
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера». «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра.

Історія успішної бізнес-леді, яку ненавидить і боїться весь колектив. За збігом обставин (і невеликої «допомоги» підлеглих), замість вишуканого SPA-готелю Анна потрапляє до маленького будиночка на верхівці Карпат. Там героїню чекає безліч сюрпризів, пригод і неочікуваних знайомств, адже туди ж приїжджає військовий ЗСУ Назар, який прагне відпочити у першій за три роки служби відпустці. Кілька днів разом перевертають життя героїв з ніг на голову і назавжди змінюють усе. Магія українських Карпат дарує обом ідеальний шанс знайти своє щастя. Але чи зможуть Анна і Назар поступитися своєю гордістю, побачити себе справжніх і зрозуміти власні почуття?

«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому.
 

У центрі історії — Рита, авторка пісень, яка за останні сім років нічого не написала. Вона намагається розібратися, чому ж так сталося. Чому не вийшло побудувати стосунки з колишнім партнером по гурту і чи здатна справжня дружба пережити все?

Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами. А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.
 

Валерія Бабко легко й іронічно фіксує стан покоління: його жарти, сленг і переживання, тісно пов’язані з воєнною реальністю.

ІСТОРІЇ, ЩО ЖИВУТЬ У СЕРЦІ ВІЙНИ І ЛЮБОВІ
 

Сузір’я популярних українських письменниць

Дев’ята збірка серії

Ця збірка - мозаїка людських доль, які переплітаються у темряві війни, світлі ранкової надії та незгасному теплі львівських вечорів. Герої і героїні цих історій зустрічають нових себе у волонтерських центрах, на Личаківському цвинтарі, в укриттях під час повітряної тривоги чи на лінії фронту.

Усі оповідання об'єднує Львів - місто, де кожна ніч дихає молитвами, а кожен світанок народжується з любові. Це простір, де навіть найглибший біль проростає новим життям, де поруч із гіркотою втрати живе незламність, а зі страхом - ніжність. Тут, серед дощів, дзвінків, сирен і спогадів, відбуваються дивовижні зустрічі - з собою, з коханням, із тишею, яка промовляє голосніше за слова.

«Вона раптом теж знайшла себе у світі. І зрозуміла, що насправді ніколи не губилася». 

Жінка без імені, яка вирушила до Таїланду без купальника й жодного плану. Своє ім’я вона залишила вдома разом з розбитим серцем і роботою, яка довела її до повного виснаження. Тож тепер скуповує манго та їздить на рожевому велосипеді. Плаче від гострого соусу й самотності. Товаришує з геконами, знайомиться із чоловіками та заводить нових друзів, кожен з яких випадково повертає їй частинку втраченого. 

За тисячі кілометрів від дому жінка має звикнути до себе іншої. До себе справжньої. І познайомитися з цією новою собою.

«Гра в перевдягання» Артема Чеха — це розповідь не тільки про війну, а й — передусім — про те, як переживає український солдат себе у війську, як він намагається мінімізувати армійський вплив на свою цивільну, тобто істинну — принаймні в довоєнні часи — структуру. І про те, чого він так боявся і що мусив повторити. Це багато внутрішнього болю і бажання втекти в інші реальності, які, здається, завжди поруч, але насправді — недосяжні. Це не світлі історії про героїзм і звитягу. Це про темну матерію внутрішнього світу і колективну трагедію кількох поколінь, яка раптом стає і твоєю також. Елегія про непотрібний досвід, що руйнує і кривдить. Гра в перевдягання, у якій неможливо виграти, але можна знайти те, за що варто триматися.

«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

Скалічені війною долі

Кирило був закоханий в Кіру ще зі школи. Та вже тоді вони були занадто різні, аби бути разом. І навіть весілля не змінило цієї обставини. Але Кирило завжди хотів бути поруч. Коли у 2014 почалася війна, запальна та відчайдушна Кіра вирушили добровольцем. І Кирилові не залишалося нічого, окрім як піти за нею. Він ладен був вирушити у саме пекло. І навіть тоді, коли Кіра отримала те страшне поранення, що зробило її калікою, Кирило був поруч.

Та одного дня у комп’ютері дружини він знаходить те, що здатне покласти край їхньому майбутньому. Невже жінка, заради якої він ладен був померти, має інше життя? Те, в якому для Кирила немає місця…

Чи можна поєднати пригодницький роман і художній репортаж? Так, бо саме такою є ця книжка про любов до мандрів і пошук кохання. 

