Відправка замовлень - 7 травня
«Я брався за теми, офіційно майже заборонені, бо ж усі писали на виробничу тематику, а я − про сім'ю й виховання дітей», − згадував Анатолій Дімаров. Його роман «Ідол» (1961) зворушує й змушує замислитися над складними питаннями. До яких непередбачуваних наслідків, як для самої жінки, так і для її дитини, може призвести сліпе материнське почуття, надмірна опіка над дитиною? Чому діти-ідоли, які змалку отримували «все найкраще», часом виростають черствими, грубими, себелюбними, жорстокими і зрадливими? Чи знайдуть герої роману «Його сім'я» (1956) шляхи зближення, коли вгасає подружня любов, зростає невдоволення одне одним, коли щоденні сварки, взаємні звинувачення й образи ведуть до розпаду сім’ї? Нагальні загальнолюдські проблеми порушує Анатолій Дімаров у своїх сімейних романах, котрі й сьогодні викликають неабиякий інтерес читачів.
Творчість Василя Барки (справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет, 1908—2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні.
Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.
Головний герой – молодий (а ближче до кінця роману вже не дуже) хірург з України, який, незважаючи на звинувачення батька у зраді Батьківщини, їде працювати за кордон, щоб на повні груди вдихнути пʼянке повітря свободи. З висоти тераси свого пентгауса він милується нічним містом, яке прийняло його в свої обійми і в якому він зробив стрімку карʼєру, увійшовши в десятку найславетніших хірургів сучасності. Роман складається з лірично-філософських розтинів дійсності, що нанизані, мов намистини, на центральну проблему – моральну дилему українця в еміграції, питання глибоко особистих стосунків українця — сина рідної землі і «манкурта» — українця-громадянина світу, що іде крізь покоління. Пройдисвіт Дарт Вейдер, вічний емігрант Джізус, «славний малюк» Бенні, український ідол нью-йоркської сцени… Життя і сучасність мисляться як продукт поп-культури, який ми всі споживаємо вільно чи невільно, тому на кожному кроці розгортається екзистенційна драма, яку загострює дисонанс культурних світів. Роман – потужна, іронічна, сумна й нелінійна відповідь на очікування великої родинної саги в сучасній українській літературі.
У новій книжці короткої прози поет, прозаїк і публіцист Станіслав Асєєв постає перед нами як тонкий лірик, твори якого виринають ніби з позачасся, із сутінків, — так, наче бачиш змальовані події уві сні. Відомий широкому загалу насамперед як публіцист, автор книжок «"Світлий шлях" : історія одного концтабору» та «В ізоляції» (за останню здобув Шевченківську премію у номінації «Публіцистика та журналістика») Станіслав здивує читачів пронизливими різножанровими текстами, що були написані у період між 2011-2021 роками. У них чарівна леді своїми сльозами освічує темряву байдужого міста, священник і убивця змушені ділити одну в'язничну камеру на двох, коханці вирушають на край світу, а бізнесмен-торговець знай прораховує на калькуляторі усе своє життя.
Також у книжці подано щоденник, що його автор вів у 2014-2016 роках. Розпочинаючи зі сумнозвісного "параду полонених" в Донецьку й закінчуючи похороном терориста Мотороли, Станіслав крок за кроком фіксує власні емоції та думки: що відчуває людина, коли на її очах руйнується увесь знайомий світ, канонада розриває небо над головою, і Бог, що не зупинив світову бійню, не вберіг від страждань і смерті мільйони невинних людей, не спустився в Аушвіц — чи варто на нього чекати тут, у Донецьку?
«Я вибачаюся, але війна почалась».
З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.
У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.
«Таємниця старого Лами» — нова книжка Доржа Бату, в основі якої — реальні події з життя автора та реальні персонажі. Це не просто збірка оповідань про Вчителя, як може здатися на перший погляд. Кожен читач знайде у цій книжці щось своє: для когось ця історія привідкриє таємниці Вчення і буддійського світосприйняття. Для когось вона буде екскурсом у жорстокі радянські часи і покаже, що доля усіх народів, які були загнані в СРСР, трагічно схожа. А для когось вона буде просто неймовірно веселою і сумною водночас, детективною пригодою двох хлопчаків та їхнього старого Вчителя Чімітдоржа-лами.
