«Ця мала розбишака Ірка буде жити в мені до самої смерті. Саме вона породжує особливу любов до життя»

Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить  дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?

Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно  було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.

«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.

«У вас така гарна українська мова – ви, мабуть, зі Львова?» – цю фразу головна героїня дебютного роману Ніни Кур’яти «Дзвінка» чутиме безліч разів. І постійно долатиме чужі стереотипи стосовно себе і своїх земляків з українського Півдня.

Ця книга про те, як це — народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім –  упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність Дзвінці допомагає сім’я – саме родинні історії та сімейне виховання сіють в ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і «брешуть» по телевізору.   

Дитинство головної героїні припадає на добу пізнього Брєжнєва і початку «Перестройки», юність — на розвал Радянського Союзу та сумнозвісні дев’яності, а доросле життя — на остаточне становлення Незалежності. Переїхавши до Одеси, Дзвінка має відстоювати свою інакшість в зросійщеному середовищі, а згодом в Києві та на Заході України має доводити, що вона – така сама українка, як і ті, хто народилися по інший бік Збруча, її рідна мова – українська, і на Одещині живуть українці.

Герої книги розмовляють українською та російською мовами, подільським та галицьким діалектом – і, звісно ж, суржиком. Там є такі слова, як «клубніка», «помидора», «ґаблі», «каляфьор» і «спіжарка». Все, як у нашому житті, такому багатому на непередбачувані обставини і різноманітні культурні коди.   

Майже двадцять років тому герої «Anarchy in the UKR» здійснили ідейну подорож Сходом України, місцями бойової слави Нестора Махна. Мандруючи Донбасом, вони шукали відповіді на питання — що ж таке воля-свобода-анархія? Чи є межа між ними та де вона пролягає?
Що собою представляє «свобода»? Чи буває її замало або навпаки забагато? Що робить нас вільними? Що заважає нам бути вільними? Відповідь на ці та інші запитання ми знайдемо в книзі-подорожі Сергія Жадана.

У 2014 році автор знову відвідав територію, що колись була територією анархізму. Але цього разу — в дуже наелектризованій атмосфері, коли саме повітря просякнуте війною… Вже не давнішньою, часів Нестора Івановича, а більш ніж сучасною…

Ця подорож описана у «Луганському щоденнику», що також увійшов до перевидання разом із оповіданням «Бігти не зупиняючись» – розповіддю про один день із життя Худого: простого хлопця з безіменного міста на Сході України. День, наповнений сумнівами та невпевненістю, день, наповнений любов’ю та смутком. День, коли змінюється погода та міняються обставини. Останній мирний день у його житті…

На тлі ковідного 2020 року героїня роману “Рятуючи Єву” вперше зустрічається з Євою Шелест. Вибравшись неушкодженою із тенет тривоги, спричиненої пандемією, вона знаходить собі підопічну і турбується про її психологічний стан.

За методом японки Марі Кондо жінки наводять лад у домі, стосунках і душі. Вони все роблять невимушено і з гумором, тому виконана робота дає чудові результати. Психотерапевтичні знахідки і прийоми допомагають розхарастити гармидер у всьому, що їх оточує.

Російсько-українська війна — очима бійця полку «Азов»!

Хто і навіщо затягує криваву драму? Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

До видання ввійшли твори: «Чорне Сонце», «Танець під чортову дудку», «Крук — птаха нетутешня», «Останній шанс Захара Скоробагатька», «Високі гори у Ялті», «Цілком таємні історії».

Різні тварини — лісова лань, акваріумні рибки, приблудні собаки, домашні коти, страуси й кури... Різні люди — старий емігрант, колишній військовий, дівчина з Чернігова, чоловік із Києва, молода мама з Харкова,американський журналіст... Одного ранку цих тварин і людей об’єднала спільна війна — несподівано-сподівана, безжальна, руйнівна.

