Широка війна, наче гігантська анаконда, наближається повільно й безшумно. Пастор-євангеліст, військовий капелан і багатодітний батько Григорій Мотуз як ніхто гостро відчуває її нудотний подих. Мало хто вірить, що Росія наважиться напасти. Проте їхні ілюзії розлітаються тієї ж миті, коли перші російські снаряди і міни вбивають перших людей і за лічені дні місто Марії перетворюється на цвинтар.
Російські війська оточують Маріуполь, тож пастор евакуює родину, родини прихожан і військових, дитячий притулок. Його волонтерський капеланський батальйон працює в «сірих» зонах по всій лінії фронту, а сини воюють і рятують людей пліч-о-пліч із батьком.
В одній із експедицій Григорій, осліплений вибухом, потрапляє в полон. Прикутий до підлоги у «столипінському» вагоні, він пригадує власне життя: дитинство, службу в радянській армії, боротьбу з наркомафією за безпритульних підлітків, пошук свого коріння і правди у мареві російської пропаганди…
Насправді ця війна — між Світлом і Темрявою, між цивілізацією життя і цивілізацією смерті — триває значно довше, ніж 400 років. І настав час для фінального епізоду.
Завуч середньої школи з колишнього СРСР — країни войовничого атеїзму — купує собор для православної церкви. Зрадника, котрий віз на страту українських патріотів, які ще донедавна вважали його другом, визнають героєм та науковцем і прислухаються до його розумувань про недавню історію. В Україні московські васали воюють з борцями за самостійність держави, а в церквах Північної та Південної Америки щонеділі лунає молитва за Україну. Про ці та інші, на перший погляд, сюрреалістичні події, про дружбу й кохання, що міцніші за час та обставини, про вірність і про підступність, про пошуки істини в темряві омани, а також про пікнік, який відбувся через п’ятдесят років після запрошення на нього, розповідає роман Григорія Яременка.
Різдво починається тоді, коли його відчуває наше серце. І в цьому очікуванні дива важливо бути поряд із тими, кого любимо, і дарувати світло тим, хто його потребує. Герої книжки створили власний адвент-календар. Щодня оповідачка, її чоловік Амвросій та приятелька Христина вигадують одне для одного завдання, які не тільки примножують радість, а й відкривають чимало нового зі світу культури. Цей затишний адвент-календар подарує віру в диво, яке неодмінно здійсниться, і стане для вас інтелектуальною грою-мандрівкою, у якій вільно й невимушено поєднуються особистості української та інших європейських культур. І будьте певні: під час виконування цих передріздвяних завдань зовсім не соромно зізнатися, що ти чогось не знаєш.
Цей роман про звичайних людей, але здатних на відчайдушні вчинки. Різні за поглядами й можливостями, вони будують класичні плани чи намагаються вийти за рамки стереотипів. Події відбуваються на Харківщині, здебільшого в Харкові. Пів року до повномасштабної війни. Молода журналістка Ася Горобець рятує подругу, котра потрапила до психіатричної лікарні, аби привернути увагу чоловіка. Подруга пропонує їй взяти у нього інтерв’ю. Ася відмовляється, але так чи інакше події підводять її до зустрічі з ним…
Яка головна спеція твого життя? Чим і як ти присмачуєш страву свою на щодень? Яка тобі сіль пасує? А який ти перчик? А ягідка? А гриб ти як готуєш? А тісто?! Не вмієш тісто?! То ось же! Ось прочитай, Серце, як тобі бути, як тобі жити, слухати Ластівок, ловити моменти, вибирати спеції, давати лад у кухні, готувати, шанувати, частувати і… смакувати щастя. Смакувати щастя, попри все.
У цій книзі — кулінарні секрети й таємниці досвіду Андрія Гудими — Майстра, Воїна Світла, який прагнув ділитися зі світом знаннями і любов’ю до всього. Автор не встиг побачити власну книгу, віддавши за свою країну життя. Життя, яке надзвичайно любив.
«Ніяка праця не вартує витраченої секунди, якщо вона не приправлена головною спецією із тут описаних». Усе минуще, а Любов — ніколи не перестає і не минає. І наповнює життя справжнім смаком.
