Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?

Перед вильотом з Парижа пілота українського літака «ААРОН 44» переслідували погані передчуття. Інтуїція підказувала відмовитися від рейсу. Але попри все політ мав відбутися…

Для вивчення місця трагедії та з’ясування причин катастрофи «сорокчетвірки» прибула донька його конструктора, Діана Столяр. Загибель літака поставила під сумнів саме існування компанії-виробника. Дівчина намагається будь-що дізнатися правду та розкрити таємницю авіакатастрофи, не здогадуючись, що розслідування може обійтися їй надто дорого…

Класичний роман провідної української письменниці Марії Матіос «БУКОВА ЗЕМЛЯ» — це захоплива і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман- панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року.

І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю і гуцульським чаром.

Багато поколінь намагалися розгадати загадку загубленого міста інків Паїтіті. Згідно з легендами, саме в ньому старовинні племена заховали найбільші запаси золота. П’ятеро друзів вирушають на пошуки цього таємничого міста і, як не дивно, знаходять його. Та чи вони перші, хто доклав зусиль для того, щоб легко розбагатіти?

Вони ще не знають, що з цих місць ніхто не повертався живим…

У минулому Андрій Васильєв працював ведучим новин і готував репортажі з гарячих точок. А сьогодні він — оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США.

Герої його книжки, працівники НАСА, відповідають за траєкторії і орієнтацію сателітів, а також за підведення космічних кораблів на підхідні орбіти до міжнародних космічних станцій. У часі космічних робочих буднів з Доржем, його напарницею Франческою, полковником Вескоттом, Сарою, професором Расселом та іншими постійно трапляються кумедні та незвичайні історії. Найчастіше у різні халепи потрап­ляє сицилійка Франческа. Усе, до чого вона торкається, вибухає, горить і розбивається... А космос близько.

Франческа повертається! Командний центр управління польотами НАСА чекає ще більше пригод та викликів. Джорджіо та Франческа стають героями власної бондіани, разом рятують світ й одне одного, отримують офіцерські звання та дізнаються, як правильно закручувати гайки.

Нова книжка Доржа Бату — це невигадані історії про дружбу, любов, толерантність, бійки, афери, спецоперації і навіть смерть. А також про те, що робота в команді — це не лише вміння добре робити свою справу, а й бути поруч у потрібний момент.

Якщо жити серед людей, які не розуміють, що таке «далечінь», бо всі вони незрячі, — як ти себе почуватимеш? Як поясниш коханій, що таке сонце, світло, краса, Бог? У світі незрячих юнак Габр починає бачити, але його мають за божевільного. Кохана здає його в руки Міністерства контролю, яке лікує Габра від жахливих «галюцинацій». Однак боротьба за істину лише починається… Габру судилося дізнатися про страшну таємницю правителів цього величезного хмарочоса-держави, де мільйони незрячих людей контролюються електронними датчиками і не мають ані найменшого уявлення, як влаштовано їхній світ. І це змінить долю нашого героя. Але чи принесе йому щастя?..

В Україні «Далекий простір» став «Книгою року ВВС-2013». Нещодавно роман включено до обов’язкової програми 11 класу середніх шкіл України. Це один з найсильніших творів новітнього часу. В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ» роман виходить в новій редакції.

Море, полин, сосни, розмарин — запах Криму чи Провансу? Наскільки далекі степи Миколаївщини й узбережжя Нормандії?

Архітекторка Віра живе в Парижі спокійним життям із чоловіком-французом і дочкою-підліткою, аж поки її не будить дзвінок: «Ти що, спиш?! Там Київ і Харків бомблять!». АТОвець Атрей залишає мирний Амстердам, щоб знову захищати Україну. А школярка Матільда з Бургундії зустрічає дивного чоловіка, що винаймає будинок над озером у її родичів. Щирість і таємниці, радість і біль, дружба, кохання і втрати — намагання знайти й зберегти себе у вирі подій. А може, таки зустрітися на вітряному пляжі.

