Лінда Янг — найкраща в рекрутинговій агенції, що полює на спеціалістів у Кремнієвій долині та закриває найскладніші заявки. Розумна, зухвала, емоційна та збіса гарна. 

Лінда отримує на перший погляд легке завдання — повернути на роботу програміста Джеймса Вуда, який конче потрібний не найприємнішому замовнику. Обставини змушують її пристати на пропозицію, а на допомогу приходить загадковий і гарячий асистент Джеймса.

Чи вдасться дівчині зрештою вполювати не тільки чергового кандидата на вакансію, а й кохання всього свого життя?

Короткі миті потрібності, коли серед повторюваної рутини стається неочікуване і твої дії допомагають це виправити. Саме заради цього ти вчився, аби зараз вирішити правильно. Правильних рішень із часом більшає, а от відчуття потрібності — ні.

Будні районної лікарні. Пацієнти, зморені лікарі, санітарки та ріки розчинної кави.

Зупинка серця, зупинка мозку, кінцева зупинка. Кінець чергування. Будні анестезіолога та лавина пацієнтів і паперів, під якою — лікар, звичайна людина, яка колись обрала рятувати інших.

Чи памʼятаєте ви зими свого дитинства, коли снігові замети перетворювали звичайні хати на казкові білі палати, коли у класі аромат рідкісних на ті часи помаранчів свідчив, що нині свято Миколая, а за ним і Різдво?! Тоді все навколо наповнювалося таємничим і чудодійним настроєм і очікуванням дива. Ці часи давно позаду, і що далі наше дитинство, то частіше в передріздвяні дні оживають його образи, а з ними ті, хто з любовʼю творив і наповнював для нас цей зникомий світ.

Відомий збирач спогадів, письменник Олег Ущенко, своїми оповіданнями повертає нас у світ родинних традицій, де багато тепла, любові, смаку і сміху. Христос народжується і кличе нас усіх зібратися під дахом рідної хати, щоб гідно відсвяткувати день Його приходу на світ!

Ця книга для читачів, які цінують чар і смак нашого слова, уміють відчувати і проживати написане, а ще захоплюються затишним різдвяним читанням.

Біда не ходить самотою. У життя Вероніки вона увірвалась разом із повномасштабною війною 2022 року, евакуацією з рідної Луганщини на Львівщину та невтішним діагнозом лікарів, що знайшли у жінки пухлину. Чоловік Петро покидає Вероніку одразу після операції. Тож зневірена, пошрамована тілом та душею жінка вирішує переїхати до Києва та почати життя спочатку.

Вероніка обіцяє собі більше не заводити стосунків із чоловіками. Занадто багато болю принесли вони в її життя. Але випадкова зустріч з Іваном на Володимирській гірці дарує останній шанс на жіноче щастя. От тільки в долі свої плани.

1990 рік. Рід Луциків продовжує боротьбу, хоч і не всі з родини мають однакові погляди на життя, свободу та правду. У Києві спалахує Революція на граніті. Юна студентка Марія, донька Івана Луцика, долучається до протестів. На мітингу вона закохується в палкого страйкаря Олексія. Степан Луцик попереджає брата, що участь його доньки в антирадянських мітингах небезпечна. Та Іван і сам таємно допомагає мітингарям.

Страйки на площі Жовтневої революції досягають апогею. Степан отримує особливе завдання: вистрілити в повітря, щойно страйкарі прийдуть під Верховну Раду, щоб КГБ почало зачистку. Та серед мітингарів Степан помічає свою доньку Аліну. Тож він мусить зробити непростий вибір...

Що для вас Різдво?

Це бабусині пиріжки, що своїми пахощами перебивають звуки повітряної тривоги. І ліхтарик, що світить у темряві крізь кілька поколінь. Це золотава коробка зі здійсненим бажанням і просто чай у термосі, дбайливо приготований мамою. Це кіт, що сопе біля ніг, і курочки, які виходять із хліва — на волю, до світла. Це легенда про меч Єдності і видиво зі спаленням дідуха, незручна шапка з кроля і дідовий шашлик. А ще — тиха-тиха молитва Бога.

Перед вами дрібка історій, що попри тривоги і втрати, мовчання і невисловлені образи, відстані й різниці у стравах на столі, об'єднують нас у велику родину. Це оповідки про світло, яке ми несемо в собі, дитинство і дім, до якого завжди хочеться повертатися.