Минуло два роки, відтоді як Олесина мама повернулася з Америки, а Олесин учитель і друг поїхав туди вчитися. Тепер і Олеся наважилася на пригоду – вона на цілий рік їде у Штати. Як прийме її нова родина? Чи знайде вона друзів, а може, й кохання? Чи побачиться там із Ігорем? Що вона відчуває до учителя – дружні почуття чи щось значно більше?
Поки Олеся відкриває для себе Америку і нову себе, в Україні починається війна…
Люди на каві. Та про що вони лишень не говорять! Сміються, сваряться, зізнаються в коханні, розповідають про подорожі, будують плани. Встигай лише записувати. Ці історії — про звичайних людей, які живуть своє життя, з його драмами, болючими розривами і вічним прагненням щастя. Тут багато чуттєвості, гумору і фіксації моменту, бо так важливо відчути мить, у якій ти живий і відчуваєш світ довкола — у повноті емоцій, звуків, смаків, кольорів. І в цьому сенсі цю збірку оповідань можна було б назвати свого роду гідом у світі органів чуття, бо головний герой тут — людина, яку можна обійняти і яка хоче, щоб її чули, бачили і любили.
«Моє тихе Різдво» — нова збірка короткої прози сучасних українських письменників, що продовжує традицію різдвяних антологій від «Видавництва Старого Лева». На сторінках цієї книжки Різдво святкує велика галицька родина, а ще — волонтерка, для якої без есемески з фронту застигає час, і мусульманка, помішана на адвент-календарях, і навіть атеїстка, яка старанно готує дванадцять страв. Герої цієї збірки шанують давні традиції та створюють нові, шукають сенси та чекають див. Вони радіють, ностальгують, смакують, згадують дитинство, шукають ідеальні різдвяні сюжети і виліплюють ідеальні вушка з грибами.
Львівський археолог, професор Лев Ковалевич, вирушає в Карпати на розкопки, пошуки скарбів Олекси Довбуша. Із ним також їде художник, який не надто ускладнює собі життя й полюбляє випити, співачка вар’єте та її молодший брат-контрабандист. Вони самі ще не підозрюють, яка роль кожного в цій історії. Можливо, зібрати їх усіх разом у глибині Карпат — це частина чийогось плану?
У цьому пригодницькому романі минуле й сучасне переплетено тісніше, аніж спершу може здаватися. Карпатську магію і духів з прадавніх часів щось пов’язує із тими, хто живе у Львові початку ХХ століття. Можливо, це кохання, над яким не має влади час, або давнє протистояння злих і добрих сил у світі?
Ті, хто читав роман Марічки Крижанівської «Тіні», будуть раді зустріти знайомих персонажів у нових сюжетних колізіях, дізнатися, що відбувалося у світі духів, коли з Гуцульщини зник Гук, і де він перебував увесь цей час. Проте «Танго з духами» — це повноцінна окрема захоплива історія, якою можна насолоджуватися й тим, хто не знайомий із попереднім романом авторки.
Що означають для нас поразки минулого? Що на них чекає - забуття чи відплата? І чи справді аж така важлива минувшина для людей сучасної України? Голодомор і діяльність дисидентів, війна у Боснії й повстанський рух у 20-х роках, помста і спокута - все це в центрі неймовірної, психоделічної прози, де сон поєднується з явою, а дійсність із передсмертними мареннями головного героя.
Уперше роман відомого письменника і перекладача Леоніда Кононовича "Тема для медитації" був виданий 2005-го і став Книгою року. Твір здобув премію імені Григорія Косинки 2009 року і номінувався на Шевченківську премію. Входить у перелік найкращих українських книжок, які варто прочитати кожному.
До книги «Лексикон таємних знань» Тараса Прохаська входить кілька повістей та оповідань. Знайома й уже люблена читачами повільна проза Прохаська занурює у світ почуттів і відчуттів, знаків, вказівок, стежок і лабіринтів. Деякі розповіді автора майже безсюжетні, позбавлені пафосу й моралі, зате насичені безліччю деталей і описів, завдяки чому стають позачасовими й позапросторовими історіями. Автор запрошує зосередитися на найдрібніших змінах довкілля, стверджуючи, що не трапляється «досвіду забагато, досвіду зайвого, досвіду хибного».
Книга зацікавить вибагливого читача, спраглого естетичного інтелектуального читання.