Неповторну атмосферу книжки доповнюють чудові ілюстрації Ярини Жук і QR-коди з відеороликами.
• Перевидання роману в новій обкладинці!
• Від «Золотої письменниці України» та найуспішнішого автора КСД
Помешкання в центрі мегаполісу, навчання в престижному виші, роман з багатієм — для провінціала то межа успішності, ніби опинитись у центрі раю! Заради цього можна поступитися принципами, сховати гордість, збрехати...
Але чи є в тому раю — в брендованому одязі, у шикарних офісах та автівках представницького класу — безгрішні душі? Бо тільки безгрішна душа зможе побачити двох вояків гетьмана Петра Дорошенка, які пробудилися через 340 років, щоб відшукати РАЙ.центр.
• Від автора роману «Зламані речі»!
• Драматична історія в стилі Світлани Талан
Майбутнє Корнелії батьки розпланували наперед. Після закінчення медінституту прилаштували б доньку на хорошу роботу, щоб жила щасливо й горя не знала. Але один необачний крок перекреслив усе.
У селі Корнелію називають святою: в церкву ходить й на випробування, що Бог посилає, не нарікає. А вона щодня гріхи замолює. Найбільше боїться, що діти правду про матір дізнаються. Тож коли чує від сусідської дівчинки-юродивої: «Облудниця!» — ледь розум не втрачає. А дівчинка на картину у своїй хаті показує: там Корнелію та її гріхи намальовано.
Сто років тому через цю картину вже сталася трагедія. І зараз жінка бачить у ній силу, здатну зруйнувати її життя.
У романі «Черевички Божої Матері» визначної української письменниці Марії Матіос йдеться про одну з найболючіших трагедій ХХ століття на тій території, яку історик Тімоті Снайдер називає «кривавими землями».
Це нова редакція твору з новими епізодами.
Новий роман, безумовно, знайде численних читачів. Густа інтелектуальна проза, яскраві психотипи персонажів, їхні складні долі, карколомні повороти сюжетних ліній заінтригують читачів незалежно від віку.
Водночас авторка торкається багатьох «темних місць» історії України в часи СРСР. Такий вектор зумисно авантюрного й ускладненого «розвинутим соціалізмом» сюжету мав би провокувати появу борця й національного героя. Але в центрі роману - типова пристосуванка, донощиця-сексотка й махрова користолюбка в масці красуні-моралістки, проте в усіх проявах своєї бурхливої вдачі - ненаситної повії, через яку гинуть непересічні особистості, талановиті поети й навіть ті, хто цілком випадково опинився на шляху чупакабри в людській подобі.
Роман "Медуза-Ґорґона" є питомою частиною художнього тетраедра, створеного за принципом пірамідки Рубика: разом із "Загублені в часі", "Інстинкт саранчі" та "Знехтувані Ноєм" роман "Медуза-Ґорґона" становить єдине ціле.
Перевидання у кінообкладинці
Від золотої письменниці України
Оновлене видання
Збільшений шрифт для комфорту читання
Роман став основою для історичної драми «Кава з кардамоном» виробництва Solar Media Entertainment спільно з телеканалом СТБ та за підтримки Державного агентства України з питань кіно і Українського культурного фонду.
Головну чоловічу роль виконав польський актор Павел Делонг, відомий за фільмами «Список Шиндлера» й «Дім». Його партнеркою на знімальному майданчику стала Олена Лавренюк, відома за фільмами «Егрегор» і «11 дітей з Моршина». Саме цю актрису авторка роману Наталія Гурницька вважає ідеальною кандидатурою на роль головної героїні.
Драматична історія забороненого кохання юної дівчини до набагато старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя!
Що це — мінлива пристрасть чи справжні почуття? Для неї — це перше кохання, для нього — мабуть, уже й останнє... Чи отримають закохані шанс змінити власну долю, залишитись разом і чи взагалі можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прірви та порушуючи всі можливі заборони?..
