Термопіли й Сараєво, Роза Паркс і Флоренс Найтінґейл, Магатма Ґанді й Авраам Лінкольн — це дуже різні приклади, але всі вони про сміливість. Коли звичайні люди йшли на незвичайні вчинки.

Раян Голідей розглядає сміливість як першу з античних чеснот і вибір складного, але високого шляху. Він звертається до історії та літератури, вигаданих і реальних героїв, звільнення від рабства й рух за рівні права. Що мотивує виявляти нечувану сміливість, жертвувати життям заради цінностей та інших людей?

Відвага кличе. Це історії про тих, хто відповів на її поклик, і про те, як стати такими людьми, гартувати власний шлях і виховувати в собі доброчесність.

У трактаті «Закони війни» знаменитого китайського стратега і військового теоретика IV–III ст. до н. е. Суня Біня, якого деякі дослідники ототожнюють із легендарним Сунь-цзи, викладено найважливіші правила воєнної стратегії, зокрема: напасти на те, що супротивник цінує найбільше, використовувати забобони й емоції ворога, вдаватися до дезінформації й обманних маневрів, уміти пожертвувати частиною сил, щоб здобути дещо цінніше та ін., які було успішно застосовано під час міжусобних воєн між китайськими удільними країнами-державами в період Воюючих царств (475–221 рр. до н. е.).

Звернуто увагу на принципи й недоліки управління військами, способи їх шикування на місцевості, етапи воєнних дій, підтримання бойового духу в солдатів тощо. Важливо, що, як військовий радник правителя царства Ці, Сунь Бінь не виправдовує війни самі по собі, а вважає їх засобом підтримання ладу й добробуту у світі, обґрунтовуючи, таким чином, принципи воєнного мистецтва в традиційних для Китаю моральних категоріях.

Українською «Мистецтво війни» Сунь-дзи тлумачиться вперше. Перекладач, історик філософії Сходу, переконаний, що філософськостратегічний твір давньокитайського воєначальника та викладені в ньому ідеї і поради стосуються не лише стратегії бою і завоювання, але й усієї діяльності людини, зокрема й бізнесу.

У трактаті «Дао Де Цзін» («Книга про шлях та силу») давньокитайського філософа VI–V ст. до н. е. Лао-цзи викладено думки про істинну віру та шлях життя. Автор розмірковує про те, як переходити від життя тіла до життя духу. Саме це вчення філософа становить основу даоської релігії, однієї з трьох найпоширеніших релігій сучасного Китаю.

Книга призначена для широкого кола читачів.

У цьому виданні зібрано афоризми та змістовні вислови Наполеона Бонапарта — французького імператора (1804–1815), великого полководця, який завоював майже всю Європу, мудрого державного і політичного діяча, академіка Французької академії наук, автора численних творів.

Наполеон був не лише відомим політиком, а й красномовним оратором, який вирізнявся гострим слівцем. Запроваджені ним закони діють у Франції дотепер, а мудрі вислови знають у всьому світі. Його афоризми цікаві, влучні й дотепні. Вони глибокі за змістом і стосуються різних питань людського буття: політики, управління державою, війни, свободи, дружби, героїзму та патріотизму.
Книга призначена для широкого кола читачів.

Завдяки "Дао фізики" люди вперше усвідомили містичну природу субатомного світу. Впродовж наступних років було написано багато книг про зв'язки між квантовою теорією та ідеями буддизму, індуїзму й даосизму, але публікація Фрітьофа Капри стала фундаментом, на який спиралися інші автори, - і його мудрість витримала перевірку часом. Книгу перекладено більш як двадцятьма мовами, що є свідченням її універсальності й неминущої значущості.

Ця книжка знайомить читача з роботами короля Пруссії Карла Фрідріха ІІ (1712–1786), який увійшов до історії як Фрідріх Великий. Він був генієм війни, солдатом та інтелектуалом, крім своєї рідної — німецької мови, володів французькою, англійською, іспанською, португальською та італійською; читав латиною, грецькою та давньогрецькою, івритом, був автором листів, які можна назвати шедевром епістолярного жанру XVIII століття, законодавцем та спритним політичним інтриганом. Однією з найблискучіших робіт Фрідріха Великого є політичний трактат «Анти-Макіавеллі», написаний у 1739–1740 рр., коли королю було лише 28 років. У ньому він полемізує з Нікколо Макіавеллі та його знаменитою книгою «Державотворець». Трактат став одним із найбільш читаних творів у освіченій Європі та не втратив своєї актуальності і в наші дні, а, навпаки, став надзвичайно затребуваний як вивірений порадник з управління. До видання також увійшов твір Фрідріха Великого «Наука військового мистецтва до своїх генералів» — праця, присвячена тактиці та стратегії ведення війни.

