Навіть у найсильнішій темряві ми можемо бути світлом одне одному

Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти: кава в надбитому горнятку, чергова серія телевізійного детективу, папіроса і киця Анфіса, яка зайняла всі теплі місця у квартирі. Аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон.

І саме так жінка, яка вже давно перестала вірити в майбутнє, раптово отримала непросте завдання: зберегти дитину. А маленька, розгублена Любця, мусила подорослішати і триматися лише за мамину обіцянку «Ми по тебе скоро приїдемо!». Але попри те, що війна підступно змінює маршрути і дотриматися найщиріших обіцянок буває зовсім не просто, Любця знаходить нових друзів, розбиває улюблений бабцин сервіз, і вірить в диво.

Це книжка про вибори, які ми робимо під час війни. Про своїх і чужих. Про совість і зміни. Про дім. І про сильних жінок.

Марія — науковиця, мама трьох і любляча дружина. Утім війна в одну мить зруйнувала все — жінка змушена покинути країну разом з дітьми та налагоджувати життя й карʼєру в німецькому містечку. Вона розривається між новими викликами та зобовʼязаннями вимушено самотньої матері. А тим часом контакт із чоловіком тоншає з кожним пропущеним дзвінком. 

Чи можна служити своїй країні на чужині? Чи здатні стосунки витримати випробування відстанню? І зрештою, як повернутися додому, якщо вже точно не знаєш, де дім?

Голоси то віддаляються, то завмирають. Лине світом коляда, світла, різдвяна, промениста... Панує над світом Світло Новонародженого Дитяти. Оновлення, тиха піднесена радість у Дусі. Довкола видозмінюється простір. Це невловима мить, але вона стає невидимим порухом душі, яка врапт оживає і, здається, возвеличується разом з Небесами. Світ стає инакшим. Світло святкує довгоочікувану Перемогу... З Різдвом у Серці народжується кожний... З Різдвом у Серці зустрічаймо кожний день, день майбутньої Перемоги...

Загадковий незнайомець телефонує до письменника з пропозицією показати йому загублену скарбову печеру, де колись зустрічалися гетьман Мазепа та шведський король Карл ХІІ. Заінтригований автор вирушає в дорогу, де зрештою знаходить неймовірний скарб: сучасний партизан передає йому давній рукопис спогадів свого діда про повстанську боротьбу проти московських окупантів у 20-х роках минулого століття.

Колишнє й сучасне сплітається в містичний клубок, де ми побачимо реінкарнацію тодішніх повстанців у їхніх онуках і правнуках. Але це, як завжди в романах Василя Шкляра, реальна містика, де навіть за таємницями несамовитого кохання стоїть пронизлива правда, якої не вигадаєш.

Чужа смерть тривожить лише тоді, коли відчуваєш загрозу для власного життя. Так завжди думала заступниця міського голови красуня Емілія Мельник, аж поки у горах не знайшли мертву дівчину з дивною раною на шиї. Ба більше: тіло таємничим чином перемістилося, наче покійна юнка сама перебралася з одного місця на інше. І сталося це того дня, коли у місті з'явився новий незвичайний переселенець, а молодша сестра Емілії Марта оголосила, що лихо, страшніше за війну, неминуче.

Що вона має на увазі? Чарин завжди був тихим, загубеним у горах містечком, й усі біди обходили його стороною. Та, схоже, спокійним йому більше не бути. Бо, окрім навали жахливих смертей, місто охопили хаос і таємничі негаразди. Емілії доведеться усвідомити: понад п'ятсот років тому її пращурка передбачила події сьогоднішніх днів і залишила нащадкам могутню допомогу з минулого.

Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці.

Ключі від теперішнього завжди припадають пилом у минулому. Та чи кожен має відвагу добровільно відімкнути комори своєї памʼяті, де замкнено зраду і підступ, законсервовано брехню? Як часто наші вчинки в минулому б’ють рикошетом по рідних, кардинально змінюючи їхні життя?

