«Міфи» (2017) — перша книжка циклу Стівена Фрая (друга  — «Герої», третя — «Троя», що вийшла друком у видавництві «Фоліо») — це чудова нагода поринути у захопливий світ грецьких міфів зі всіма його дивовижними, романтичними, комічними, трагічними, жорстокими і чарівними подробицями. І хоча всі ці сюжети можна знайти у сотнях книжок, присвячених Давній Греції, Фрай завдяки своєму оригінальному авторському стилю перетворює просте викладення матеріалу на захопливу розповідь, від якої неможливо відірватися.

У своєму романі «Стріла Амура калібром 7,62» Петро Лущик розповідає драматичну історію двох родин — Сокирків і Затуливітер — упродовж більш ніж сто років, від 1918-го і до сьогодення. Тут і часи після Першої світової війни, і період Української Народної Республіки та після неї, і Друга світова війна. В сюжеті історії давніх часів переплітаються із сьогоденням. Географія твору охоплює Київ, схід, південь і захід України, частково Польщу і навіть Росію — Казань і Біробіджан. Жива мова героїв твору виказує їхні справжні почуття, а захопливий сюжет тримає читача в постійній напрузі...

Іноді доля може завітати до тебе, отримавши цілком реальне втілення. І не просто втілення — вона може мати вигляд таємничої красуні. Доля прийде і скаже: «Мені потрібна твоя допомога...» І від цієї миті твоє життя зміниться назавжди. Принаймні так відбулось із бражником, фехтувальником, запорожцем і найкращим фахівцем з розкриття злочинів в Україні – уже знайомим нам Семеном Ольховським-Паливодою. А далі була жорстока боротьба і перегони навперейми зі смертю. Втім, коли доля має саме такі риси, воно того варте...

Дружина з трьохсот спартанців на чолі з царем Леонідом та кількатисячне військо союзників вирушили до Термопільського проходу, щоб бодай на якийсь час зупинити мільйонне військо перського царя. Усі вони знали, що йдуть на неминучу смерть. Битва під Термопілами – один із найвідоміших прикладів хоробрості, а «Вогняні брами» – один із найкращих мілітарних романів не лише про цей історичний епізод, але й про війну загалом. Про війну як вона є. Криваву, брутальну, нещадну і брудну війну, в якій дивом залишається місце для людськості, а те, що ми бачимо як героїзм, перефразовуючи слова одного з персонажів роману, – лише робота, яку треба зробити добре.

У 1942 році у концентраційному таборі «Аушвіц» зустріли одне одного Лалі Соколов та Гіта Фурман. У неї стерлося татуювання з порядковим номером, він мав набити новий… Це було кохання з першого погляду. Молодим людям судилося пережити страшні випробування, розлуку й омріяне возз’єднання, яке переросло у 56 років щасливого подружнього життя. Їхню історію кохання записала Гізер Морріс зі слів самого Лалі, з яким авторка випадково познайомилася 2003 року. Ця зустріч змінила долі обох. Відчуваючи до Гізер довіру, літній чоловік наважився розповісти їй найпотаємніші подробиці свого життя під час Голокосту. Спочатку Гізер написала історію Лалі у формі сценарію, який було високо оцінено на міжнародних конкурсах, а згодом перетворила його на свій дебютний роман «Татуювальник Аушвіцу».

Довгоочікуваний спіноф «Татуювальника Аушвіцу» від австралійської письменниці Гізер Морріс.

«Подорож Цильки» — це роман про Сесилію Кляйн, дівчинку, яку в шістнадцять років вислали в концтабір Аушвіц. У нелюдських умовах її врода та характер стали для неї порятунком і водночас прирекли на нові випробування. Після звільнення Аушвіцу дівчину за так звану колаборацію з ворогом висилають у Сибір. Цильці доведеться подолати нелегкий шлях, щоразу знаходячи в собі сили, про які ніколи не здогадувалася.

Життєва подорож Цильки, сповнена боротьби, болю та світлих моментів, розчулить до сліз. Однак вона також подарує тверду надію, що людина не лише здатна вистояти в найгірших умовах, а й зберегти любов у своєму серці.

Гізер Морріс — письменниця та сценаристка, авторка відомого роману «Татуювальник Аушвіцу» про в’язня концтабору Лалі Соколова. У світі було продано понад 3 мільйони примірників книжки. «Татуювальник Аушвіцу» очолив список бестселерів за версією The New York Times.