Регіна виросла в дитбудинку. Не потрібна нікому, зайва в цьому світі, вона пізнала чимало поневірянь. Марія — донька заможного керівника, в якої завжди були дефіцитні захцянки та дорогі іграшки. Але на п’ятнадцятий день народження дівчини сталося страшне: батьки загинули в автокатастрофі. Марія опиняється в дитбудинку, де знайомиться з Регіною. З’єднані горем, сирота від народження й колишня багатійка стануть там найліпшими подругами. Обидві згодом пізнають біль зради. Обидві вистраждають своє право на любов і спокій. Але тільки одній із них вирішувати, чи заслуговує на щастя інша...
Події повісті «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям.
Маркові неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й совєтські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка. Окремий інтерес виявляють і кримінальні кола.
Перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, шинки-мордовні, батяри, заклади для повій. Читачеві доведеться разом з героями розплутувати загадку за загадкою на тлі тривожного настрою львів’ян, які живуть у передчутті війни.
Як і в «реальній дійсності», ще одна революція зазнала поразки. Можливо, тому, що втратила свого загадкового лідера. Йосип Ротський (не плутати ні з Йосіфом Бродським, ні з Йозефом Ротом), музичний герой барикад, змушений хоч кудись утікати, приміряючи на себе долю багатьох інших Йосипів. Його переслідують, і режимні спецслужби – це лише пів біди. Є ще недоречна любов, з якою не звладати, і банківська таємниця, з якою не впоратися. В’язничний досвід і мимовільно успішний теракт. А також розум і забуття, сміх і темрява, холод і пекло, іронія і щем. Останній сховок, звідки дозволено вести нічний етер. Чи справді останній?..
«Радіо Ніч» – найгостросюжетніший, а водночас найліричніший твір Юрія Андруховича. Простір, у якому авантюрний роман зустрічається з фентезі, а Девід Бові – з мандрівними музикантами Середньовіччя.
В оформленні обкладинки використано картину Влода Костирка «Перепочинок під час утечі в Єгипет» (2020).
У цьому томі зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.
Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
Ця книга – про жало війни в серці, про любов і кохання, про муки і радість творчості та служіння науці, про Дім, у якому живе душа, про мову птахів, про дикі черешні, прадавні, як світ, трави і вино першого тиску… Про те, що в житті рано чи пізно, навіть досить пізно – щось відбувається вперше. І після того ти ніколи вже не будеш колишнім.
…У благополучній родині Приходьків, що мешкали на околиці одного з обласних центрів, виростали Катря і Тарас – діти, навколо яких крутився всесвіт батьків та бабусі. На початку дев’яностих років инулого століття вітер перемін приніс багатьом людям низку неочікуваних сюрпризів. Закриття підприємства, на якому успішно працювали Зоряна і Роман, змусило подружжя змінити не тільки роботу, а й місце проживання, щоб забезпечити майбутнє дітей. У пошуках заробітків Роман виїжджає до Польщі, а Зоряна – до Москви. Дітей-підлітків залишають під опікою бабусі Поліни Микитівни. Минає час, діти підростають і намагаються використати зароблені батьками кошти на свій розсуд. Сліпа бабусина любов не змогла захистити внуків від багатьох помилок і розчарувань...
У новій збірці тернопільська письменниця Ніна Фіалко знайомить читачів зі своїми оповіданнями соціальної тематики і двома повістями, в яких порушує актуальні питання сьогодення. Героїня повісті «Розбагатіємо?», як і багато інших сучасних жінок, прагне залишитися в бізнесі, котрий створила ще на початку переходу країни до нових ринкових відносин. Чи вдасться їй побороти всі труднощі та підступи на шляху до досягнення заповітної мрії? Читайте і ви не пошкодуєте за витраченим часом. У повісті «Сльози Роксоляни» описані митарства сучасних студентів, яким не вистачає коштів, щоб закінчити навчання у приватному інституті. Запропоноване читається легко, затягує напруженими сюжетами і залишає місце для роздумів.
Цей соціально-психологічний роман — іще один ракурс осмислення сьогодення. Авторка захоплююче і точно відтворює життєвий шлях типового представника покоління, яке формувалось у тисяча дев’ятсот вісімдесятих, намагалось і вижити, й нажити статки в дев’яностих... Непросте і трагічне становлення українця, який волею обставин опинився тоді в Москві. Нелегкий вибір постав перед ним нині...
