«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

Скалічені війною долі

Кирило був закоханий в Кіру ще зі школи. Та вже тоді вони були занадто різні, аби бути разом. І навіть весілля не змінило цієї обставини. Але Кирило завжди хотів бути поруч. Коли у 2014 почалася війна, запальна та відчайдушна Кіра вирушили добровольцем. І Кирилові не залишалося нічого, окрім як піти за нею. Він ладен був вирушити у саме пекло. І навіть тоді, коли Кіра отримала те страшне поранення, що зробило її калікою, Кирило був поруч.

Та одного дня у комп’ютері дружини він знаходить те, що здатне покласти край їхньому майбутньому. Невже жінка, заради якої він ладен був померти, має інше життя? Те, в якому для Кирила немає місця…

Чи можна поєднати пригодницький роман і художній репортаж? Так, бо саме такою є ця книжка про любов до мандрів і пошук кохання. 

Коли бізнес-партнер напівжартома радить одружитися із танзанійкою, бо це дозволить суттєво економити у наступних подорожах, головний герой — українець, який возить тури до Африки, — починає діяти. Це дає поштовх до великої пригоди, яскравого калейдоскопа з кумедних і зворушливих історій про невдалі побачення й оглядини, а також про глибоке пізнання країни. 

Споглядання за життям диких тварин на сафарі, сходження на вершину священного для народу масаїв вулкана, візити до племен, кавова церемонія на схилі гори, рафтинг порогами Нілу, контакти з не дуже безпечними людьми. Не оминаючи болісних тем, автор розповідає про колонізацію та деколонізацію Африки, проблеми постколоніальних країн, а також про те, чому годі шукати книжок, написаних мовою суахілі.

Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці.

Ключі від теперішнього завжди припадають пилом у минулому. Та чи кожен має відвагу добровільно відімкнути комори своєї памʼяті, де замкнено зраду і підступ, законсервовано брехню? Як часто наші вчинки в минулому б’ють рикошетом по рідних, кардинально змінюючи їхні життя?

Якнайточніші маркери 70-80-90-х років ХХ ст., аж до побутових дрібниць: тотальна ідеологічна цензура будь-якої сфери життя, шантаж і підступи КҐБ, а також намагання героїв скинутися своїх привидів — усе це в новому романі визначної української письменниці Марії Матіос «Жінці можна довіряти».

Шинелі і методи роботи МҐБ і каральних органів з попередніх книжок письменниці нікуди не ділися — вони перекочували в сучасні кабінети і перетворилися у більш витончені ігри з жертвами.

Життя Насті, зірки інстаграму, викликає заздрість: модний одяг, яскраві подорожі, лайки в соцмережах і стосунки з красунчиком Владом. Попереду нове досягнення — знімання в рекламі апельсинового соку серед мальовничих краєвидів Іспанії. Та раптом відфотошоплене життя Насті летить шкереберть. 

Несподіване знайомство з Богданом, який працює на апельсиновій плантації, надихає Настю втілити мрію дитинства — стати художницею. Усе стає можливим. Але вже не в сонячній Малазі, а в дощовитому Львові. Апельсиновий сад виростає з одного маленького зернятка. Здійснення мрії починається з першого кроку.

Що лишається матері, коли життя забирає у неї найцінніше — власну дитину, і вона опиняється у прірві відчаю і безсилля? Де вона бере сили не збожеволіти від невимовного болю і вселенської скорботи, які вже навічно оселилися у її серці?

У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони — різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне — найстрашніше, що може спіткати маму, — втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиро­­­тілого материнства.

«Мами́» — важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.

«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.

Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.

«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.

Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев'ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття. 

«Танґо смерті» — один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності. Події роману провідного українського  письменника Юрія Винничука роз­гортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджу­ють своєї дружби.

Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться...

«Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній».

Ця книжка - виключно чоловіча п'єса з використанням характерної військової риторики, написана відомим українським співаком Андрієм Кузьменком (Кузьмою), лідером групи "Скрябін". Книга "Я, Паштєт і Армія" - розповідь про армійського друга Кузьми Паштєта (Сергія Павлова), який потрапив в армію через проблеми з деканом в університеті, де Сергій був кандидатом біологічних наук. Книга проникнута армійськими буднями та гумором, який підійме настрій кожному.

