Замовлення тимчасово не приймаємо.
Це історія про зраду найближчих та про одвічний вибір, який знову й знову постає перед українцями: що потрібніше для Батьківщини — твоє життя чи твоя смерть?
Український патріот Орест, який опиняється не в тому місці не в той час, стає приреченим на довге катування в російській тюрмі. Підтримка доньки Зореслави та надіслана нею лялька-мотанка Котигорошко — усе, що рятує його дух під час випробувань. Бізнесмен Льоша теж потрапляє за ґрати, тільки вже в Україні, і розуміє, що його амбіції та розмови про європейську інтеграцію тюремникам ні до чого. Оля — патріотка й водночас директорка з комунікацій російського банку в Україні, намагається вберегти кар’єру та імідж, от лише платить за це жахливу ціну. Хтось із них має померти за Україну. Але це не точно…
Роман написаний після довгих розмов з українськими політв’язнями й вітчизняними правозахисниками, перегляду багатьох годин тюремних відео. Автор сподівається, що це допомогло надати тексту щонайбільшої достовірності.
Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.
В романі-експерименті «Тетраедр» представлено, власне чотири романи. У кожному з цих творів розповідь ведеться від першої особи (у «Загублених в часі» — від імені вчительки, в «Інстинкті саранчі» — журналіста, в «Знехтуваних Ноєм» — лікаря, а в «Медузі-Ґорґонї» — від імені письменниці, яка не лише відкриває таємниці своєї літературної творчості, а й показує, що талант — це не стільки дар, скільки відповідальність і хрест письменника).
Долі чотирьох головних героїв мають точки перетину, переплітаються, залишаючи глибокий слід у житті інших героїв. Кожен роман з тетраедра може існувати як автономно, так і в неподільній цілісності.
• Перевидання в оновленому оформленні
Надворі кінець 90-х. Ілля — простий автослюсар. Що він міг дати доньці заможного підприємця? Кохання? Звучить романтично, але без фінансового підґрунтя ця казка швидко скінчиться.
Щоб розпочати свою справу, Ілля наважується попросити грошей у кримінального авторитета на прізвисько Латиш. Але «ділова угода» завершується кримінальними розборками. До гри несподівано долучається Марго, дружина Латиша. Вона рятує хлопця, тікаючи разом із ним.
Шляху назад немає. Там лишилося все, чим жив Ілля: його кохана та їхня ненароджена дитина. Тепер він — утікач. Але Ілля не сам. Він відчуває, як без бою віддає своє серце Марго, закохуючись у цю небезпечно привабливу жінку. Ілля гадає, що Марго врятувала його. Але навіщо — знає лише вона...
Готові до чесної розмови про інакшість? До обговорення того, що люди не завжди здатні приймати в інших — або і в самих собі. Вітиліго, синдром Туретта, алопеція, гемангіома — герої цієї книжки готові розповісти про те, що їх вирізняє. Тож у вас є нагода поговорити з тими, хто гостро відчув на собі увесь біль від неприйняття рис, які не від них залежать. Їхній досвід доводить, що головне — насамперед навчитися любити себе, незалежно від того, що кажуть інші.
Ця книжка — відверта сповідь про щоденну боротьбу тих, хто потребує прийняття і підтримки. Тут усе правдиво і щиро. Тут нарешті звучить голос тих, хто зазвичай прагне бути непомітним.
Сімейна сага в новелах «Майже ніколи не навпаки» визначної української письменниці Марії Матіос за майстерністю письма та глибиною викладу не поступається її знаменитій «Солодкій Дарусі».
«Важить не час, а людина в обставинах часу» — цю свою тезу письменниця розкриває через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Першої світової війни. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, вічні дилеми Любові–Ненависті, Гріха–Спокути, кількаярусний сюжет... Кожен персонаж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою чи писаним законом. Закони честі вступають у суперечку із законами серця, бо так було споконвік, і майже ніколи не є навпаки.
Благими намірами вимощений шлях до пекла. Галя сповна відчула сенс цього вислову. Її життя перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? Це непросто, бо людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і страх, і кохання?..
Перевидання в новій обкладинці
Понад 500 тисяч примірників творів Люко Дашвар уже знайшли свого читача. Вона пише так гостро й пронизливо, психологічно і чуйно, що торкається струн душі кожного. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу на гострі, болючі, неоднозначні питання, які порушує письменниця.