Перед вами — другий том антології текстів українських письменниць, збірка, що дозволяє простежити розвиток жіночої літературної традиції в Україні.
 

Видання охоплює понад століття української літератури, презентуючи твори авторок, які формували голос жінки в культурі — від класики до сучасності. До антології увійшли твори Лесі Українки, Наталки Полтавки, Дніпрової Чайки, Грицька Григоренка, Євгенії Ярошинської, Надії Кибальчич, Марії Галич, Докії Гуменної, Ірини Вільде, Ніни Бічуї, Оксани Забужко, Оксани Луцишиної, Софії Андрухович, Анастасії Левкової та Юлії Ілюхи.
 

Ці тексти не лише демонструють, як змінювалася роль жінки-письменниці в різні історичні періоди. Це також спроба повернути в культурне поле імена, які ми забули. 

Книжка підготована у співпраці з ютуб-каналом «Шалені автор(к)и», авторами якого є літературознавці Віра Агеєва й Ростислав Семків.

Короткі миті потрібності, коли серед повторюваної рутини стається неочікуване і твої дії допомагають це виправити. Саме заради цього ти вчився, аби зараз вирішити правильно. Правильних рішень із часом більшає, а от відчуття потрібності — ні.

Будні районної лікарні. Пацієнти, зморені лікарі, санітарки та ріки розчинної кави.

Зупинка серця, зупинка мозку, кінцева зупинка. Кінець чергування. Будні анестезіолога та лавина пацієнтів і паперів, під якою — лікар, звичайна людина, яка колись обрала рятувати інших.

Біда не ходить самотою. У життя Вероніки вона увірвалась разом із повномасштабною війною 2022 року, евакуацією з рідної Луганщини на Львівщину та невтішним діагнозом лікарів, що знайшли у жінки пухлину. Чоловік Петро покидає Вероніку одразу після операції. Тож зневірена, пошрамована тілом та душею жінка вирішує переїхати до Києва та почати життя спочатку.

Вероніка обіцяє собі більше не заводити стосунків із чоловіками. Занадто багато болю принесли вони в її життя. Але випадкова зустріч з Іваном на Володимирській гірці дарує останній шанс на жіноче щастя. От тільки в долі свої плани.

«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим».

Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті — усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.

Не впасти у відчай Надії вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед — демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами.

Ілюстрації у книжці створені іншим мешканцем Маріуполя — художником-графіком Даніілом Немировським. Це його власна візуальна рефлексія пережитого в Маріуполі.

Що для вас Різдво?

Це бабусині пиріжки, що своїми пахощами перебивають звуки повітряної тривоги. І ліхтарик, що світить у темряві крізь кілька поколінь. Це золотава коробка зі здійсненим бажанням і просто чай у термосі, дбайливо приготований мамою. Це кіт, що сопе біля ніг, і курочки, які виходять із хліва — на волю, до світла. Це легенда про меч Єдності і видиво зі спаленням дідуха, незручна шапка з кроля і дідовий шашлик. А ще — тиха-тиха молитва Бога.

Перед вами дрібка історій, що попри тривоги і втрати, мовчання і невисловлені образи, відстані й різниці у стравах на столі, об'єднують нас у велику родину. Це оповідки про світло, яке ми несемо в собі, дитинство і дім, до якого завжди хочеться повертатися.

Можливо, серед цих сторінок захована і ваша відповідь на запитання: «Що для мене Різдво?». Тож нехай вона буде поруч — як яскравий відблиск Різдвяної зірки, що світить навіть у найтемніші дні.

Іноді приготувати кутю — справжній челендж. Особливо, якщо ви опинилися далеко від дому і не маєте жодних інгредієнтів, крім великого бажання — такого, як мали герої однойменного оповідання, що й дало назву збірці.