Роман «Солодка Даруся» визначної української письменниці Марії Матіос, без перебільшення, одна з найзнаковіших подій в українській літературі часів Незалежності. Французька критика (у Франції «Солодка Даруся» вийшла у найпрес­тиж­нішому видавництві «Ґаллімар») із захопленням відзначала: «Цей роман — справжня перлина! Марія Матіос має неймовірно потуж­ний поетичний стиль. Вона впевнено тче історію — достоту, як у величній античній трагедії».

Роман перекладено багатьма мовами, зокрема німецькою, англійською, французькою, іта­лій­ською, польською.

Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, – долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.

 
«Фелікс Австрія» – другий роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вперше побачив світ 2014 року. Книжка стала справжнім бестселером в Україні. 

«Фелікс Австрія» перекладено німецькою, польською, чеською, угорською, хорватською, французькою мовами; книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій та отримала чимало відзнак та нагород.

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?

Класичний роман провідної української письменниці Марії Матіос «БУКОВА ЗЕМЛЯ» — це захоплива і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман- панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року.

І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю і гуцульським чаром.

У другій половині ХVІІ століття в Запорозькій Січі сталася неймовірна подія, яку зафіксовано в архівах тодішньої Московії і яку не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?

Про автора:
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера». «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра.

Під час війни втрати неминучі, і кожен має знайти свій спосіб, як їх пережити. Командир гарматного розрахунку Тимофійович був зовсім не готовий втратити молодого побратима, з яким вони так багато бачили разом. Тепер чоловік мусить пройти довгий шлях від скорботи до прийняття, здолати кілька гірських вершин і внутрішній біль, щоби врешті усвідомити — відпустити не значить забути.

«Йо-Ке-Ле-Ме-Не» — це збірка коротких біографічних оповідань сучасної української авторки Наталії Кальченко. Кожна історія спонукає вас усміхнутися, здивуватися, приснути від сміху або й згадати власні дитячі пригоди. Вас потішать тонка іронія, море по-дитячому світлої любові і трохи справжніх, майже забутих чудес. Для широкого загалу читачів.

“55 історій з дитинства” Наталі Кальченко - це тепла на дотик і дуже жива книжка-скарб: 186 соковитих сторінок про полуничне, книжкове, кульбабове, пригодницьке і медове літо на селі. Та й не тільки літо! А цілісіньке барвисте життя, посеред якого є сметанковий переполох, великий сніг, пуп чужих земель, височенний шовкун, глибоке серпневе дно, веселий абрикосовий первак, мухолови, гербарії в книжках, летючі стільці, радіола без пальта, вчорашній борщ, а ще - багато любові.   І навіть якщо літо зрештою закінчується, ніколи не закінчується пам’ять про нього. Бо усе важливе завжди тихо живе собі десь під серцем і зігріває нас навіть у найлютіші морози і найтемніші часи. Бо усім нам не завадить трохи сонця й добра. Бо усі ми родом із того дитинств, де дерева високі, а життя безтурботне й щасливе. Бо усім нам дуже потрібні історії, щоб впізнавати себе в них, згадувати про своє і потроху зцілювати душу…" Письменниця Слава Світова.

"Наталя Кальченко – авторка хитра. Вона заманює начебто у власні веселі і зворушливі спогади, але насправді ви ризикуєте усі 55 разів попастись на цей трюк і, поклавши книжку на живіт, згадувати своє. Замість Черкас вам ввижатиметься ваше містечко, замість села Наталі – своє село,  її бабуся заговорить голосом вашої ж бабусі, а вдало розставлені жуйки зі смаком дині (це були "Турбо"!), шуби, розкладачки і ліжка із сіткою створять повний ефект машини часу. Так, звичайно, нечесно, але прикольно! Нам, народженим в кінці двадцятого століття, довго здавалось, що ми такі різні, що з нас і покоління не виліпиш. Але ж ні, ми таки покоління. І це книжка - про нас" - письменниця Євгенія Кузнєцова

Під час повномасштабного вторгнення Анна виїжджає із сином у Париж, де вимушена починати все спочатку. На неї чекають безліч викликів: життя в еміграції, розлучення з чоловіком, сімейні перипетії та пошук себе. Познайомившись у соцмережах з Максимом, який воює на фронті, жінка наважується повернутися в Україну і спробувати налагодити власне життя.

Сестри Анни — Віра та Рита — намагаються знайти своє місце в світі, сповненому втрат, розчарувань і нових початків. У пристрасних стосунках із колишнім однокласником студентка Віра вагітніє, а коли той зникає, дівчина зустрічає своє справжнє кохання. Рита ж, яка втратила коханого в юному віці, вагається: її почуття до чоловіка справжні чи вона лише намагається себе в цьому переконати?