Якнайточніші маркери 70-80-90-х років ХХ ст., аж до побутових дрібниць: тотальна ідеологічна цензура будь-якої сфери життя, шантаж і підступи КҐБ, а також намагання героїв скинутися своїх привидів — усе це в новому романі визначної української письменниці Марії Матіос «Жінці можна довіряти».

Шинелі і методи роботи МҐБ і каральних органів з попередніх книжок письменниці нікуди не ділися — вони перекочували в сучасні кабінети і перетворилися у більш витончені ігри з жертвами.

Життя Насті, зірки інстаграму, викликає заздрість: модний одяг, яскраві подорожі, лайки в соцмережах і стосунки з красунчиком Владом. Попереду нове досягнення — знімання в рекламі апельсинового соку серед мальовничих краєвидів Іспанії. Та раптом відфотошоплене життя Насті летить шкереберть. 

Несподіване знайомство з Богданом, який працює на апельсиновій плантації, надихає Настю втілити мрію дитинства — стати художницею. Усе стає можливим. Але вже не в сонячній Малазі, а в дощовитому Львові. Апельсиновий сад виростає з одного маленького зернятка. Здійснення мрії починається з першого кроку.

Що лишається матері, коли життя забирає у неї найцінніше — власну дитину, і вона опиняється у прірві відчаю і безсилля? Де вона бере сили не збожеволіти від невимовного болю і вселенської скорботи, які вже навічно оселилися у її серці?

У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони — різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне — найстрашніше, що може спіткати маму, — втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиро­­­тілого материнства.

«Мами́» — важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.

«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.

Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.

«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.

Толік щойно здійснив головну мрію свого життя: купив будинок, де все буде так, як хоче лише він, та ще й у чотирьох тисячах кілометрів від усієї своєї надокучливої родини. Однак війна перевернула все, і на голову йому звалилась рідня: мама, одноногий дядько, далека родичка зі своїм слинявим песиком, сестра з депресивною подругою і навіть котячі свекруха й невістка.

У той час, коли в Україні розносить вибуховими хвилями вікна, гинуть сотнями й тисячами люди, у будинку Толіка війна не окопна, вона отака, життьова: у деталях побуту людей, які намагаються в чужій країні створити свою тимчасову домівку із запахом помідорів. Тут є та нестерпна простота повсякдення людей, душі яких — вдома, в Україні. Але війна — весь час з ними. Вона — як та драбина, яка має багато щаблів, висот і вимірів.

Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев'ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття. 

«Танґо смерті» — один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності. Події роману провідного українського  письменника Юрія Винничука роз­гортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджу­ють своєї дружби.

Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться...

«Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній».

Ця книжка - виключно чоловіча п'єса з використанням характерної військової риторики, написана відомим українським співаком Андрієм Кузьменком (Кузьмою), лідером групи "Скрябін". Книга "Я, Паштєт і Армія" - розповідь про армійського друга Кузьми Паштєта (Сергія Павлова), який потрапив в армію через проблеми з деканом в університеті, де Сергій був кандидатом біологічних наук. Книга проникнута армійськими буднями та гумором, який підійме настрій кожному.

У другій половині ХVІІ століття в Запорозькій Січі сталася неймовірна подія, яку зафіксовано в архівах тодішньої Московії і яку не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?

Про автора:
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера». «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра.

Австрійський фотограф Карл-Йозеф Цумбруннен приїжджає до України, щоб віднайти себе і своє призначення. В химерній мандрівці його супроводжують перекладачка Рома Воронич із майже дорослою донькою й чоловіком-поетом, професор Доктор, дві стриптизерки та режисер — постановник відеокліпів. Прибувши до вельми дивного карпатського готелю — колишньої метеостанції, — товариство опиняється на межі містичного потойбіччя.