Над селом зорі ясніші, у селі квіти пахнуть п’янкіше, сільські дівчата дорослішають раніше. Катерині лише тринадцять, а її серце належить чоловікові набагато старшому, та ще й одруженому. У селі все безпосередньо: якщо люблять, то вже до безтями, якщо ненавидять, то щонайзапекліше, якщо пробачають, то від щирого серця...
Історія, у якій любов і смерть, чистота і гріховність існують пліч-о-пліч — так близько, що стають невіддільними...
Продовження драматичної сімейної саги
СРСР, 70-ті роки. Повертається на Батьківщину із заслання Петро Луцик, та випробування для його роду не закінчуються.
Брати Іван та Степан Луцики, його сини, не відчувають себе вільними, як і мільйони українців у СРСР. Вони обирають діяти, а не пристосовуватися - і потрапляють під пильний нагляд КДБ. Одного дня Степана, як і інших дисидентів, заарештовують.
Слідчий пропонує Степану угоду: воля в обмін на співпрацю. Чи погодиться писати доноси на своїх друзів? Система здатна зламати й знищити будь-кого… Степан не знає, хто його зрадив, але розуміє, що це був хтось із близьких.
Зрадник не матимє спокою, бо настає для роду Луциків час спокути й каяття...
Вступаючи у молоді роки до мафії, через борги та необачність, Макс не знав, що це йому принесе лише наркотичну і алкогольну залежності, смерті людей, яких він знав, та погрози розправою. Проте, якщо від людей, своєї залежності і навіть від божевільного психа, який стверджує, що він з паралельного світу, можна утекти, то від гостей з потойбіччя, містики, що переслідує Макса, і своїми різними сутностями ламає закони фізики та грань між «нашим світом» і «потойбічним», прагнучи забрати його з собою – втекти складно.
Ця книжка оповідань завершує трилогію Анатолія Дністрового, події якої розгортаються у вигаданому автором містечку – Будичі.
«Сіра пейна», що є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми – художників, натурниць і поетів. У «Привидах» (друга книжка трилогії) туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності.
Новели й оповідання, які ввійшли до книжки «Перший кий Будича», продовжують розповідати історії Будича, їх часопростір триває із середини 1980-х до наших днів. Тут є бандитська більярдна та її відвідувачі кінця 1980-х, провінційні журналісти і школярі, дивакувата інтелігенція, пенсіонери-відлюдники…
Саме цими часовими, світоглядними зіткненнями автор маркує важливі моменти трансформації українського соціуму, дає можливість нам разом з ним зазирнути в ту чи іншу епоху.
Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів.
У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє.
Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.
Туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. Він блукає в ньому, мов привид, і спілкується з такими самими живими привидами зі своєї юності, які стали невидимими в теперішньому часі.
«Жахливі речі не трапляються з тими, чия робота — розповідати про жахливі речі. Чи трапляються?»
Майя – журналістка кримінальної телепрограми, невротична трудоголічка, впевнена в тому, що разом з колегами виконує важливу роботу: допомагає знайти зниклих і встановити справедливість. Та все змінюється, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця.
Жінка занурюється в пошуки колеги, аби зрештою знайти набагато більше, ніж шукала.
Де пролягає межа між телешоу і реальним життям? Які вчинки можна виправдати добрими намірами? І наскільки журналіст відповідальний за те, що саме показує з екрана?
Дванадцять країн, двадцять пять міст і понад тринадцять тисяч кілометрів подолала Кіра з мамою, перш ніж дістатися в Київ. Жодна жінка не планує такий обхідний шлях на дев'ятому місяці вагітності, але повномасштабне вторгнення перекроїло геть усе.
Це спогади журналістки і підприємиці Олесі про складну дорогу, коли страх і невизначеність перетворилися на сміливість і рішучість. Про підтримку друзів, готових прийняти в будь-який момент, і незнайомців, що відчиняли двері в безвихідних ситуаціях. Про хитрощі й ризики, на які довелося піти, щоб перелетіти Атлантику. Про історії з рідного Донецька і допомогу батькам в окупації. І про можливість будувати життя далеко від війни, але сильне бажання повернутися додому.