«Володарка Понтиди» — це унікальна в українській літературі пригодницька мандрівка лабіринтами королівських дворів, ложами таємних товариств, феєречними маскарадами, капканами підозрілих дешевих корчомок та в’язничних келій у передреволюційній Європі 1770-х років. Герой цього авантюрного і глибоко філософського роману — український козак-шляхтич Юрій Рославець. Зачарований «дамою свого серця» і претенденткою на імператорський трон, він «женеться за з’явою» своєї пристрасті від Парижа, через Німеччину до Венеції, Неаполя, Риму й Пізи, переживаючи карколомні пригоди і сповнюючись життєвою мудрістю й дещо фаталістичним розумінням життя і світу.

Цей літературний шедевр написаний 1987 року в Нью-Йорку контроверсійним українським автором, племінником Лесі Українки, Юрієм Косачем (1908–1990) — видатним, хоча й досі, на жаль, маловідомим майстром української історичної прози.

Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908–1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947–1948 рр. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей високомайстерний роман змальовує яскраву картину вибуху всенародного повстання під проводом гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького 1648 року.

Як пише в післямові до цього видання Марко Роберт Стех, відображення Косачем «козацько-української революції» ХVІІ ст. надзвичайно модерне і на диво співзвучне з нашим часом, оскільки віддзеркалює численні паралелі з українською Революцією Гідності ХХІ ст.

У цій книжці, що зібрала чимало літературних нагород, автор пропонує читачам історії трьох різних дітей. Вони засновані на реальних подіях і розділені у часі та просторі, але об’єднані необхідністю залишити звичне життя у рідному домі і намаганням вижити на чужині, не втративши себе.

Родина Йозефа у 1938 році змушена тікати з нацистської Німеччини після подій Кришталевої ночі та піврічного ув’язнення батька в концтаборі Дахау. Сім’я Ізабель у 1994 році разом із сусідами відпливає з Куби до США на невеликому саморобному човні, ризикуючи загинути від безлічі небезпек у відкритому океані. Махмуд із близькими у 2015 році залишає Сирію після бомбардування рідного Алеппо і перетинає морем та суходолом майже всю Європу, щоб отримати шанс на мирне життя. Кожен із них щось втрачає на своєму шляху, та в кінці доля химерно переплітає ці три історії у спільному фіналі.

Триває Друга світова війна, Британія потерпає від бомбардувань, руйнації та нестачі продовольства — німецькі підводні човни блокують шляхи постачання. Уряд намагається всіляко заохотити господинь зберігати спокій і бути вигадливими в приготуванні страв, для цього «Бі-Бі-Сі» запускає радіопрограму під назвою «Кухонний фронт» із популярним ведучим. Однак програма потребує жіночого голосу!

Щоб знайти співведучу, вирішено влаштувати кулінарний конкурс, і от уже в ньому змагаються четверо жінок. Для кожної з них — це нагода змінити своє життя. Для молодої вдови — можливість сплатити борги та зберегти дах над головою для своїх дітей. Для служниці — шанс вирватися з рабства і здобути свободу. Для господині маєтку — змога звільнитися від багатого чоловіка-деспота. А для професійної шеф-кухарки — нагода кинути виклик чоловікам, які стоять на вершині її професії.

Дивовижні поєднання продуктів і чудернацькі страви, сльози розпачу та радість згуртованості — попри воєнний час, тут є місце для всього. А головне, що є місце для надії та перемоги.

Доля Лін Дайю була визначена у той момент, коли батьки назвали її на честь трагічної героїні китайського фольклору. Тринадцятирічною її викрадають посеред вулиці та разом з іншими дівчатами переправляють за океан для роботи у будинку розпусти. У той час в Америці панують жорстокі настрої щодо китайських іммігрантів, які змушують дівчинку боротися за власне життя. Чи вдасться Дайю втекти від трагедії, яка, здається, ходить за нею слідом?

«Чотири скарби неба» — історичний роман, який переносить читача у США кінця ХІХ століття та демонструє усю жорстокість цього періоду. Авторка переплітає тогочасну реальність із давньою китайською міфологією, витворюючи унікальне тло роману та абсолютно нове звучання художнього тексту у літературі.