Загалом до збірки увійшло 17 історій про українських підлітків, що в умовах війни проживають різдвяний час зовсім по-іншому, ніж колись. Хтось опинився в чужій країні і сумує за друзями чи рідними, хтось ходить із таємною колядою в окупованому Криму, хтось втратив найріднішу людину і не може навіть думати про свято. Але і в найтяжчому сумі є острівці для надії і можна віднайти світло темних днів. Бо насправді найбільше, чого ми потребуємо для різдвяного дива, — любов і підтримка друзів та рідних.

Її ім’я — Летиція Кур’ята. Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І вона готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної  війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?

У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?

«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією. 

ІСТОРІЇ, ЩО ЖИВУТЬ У СЕРЦІ ВІЙНИ І ЛЮБОВІ
 

Сузір’я популярних українських письменниць

Дев’ята збірка серії

Ця збірка - мозаїка людських доль, які переплітаються у темряві війни, світлі ранкової надії та незгасному теплі львівських вечорів. Герої і героїні цих історій зустрічають нових себе у волонтерських центрах, на Личаківському цвинтарі, в укриттях під час повітряної тривоги чи на лінії фронту.

Усі оповідання об'єднує Львів - місто, де кожна ніч дихає молитвами, а кожен світанок народжується з любові. Це простір, де навіть найглибший біль проростає новим життям, де поруч із гіркотою втрати живе незламність, а зі страхом - ніжність. Тут, серед дощів, дзвінків, сирен і спогадів, відбуваються дивовижні зустрічі - з собою, з коханням, із тишею, яка промовляє голосніше за слова.

«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

Скалічені війною долі

Кирило був закоханий в Кіру ще зі школи. Та вже тоді вони були занадто різні, аби бути разом. І навіть весілля не змінило цієї обставини. Але Кирило завжди хотів бути поруч. Коли у 2014 почалася війна, запальна та відчайдушна Кіра вирушили добровольцем. І Кирилові не залишалося нічого, окрім як піти за нею. Він ладен був вирушити у саме пекло. І навіть тоді, коли Кіра отримала те страшне поранення, що зробило її калікою, Кирило був поруч.

Та одного дня у комп’ютері дружини він знаходить те, що здатне покласти край їхньому майбутньому. Невже жінка, заради якої він ладен був померти, має інше життя? Те, в якому для Кирила немає місця…

Роман «Насіння кмину» — це історія про пошуки себе і сміливість бути чесною із собою. Одного дня тобі приходить повідомлення в месенджер від незнайомого чоловіка, і твій світ миттєво перевертається з ніг на голову. Виявляється, ти знала його й заглядалася ще підліткою, коли ви чекали автобус. Лише ніколи не наважувалася заговорити. А що, коли в розмові з тепер не таким уже й незнайомим чоловіком ти дізнаєшся щось особливе? Правду про себе, наприклад. Тепер постає єдине питання: що з тією правдою робити? Готового рецепту бути собою не існує. А якщо додати дрібку солі, менше цукру, насіння кмину? Чи вистачить героїні сміливості пробувати, помилятись, шукати далі, аби повернути в життя надію, зробити його чесним, насиченим, справжнім?

В есе авторка розмірковує над темами, що близькі багатьом жінкам: усвідомлення й пошуки себе справжньої, власні кордони, ставлення до чоловіків, до світу, до себе. Як прийняти себе такою, яка ти є? Чи можна певний досвід прожити й відпустити? Цю книжку варто прочитати, аби дізнатися, як любити різну себе.

«Небесна парасоля» Ірини Савки — це своєрідний літопис пам’яті про життя звичайних українців, про яких не знімають фільми й не загадують в енциклопедіях. А проте усі персонажі такі реалістичні, що кожному слову тут безсумнівно віриш. У коротких історіях із замальовок постають цілісні картини: війна, час радянської окупації, підпільна боротьба, арешти й концтабори, щоденна рутина, втрати, гіркий біль і зламані долі… Й водночас — кохання, яке триває усе життя, глибина почуттів, мудрість і важливість справжніх цінностей. Тут багато світлої надії, яка не проминає незалежно від того, як крутиться небесна парасоля над світом і над кожним із нас.