Але ця книжка не про неї, а про зв’язок поколінь, карколомні втечі, неможливі порятунки, доленосні зустрічі.

Про людей, які бігли в невідомість, але не залишили тих, хто потребував допомоги. Про круговерть життя,де є місце для давнього й нового, смутку й любові. Про віру в перемогу і про незламність українців, які не здаються — хай би де були й жили.

«Біг Мак» – назва першої прозової книги Сергія Жадана. Оповідання, вміщені в новому, доповненому виданні, були написані впродовж 2002–2010 років. Тексти подано в хронологічному порядку, що дає можливість допитливому читачеві прослідкувати час та географію написання кожного з них.

Нове ім’я в сучасній українській психологічній прозі!

Дикі паростки. Продовження

1960 рік. Брати Петро і Семен Луцики звільнилися з таборів ГУЛАГу, проте й далі скніють у спецпоселенні в Сибіру як "мінусники". Прагнучи повернутися на батьківщину, до дружини Сабіни та дітей, Петро з двома товаришами вирішують утікати. Однак спроба втечі виявилася невдалою. Чи міг Семен зрадити й підставити брата, адже поміж чоловіками задавнена недовіра? А тим часом у Гусятині з вини Семенової дружини, акушерки Степанії, гине дитина члена партії, і, щоб порятувати себе, жінка перекладає провину на Сабіну…

Однак прийде час кожному віддавати борги, розплачуватися за скоєне чи навпаки - повертати втрачене. Час справедливості і спокути…

Книжка для сина, написана на війні

Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.

Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.

Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.

Єва Шелест – вагітна мешканка Бучі, котрій вдалося врятуватися після того, як окупантів вигнали з міста. Жінка вижила. Однак вціліти фізично ще не означає вижити душевно.

Апатія, агресія, ознаки психічного розладу – ось що чекає на тих, хто перебуває у посттравматичному стресовому розладі.

Як подолати біль, перейти горе, чи є життя після подій у Бучі тощо – питання, порушені в сюжетній лінії.

Роман Юрія Винничука критики вже встигли оцінити як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері із збереженням усіх характерних особ­ливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.

«Роман "Мальва Ланда" — за визначенням Андрія Бондаря —  це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсо­лютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть».

Події відомого роману провідного українського письменника Юрія Винничука «Аптекар» відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Фантазійні описи звучать, як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Юрія Вин­ничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.

Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон…

Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих.

У цій антології вмістилися тексти відомих українських авторів та авторок після початку повномасштабної війни. Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Олександр Михед, Артем Чех, Ірина Цілик... І це навіть не половина всіх письменників, що поділилися своїм відчаєм та болем, своїм бажанням та страхом, своїм оптимізмом та зневірою на сторінках цієї антології. 

Передмову до цієї збірки написав Головнокомандувач Збройних сил України – генерал Валерій Залужний:

"Воєнний стан – це не тільки правовий режим існування держави під час війни. Це ще й нагадування про козацький стан – військовий табір, що ставав фактично фортецею в часи воєн і битв. Минулого року вся наша країна перетворилася на такий стан – нездоланну фортецю, над якою майорить синьо-жовтий прапор. Упевнений, що завдяки мужності й професіоналізму українських воїнів, завдяки єднанню українського суспільства і за дружньої підтримки наших партнерів у світі ця фортеця поверне собі всі свої території.

Слава Україні!"

Україна, як і більшість інших країн, проходила і проходить через період змін, причому робить це доволі інтенсивно. Ці стрімкі зміни й відображені в нотатках автора. У них політико-бізнесовий рівень життя перетинається з людським виміром, а емоції та мрії — зі щоденним плином справ.