Світ роману — це карнавал гуцульського фольклору, культури кінця 1990-х, мафійних розбірок і високої поезії Богдана-Ігоря Антонича. Іронія й гумор тут сусідять із філософським смутком, із хаосу народжуються надія та європейська Україна, а герої вкрай небезпечними шляхами повертаються до власної загубленої сутності.

«Дванадцять обручів» — культовий карпатський роман, який свого часу викликав запальні суперечки і, як виявилося, донині зберіг актуальність. Перекладений англійською, німецькою, французькою, іспанською, польською, словенською, хорватською, італійською та норвезькою мовами.

Лінда Янг — найкраща в рекрутинговій агенції, що полює на спеціалістів у Кремнієвій долині та закриває найскладніші заявки. Розумна, зухвала, емоційна та збіса гарна. 

Лінда отримує на перший погляд легке завдання — повернути на роботу програміста Джеймса Вуда, який конче потрібний не найприємнішому замовнику. Обставини змушують її пристати на пропозицію, а на допомогу приходить загадковий і гарячий асистент Джеймса.

Чи вдасться дівчині зрештою вполювати не тільки чергового кандидата на вакансію, а й кохання всього свого життя?

1990 рік. Рід Луциків продовжує боротьбу, хоч і не всі з родини мають однакові погляди на життя, свободу та правду. У Києві спалахує Революція на граніті. Юна студентка Марія, донька Івана Луцика, долучається до протестів. На мітингу вона закохується в палкого страйкаря Олексія. Степан Луцик попереджає брата, що участь його доньки в антирадянських мітингах небезпечна. Та Іван і сам таємно допомагає мітингарям.

Страйки на площі Жовтневої революції досягають апогею. Степан отримує особливе завдання: вистрілити в повітря, щойно страйкарі прийдуть під Верховну Раду, щоб КГБ почало зачистку. Та серед мітингарів Степан помічає свою доньку Аліну. Тож він мусить зробити непростий вибір...

Тридцять першого грудня, по обіді, до могили Агати приходить Ґустав. Прибирає старе листя і ставить у вазу декілька соснових гілок. Ґустав регулярно навідує могилу дружини й говорить з різними людьми. Це може бути Злата, яка ніяк не наважиться вирішити, чи хоче народжувати. Красень-тренер, що мріє про власну школу та боїться старості. Психологиня Лінда, якій так болить від розбитих мрій про театральну кар’єру, що вона не помічає нічого навколо себе. Або ж іспанець Кіке, якому не вдається знайти своє місце у цьому світі й зрозуміти, кого бажає його палке серце.

У кожного є власна історія, і для кожного в Ґустава є свої слова. Та хто він сам і чи може їм допомогти? 

Це історія про бажання та мрії, про втрачене і незнайдене, історія про всіх тих, хто зараз вагається.

До Гімалаїв веде багато шляхів, але тільки Редьчин лежить через фальшиву доставку піци, Ляйпциг і GPS-навігатор, що таємниче з’являється на порозі. Лишається тільки захопити із собою нового знайомого Дорже — і можна сміливо рушати. От тільки сміливо — це не про Редьку. Вона нестиме рюкзак із сумнівами та бажанням утекти на яке-небудь Ґоа, втрапить у кілька курйозів і знайде дорогу там, де безсилі будь-які мапи. І не одразу помітить, як Гімалаї й непрохане кохання змінять її назавжди.

Дві сестри, Альона та Рая, мають давню традицію зустрічатися в аеропорту й снідати разом. Старша — психіатриня, яка вже давно не вірить у кохання. Молодша ж навпаки повірила аж надто сильно. Її шлюб далекий від казкового, хоча при цьому жінка вагітна вже другою дитиною.
 

Випадкова сусідка Альони по літаку без упину теревенить і заважає їй збирати друзочки розбитого серця. А поки літак затримується, Рая розповідає дочці казку про принцесу, яку видали заміж за імператора. Закінчення казки їй доведеться придумати на ходу, під крики чоловіка та сльози доньки.
 