Можливо, серед цих сторінок захована і ваша відповідь на запитання: «Що для мене Різдво?». Тож нехай вона буде поруч — як яскравий відблиск Різдвяної зірки, що світить навіть у найтемніші дні.

Тридцять першого грудня, по обіді, до могили Агати приходить Ґустав. Прибирає старе листя і ставить у вазу декілька соснових гілок. Ґустав регулярно навідує могилу дружини й говорить з різними людьми. Це може бути Злата, яка ніяк не наважиться вирішити, чи хоче народжувати. Красень-тренер, що мріє про власну школу та боїться старості. Психологиня Лінда, якій так болить від розбитих мрій про театральну кар’єру, що вона не помічає нічого навколо себе. Або ж іспанець Кіке, якому не вдається знайти своє місце у цьому світі й зрозуміти, кого бажає його палке серце.

У кожного є власна історія, і для кожного в Ґустава є свої слова. Та хто він сам і чи може їм допомогти? 

Це історія про бажання та мрії, про втрачене і незнайдене, історія про всіх тих, хто зараз вагається.

Книжка одкровень та осмислень нашого ЧасоПростору. Зовнішнього і внутрішнього. Про Час, що несе нас у вічність. І про місце, де ми завжди Дома. Про душевні скарби колишніх і поточних днів. І, звісно, про таємниче життя Слів.

Прописаних, промовлених і промовчаних.

Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці.

Ключі від теперішнього завжди припадають пилом у минулому. Та чи кожен має відвагу добровільно відімкнути комори своєї памʼяті, де замкнено зраду і підступ, законсервовано брехню? Як часто наші вчинки в минулому б’ють рикошетом по рідних, кардинально змінюючи їхні життя?

Якнайточніші маркери 70-80-90-х років ХХ ст., аж до побутових дрібниць: тотальна ідеологічна цензура будь-якої сфери життя, шантаж і підступи КҐБ, а також намагання героїв скинутися своїх привидів — усе це в новому романі визначної української письменниці Марії Матіос «Жінці можна довіряти».

Шинелі і методи роботи МҐБ і каральних органів з попередніх книжок письменниці нікуди не ділися — вони перекочували в сучасні кабінети і перетворилися у більш витончені ігри з жертвами.

Життя Насті, зірки інстаграму, викликає заздрість: модний одяг, яскраві подорожі, лайки в соцмережах і стосунки з красунчиком Владом. Попереду нове досягнення — знімання в рекламі апельсинового соку серед мальовничих краєвидів Іспанії. Та раптом відфотошоплене життя Насті летить шкереберть. 

Несподіване знайомство з Богданом, який працює на апельсиновій плантації, надихає Настю втілити мрію дитинства — стати художницею. Усе стає можливим. Але вже не в сонячній Малазі, а в дощовитому Львові. Апельсиновий сад виростає з одного маленького зернятка. Здійснення мрії починається з першого кроку.

Що лишається матері, коли життя забирає у неї найцінніше — власну дитину, і вона опиняється у прірві відчаю і безсилля? Де вона бере сили не збожеволіти від невимовного болю і вселенської скорботи, які вже навічно оселилися у її серці?

У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони — різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне — найстрашніше, що може спіткати маму, — втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиро­­­тілого материнства.

«Мами́» — важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.

«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.

Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.

«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.

Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев'ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття. 

«Танґо смерті» — один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності. Події роману провідного українського  письменника Юрія Винничука роз­гортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджу­ють своєї дружби.

Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться...

«Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній».

Ця книжка - виключно чоловіча п'єса з використанням характерної військової риторики, написана відомим українським співаком Андрієм Кузьменком (Кузьмою), лідером групи "Скрябін". Книга "Я, Паштєт і Армія" - розповідь про армійського друга Кузьми Паштєта (Сергія Павлова), який потрапив в армію через проблеми з деканом в університеті, де Сергій був кандидатом біологічних наук. Книга проникнута армійськими буднями та гумором, який підійме настрій кожному.

Класичний роман провідної української письменниці Марії Матіос «БУКОВА ЗЕМЛЯ» — це захоплива і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман- панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року.

І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю і гуцульським чаром.

У другій половині ХVІІ століття в Запорозькій Січі сталася неймовірна подія, яку зафіксовано в архівах тодішньої Московії і яку не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?

Про автора:
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера». «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра.