Зворушлива історія про людські стосунки, сімейні зв’язки та пошуки справжнього кохання під час війни. Героям доведеться змінюватись та працювати над собою, щоб дізнатись, чи справді існує той самий він і та сама вона.

«Повернення» — це друга антологія сучасної прози від випускників школи Litosvita, тексти до якої відібрало журі у складі Ростислава Семківа, Богдани Романцової та Ганни Улюри.

Спустошені будинки на лінії фронту. Маленькі селища, де смерть — це справжня подія, та великі окуповані міста, що відчайдушно тримаються за життя. Флористка, яка збирає особливі букети для вбраних у чорне, та шкільна вчителька, готова віддати дітям усю себе. Килим, який прожив долю, захопливішу за долі багатьох людей, курка Ребека та навіть історія кохання інопланетян на тлі загибелі цілої планети. 

Смерті, воскресіння, самотність, утрати, пошуки близьких і зустрічі з собою — усе це змальовують випускники Litosvita в антології «Повернення».

Звідки беруться бунтарки? З ковбасних кущів Яремча, районних показів мод і сміливості бути інакшою там, де вимагають суворих копій. Невигадані (а тому ще більш неймовірні) історії Ірени Карпи розкажуть про її дитинство та пошуки себе, а також про мандри, де містика і фантазія безсоромно панують над дійсністю. Від кам’янистих гірських стежок і до вічних паризьких барів, від купання у повільних водах Дніпра і до сексу під час арії Кармен: сідайте зручно, пристібайте ремені. Наша подорож починається.

Володар Всесвіту, а може, навіть його Творець, успішно керує своїми підданими, коли випадково дізнається, що вони з товаришами насправді живуть у божевільні, в кімнаті для буйних. Компанія виривається на волю — начувайтеся, поліціянти, пияки та негідне керівництво міста. Тихоня і його товариші точно знають, чого вони хочуть від світу та як це отримати.

От тільки б не заснути, бо Завтра знову стане Сьогодні.

Вам було коли-небудь сумно до болю у грудях? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо було дихати? Вам було коли-небудь настільки нестерпно самотньо, що не хотілося жити?

Головна героїня книги «По той бік сонця» опиняється межі та потрапляє до закритого відділення однієї з психіатричних клінік у Німеччині — місця, де суспільство ховає тих, хто не вписується у рамки «нормальності». З моменту, коли вона здає в приймальні лікарні всі гострі предмети, починається її довгий шлях одужання. Вона знайомиться з іншими пацієнтами, палить з ними на балконі та веде розмови, які змінюють її погляд на багато речей.

Це сповідь про падіння та про надію на зліт. Це історія боротьби, де крихке та майже невловиме «я» змагається із самим собою. Це також історія одного Вибору. Цього разу було обрано Життя.

Павлик —  викладач філософії. Він називає себе дрозофілою, мушкою без голосу та без правди. Чоловік споглядає з балкона Голосіївський парк, п’є з кухлика вино, пише колегам некрологи та читає лекції. 

Книжки цікавлять Павлика більше, ніж жінки, свобода хвилює більше, ніж самотність. 

Загублений у вирі настирливих колег, колишніх коханок і нескінченної пиятики, Павлик пише листи про любов. Отримує відповіді, але в один момент перестає. 

Дрозофіла кружляє над томиком Канта, як самотній Павлик — навколо образу загадкової жінки.

«Кімнати Естер» — це історія сім’ї, в якій багато любові та розпачу. Від останнього десятирічна Естер навчилась утікати. Один, два, три — і ось вона вже не вдома, а в Кімнатах, де розливається море, а небом ширяє повітряна куля. Тут їй підвладно все. Можливо, навіть порятунок тата.

Тато Естер — власник парку атракціонів і талановитий інженер. А ще він п’є й не може зупинитися, і ні дружина, ні донька не здатні вплинути на його залежність. Попри все, батьки намагаються хоч якось налагодити своє життя, однак кожен наступний крок веде їх до чергової безодні, а саму Естер — до нової Кімнати.

Налякана, але рішуча, вона вирушає туди, звідки відмовляється повертатись сама. Та чи зможе Естер витягти з прірви того, хто не знає, що падає?

«Це буде книжка про пригоди молодого письменника, його друга — невизнаного генія маркетингу і подругу їхню — повію-незайманку».
 