У цій збірці ви знайдете оповідання, новели та повісті, написані упродовж кількох останніх років. Деякі з них були вже надруковані в обласних літературних журналах. Ці людські історії правдиві та захопливі, вони взяті з нашого життя, тому нікого не залишать байдужим. Книжка розрахована на широке коло читачів.
З давніх-давен вони живуть поруч. Вони поросли легендами, а ще час від часу проростають вовною. У повню.
І як їх лише не називають - і вовкодлаками, і вовкулаками, і нарешті, перевертнями. Але спільними у всіх визначеннях завжди є одне - їхня здатність до перевтілення. У людей. Майже.
У романі "Тотем ночі" мова йде саме про це. Майже.
Рікою часу відпливають наші вчинки, думки і пригоди до моря спогадів. А ми рушаємо далі, залишаючи десь за небокраєм речі, які зробили нас нами. І живе наша справжність на іншому березі… Березі, що омивається хвилями споминів, гріється сонцем любові й чекає нас. Чекає, коли ми повернемося до себе, на свій берег.
Збірка складається з оповідань, новел та дописів, написаних для сторінки у Facebook #кавазмедом — назва першої книги автора. Друга ж книга Олександра Черниха про нас і про те, що ми інколи покидаємо чи втрачаємо, вирушивши у подорож життям. А те, що ми вберегли для себе й у собі, продовжує нас чекати… Варто лише до плисти до свого берега.
Філософська повість «Мандри юного принца» побудована як продовження казки «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Головний герой виріс і під впливом Антуана, який виконує роль ангела-охоронця, знову подорожує в пошуках мрії, але тепер це — подорож за досвідом.
Образи героїв казки розкриваються через призму їхнього внутрішнього світу та інтересів і не потребують опису зовнішності. Будь-яка зовнішня риса служить для підсилення їхніх внутрішніх характеристик.
"Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова."
Олександр Бойченко
"Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті»."
Олена Придувалова
"Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу."
Тетяна Швед (Безкоровайна)
«Найважливіше — наприкінці» — новий довгоочікуваний роман Галини Вдовиченко, української письменниці та журналістки.
Чоловік і жінка у стані війни, перемир’я і розчарування, надії та віри. Тридцять п’ять років разом, дорослі діти, складний період життя. Той час, коли нарешті варто зрозуміти, що ж насправді єднало й роз’єднувало цих двох.
Це книжка про вміння прощати і співпереживати, не розмінюватися на дрібниці і бути уважними одне до одного і до себе, цінуючи кожну мить цього несамовито швидкоплинного життя.
У Львові сучасному, Львові передвоєнному і Львові часів Другої світової війни відбуваються драматичні події, народжуються родинні таємниці й перетинаються долі героїв цього роману. Ірена — юна наївна гімназистка із заможної родини. Доля дарує їй трагічне кохання, яке вривається в її спокійне життя вихором перших глибоких почуттів, сильних емоцій та чуттєвих насолод. Життя кидає Ірену в лихоліття війни, жорна сталінських репресій і на заслання в Казахстан. Яку ціну доведеться заплатити дівчині за своє щастя та любов? Чи зуміє вона вистояти, не зламатися і зберегти у собі світло добра й любові? Як та чому поєдналися історія кохання Ірени з долею та життям Анни з роману «Мелодії кави в тональності кардамону»?
Гапія садила край городу вишні, аж тут її лопата наткнулася на стару міну. По всьому полю збирали люди Гапію. А відтак згорьована мати приберегла одну маленьку кісточку, розламала її навпіл і вплела у дві ляльки-мотанки. І закляла ті ляльки: хто вірно любив її дочку — той хай щастя має премного; а хто дурив її, лишень тіла її молодого хотів — той хай набереться горя. І пішли закляті мотанки по селу — ось тільки не до того, хто справді вірно любив Гапію...