2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм  – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає?

«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед повномасштабною війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт. 

38-річний пацієнт божевільні веде щоденник, розповідаючи в ньому про лікарняні будні, прочитані книжки, спонтанні думки і мрії. Не згадує лише про своє минуле, бо так йому наказав лікар. Здавалося б, нічого особливого. Та несподівано чоловік стикається в лікарні з однією загадковою пацієнткою, і в його серці спалахує романтичне кохання, яке спонукає його до рішучих дій. Він викрадає зошит дівчини, де вона детально описує історію свого божевілля.

Вражений прочитаним, він таки порушує лікареву заборону і теж згадує своє минуле. Колишні вчителька історії і директор банку вирішують утекти з лікарні. Але в цей час на їхніх очах розгортаються доволі дивні події. Пазли складаються і нарешті стає зрозуміло, як обоє потрапили до божевільні. Виявляється, існує спеціальна таємна контора під назвою «Аїд», яка займається полюванням на людські душі…

Під час війни втрати неминучі, і кожен має знайти свій спосіб, як їх пережити. Командир гарматного розрахунку Тимофійович був зовсім не готовий втратити молодого побратима, з яким вони так багато бачили разом. Тепер чоловік мусить пройти довгий шлях від скорботи до прийняття, здолати кілька гірських вершин і внутрішній біль, щоби врешті усвідомити — відпустити не значить забути.

«Йо-Ке-Ле-Ме-Не» — це збірка коротких біографічних оповідань сучасної української авторки Наталії Кальченко. Кожна історія спонукає вас усміхнутися, здивуватися, приснути від сміху або й згадати власні дитячі пригоди. Вас потішать тонка іронія, море по-дитячому світлої любові і трохи справжніх, майже забутих чудес. Для широкого загалу читачів.

“55 історій з дитинства” Наталі Кальченко - це тепла на дотик і дуже жива книжка-скарб: 186 соковитих сторінок про полуничне, книжкове, кульбабове, пригодницьке і медове літо на селі. Та й не тільки літо! А цілісіньке барвисте життя, посеред якого є сметанковий переполох, великий сніг, пуп чужих земель, височенний шовкун, глибоке серпневе дно, веселий абрикосовий первак, мухолови, гербарії в книжках, летючі стільці, радіола без пальта, вчорашній борщ, а ще - багато любові.   І навіть якщо літо зрештою закінчується, ніколи не закінчується пам’ять про нього. Бо усе важливе завжди тихо живе собі десь під серцем і зігріває нас навіть у найлютіші морози і найтемніші часи. Бо усім нам не завадить трохи сонця й добра. Бо усі ми родом із того дитинств, де дерева високі, а життя безтурботне й щасливе. Бо усім нам дуже потрібні історії, щоб впізнавати себе в них, згадувати про своє і потроху зцілювати душу…" Письменниця Слава Світова.

"Наталя Кальченко – авторка хитра. Вона заманює начебто у власні веселі і зворушливі спогади, але насправді ви ризикуєте усі 55 разів попастись на цей трюк і, поклавши книжку на живіт, згадувати своє. Замість Черкас вам ввижатиметься ваше містечко, замість села Наталі – своє село,  її бабуся заговорить голосом вашої ж бабусі, а вдало розставлені жуйки зі смаком дині (це були "Турбо"!), шуби, розкладачки і ліжка із сіткою створять повний ефект машини часу. Так, звичайно, нечесно, але прикольно! Нам, народженим в кінці двадцятого століття, довго здавалось, що ми такі різні, що з нас і покоління не виліпиш. Але ж ні, ми таки покоління. І це книжка - про нас" - письменниця Євгенія Кузнєцова

Під час повномасштабного вторгнення Анна виїжджає із сином у Париж, де вимушена починати все спочатку. На неї чекають безліч викликів: життя в еміграції, розлучення з чоловіком, сімейні перипетії та пошук себе. Познайомившись у соцмережах з Максимом, який воює на фронті, жінка наважується повернутися в Україну і спробувати налагодити власне життя.