Пропонована книга — це збірка найдавніших із відомих людству трактатів про воєнне мистецтво та його філософію, які написали понад два тисячоліття тому два китайські стратеги й філософи Сунь-цзи та У-цзи. У них стисло викладено базові принципи ведення війни та підготовки до неї.

Значення вказаних трактатів не обмежується лише впливом на військове мистецтво Давнього Сходу, вони й досі популярні та входять до навчальних програм військових академій не тільки Китаю, Японії, а й США.

Ці твори — основа філософії, мистецтва і науки ведення війни. Пропонована книга — це і джерело воєнної мудрості, і практична інструкція з тактики та стратегії воєнних дій.

«Тридцять шість стратагем» — давньокитайський воєнний трактат. Саме слово «стратагема» означає воєнну хитрість. Кожна з них є стислим описом однієї з тридцяти шістьох моделей поведінки, які використовують для досягнення мети не лише під час бойових дій, але й у політиці, бізнесі, спорті та навіть у повсякденному житті та вихованні дітей.

Для широкого кола читачів.

Книга містить роздуми, настанови та висловлювання давньокитайського філософа і педагога Конфуція (Кун-Фу-Цзи; 551–479 до н. е.), збережені його учнями та послідовниками.

«Бесіди і судження» («Лунь Юй») — збірник висловів мислителя, який  складається з двадцяти частин. Це головна книга конфуціанства, записана та упорядкована учнями Конфуція з коротких нотаток, які фіксують висловлювання і вчинки вчителя, а також діалоги з його участю.

Книга є актуальною для всіх народів у будь-які часи і призначена для широкого кола читачів.

Книга знайомить із найвідомішими японськими філософськими трактатами Ямамото Цунетомо «Хагакуре» та Міямото Мусасі «Книга П’яти Кілець».

«Хагакуре» (з яп. «Приховане в листі») — це один із класичних трактатів, присвячених бусідо — Шляху воїна. Так називали в давній Японії зведення правил і настанов, які регламентують поведінку та повсякденне життя самураїв. Його автору самураю Ямамото Цунетомо (1659–1719) вдалося найбільш повно і водночас  лаконічно викласти основні ідеї бусідо.

Книга П’яти Кілець — філософський трактат і духовний заповіт, написаний у XVII столітті самураєм Міямото Мусасі.

Попри те, що минуло кілька століть, багато порад і настанов актуальні  дотепер, бо вони є осмисленням неписаних законів — кодексів честі, які складаються в армії, а також у повсякденному мирному житті. Вона може стати настільною книгою для тих, хто цікавиться воєнною стратегією та методами ведення бізнесу.

Книга призначена для широкого кола читачів.

Філософія може бути легкою, цікавою і захопливою… якщо про неї розповідає просвітник Найджел Ворбертон.

Він поведе вас хронологічною стежкою основних ідей в історії філософії. На цьому шляху є 40 зупинок — 40 коротких розділів. Ви вчитиметеся майстерності ставити запитання у стилі Сократа, піддавати думки скептицизму, як Піррон, розуміти Канта й розрізняти відтінки рожевих лінз, якими ми дивимося на світ. А ще довідаєтеся про погляди К’єркеґора й Дарвіна, Камю й Маркса чи ж як праці Ніцше «схвалив» Третій Райх, а Алан Тюрінг винайшов тест для штучного інтелекту.

І все це написано простою мовою, із прикладами й історіями.

Луцій Анней Сенека — давньоримський філософ, державний діяч, письменник. Упродовж кількох років він був наставником майбутнього імператора Нерона, а в кращі роки його правління —  найближчим радником.  Написані ним наприкінці життя «Моральні листи до Луцилія» донині визнаються чи не найпопулярнішим філософським творінням письменника.  У 124 листах до свого друга й учня Луцилія Сенека без зайвого моралізаторства викладає свої погляди на життя і смерть, страждання, славу, владу, дружбу, розмірковує щодо конкретних життєвих ситуацій. Він радить своєму учневі непохитно переносити удари долі, йти шляхом постійного духовного вдосконалення, доводить перевагу чеснот, чистої совісті, благочестивого життя над багатством і земними насолодами, каже, що справжнє щастя полягає в мудрості, у зреченні від егоїзму. Багато висловів у листах згодом стали крилатими.