Коли бізнес-партнер напівжартома радить одружитися із танзанійкою, бо це дозволить суттєво економити у наступних подорожах, головний герой — українець, який возить тури до Африки, — починає діяти. Це дає поштовх до великої пригоди, яскравого калейдоскопа з кумедних і зворушливих історій про невдалі побачення й оглядини, а також про глибоке пізнання країни. 

Споглядання за життям диких тварин на сафарі, сходження на вершину священного для народу масаїв вулкана, візити до племен, кавова церемонія на схилі гори, рафтинг порогами Нілу, контакти з не дуже безпечними людьми. Не оминаючи болісних тем, автор розповідає про колонізацію та деколонізацію Африки, проблеми постколоніальних країн, а також про те, чому годі шукати книжок, написаних мовою суахілі.

Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків  — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».

У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.

Роман «Насіння кмину» — це історія про пошуки себе і сміливість бути чесною із собою. Одного дня тобі приходить повідомлення в месенджер від незнайомого чоловіка, і твій світ миттєво перевертається з ніг на голову. Виявляється, ти знала його й заглядалася ще підліткою, коли ви чекали автобус. Лише ніколи не наважувалася заговорити. А що, коли в розмові з тепер не таким уже й незнайомим чоловіком ти дізнаєшся щось особливе? Правду про себе, наприклад. Тепер постає єдине питання: що з тією правдою робити? Готового рецепту бути собою не існує. А якщо додати дрібку солі, менше цукру, насіння кмину? Чи вистачить героїні сміливості пробувати, помилятись, шукати далі, аби повернути в життя надію, зробити його чесним, насиченим, справжнім?

В есе авторка розмірковує над темами, що близькі багатьом жінкам: усвідомлення й пошуки себе справжньої, власні кордони, ставлення до чоловіків, до світу, до себе. Як прийняти себе такою, яка ти є? Чи можна певний досвід прожити й відпустити? Цю книжку варто прочитати, аби дізнатися, як любити різну себе.

Кіноповість «УКРИ» відомого українського письменника, дра­матурга та кіносценариста Богдана Жолдака (1948–2018) — це бо­йо­ва проза про сучасну російсько-українську війну, яка триває вже майже 400 років…

«УКРИ» — суціль­ний «екшн», заснований на реаль­них по­­діях т. зв. АТО, у якому сучасні українці, подібно до героїв «Енеїди», відчайдушно жар­тують зі смертю, захи­щаючи свою землю і честь.

«Небесна парасоля» Ірини Савки — це своєрідний літопис пам’яті про життя звичайних українців, про яких не знімають фільми й не загадують в енциклопедіях. А проте усі персонажі такі реалістичні, що кожному слову тут безсумнівно віриш. У коротких історіях із замальовок постають цілісні картини: війна, час радянської окупації, підпільна боротьба, арешти й концтабори, щоденна рутина, втрати, гіркий біль і зламані долі… Й водночас — кохання, яке триває усе життя, глибина почуттів, мудрість і важливість справжніх цінностей. Тут багато світлої надії, яка не проминає незалежно від того, як крутиться небесна парасоля над світом і над кожним із нас.

«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.

Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.

2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм  – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає?

«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед повномасштабною війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт. 

Під час війни втрати неминучі, і кожен має знайти свій спосіб, як їх пережити. Командир гарматного розрахунку Тимофійович був зовсім не готовий втратити молодого побратима, з яким вони так багато бачили разом. Тепер чоловік мусить пройти довгий шлях від скорботи до прийняття, здолати кілька гірських вершин і внутрішній біль, щоби врешті усвідомити — відпустити не значить забути.

Настав час закенсилити книжкову блогерку

Книжки завжди були її прихистком. Але тепер, коли коронавірус відрізав Надю Книжицьку від світу, а улюблений блог став тягарем, навіть вони не рятують від самотності. Та все змінюється, коли їй до рук потрапляє загадкова книжка – історія від невідомого автора, що детально описує її особисте життя. Спершу це виглядає як злий жарт, але з кожною сторінкою відчуття страху посилюється: цей автор знає те, чого не міг знати ніхто?