Головні героїні роману Наталії Чайковської «Мовчазна згода» Клара й Ольга працюють медсестрами у психіатричній лікарні. Коли Київ окупували німецькі війська, перед жінками постає питання: кинути напризволяще своїх пацієнтів і піти, чи виконувати накази окупаційної влади, але намагатися хоч когось урятувати? Авторка не робить однозначних висновків, залишаючи їх на розсуд читача. Спираючись на архівні матеріали і свідчення очевидців, Наталія Чайковська намагається відтворити атмосферу, в якій жили люди під час німецької окупації, віддає шану жертвам злочину, скоєному нацистами в Горіховій діброві, та в притаманній їй манері протиставляє людяність і надію абсолютному злу.
Засновано на реальних подіях.
Спеціальна відзнака «Вибір видавців» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».
У цій історії – не хронологія подій, це – сповідь перед обличчям болю про рік війни. Це істрія невисловлених почуттів. Несказане про переживання, вибір і рішення. Апофеоз віри в людяність. Намагання навіть у знесиленні підтримати всіх, кому нестерпно...Емоційна сповідь на перетині часу.
«Ставитися до смерті спокійно — не означає її наближати».
Лікарі та рідні звуть її Анна. В Анни біполярний розлад. Її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав.
Владислав — блискучий лектор, арткритик. Має лабрадора й страждає від алкогольної залежності. А ще він бореться за садибу Мурашка, замість якої в центрі Києва хочуть звести нову будівлю.
За звичайних обставин вони, мабуть, ніколи не зустрілися б, та випадок зводить їх разом в одній квартирі. Двоє дуже різних людей, обʼєднаних порятунком будинку і невідворотним наближенням смерті.
Це історія про життя і його завершення, свободу волі, пошуки себе й... архітектуру.
Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.
Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.
Третя частина складається з новел, написаних у 2014–2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…
«Вулик» на промзоні. Сорокарічний художник, який живе відлюдником у своїй майстерні. Натурниці, поети, коханки. Виставки й творча криза.
На перший погляд – типова замальовка із життя провінційної богеми. Та що ж відбувається насправді?
У своїй новій повісті Анатолій Дністровий через взаємини митців показує руйнацію «вежі зі слонової кості». Із часів романтизму вона уособлювала таїну творчості, егоцентризм митця, його дистанціювання від суспільства, але в теперішньому прискореному світі стала статичною, опинилася на периферії й доживає останні дні.
Головний герой роману Еммануїл мріє бути письменником, скільки себе пам’ятає. Він завзято шукає свою тему, свою музу, своє місце у світовій літературі, однак має цілу купу причин, що не сприяють творчому процесу. У той момент, коли Еммі вже майже не болить його нездійсненна мрія, він потрапляє до загадкової організації під назвою «Спілка забутих письменників», членами якої є невідомі літератори — нецікаві колись і забуті тепер. Еммануїлові пропонують вигідну співпрацю. Він погоджується і раптом розуміє, що тут не все так просто. Адже звідки у забутих письменників великі гроші? Хтось телефонує йому і мовчить. Якісь підозрілі молодики все частіше зустрічаються героєві на вулиці під час прогулянок.
Партія в шахи починається з ходу пішака. Яку ж роль відведено головному героєві? І чим завершиться ця гра у шахи в реальному житті Еммануїла?
Син Божий прийшов на світ з миром і любовʼю під сяєвом Вифлиємської зорі - і Святвечір віншує цю подію. Його однаково очікують усі українці, а особливо ті, що в чужих краях, без рідні, сідають за столи з традиційними стравами і колядують, згадуючи тих, хто далеко.
Таїнство Різдва спонукає нас до милосердя, до любови, до пошуку істини буття. У ньому завжди буде краплина ностальгії, бо Різдво — це спогади. Про це й написали свої різдвяні історії сучасні українські автори й авторки. В кожному із сюжетів - прикмети Різдва, відчуті й пережиті за мирних часів чи вже під знаком війни.
Та всі вони обʼєднані глибинними почуттями, посиленими мелодіями колядок, у яких рождається Бог, славословлять ангели і весь світ повниться добром.
2022 рік. Головна героїня нового роману Хелени Андрейчикової «Чисті двері» живе в Одесі.
Як вона сама про себе каже: «Маленька звичайна людина, про яку ніколи не напишуть книгу». Тож під час війни вона сама робить нотатки, прибирає у будинках, чим заробляє на життя, зберігає своє вміння усміхатися попри все, відверто розповідає про себе, про місто, про своїх роботодавців і подруг, що залишилися чи поїхали, чи пішли воювати, та й трохи про дитинство.