«Від снігів до спілих вишень» — історія життя одного незвичайного чоловіка, яку розповідає його дружина. Це роман у спогадах про знайомство, любов і спільну дорогу, тривалістю в життя, чесна й відверта книга про Ореста Савку, про театр як справу життя і про лаштунки, за якими кохання, родина, країна.
Це книга про те, як часами складно, але важливо бути опорою для яскравої особистості, ділити радощі й біди. І про роль особистості, яка перетворює свої мрії на дійсність, і про розчарування, які, на жаль, на цьому шляху неминучі.
Це величний голос любові та пошани, який дає продовження життю після життя.
Книжку доповнюють вибрані фотографії із сімейного архіву авторки.
НОВЕ ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ВОЛИНСЬКОЇ МІС МАРПЛ
Продовження роману «І дощ не змиє всі сліди»
Рута Ружин органічно вжилася в ролі мами для сироти Соломійки та коханої для Свята. Однак кримінальний світ вириває жінку із сімейної ідилії: для журналістки знову знаходиться робота. Усе розпочинається з безглуздого, на перший погляд, викрадення старого комп’ютера Рути з редакції та бронзової скульптури - з музею. Обидві ці речі не несуть жодної цінності та, здавалося б, навряд чи пов’язані між собою. Місцеві оперативники заходять у глухий кут. Їхня єдина версія - комп’ютер украв якийсь жартівник, а статую забрав скульптор. І лише Рута впевнена, що поліція помиляється, та вперто продовжує розслідування. Професійне чуття не підводить журналістку: дуже скоро в ланцюжку злочинів з’являється перша жертва. Оперативники майже відразу знаходять головного підозрюваного. Однак Рута впевнена, що схопили не того. Вона все глибше поринає у кримінальні нетрі міста, аби розплутати справи. Проте цього разу в небезпеці може опинитися не лише Рута, а ще й її близькі…
Різні тварини — лісова лань, акваріумні рибки, приблудні собаки, домашні коти, страуси й кури... Різні люди — старий емігрант, колишній військовий, дівчина з Чернігова, чоловік із Києва, молода мама з Харкова,американський журналіст... Одного ранку цих тварин і людей об’єднала спільна війна — несподівано-сподівана, безжальна, руйнівна.
Але ця книжка не про неї, а про зв’язок поколінь, карколомні втечі, неможливі порятунки, доленосні зустрічі.
Про людей, які бігли в невідомість, але не залишили тих, хто потребував допомоги. Про круговерть життя,де є місце для давнього й нового, смутку й любові. Про віру в перемогу і про незламність українців, які не здаються — хай би де були й жили.
Новинка від Золотої письменниці України
Євгенія, Женя, Єуженія… Її по-різному називали упродовж останніх трьох років Другої світової війни, поки вона долала важкий шлях, який довелося пройти від рідного українського села до Польщі, з Польщі до Німеччини й назад. Євгенія Скриль вижила під час Голодомору, її сім’я зазнала утисків з боку комуністів, пізніше у пам’яті закарбувалась жорстокість німецьких нацистів. Козацьке коріння, прагнення волі й доброта людей дали Євгенії змогу вибратися живою з двох таборів смерті, а також пізнати справжнє кохання серед страждань і зради. Однак чи судилося їй разом з коханим чоловіком подолати всі перепони? Про це розкажуть сторінки щоденника.
Софія Андрухович — авторка, яка вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе. Тож перевидання двох ранніх книжок Софії Андрухович: збірки оповідань «Жінки їхніх чоловіків» та повісті «Старі люди» з ілюстраціями Олени Стельмах — це повернення до історій непересічних і водночас буденних жінок і чоловіків, частіше все-таки жінок. Це історії про тілесність та ідентичність, про межі та їхню відсутність, про любов і проживання, злиття й відокремлення, пошук себе та в собі, спокусу, спокушання і відторгнення. Це калейдоскоп жінок, яких мрієш зустріти і хочеш уникати, а також історія однієї пари, у якої були роки за плечима, та не було старості, лиш велика любов і вміння бути тут і зараз, проживаючи кожну мить разом.