Рома — автор-початківець, чий рукопис приречений на успіх. Утім жодне видавництво не зуміло розгледіти потенціал тексту, що на 70 % складається із цитат Толкіна. Тож Рома і його друг Барік вирішують видати книжку самотужки.

Так народжується легенда про смертельно хворого автора та його дебютний — і останній — роман. Друзі з головою пірнають у всі тонкощі самвидаву: шукають, де дешевше надрукуватися, розкручують соцмережі, організовують тур, розсилають передзамовлення. І брешуть, брешуть, брешуть… А Рома на додачу ще й закохується у власну читачку.

Куди заведе друзів брехня й чим доведеться заплатити за цю божевільну авантюру?

Події роману «Б-52» Анатолія Дністрового відбуваються в Києві між двома революціями — Помаранчевою та Революцією гідності. Химерний період абсолютної непевності.

Мирослав Шефер — успішний аналітик-економіст, одержимий драматургією. Він живе подвійне життя: зранку — костюми, офіс, наради, ввечері — коктейлі, клуби та жінки, яких Мирослав використовує як «матеріал» для п’єс. 

Криза середнього віку, безмежна самотність, страх близькості, владна мати, марний пошук свого справжнього призначення та справжнього кохання — усе це поволі руйнує Мирослава. І коли він зустрічає ту саму, то чи зможе бути з нею, чи перетворить і її на чергову п’єсу?

Романтичне знайомство й велика аварія, любовний багатокутник і роздуми про естетику маршруток. 

Перед нами звичайний рейс «Київ—Рівне». У салоні автобуса безіменний герой опиняється поруч із незнайомкою. Обмежений простір мимоволі створює магію знайомства, неначе це кохання з першого погляду. Та чи така вже випадкова ця зустріч?   

Паралельно ми бачимо 33-річного Віктора, виснаженого боротьбою за кохання дівчини. Він перебуває у перманентному передчутті якоїсь трагедії і теж прямує до Рівного.

У цьому соціально-психологічному романі автор розмірковує про дорогу та поїздки, стосунки й кохання, про те, як минуле впливає на наше теперішнє, а сьогоднішні вчинки — на те, що станеться або не станеться з нами потім.

Цей рмоан розповідає про складні перипетії життя і події російсько-української війни. В центрі сюжету постать головного героя — Миколи В'юна, одного з тих, хто у війні з російськими загарбниками захищав Незалежність України і свободу українського народу, проявив особисту мужність і у важких боях був тяжко поранений, але зберіг у своєму серці велику любов до України, сімї та життя.

Книга написана з душею, вона подає широку палітру захопливих подій з дотепним гумором, гострим сарказмом і жорстокою правдою війни. Сміх чергується з гірким болем, роман захоплює з першої до останньої сторінки. Багато хто впізнає у книзі себе, своїх близьких, знайомих і сусідів.

«Сенс» – збірка оповідань, які своєю тематикою охоплюють найдраматичніші періоди життя українців за останні тридцять років: четвертої хвилі міграції, війни на сході, подій, пов'язаних із COVID-19 та повномасштабною московською агресією. Всі теми навіяні автору його подорожами світом, волонтерством, службою в теробороні в перший період війни. Герої оповідань – українські заробітчани; особи, які потрапили до лап міжнародних кримінальних корпорацій; ветерани боїв на Сході, котрі повернулися додому; волонтери; воїни, які несподівано опинилися в пеклі повномасштабної війни. Всі намагаються знайти сенс життя і знаходять його у коханні, поверненні на Батьківщину, захисті її Незалежності, жертовності, боротьбі з системою, що заважає розвиватися країні.

Іноді помилки — найкращий спосіб пізнати самого себе.

Антону вісімнадцять, він самовпевнений, спортивний і вродливий. Закінчив престижну гімназію, має класних друзів, подобається дівчатам. Здавалося б, ідеальне життя. Та одного дня хлопець потрапив у крісло до нового стоматолога — і земля під ногами похитнулася. Антону тепер доведеться бути чесним із собою та шукати власний шлях. Божевільна закоханість, випадкові коханці, перші стосунки з чоловіком, зрада і зрадливість, ейфорія й апатія, криза в давній дружбі та побудова нової… Скільки всього може вміститися в два роки? І куди це все приведе?

Попередження: книжка містить опис сцен сексуального характеру. 