Погрози змушують дівчину повернутися в Соколяни – рідне містечко зі старими сімейними драмами, байдужими колишніми друзями й безліччю таємниць. Хто ж надіслав їй цю книгу? Чому через стільки років знову відкриваються старі рани і чи зможе Надя поглянути правді у вічі? Чим ближче до розгадки, тим більшою стає загроза, що нависає над її життям…

Під час повномасштабного вторгнення Анна виїжджає із сином у Париж, де вимушена починати все спочатку. На неї чекають безліч викликів: життя в еміграції, розлучення з чоловіком, сімейні перипетії та пошук себе. Познайомившись у соцмережах з Максимом, який воює на фронті, жінка наважується повернутися в Україну і спробувати налагодити власне життя.

Сестри Анни — Віра та Рита — намагаються знайти своє місце в світі, сповненому втрат, розчарувань і нових початків. У пристрасних стосунках із колишнім однокласником студентка Віра вагітніє, а коли той зникає, дівчина зустрічає своє справжнє кохання. Рита ж, яка втратила коханого в юному віці, вагається: її почуття до чоловіка справжні чи вона лише намагається себе в цьому переконати?

Зворушлива історія про людські стосунки, сімейні зв’язки та пошуки справжнього кохання під час війни. Героям доведеться змінюватись та працювати над собою, щоб дізнатись, чи справді існує той самий він і та сама вона.

«Повернення» — це друга антологія сучасної прози від випускників школи Litosvita, тексти до якої відібрало журі у складі Ростислава Семківа, Богдани Романцової та Ганни Улюри.

Спустошені будинки на лінії фронту. Маленькі селища, де смерть — це справжня подія, та великі окуповані міста, що відчайдушно тримаються за життя. Флористка, яка збирає особливі букети для вбраних у чорне, та шкільна вчителька, готова віддати дітям усю себе. Килим, який прожив долю, захопливішу за долі багатьох людей, курка Ребека та навіть історія кохання інопланетян на тлі загибелі цілої планети. 

Смерті, воскресіння, самотність, утрати, пошуки близьких і зустрічі з собою — усе це змальовують випускники Litosvita в антології «Повернення».

Звідки беруться бунтарки? З ковбасних кущів Яремча, районних показів мод і сміливості бути інакшою там, де вимагають суворих копій. Невигадані (а тому ще більш неймовірні) історії Ірени Карпи розкажуть про її дитинство та пошуки себе, а також про мандри, де містика і фантазія безсоромно панують над дійсністю. Від кам’янистих гірських стежок і до вічних паризьких барів, від купання у повільних водах Дніпра і до сексу під час арії Кармен: сідайте зручно, пристібайте ремені. Наша подорож починається.

Володар Всесвіту, а може, навіть його Творець, успішно керує своїми підданими, коли випадково дізнається, що вони з товаришами насправді живуть у божевільні, в кімнаті для буйних. Компанія виривається на волю — начувайтеся, поліціянти, пияки та негідне керівництво міста. Тихоня і його товариші точно знають, чого вони хочуть від світу та як це отримати.

От тільки б не заснути, бо Завтра знову стане Сьогодні.

Вам було коли-небудь сумно до болю у грудях? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо було дихати? Вам було коли-небудь настільки нестерпно самотньо, що не хотілося жити?

Головна героїня книги «По той бік сонця» опиняється межі та потрапляє до закритого відділення однієї з психіатричних клінік у Німеччині — місця, де суспільство ховає тих, хто не вписується у рамки «нормальності». З моменту, коли вона здає в приймальні лікарні всі гострі предмети, починається її довгий шлях одужання. Вона знайомиться з іншими пацієнтами, палить з ними на балконі та веде розмови, які змінюють її погляд на багато речей.

Це сповідь про падіння та про надію на зліт. Це історія боротьби, де крихке та майже невловиме «я» змагається із самим собою. Це також історія одного Вибору. Цього разу було обрано Життя.

Павлик —  викладач філософії. Він називає себе дрозофілою, мушкою без голосу та без правди. Чоловік споглядає з балкона Голосіївський парк, п’є з кухлика вино, пише колегам некрологи та читає лекції. 

Книжки цікавлять Павлика більше, ніж жінки, свобода хвилює більше, ніж самотність. 

Загублений у вирі настирливих колег, колишніх коханок і нескінченної пиятики, Павлик пише листи про любов. Отримує відповіді, але в один момент перестає. 

Дрозофіла кружляє над томиком Канта, як самотній Павлик — навколо образу загадкової жінки.