Збірка Володимира Діброви «Творчі люди» складається з десяти оповідань. Її персонажі – літератори, митці, науковці, телеведучі, соціальні реформатори, кінематографісти – за професією або за покликанням займаються творчою працею, причому нерідко всупереч умовам, у яких вони опинилися. Час описаних подій – від кінця XVI сторіччя до сьогодення. Місце – Україна, північні кордони Османської імперії, США. Не всі герої цієї збірки дочікуються визнання та належної їм поваги.
Але хто сказав, що творчість мусить вимірюватися успіхом у сучасників?
Чи може одяг впливати на долю? Чи здатні речі приносити щастя або ж біду? У своєму новому романі Оксана Драчковська препарує ідею сакралізації матеріального світу і досліджує важкі для соціуму теми: осуджувані стосунки, ранню вагітність, сексуальне насильство, залежності, психічні розлади...
«Основи гардеробу» – це роман в оповіданнях. Кожен із його розділів можна читати як окремий самостійний твір. Водночас вони об’єднані спільними героями та подіями, котрі відбуваються впродовж одного року.
Книжка для сина, написана на війні
Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.
Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.
2016 рік. Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри. Настуся живе із матір'ю на півночі Донеччини, де ще зовсім нещодавно тривали бої. Олег і Яра не надто прагнуть повертатися у рідне містечко — стосунки з матір'ю в обох не найкращі, а все навколо нагадує про складне дитинство та смерть батька-художника.
«Весілля Настусі» — це подорож на Донеччину в круговерті нових і давніх знайомих, несподіваних втрат і відновлених спогадів, які допоможуть краще зрозуміти, ким ти є і що тобі насправді потрібно.
Коли починається війна, слова стають зайвими — потрібні дії. А потім виявляється, що й самі слова змінилися, розкришилися, набули нових сенсів і звучання. #словниквійни починався із фрагментів історій, почутих і пережитих, а став способом зафіксувати досвід важких втрат і безповоротності, болю й віри в перемогу. Остап Сливинський, дбайливо збираючи документальні свідчення, надав їм нової форми. Серед людей, чиїми голосами промовляє «Словник війни», — ті, що змушені були покинути домівки й пуститися в невідоме; волонтери й медики; військові; громадські активісти й митці — дуже різні, але об’єднані спільним переживанням і єдиним поривом люди, чиє життя змінила війна.
Дні молодого українського поета Отто фон Ф., студента Літературного інституту в Москві, наповнені безконечними пиятиками з друзями і нестримними сексуальними пригодами. Аж доки однієї суботи звичне «водіння кози» не приводить поета в підземелля московського метро, де він стає свідком жахливого симпозіуму відомих мерців. Відтепер Отто фон Ф. мусить рятувати не лише власне життя від КДБ, а й власний квиток на поїзд, яким має дістатися рідного Києва.
«Московіада» — один зі знакових романів відомого українського письменника Юрія Андруховича — насичена і гротескними й сюрреалістичними моментами, і тогочасними реаліями, які супроводжували розпад комуністичної імперії. Написаний понад тридцять років тому — 1992 року, — роман досі зачаровує блискучим стилем та карнавальним настроєм, а також видається надзвичайно актуальним тепер, під час повномасштабного нападу Росії на Україну — і остаточного розпаду імперії, свідками якого ми станемо.
У житті Тіни все летить шкереберть. Завчасно повернувшись додому, вона застає чоловіка з коханкою. Як за рятівну соломинку жінка хапається за спогади про своє велике кохання - Артема. Тіна впевнена: зустріч із ним допоможе їй склеїти розбите серце. Однак життя підкидає нові негаразди: на роботі конфлікт із керівником обертається звільненням. Що ж, кожна проблема - це нова сходинка до успіху. Утриматися на плаву Тіні допомагають найкращі подруги та… Дмитро - той, хто одного разу вже врятував їй життя. Тіна не здогадується, що доля готує їй і приємний сюрприз - омріяну зустріч із Артемом. Від щастя її відділяє один крок. Бо щастя - це бути поруч із тим, кого любиш і хто гідний твоєї любові.
