Поновлюємо прийом замовлень 14 липня.
Маєте питання? Пишіть на електронну пошту.
Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон…
Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих.
У цій антології вмістилися тексти відомих українських авторів та авторок після початку повномасштабної війни. Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Олександр Михед, Артем Чех, Ірина Цілик... І це навіть не половина всіх письменників, що поділилися своїм відчаєм та болем, своїм бажанням та страхом, своїм оптимізмом та зневірою на сторінках цієї антології.
Передмову до цієї збірки написав Головнокомандувач Збройних сил України – генерал Валерій Залужний:
"Воєнний стан – це не тільки правовий режим існування держави під час війни. Це ще й нагадування про козацький стан – військовий табір, що ставав фактично фортецею в часи воєн і битв. Минулого року вся наша країна перетворилася на такий стан – нездоланну фортецю, над якою майорить синьо-жовтий прапор. Упевнений, що завдяки мужності й професіоналізму українських воїнів, завдяки єднанню українського суспільства і за дружньої підтримки наших партнерів у світі ця фортеця поверне собі всі свої території.
Слава Україні!"
«Незламні» — книга про українок, про силу українського духу, про жіночу єдність, про стійкість, коли треба покинути домівку і рятувати сім’ю, а потім країну, про якості, які українки відкрили в собі з початком війни, про те, як вони допомагають армії та мріють відновлювлювати країну.
До збірки увійшли 30 історій жінок-військових, парамедиків, волонтерів, засновниць фондів і притулків, адвокатів, які представляють права українського народу у різних країнах, про жінок, які організовують марші, щоб голос України почули всюди.
Видання має привернути увагу світової спільноти до всеохопної діяльності українських жінок, які пішли до лав ЗСУ чи теороборони, збирають гуманітарну допомогу, а потім під кулями її розвозять, рятують з-під завалів поранених, надають медичну допомогу, ціною власної безпеки евакуюють дітей, літніх людей, тварин. Українки відкрили в собі такі якості, про які навіть не думали.
Ця книга про мудрість і незламність української жінки.
Україна, як і більшість інших країн, проходила і проходить через період змін, причому робить це доволі інтенсивно. Ці стрімкі зміни й відображені в нотатках автора. У них політико-бізнесовий рівень життя перетинається з людським виміром, а емоції та мрії — зі щоденним плином справ.
Ця книжка — про «зрозуміти». Усі ми намагаємося зрозуміти якісь проблеми навколо нас, якісь події, а завданням автора стало зрозуміти свою країну. Війна виявилася тим екзистенційним виміром, який показав Україну такою, якою ми її ще не бачили. Він задав ту тональність змін, яка фіналізує всі попередні роки спроб щось змінити. Зрозуміти цей вимір теж важливо — і тому на потік рефлексій про Україну кінця 2010-х накладаються думки про Україну сьогоднішню, Україну в стані війни. Зараз саме час для усіх нас зрозуміти країну, в якій ми живемо.
Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози — і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Автор із притаманною йому щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.
Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.
Ніч проти 30 листопада 2013 року багато чого змінює і в житті країни, і в долі киянки Мар’яни Озерової. Після розміреного напівсонного існування дівчина опиняється у вирі подій і несподіваних зустрічей: виснажливі чергування на Майдані, зникнення коханої людини та пошуки нащадків у сьомому коліні славного козака Яреми Дороша, яких прокляла його дружина - зарозуміла шляхтянка Станіслава. Та чи не даремні пошуки? Адже перед цими щасливцями постає непростий вибір - незліченні скарби, що їх мають успадкувати від свого предка, чи кохання і воля…
Продовження історії «Село не люди»
Чотирнадцять років тому через інтриги і жадібність сільського магната Івана Залусківського згоріла Шанівка, постраждали селяни, та найбільше — Катерина, яка втратила всіх, кого любила. Чотирнадцять років Залусківський і Катерина не бачилися. Поки він багатів та міцнів, дівчина поступово втрачала свій особливий дар передбачення. І так би їхні дороги розійшлися назавжди. Якби одного дня на занедбаному шанівському обійсті школярка Стаська не знайшла... труп чоловіка.
