Відправка замовлень - 5 вересня
«Я брався за теми, офіційно майже заборонені, бо ж усі писали на виробничу тематику, а я − про сім'ю й виховання дітей», − згадував Анатолій Дімаров. Його роман «Ідол» (1961) зворушує й змушує замислитися над складними питаннями. До яких непередбачуваних наслідків, як для самої жінки, так і для її дитини, може призвести сліпе материнське почуття, надмірна опіка над дитиною? Чому діти-ідоли, які змалку отримували «все найкраще», часом виростають черствими, грубими, себелюбними, жорстокими і зрадливими? Чи знайдуть герої роману «Його сім'я» (1956) шляхи зближення, коли вгасає подружня любов, зростає невдоволення одне одним, коли щоденні сварки, взаємні звинувачення й образи ведуть до розпаду сім’ї? Нагальні загальнолюдські проблеми порушує Анатолій Дімаров у своїх сімейних романах, котрі й сьогодні викликають неабиякий інтерес читачів.
Творчість Василя Барки (справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет, 1908—2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні.
Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.
Головний герой – молодий (а ближче до кінця роману вже не дуже) хірург з України, який, незважаючи на звинувачення батька у зраді Батьківщини, їде працювати за кордон, щоб на повні груди вдихнути пʼянке повітря свободи. З висоти тераси свого пентгауса він милується нічним містом, яке прийняло його в свої обійми і в якому він зробив стрімку карʼєру, увійшовши в десятку найславетніших хірургів сучасності. Роман складається з лірично-філософських розтинів дійсності, що нанизані, мов намистини, на центральну проблему – моральну дилему українця в еміграції, питання глибоко особистих стосунків українця — сина рідної землі і «манкурта» — українця-громадянина світу, що іде крізь покоління. Пройдисвіт Дарт Вейдер, вічний емігрант Джізус, «славний малюк» Бенні, український ідол нью-йоркської сцени… Життя і сучасність мисляться як продукт поп-культури, який ми всі споживаємо вільно чи невільно, тому на кожному кроці розгортається екзистенційна драма, яку загострює дисонанс культурних світів. Роман – потужна, іронічна, сумна й нелінійна відповідь на очікування великої родинної саги в сучасній українській літературі.
У новій книжці короткої прози поет, прозаїк і публіцист Станіслав Асєєв постає перед нами як тонкий лірик, твори якого виринають ніби з позачасся, із сутінків, — так, наче бачиш змальовані події уві сні. Відомий широкому загалу насамперед як публіцист, автор книжок «"Світлий шлях" : історія одного концтабору» та «В ізоляції» (за останню здобув Шевченківську премію у номінації «Публіцистика та журналістика») Станіслав здивує читачів пронизливими різножанровими текстами, що були написані у період між 2011-2021 роками. У них чарівна леді своїми сльозами освічує темряву байдужого міста, священник і убивця змушені ділити одну в'язничну камеру на двох, коханці вирушають на край світу, а бізнесмен-торговець знай прораховує на калькуляторі усе своє життя.
Також у книжці подано щоденник, що його автор вів у 2014-2016 роках. Розпочинаючи зі сумнозвісного "параду полонених" в Донецьку й закінчуючи похороном терориста Мотороли, Станіслав крок за кроком фіксує власні емоції та думки: що відчуває людина, коли на її очах руйнується увесь знайомий світ, канонада розриває небо над головою, і Бог, що не зупинив світову бійню, не вберіг від страждань і смерті мільйони невинних людей, не спустився в Аушвіц — чи варто на нього чекати тут, у Донецьку?
«Я вибачаюся, але війна почалась».
З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.
У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.
Новий роман, безумовно, знайде численних читачів. Густа інтелектуальна проза, яскраві психотипи персонажів, їхні складні долі, карколомні повороти сюжетних ліній заінтригують читачів незалежно від віку.
Водночас авторка торкається багатьох «темних місць» історії України в часи СРСР. Такий вектор зумисно авантюрного й ускладненого «розвинутим соціалізмом» сюжету мав би провокувати появу борця й національного героя. Але в центрі роману - типова пристосуванка, донощиця-сексотка й махрова користолюбка в масці красуні-моралістки, проте в усіх проявах своєї бурхливої вдачі - ненаситної повії, через яку гинуть непересічні особистості, талановиті поети й навіть ті, хто цілком випадково опинився на шляху чупакабри в людській подобі.
