Книжка для сина, написана на війні

Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.

Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.

Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.

Єва Шелест – вагітна мешканка Бучі, котрій вдалося врятуватися після того, як окупантів вигнали з міста. Жінка вижила. Однак вціліти фізично ще не означає вижити душевно.

Апатія, агресія, ознаки психічного розладу – ось що чекає на тих, хто перебуває у посттравматичному стресовому розладі.

Як подолати біль, перейти горе, чи є життя після подій у Бучі тощо – питання, порушені в сюжетній лінії.

Родина Чорножукових завжди вміла добре працювати. Але плоди цієї праці зібрала колективізація — усе нажите треба було віддати. Що далі, то дужче. За короткий час щедрі й добрі люди перетворилися на примар… Чому голодна смерть спустошила українське село, де були родючі землі та плодючі сади? Варя Чорножукова, мабуть, уже й не намагалася це осягнути. Потрібно було рятувати дітей. За всяку ціну рятувати дітей…

Роман Юрія Винничука критики вже встигли оцінити як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері із збереженням усіх характерних особ­ливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.

«Роман "Мальва Ланда" — за визначенням Андрія Бондаря —  це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсо­лютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть».

Події відомого роману провідного українського письменника Юрія Винничука «Аптекар» відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Фантазійні описи звучать, як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Юрія Вин­ничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.

Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон…

Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих.

У цій антології вмістилися тексти відомих українських авторів та авторок після початку повномасштабної війни. Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Олександр Михед, Артем Чех, Ірина Цілик... І це навіть не половина всіх письменників, що поділилися своїм відчаєм та болем, своїм бажанням та страхом, своїм оптимізмом та зневірою на сторінках цієї антології. 

Передмову до цієї збірки написав Головнокомандувач Збройних сил України – генерал Валерій Залужний:

"Воєнний стан – це не тільки правовий режим існування держави під час війни. Це ще й нагадування про козацький стан – військовий табір, що ставав фактично фортецею в часи воєн і битв. Минулого року вся наша країна перетворилася на такий стан – нездоланну фортецю, над якою майорить синьо-жовтий прапор. Упевнений, що завдяки мужності й професіоналізму українських воїнів, завдяки єднанню українського суспільства і за дружньої підтримки наших партнерів у світі ця фортеця поверне собі всі свої території.

Слава Україні!"

Україна, як і більшість інших країн, проходила і проходить через період змін, причому робить це доволі інтенсивно. Ці стрімкі зміни й відображені в нотатках автора. У них політико-бізнесовий рівень життя перетинається з людським виміром, а емоції та мрії — зі щоденним плином справ.

Ця книжка — про «зрозуміти». Усі ми намагаємося зрозуміти якісь проблеми навколо нас, якісь події, а завданням автора стало зрозуміти свою країну. Війна виявилася тим екзистенційним виміром, який показав Україну такою, якою ми її ще не бачили. Він задав ту тональність змін, яка фіналізує всі попередні роки спроб щось змінити. Зрозуміти цей вимір теж важливо — і тому на потік рефлексій про Україну кінця 2010-х накладаються думки про Україну сьогоднішню, Україну в стані війни. Зараз саме час для усіх нас зрозуміти країну, в якій ми живемо.

Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози — і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Автор із притаманною йому  щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.

Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.

Від авторки роману «Зламані речі»
Початок драматичної сімейної саги

Кінець XIХ століття. Двоє братів, Богдан та Іван, колись захопилися однією жінкою - повією Магдою. Минули роки. І вже Іванові сини, Петро й Семен, спалахують таємною жагою до однієї дівчини Сабіни. Час великих історичних зламів і громадянських війн. На полі битви проливається українська кров у бою під Крутами. Петро стає до лав Галицької армії. Семен страждає від мук нерозділеного кохання та ненависті до власного брата, поки не зіштовхується з колишньою коханкою батька - тією самою фатальною блудницею Магдою. У серці спалахує заборонена пристрасть. За спинами братів чатують НКВДисти та зрадники, країна здригається від зламних подій. Крізь тонкий серпанок прорвуться темні гріхи батьків і синів - помилки, які спокутувати дітям дітей. Історія, що почалася з ненависті, триватиме ще не одне покоління.