Обидві сестри-принцеси мають зробити свій вибір — наважитися довіритись або, навпаки, нарешті повірити собі. 

Валіза, розбите серце і шалене бажання жити — це все, що залишилося в тату-майстрині Єви після втечі з рідного Сіверськодонецька. Новий дім, село Кунча на Хмельниччині, зустрічає дівчину безробіттям, туалетом на вулиці, холодним тазиком для купання і ще холоднішими поглядами людей. І коли здається, що гірше бути не може, у сусідній будинок заселяється колишній. І не сам, а разом із мамою, яка ненавидить Єву, і новою нареченою.

Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні —  чи варто відбирати ще й кохання?

У селі, назву якого знають лише місцеві, горить сливове дерево і будинок, де колись жила велика родина. А в іншому з'являється Дуся — доросла дівчина з плюшевим драконом у руках, чорними руками та розгубленим поглядом. Вона не пам’ятає нічого про себе і не знає, де її дім. Але життя кожного, хто її зустріне, зміниться назавжди. 

«Мене звати Дуся» — це історія про пошук себе, дому, власної пам’яті та любові. Про страхи, які ми несемо з дитинства, втрати й відчайдушне прагнення бути видимими. І про те, як іноді чужі люди стають найріднішими.

Виживши, відома молода мисткиня Еделін Браянт тікає з рідного міста, щоб її життя продовжилося. Проте вона лише виглядала так, немов готова зламатися будь-якої секунди, чи в неї вже не лишилося сил для подальшої боротьби, для життя?

Дівчина відмовилася від усього, що мала, і перетворилася на ніщо. Від її минулого не залишилося навіть імені. Із підробленими документами, ранами по всьому тілу й тріщинами на душі, Еделін починає нове життя. І коли нарешті дозволяє собі прийняти майбутнє — її таємницю розкривають. А згодом і саме минуле наздоганяє її…

Чи зможе хтось берегти її від себе самої?

Молода вихователька Міра опиняється в епіцентрі гучного скандалу. Її репутація та кар’єра зруйновані, майбутнє — туманне й незрозуміле, ще й на додачу змушують з’їхати з орендованої квартири. Вихід один — тимчасово втекти за місто, де на неї чекає небажаний спадок від батька: затишний будиночок, величезний яблуневий сад… і хлопець, який мав стати її пригодою на одну ніч, неважливим «першим млинцем», — а натомість став справжньою проблемою. 

Макс із першого погляду закохується в незнайомку з нічного клубу, аж раптом дізнається, що вона не тільки вкрала його серце, а й претендує на справу всього його життя. Попри почуття, він не збирається поступатися яблуневим садом, який став сенсом його існування.

Це тепла, а подекуди — спекотна історія про те, як неочікувана зустріч здатна змінити все. Про сад, у якому визрівають не лише яблука, а й почуття. Про перший млинець, який не завжди нанівець. І про кохання, яке, всупереч усьому, проростає крізь біль, образу і гнів.

Подруги з Києва — розкішні та самодостатні — живуть звичним міським життям. Попри успішну кар’єру й реалізованість у професії, вони відчувають, що заплутались у власних негативних упередженнях, невдалих спробах знайти себе й бути коханими.

У пошуках шляхів до поєднання з власною душею й відродження любові до себе вони готові їхати навіть на край світу! Або в прекрасну Іспанію!..Там подруги знайомляться із цікавими людьми, які надихають їх до внутрішніх змін.

Ніщо так не робить нас щасливими й красивими, як невимовне почуття любові, яке розквітає ізсередини, ніби розкішна ароматна квітка.

А що як дорослим теж потрібні канікули? Потрібен час, щоби розвіятись, розважитись, відволіктись. Щоби розібратись із собою і в собі. Щоби прийняти рішення. Канікули потрібні й тому, хто відвідує сеанси психотерапії, сподіваючись вирішити проблеми в сім’ї, і тій, хто ще має надію заслужити схвалення і любов батьків, й особливо — тій, хто переживає невдало закінчений роман, тікає з роботи й вигадує гру, де спостерігає за людьми, та зрештою сама стає її частиною.