Катерина знає, хто жертва і хто вбивця. Тепер її життю знову загрожує небезпека. Через наклеп Катерина й сама опиняється під підозрою. Вона нікому не вірить і майже ніхто не вірить їй. А той, хто розпочав смертельне полювання на Катерину, упевнений: порятунку їй немає. Розпочате багато років тому час довести до кінця...
Ця груба книжка короткої прози збудована за взірцем клепсидри – водяного годинника. Десять років досвіду пізнання розпорошені у кількох десятках нотаток, кількох тисячах речень. Читаючи їх, можна всіляко поводитися із часом. Залежно від налаштування струменя. Пропустити через себе на повну силу впродовж кількох днів; випускати мало не по краплі впродовж кількох років... Або віднайти якусь власну ненормальну гру з ритмом закручування і відкручування годинникового краника.
«Хто ти такий?» – час від часу запитує малолітнього Тимофія його контужений далекою війною ворог і друг, мучитель і наставник Фелікс. «Хто я такий?» – запитує себе наприкінці роману майже дорослий автобіографічний Тимофій. Шлях від першого питання до другого є неминучим для героя будь-якого роману виховання. У випадку Артема Чеха – виховання в тіні відразливого досвіду чужої війни, що раптом виявляється моральною і фізичною підготовкою до власної, хоча якраз її ми у цьому романі не знайдемо. Але, можливо, знайдемо всі ті дитячо-юнацькі ініціації, крізь які нам самим довелося продиратися до зовсім не такого, як очікувалося, дорослого життя.
Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.
В романі-експерименті «Тетраедр» представлено, власне чотири романи. У кожному з цих творів розповідь ведеться від першої особи (у «Загублених в часі» — від імені вчительки, в «Інстинкті саранчі» — журналіста, в «Знехтуваних Ноєм» — лікаря, а в «Медузі-Ґорґонї» — від імені письменниці, яка не лише відкриває таємниці своєї літературної творчості, а й показує, що талант — це не стільки дар, скільки відповідальність і хрест письменника).
Долі чотирьох головних героїв мають точки перетину, переплітаються, залишаючи глибокий слід у житті інших героїв. Кожен роман з тетраедра може існувати як автономно, так і в неподільній цілісності.
Роман «Яр» відомого українського письменника, лауреата державної премії України ім. Т. Г. Шевченка є водночас і першим, і останнім його романом. Роботу над ним Роман Білик розпочав ще 1958 року, а вперше твір було надруковано лише 2008-го.
Автор розповідає про найскладніші часи в історії українського народу в ХХ столітті: проводить головного героя твору Максима Нетребу через страхіття голодомору 1933 року, масові репресії 1937 року, тюрму, Верхньо-Колимський концтабір і сповнену тривог довготривалу втечу з нього, окупацію України фашистськими загарбниками, службу в поліції й приховану боротьбу з окупантами в групі Української Повстанської Армії, сприяння радянському підпіллю та партизанам, перебування на чужині та власні душевні муки.
Це нове перевидання роману автора супербестселера «Меч Арея».
Готові до чесної розмови про інакшість? До обговорення того, що люди не завжди здатні приймати в інших — або і в самих собі. Вітиліго, синдром Туретта, алопеція, гемангіома — герої цієї книжки готові розповісти про те, що їх вирізняє. Тож у вас є нагода поговорити з тими, хто гостро відчув на собі увесь біль від неприйняття рис, які не від них залежать. Їхній досвід доводить, що головне — насамперед навчитися любити себе, незалежно від того, що кажуть інші.
Ця книжка — відверта сповідь про щоденну боротьбу тих, хто потребує прийняття і підтримки. Тут усе правдиво і щиро. Тут нарешті звучить голос тих, хто зазвичай прагне бути непомітним.
