За легендою, коли в Стародавній Греції розпочиналися олімпійські ігри, припинялися війни. Відновлюючи традицію олімпіад у сучасності, П’єр де Кубертен стверджував: «О спорт, ти — мир!». Але часи змінюються, й іноді геть не на краще. Політика і держави грубо втручаються у світ спорту, намагаючись використовувати змагання і самих атлетів у власних інтересах. Надзвичайно цікаві розповіді про складні стосунки влади і спорту, життя видатних спортсменів, змагання, що проходили на тлі подій, які зараз уже історія…  

Збірка автобіографічних нарисів «Про що я говорю, коли говорю про біг» Харукі Муракамі вважається найвідомішою у світі книжкою про біг. Водночас це – розповідь про рух автора по життю: від власника джаз-бару до письменника, від письменника до ультрамарафонця.

Нон-фікшн у виконанні Муракамі легкий, іронічний, детальний. 

«Більшу частину того, що я знаю про письменництво, я дізнався під час щоденних пробіжок», – каже Муракамі. Цю тезу підтверджує чи не кожен рядок у книзі.

У дитинстві Слава Медведенко ненавидів баскетбол: він був найвищим у класі, тому всі радили йому зайнятися цим видом спорту. У підлітковому віці хлопець полюбив цю гру, але за можливість мандрувати й купувати йогурт, жуйки і пляшки газованки (це ж були «лихі дев’яності»!). Та з роками пріоритети змінилися. Баскетбол став для Слави справою життя, якій він віддавав стільки часу, що буквально протирав кеди до дір. Він виступав за команди з України, Литви, а згодом грав за клуби НБА — «Лейкерс» і «Атланту».

Як звичайному хлопцеві з київської Дарниці вдалося цього досягнути? Як воно — грати з Кобі Браянтом чи Шакілом О’ Нілом? Що заважає розвиватися професійному баскетболу в Україні і як надихнути дітей, що лише починають займатися спортом? Про це щиро й чесно розповідається в історії Слави Медведенка, яку описав спортивний журналіст Максим Гайовий.