Літні канікули — це нові знайомства, романтичні пригоди й холодні напої, та інколи це також розбиті серця і відмови, любовні трикутники і втрати.

Літні канікули для дорослих — це коктейль із довгих розмов, заборонених бажань і непростих виборів.

Але дорослі мають одну перевагу — їм можна все, якщо вони беруть за це відповідальність.

Історія успішної бізнес-леді, яку ненавидить і боїться весь колектив. За збігом обставин (і невеликої «допомоги» підлеглих), замість вишуканого SPA-готелю Анна потрапляє до маленького будиночка на верхівці Карпат. Там героїню чекає безліч сюрпризів, пригод і неочікуваних знайомств, адже туди ж приїжджає військовий ЗСУ Назар, який прагне відпочити у першій за три роки служби відпустці. Кілька днів разом перевертають життя героїв з ніг на голову і назавжди змінюють усе. Магія українських Карпат дарує обом ідеальний шанс знайти своє щастя. Але чи зможуть Анна і Назар поступитися своєю гордістю, побачити себе справжніх і зрозуміти власні почуття?

«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому.
 

У центрі історії — Рита, авторка пісень, яка за останні сім років нічого не написала. Вона намагається розібратися, чому ж так сталося. Чому не вийшло побудувати стосунки з колишнім партнером по гурту і чи здатна справжня дружба пережити все?

Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами. А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.
 

Валерія Бабко легко й іронічно фіксує стан покоління: його жарти, сленг і переживання, тісно пов’язані з воєнною реальністю.

«Вона раптом теж знайшла себе у світі. І зрозуміла, що насправді ніколи не губилася». 

Жінка без імені, яка вирушила до Таїланду без купальника й жодного плану. Своє ім’я вона залишила вдома разом з розбитим серцем і роботою, яка довела її до повного виснаження. Тож тепер скуповує манго та їздить на рожевому велосипеді. Плаче від гострого соусу й самотності. Товаришує з геконами, знайомиться із чоловіками та заводить нових друзів, кожен з яких випадково повертає їй частинку втраченого. 

За тисячі кілометрів від дому жінка має звикнути до себе іншої. До себе справжньої. І познайомитися з цією новою собою.

«Гра в перевдягання» Артема Чеха — це розповідь не тільки про війну, а й — передусім — про те, як переживає український солдат себе у війську, як він намагається мінімізувати армійський вплив на свою цивільну, тобто істинну — принаймні в довоєнні часи — структуру. І про те, чого він так боявся і що мусив повторити. Це багато внутрішнього болю і бажання втекти в інші реальності, які, здається, завжди поруч, але насправді — недосяжні. Це не світлі історії про героїзм і звитягу. Це про темну матерію внутрішнього світу і колективну трагедію кількох поколінь, яка раптом стає і твоєю також. Елегія про непотрібний досвід, що руйнує і кривдить. Гра в перевдягання, у якій неможливо виграти, але можна знайти те, за що варто триматися.

Чи можна поєднати пригодницький роман і художній репортаж? Так, бо саме такою є ця книжка про любов до мандрів і пошук кохання. 

Коли бізнес-партнер напівжартома радить одружитися із танзанійкою, бо це дозволить суттєво економити у наступних подорожах, головний герой — українець, який возить тури до Африки, — починає діяти. Це дає поштовх до великої пригоди, яскравого калейдоскопа з кумедних і зворушливих історій про невдалі побачення й оглядини, а також про глибоке пізнання країни. 

Споглядання за життям диких тварин на сафарі, сходження на вершину священного для народу масаїв вулкана, візити до племен, кавова церемонія на схилі гори, рафтинг порогами Нілу, контакти з не дуже безпечними людьми. Не оминаючи болісних тем, автор розповідає про колонізацію та деколонізацію Африки, проблеми постколоніальних країн, а також про те, чому годі шукати книжок, написаних мовою суахілі.

Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків  — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».

У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.

Кіноповість «УКРИ» відомого українського письменника, дра­матурга та кіносценариста Богдана Жолдака (1948–2018) — це бо­йо­ва проза про сучасну російсько-українську війну, яка триває вже майже 400 років…

«УКРИ» — суціль­ний «екшн», заснований на реаль­них по­­діях т. зв. АТО, у якому сучасні українці, подібно до героїв «Енеїди», відчайдушно жар­тують зі смертю, захи­щаючи свою землю і честь.

«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.

Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.

Іноді доля розводить людей для того, щоб звести знову в дивний і химерний спосіб, серед війни й потрощеного міста. 

Аделіна залишила містечко в юності, відкрита до викликів і сповнена сподівань, не по-тутешньому гарна й не схожа на однолітків. За кілька десятиліть вона повертається до батьківської хати в передмісті Києва з іншого, американського життя. Хтось із друзів дитинства змінився, хтось лишився таким самим, а когось змінить війна, що невпинно наближається. 

Вони проживуть тепле літо і страшний лютий разом, щоб усвідомити: підбита одного дня жирна риска «ніколи» нічого не варта перед питанням життя і смерті. І все складеться так, як мало бути, бо час повертає свій борг. Зрештою, що таке п’ятдесят років самотності у порівнянні з вічністю?

Настав час закенсилити книжкову блогерку

Книжки завжди були її прихистком. Але тепер, коли коронавірус відрізав Надю Книжицьку від світу, а улюблений блог став тягарем, навіть вони не рятують від самотності. Та все змінюється, коли їй до рук потрапляє загадкова книжка – історія від невідомого автора, що детально описує її особисте життя. Спершу це виглядає як злий жарт, але з кожною сторінкою відчуття страху посилюється: цей автор знає те, чого не міг знати ніхто?

Погрози змушують дівчину повернутися в Соколяни – рідне містечко зі старими сімейними драмами, байдужими колишніми друзями й безліччю таємниць. Хто ж надіслав їй цю книгу? Чому через стільки років знову відкриваються старі рани і чи зможе Надя поглянути правді у вічі? Чим ближче до розгадки, тим більшою стає загроза, що нависає над її життям…

Ліна завжди жила за чужими правилами: її нудна рутина похвилинно розписана нареченим, який прагне перетворити кохану на зразкову домогосподарку і матір майбутніх дітей. Тож не дивно, коли доля підкидає Ліні шанс усе змінити, вона ризикує — і з головою пірнає у невідомість: яхтовий тур, нові знайомства, дрібка інтриг і привабливий капітан, зустріч з яким перевертає життя догори дриґом. 

І все складається ідеально, аж доки минуле не нагадує про себе незагоєними ранами, що змушують Ліну остаточно обрати: пристрасний короткочасний роман чи справжні стосунки? І головне: чи варте кохання того, щоб зректися заради нього найважливішого — самої себе?

«Усі персонажі вигадані. Або ні» — це роман про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе.

«Повернення» — це друга антологія сучасної прози від випускників школи Litosvita, тексти до якої відібрало журі у складі Ростислава Семківа, Богдани Романцової та Ганни Улюри.

Спустошені будинки на лінії фронту. Маленькі селища, де смерть — це справжня подія, та великі окуповані міста, що відчайдушно тримаються за життя. Флористка, яка збирає особливі букети для вбраних у чорне, та шкільна вчителька, готова віддати дітям усю себе. Килим, який прожив долю, захопливішу за долі багатьох людей, курка Ребека та навіть історія кохання інопланетян на тлі загибелі цілої планети. 

Смерті, воскресіння, самотність, утрати, пошуки близьких і зустрічі з собою — усе це змальовують випускники Litosvita в антології «Повернення».