Сімейна сага в новелах «Майже ніколи не навпаки» визначної української письменниці Марії Матіос за майстерністю письма та глибиною викладу не поступається її знаменитій «Солодкій Дарусі».
«Важить не час, а людина в обставинах часу» — цю свою тезу письменниця розкриває через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Першої світової війни. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, вічні дилеми Любові–Ненависті, Гріха–Спокути, кількаярусний сюжет... Кожен персонаж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою чи писаним законом. Закони честі вступають у суперечку із законами серця, бо так було споконвік, і майже ніколи не є навпаки.
Від автора, на романи якого чекають найбільше
Перевидання тужливої «Ностальгії»
У годину зневіри і краху надій мусиш зупинитися в пошуках точки опертя. За день до Чорнобильської катастрофи він звільнився з роботи і став непідлеглим митцем. Та чи можна звільнитися від свого минулого? Втекти від втраченого кохання, самотності й фатальних життєвих обставин? На цьому шляху він зустрічає незвичайну жінку, здатну зцілити душу й повернути жагу до життя. Але жереб знову кидає той-таки фатум.
Благими намірами вимощений шлях до пекла. Галя сповна відчула сенс цього вислову. Її життя перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? Це непросто, бо людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і страх, і кохання?..
Перевидання в новій обкладинці
Понад 500 тисяч примірників творів Люко Дашвар уже знайшли свого читача. Вона пише так гостро й пронизливо, психологічно і чуйно, що торкається струн душі кожного. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу на гострі, болючі, неоднозначні питання, які порушує письменниця.
Над селом зорі ясніші, у селі квіти пахнуть п’янкіше, сільські дівчата дорослішають раніше. Катерині лише тринадцять, а її серце належить чоловікові набагато старшому, та ще й одруженому. У селі все безпосередньо: якщо люблять, то вже до безтями, якщо ненавидять, то щонайзапекліше, якщо пробачають, то від щирого серця...
Історія, у якій любов і смерть, чистота і гріховність існують пліч-о-пліч — так близько, що стають невіддільними...
На що здатний батько заради порятунку сина, якого поглинає примара, що оселилася у снах?..
Очевидно, на світі немає дитини, яка б не бачила моторошних снів. Але що робити, якщо жах зі сновидіння поступово переповзає в реальне життя? У дворічного Тео під час нескладної операції раптово зупинилося серце. Упродовж тридцяти шести секунд малюк тримався на межі між світом мертвих і живих. А тоді повернувся. Спливло два роки, перш ніж Мирон Белінський зрозумів, що його син повернувся не сам. Щось прийшло разом із Тео: учепилося і прослизнуло у свідомість, поки хлопчак перебував по той бік лінії, яку більшість із нас перетинає лиш один раз. У відчайдушних намаганнях урятувати сина Мирон виїжджає до Америки, де найновіші досягнення нейротехнологій дають змогу зазирнути в людський сон. Він не здогадується, що бажання допомогти веде до катастрофи, адже найгірше почнеться, щойно той, хто оселився у снах маленького Тео, збагне, що за ним спостерігають.
Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».
У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.
Роман «Насіння кмину» — це історія про пошуки себе і сміливість бути чесною із собою. Одного дня тобі приходить повідомлення в месенджер від незнайомого чоловіка, і твій світ миттєво перевертається з ніг на голову. Виявляється, ти знала його й заглядалася ще підліткою, коли ви чекали автобус. Лише ніколи не наважувалася заговорити. А що, коли в розмові з тепер не таким уже й незнайомим чоловіком ти дізнаєшся щось особливе? Правду про себе, наприклад. Тепер постає єдине питання: що з тією правдою робити? Готового рецепту бути собою не існує. А якщо додати дрібку солі, менше цукру, насіння кмину? Чи вистачить героїні сміливості пробувати, помилятись, шукати далі, аби повернути в життя надію, зробити його чесним, насиченим, справжнім?