Писані на вигнанні «Скорботні елегії» і «Листи з Понту» (українською мовою повністю перекладені вперше) принесли Овідієві щиро людську, непроминальну славу, співчутливим відлунням озвавшись у творах багатьох європейських поетів, зокрема – у Шевченковому «Кобзарі». Саме завдяки «Скорботам» Овідій на всі часи став символом поета-вигнанця.

Видатний філософ, поет, педагог Григорій Сковорода (1722–1794) був і візіонером. Адже «Сон» мислителя — твір, у якому відбито все пережите й передумане Сковородою, — можна назвати фіксацією вибору його власного місця у світі. Четвертий том також містить листи, філологічні нотатки Григорія Сковороди та його переклад комедії Теренція «Брати». У додатку вміщено біографію філософа, написану його учнем, а згодом близьким другом М. Ковалинським. Завдяки Ковалинському й збереглася значна частина епістолярної спадщини Г. Сковороди.

Видання здійснене в належному академічному форматі й стане цінним джерелом для всіх, хто вивчає творчість Сковороди.

До цього тому ввійшли трактати, діалоги, притчі Григорія Сковороди (1722–1794), написані ним упродовж 70–90-х років XVIII ст. В них Сковорода розвиває власне філософсько-етичне вчення про самопізнання і щастя, що ґрунтується на спорідненій праці. Соціальні аспекти життєдіяльності людини мислитель розкриває у власних етичних і педагогічних поглядах. Деякі з написаних наприкінці свого життя притч філософ присвятив проблемі виховання молоді. Він навчав так, як жив, а жив так, як навчав. Твори Григорія Сковороди увійшли до скарбниці української культури, педагогіки й літератури та є актуальними і в наш час.

Видання здійснене в належному академічному форматі й стане цінним джерелом для всіх, хто вивчає творчість Сковороди.

До книги Григорія Сковороди (1722–1794) «Кільце» увійшли трактати, діалоги, притчі. Характерними рисами філософії митця є її діалогізм і бароковий символічно-образний стиль мислення. У його творах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зокрема у діалозі «Кільце» філософ розвиває та конкретизує своє вчення про наявність двох натур, обґрунтовує ідею про те, що через пізнання невидимої натури речей проходить шлях до самопізнання та досягнення щастя і спокою духу. Помітне місце у діалозі мають й міфологічні та фольклорні сюжети.

Видання здійснене в належному академічному форматі й стане цінним джерелом для всіх, хто вивчає творчість Сковороди.

Серед тих, хто століттями вчить Європу сміятися й висміювати, уявляти й сумніватися, Лукіан Самосатський (бл. 120 р. — після 180 р.) — на чільному місці. Хтозна, чи написав би Томас Мор «Утопію», а Джонатан Свіфт — «Мандри Гуллівера», якби свого часу не надихнула їх Лукіанова «Правдива історія». Античність майже не залишила згадок про життя цього автора (хіба що скупі й геть не надійні автобіографічні свідчення), однак чудово зберегла його оповідання й діалоги, за якими — гострий розум, дивовижна ерудованість, жвава й невтомна уява, наснажена кінічним імпульсом. Крім «Правдивої історії», мабуть, найвідомішого Лукіанового твору, до видання увійшли діалоги, які суттєво доповнюють письменницький портрет, — «Двічі обвинувачений» і «Нахлібник».

Цей том повного зібрання творів Фрідріха Вільгельма Ніцше (1844–1900) почасти відтворює перший том Критично-дослідницького видання (KSA) у 15 томах видатного німецького філософа, яке вперше з’явилося 1980 року й було підготовлене на основі укладеного Джорджо Коллі та Мацціно Монтінарі Критичного повного видання, що вийшло друком у видавництві «Вальтер де Ґройтер» у 1967-му та наступних роках. Цей том містить ранні твори — «Народження трагедії» та чотири «Невчасні міркування»: «Давід Штраус як сповідник і письменник», «Про користь і шкоду історіїдля життя», «Шопенгауер як вихователь» і «Ріхард Ваґнер у Байройті». Тут уважний читач має нагоду прочути основну — трагічну — тональність творчості філософа, що дозволить не заблукати в лабіринті його на позір хаотичного мислення.

В опублікованих у цій книжці, вперше перекладених українською мовою, філософських «Діалогах» видатний римський мислитель-стоїк Сенека, блискучий майстер емоційного афористичного письма у живій бесіді з читачем радить, у який спосіб за умов моральної кризи споживацького суспільства протистояти знеособленню, осягнути душевний спокій, отже, щастя.

Видання друге, переклав з латини Андрій Содомора.