Іноді приготувати кутю — справжній челендж. Особливо, якщо ви опинилися далеко від дому і не маєте жодних інгредієнтів, крім великого бажання — такого, як мали герої однойменного оповідання, що й дало назву збірці.

Загалом до збірки увійшло 17 історій про українських підлітків, що в умовах війни проживають різдвяний час зовсім по-іншому, ніж колись. Хтось опинився в чужій країні і сумує за друзями чи рідними, хтось ходить із таємною колядою в окупованому Криму, хтось втратив найріднішу людину і не може навіть думати про свято. Але і в найтяжчому сумі є острівці для надії і можна віднайти світло темних днів. Бо насправді найбільше, чого ми потребуємо для різдвяного дива, — любов і підтримка друзів та рідних.

Дві сестри, Альона та Рая, мають давню традицію зустрічатися в аеропорту й снідати разом. Старша — психіатриня, яка вже давно не вірить у кохання. Молодша ж навпаки повірила аж надто сильно. Її шлюб далекий від казкового, хоча при цьому жінка вагітна вже другою дитиною.
 

Випадкова сусідка Альони по літаку без упину теревенить і заважає їй збирати друзочки розбитого серця. А поки літак затримується, Рая розповідає дочці казку про принцесу, яку видали заміж за імператора. Закінчення казки їй доведеться придумати на ходу, під крики чоловіка та сльози доньки.
 

Обидві сестри-принцеси мають зробити свій вибір — наважитися довіритись або, навпаки, нарешті повірити собі. 

Валіза, розбите серце і шалене бажання жити — це все, що залишилося в тату-майстрині Єви після втечі з рідного Сіверськодонецька. Новий дім, село Кунча на Хмельниччині, зустрічає дівчину безробіттям, туалетом на вулиці, холодним тазиком для купання і ще холоднішими поглядами людей. І коли здається, що гірше бути не може, у сусідній будинок заселяється колишній. І не сам, а разом із мамою, яка ненавидить Єву, і новою нареченою.

Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні —  чи варто відбирати ще й кохання?

Виживши, відома молода мисткиня Еделін Браянт тікає з рідного міста, щоб її життя продовжилося. Проте вона лише виглядала так, немов готова зламатися будь-якої секунди, чи в неї вже не лишилося сил для подальшої боротьби, для життя?

Дівчина відмовилася від усього, що мала, і перетворилася на ніщо. Від її минулого не залишилося навіть імені. Із підробленими документами, ранами по всьому тілу й тріщинами на душі, Еделін починає нове життя. І коли нарешті дозволяє собі прийняти майбутнє — її таємницю розкривають. А згодом і саме минуле наздоганяє її…

Чи зможе хтось берегти її від себе самої?

Молода вихователька Міра опиняється в епіцентрі гучного скандалу. Її репутація та кар’єра зруйновані, майбутнє — туманне й незрозуміле, ще й на додачу змушують з’їхати з орендованої квартири. Вихід один — тимчасово втекти за місто, де на неї чекає небажаний спадок від батька: затишний будиночок, величезний яблуневий сад… і хлопець, який мав стати її пригодою на одну ніч, неважливим «першим млинцем», — а натомість став справжньою проблемою. 

Макс із першого погляду закохується в незнайомку з нічного клубу, аж раптом дізнається, що вона не тільки вкрала його серце, а й претендує на справу всього його життя. Попри почуття, він не збирається поступатися яблуневим садом, який став сенсом його існування.

Це тепла, а подекуди — спекотна історія про те, як неочікувана зустріч здатна змінити все. Про сад, у якому визрівають не лише яблука, а й почуття. Про перший млинець, який не завжди нанівець. І про кохання, яке, всупереч усьому, проростає крізь біль, образу і гнів.

А що як дорослим теж потрібні канікули? Потрібен час, щоби розвіятись, розважитись, відволіктись. Щоби розібратись із собою і в собі. Щоби прийняти рішення. Канікули потрібні й тому, хто відвідує сеанси психотерапії, сподіваючись вирішити проблеми в сім’ї, і тій, хто ще має надію заслужити схвалення і любов батьків, й особливо — тій, хто переживає невдало закінчений роман, тікає з роботи й вигадує гру, де спостерігає за людьми, та зрештою сама стає її частиною.

Літні канікули — це нові знайомства, романтичні пригоди й холодні напої, та інколи це також розбиті серця і відмови, любовні трикутники і втрати.