В есе авторка розмірковує над темами, що близькі багатьом жінкам: усвідомлення й пошуки себе справжньої, власні кордони, ставлення до чоловіків, до світу, до себе. Як прийняти себе такою, яка ти є? Чи можна певний досвід прожити й відпустити? Цю книжку варто прочитати, аби дізнатися, як любити різну себе.
Кіноповість «УКРИ» відомого українського письменника, драматурга та кіносценариста Богдана Жолдака (1948–2018) — це бойова проза про сучасну російсько-українську війну, яка триває вже майже 400 років…
«УКРИ» — суцільний «екшн», заснований на реальних подіях т. зв. АТО, у якому сучасні українці, подібно до героїв «Енеїди», відчайдушно жартують зі смертю, захищаючи свою землю і честь.
«Небесна парасоля» Ірини Савки — це своєрідний літопис пам’яті про життя звичайних українців, про яких не знімають фільми й не загадують в енциклопедіях. А проте усі персонажі такі реалістичні, що кожному слову тут безсумнівно віриш. У коротких історіях із замальовок постають цілісні картини: війна, час радянської окупації, підпільна боротьба, арешти й концтабори, щоденна рутина, втрати, гіркий біль і зламані долі… Й водночас — кохання, яке триває усе життя, глибина почуттів, мудрість і важливість справжніх цінностей. Тут багато світлої надії, яка не проминає незалежно від того, як крутиться небесна парасоля над світом і над кожним із нас.
«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.
Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.
2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає?
«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед повномасштабною війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт.
Польський детектив Лешек розслідує смерть українця, який упав зі скелі. Пошук відповідей веде його лабіринтами мистецтва, філософії та новітніх технологій. Як філософ Вітгенштайн пов’язаний із життям цього хлопця? Чому творчість та біографія Сальвадора Далі можуть дати ключ до розгадки обставин смерті юнака?
Уламки власних спогадів супроводжують шлях Лешека. Кожна відповідь, яка відкриває нові таємниці, допомагає йому не лише наблизитися до розкриття загадкової справи, а й прийняти власне минуле.
Книжка «Вокзал Перпіньяна», названа на честь картини Далі «La Gare de Perpignan», — це сміливий роман з елементами сюрреалізму, в якому загадкова історія загибелі юнака нерозривно пов’язана із життям художника.
«За пів року служби я навчився заливати хлоркою туалети, напоїв хлоркою дитину, злякався їхати на війну з другом, майже розійшовся з дівчиною. А ще роздав усі накопичені гроші, ледь вивів із тяжкого ускладнення пацієнтку, поховав свою кар’єру хірурга й набрав із 10 кіло. А, і ще майже знищив ментальне здоров’я своєї любої кішки, яка тижнями не бачить хазяїна».
«Букурія» — смішне незрозуміле слово, яке мало позначати хорошу емоцію. І саме так екіпаж свого «корабля» вирішив назвати Богдан Журавель, який одного дня із цивільного хірурга перетворився на начмеда батальйону.
Богдан майстерно поєднує чорний відчай із чорним гумором: у його тексті строковик випадково запиває ліки хлоркою замість води, довкола триває війна на виживання, а сам автор регулярно веде бесіди зі співрозмовником, якого ніхто ніколи не бачив, — іноді про щось філософсько-бентежне, а іноді вони просто травлять анекдоти.
Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити. Жити у світі, де тебе і твоє майбутнє хоче знищити ворог. Ворог, який не має жалю чи честі. І що робити у світі, де ти вирішив боротися попри те, що тобі так страшно.