Ця книжка — про «зрозуміти». Усі ми намагаємося зрозуміти якісь проблеми навколо нас, якісь події, а завданням автора стало зрозуміти свою країну. Війна виявилася тим екзистенційним виміром, який показав Україну такою, якою ми її ще не бачили. Він задав ту тональність змін, яка фіналізує всі попередні роки спроб щось змінити. Зрозуміти цей вимір теж важливо — і тому на потік рефлексій про Україну кінця 2010-х накладаються думки про Україну сьогоднішню, Україну в стані війни. Зараз саме час для усіх нас зрозуміти країну, в якій ми живемо.

Під час повномасштабної російсько-української війни, французький письменник Еммануель Рубен запросив українських колег — чотирнадцятьох авторів та авторок — розповісти про свою Україну. Про її міста й села, місця та краєвиди, простори та людей, які тут творили. Про речі, які є символічними для українців та уособлюють те, що називається Домом. Так з’явилася збірка Hommage à l’Ukraine — «Ода до України». Це книга есеїв, оповідань та віршів, які написані під час війни і в яких автори діляться своїми спогадами й відчуттями, радощами і тривогами, думками про те, як війна змінює рідні місця та сприйняття дому, та історіями, які показують Україну такою, як вона є. У цій збірці історії про 11 областей із 24 та про Крим.

Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози — і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Автор із притаманною йому  щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.

Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.

Від авторки роману «Зламані речі»
Початок драматичної сімейної саги

Кінець XIХ століття. Двоє братів, Богдан та Іван, колись захопилися однією жінкою - повією Магдою. Минули роки. І вже Іванові сини, Петро й Семен, спалахують таємною жагою до однієї дівчини Сабіни. Час великих історичних зламів і громадянських війн. На полі битви проливається українська кров у бою під Крутами. Петро стає до лав Галицької армії. Семен страждає від мук нерозділеного кохання та ненависті до власного брата, поки не зіштовхується з колишньою коханкою батька - тією самою фатальною блудницею Магдою. У серці спалахує заборонена пристрасть. За спинами братів чатують НКВДисти та зрадники, країна здригається від зламних подій. Крізь тонкий серпанок прорвуться темні гріхи батьків і синів - помилки, які спокутувати дітям дітей. Історія, що почалася з ненависті, триватиме ще не одне покоління.

Це книжка пригод і настроїв, реальних історій і автобіографічних вигадок, універсальний порадник і атлас туристичних маршрутів. У цих текстах свідки Єгови п’ють коньяк, Мілан Кундера опиняється в басейні, а водії «мерседесів-спринтерів» женуться за каретами швидкої допомоги. Словом, абсурдно, зате пізнавально часом меланхолійно, але частіше кумедно. Всім, кому сподобалися попередні збірки автора «Спати з жінками» і «Саудаде», слід налаштуватися на писання захоплених відгуків у своїх соціальних мережах. Автор обіцяє їх лайкати.

Ця груба книжка короткої прози збудована за взірцем клепсидри – водяного годинника. Десять років досвіду пізнання розпорошені у кількох десятках нотаток, кількох тисячах речень. Читаючи їх, можна всіляко поводитися із часом. Залежно від налаштування струменя. Пропустити через себе на повну силу впродовж кількох днів; випускати мало не по краплі впродовж кількох років... Або віднайти якусь власну ненормальну гру з ритмом закручування і відкручування годинникового краника.

«Хто ти такий?» – час від часу запитує малолітнього Тимофія його контужений далекою війною ворог і друг, мучитель і наставник Фелікс. «Хто я такий?» – запитує себе наприкінці роману майже дорослий автобіографічний Тимофій. Шлях від першого питання до другого є неминучим для героя будь-якого роману виховання. У випадку Артема Чеха – виховання в тіні відразливого досвіду чужої війни, що раптом виявляється моральною і фізичною підготовкою до власної, хоча якраз її ми у цьому романі не знайдемо. Але, можливо, знайдемо всі ті дитячо-юнацькі ініціації, крізь які нам самим довелося продиратися до зовсім не такого, як очікувалося, дорослого життя.

