Відправка замовлень — 23 лютого
2022 рік. Головна героїня нового роману Хелени Андрейчикової «Чисті двері» живе в Одесі.
Як вона сама про себе каже: «Маленька звичайна людина, про яку ніколи не напишуть книгу». Тож під час війни вона сама робить нотатки, прибирає у будинках, чим заробляє на життя, зберігає своє вміння усміхатися попри все, відверто розповідає про себе, про місто, про своїх роботодавців і подруг, що залишилися чи поїхали, чи пішли воювати, та й трохи про дитинство.
Шукає надію, шукає доброту в людях і в собі, шукає вічне кохання, та навіть іноді їх знаходить.
Війна триває з 2014-го.
Та повномасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року остаточно поділило наші життя на до і після. Тепер ми завжди маємо вдома запас води, консервів і локшини швидкого приготування. Миємо голову не тоді, коли треба, а поки є вода й електрика. Майже не послуговуємося ліфтом, але мало не щодня користуємося свічками й так званим правилом двох стін. Робота стала рятівною рутиною, теплі зручні речі — персональним «бомбосховищем», а червона помада чи манікюр — нагадуванням про звичне життя. У «Повітряній тривожній книжці» авторка з позиції власного досвіду описує реалії міста часів війни. І те, як «мирні» чи «тилові» регіони мусять адаптуватися до воєнних реалій. У цій книжці йдеться про зміну пріоритетів, відносну безпеку, історичну пам’ять, відчуття дому, міста й людей, які пов’язані між собою. Про те, як війна вкрала в нас спокій, друзів, оселі, але несподівано й позбавила всього зайвого — речей, сподівань, страхів. Ми стали відвертішими, різкішими й водночас значно сильнішими. «Як колись» уже ніколи не буде, але точно настане «після перемоги».
Ця книга - крихти спостережень, одкровень, зауваг і мудрих приписів, "кристали днів світящих" чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали "незнищенним стариком", карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Ці записи - те, що не ввійшло ні до Заповітів, ні до Сповіді на перевалі духу, ні до Штудій під небесним шатром.
Володимир Лис – український прозаїк, драматург, журналіст, якого називають народним письменником. Переможець Коронації слова і Гранд-Коронації, інших літературних конкурсів. Автор численних романів, повістей, радіоп’єс і п’єс для театру, новел і есеїв. Автор роману «Вифлеєм», який вийшов друком у видавництві "Фоліо".
До оселі поліського селянина Якова Меха – головного героя роману «Століття Якова» – потрапляє чужа дівчина, яка ставить просте, на перший погляд, запитання: «Діду, а ти любив?» І накочуються хвилі спогадів: про далеке дитинство, про перше драматичне кохання із сусідською дівчиною, про велику любов, яка принесла і сімейне щастя, і сповнене радощів, здобутків і втрат життя довжиною в ціле століття… Але Якова чекає ще одна несподіванка із жінкою, яка вважає себе його дочкою, і виникає запитання, поставлене подумки: «Чого ж ти плачеш, старий?»
Роман "Людина в п'яти масках" дивує та інтригує читача вже з перших сторінок. Мовби нізвідки з’являється на численних балах аристократів і їхніх дорогах – в Україні, Німеччині, Австрії, Італії, Трансільванії – знаменитий розбійник у масці. Для кожної з цих країн – свій колір маски. Усе ж знаходиться сміливець, який зриває одну з них. І починається захопливий поєдинок таємничого, зухвалого й вразливого, безжалісного і закоханого. Він знав вісім мов, утім не міг зрозуміти мову жіночого серця і відчути смак справжньої перемоги. А вона була так потрібна цьому неординарному загадковому чоловікові…
У другій книзі роману «Повертайтесь журавлі додому», що має назву «Сила жіночої любові», авторка майстерно відтворює атмосферу 2000 – 2014 років. Описане становлення сім’я Приходьків, яка вирішила будувати бізнес в Україні. Відбувається поступове пробудження національної приналежності, усвідомлення, що не хлібом єдиним живе людина. Розкриті складні перипетії сімейних стосунків і самих Приходьків, і їхніх дітей. Цей гостро-соціальний правдивий роман зацікавить багатьох прихильників творчості письменниці.