Шукає надію, шукає доброту в людях і в собі, шукає вічне кохання, та навіть іноді їх знаходить.
Війна триває з 2014-го.
Та повномасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року остаточно поділило наші життя на до і після. Тепер ми завжди маємо вдома запас води, консервів і локшини швидкого приготування. Миємо голову не тоді, коли треба, а поки є вода й електрика. Майже не послуговуємося ліфтом, але мало не щодня користуємося свічками й так званим правилом двох стін. Робота стала рятівною рутиною, теплі зручні речі — персональним «бомбосховищем», а червона помада чи манікюр — нагадуванням про звичне життя. У «Повітряній тривожній книжці» авторка з позиції власного досвіду описує реалії міста часів війни. І те, як «мирні» чи «тилові» регіони мусять адаптуватися до воєнних реалій. У цій книжці йдеться про зміну пріоритетів, відносну безпеку, історичну пам’ять, відчуття дому, міста й людей, які пов’язані між собою. Про те, як війна вкрала в нас спокій, друзів, оселі, але несподівано й позбавила всього зайвого — речей, сподівань, страхів. Ми стали відвертішими, різкішими й водночас значно сильнішими. «Як колись» уже ніколи не буде, але точно настане «після перемоги».
Ця книга - крихти спостережень, одкровень, зауваг і мудрих приписів, "кристали днів світящих" чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали "незнищенним стариком", карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Ці записи - те, що не ввійшло ні до Заповітів, ні до Сповіді на перевалі духу, ні до Штудій під небесним шатром.
Володимир Лис – український прозаїк, драматург, журналіст, якого називають народним письменником. Переможець Коронації слова і Гранд-Коронації, інших літературних конкурсів. Автор численних романів, повістей, радіоп’єс і п’єс для театру, новел і есеїв. Автор роману «Вифлеєм», який вийшов друком у видавництві "Фоліо".
До оселі поліського селянина Якова Меха – головного героя роману «Століття Якова» – потрапляє чужа дівчина, яка ставить просте, на перший погляд, запитання: «Діду, а ти любив?» І накочуються хвилі спогадів: про далеке дитинство, про перше драматичне кохання із сусідською дівчиною, про велику любов, яка принесла і сімейне щастя, і сповнене радощів, здобутків і втрат життя довжиною в ціле століття… Але Якова чекає ще одна несподіванка із жінкою, яка вважає себе його дочкою, і виникає запитання, поставлене подумки: «Чого ж ти плачеш, старий?»
Роман "Людина в п'яти масках" дивує та інтригує читача вже з перших сторінок. Мовби нізвідки з’являється на численних балах аристократів і їхніх дорогах – в Україні, Німеччині, Австрії, Італії, Трансільванії – знаменитий розбійник у масці. Для кожної з цих країн – свій колір маски. Усе ж знаходиться сміливець, який зриває одну з них. І починається захопливий поєдинок таємничого, зухвалого й вразливого, безжалісного і закоханого. Він знав вісім мов, утім не міг зрозуміти мову жіночого серця і відчути смак справжньої перемоги. А вона була так потрібна цьому неординарному загадковому чоловікові…
У другій книзі роману «Повертайтесь журавлі додому», що має назву «Сила жіночої любові», авторка майстерно відтворює атмосферу 2000 – 2014 років. Описане становлення сім’я Приходьків, яка вирішила будувати бізнес в Україні. Відбувається поступове пробудження національної приналежності, усвідомлення, що не хлібом єдиним живе людина. Розкриті складні перипетії сімейних стосунків і самих Приходьків, і їхніх дітей. Цей гостро-соціальний правдивий роман зацікавить багатьох прихильників творчості письменниці.
Короткий роман "Торнадо" видатного українського письменника лауреата Шевченківської премії, Героя України Юрія Мушкетика охоплює період від останнього десятиліття існування радянської імперії до наших днів. Саме ці роки зі швидкістю й потужністю грізного торнадо пронеслися над Україною і українцями, залишивши за собою, окрім руїн колишнього життя й цілої імперії зла, руйнацію в долях, але й надію в душах багатьох героїв роману. Вони проходять через важкі випробування, але вірять, що після торнадо неодмінно побачать незглибиме чисте небо України.