Це історія про зраду найближчих та про одвічний вибір, який знову й знову постає перед українцями: що потрібніше для Батьківщини — твоє життя чи твоя смерть?

Український патріот Орест, який опиняється не в тому місці не в той час, стає приреченим на довге катування в російській тюрмі. Підтримка доньки Зореслави та надіслана нею лялька-мотанка Котигорошко — усе, що рятує його дух під час випробувань. Бізнесмен Льоша теж потрапляє за ґрати, тільки вже в Україні, і розуміє, що його амбіції та розмови про європейську інтеграцію тюремникам ні до чого. Оля — патріотка й водночас директорка з комунікацій російського банку в Україні, намагається вберегти кар’єру та імідж, от лише платить за це жахливу ціну. Хтось із них має померти за Україну. Але це не точно…

Роман написаний після довгих розмов з українськими політв’язнями й вітчизняними правозахисниками, перегляду багатьох годин тюремних відео. Автор сподівається, що це допомогло надати тексту щонайбільшої достовірності.

Нічний репортер Марко Крилович переконаний, що після його статті Томашевич може попрощатися зі своєю політичною кар’єрою. Але все обертається геть не так, як очікувалося. Тепер Марку треба з’ясувати, хто використав його у своїй брудній грі. Шантаж, коханки, випадкові (чи ні?) жертви, таємні акціонери, навіть військова розвідка — дати раду з усім цим нашому герою допомагатиме давній товариш, комісар поліції Роман Обух. Як завжди в романах Юрія Винничука, перед читачем постає пістрявий Львів кінця 30-х років минулого століття. На вулицях відбуваються сутички студентів і правоохоронців, газети пломеніють політичними гаслами, а люди все одно шукають свого: грошей чи любові.

Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.

В романі-експерименті «Тетраедр» представлено, власне чотири романи. У кожному з цих творів розповідь ведеться від першої особи (у «Загублених в часі» — від імені вчительки, в «Інстинкті саранчі» — журналіста, в «Знехтуваних Ноєм» — лікаря, а в «Медузі-Ґорґонї» — від імені письменниці, яка не лише відкриває таємниці своєї літературної творчості, а й показує, що талант — це не стільки дар, скільки відповідальність і хрест письменника).

Долі чотирьох головних героїв мають точки перетину, переплітаються, залишаючи глибокий слід у житті інших героїв. Кожен роман з тетраедра може існувати як автономно, так і в неподільній цілісності.

Роман «Яр» відомого українського письменника, лауреата державної премії України ім. Т. Г. Шевченка є водночас і першим, і останнім його романом. Роботу над ним Роман Білик розпочав ще 1958 року, а вперше твір було надруковано лише 2008-го.

Автор розповідає про найскладніші часи в історії українського народу в ХХ столітті: проводить головного героя твору Максима Нетребу через страхіття голодомору 1933 року, масові репресії 1937 року, тюрму, Верхньо-Колимський концтабір і сповнену тривог довготривалу втечу з нього, окупацію України фашистськими загарбниками, службу в поліції й приховану боротьбу з окупантами в групі Української Повстанської Армії, сприяння радянському підпіллю та партизанам, перебування на чужині та власні душевні муки. 

Це нове перевидання роману автора супербестселера «Меч Арея».

Готові до чесної розмови про інакшість? До обговорення того, що люди не завжди здатні приймати в інших — або і в самих собі. Вітиліго, синдром Туретта, алопеція, гемангіома — герої цієї книжки готові розповісти про те, що їх вирізняє. Тож у вас є нагода поговорити з тими, хто гостро відчув на собі увесь біль від неприйняття рис, які не від них залежать. Їхній досвід доводить, що головне — насамперед навчитися любити себе, незалежно від того, що кажуть інші.

Ця книжка — відверта сповідь про щоденну боротьбу тих, хто потребує прийняття і підтримки. Тут усе правдиво і щиро. Тут нарешті звучить голос тих, хто зазвичай прагне бути непомітним.