Це книжка пригод і настроїв, реальних історій і автобіографічних вигадок, універсальний порадник і атлас туристичних маршрутів. У цих текстах свідки Єгови п’ють коньяк, Мілан Кундера опиняється в басейні, а водії «мерседесів-спринтерів» женуться за каретами швидкої допомоги. Словом, абсурдно, зате пізнавально часом меланхолійно, але частіше кумедно. Всім, кому сподобалися попередні збірки автора «Спати з жінками» і «Саудаде», слід налаштуватися на писання захоплених відгуків у своїх соціальних мережах. Автор обіцяє їх лайкати.

Ця груба книжка короткої прози збудована за взірцем клепсидри – водяного годинника. Десять років досвіду пізнання розпорошені у кількох десятках нотаток, кількох тисячах речень. Читаючи їх, можна всіляко поводитися із часом. Залежно від налаштування струменя. Пропустити через себе на повну силу впродовж кількох днів; випускати мало не по краплі впродовж кількох років... Або віднайти якусь власну ненормальну гру з ритмом закручування і відкручування годинникового краника.

«Хто ти такий?» – час від часу запитує малолітнього Тимофія його контужений далекою війною ворог і друг, мучитель і наставник Фелікс. «Хто я такий?» – запитує себе наприкінці роману майже дорослий автобіографічний Тимофій. Шлях від першого питання до другого є неминучим для героя будь-якого роману виховання. У випадку Артема Чеха – виховання в тіні відразливого досвіду чужої війни, що раптом виявляється моральною і фізичною підготовкою до власної, хоча якраз її ми у цьому романі не знайдемо. Але, можливо, знайдемо всі ті дитячо-юнацькі ініціації, крізь які нам самим довелося продиратися до зовсім не такого, як очікувалося, дорослого життя.

Це історія про зраду найближчих та про одвічний вибір, який знову й знову постає перед українцями: що потрібніше для Батьківщини — твоє життя чи твоя смерть?

Український патріот Орест, який опиняється не в тому місці не в той час, стає приреченим на довге катування в російській тюрмі. Підтримка доньки Зореслави та надіслана нею лялька-мотанка Котигорошко — усе, що рятує його дух під час випробувань. Бізнесмен Льоша теж потрапляє за ґрати, тільки вже в Україні, і розуміє, що його амбіції та розмови про європейську інтеграцію тюремникам ні до чого. Оля — патріотка й водночас директорка з комунікацій російського банку в Україні, намагається вберегти кар’єру та імідж, от лише платить за це жахливу ціну. Хтось із них має померти за Україну. Але це не точно…

Роман написаний після довгих розмов з українськими політв’язнями й вітчизняними правозахисниками, перегляду багатьох годин тюремних відео. Автор сподівається, що це допомогло надати тексту щонайбільшої достовірності.

Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.

В романі-експерименті «Тетраедр» представлено, власне чотири романи. У кожному з цих творів розповідь ведеться від першої особи (у «Загублених в часі» — від імені вчительки, в «Інстинкті саранчі» — журналіста, в «Знехтуваних Ноєм» — лікаря, а в «Медузі-Ґорґонї» — від імені письменниці, яка не лише відкриває таємниці своєї літературної творчості, а й показує, що талант — це не стільки дар, скільки відповідальність і хрест письменника).

Долі чотирьох головних героїв мають точки перетину, переплітаються, залишаючи глибокий слід у житті інших героїв. Кожен роман з тетраедра може існувати як автономно, так і в неподільній цілісності.

Роман «Яр» відомого українського письменника, лауреата державної премії України ім. Т. Г. Шевченка є водночас і першим, і останнім його романом. Роботу над ним Роман Білик розпочав ще 1958 року, а вперше твір було надруковано лише 2008-го.

Автор розповідає про найскладніші часи в історії українського народу в ХХ столітті: проводить головного героя твору Максима Нетребу через страхіття голодомору 1933 року, масові репресії 1937 року, тюрму, Верхньо-Колимський концтабір і сповнену тривог довготривалу втечу з нього, окупацію України фашистськими загарбниками, службу в поліції й приховану боротьбу з окупантами в групі Української Повстанської Армії, сприяння радянському підпіллю та партизанам, перебування на чужині та власні душевні муки. 