Роман "Медуза-Ґорґона" є питомою частиною художнього тетраедра, створеного за принципом пірамідки Рубика: разом із "Загублені в часі", "Інстинкт саранчі" та "Знехтувані Ноєм" роман "Медуза-Ґорґона" становить єдине ціле.
Події повісті «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям.
Маркові неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й совєтські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка. Окремий інтерес виявляють і кримінальні кола.
Перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, шинки-мордовні, батяри, заклади для повій. Читачеві доведеться разом з героями розплутувати загадку за загадкою на тлі тривожного настрою львів’ян, які живуть у передчутті війни.
Молодий український поет прокидається з бодуна, і його осяює геніальна ідея: треба одружитися, щоб упорядкувати своє життя і завдяки цьому написати Великий Український Роман! Але одружитися з ким? Котру з минулих любовних пригод узяти з собою у світле літературно-сімейне майбутнє? Відповідь на це запитання герою допоможе знайти вірний друг і знаний рибак Паша, а також поліція і група кровожерних гуцулів. Фройд вдоволено потирав би руки, дізнавшись, що в українській літературі нарешті з’явився перший роман про трембіту. Так, поки що малий, але ж розмір – це не головне, правда?
У цьому томі зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.
Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
Драматична історія життя головної героїні роману “Родинні гріхи” не залишить байдужим жодного читача, який візьме до рук цю книгу. Кохання, дружба і нелегкі колізії долі — ось що привертає увагу до цього твору.
Для широкого загалу читачів.
…У благополучній родині Приходьків, що мешкали на околиці одного з обласних центрів, виростали Катря і Тарас – діти, навколо яких крутився всесвіт батьків та бабусі. На початку дев’яностих років инулого століття вітер перемін приніс багатьом людям низку неочікуваних сюрпризів. Закриття підприємства, на якому успішно працювали Зоряна і Роман, змусило подружжя змінити не тільки роботу, а й місце проживання, щоб забезпечити майбутнє дітей. У пошуках заробітків Роман виїжджає до Польщі, а Зоряна – до Москви. Дітей-підлітків залишають під опікою бабусі Поліни Микитівни. Минає час, діти підростають і намагаються використати зароблені батьками кошти на свій розсуд. Сліпа бабусина любов не змогла захистити внуків від багатьох помилок і розчарувань...
У новій збірці тернопільська письменниця Ніна Фіалко знайомить читачів зі своїми оповіданнями соціальної тематики і двома повістями, в яких порушує актуальні питання сьогодення. Героїня повісті «Розбагатіємо?», як і багато інших сучасних жінок, прагне залишитися в бізнесі, котрий створила ще на початку переходу країни до нових ринкових відносин. Чи вдасться їй побороти всі труднощі та підступи на шляху до досягнення заповітної мрії? Читайте і ви не пошкодуєте за витраченим часом. У повісті «Сльози Роксоляни» описані митарства сучасних студентів, яким не вистачає коштів, щоб закінчити навчання у приватному інституті. Запропоноване читається легко, затягує напруженими сюжетами і залишає місце для роздумів.
Цей соціально-психологічний роман — іще один ракурс осмислення сьогодення. Авторка захоплююче і точно відтворює життєвий шлях типового представника покоління, яке формувалось у тисяча дев’ятсот вісімдесятих, намагалось і вижити, й нажити статки в дев’яностих... Непросте і трагічне становлення українця, який волею обставин опинився тоді в Москві. Нелегкий вибір постав перед ним нині...
У цій збірці ви знайдете оповідання, новели та повісті, написані упродовж кількох останніх років. Деякі з них були вже надруковані в обласних літературних журналах. Ці людські історії правдиві та захопливі, вони взяті з нашого життя, тому нікого не залишать байдужим. Книжка розрахована на широке коло читачів.
З давніх-давен вони живуть поруч. Вони поросли легендами, а ще час від часу проростають вовною. У повню.
І як їх лише не називають - і вовкодлаками, і вовкулаками, і нарешті, перевертнями. Але спільними у всіх визначеннях завжди є одне - їхня здатність до перевтілення. У людей. Майже.
У романі "Тотем ночі" мова йде саме про це. Майже.
Рікою часу відпливають наші вчинки, думки і пригоди до моря спогадів. А ми рушаємо далі, залишаючи десь за небокраєм речі, які зробили нас нами. І живе наша справжність на іншому березі… Березі, що омивається хвилями споминів, гріється сонцем любові й чекає нас. Чекає, коли ми повернемося до себе, на свій берег.