Від автора, на романи якого чекають найбільше

Перевидання тужливої «Ностальгії»

У годину зневіри і краху надій мусиш зупинитися в пошуках точки опертя. За день до Чорнобильської катастрофи він звільнився з роботи і став непідлеглим митцем. Та чи можна звільнитися від свого минулого? Втекти від втраченого кохання, самотності й фатальних життєвих обставин? На цьому шляху він зустрічає незвичайну жінку, здатну зцілити душу й повернути жагу до життя. Але жереб знову кидає той-таки фатум.

Перевидання в новій обкладинці

Понад 500 тисяч примірників творів Люко Дашвар уже знайшли свого читача. Вона пише так гостро й пронизливо, психологічно і чуйно, що торкається струн душі кожного. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу на гострі, болючі, неоднозначні питання, які порушує письменниця.

Над селом зорі ясніші, у селі квіти пахнуть п’янкіше, сільські дівчата дорослішають раніше. Катерині лише тринадцять, а її серце належить чоловікові набагато старшому, та ще й одруженому. У селі все безпосередньо: якщо люблять, то вже до безтями, якщо ненавидять, то щонайзапекліше, якщо пробачають, то від щирого серця...

Історія, у якій любов і смерть, чистота і гріховність існують пліч-о-пліч — так близько, що стають невіддільними...

На що здатний батько заради порятунку сина, якого поглинає примара, що оселилася у снах?..

Очевидно, на світі немає дитини, яка б не бачила моторошних снів. Але що робити, якщо жах зі сновидіння поступово переповзає в реальне життя? У дворічного Тео під час нескладної операції раптово зупинилося серце. Упродовж тридцяти шести секунд малюк тримався на межі між світом мертвих і живих. А тоді повернувся. Спливло два роки, перш ніж Мирон Белінський зрозумів, що його син повернувся не сам. Щось прийшло разом із Тео: учепилося і прослизнуло у свідомість, поки хлопчак перебував по той бік лінії, яку більшість із нас перетинає лиш один раз. У відчайдушних намаганнях урятувати сина Мирон виїжджає до Америки, де найновіші досягнення нейротехнологій дають змогу зазирнути в людський сон. Він не здогадується, що бажання допомогти веде до катастрофи, адже найгірше почнеться, щойно той, хто оселився у снах маленького Тео, збагне, що за ним спостерігають.

Книжка одкровень та осмислень нашого ЧасоПростору. Зовнішнього і внутрішнього. Про Час, що несе нас у вічність. І про місце, де ми завжди Дома. Про душевні скарби колишніх і поточних днів. І, звісно, про таємниче життя Слів.

Прописаних, промовлених і промовчаних.

Польський детектив Лешек розслідує смерть українця, який упав зі скелі. Пошук відповідей веде його лабіринтами мистецтва, філософії та новітніх технологій. Як філософ Вітгенштайн пов’язаний із життям цього хлопця? Чому творчість та біографія Сальвадора Далі можуть дати ключ до розгадки обставин смерті юнака?
 

Уламки власних спогадів супроводжують шлях Лешека. Кожна відповідь, яка відкриває нові таємниці, допомагає йому не лише наблизитися до розкриття загадкової справи, а й прийняти власне минуле.

Книжка «Вокзал Перпіньяна», названа на честь картини Далі «La Gare de Perpignan», — це сміливий роман з елементами сюрреалізму, в якому загадкова історія загибелі юнака нерозривно пов’язана із життям художника.

«За пів року служби я навчився заливати хлоркою туалети, напоїв хлоркою дитину, злякався їхати на війну з другом, майже розійшовся з дівчиною. А ще роздав усі накопичені гроші, ледь вивів із тяжкого ускладнення пацієнтку, поховав свою кар’єру хірурга й набрав із 10 кіло. А, і ще майже знищив ментальне здоров’я своєї любої кішки, яка тижнями не бачить хазяїна».