Сестри Анни — Віра та Рита — намагаються знайти своє місце в світі, сповненому втрат, розчарувань і нових початків. У пристрасних стосунках із колишнім однокласником студентка Віра вагітніє, а коли той зникає, дівчина зустрічає своє справжнє кохання. Рита ж, яка втратила коханого в юному віці, вагається: її почуття до чоловіка справжні чи вона лише намагається себе в цьому переконати?

Зворушлива історія про людські стосунки, сімейні зв’язки та пошуки справжнього кохання під час війни. Героям доведеться змінюватись та працювати над собою, щоб дізнатись, чи справді існує той самий він і та сама вона.

Гапія садила край городу вишні, аж тут її лопата наткнулася на стару міну. По всьому полю збирали люди Гапію. А відтак згорьована мати приберегла одну маленьку кісточку, розламала її навпіл і вплела у дві ляльки-мотанки. І закляла ті ляльки: хто вірно любив її дочку — той хай щастя має премного; а хто дурив її, лишень тіла її молодого хотів — той хай набереться горя. І пішли закляті мотанки по селу — ось тільки не до того, хто справді вірно любив Гапію...

Роман Тані П’янкової «Німотка» (раніше виходив із назвою «Чужі гріхи») — моторошно прекрасна історія з тих, які люди в наших селах із покоління в покоління переказують з уст в уста, щоб пам'ятати: яблуко від яблуні насправді може впасти дуже далеко, навіть якщо воно взагалі нікуди не падає.

«Кімнати Естер» — це історія сім’ї, в якій багато любові та розпачу. Від останнього десятирічна Естер навчилась утікати. Один, два, три — і ось вона вже не вдома, а в Кімнатах, де розливається море, а небом ширяє повітряна куля. Тут їй підвладно все. Можливо, навіть порятунок тата.

Тато Естер — власник парку атракціонів і талановитий інженер. А ще він п’є й не може зупинитися, і ні дружина, ні донька не здатні вплинути на його залежність. Попри все, батьки намагаються хоч якось налагодити своє життя, однак кожен наступний крок веде їх до чергової безодні, а саму Естер — до нової Кімнати.

Налякана, але рішуча, вона вирушає туди, звідки відмовляється повертатись сама. Та чи зможе Естер витягти з прірви того, хто не знає, що падає?

Вони мають різні зовнішність, вдачу та професії. У кожної - свої негаразди: заборонене кохання, зрада чоловіка, нестача грошей, психологічні проблеми. Вони зустрічають новий 2022 рік, передчуваючи всі жахи, які той принесе.

Проте є дещо, що об’єднає усіх цих жінок. В одну мить їхні життя поділяться на "до" і "після". Вдови. Молоді і поважного віку. Таких тисячі. Це звичайні жінки, які ще вчора ходили з вами до однієї крамниці, яких ви зустрічаєте на вулиці, з якими разом працюєте чи стежите за ними в соцмережах.

Війна забрала у них так багато. Чи не ціле життя. Та навіть в найтемніші часи вони шукають світло, яке, можливо, колись зможе знову привести їх до щастя.

2018 рік. Після війни на сході Олег приїжджає до Києва, щоби видати книгу. Проте шлях письменника затьмарюється спробами адаптуватись у чужому місті. Кримінал, байдужість оточуючих, проросійські угруповання, а також наслідки контузій і ПТСР* — ось мала частина того, з чим доведеться зіштовхнутись ветерану.