Химерниця Агнес читає людські душі й зцілює тіла. Слава про незвичайні здібності дівчини-сокільниці шириться по околицях. Аж ось вона вже віддана дружина та мати, обробляє орендований у брата клаптик землі — відьмацький садочок Агнес. Збирає лікарські рослини, дбає про дітей і пасіку. Тим часом її чоловік Вільям підкорює лондонську сцену. Та одного дня смерть переступає їхній поріг і попри всі намагання Агнес щось змінити забирає одинадцятирічного Гамнета. Втрата сина змінює стосунки між чоловіком та жінкою, які колись кохали одне одного до нестями. Між ними виростає стіна з потужного болю та безпорадності. Але чотири роки по тому Вільям Шекспір створює п’єсу «Гамлет», відроджуючи і свого сина, і свій шлюб.

Дев’ятирічний Бруно разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому в загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт.

До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі».

Однієї ночі життя 12-річного Сайласа обернулося на кошмар: троє вершників забрали його батька. Хлопчина лишається сам на сам зі своїми тривогами. Хіба що поряд є Рукавиця, але він привид. Здається, життя поринуло в темряву. Та якось на порозі з’явився загадковий поні — і Сайлас сміливо вирішує покинути домівку й вирушити в небезпечну подорож. Дорога буде моторошною та сповненою перешкод, бо хлопець муситиме не тільки знайти батька, а й подивитися у вічі власним страхам. Це шлях дорослішання. Шлях, яким вестиме загадковий поні-провідник.

Аушвіц, 1943 рік.

Чотирнадцятирічна єврейка Діта Адлерова опиняється в сімейному блоці табору смерті. Біль, бруд, голод та розпач, але свої шрами в’язні табору змогли перетворити на броню. Діта дізнається про підпільну бібліотеку, створену в’язнями. Діта отримує завдання: приховувати від нацистів 8 видань, які вдалося зберегти для навчання малечі.

Якщо члени СС дізнаються про це, на кожного причетного чекає розправа.

Отримавши від Олега "Віщого" владу над русами, полянами, сіверянами й древлянами, князь Ігор зумів стати володарем Руси — держави, яка об'єднала ці та інші слов'янські племена в силу, здатну протистояти і Степу, й Бізантії, здійснювати походи на Каспій. За роки свого правління (912-945) він не допустив жодного вторгнення на Русь степовиків, двічі ходив на Царгород, змусивши Бізантію підписати Договір "Про мир і любов"... Проте для слов'янських племен він так і залишився захланним варягом, свідченням чому є його люта смерть в Іскоростені. Не менш лютою була й помста його дружини — Святої княгині Ольги.

Роман Леся Качковського "Ігор — володар Руси" охоплює не тільки останні роки княжіння першого Рюриковича на київському столі (941-945), а й період до повноліття Святослава, коли той перебрав владу від матері-регентки. 

Книга про Ігоря "Старого" — це заключна частина серії романів автора про Князя Аскольда, Рюрика із роду Ск'єльдунгів та "Віщого" Олега.

Скільки б доказових історичних досліджень не виходило, а зрушення у колективній пам'яті здатна спричинити лише уґрунтована на міфології белетристика. Адже колективна пам'ять важко піддається науковій корекції. Тільки якісна художня література здатна формувати національну свідомість як продукт колективної пам'яті.

Неперевершеним майстром такої історичної прози і був легендарний Іван Білик. Кожен його роман руйнував безліч чужих, часом ворожих, міфів, натомість створюючи власний Український Міф, спростувати який досі ніхто не спромігся. Білик чудово знав болгарську (й староболгарську) мову, довгий час жив у Болгарії і мав доступ до місцевих бібліотек і архівів. Саме тому його бачення історичних подій і персонажів завжди обґрунтовані й логічні. Наприклад, всі ми звикли думати, що Олег "Віщий" був неодруженим і не мав нащадків. А Білик в "Похороні богів" показує, що й княгиня Ольга, й Асмус зі Свенельдом, були його дітьми. Що Ольга до Болгарії має лише те відношення, що була одружена з опальним болгарським князем Владимиром, після страти якого почала претендувати на болгарський трон. Саме тому її онук (а не син!) Святослав і хотів зробити своєю столицею Преславу, мовляв, там середина землі моєї. Всім нам з дитинства втовкмачували, що "Віщий" Олег помер від укусу чорної змії (чорної! у Києві?), а Білик стверджує, що таки від деревлянської стріли...