Родина Чорножукових завжди вміла добре працювати. Але плоди цієї праці зібрала колективізація — усе нажите треба було віддати. Що далі, то дужче. За короткий час щедрі й добрі люди перетворилися на примар… Чому голодна смерть спустошила українське село, де були родючі землі та плодючі сади? Варя Чорножукова, мабуть, уже й не намагалася це осягнути. Потрібно було рятувати дітей. За всяку ціну рятувати дітей…
Перевидання у новому оформленні
Людина - це хижак. Але, на відміну від тваринного світу, у неї своє "м’ясо". Жага до багатства, влади, примарного добробуту, бажання мати більше, ніж тобі потрібно, - все це м’ясо! Потяг до нього виходить із самого низу людської натури.
Майка хотіла втекти від тваринного світу, де сильніший пожирає слабшого, і знайти забуття. Покинутий хутір - саме те, що треба. Це слушна можливість закінчити своє життя. Чи почати нове? Саме тут, серед щирих почуттів і давніх легенд, вона відродилася. Повірила, що можна жити не заради себе або якоїсь примхи, а заради самого життя. Але чи надовго це? Адже потяг до "м’яса" неможливо заглушити, а жага до "красивого життя", наче голод, висотує всі сили, вмовляє повернутися до міста й забрати те, що тобі належить!
Драматично та гостросюжетно, як романи Люко Дашвар
Три жінки, на перший погляд, не мають нічого спільного. Лола — непоказна медсестра, давно розлучена мати трьох дітей, яка ще в юності заборонила собі почуття. Інна — залізна бізнес-леді, що ніколи не прощає образ і завжди домагається свого. Світлана — м’яка й жіночна красуня, яка звикла в усьому покладатися на чоловіка.
Але кожна з цих несхожих жінок колись любила Сашка. Його смерть несподівано зблизила їх. Світлана вважає, що їхня зустріч не випадкова. Мабуть, Сашко звів трьох дорогих йому людей разом перед якимись доленосними подіями. Подругам це припущення здається кумедним. Але настає 24 лютого, і кожна має наважитись на рішучі зміни в житті...
«Перші» — дебютний роман журналістки Марії Олекси. Світла історія про досвіди, які ніколи не повторяться — перші поцілунки та перше кохання, безмежні мрії та плани на майбутнє. Історія двох юних людей — Равлика та Вла, які зустрілися надто рано, щоб зрозуміти, ким вони можуть стати одне для одного.
Літній табір, помаранчевий светр, листи та прогулянки старим Києвом. 68 червня, їхнє літо не мало закінчитись ніколи. Але, звісно ж, так не буває.
Герої дорослішають та приймають важливі рішення. Вони помиляються, ростуть, створюють нові місця та сенси, аби одного дня зрештою зрозуміти – куди (чи все ж таки за ким) вони бігли увесь цей час.
Початково Camino de Santiago — це проща, мережа доріг, які ведуть до мощей апостола Якова. Втім цей шлях уже давно став чимось більшим. Ступаючи на дорогу, ти ніколи не знатимеш, що чекатиме попереду: які зустрічі та випробування, та й, зрештою, що саме побачиш наприкінці. Ця невизначеність і є частиною магії Каміно, заради якої люди вирушають у дорогу.
«Найкраща книжка про Каміно» — це історія дороги з тисячею імен та тисячею облич. Початок однієї історії стає кінцівкою для іншої, і навпаки, тут зустрічаються давні друзі та незнайомці, люди закохуються і приймають доленосні рішення, інколи — когось знаходять чи втрачають. Та хай скільки подій відбулося на цьому Шляху, хай у який спосіб ви його долали: пішки чи на велосипеді, в компанії чи на самоті — ця дорога ніколи не закінчується. Зробивши перший крок, людина все подальше життя проводить у пошуках, бо справжнє паломництво веде не до конкретної точки, воно спрямоване всередину вас самих.
Роман-репортаж Максима Беспалова — це химерне поєднання реальних і вигаданих історій, що вибагливо переплітаються та складають єдиний візерунок, історію, що починається з першого кроку на Шляху святого Якова. «Я не знаю жодної людини, яка вийшла на Шлях святого Якова, аби просто прогулятися, — пише Максим. — На цій дорозі кожен щось шукає, проте шукає щось своє, особливе. Чи особливу. Чи особливого. Дехто справді знаходить».