«Строкаті історії» Клавдія Еліана – багатий розмаїттям збірник анекдотів, переказів, притч, розгорнутих висловів видатних людей, спостережень за рослинним і тваринним світом та історична добірка матеріалу розповідного або ж описового характеру в дуже елегантній прозі. Це праця освіченого римлянина, який досконало вивчив грецьку мову і всі свої твори написав нею. Культура еллінів стала і його власною. Але попри це Еліан залишався відданим своєму рідному корінню і насправді пишався цим, як це виявляється під час читання його твору.

Ґай Саллюстій Крісп (бл. 86 р. до Р. Х. — бл. 35 р. до Р. Х.) — чільний римський історіограф, видатний стиліст, реформатор жанру. Тонкий психолог і майстер підозри, Саллюстій захоплював і надихав своїми творами не одне покоління європейських істориків, письменників та філософів — від Таціта до Момзена, від Сенеки до Ніцше. «Змова Катіліни» — дебютна монографія автора, присвячена подіям 63 р. до Р. Х., коли збіднілий патрицій Луцій Серґій Катіліна спробував учинити в Римі збройний переворот і захопити державну владу.

Унікальність видання в тому, що тут чи не вперше зібрані в одній книзі художні твори видатного філософа в повному їхньому обсязі з додачею вибраних упорядником з різних текстів (і художніх, і філософських) афоризмів, які сягають вершин афористики. Книга містить ґрунтовну розвідку В. Шевчука про письменницьку спадщину Г. Сковороди та біографію, написану учнем філософа М. Ковалинським. Всі тексти подаємо в перекладі на сучасну літературну мову з урахуванням цезур. Цезура — це пробіл посередині рядка у силабічному вірші. Він (пробіл) був для того, щоб при читанні робилася пауза. Система ілюстрацій відбиває образотворче бачення світу XVIII століття.

«Держава» Платона є одним із найцікавіших і найоригінальніших творів давньогрецького мислителя. Обґрунтовуючи свою модель політичного устрою, Платон вимальовує картину ідеальної держави, у якій торжествують ідеї Добра й Справедливості, ліквідовано приватну власність, створено найдоцільнішу систему виховання й навчання, проголошено рівність чоловіків і жінок, а владу у ній обіймають справжні філософи. Кожний за своїми здібностями у такій державі повинен займатися своєю справою, досконало володіючи своїм мистецтвом. Написана у 77–60 рр. IV ст. до н. е., вона й до сьогодні є натхненням до наукового пошуку й джерелом державотворчих ідей.

Марк Туллій Ціцерон (106–43 рр. до н. е.) — видатний римський оратор, філософ і політичний діяч. Його спадщина складається з публічних промов, творів ораторського мистецтва, філософських трактатів, поетичних творів і приватних листів. У філософських трактатах «Філіппіки» та «Катон Старший, або Про старість» Ціцерон порушує важливі суспільно-політичні та філософські проблеми свого часу, що не втратили актуальності й донині. В Україні трактат римського письменника «Філіппіки» окремим виданням друкується вперше.

Марк Туллій Ціцерон (106–43 рр. до н. е.) — видатний римський оратор, філософ і політичний діяч. Його спадщина складається з публічних промов, творів ораторського мистецтва, філософських трактатів, поетичних творів і приватних листів. У філософських трактатах «Філіппіки» та «Катон Старший, або Про старість» Ціцерон порушує важливі суспільно-політичні та філософські проблеми свого часу, що не втратили актуальності й донині. В Україні трактат римського письменника «Філіппіки» окремим виданням друкується вперше.

Наше життя — це два вектори існування. Перший — «мати», зумовлений жагою примноження, культом споживання, реклами та маркетинговими хитрощами. На противагу «мати» постає другий вектор — екзистенціальне «бути», спрямоване всередину себе. Це бажання осягнути суть. Як ці дві паралелі співіснують у буденності?

Психоаналітик Еріх Фромм подає власне розуміння одвічної дилеми «мати або бути», яка становить найсуттєвішу проблему людського існування, підкороюючи собі все, що нас оточує.

«Розрада від Філософії», поетично-філософська містерія пізньоримського мислителя Северина Боеція (бл. 480-524), у вишуканій художній формі ставить – і намагається розв’язати – низку питань, які в різні епохи спонукали до інтелектуального пошуку: про природу щастя і найвище благо; про Боже провидіння і присутність зла у світі; про свободу волі і передвизначеність. Твір справив величезний вплив на культуру європейського Середньовіччя та Відродження і назавжди лишився дорогоцінним духовним надбанням людства.