Безліч спростованих міфів, на уламках яких постає його видиво Києва за часів від Олега до Володимира! Часів, коли варяги, загарбавши Київський стіл, трансформували державу Кийовичів за зразком імперії франків. І коли постала історична необхідність зректися старих і рідних богів на догоду новому грецькому богу.

Кожен із романів Івана Білика цілком заслужено міг стати лавреатським, але Шевченківську премію письменник отримав за неймовірну книгу "Золотий Ра". Неймовірну, бо ніби нічого нового не відкриває нам автор, але, зробивши батька історії Геродота не просто головним героєм, а й своїм співавтором, він ніби ставить себе над бійкою чи то дискусією. Мовляв, хто хоче опонувати, опонуйте Геродоту! Адже це він першим написав, а я лише доношу до вас, та ще й самому історику час від часу вказую на його заангажованість чи упередженість.

До речі, а чи знаєте ви скільки людей жило в Малій Скіфії, себто в Україні за 200 років до нашестя Дарія, коли про Рим ще ніхто й не чув? Здивуєтесь, дізнавшись!

Перша книга "Саксонських хронік" – циклу романів про постання Англії. У ній ми знайомимося з юним Утредом Беббанбурзьким, котрий є нащадком англосаксонського шляхтича, але викрадений нападниками з півночі — данами — і вихований як син данського ерла. Хлопець дорослішає, і йому випадає не тільки воювати, а й відповісти собі на питання: хто я? 

Вперше видані як одна книга (трилогія) три знамениті "скіфські романи" Івана Білика "Дикі білі коні", "Не дратуйте грифонів" та "Цар і раб" охоплюють період з 513 року до н.е. до 212 р. до н.е. — від перемоги скіфів-сколотів над "царем царів" Дарієм, до повстання скіфів в Боспорі Кімерійському під проводом Савмака. Ця трилогія нищить грецький міф про якихось міфічних скіфів-азіатів, показуючи, що вони були нашими давніми пращурами-сколотами, які складалися з полян (Київ), сіверян (Чернігів), деревлян (Полісся) та інших слов'янських племен. Адже з чотирьох груп названих Геродотом скіфів тільки скіфи-кочівники були приходьками-азіатами на нашій землі, а так звані "скіфи-орачі", "скіфи-хлібороби" й "царські скіфи" — це й були автохтони, господарі цієї древньої землі. Книга ставить з голови на ноги наші уявлення про славне минуле власного народу.

Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.

Ніхто не зміг взяти його в полон - крім неї...

Ранульфа, графа Мальвуазен, за мужність і зухвалість називають Чорним Левом. Йому немає рівних ні на полі бою, ні на лицарському ристалищі. У графа є все: багатство, слава, повага короля Англії. Шляхетні жінки й простолюдинки мріють розділити з ним ложе. Але серце Чорного Лева вже згоріло й розсипалось попелом... Ніжний погляд смарагдових очей юної Лайонін розпалює в його душі пристрасть і дарує надію на щиру взаємність.

Однак, коли до омріяного щастя залишається лише крок, між закоханими одне за одним виникають непорозуміння, що перевертають усе з ніг на голову. Та недаремно батько Лайонін дав їй таке ім’я - вона буде боротися за свого чоловіка! Бо поруч із левом може бути тільки левиця!

Новелізація наймасштабнішого українського блокбастера

Україна, XVIII століття. Серед польської шляхти ширяться панічні настрої, адже в Карпатах — повстання невдоволених селян. Поляки називають їх розбійниками, а для українців це справжні народні герої. Очолює повстанців невловимий Олекса Довбуш, проголошений самими поляками князем Чорногори.

Вже не раз польські пани відряджали в карпатські ліси свої загони, та жодного разу їм не вдалося схопити чи вбити Олексу. Здається, що сама смерть обходить воїна стороною. Але що це — прадавня українська магія чи відчайдушна вдача? Доля неначе випробовує ватажка опришків — цього разу на винищення непокірних українців відправлене ціле військо. Чи зможе Довбуш відстояти свою землю та повернути українцям волю?

Це — українська земля, і у ворога є лише два шляхи — відступити або бути знищеним.

Стівен Фрай (нар. 1957 р.) — британський комедійний актор, письменник, сценарист, телеведучий, режисер, найбільшу популярність здобув своїми ролями у телевізійних серіалах. Фрай також відомий як представник еталонного англійського духу та класичної англійської мови. Майже всі його літературні твори стали бестселерами як у рідній для автора Англії, так і за її межами.