Збірка складається з оповідань, новел та дописів, написаних для сторінки у Facebook #кавазмедом — назва першої книги автора. Друга ж книга Олександра Черниха про нас і про те, що ми інколи покидаємо чи втрачаємо, вирушивши у подорож життям. А те, що ми вберегли для себе й у собі, продовжує нас чекати… Варто лише до плисти до свого берега.
Філософська повість «Мандри юного принца» побудована як продовження казки «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Головний герой виріс і під впливом Антуана, який виконує роль ангела-охоронця, знову подорожує в пошуках мрії, але тепер це — подорож за досвідом.
Образи героїв казки розкриваються через призму їхнього внутрішнього світу та інтересів і не потребують опису зовнішності. Будь-яка зовнішня риса служить для підсилення їхніх внутрішніх характеристик.
"Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова."
Олександр Бойченко
"Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті»."
Олена Придувалова
"Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу."
Тетяна Швед (Безкоровайна)
У Львові сучасному, Львові передвоєнному і Львові часів Другої світової війни відбуваються драматичні події, народжуються родинні таємниці й перетинаються долі героїв цього роману. Ірена — юна наївна гімназистка із заможної родини. Доля дарує їй трагічне кохання, яке вривається в її спокійне життя вихором перших глибоких почуттів, сильних емоцій та чуттєвих насолод. Життя кидає Ірену в лихоліття війни, жорна сталінських репресій і на заслання в Казахстан. Яку ціну доведеться заплатити дівчині за своє щастя та любов? Чи зуміє вона вистояти, не зламатися і зберегти у собі світло добра й любові? Як та чому поєдналися історія кохання Ірени з долею та життям Анни з роману «Мелодії кави в тональності кардамону»?
«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».
Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.
Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.
«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.
Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.
Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев'ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття.
«Лара» – триквел до роману Марини Гримич «Клавка». Образ 26-річної головної героїні вже встиг полюбитися читачам. Завдяки їй вони занурюються в повсякдення Києва 1940-х років, зокрема тогочасної української письменницької спільноти, і водночас зацікавлено стежать за інтригою її приватного життя.
У сиквелі – романі «Юра» – Клавка постає вже як мама студента фізичного факультету; обоє потрапляють у круговерть непростих подій 1968 року, які відбуваються в літературному й університетському середовищах Києва, а любовна лінія, що почалася в першому романі, отримує розвиток.
А Лара – це вже Клавчина внучка. Образ цієї обдарованої, але дуже своєрідної дівчинки розкривається, знову ж таки, через спостереження, переживання, роздуми Клавки, якій доводиться вести сімейний корабель крізь часи Чорнобильської катастрофи. Лара – донька Юри і кримської татарки, і їй у романі випаде зробити свій перший серйозний вибір. Муситиме вона й зорієнтуватися в пікантній ситуації «дежавю» навколо любовної інтриги, яка склалася ще в «Клавці» і продовжилася в «Юрі».
• Роман-фіналіст «Коронації слова»
• На основі реальних подій
Макар із дружиною Вірою звикли працювати не покладаючи рук. Цього ж учили доньок. Тому і жили в достатку, бо заробили на нього потом і кров’ю. А потім — колективізація. Усе стало колгоспним. Незгодних куркулів, що не хотіли віддавати своє, — на каторгу. Так сталося і з Макаром. А дружину Віру з дітьми та іншими земляками вивезли на Урал і кинули посеред лісу — з десятком сокир і кількома пачками сірників. Наглядачі згодом повернуться по тих, хто вижив. Повезуть чоловіків на лісоповал. Знову заберуть усе.
Це драматична й правдива історія родини автора. Його рідня пережила розкуркулення та голод, висилку й каторгу, війну та повоєнну руїну. Як і сотні інших замордованих, скалічених «благами» радянської влади. У них відібрали все: дім, родину, спокій, право розпоряджатися власною долею. Але там, де позбавляють усього, лишається одне бажання - вижити. Попри все. І жити. Всупереч.
Удень її ніхто не бачив. Вона — загадкова й невпізнана. Жінка-тінь. Жінка-привид. Жінка ночі.
Її не знали в обличчя. Казали, що його в неї не було. І не було тіла. Тільки чорний плащ з капюшоном. Ніхто не знав, звідки вона взялася.
Люди вірили чуткам, які пробуджували страх і сподівання, що, можливо, вдасться уникнути зустрічі з нею. Але не всім це вдавалось. Ті, кого вона зустрічала, панічно боялися згадувати пережите.