Літні канікули для дорослих — це коктейль із довгих розмов, заборонених бажань і непростих виборів.

Але дорослі мають одну перевагу — їм можна все, якщо вони беруть за це відповідальність.

«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому.
 

У центрі історії — Рита, авторка пісень, яка за останні сім років нічого не написала. Вона намагається розібратися, чому ж так сталося. Чому не вийшло побудувати стосунки з колишнім партнером по гурту і чи здатна справжня дружба пережити все?

Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами. А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.
 

Валерія Бабко легко й іронічно фіксує стан покоління: його жарти, сленг і переживання, тісно пов’язані з воєнною реальністю.

«Вона раптом теж знайшла себе у світі. І зрозуміла, що насправді ніколи не губилася». 

Жінка без імені, яка вирушила до Таїланду без купальника й жодного плану. Своє ім’я вона залишила вдома разом з розбитим серцем і роботою, яка довела її до повного виснаження. Тож тепер скуповує манго та їздить на рожевому велосипеді. Плаче від гострого соусу й самотності. Товаришує з геконами, знайомиться із чоловіками та заводить нових друзів, кожен з яких випадково повертає їй частинку втраченого. 

За тисячі кілометрів від дому жінка має звикнути до себе іншої. До себе справжньої. І познайомитися з цією новою собою.

«Гра в перевдягання» Артема Чеха — це розповідь не тільки про війну, а й — передусім — про те, як переживає український солдат себе у війську, як він намагається мінімізувати армійський вплив на свою цивільну, тобто істинну — принаймні в довоєнні часи — структуру. І про те, чого він так боявся і що мусив повторити. Це багато внутрішнього болю і бажання втекти в інші реальності, які, здається, завжди поруч, але насправді — недосяжні. Це не світлі історії про героїзм і звитягу. Це про темну матерію внутрішнього світу і колективну трагедію кількох поколінь, яка раптом стає і твоєю також. Елегія про непотрібний досвід, що руйнує і кривдить. Гра в перевдягання, у якій неможливо виграти, але можна знайти те, за що варто триматися.

«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

Скалічені війною долі

Кирило був закоханий в Кіру ще зі школи. Та вже тоді вони були занадто різні, аби бути разом. І навіть весілля не змінило цієї обставини. Але Кирило завжди хотів бути поруч. Коли у 2014 почалася війна, запальна та відчайдушна Кіра вирушили добровольцем. І Кирилові не залишалося нічого, окрім як піти за нею. Він ладен був вирушити у саме пекло. І навіть тоді, коли Кіра отримала те страшне поранення, що зробило її калікою, Кирило був поруч.

Та одного дня у комп’ютері дружини він знаходить те, що здатне покласти край їхньому майбутньому. Невже жінка, заради якої він ладен був померти, має інше життя? Те, в якому для Кирила немає місця…

Чи можна поєднати пригодницький роман і художній репортаж? Так, бо саме такою є ця книжка про любов до мандрів і пошук кохання. 

Коли бізнес-партнер напівжартома радить одружитися із танзанійкою, бо це дозволить суттєво економити у наступних подорожах, головний герой — українець, який возить тури до Африки, — починає діяти. Це дає поштовх до великої пригоди, яскравого калейдоскопа з кумедних і зворушливих історій про невдалі побачення й оглядини, а також про глибоке пізнання країни. 

Споглядання за життям диких тварин на сафарі, сходження на вершину священного для народу масаїв вулкана, візити до племен, кавова церемонія на схилі гори, рафтинг порогами Нілу, контакти з не дуже безпечними людьми. Не оминаючи болісних тем, автор розповідає про колонізацію та деколонізацію Африки, проблеми постколоніальних країн, а також про те, чому годі шукати книжок, написаних мовою суахілі.

Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків  — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».

У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.

Кіноповість «УКРИ» відомого українського письменника, дра­матурга та кіносценариста Богдана Жолдака (1948–2018) — це бо­йо­ва проза про сучасну російсько-українську війну, яка триває вже майже 400 років…

«УКРИ» — суціль­ний «екшн», заснований на реаль­них по­­діях т. зв. АТО, у якому сучасні українці, подібно до героїв «Енеїди», відчайдушно жар­тують зі смертю, захи­щаючи свою землю і честь.