Ніколь - талановита скульпторка. За молодості вона одружилася й народила доньку Лізу, але все скінчилося розлученням. Ніколь так і не змогла влаштувати особисте життя. Усе йшло шкереберть… До зустрічі зі своїм першим і справжнім коханням. Пристрасть спалахнула між Ніколь і Русланом незгасним вогнем.
Однак минуле повертається із чорною звісткою. Жінка дізнається, що дванадцять років тому народила двійню: дівчинку та хлопчика. Ніколь будь-що прагне зустрітися з сином, з яким її розлучили. Проте постає перед вибором: виправити колишні помилки чи жити щасливим майбутнім. А минуле приховує чимало таємниць…
У новій книзі тернопільська письменниця Ніна Фіалко запропонувала читачам національно-патріотичну п’єсу «Шлюб у підпіллі», написану в співпраці з Богданом Мельничуком, і власні оповідання та новели, так би мовити, на всі смаки. Тут представлено тексти на містичні й заробітчанські, трагічні й соціально-побутові теми. У створених у різні роки оповіданнях багато «списано» з реальних людей, які живуть посеред нас. Звичайні історії мало цікавлять письменницю, тому вона добирає неординарні, але цікаві сюжети. Вам буде страшно і прикро, радісно і смішно, але заснути під час читання навряд чи зможете...
Двадцять четвертого лютого 2022 року письменник Андрій Курков нічого не написав. І в наступні кілька днів теж. Етнічному росіянинові, який усе своє життя провів у Києві, загрожувала така сама небезпека, як і решті українців. Бо в його світогляді, поведінці й ставленні до дійсності превалює світогляд і поведінка українських козаків XVI століття, коли Україна ще не була частиною Російської імперії, а свобода для українців була ціннішою за золото. Війна вирвала письменника з рідного київського дому й зробила одним з мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Він відкрив ноутбук тільки в Ужгороді, щоб відшукати передчуття війни у текстах, написаних за останні два місяці. І знайшов більше, ніж очікував. Вони, а також воєнні нотатки й есеї, стали щоденником, який розповідає про його особисте бачення війни. Письменник каже, що це «не просто хроніка російської агресії в Україні, а хроніка того, як нав’язана Росією війна – і спроба знищити незалежну Україну – призвела до зміцнення української національної ідентичності. Війна дала змогу світові краще пізнати Україну і навчила сприймати її як одну з європейських держав».
«Я брався за теми, офіційно майже заборонені, бо ж усі писали на виробничу тематику, а я − про сім'ю й виховання дітей», − згадував Анатолій Дімаров. Його роман «Ідол» (1961) зворушує й змушує замислитися над складними питаннями. До яких непередбачуваних наслідків, як для самої жінки, так і для її дитини, може призвести сліпе материнське почуття, надмірна опіка над дитиною? Чому діти-ідоли, які змалку отримували «все найкраще», часом виростають черствими, грубими, себелюбними, жорстокими і зрадливими? Чи знайдуть герої роману «Його сім'я» (1956) шляхи зближення, коли вгасає подружня любов, зростає невдоволення одне одним, коли щоденні сварки, взаємні звинувачення й образи ведуть до розпаду сім’ї? Нагальні загальнолюдські проблеми порушує Анатолій Дімаров у своїх сімейних романах, котрі й сьогодні викликають неабиякий інтерес читачів.
Головний герой – молодий (а ближче до кінця роману вже не дуже) хірург з України, який, незважаючи на звинувачення батька у зраді Батьківщини, їде працювати за кордон, щоб на повні груди вдихнути пʼянке повітря свободи. З висоти тераси свого пентгауса він милується нічним містом, яке прийняло його в свої обійми і в якому він зробив стрімку карʼєру, увійшовши в десятку найславетніших хірургів сучасності. Роман складається з лірично-філософських розтинів дійсності, що нанизані, мов намистини, на центральну проблему – моральну дилему українця в еміграції, питання глибоко особистих стосунків українця — сина рідної землі і «манкурта» — українця-громадянина світу, що іде крізь покоління. Пройдисвіт Дарт Вейдер, вічний емігрант Джізус, «славний малюк» Бенні, український ідол нью-йоркської сцени… Життя і сучасність мисляться як продукт поп-культури, який ми всі споживаємо вільно чи невільно, тому на кожному кроці розгортається екзистенційна драма, яку загострює дисонанс культурних світів. Роман – потужна, іронічна, сумна й нелінійна відповідь на очікування великої родинної саги в сучасній українській літературі.