Це нове перевидання роману автора супербестселера «Меч Арея».

Готові до чесної розмови про інакшість? До обговорення того, що люди не завжди здатні приймати в інших — або і в самих собі. Вітиліго, синдром Туретта, алопеція, гемангіома — герої цієї книжки готові розповісти про те, що їх вирізняє. Тож у вас є нагода поговорити з тими, хто гостро відчув на собі увесь біль від неприйняття рис, які не від них залежать. Їхній досвід доводить, що головне — насамперед навчитися любити себе, незалежно від того, що кажуть інші.

Ця книжка — відверта сповідь про щоденну боротьбу тих, хто потребує прийняття і підтримки. Тут усе правдиво і щиро. Тут нарешті звучить голос тих, хто зазвичай прагне бути непомітним.

Сімейна сага в новелах «Майже ніколи не навпаки» визначної української письменниці Марії Матіос за майстерністю письма та глибиною викладу не поступається її знаменитій «Солодкій Дарусі».

«Важить не час, а людина в обставинах часу» — цю свою тезу письменниця розкриває через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Першої світової війни. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, вічні дилеми Любові–Ненависті, Гріха–Спокути, кілька­ярусний сюжет... Кожен персо­наж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою чи писаним законом. Закони честі вступа­ють у суперечку із законами серця, бо так було споконвік, і майже ніколи не є навпаки.

Від автора, на романи якого чекають найбільше

Перевидання тужливої «Ностальгії»

У годину зневіри і краху надій мусиш зупинитися в пошуках точки опертя. За день до Чорнобильської катастрофи він звільнився з роботи і став непідлеглим митцем. Та чи можна звільнитися від свого минулого? Втекти від втраченого кохання, самотності й фатальних життєвих обставин? На цьому шляху він зустрічає незвичайну жінку, здатну зцілити душу й повернути жагу до життя. Але жереб знову кидає той-таки фатум.

На що здатний батько заради порятунку сина, якого поглинає примара, що оселилася у снах?..

Очевидно, на світі немає дитини, яка б не бачила моторошних снів. Але що робити, якщо жах зі сновидіння поступово переповзає в реальне життя? У дворічного Тео під час нескладної операції раптово зупинилося серце. Упродовж тридцяти шести секунд малюк тримався на межі між світом мертвих і живих. А тоді повернувся. Спливло два роки, перш ніж Мирон Белінський зрозумів, що його син повернувся не сам. Щось прийшло разом із Тео: учепилося і прослизнуло у свідомість, поки хлопчак перебував по той бік лінії, яку більшість із нас перетинає лиш один раз. У відчайдушних намаганнях урятувати сина Мирон виїжджає до Америки, де найновіші досягнення нейротехнологій дають змогу зазирнути в людський сон. Він не здогадується, що бажання допомогти веде до катастрофи, адже найгірше почнеться, щойно той, хто оселився у снах маленького Тео, збагне, що за ним спостерігають.

Чи памʼятаєте ви зими свого дитинства, коли снігові замети перетворювали звичайні хати на казкові білі палати, коли у класі аромат рідкісних на ті часи помаранчів свідчив, що нині свято Миколая, а за ним і Різдво?! Тоді все навколо наповнювалося таємничим і чудодійним настроєм і очікуванням дива. Ці часи давно позаду, і що далі наше дитинство, то частіше в передріздвяні дні оживають його образи, а з ними ті, хто з любовʼю творив і наповнював для нас цей зникомий світ.

Відомий збирач спогадів, письменник Олег Ущенко, своїми оповіданнями повертає нас у світ родинних традицій, де багато тепла, любові, смаку і сміху. Христос народжується і кличе нас усіх зібратися під дахом рідної хати, щоб гідно відсвяткувати день Його приходу на світ!

Ця книга для читачів, які цінують чар і смак нашого слова, уміють відчувати і проживати написане, а ще захоплюються затишним різдвяним читанням.