Кузьма Скрябін Кузьма (справжнє ім’я Андрій Кузьменко; 1968—2015) став легендою ще за життя. «Можливо, треба було жити, як всі, а я хотівбути інакшим завжди», — говорив він і таким був. Доля відміряла йому надто мало часу, він трагічно загинув у ДТП. Харизматичний співак, композитор, багаторічний лідер гурту «Скрябін», автор власних пісень, кумир мільйонів українців, Кузьма запам’ятався своїм шанувальникам неймовірним гумором, чіткою громадянською позицією та відкритим серцем... Його пісні актуальні сьогодні як ніколи. Хоча Кузьма більш відомий як музикант, він також є автором чотирьох повістей, які ввійшли до цієї книжки разом з віршами. Опублікована у 2006 році й найвідоміша з них — «Я, «Побєда» і Берлін» — була успішно екранізована. Це смішні й сумні, вигадані й автобіографічні історії, в яких Кузьма розповідає про себе, про нас, про життя і як у ньому не втратити здорового глузду. Видання проілюстроване українським художником Олександром Греховим.
Ми – носії історій. Збирачі сокровенний сповідей. Колекціонери спогадів Хрангителі родинних апокрифів. Володарі життєвих загадок, до яких невтомно підбираємо срібні ключі пізнання. З них і зіткана ця книжка. Із золотих крупинок надбань, що осідають на дні бурхливої ріки нашого тривку.
Вступаючи у молоді роки до мафії, через борги та необачність, Макс не знав, що це йому принесе лише наркотичну і алкогольну залежності, смерті людей, яких він знав, та погрози розправою. Проте, якщо від людей, своєї залежності і навіть від божевільного психа, який стверджує, що він з паралельного світу, можна утекти, то від гостей з потойбіччя, містики, що переслідує Макса, і своїми різними сутностями ламає закони фізики та грань між «нашим світом» і «потойбічним», прагнучи забрати його з собою – втекти складно.
Ця книжка оповідань завершує трилогію Анатолія Дністрового, події якої розгортаються у вигаданому автором містечку – Будичі.
«Сіра пейна», що є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми – художників, натурниць і поетів. У «Привидах» (друга книжка трилогії) туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності.
Новели й оповідання, які ввійшли до книжки «Перший кий Будича», продовжують розповідати історії Будича, їх часопростір триває із середини 1980-х до наших днів. Тут є бандитська більярдна та її відвідувачі кінця 1980-х, провінційні журналісти і школярі, дивакувата інтелігенція, пенсіонери-відлюдники…
Саме цими часовими, світоглядними зіткненнями автор маркує важливі моменти трансформації українського соціуму, дає можливість нам разом з ним зазирнути в ту чи іншу епоху.
Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів.
У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє.
Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.
Туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. Він блукає в ньому, мов привид, і спілкується з такими самими живими привидами зі своєї юності, які стали невидимими в теперішньому часі.
«Жахливі речі не трапляються з тими, чия робота — розповідати про жахливі речі. Чи трапляються?»
Майя – журналістка кримінальної телепрограми, невротична трудоголічка, впевнена в тому, що разом з колегами виконує важливу роботу: допомагає знайти зниклих і встановити справедливість. Та все змінюється, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця.
Жінка занурюється в пошуки колеги, аби зрештою знайти набагато більше, ніж шукала.
Де пролягає межа між телешоу і реальним життям? Які вчинки можна виправдати добрими намірами? І наскільки журналіст відповідальний за те, що саме показує з екрана?
Дванадцять країн, двадцять пять міст і понад тринадцять тисяч кілометрів подолала Кіра з мамою, перш ніж дістатися в Київ. Жодна жінка не планує такий обхідний шлях на дев'ятому місяці вагітності, але повномасштабне вторгнення перекроїло геть усе.
Це спогади журналістки і підприємиці Олесі про складну дорогу, коли страх і невизначеність перетворилися на сміливість і рішучість. Про підтримку друзів, готових прийняти в будь-який момент, і незнайомців, що відчиняли двері в безвихідних ситуаціях. Про хитрощі й ризики, на які довелося піти, щоб перелетіти Атлантику. Про історії з рідного Донецька і допомогу батькам в окупації. І про можливість будувати життя далеко від війни, але сильне бажання повернутися додому.
«Ставитися до смерті спокійно — не означає її наближати».
Лікарі та рідні звуть її Анна. В Анни біполярний розлад. Її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав.