Ніхто не розумів, про що мовчала нічна жінка, після зустрічі з якою жорстокі ставали смиренними, пияків відвертало від алкоголю, у байдужих пробуджувалася любов, жадібні соромилися своєї скнарості, пихаті ставали скромними, а блудниці кидалися відмолювати гріхи.
Вона з’являлася там, де її не чекали, і перед тими, хто того найбільше потребував. Вона була всюди, ніби читала чужі думки, бо жила в людській свідомості.
Приходила, як неминучість, як прокляття, як вирок. Зненацька виринала перед очима, і тоді самотній подорожній відчував жах нічної зустрічі. Зникала раптово, як і з’являлась, лишаючи шанс на спасіння.
«Таке різне Різдво» — нова збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева».
Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, просто добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.
До книги увійшли історії від таких авторів: Катерина Бабкіна, Дорж Бату, Христя Венгринюк, Надійка Гербіш, Богдан Коломійчук, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Василь Махно, Катерина Міхаліцина, Костянтин Москалець, Ірина Савка, Ірина Славінська, Людмила Таран, Петро Яценко. Упорядниця Ольга Ренн.
У комплект входять дві книги Олега Сенцова: «Хроніка одного голодування» та «4 з половиною кроки».
«Хроніка одного голодування» — тюремний щоденник, який кремлівський в’язень Олег Сенцов почав вести у травні 2018 року, на третій день після того, як оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити українських політв’язнів. День за днем, протягом 145-ти днів, незважаючи на моральний тиск і фізичне виснаження, дрібним нерозбірливим почерком у зошиті Олег відверто, різко і гранично точно фіксував свої тюремні будні в російській в’язниці, спостереження і думки. Після звільнення автору дивом вдалося вивезти свої записи із Росії. Тепер із «Хронікою одного голодування» може познайомитися і український читач.
«4 з половиною кроки» — збірка малої прози Олега Сенцова, написана в російській тюрмі. Що відчуває людина, вперше потрапивши до в’язниці? Як за товстими стінами й тьмяними вікнами з подвійними ґратами, у тісних і брудних камерах живуть арештанти? Яких правил і законів доводиться дотримуватися, опинившись там? Автор розповідає про життя в’язнів та про обставини, що привели їх у неволю, максимально об’єктивно й відсторонено — не виправдовує, не засуджує, лише засвідчує. Разючі, часом жахливі факти поруч із вивіреними точними деталями створюють переконливе тло, на якому й розгортаються події чиїхось життів. Автор здебільшого не робить висновків — він залишає це право читачеві.
Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.
«Моцарт 2.0.» — нова історія від Доржа Бату, автора українських бестселерів «Франческа. Повелителька траєкторій» та «Франческа. Володарка офіцерського жетона».
Уявіть собі — Моцарт у сучасному Нью-Йорку! Так-так, той самий, Вольфганг Амадеус. У сучасному місті його вражає і дивує усе: метро та галас, одяг, особливо жіночий, спосіб життя, звички й манери людей. Навіть вбиральні тут такі пахучі і красиві, наче у цісарському палаці. А ще, виявляється, сучасний рояль суттєво відрізняється від звичного Моцартові клавікорда… Та доведеться пристосовуватися, адже видатному композиторові хоч і випав шанс на нове життя, але дещо залишається незмінним — музика і Моцарт нероздільні. У цій книжці переплітаються вигадка й реальні та дуже цікаві факти про життя і творчість Моцарта, детективний сюжет за участі нової подруги композитора офіціантки Стейсі та роздуми про сенс життя. А завдяки дотепним ілюстраціям від Юлії Самелюк і QR-кодам із відеороликами, що розкривають секретики створення книжки, читачі поринуть в особливу атмосферу цієї історії.
Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, – долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.
«Фелікс Австрія» – другий роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вперше побачив світ 2014 року. Книжка стала справжнім бестселером в Україні.
«Фелікс Австрія» перекладено німецькою, польською, чеською, угорською, хорватською, французькою мовами; книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій та отримала чимало відзнак та нагород.
Перед вильотом з Парижа пілота українського літака «ААРОН 44» переслідували погані передчуття. Інтуїція підказувала відмовитися від рейсу. Але попри все політ мав відбутися…
Для вивчення місця трагедії та з’ясування причин катастрофи «сорокчетвірки» прибула донька його конструктора, Діана Столяр. Загибель літака поставила під сумнів саме існування компанії-виробника. Дівчина намагається будь-що дізнатися правду та розкрити таємницю авіакатастрофи, не здогадуючись, що розслідування може обійтися їй надто дорого…
Багато поколінь намагалися розгадати загадку загубленого міста інків Паїтіті. Згідно з легендами, саме в ньому старовинні племена заховали найбільші запаси золота. П’ятеро друзів вирушають на пошуки цього таємничого міста і, як не дивно, знаходять його. Та чи вони перші, хто доклав зусиль для того, щоб легко розбагатіти?