«Небесна парасоля» Ірини Савки — це своєрідний літопис пам’яті про життя звичайних українців, про яких не знімають фільми й не загадують в енциклопедіях. А проте усі персонажі такі реалістичні, що кожному слову тут безсумнівно віриш. У коротких історіях із замальовок постають цілісні картини: війна, час радянської окупації, підпільна боротьба, арешти й концтабори, щоденна рутина, втрати, гіркий біль і зламані долі… Й водночас — кохання, яке триває усе життя, глибина почуттів, мудрість і важливість справжніх цінностей. Тут багато світлої надії, яка не проминає незалежно від того, як крутиться небесна парасоля над світом і над кожним із нас.

«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.

Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.

2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм  – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає?

«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед повномасштабною війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт. 

Під час війни втрати неминучі, і кожен має знайти свій спосіб, як їх пережити. Командир гарматного розрахунку Тимофійович був зовсім не готовий втратити молодого побратима, з яким вони так багато бачили разом. Тепер чоловік мусить пройти довгий шлях від скорботи до прийняття, здолати кілька гірських вершин і внутрішній біль, щоби врешті усвідомити — відпустити не значить забути.

Настав час закенсилити книжкову блогерку

Книжки завжди були її прихистком. Але тепер, коли коронавірус відрізав Надю Книжицьку від світу, а улюблений блог став тягарем, навіть вони не рятують від самотності. Та все змінюється, коли їй до рук потрапляє загадкова книжка – історія від невідомого автора, що детально описує її особисте життя. Спершу це виглядає як злий жарт, але з кожною сторінкою відчуття страху посилюється: цей автор знає те, чого не міг знати ніхто?

Погрози змушують дівчину повернутися в Соколяни – рідне містечко зі старими сімейними драмами, байдужими колишніми друзями й безліччю таємниць. Хто ж надіслав їй цю книгу? Чому через стільки років знову відкриваються старі рани і чи зможе Надя поглянути правді у вічі? Чим ближче до розгадки, тим більшою стає загроза, що нависає над її життям…

Під час повномасштабного вторгнення Анна виїжджає із сином у Париж, де вимушена починати все спочатку. На неї чекають безліч викликів: життя в еміграції, розлучення з чоловіком, сімейні перипетії та пошук себе. Познайомившись у соцмережах з Максимом, який воює на фронті, жінка наважується повернутися в Україну і спробувати налагодити власне життя.

Сестри Анни — Віра та Рита — намагаються знайти своє місце в світі, сповненому втрат, розчарувань і нових початків. У пристрасних стосунках із колишнім однокласником студентка Віра вагітніє, а коли той зникає, дівчина зустрічає своє справжнє кохання. Рита ж, яка втратила коханого в юному віці, вагається: її почуття до чоловіка справжні чи вона лише намагається себе в цьому переконати?

Зворушлива історія про людські стосунки, сімейні зв’язки та пошуки справжнього кохання під час війни. Героям доведеться змінюватись та працювати над собою, щоб дізнатись, чи справді існує той самий він і та сама вона.

Ліна завжди жила за чужими правилами: її нудна рутина похвилинно розписана нареченим, який прагне перетворити кохану на зразкову домогосподарку і матір майбутніх дітей. Тож не дивно, коли доля підкидає Ліні шанс усе змінити, вона ризикує — і з головою пірнає у невідомість: яхтовий тур, нові знайомства, дрібка інтриг і привабливий капітан, зустріч з яким перевертає життя догори дриґом. 

І все складається ідеально, аж доки минуле не нагадує про себе незагоєними ранами, що змушують Ліну остаточно обрати: пристрасний короткочасний роман чи справжні стосунки? І головне: чи варте кохання того, щоб зректися заради нього найважливішого — самої себе?

«Усі персонажі вигадані. Або ні» — це роман про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе.

«Повернення» — це друга антологія сучасної прози від випускників школи Litosvita, тексти до якої відібрало журі у складі Ростислава Семківа, Богдани Романцової та Ганни Улюри.

Спустошені будинки на лінії фронту. Маленькі селища, де смерть — це справжня подія, та великі окуповані міста, що відчайдушно тримаються за життя. Флористка, яка збирає особливі букети для вбраних у чорне, та шкільна вчителька, готова віддати дітям усю себе. Килим, який прожив долю, захопливішу за долі багатьох людей, курка Ребека та навіть історія кохання інопланетян на тлі загибелі цілої планети. 

Смерті, воскресіння, самотність, утрати, пошуки близьких і зустрічі з собою — усе це змальовують випускники Litosvita в антології «Повернення».