У новій книжці короткої прози поет, прозаїк і публіцист Станіслав Асєєв постає перед нами як тонкий лірик, твори якого виринають ніби з позачасся, із сутінків, — так, наче бачиш змальовані події уві сні. Відомий широкому загалу насамперед як публіцист, автор книжок «"Світлий шлях" : історія одного концтабору» та «В ізоляції» (за останню здобув Шевченківську премію у номінації «Публіцистика та журналістика») Станіслав здивує читачів пронизливими різножанровими текстами, що були написані у період між 2011-2021 роками. У них чарівна леді своїми сльозами освічує темряву байдужого міста, священник і убивця змушені ділити одну в'язничну камеру на двох, коханці вирушають на край світу, а бізнесмен-торговець знай прораховує на калькуляторі усе своє життя.
Також у книжці подано щоденник, що його автор вів у 2014-2016 роках. Розпочинаючи зі сумнозвісного "параду полонених" в Донецьку й закінчуючи похороном терориста Мотороли, Станіслав крок за кроком фіксує власні емоції та думки: що відчуває людина, коли на її очах руйнується увесь знайомий світ, канонада розриває небо над головою, і Бог, що не зупинив світову бійню, не вберіг від страждань і смерті мільйони невинних людей, не спустився в Аушвіц — чи варто на нього чекати тут, у Донецьку?
«Я вибачаюся, але війна почалась».
З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.
У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.
• Перевидання роману в новій обкладинці!
• Від «Золотої письменниці України» та найуспішнішого автора КСД
Помешкання в центрі мегаполісу, навчання в престижному виші, роман з багатієм — для провінціала то межа успішності, ніби опинитись у центрі раю! Заради цього можна поступитися принципами, сховати гордість, збрехати...
Але чи є в тому раю — в брендованому одязі, у шикарних офісах та автівках представницького класу — безгрішні душі? Бо тільки безгрішна душа зможе побачити двох вояків гетьмана Петра Дорошенка, які пробудилися через 340 років, щоб відшукати РАЙ.центр.
Володимир Лис — український літератор, журналіст, лауреат Коронації слова, Гранд-Коронації, Золотий письменник України — 2016.
Від біблійних часів, перед початком і в перший рік нової ери, через події Другої світової війни й до кінця XX ст. — такий діапазон роману-триптиху «Вифлеєм». Його сюжет зав’язано у міцний вузол, у ньому діють і сумнозвісний цар Юдеї Ірод, і римський намісник, відомий зі сторінок Біблії Квіріній, і його раб-нишпорка, далекий предок українців Скитій, який шукатиме новонародженого «царя світу». Німецький офіцер Генріх фон Заукель двічі опиниться в охопленій вогнем Україні. А ще новітні Ромео і Джульєтта драматичних воєнних літ: українка Яринка і поляк Збишек. А ще: чи зможуть селяни з Великої Волині Юхим і Люба поселитися в омріяному домі та чи врятується донька українки Марії та єврея Давида Бетті…
Що змінилося з часу відомих трагічних подій у Вифлеємі та в людських душах і світі взагалі, як відбилися і повторилися ці події вже у бурхливому XX ст. з його Голодоморами й Голокостом?
«Загадка» – книга про молоде, але вже поранене покоління. Своєрідний реквієм за загубленими і згубленими війною в Україні. Звідти не повертаються колишніми, звідти повертаються іншими людьми. Знецінення життя – наче якась українська карма, мов вічний голос психотерапевта в голові: «страждати – це нормально…». Буденне життя 20-річної дівчини. Життя, що лише починає бути цікавим і набирати обертів. І ось коли героїня стає настільки близькою, що співчуваєш усім її переживанням через безробіття та безсоння, трохи впізнаючи в ній себе, відбувається переломний момент. Коли не хочеться жити, не хочеться мріяти, не хочеться взагалі чогось хотіти… Біль, сум, смерть і життя, що завжди поруч, неочікувані повороти долі і карколомні пригоди слабкої, але вже апріорі сильної духом дівчини, яка пройшла перший котел... Біль сучасного молодого покоління, розбиті душі і мрії відчутні на кожній сторінці, проте вже не можна відірватися від витіюватої оповіді з дещо цинічним сприйняттям й болісними жартами, після яких одночасно хочеться сміятися і плакати. Всі пазли і всі дороги врешті завжди сходяться в місці з назвою хепі-енд. Щоправда, він для кожного – свій.