В щоденних боях за право на нормальне існування Олегу доведеться згадати весь свій бойовий шлях, щоби відповісти на головне питання. Як знову жити й любити, коли вибухи досі лунають у твоїй голові, а спогади про війну ближчі за реальність?

Земляний вал як оборонна конструкція відмежовує головного героя від реальності, до якої він неготовий. Стара криниця із застояною водою нагадує йому про важливість чистоти і прозорості. Вірний пес підтримує його навіть у тому, у що сам герой вже й не вірить.

«Привіт. Заходь» — це оповідь про стосунки чоловіка з трьома, такими несхожими між собою, жінками. Кожна з них важлива для нього. Кожна викликає сильні почуття. Кожна змінює його. Усвідомлення того, що він може бути різним, може не впоратися, може нестямно закохатися, може усе втратити, може бути достатньо чесним, щоб усе це визнати, — та ціна, яку доведеться заплатити за зустріч із найважливішою частиною себе.

Не вартою заздрості буває життя творчої людини, особливо, якщо книг не друкують, грошей не платять, а дружина виганяє з дому. Та ще й редактор натякає, що автор не знає реального життя: зі справжніми бандитами не стикався, в подіях, де є реальний ризик, участі не брав.

Але хто вимушений братися за сумнівну роботу, щоб за всяку ціну роздобути грошей, той обов’язково знайде пригоди. Що на жорсткому диску, за яким полюють і бандити, і наркоторговці — невідомо, хто твоя випадкова супутниця, до якої ти вельми небайдужий — укрито мороком. Головне в такій круговерті — обрати правильний шлях...

Підбірка різдвяної прози від двох галицьких авторів, майстрів художнього слова — Олега Ущенка та Богдана Волошина. Ці настроєві тексти дихають різдвяною атмосферою, смачно пахнуть спогадами, створюють настрій свята і дають можливість читачам хоч на деякий час забути про тривожну реальність.

Найлііпша різдвяна проза — це ностальгія за часами і людьми, які минули: бабусею, нашашком, дзядзьом... Ці історії можна читати на самоті або у колі рідних, організувавши собі різдвяні вечори у колі найближчих. Автори розповідають про реальність і диво, про любов і віру, про життя, сповнене радістю та теплом.

Приємний бонус — кілька опільських різдвяних рецептів від Олега Ущенка, знаного письменника і кулінара.

Для всіх, хто вірить у дива, чекає на святого Миколая та готується до Різдва.

У ніч проти Різдва може трапитися що завгодно — чарівне, несподіване, загадкове, а іноді навіть лячне. У цей час без ліку стаються дива та здійснюються мрії. Щоправда, героям фантастичних оповідань цієї збірки здебільшого доводиться творити дива власноруч, ще й самим долати перепони на шляху до щастя… А втім, ні — не самим. Бо цієї містичної пори року завжди знайдеться дехто, хто простягне руку допомоги. Адже хоч би де розгорталися події: на Буковині в альтернативному XIX сторіччі або в маленькому валлійському портовому містечку сто років тому, на чеському курорті за наших днів або під Києвом у найближчому майбутньому, у Гренландії чи взагалі в магічній реальності — завжди й усюди є місце для кохання, дружби, ­завзяття й доброти. То що ж потрібно, аби здолати усяку нечисть та страхіття, які причаїлися серед тіней довгої зимової ночі? Хіба що дрібку різдвяної магії.

Про характер Оксани в універі ходили легенди — вона відшивала кавалерів на раз-два. Та Влада виявилось не так просто позбутися. Зрештою він домігся руки і серця коханої, але, можливо, жалість — не найкращий привід для одруження? Читач знайомиться вже зі старшою Оксаною, поступово дізнаючись її історію: студентське голодування під час революції на граніті, вдале заміжжя, мов у казці про Попелюшку, і водночас постійне, виснажливе протистояння зі свекрухою і її високими стандартами, які нікому, окрім неї, не потрібні. Чи вдасться Оксані зберегти в цьому всьому себе? І чи є хтось, кого вона кохатиме і з ким буде по-справжньому коханою? У цьому романі так багато всього, та найбільше — справжніх емоцій.