«Троя» (2020) є продовженням циклу Стівена Фрая, що йде за «Міфами» та «Героями». Це вражаюча розповідь про війну, яка охопила все східне Середземномор’я, розділила долі людей та налаштувала троянців проти греків. «Троя» в іскрометному переказі Стівена Фрая — чудовий спосіб зануритися в атмосферу Давньої Греції з її героями і царями, коханням і ненавистю, жагою влади та втручанням олімпійських богів у життя звичайних людей.

488 рік від Р.Х. Візантійське посольство нарешті досягає Дунаю. Тут до посольства доправляють першу чергу перебіжчиків, що їх мають віддати гунам. Командує цим конвоєм кентарх Теофіл, що свого часу зрадив імператрицю. Він має таємний наказ вбити Аттілу, а Леонідас і його земляки стають розмінною монетою. Та доля кидає Леонідаса до Аттіли, в Каталуонську битву. Нарешті, повернувшись у рідну вісь та очоливши полянське плем'я, він отримує нове ім'я – Кий (тобто молот), котре стає спадковим у роду. Він переводить плем'я до Дунаю та засновує місто – Київець. Колись його онук приведе плем'я до Дніпра та стане князем іншого славетного міста.

Ця оповита сивим мороком давнини історія розгортається у V ст. нашої ери. Вся Європа здригається від ударів гунів. Молодики з полянського племені вирушають на пошуки своїх наречених, що їх було викрадено під час набігу гунів на село. Пройшовши легіонерами через горнило кількох воєн на неосяжних теренах Візантії, попутно шукаючи сліди дівчат, вони, нарешті, опиняються в столиці християнського світу – Константинополі. Головний герой Вітер приймає хрещення під іменем Леонідаса та робить фантастичну кар'єру від простого легіонера до командувача (архонта) особистої гвардії імператриці Євдокії (401–460 р. життя). Про все це він розповідає історику, дипломату й письменнику Пріску. Поляни на чолі з Вітром переживають карколомні пригоди, що розгортаються на тлі реальних подій життя імператриці. Пошуки зниклих дівчат – головна мета хлопців. Нарешті вони, здавалось, натрапили на слід навіть знайшли одну дівчину, але життєвий крах імператриці перекреслює їхні мрії. І все треба починати спочатку...

Це припорошена сивим пилом давнини історія одного життя, що перехрещує шляхи різних племен і народів стародавнього світу на межі поганства та ранього християнства. Життя, що починається в нетрях дрімучого давньослов'янського лісу, порятоване від кровожерливих вовкодлаків, зрощене на таємничості язичницьких обрядів, вірувань і побуту, утверджене чистотою юнацького кохання, забороненого, але, здавалось, уже відвойованого, знівечене у братовбивчих міжусобицях і війнах із кочівниками та навіки спустошене пошуком утраченого в них. Життя, що захоплює, бентежить і забиває дух. Історія, що крізь століття кривавить ранами, які не загоює навіть час.

До видання увійшли повісті та оповідання популярного на початку ХХ ст. історичного повістяра А. Кащенка про запорозьке козацтво, його життя і подвиги, побут та звичаї. Не претендуючи на глибокі історичні розвідки, ґрунтуючись на конкретних фактах і подіях, твори письменника приваблюють щирістю, ліризмом та сприяють пробудженню почуття національної гідності.

Анатолій Дімаров — український письменник-прозаїк. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка за другий том роману «Біль і гнів». Автор багатьох самобутніх художніх творів про часи примусової колективізації, голодомор 1932—1933 років та масові репресії в Україні.

«Єврейські історії. Сповідь стукача» — серія повістей, у яких порушено морально-етичні проблеми життя українців за радянських часів. Колоритна, жива мова та цікавий сюжет занурюють у світ щоденних турбот героїв, які вміють обстоювати особисті життєві переконання.

Ключова тема творів «Діти. Південна Одіссея», «Пам’ять», «Симон-різник» — переслідування і знищення євреїв у роки Другої світової війни. В основі повісті «Південна Одіссея» — історія порятунку двох дітей, котрі з мамою й бабусею у червні 1941 року втікають із Одеси. У вагоні для перевезення худоби родина залишає місто, на підступах до якого вже стоять німці.