Біда не ходить самотою. У життя Вероніки вона увірвалась разом із повномасштабною війною 2022 року, евакуацією з рідної Луганщини на Львівщину та невтішним діагнозом лікарів, що знайшли у жінки пухлину. Чоловік Петро покидає Вероніку одразу після операції. Тож зневірена, пошрамована тілом та душею жінка вирішує переїхати до Києва та почати життя спочатку.

Вероніка обіцяє собі більше не заводити стосунків із чоловіками. Занадто багато болю принесли вони в її життя. Але випадкова зустріч з Іваном на Володимирській гірці дарує останній шанс на жіноче щастя. От тільки в долі свої плани.

1990 рік. Рід Луциків продовжує боротьбу, хоч і не всі з родини мають однакові погляди на життя, свободу та правду. У Києві спалахує Революція на граніті. Юна студентка Марія, донька Івана Луцика, долучається до протестів. На мітингу вона закохується в палкого страйкаря Олексія. Степан Луцик попереджає брата, що участь його доньки в антирадянських мітингах небезпечна. Та Іван і сам таємно допомагає мітингарям.

Страйки на площі Жовтневої революції досягають апогею. Степан отримує особливе завдання: вистрілити в повітря, щойно страйкарі прийдуть під Верховну Раду, щоб КГБ почало зачистку. Та серед мітингарів Степан помічає свою доньку Аліну. Тож він мусить зробити непростий вибір...

Що для вас Різдво?

Це бабусині пиріжки, що своїми пахощами перебивають звуки повітряної тривоги. І ліхтарик, що світить у темряві крізь кілька поколінь. Це золотава коробка зі здійсненим бажанням і просто чай у термосі, дбайливо приготований мамою. Це кіт, що сопе біля ніг, і курочки, які виходять із хліва — на волю, до світла. Це легенда про меч Єдності і видиво зі спаленням дідуха, незручна шапка з кроля і дідовий шашлик. А ще — тиха-тиха молитва Бога.

Перед вами дрібка історій, що попри тривоги і втрати, мовчання і невисловлені образи, відстані й різниці у стравах на столі, об'єднують нас у велику родину. Це оповідки про світло, яке ми несемо в собі, дитинство і дім, до якого завжди хочеться повертатися.

Можливо, серед цих сторінок захована і ваша відповідь на запитання: «Що для мене Різдво?». Тож нехай вона буде поруч — як яскравий відблиск Різдвяної зірки, що світить навіть у найтемніші дні.

Тридцять першого грудня, по обіді, до могили Агати приходить Ґустав. Прибирає старе листя і ставить у вазу декілька соснових гілок. Ґустав регулярно навідує могилу дружини й говорить з різними людьми. Це може бути Злата, яка ніяк не наважиться вирішити, чи хоче народжувати. Красень-тренер, що мріє про власну школу та боїться старості. Психологиня Лінда, якій так болить від розбитих мрій про театральну кар’єру, що вона не помічає нічого навколо себе. Або ж іспанець Кіке, якому не вдається знайти своє місце у цьому світі й зрозуміти, кого бажає його палке серце.

У кожного є власна історія, і для кожного в Ґустава є свої слова. Та хто він сам і чи може їм допомогти? 

Це історія про бажання та мрії, про втрачене і незнайдене, історія про всіх тих, хто зараз вагається.

Книжка одкровень та осмислень нашого ЧасоПростору. Зовнішнього і внутрішнього. Про Час, що несе нас у вічність. І про місце, де ми завжди Дома. Про душевні скарби колишніх і поточних днів. І, звісно, про таємниче життя Слів.

Прописаних, промовлених і промовчаних.

До Гімалаїв веде багато шляхів, але тільки Редьчин лежить через фальшиву доставку піци, Ляйпциг і GPS-навігатор, що таємниче з’являється на порозі. Лишається тільки захопити із собою нового знайомого Дорже — і можна сміливо рушати. От тільки сміливо — це не про Редьку. Вона нестиме рюкзак із сумнівами та бажанням утекти на яке-небудь Ґоа, втрапить у кілька курйозів і знайде дорогу там, де безсилі будь-які мапи. І не одразу помітить, як Гімалаї й непрохане кохання змінять її назавжди.