Короткий роман "Торнадо" видатного українського письменника лауреата Шевченківської премії, Героя України Юрія Мушкетика охоплює період від останнього десятиліття існування радянської імперії до наших днів. Саме ці роки зі швидкістю й потужністю грізного торнадо пронеслися над Україною і українцями, залишивши за собою, окрім руїн колишнього життя й цілої імперії зла, руйнацію в долях, але й надію в душах багатьох героїв роману. Вони проходять через важкі випробування, але вірять, що після торнадо неодмінно побачать незглибиме чисте небо України.
У новій книзі тернопільська письменниця Ніна Фіалко запропонувала читачам національно-патріотичну п’єсу «Шлюб у підпіллі», написану в співпраці з Богданом Мельничуком, і власні оповідання та новели, так би мовити, на всі смаки. Тут представлено тексти на містичні й заробітчанські, трагічні й соціально-побутові теми. У створених у різні роки оповіданнях багато «списано» з реальних людей, які живуть посеред нас. Звичайні історії мало цікавлять письменницю, тому вона добирає неординарні, але цікаві сюжети. Вам буде страшно і прикро, радісно і смішно, але заснути під час читання навряд чи зможете...
Двадцять четвертого лютого 2022 року письменник Андрій Курков нічого не написав. І в наступні кілька днів теж. Етнічному росіянинові, який усе своє життя провів у Києві, загрожувала така сама небезпека, як і решті українців. Бо в його світогляді, поведінці й ставленні до дійсності превалює світогляд і поведінка українських козаків XVI століття, коли Україна ще не була частиною Російської імперії, а свобода для українців була ціннішою за золото. Війна вирвала письменника з рідного київського дому й зробила одним з мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Він відкрив ноутбук тільки в Ужгороді, щоб відшукати передчуття війни у текстах, написаних за останні два місяці. І знайшов більше, ніж очікував. Вони, а також воєнні нотатки й есеї, стали щоденником, який розповідає про його особисте бачення війни. Письменник каже, що це «не просто хроніка російської агресії в Україні, а хроніка того, як нав’язана Росією війна – і спроба знищити незалежну Україну – призвела до зміцнення української національної ідентичності. Війна дала змогу світові краще пізнати Україну і навчила сприймати її як одну з європейських держав».
«Я брався за теми, офіційно майже заборонені, бо ж усі писали на виробничу тематику, а я − про сім'ю й виховання дітей», − згадував Анатолій Дімаров. Його роман «Ідол» (1961) зворушує й змушує замислитися над складними питаннями. До яких непередбачуваних наслідків, як для самої жінки, так і для її дитини, може призвести сліпе материнське почуття, надмірна опіка над дитиною? Чому діти-ідоли, які змалку отримували «все найкраще», часом виростають черствими, грубими, себелюбними, жорстокими і зрадливими? Чи знайдуть герої роману «Його сім'я» (1956) шляхи зближення, коли вгасає подружня любов, зростає невдоволення одне одним, коли щоденні сварки, взаємні звинувачення й образи ведуть до розпаду сім’ї? Нагальні загальнолюдські проблеми порушує Анатолій Дімаров у своїх сімейних романах, котрі й сьогодні викликають неабиякий інтерес читачів.
Творчість Василя Барки (справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет, 1908—2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні.
Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.
«Я вибачаюся, але війна почалась».
З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.
У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.
У романі «Черевички Божої Матері» визначної української письменниці Марії Матіос йдеться про одну з найболючіших трагедій ХХ століття на тій території, яку історик Тімоті Снайдер називає «кривавими землями».
Це нова редакція твору з новими епізодами.
Новий роман, безумовно, знайде численних читачів. Густа інтелектуальна проза, яскраві психотипи персонажів, їхні складні долі, карколомні повороти сюжетних ліній заінтригують читачів незалежно від віку.
Водночас авторка торкається багатьох «темних місць» історії України в часи СРСР. Такий вектор зумисно авантюрного й ускладненого «розвинутим соціалізмом» сюжету мав би провокувати появу борця й національного героя. Але в центрі роману - типова пристосуванка, донощиця-сексотка й махрова користолюбка в масці красуні-моралістки, проте в усіх проявах своєї бурхливої вдачі - ненаситної повії, через яку гинуть непересічні особистості, талановиті поети й навіть ті, хто цілком випадково опинився на шляху чупакабри в людській подобі.