Наші дні. Київ переживає ракетні обстріли, повітряні тривоги, триває страшна війна. Головний герой, який втратив ногу на війні, знаходить щоденник з описом кривавих подій революційного 1918 року, коли Київ захопили більшовики, і намагається розгадати таємницю старого дому з вежею. Чи це йому вдасться? Чи подолає світло пітьму, а життя — смерть?

У романі сучасної української авторки сьогодення переплітається з минулим, а реальність — з ілюзією. Захопливий і неординарний сюжет нікого не залишить байдужим.

Для широкого загалу читачів.

Можна знищити навіть найбільший літак у світі. 
Але неможливо знищити мрію людини.

До Гостомеля війна увірвалась так стрімко, що Ден із Діною не встигають скористатись жодним із наперед продуманих сценаріїв порятунку. Вони вчаться жити на попелищі власних мрій, зруйнованих руснею за лічені години, як і легендарний літак «Мрія». На руках у подружжя паралізована мама Дена, автівку знищили обстріли, а багатоповерхівку зайняли окупанти. Ще трохи – і в підвалі, де вони переховуються разом із сусідами, розпочнеться фільтрація. Намагаючись втекти і встигнути на евакуаційні автобуси, Ден і Діна долають перешкоди і сумніви.

Це роман не лише про перші тижні повномасштабного вторгнення та знищення «Мрії», найбільшого вантажного літака у світі. Це щемка історія про людей, які посеред пекла війни залишилися вірними людській сутності, протиставляючи жорстокості й насильству взаємодопомогу та емпатію.

«Самотній вовк» (під попередньою назвою «Елементал») — найдинамічніший роман Василя Шкляра, написаний на основі реальних подій. Українець, вояк Французького іноземного легіону, отримує надважливе завдання — вивезти з окупованої Чечні дочку генерала, на яку полюють російські спецслужби. Легіонер охоче вирушає в «гарячку точку» не лише завдяки фантастичній винагороді — до Чечні втекла його дівчина разом з тамтешнім командиром кримінального угруповання. Воїн-одинак розпочинає вкрай небезпечний двобій з московськими людоловами... Але чим насправді було це завдання і яка роль належала дочці генерала? Відповідь на це запитання приголомшить найпроникливішого читача.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб убити у пам’яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.

«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше.

Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя... Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника...

Продовження драматичної сімейної саги

СРСР, 70-ті роки. Повертається на Батьківщину із заслання Петро Луцик, та випробування для його роду не закінчуються.

Брати Іван та Степан Луцики, його сини, не відчувають себе вільними, як і мільйони українців у СРСР. Вони обирають діяти, а не пристосовуватися - і потрапляють під пильний нагляд КДБ. Одного дня Степана, як і інших дисидентів, заарештовують.

Слідчий пропонує Степану угоду: воля в обмін на співпрацю. Чи погодиться писати доноси на своїх друзів? Система здатна зламати й знищити будь-кого… Степан не знає, хто його зрадив, але розуміє, що це був хтось із близьких.

Зрадник не матимє спокою, бо настає для роду Луциків час спокути й каяття...

Молодість професорської доньки Лідочки Вербицької здається безхмарною: турботлива мама й коханий чоловік, гарна квартира, перспективна робота. Але родина дівчини має чимало темних таємниць, і Лідин брат, що ніколи не виходить з кімнати, - не єдина маріонетка в руках матері!

Підступ і брехня - ось на чому мати побудувала родинну ідилію!

Власного щастя Ліда може зректися сама. Адже мати все - і все втратити, виявляється, не так і складно. Особливо якщо твоя мати - твоє все…

Якби міста вміли говорити, вони розповіли б про те, як спалахують почуття, на що люди готові заради кохання і що вони ладні пробачити тим, кого люблять.

Марічка Василишин і Сільвен Классенс зустрілися в Японії, куди обоє приїхали вчитися. Вона — дівчинка-розумничка, яка виросла в Києві, на Русанівці, в оточенні люблячої родини. Японістика вразила її в самісіньке серце й стала покликанням і майбутньою професією. Він — син бельгійського професора словесності, росте в тіні славетного батька і, коли виграє грант на навчання у Японії, вирушає туди, щоб нарешті жити власним життям і робити те, що любить.
 

Між молодими людьми з різних світів спалахують почуття. Однак в Україні у Марічки залишився наречений, колишній десантник і майбутній лікар Максим Зорій, який не готовий так просто відпустити кохану. Велика історія любові та зради, що захопить читача від першої сторінки та примусить плакати й радіти разом із героями.