«Букурія» — смішне незрозуміле слово, яке мало позначати хорошу емоцію. І саме так екіпаж свого «корабля» вирішив назвати Богдан Журавель, який одного дня із цивільного хірурга перетворився на начмеда батальйону.

Богдан майстерно поєднує чорний відчай із чорним гумором: у його тексті строковик випадково запиває ліки хлоркою замість води, довкола триває війна на виживання, а сам автор регулярно веде бесіди зі співрозмовником, якого ніхто ніколи не бачив, — іноді про щось філософсько-бентежне, а іноді вони просто травлять анекдоти.

Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити. Жити у світі, де тебе і твоє майбутнє хоче знищити ворог. Ворог, який не має жалю чи честі. І що робити у світі, де ти вирішив боротися попри те, що тобі так страшно.

Ми – носії історій. Збирачі сокровенний сповідей. Колекціонери спогадів Хрангителі родинних апокрифів. Володарі життєвих загадок, до яких невтомно підбираємо срібні ключі пізнання.  З них і зіткана ця книжка. Із золотих крупинок надбань, що осідають на дні бурхливої ріки нашого тривку.

Вступаючи у молоді роки до мафії, через борги та необачність, Макс не знав, що це йому принесе лише наркотичну і алкогольну залежності, смерті людей, яких він знав, та погрози розправою. Проте, якщо від людей, своєї залежності і навіть від божевільного психа, який стверджує, що він з паралельного світу, можна утекти, то від гостей з потойбіччя, містики, що переслідує Макса, і своїми різними сутностями ламає закони фізики та грань між «нашим світом» і «потойбічним», прагнучи забрати його з собою – втекти складно.

Ця книжка оповідань завершує трилогію Анатолія Дністрового, події якої розгортаються у вигаданому автором містечку – Будичі.

«Сіра пейна», що є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми – художників, натурниць і поетів.  У «Привидах» (друга книжка трилогії) туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. 

Новели й оповідання, які ввійшли до книжки «Перший кий Будича», продовжують розповідати історії Будича, їх часопростір триває із середини 1980-х до наших днів. Тут є бандитська більярдна та її відвідувачі кінця 1980-х, провінційні журналісти і школярі, дивакувата інтелігенція, пенсіонери-відлюдники…
 

Саме цими часовими, світоглядними зіткненнями автор маркує важливі моменти трансформації українського соціуму, дає можливість нам разом з ним зазирнути в ту чи іншу епоху.

Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів. 

У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє. 

Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.

Туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. Він блукає в ньому, мов привид, і спілкується з такими самими живими привидами зі своєї юності, які стали невидимими в теперішньому часі.

«Жахливі речі не трапляються з тими, чия робота — розповідати про жахливі речі. Чи трапляються?»

Майя – журналістка кримінальної телепрограми, невротична трудоголічка, впевнена в тому, що разом з колегами виконує важливу роботу: допомагає знайти зниклих і встановити справедливість. Та все змінюється, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця.

Жінка занурюється в пошуки колеги, аби зрештою знайти набагато більше, ніж шукала.

Де пролягає межа між телешоу і реальним життям? Які вчинки можна виправдати добрими намірами? І наскільки журналіст відповідальний за те, що саме показує з екрана?

Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.

Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.

Третя частина складається з новел, написаних у 2014–2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…

«Вулик» на промзоні. Сорокарічний художник, який живе відлюдником у своїй майстерні. Натурниці, поети, коханки. Виставки й творча криза.

На перший погляд – типова замальовка із життя провінційної богеми. Та що ж відбувається насправді?

У своїй новій повісті Анатолій Дністровий через взаємини митців показує руйнацію «вежі зі слонової кості». Із часів романтизму вона уособлювала таїну творчості, егоцентризм митця, його дистанціювання від суспільства, але в теперішньому прискореному світі стала статичною, опинилася на периферії й доживає останні дні.