Польський детектив Лешек розслідує смерть українця, який упав зі скелі. Пошук відповідей веде його лабіринтами мистецтва, філософії та новітніх технологій. Як філософ Вітгенштайн пов’язаний із життям цього хлопця? Чому творчість та біографія Сальвадора Далі можуть дати ключ до розгадки обставин смерті юнака?
 

Уламки власних спогадів супроводжують шлях Лешека. Кожна відповідь, яка відкриває нові таємниці, допомагає йому не лише наблизитися до розкриття загадкової справи, а й прийняти власне минуле.

Книжка «Вокзал Перпіньяна», названа на честь картини Далі «La Gare de Perpignan», — це сміливий роман з елементами сюрреалізму, в якому загадкова історія загибелі юнака нерозривно пов’язана із життям художника.

«За пів року служби я навчився заливати хлоркою туалети, напоїв хлоркою дитину, злякався їхати на війну з другом, майже розійшовся з дівчиною. А ще роздав усі накопичені гроші, ледь вивів із тяжкого ускладнення пацієнтку, поховав свою кар’єру хірурга й набрав із 10 кіло. А, і ще майже знищив ментальне здоров’я своєї любої кішки, яка тижнями не бачить хазяїна».

«Букурія» — смішне незрозуміле слово, яке мало позначати хорошу емоцію. І саме так екіпаж свого «корабля» вирішив назвати Богдан Журавель, який одного дня із цивільного хірурга перетворився на начмеда батальйону.

Богдан майстерно поєднує чорний відчай із чорним гумором: у його тексті строковик випадково запиває ліки хлоркою замість води, довкола триває війна на виживання, а сам автор регулярно веде бесіди зі співрозмовником, якого ніхто ніколи не бачив, — іноді про щось філософсько-бентежне, а іноді вони просто травлять анекдоти.

Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити. Жити у світі, де тебе і твоє майбутнє хоче знищити ворог. Ворог, який не має жалю чи честі. І що робити у світі, де ти вирішив боротися попри те, що тобі так страшно.

Вступаючи у молоді роки до мафії, через борги та необачність, Макс не знав, що це йому принесе лише наркотичну і алкогольну залежності, смерті людей, яких він знав, та погрози розправою. Проте, якщо від людей, своєї залежності і навіть від божевільного психа, який стверджує, що він з паралельного світу, можна утекти, то від гостей з потойбіччя, містики, що переслідує Макса, і своїми різними сутностями ламає закони фізики та грань між «нашим світом» і «потойбічним», прагнучи забрати його з собою – втекти складно.

Ця книжка оповідань завершує трилогію Анатолія Дністрового, події якої розгортаються у вигаданому автором містечку – Будичі.

«Сіра пейна», що є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми – художників, натурниць і поетів.  У «Привидах» (друга книжка трилогії) туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. 

Новели й оповідання, які ввійшли до книжки «Перший кий Будича», продовжують розповідати історії Будича, їх часопростір триває із середини 1980-х до наших днів. Тут є бандитська більярдна та її відвідувачі кінця 1980-х, провінційні журналісти і школярі, дивакувата інтелігенція, пенсіонери-відлюдники…
 

Саме цими часовими, світоглядними зіткненнями автор маркує важливі моменти трансформації українського соціуму, дає можливість нам разом з ним зазирнути в ту чи іншу епоху.

Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів. 

У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє. 

Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.

Туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. Він блукає в ньому, мов привид, і спілкується з такими самими живими привидами зі своєї юності, які стали невидимими в теперішньому часі.

«Жахливі речі не трапляються з тими, чия робота — розповідати про жахливі речі. Чи трапляються?»

Майя – журналістка кримінальної телепрограми, невротична трудоголічка, впевнена в тому, що разом з колегами виконує важливу роботу: допомагає знайти зниклих і встановити справедливість. Та все змінюється, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця.

Жінка занурюється в пошуки колеги, аби зрештою знайти набагато більше, ніж шукала.

Де пролягає межа між телешоу і реальним життям? Які вчинки можна виправдати добрими намірами? І наскільки журналіст відповідальний за те, що саме показує з екрана?

