Людина — істота мінлива. Вона безупинно перероджується, опиняється в нових умовах, постійно змушена звикати до них і освоюється. Когось думки про колишні чи майбутні зміни не надто турбують, а хтось, навпаки, прагне їх навмисно, кидається у вир можливого, хоча часом це доволі болісний процес. При цьому кожній особистості властиво «розмножуватися» на силу-силенну власних двійників (не обов’язково тотожних між собою). Чому ми не завжди вчиняємо обачливо, буваємо агресивними та нетерпимими до іншості, нарочито відокремлюємо себе від усього чужого й намагаємося окреслювати свої горизонти? Чому воліємо змінюватися, хоча вважаємо себе доконечно сформованими створіннями, чому відкриті до новацій, але часом уперті й не годні поступитися ні на йоту нікому і ні в чому, легко зачудовуємося тим, чого не вміємо, але не завжди визнаємо здобутків ближніх, наслідуємо стільки, хоч відбавляй, але наполягаємо на власній правоті, захищаємо скривджених, та не хочемо дати ради собі? В оцих багатозначних подвійностях ми й намагаємося знаходити себе.
Про природу людської подвійності, дублювання й множинності й розмірковує Тарас Лютий у своїй книжці. Автор зацікавився цією темою понад двадцять років тому, а останнім часом нотував свої міркування в окремих есеях. Нарешті всі дослідження й розвідки з теми двійництва зібрані в одній книжці.
Написана в останній рік існування СРСР і вперше видана 1992 року, книга Оксани Забужко «Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період» поклала початок постколоніальному переосмисленню національної спадщини в гуманітарній думці незалежної України. Це перша праця, у якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі, авторка досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (ХІХ — поч. ХХ ст.), окремо зупиняючись на постаті «Мойсея модерної України» — І. Франка.
Українською «Мистецтво війни» Сунь-дзи тлумачиться вперше. Перекладач, історик філософії Сходу, переконаний, що філософськостратегічний твір давньокитайського воєначальника та викладені в ньому ідеї і поради стосуються не лише стратегії бою і завоювання, але й усієї діяльності людини, зокрема й бізнесу.
Кен Вілбер – сучасний американський філософ і духовний лідер, основоположник т. зв. інтегрального методу, покликаного поєднати здобутки західного раціоналізму і східного містицизму. «Коротка історія всього» – найпопулярніша книжка автора, у Сполучених Штатах вона витримала двадцять перевидань.
Хай легковажна назва не вводить читача в оману: під обкладинкою серйозний філософський розмисел про суперечливі шляхи, якими розвивалося людство в психологічному, емоційному, інтелектуальному, моральному і духовному планах. Ідея Вілбера зводиться до того, що західна традиція не охоплює всього екзистенційного досвіду людини, а тому не справляється з роллю єдиного джерела питань і відповідей. Вілбер виступає в ролі демістифікатора, тонкого критика учителів, методів, ідей і систем, які обіцяють привести до істини, проте виявляються неповними або хибними. Висловлюючись метафорично, він знайомить Будду з Фройдом і пропонує альтернативний погляд на духовну еволюцію людини.
«Коротка історія всього» показує світ в оригінальному ракурсі і пропонує відповідь на злободенні питання сучасності – про зміну ролі чоловіка і жінки, про руйнування довкілля, про розмаїття і мультикультуралізм, про витіснену пам’ять і сексуальне насильство над дітьми, про роль інтернету в інформаційну епоху та багато іншого.
Українське видання містить також розлогий діалог з Ланою Вачовською – співавторкою легендарної «Матриці» і давньою шанувальницею творчості Вілбера.
Наше життя — це два вектори існування. Перший — «мати», зумовлений жагою примноження, культом споживання, реклами та маркетинговими хитрощами. На противагу «мати» постає другий вектор — екзистенціальне «бути», спрямоване всередину себе. Це бажання осягнути суть. Як ці дві паралелі співіснують у буденності?
Психоаналітик Еріх Фромм подає власне розуміння одвічної дилеми «мати або бути», яка становить найсуттєвішу проблему людського існування, підкороюючи собі все, що нас оточує.
До видання увійшли три найпопулярніші трактати видатного римського філософа, оратора, письменника, державного діяча Марка Туллія Ціцерона (106–43 рр. до н.е.) — «Про закони», «Про державу», «Про природу богів». Розмисли їх автора про державу, націєтворчу роль мови, громадянську відповідальність, природу людини й сьогодні є актуальними, особливо для нас, українців. Вклад Ціцерона в теорію і практику красномовства, філософію неоцінений. Розквіт Ціцероніанізму припадає на епоху Відродження. Просвітництво теж багато чим завдячує риському філософу, оратору: стиль його листів Ціцерона наслідували мадам де Севіньє, Монтеск’є, Лакло та ін. До творчості Ціцерона зверталися Юм, Локк, Вольтер, Дідро та інші філософи.
«Розрада від Філософії», поетично-філософська містерія пізньоримського мислителя Северина Боеція (бл. 480-524), у вишуканій художній формі ставить – і намагається розв’язати – низку питань, які в різні епохи спонукали до інтелектуального пошуку: про природу щастя і найвище благо; про Боже провидіння і присутність зла у світі; про свободу волі і передвизначеність. Твір справив величезний вплив на культуру європейського Середньовіччя та Відродження і назавжди лишився дорогоцінним духовним надбанням людства.
• Світовий бестселер
• Найкраща книжка року
Чи готові ми почути найважливіші слова?
Чи готові ми діяти?
Це — найважливіше повідомлення Його Святості Далай-лами майбутнім поколінням. Маніфест сили та духовної чистоти. Слова, що здатні перевернути світ та зробити його кращим. Це голос, що лунає в наших душах і звертається до молодих сердець. Об’єднавче гасло, яке містить секрет подолання хаосу, агресії й розбрату нашого часу. Та найголовніше — це заклик. Зруйнувати всі стіни, що розділяли нас. Перетнути кордони непорозуміння. Вгамувати полум’я нетерпимості й військових конфліктів. Здійснити Революцію співчуття. Усе це до снаги молоді, якій належить сучасний світ.
«І-цзін. Книга змін» — це китайський філософсько-окультний трактат, що з’явився наприкінці II тис. до н.е., а коментарі до нього, як стверджує традиція, були написані Конфуцієм, творцем самобутнього етико-філософського вчення, що отримало його ім’я і стало основою китайської державності.
«Книга змін» мала величезний вплив на духовну культуру Китаю, бо визначала розвиток філософії, математики, політики, стратегії, теорії живопису і музики та й самого мистецтва взагалі.
У ХХ столітті «Книгу змін» для себе відкрили європейці. Науковців цікавить саме філософський аспект трактату, а пересічних людей вабить його окультний бік — можливість передбачити свою долю.
Прокинувшись після довгого сну, середньовічна європейська наука відкрила для себе широкі обрії давньогрецької наукової думки і першим серед найвеличніших вчених античності проголосила Арістотеля (384–322 рр. до н. е.). Саме його твори з різних галузей науки стали фундаментом нових знань людства.
Але жоден з його творів за впливом і популярністю не може зрівнятися з трактатом «Поетика» («Про мистецтво поетичне»), який являє собою спробу осмислити досвід, накопичений давньогрецькою поезією, театром та образотворчим мистецтвом, а також підсумувати теоретичні дослідження давньогрецьких філософів.