Орхан Памук (нар. 1952 р. у Стамбулі) — турецький письменник, володар найвищих світових премій, серед яких Нобелівська премія з літератури 2006 року. У видавництві «Фоліо» вийшли друком романи О. Памука «Сніг», «Чорна книга», «Стамбул: місто та спогади», «Музей невинності», «Мовчазний дім», «Рудоволоса жінка».

На рубежі XIX—ХХ століть стара Османська імперія, горезвісна «хвора людина Європи», вже не справляється з управлінням на місцях. І в цій ситуації чума, що прийшла зі Сходу на мальовничий середземноморський острів Мінґер, стає проблемою здебільшого самих його жителів, губернатора та молодого столичного епідеміолога Нурі-паші, який опинився тут разом із дружиною Пакізе-султан — рідною племінницею султана Абдул-Гаміда, дочкою його скинутого брата. Епідемія чуми загострює й без того непрості стосунки між християнами та мусульманами, які мешкають на острові, що й призводить до революції.

Орхан Памук милується красою приреченої «старої Туреччини», втіленої в Мінґері, й водночас оплакує її швидкий і неминучий історично зумовлений кінець.

Історія життя, яку розповідає мати своїй давно втраченій доньці, розгортається на тлі історії громади маленького села Курон у Південному Тіролі, яке розривається між італійським фашизмом і німецьким нацизмом.

Сімнадцятирічна Тріна прагла іншої долі, збиралася стати вчителькою, але в 1923 році режим Муссоліні скасовує використання німецької як мови навчання на анексованій Італією території Австрії. Зневажаючи програму примусової італізації, Тріна стає вчителькою у підпільній мережі шкіл, ризикуючи бути покараною. Після одруження з Еріхом, юнаком-сиротою та помічником її батька, Тріна знову опиняється в ситуації невизначеності, коли гітлерівська Німеччина в 1939 році запрошує населення громади покинути Італію і приєднатися до Рейху. Громада розколюється, і між людьми виникають дедалі більші розбіжності. Тих, хто вирішив залишитись, як Тріна та її родина, сприймають як зрадників і шпигунів; вони більше не можуть вийти з дому, не зазнавши насильства. Одного разу Тріна виявляє, що її донька зникла…

Натхненний незвичайним виглядом дзвіниці, яка піднімається з озера Резія, — усього, що на сьогодні залишилося від села Курон, Марко Бальцано написав роман, у якому чудово переплітає великі моменти історії з життям звичайних людей. Роман став лауреатом понад 10 літературних премій; його перекладено у 15 країнах.

Князь Василь-Костянтин Острозький на схилі життя наймає художника намалювати свій портрет за шість днів. Поки митець працює, князь згадує найяскравіші епізоди свого життя. Читач захопиться інтригою сюжету, здійснить подорож Україною XVI століття разом із князем, дізнається більше про тогочасне життя українців на основі глибокого документального проникнення автора в епоху. Люблінська та Берестейська унії, козаччина, Острозька академія, Острозька Біблія... Але шість днів, відмірених для малювання портрета, це ще й останні дні життя князя.

Роман складається з умоглядних діалогів, фактично філософських суперечок: Степана Бандери зі слідчим, який має більше приводів називатися русином, ніж його арештант; з привидом неупокоєного Яреми Вишневецького, що являється ліричному герою в польській тюрмі; з уявним Андрієм Мельником та Яковом Джугашвілі й Олегом Ольжичем… Наостанок — розмова-розповідь про особисту трагедію виконавця убивства Бандери та про те, що долі всіх сильних й одиноких дивним (чи звичним?) чином збігаються.

Крім «українця сучасного» існує «українець поза часом», який утілюється в різних постатях залежно від історичної доби. Якщо перший динамічний, то другий — незмінний, бо він суть, ідея та ідентичність. Тому ці розмови завжди внутрішні, це діалоги нашого вічного із сучасним, яке виростає з нього, направлені на пошук і ствердження «вічного українця» в собі…

Потрапити за кордон середньостатистичному громадянину СРСР наприкінці 1960-х було так само складно, як астронавту здійснити посадку на Місяць. Втім, якщо вірити офіційній історіографії, Нілу Армстронгу це вдалося. Так само, як і колишньому майору МДБ — Геннадію Петровичу Габзовському і його сину-дезертиру Роману вдалося емігрувати до Америки в той самий час, коли Армстронг ступив у Море Спокою.