Роман "Медуза-Ґорґона" є питомою частиною художнього тетраедра, створеного за принципом пірамідки Рубика: разом із "Загублені в часі", "Інстинкт саранчі" та "Знехтувані Ноєм" роман "Медуза-Ґорґона" становить єдине ціле.
Перевидання у кінообкладинці
Від золотої письменниці України
Оновлене видання
Збільшений шрифт для комфорту читання
Роман став основою для історичної драми «Кава з кардамоном» виробництва Solar Media Entertainment спільно з телеканалом СТБ та за підтримки Державного агентства України з питань кіно і Українського культурного фонду.
Головну чоловічу роль виконав польський актор Павел Делонг, відомий за фільмами «Список Шиндлера» й «Дім». Його партнеркою на знімальному майданчику стала Олена Лавренюк, відома за фільмами «Егрегор» і «11 дітей з Моршина». Саме цю актрису авторка роману Наталія Гурницька вважає ідеальною кандидатурою на роль головної героїні.
Драматична історія забороненого кохання юної дівчини до набагато старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя!
Що це — мінлива пристрасть чи справжні почуття? Для неї — це перше кохання, для нього — мабуть, уже й останнє... Чи отримають закохані шанс змінити власну долю, залишитись разом і чи взагалі можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прірви та порушуючи всі можливі заборони?..
Як і в «реальній дійсності», ще одна революція зазнала поразки. Можливо, тому, що втратила свого загадкового лідера. Йосип Ротський (не плутати ні з Йосіфом Бродським, ні з Йозефом Ротом), музичний герой барикад, змушений хоч кудись утікати, приміряючи на себе долю багатьох інших Йосипів. Його переслідують, і режимні спецслужби – це лише пів біди. Є ще недоречна любов, з якою не звладати, і банківська таємниця, з якою не впоратися. В’язничний досвід і мимовільно успішний теракт. А також розум і забуття, сміх і темрява, холод і пекло, іронія і щем. Останній сховок, звідки дозволено вести нічний етер. Чи справді останній?..
«Радіо Ніч» – найгостросюжетніший, а водночас найліричніший твір Юрія Андруховича. Простір, у якому авантюрний роман зустрічається з фентезі, а Девід Бові – з мандрівними музикантами Середньовіччя.
В оформленні обкладинки використано картину Влода Костирка «Перепочинок під час утечі в Єгипет» (2020).
Молодий український поет прокидається з бодуна, і його осяює геніальна ідея: треба одружитися, щоб упорядкувати своє життя і завдяки цьому написати Великий Український Роман! Але одружитися з ким? Котру з минулих любовних пригод узяти з собою у світле літературно-сімейне майбутнє? Відповідь на це запитання герою допоможе знайти вірний друг і знаний рибак Паша, а також поліція і група кровожерних гуцулів. Фройд вдоволено потирав би руки, дізнавшись, що в українській літературі нарешті з’явився перший роман про трембіту. Так, поки що малий, але ж розмір – це не головне, правда?
Що робити, коли не довіряєш навіть найближчим рідним? Як вибиратися з пастки, до якої сам себе загнав? Кому можна розповісти про найважливіше, якщо мову зламано, а вміння слухати й розуміти залишилося в довоєнному минулому? Події п’єси «Хлібне перемир’я» відбуваються влітку 2014 року. Історія однієї смерті поступово перетворюється на історію цілого покоління, на історію стосунків між дітьми та батьками, на історію зради й недовіри, сповнену комічних слів і трагічних сенсів, поєднувати які так досконало вміє Сергій Жадан. Війна триває, і жодне перемир’я не здатне загоїти завданих ран: вони й далі нитимуть, назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати.
У цьому томі зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.
Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
Драматична історія життя головної героїні роману “Родинні гріхи” не залишить байдужим жодного читача, який візьме до рук цю книгу. Кохання, дружба і нелегкі колізії долі — ось що привертає увагу до цього твору.
Для широкого загалу читачів.