Роман Тані П’янкової «Німотка» (раніше виходив із назвою «Чужі гріхи») — моторошно прекрасна історія з тих, які люди в наших селах із покоління в покоління переказують з уст в уста, щоб пам'ятати: яблуко від яблуні насправді може впасти дуже далеко, навіть якщо воно взагалі нікуди не падає.
«Лара» – триквел до роману Марини Гримич «Клавка». Образ 26-річної головної героїні вже встиг полюбитися читачам. Завдяки їй вони занурюються в повсякдення Києва 1940-х років, зокрема тогочасної української письменницької спільноти, і водночас зацікавлено стежать за інтригою її приватного життя.
У сиквелі – романі «Юра» – Клавка постає вже як мама студента фізичного факультету; обоє потрапляють у круговерть непростих подій 1968 року, які відбуваються в літературному й університетському середовищах Києва, а любовна лінія, що почалася в першому романі, отримує розвиток.
А Лара – це вже Клавчина внучка. Образ цієї обдарованої, але дуже своєрідної дівчинки розкривається, знову ж таки, через спостереження, переживання, роздуми Клавки, якій доводиться вести сімейний корабель крізь часи Чорнобильської катастрофи. Лара – донька Юри і кримської татарки, і їй у романі випаде зробити свій перший серйозний вибір. Муситиме вона й зорієнтуватися в пікантній ситуації «дежавю» навколо любовної інтриги, яка склалася ще в «Клавці» і продовжилася в «Юрі».
• Роман-фіналіст «Коронації слова»
• На основі реальних подій
Макар із дружиною Вірою звикли працювати не покладаючи рук. Цього ж учили доньок. Тому і жили в достатку, бо заробили на нього потом і кров’ю. А потім — колективізація. Усе стало колгоспним. Незгодних куркулів, що не хотіли віддавати своє, — на каторгу. Так сталося і з Макаром. А дружину Віру з дітьми та іншими земляками вивезли на Урал і кинули посеред лісу — з десятком сокир і кількома пачками сірників. Наглядачі згодом повернуться по тих, хто вижив. Повезуть чоловіків на лісоповал. Знову заберуть усе.
Це драматична й правдива історія родини автора. Його рідня пережила розкуркулення та голод, висилку й каторгу, війну та повоєнну руїну. Як і сотні інших замордованих, скалічених «благами» радянської влади. У них відібрали все: дім, родину, спокій, право розпоряджатися власною долею. Але там, де позбавляють усього, лишається одне бажання - вижити. Попри все. І жити. Всупереч.
Удень її ніхто не бачив. Вона — загадкова й невпізнана. Жінка-тінь. Жінка-привид. Жінка ночі.
Її не знали в обличчя. Казали, що його в неї не було. І не було тіла. Тільки чорний плащ з капюшоном. Ніхто не знав, звідки вона взялася.
Люди вірили чуткам, які пробуджували страх і сподівання, що, можливо, вдасться уникнути зустрічі з нею. Але не всім це вдавалось. Ті, кого вона зустрічала, панічно боялися згадувати пережите.
Ніхто не розумів, про що мовчала нічна жінка, після зустрічі з якою жорстокі ставали смиренними, пияків відвертало від алкоголю, у байдужих пробуджувалася любов, жадібні соромилися своєї скнарості, пихаті ставали скромними, а блудниці кидалися відмолювати гріхи.
Вона з’являлася там, де її не чекали, і перед тими, хто того найбільше потребував. Вона була всюди, ніби читала чужі думки, бо жила в людській свідомості.
Приходила, як неминучість, як прокляття, як вирок. Зненацька виринала перед очима, і тоді самотній подорожній відчував жах нічної зустрічі. Зникала раптово, як і з’являлась, лишаючи шанс на спасіння.
«Таке різне Різдво» — нова збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева».
Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, просто добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.
До книги увійшли історії від таких авторів: Катерина Бабкіна, Дорж Бату, Христя Венгринюк, Надійка Гербіш, Богдан Коломійчук, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Василь Махно, Катерина Міхаліцина, Костянтин Москалець, Ірина Савка, Ірина Славінська, Людмила Таран, Петро Яценко. Упорядниця Ольга Ренн.