Вони ще не знають, що з цих місць ніхто не повертався живим…
У минулому Андрій Васильєв працював ведучим новин і готував репортажі з гарячих точок. А сьогодні він — оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США.
Герої його книжки, працівники НАСА, відповідають за траєкторії і орієнтацію сателітів, а також за підведення космічних кораблів на підхідні орбіти до міжнародних космічних станцій. У часі космічних робочих буднів з Доржем, його напарницею Франческою, полковником Вескоттом, Сарою, професором Расселом та іншими постійно трапляються кумедні та незвичайні історії. Найчастіше у різні халепи потрапляє сицилійка Франческа. Усе, до чого вона торкається, вибухає, горить і розбивається... А космос близько.
Франческа повертається! Командний центр управління польотами НАСА чекає ще більше пригод та викликів. Джорджіо та Франческа стають героями власної бондіани, разом рятують світ й одне одного, отримують офіцерські звання та дізнаються, як правильно закручувати гайки.
Нова книжка Доржа Бату — це невигадані історії про дружбу, любов, толерантність, бійки, афери, спецоперації і навіть смерть. А також про те, що робота в команді — це не лише вміння добре робити свою справу, а й бути поруч у потрібний момент.
Якщо жити серед людей, які не розуміють, що таке «далечінь», бо всі вони незрячі, — як ти себе почуватимеш? Як поясниш коханій, що таке сонце, світло, краса, Бог? У світі незрячих юнак Габр починає бачити, але його мають за божевільного. Кохана здає його в руки Міністерства контролю, яке лікує Габра від жахливих «галюцинацій». Однак боротьба за істину лише починається… Габру судилося дізнатися про страшну таємницю правителів цього величезного хмарочоса-держави, де мільйони незрячих людей контролюються електронними датчиками і не мають ані найменшого уявлення, як влаштовано їхній світ. І це змінить долю нашого героя. Але чи принесе йому щастя?..
В Україні «Далекий простір» став «Книгою року ВВС-2013». Нещодавно роман включено до обов’язкової програми 11 класу середніх шкіл України. Це один з найсильніших творів новітнього часу. В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ» роман виходить в новій редакції.
«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим».
Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті — усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.
Не впасти у відчай Надії вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед — демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами.
Ілюстрації у книжці створені іншим мешканцем Маріуполя — художником-графіком Даніілом Немировським. Це його власна візуальна рефлексія пережитого в Маріуполі.
Іноді доля розводить людей для того, щоб звести знову в дивний і химерний спосіб, серед війни й потрощеного міста.
Аделіна залишила містечко в юності, відкрита до викликів і сповнена сподівань, не по-тутешньому гарна й не схожа на однолітків. За кілька десятиліть вона повертається до батьківської хати в передмісті Києва з іншого, американського життя. Хтось із друзів дитинства змінився, хтось лишився таким самим, а когось змінить війна, що невпинно наближається.
Вони проживуть тепле літо і страшний лютий разом, щоб усвідомити: підбита одного дня жирна риска «ніколи» нічого не варта перед питанням життя і смерті. І все складеться так, як мало бути, бо час повертає свій борг. Зрештою, що таке п’ятдесят років самотності у порівнянні з вічністю?
38-річний пацієнт божевільні веде щоденник, розповідаючи в ньому про лікарняні будні, прочитані книжки, спонтанні думки і мрії. Не згадує лише про своє минуле, бо так йому наказав лікар. Здавалося б, нічого особливого. Та несподівано чоловік стикається в лікарні з однією загадковою пацієнткою, і в його серці спалахує романтичне кохання, яке спонукає його до рішучих дій. Він викрадає зошит дівчини, де вона детально описує історію свого божевілля.
Вражений прочитаним, він таки порушує лікареву заборону і теж згадує своє минуле. Колишні вчителька історії і директор банку вирішують утекти з лікарні. Але в цей час на їхніх очах розгортаються доволі дивні події. Пазли складаються і нарешті стає зрозуміло, як обоє потрапили до божевільні. Виявляється, існує спеціальна таємна контора під назвою «Аїд», яка займається полюванням на людські душі…