…У благополучній родині Приходьків, що мешкали на околиці одного з обласних центрів, виростали Катря і Тарас – діти, навколо яких крутився всесвіт батьків та бабусі. На початку дев’яностих років инулого століття вітер перемін приніс багатьом людям низку неочікуваних сюрпризів. Закриття підприємства, на якому успішно працювали Зоряна і Роман, змусило подружжя змінити не тільки роботу, а й місце проживання, щоб забезпечити майбутнє дітей. У пошуках заробітків Роман виїжджає до Польщі, а Зоряна – до Москви. Дітей-підлітків залишають під опікою бабусі Поліни Микитівни. Минає час, діти підростають і намагаються використати зароблені батьками кошти на свій розсуд. Сліпа бабусина любов не змогла захистити внуків від багатьох помилок і розчарувань...
У новій збірці тернопільська письменниця Ніна Фіалко знайомить читачів зі своїми оповіданнями соціальної тематики і двома повістями, в яких порушує актуальні питання сьогодення. Героїня повісті «Розбагатіємо?», як і багато інших сучасних жінок, прагне залишитися в бізнесі, котрий створила ще на початку переходу країни до нових ринкових відносин. Чи вдасться їй побороти всі труднощі та підступи на шляху до досягнення заповітної мрії? Читайте і ви не пошкодуєте за витраченим часом. У повісті «Сльози Роксоляни» описані митарства сучасних студентів, яким не вистачає коштів, щоб закінчити навчання у приватному інституті. Запропоноване читається легко, затягує напруженими сюжетами і залишає місце для роздумів.
У цій збірці ви знайдете оповідання, новели та повісті, написані упродовж кількох останніх років. Деякі з них були вже надруковані в обласних літературних журналах. Ці людські історії правдиві та захопливі, вони взяті з нашого життя, тому нікого не залишать байдужим. Книжка розрахована на широке коло читачів.
З давніх-давен вони живуть поруч. Вони поросли легендами, а ще час від часу проростають вовною. У повню.
І як їх лише не називають - і вовкодлаками, і вовкулаками, і нарешті, перевертнями. Але спільними у всіх визначеннях завжди є одне - їхня здатність до перевтілення. У людей. Майже.
У романі "Тотем ночі" мова йде саме про це. Майже.
Рікою часу відпливають наші вчинки, думки і пригоди до моря спогадів. А ми рушаємо далі, залишаючи десь за небокраєм речі, які зробили нас нами. І живе наша справжність на іншому березі… Березі, що омивається хвилями споминів, гріється сонцем любові й чекає нас. Чекає, коли ми повернемося до себе, на свій берег.
Збірка складається з оповідань, новел та дописів, написаних для сторінки у Facebook #кавазмедом — назва першої книги автора. Друга ж книга Олександра Черниха про нас і про те, що ми інколи покидаємо чи втрачаємо, вирушивши у подорож життям. А те, що ми вберегли для себе й у собі, продовжує нас чекати… Варто лише до плисти до свого берега.
Філософська повість «Мандри юного принца» побудована як продовження казки «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Головний герой виріс і під впливом Антуана, який виконує роль ангела-охоронця, знову подорожує в пошуках мрії, але тепер це — подорож за досвідом.
Образи героїв казки розкриваються через призму їхнього внутрішнього світу та інтересів і не потребують опису зовнішності. Будь-яка зовнішня риса служить для підсилення їхніх внутрішніх характеристик.
"Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова."
Олександр Бойченко
"Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті»."
Олена Придувалова
"Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу."
Тетяна Швед (Безкоровайна)
Чи памʼятаєте ви зими свого дитинства, коли снігові замети перетворювали звичайні хати на казкові білі палати, коли у класі аромат рідкісних на ті часи помаранчів свідчив, що нині свято Миколая, а за ним і Різдво?! Тоді все навколо наповнювалося таємничим і чудодійним настроєм і очікуванням дива. Ці часи давно позаду, і що далі наше дитинство, то частіше в передріздвяні дні оживають його образи, а з ними ті, хто з любовʼю творив і наповнював для нас цей зникомий світ.