У комплект входять дві книги Олега Сенцова: «Хроніка одного голодування» та «4 з половиною кроки».
«Хроніка одного голодування» — тюремний щоденник, який кремлівський в’язень Олег Сенцов почав вести у травні 2018 року, на третій день після того, як оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити українських політв’язнів. День за днем, протягом 145-ти днів, незважаючи на моральний тиск і фізичне виснаження, дрібним нерозбірливим почерком у зошиті Олег відверто, різко і гранично точно фіксував свої тюремні будні в російській в’язниці, спостереження і думки. Після звільнення автору дивом вдалося вивезти свої записи із Росії. Тепер із «Хронікою одного голодування» може познайомитися і український читач.
«4 з половиною кроки» — збірка малої прози Олега Сенцова, написана в російській тюрмі. Що відчуває людина, вперше потрапивши до в’язниці? Як за товстими стінами й тьмяними вікнами з подвійними ґратами, у тісних і брудних камерах живуть арештанти? Яких правил і законів доводиться дотримуватися, опинившись там? Автор розповідає про життя в’язнів та про обставини, що привели їх у неволю, максимально об’єктивно й відсторонено — не виправдовує, не засуджує, лише засвідчує. Разючі, часом жахливі факти поруч із вивіреними точними деталями створюють переконливе тло, на якому й розгортаються події чиїхось життів. Автор здебільшого не робить висновків — він залишає це право читачеві.
Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.
«Моцарт 2.0.» — нова історія від Доржа Бату, автора українських бестселерів «Франческа. Повелителька траєкторій» та «Франческа. Володарка офіцерського жетона».
Уявіть собі — Моцарт у сучасному Нью-Йорку! Так-так, той самий, Вольфганг Амадеус. У сучасному місті його вражає і дивує усе: метро та галас, одяг, особливо жіночий, спосіб життя, звички й манери людей. Навіть вбиральні тут такі пахучі і красиві, наче у цісарському палаці. А ще, виявляється, сучасний рояль суттєво відрізняється від звичного Моцартові клавікорда… Та доведеться пристосовуватися, адже видатному композиторові хоч і випав шанс на нове життя, але дещо залишається незмінним — музика і Моцарт нероздільні. У цій книжці переплітаються вигадка й реальні та дуже цікаві факти про життя і творчість Моцарта, детективний сюжет за участі нової подруги композитора офіціантки Стейсі та роздуми про сенс життя. А завдяки дотепним ілюстраціям від Юлії Самелюк і QR-кодам із відеороликами, що розкривають секретики створення книжки, читачі поринуть в особливу атмосферу цієї історії.
Багато поколінь намагалися розгадати загадку загубленого міста інків Паїтіті. Згідно з легендами, саме в ньому старовинні племена заховали найбільші запаси золота. П’ятеро друзів вирушають на пошуки цього таємничого міста і, як не дивно, знаходять його. Та чи вони перші, хто доклав зусиль для того, щоб легко розбагатіти?
Вони ще не знають, що з цих місць ніхто не повертався живим…
У минулому Андрій Васильєв працював ведучим новин і готував репортажі з гарячих точок. А сьогодні він — оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США.
Герої його книжки, працівники НАСА, відповідають за траєкторії і орієнтацію сателітів, а також за підведення космічних кораблів на підхідні орбіти до міжнародних космічних станцій. У часі космічних робочих буднів з Доржем, його напарницею Франческою, полковником Вескоттом, Сарою, професором Расселом та іншими постійно трапляються кумедні та незвичайні історії. Найчастіше у різні халепи потрапляє сицилійка Франческа. Усе, до чого вона торкається, вибухає, горить і розбивається... А космос близько.
Франческа повертається! Командний центр управління польотами НАСА чекає ще більше пригод та викликів. Джорджіо та Франческа стають героями власної бондіани, разом рятують світ й одне одного, отримують офіцерські звання та дізнаються, як правильно закручувати гайки.
Нова книжка Доржа Бату — це невигадані історії про дружбу, любов, толерантність, бійки, афери, спецоперації і навіть смерть. А також про те, що робота в команді — це не лише вміння добре робити свою справу, а й бути поруч у потрібний момент.