«Ставитися до смерті спокійно — не означає її наближати».

Лікарі та рідні звуть її Анна. В Анни біполярний розлад. Її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав. 

Владислав — блискучий лектор, арткритик. Має лабрадора й страждає від алкогольної залежності. А ще він бореться за садибу Мурашка, замість якої в центрі Києва хочуть звести нову будівлю. 

За звичайних обставин вони, мабуть, ніколи не зустрілися б, та випадок зводить їх разом в одній квартирі. Двоє дуже різних людей, обʼєднаних порятунком будинку і невідворотним наближенням смерті.

Це історія про життя і його завершення, свободу волі, пошуки себе й... архітектуру.

Володимир Лис – український прозаїк, драматург, журналіст, якого називають народним письменником. Переможець Коронації слова і Гранд-Коронації, інших літературних конкурсів. Автор численних романів, повістей, радіоп’єс і п’єс для театру, новел і есеїв. Автор роману «Вифлеєм», який вийшов друком у видавництві "Фоліо".

До оселі поліського селянина Якова Меха потрапляє чужа дівчина, яка ставить просте, на перший погляд, запитання: «Діду, а ти любив?» І накочуються хвилі спогадів: про далеке дитинство, про перше драматичне кохання із сусідською дівчиною, про велику любов, яка принесла і сімейне щастя, і сповнене радощів, здобутків і втрат життя довжиною в ціле століття…

Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.

Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.

Третя частина складається з новел, написаних у 2014–2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…

«Вулик» на промзоні. Сорокарічний художник, який живе відлюдником у своїй майстерні. Натурниці, поети, коханки. Виставки й творча криза.

На перший погляд – типова замальовка із життя провінційної богеми. Та що ж відбувається насправді?

У своїй новій повісті Анатолій Дністровий через взаємини митців показує руйнацію «вежі зі слонової кості». Із часів романтизму вона уособлювала таїну творчості, егоцентризм митця, його дистанціювання від суспільства, але в теперішньому прискореному світі стала статичною, опинилася на периферії й доживає останні дні.

Головний герой роману Еммануїл мріє бути письменником, скільки себе пам’ятає. Він завзято шукає свою тему, свою музу, своє місце у світовій літературі, однак має цілу купу причин, що не сприяють творчому процесу. У той момент, коли Еммі вже майже не болить його нездійсненна мрія, він потрапляє до загадкової організації під назвою «Спілка забутих письменників», членами якої є невідомі літератори — нецікаві колись і забуті тепер. Еммануїлові пропонують вигідну співпрацю. Він погоджується і раптом розуміє, що тут не все так просто. Адже звідки у забутих письменників великі гроші? Хтось телефонує йому і мовчить. Якісь підозрілі молодики все частіше зустрічаються героєві на вулиці під час прогулянок.

Партія в шахи починається з ходу пішака. Яку ж роль відведено головному героєві? І чим завершиться ця гра у шахи в реальному житті Еммануїла?

Війна триває з 2014-го.

Та повномасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року остаточно поділило наші життя на до і після. Тепер ми завжди маємо вдома запас води, консервів і локшини швидкого приготування. Миємо голову не тоді, коли треба, а поки є вода й електрика. Майже не послуговуємося ліфтом, але мало не щодня користуємося свічками й так званим правилом двох стін. Робота стала рятівною рутиною, теплі зручні речі — персональним «бомбосховищем», а червона помада чи манікюр — нагадуванням про звичне життя. У «Повітряній тривожній книжці» авторка з позиції власного досвіду описує реалії міста часів війни. І те, як «мирні» чи «тилові» регіони мусять адаптуватися до воєнних реалій. У цій книжці йдеться про зміну пріоритетів, відносну безпеку, історичну пам’ять, відчуття дому, міста й людей, які пов’язані між собою. Про те, як війна вкрала в нас спокій, друзів, оселі, але несподівано й позбавила всього зайвого — речей, сподівань, страхів. Ми стали відвертішими, різкішими й водночас значно сильнішими. «Як колись» уже ніколи не буде, але точно настане «після перемоги».