Під час повномасштабної російсько-української війни, французький письменник Еммануель Рубен запросив українських колег — чотирнадцятьох авторів та авторок — розповісти про свою Україну. Про її міста й села, місця та краєвиди, простори та людей, які тут творили. Про речі, які є символічними для українців та уособлюють те, що називається Домом. Так з’явилася збірка Hommage à l’Ukraine — «Ода до України». Це книга есеїв, оповідань та віршів, які написані під час війни і в яких автори діляться своїми спогадами й відчуттями, радощами і тривогами, думками про те, як війна змінює рідні місця та сприйняття дому, та історіями, які показують Україну такою, як вона є. У цій збірці історії про 11 областей із 24 та про Крим.
«Псалом німоти» – роман про те, як зовнішня, «велика», загальновідома історія, пропущена через мистецьку свідомість, здатна набувати мітологічних вимірів. Сім частин книги – це сім спалахів існування й самопізнання безіменного героя на тлі ХХ століття. У складній, стилістично насиченій партитурі роману міцно поєднані теми самоти й любові, причаєного опору й творчості, смерті та без смертя.
Від авторки роману «Зламані речі»
Початок драматичної сімейної саги
Кінець XIХ століття. Двоє братів, Богдан та Іван, колись захопилися однією жінкою - повією Магдою. Минули роки. І вже Іванові сини, Петро й Семен, спалахують таємною жагою до однієї дівчини Сабіни. Час великих історичних зламів і громадянських війн. На полі битви проливається українська кров у бою під Крутами. Петро стає до лав Галицької армії. Семен страждає від мук нерозділеного кохання та ненависті до власного брата, поки не зіштовхується з колишньою коханкою батька - тією самою фатальною блудницею Магдою. У серці спалахує заборонена пристрасть. За спинами братів чатують НКВДисти та зрадники, країна здригається від зламних подій. Крізь тонкий серпанок прорвуться темні гріхи батьків і синів - помилки, які спокутувати дітям дітей. Історія, що почалася з ненависті, триватиме ще не одне покоління.
Тридцять вісім захопливих історій, що їх вистачило б на кілька сезонів популярного телешоу про будні лікарів. Тридцять вісім епізодів з життя, де кожен персонаж і кожна ситуація так само неповторні й непрості, як і близькі нам усім. Операційні, морги, місця злочинів, кухні хрущівок, берег моря, лінія фронту чи підвіконня з краєвидом на весняну грозу — комусь звичні, комусь не дуже локації, куди приводить нас автор. На тлі справжніх людських драм, горя, безвиході й медичних вироків дуже виразно постає життєствердна сповідь одного хірурга, сповнена любові до людей і своєї справи й делікатно присмачена лірикою і здоровим почуттям гумору.
Близькість не поділяє людей на своїх і чужих. Для неї байдуже, як довго триває знайомство: роки, місяці, тижні чи лічені хвилини. Вона накриває з головою, не питаючи дозволу, як невидима, проте непереборна сила. Через погляди, дотики, листи чи навіть блокноти. І ось уже чужинець стає своїм, найближчим, найдорожчим у цілому світі. Другом, янголом, учителем або коханим. І обов’язково тим, із ким хочеться поділитися собою, власним серцем, власними почуттями. З ким хочеться віднайти й розділити радість життя. У цьому збірнику вміщено 10 оповідань, у яких відбуваються важливі безцінні зустрічі, що наповнюють життя героїв сенсом, ніжністю й коханням.
Ми всі пов’язані. Але часто про це не здогадуємось. Засновник благодійного фонду, у якого викрадають доньку, і сам безслідно зникає. Слідчий на межі розлучення за будь-яку ціну хоче зберегти власну родину. Вулиці тремтять від нелегальних нічних перегонів, блогери-мільйонники полюють на хайп, а вихованці дитячого будинку щодня чекають на волонтерів. І поки кожен загруз у своїх проблемах, дивакуватий п’ятнадцятирічний хлопець уперто везе листа Миколаю через усю країну. Ми шукаємо здійснення своїх бажань. Та чи знаємо, що насправді хочемо знайти?
«Коко 2.0» — новий роман автора українських бестселерів Доржа Бату, у якому продовжуються пригоди, що розпочалися у книжці «Моцарт 2.0».