«Самотній вовк» (під попередньою назвою «Елементал») — найдинамічніший роман Василя Шкляра, написаний на основі реальних подій. Українець, вояк Французького іноземного легіону, отримує надважливе завдання — вивезти з окупованої Чечні дочку генерала, на яку полюють російські спецслужби. Легіонер охоче вирушає в «гарячку точку» не лише завдяки фантастичній винагороді — до Чечні втекла його дівчина разом з тамтешнім командиром кримінального угруповання. Воїн-одинак розпочинає вкрай небезпечний двобій з московськими людоловами... Але чим насправді було це завдання і яка роль належала дочці генерала? Відповідь на це запитання приголомшить найпроникливішого читача.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб убити у пам’яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.

Перевидання в новій обкладинці

Низку червоних, як кров, коралів носила на грудях горда чорноока Маруся і хотіла подарувати колись на щастя доньці... Вірила, що знає, яке воно, те щастя. Та хіба жінці це вирішувати — не долі? Бо жінка думала: «Що люди скажуть?..» А вони ж скажуть, приліпиться — не обірвеш... Та так і не дізнався ніхто, як на неї, чужу дружину, щоночі, все життя чекав Степан. Це йому вона народила доньку, бо кохала... А тоді люди склали легенду...
У колись перспективне село, а тепер — перспективне місце для гольф-клубу і розкішних маєтків приїздить з-за кордону Руслана Ординська, юна красуня, донька українського олігарха. Шукає не просто місце для будинку, а місце з «легендою». Натомість знаходить всохлий бузковий кущ і червону намистину під ним, єдину на тонкій нитці... І кілька тендітних живих паростків...

Понад 500 тисяч примірників творів Люко Дашвар уже знайшли свого читача. Вона пише так гостро й пронизливо, психологічно і чуйно, що торкається струн душі кожного. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу на гострі, болючі, неоднозначні питання, які порушує письменниця.

• Перевидання в оновленому оформленні

Олесі було лише вісім, коли вона втратила маму. Перед смертю та залишила дочці теку з листами. Дівчинка має відкривати їх по одному щороку на день народження. Ці листи стають її єдиною опорою в численних життєвих випробуваннях, кожне з яких могло б зламати долю… Подорослішавши, дівчина знаходить справжнє кохання. Та настає тривожний 2014 рік, тож Олеся не зі своєї вини змушена відступитися від мрії. Лист мами спонукає її виправити все. Та чи зможе материнська любов уберегти від пекла війни?

Продовження драматичної сімейної саги

СРСР, 70-ті роки. Повертається на Батьківщину із заслання Петро Луцик, та випробування для його роду не закінчуються.

Брати Іван та Степан Луцики, його сини, не відчувають себе вільними, як і мільйони українців у СРСР. Вони обирають діяти, а не пристосовуватися - і потрапляють під пильний нагляд КДБ. Одного дня Степана, як і інших дисидентів, заарештовують.

Слідчий пропонує Степану угоду: воля в обмін на співпрацю. Чи погодиться писати доноси на своїх друзів? Система здатна зламати й знищити будь-кого… Степан не знає, хто його зрадив, але розуміє, що це був хтось із близьких.

Зрадник не матимє спокою, бо настає для роду Луциків час спокути й каяття...

Молодість професорської доньки Лідочки Вербицької здається безхмарною: турботлива мама й коханий чоловік, гарна квартира, перспективна робота. Але родина дівчини має чимало темних таємниць, і Лідин брат, що ніколи не виходить з кімнати, - не єдина маріонетка в руках матері!

Підступ і брехня - ось на чому мати побудувала родинну ідилію!

Власного щастя Ліда може зректися сама. Адже мати все - і все втратити, виявляється, не так і складно. Особливо якщо твоя мати - твоє все…