Владислав — блискучий лектор, арткритик. Має лабрадора й страждає від алкогольної залежності. А ще він бореться за садибу Мурашка, замість якої в центрі Києва хочуть звести нову будівлю.
За звичайних обставин вони, мабуть, ніколи не зустрілися б, та випадок зводить їх разом в одній квартирі. Двоє дуже різних людей, обʼєднаних порятунком будинку і невідворотним наближенням смерті.
Це історія про життя і його завершення, свободу волі, пошуки себе й... архітектуру.
Володимир Лис – український прозаїк, драматург, журналіст, якого називають народним письменником. Переможець Коронації слова і Гранд-Коронації, інших літературних конкурсів. Автор численних романів, повістей, радіоп’єс і п’єс для театру, новел і есеїв. Автор роману «Вифлеєм», який вийшов друком у видавництві "Фоліо".
До оселі поліського селянина Якова Меха потрапляє чужа дівчина, яка ставить просте, на перший погляд, запитання: «Діду, а ти любив?» І накочуються хвилі спогадів: про далеке дитинство, про перше драматичне кохання із сусідською дівчиною, про велику любов, яка принесла і сімейне щастя, і сповнене радощів, здобутків і втрат життя довжиною в ціле століття…
Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.
Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.
Третя частина складається з новел, написаних у 2014–2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…
«Вулик» на промзоні. Сорокарічний художник, який живе відлюдником у своїй майстерні. Натурниці, поети, коханки. Виставки й творча криза.
На перший погляд – типова замальовка із життя провінційної богеми. Та що ж відбувається насправді?
У своїй новій повісті Анатолій Дністровий через взаємини митців показує руйнацію «вежі зі слонової кості». Із часів романтизму вона уособлювала таїну творчості, егоцентризм митця, його дистанціювання від суспільства, але в теперішньому прискореному світі стала статичною, опинилася на периферії й доживає останні дні.
Головний герой роману Еммануїл мріє бути письменником, скільки себе пам’ятає. Він завзято шукає свою тему, свою музу, своє місце у світовій літературі, однак має цілу купу причин, що не сприяють творчому процесу. У той момент, коли Еммі вже майже не болить його нездійсненна мрія, він потрапляє до загадкової організації під назвою «Спілка забутих письменників», членами якої є невідомі літератори — нецікаві колись і забуті тепер. Еммануїлові пропонують вигідну співпрацю. Він погоджується і раптом розуміє, що тут не все так просто. Адже звідки у забутих письменників великі гроші? Хтось телефонує йому і мовчить. Якісь підозрілі молодики все частіше зустрічаються героєві на вулиці під час прогулянок.
Партія в шахи починається з ходу пішака. Яку ж роль відведено головному героєві? І чим завершиться ця гра у шахи в реальному житті Еммануїла?
Війна триває з 2014-го.
Та повномасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року остаточно поділило наші життя на до і після. Тепер ми завжди маємо вдома запас води, консервів і локшини швидкого приготування. Миємо голову не тоді, коли треба, а поки є вода й електрика. Майже не послуговуємося ліфтом, але мало не щодня користуємося свічками й так званим правилом двох стін. Робота стала рятівною рутиною, теплі зручні речі — персональним «бомбосховищем», а червона помада чи манікюр — нагадуванням про звичне життя. У «Повітряній тривожній книжці» авторка з позиції власного досвіду описує реалії міста часів війни. І те, як «мирні» чи «тилові» регіони мусять адаптуватися до воєнних реалій. У цій книжці йдеться про зміну пріоритетів, відносну безпеку, історичну пам’ять, відчуття дому, міста й людей, які пов’язані між собою. Про те, як війна вкрала в нас спокій, друзів, оселі, але несподівано й позбавила всього зайвого — речей, сподівань, страхів. Ми стали відвертішими, різкішими й водночас значно сильнішими. «Як колись» уже ніколи не буде, але точно настане «після перемоги».