Відомий збирач спогадів, письменник Олег Ущенко, своїми оповіданнями повертає нас у світ родинних традицій, де багато тепла, любові, смаку і сміху. Христос народжується і кличе нас усіх зібратися під дахом рідної хати, щоб гідно відсвяткувати день Його приходу на світ!
Ця книга для читачів, які цінують чар і смак нашого слова, уміють відчувати і проживати написане, а ще захоплюються затишним різдвяним читанням.
«Лара» – триквел до роману Марини Гримич «Клавка». Образ 26-річної головної героїні вже встиг полюбитися читачам. Завдяки їй вони занурюються в повсякдення Києва 1940-х років, зокрема тогочасної української письменницької спільноти, і водночас зацікавлено стежать за інтригою її приватного життя.
У сиквелі – романі «Юра» – Клавка постає вже як мама студента фізичного факультету; обоє потрапляють у круговерть непростих подій 1968 року, які відбуваються в літературному й університетському середовищах Києва, а любовна лінія, що почалася в першому романі, отримує розвиток.
А Лара – це вже Клавчина внучка. Образ цієї обдарованої, але дуже своєрідної дівчинки розкривається, знову ж таки, через спостереження, переживання, роздуми Клавки, якій доводиться вести сімейний корабель крізь часи Чорнобильської катастрофи. Лара – донька Юри і кримської татарки, і їй у романі випаде зробити свій перший серйозний вибір. Муситиме вона й зорієнтуватися в пікантній ситуації «дежавю» навколо любовної інтриги, яка склалася ще в «Клавці» і продовжилася в «Юрі».
• Роман-фіналіст «Коронації слова»
• На основі реальних подій
Макар із дружиною Вірою звикли працювати не покладаючи рук. Цього ж учили доньок. Тому і жили в достатку, бо заробили на нього потом і кров’ю. А потім — колективізація. Усе стало колгоспним. Незгодних куркулів, що не хотіли віддавати своє, — на каторгу. Так сталося і з Макаром. А дружину Віру з дітьми та іншими земляками вивезли на Урал і кинули посеред лісу — з десятком сокир і кількома пачками сірників. Наглядачі згодом повернуться по тих, хто вижив. Повезуть чоловіків на лісоповал. Знову заберуть усе.
Це драматична й правдива історія родини автора. Його рідня пережила розкуркулення та голод, висилку й каторгу, війну та повоєнну руїну. Як і сотні інших замордованих, скалічених «благами» радянської влади. У них відібрали все: дім, родину, спокій, право розпоряджатися власною долею. Але там, де позбавляють усього, лишається одне бажання - вижити. Попри все. І жити. Всупереч.
Удень її ніхто не бачив. Вона — загадкова й невпізнана. Жінка-тінь. Жінка-привид. Жінка ночі.
Її не знали в обличчя. Казали, що його в неї не було. І не було тіла. Тільки чорний плащ з капюшоном. Ніхто не знав, звідки вона взялася.
Люди вірили чуткам, які пробуджували страх і сподівання, що, можливо, вдасться уникнути зустрічі з нею. Але не всім це вдавалось. Ті, кого вона зустрічала, панічно боялися згадувати пережите.
Ніхто не розумів, про що мовчала нічна жінка, після зустрічі з якою жорстокі ставали смиренними, пияків відвертало від алкоголю, у байдужих пробуджувалася любов, жадібні соромилися своєї скнарості, пихаті ставали скромними, а блудниці кидалися відмолювати гріхи.
Вона з’являлася там, де її не чекали, і перед тими, хто того найбільше потребував. Вона була всюди, ніби читала чужі думки, бо жила в людській свідомості.
Приходила, як неминучість, як прокляття, як вирок. Зненацька виринала перед очима, і тоді самотній подорожній відчував жах нічної зустрічі. Зникала раптово, як і з’являлась, лишаючи шанс на спасіння.
Що робити сестрам, яким так легко загубитися у власних думках і бажаннях у великому місті? Все наче й добре, але хочеться поставити життя на паузу, хоча б до вересня, та повернутися у місце свого дитинства. Заплетені стіни старого будинку відгороджують від усього світу з його безліччю питань, а бабуся Тея нічого не запитує, зате завжди поруч.