Один Габзовський перетнув океан з власної волі, інший — ні… Що їх чекає на чужому березі Атлантичного океану? Чи кохати чорну американку так само, як радянську жінку..?

Герой книги, історик-інтелектуал, розмірковує про долі історичних постатей давнини. Вони приходять до нього в сни, моделюють гру його уяви, діють водночас у різних часових площинах, у різних умовних просторах. Серед них провідні інтелектуали свого часу — архімандрита Максима-Мелетія Смотрицького Кирил Транквіліон-Ставровецький, Касіян Сакович, Гедеон Балабан.

Автор прагне оживити історію, звільнити її від стереотипів. Читач знайомиться з долями й непересічними поглядами на життя давніх героїв. Серед них — Василько Романович, Во­ло­димир Василькович, Данило Романович, Г. Костюшко, А. Річин­ський, В. Липинський, Д. Фальківський та багато інших.

Роман «Серпень дев’яносто першого» завершує цикл «Галицької саги» Петра Лущика. Ми попрощалися з жителями галицького села Перетин у важкий для них час: майже всі чоловіки знайшли свою смерть у лісі за селом, сам Перетин було спалено, а ті, хто вижив у цій м’ясорубці, опинилися у далекому Сибіру. Тим нечисленним перетинцям, які лишилися на рідних теренах, судилося пізнати всі «принади» колгоспного життя.

Усе змінилося влітку 1991 року, коли учні місцевої школи випадково натрапили на давно загублену могилу вояків УПА. На перепоховання героїв до відродженого Перетина збираються ті, хто покинув його ще у сорокові роки. Це збіглося з подіями, які назавжди змінили не тільки життя наших героїв, але й остаточно розвалили ще недавно могутній Радянський Союз й утвердили самостійну Україну. Те, про що у підземних вологих темних криївках мріяли десятки тисяч повстанців, нарешті сталося. Й у цьому була їхня велика заслуга...

Наталія Харюзова, директорка приватного жіночого пансіонату в Проскурові, понад усе мріє, щоб заклад отримав статус гімназії. Бездоганна репутація — запорука успіху в цій справі. Але провокації недругів усе можуть звести на пси. Пансіонат опиняється у центрі політичних злочинів, а сестра директорки тікає від її надмірної опіки з коханим. Чи зможе Харюзова, яка й сама опиняється під арештом, вистояти і здійснити свою мрію? І головне — хто ж у цій історії справді на її боці?

«Пташка на долоні» — третя книга Ольги Саліпи в серії «Ретророман» (дві попередні — «Будинок на Аптекарській» і «Брошка гімназистки» — вийшли друком у видавництві «Фоліо»). Проскурів, 1917—1918 роки. У місто заходять австрійські війська. Будь-яке спілкування із чужинцями засуджується. Але це не стає на перешкоді молодій медсестрі Ксені, котра щиро покохала одного з них. Таємниче зникає пілот першої в світі авіапошти Відень—Київ, а з ним — лист, адресований австрійським урядом Скоропадському, який прагне стати гетьманом. Від того, чи розкриє цю справу, залежить кар’єра слідчого Лаврентія Кошка. У поміч він бере новий метод дактилоскопії та свого товариша, фотографа Юрія Юргилевича. Але розслідування відкриває значно більше таємниць...

Пригодницька повість «Запорожці в Сараґосі» була свого часу бестселером. У ній вперше в художній літературі описано участь козаків у війні з Іспанією на боці Франції. Відтворені у повісті традиції і звичаї запорозького козацтва, уміло закручена інтрига довкола головного героя, таємниця його походження і любовна лінія не залишать байдужим і сучасного читача.

Навесні 1933-го голод у Мачухах досягає апофеозу. Перше канібальство, самосуди, психічні розлади на фоні недоїдання. Село деградує. Люди, доведені до відчаю, втрачають людську подобу, вони готові їсти все, аби вижити.

І ось дві не знайомі між собою жінки, дві жертви свого часу, дві протилежні сторони великої темряви, що ім’я їй голод, опиняються на відстані простягнутої руки… Молоденька Явдоха, зрячість на рівні безуму, — і Соломія, свята сліпота. Одну голод убиває — іншу рятує. Одній обіцяє вічну темряву — іншій дає надію на щасливе відродження. І вони ще не знають, що йдуть одна одній назустріч. Ідуть, аби нарешті обійнятися і збудувати крихкий міст понад ненаситним мурашником своїх мучителів…