Хто ж не знає легендарну мадемуазель Шанель, творчиню маленької чорної сукні, твідового костюма, парфумів №5 та інших революційних модних штучок? Дивовижно, але її ідеї і досі не втрачають популярності. Виявляється, що після своєї смерті Ґабріель Шанель, як і Моцарт, змогла стрибнути крізь час і простір та замешкала в Нью-Йорку ХХІ століття! Доля підкидає геніальній кутюр’є все нові і нові сюрпризи: невгамовний Моцарт і його подруга Стася безслідно зникають. Першою ниточкою у розслідуванні стає загадкова записка, яку знаходять працівники Музею Метрополітен. Усе б нічого, але написана вона на малюнку самого Леонардо да Вінчі! Коко Шанель розуміє, що це чудова нагода з’ясувати, як і навіщо відбуваються мандрівки у часі, а головне — хто за цим усім стоїть.
Це історія про те, як змінюються епохи й континенти, життєві цінності і правила гри. Нестримна фантазія автора, цікаві історичні факти, влучні та дотепні ілюстрації Юлії Самелюк, а також QR-коди, що доповнюють реальність книжки, занурюють читача у вир незабутньої пригоди.
üПопуляція давно втратила людську подобу. У світі öсобин серцебиття – злочин, страшна недуга. Тотальні заборони оголосили абсолютною свободою, любов до батьківщини замінив агресивний політичний мілітаризм, домашніх улюбленців – роботварини, створені задля вправляння їхніх господарів у вишуканому садизмі. Правосуддя довершили, передавши до рук прекрасних, але безжальних Äфродіт. Ідеальним суспільством керують ньÜзруми. На шляху до бездоганного порядку стоїть лише Herz-тероризм, що виник унаслідок глобальної серцевої пандемії.
Законослухняна öсобина Давид сумлінно працює на благо Üмперії в телецентрі, допомагаючи створювати новинний продукт, який повинні регулярно споживати всі представники üПопуляції. Давид – гвинтик у нещадній машині пропаганди – потрапляє у вир подій, які не лише ставлять під сумнів досконалість üмперського ладу, але й загрожують усьому людству.
«Уже віддавна я не сумнівався, що світ навмисне все робить мені на зло. Дедалі менше в ньому залишається потрібного й улюбленого, дедалі більше стає зайвого й нестерпного. Аж раптом, автоматично глипнувши в бік відсутнього каштана, я пережив щось на зразок епіфанії. Ні, світ не жорстокий. Навпаки: до кожного, хто з якоїсь причини пожив довше, він виявляє дивовижне милосердя. Рік за роком і крок за кроком світ змінюється, змінюється – і врешті перетворюється на місце, покидати яке не надто й шкода».
Олександр Бойченко
Магічним числом роману «Біля карети під мертвим лисом» є вісім. Можливо, тому що вісімка нагадує спіраль ДНК, або клепсидру, або й стрічку Мебіуса, що символізує якщо не безкінечність, то принаймні безперервність. Тож не дивно, що головними героями твору власне і є генетичні лінії, часові тріщини та безперервна боротьба за приватне «я» та національне «ми». Зітканий, наче павутина з часточок часопростору, із вигаданих та реальних історій, посипаних дрібкою літературної магії, роман є не текстом-стрічкою, якою прикрашали коси дівчата, а, радше, «ловцем снів», прадавнім амулетом. У центрі цього амулету-вісімки українська аристократія – забута, втоптана в багно, розтерта на порох, проте вона, наче фенікс, щоразу постає із попелища в боротьбі за честь та гідність.
Роман-медитація.
Жінка. Чоловік. Острів.
Вона пливе з Харкова. Він летить із Рима. Ніна втікає від майбутнього, Адам — від минулого. Вони рухаються назустріч одне одному, але не знають про це. На них чекає острів у несезон — час дощів і зачинених кав’ярень.
Рута Маковій, героїня дебютного роману Галини Петросаняк, опиняється у Швейцарії і мимоволі стає співучасницею чогось, що вважає злочином. Натомість для швейцарських колег Рути про злочин не йдеться: у їхньому світі подібне давно стало рутиною... У цьому романі зіштовхуються різні світогляди. Фундаментальні поняття, які ми вважаємо однозначними, раптом загрозливо роздвоюються, змушуючи героїню, — а разом з нею й читачів, — шукати точних відповідей: що ж таке гідність, де межі свободи і залежності? У романі є кілька мотивів: недуга і старість, кохання і музика, драматичне поєднання добра і зла у людині.