Але літо час не спиняє: на порозі будинку з’являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Всі у цьому домі — і самі сестри, і бабуся, і індійська кузина, і розгублена мама, і навіть рудий кіт без імені — на порозі змін. Літо іде, ростуть гарбузи на експорт, розмови не стихають, а проблеми і рішення біжать наввипередки.
«Таке різне Різдво» — нова збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева».
Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, просто добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.
До книги увійшли історії від таких авторів: Катерина Бабкіна, Дорж Бату, Христя Венгринюк, Надійка Гербіш, Богдан Коломійчук, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Василь Махно, Катерина Міхаліцина, Костянтин Москалець, Ірина Савка, Ірина Славінська, Людмила Таран, Петро Яценко. Упорядниця Ольга Ренн.
У комплект входять дві книги Олега Сенцова: «Хроніка одного голодування» та «4 з половиною кроки».
«Хроніка одного голодування» — тюремний щоденник, який кремлівський в’язень Олег Сенцов почав вести у травні 2018 року, на третій день після того, як оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити українських політв’язнів. День за днем, протягом 145-ти днів, незважаючи на моральний тиск і фізичне виснаження, дрібним нерозбірливим почерком у зошиті Олег відверто, різко і гранично точно фіксував свої тюремні будні в російській в’язниці, спостереження і думки. Після звільнення автору дивом вдалося вивезти свої записи із Росії. Тепер із «Хронікою одного голодування» може познайомитися і український читач.
«4 з половиною кроки» — збірка малої прози Олега Сенцова, написана в російській тюрмі. Що відчуває людина, вперше потрапивши до в’язниці? Як за товстими стінами й тьмяними вікнами з подвійними ґратами, у тісних і брудних камерах живуть арештанти? Яких правил і законів доводиться дотримуватися, опинившись там? Автор розповідає про життя в’язнів та про обставини, що привели їх у неволю, максимально об’єктивно й відсторонено — не виправдовує, не засуджує, лише засвідчує. Разючі, часом жахливі факти поруч із вивіреними точними деталями створюють переконливе тло, на якому й розгортаються події чиїхось життів. Автор здебільшого не робить висновків — він залишає це право читачеві.
Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.
Роман «Солодка Даруся» визначної української письменниці Марії Матіос, без перебільшення, одна з найзнаковіших подій в українській літературі часів Незалежності. Французька критика (у Франції «Солодка Даруся» вийшла у найпрестижнішому видавництві «Ґаллімар») із захопленням відзначала: «Цей роман — справжня перлина! Марія Матіос має неймовірно потужний поетичний стиль. Вона впевнено тче історію — достоту, як у величній античній трагедії».
Роман перекладено багатьма мовами, зокрема німецькою, англійською, французькою, італійською, польською.
«Моцарт 2.0.» — нова історія від Доржа Бату, автора українських бестселерів «Франческа. Повелителька траєкторій» та «Франческа. Володарка офіцерського жетона».
Уявіть собі — Моцарт у сучасному Нью-Йорку! Так-так, той самий, Вольфганг Амадеус. У сучасному місті його вражає і дивує усе: метро та галас, одяг, особливо жіночий, спосіб життя, звички й манери людей. Навіть вбиральні тут такі пахучі і красиві, наче у цісарському палаці. А ще, виявляється, сучасний рояль суттєво відрізняється від звичного Моцартові клавікорда… Та доведеться пристосовуватися, адже видатному композиторові хоч і випав шанс на нове життя, але дещо залишається незмінним — музика і Моцарт нероздільні. У цій книжці переплітаються вигадка й реальні та дуже цікаві факти про життя і творчість Моцарта, детективний сюжет за участі нової подруги композитора офіціантки Стейсі та роздуми про сенс життя. А завдяки дотепним ілюстраціям від Юлії Самелюк і QR-кодам із відеороликами, що розкривають секретики створення книжки, читачі поринуть в особливу атмосферу цієї історії.
Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, – долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.
«Фелікс Австрія» – другий роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вперше побачив світ 2014 року. Книжка стала справжнім бестселером в Україні.
«Фелікс Австрія» перекладено німецькою, польською, чеською, угорською, хорватською, французькою мовами; книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій та отримала чимало відзнак та нагород.
