«Мисливці за щастям» — збірка щемких оповідань про життя на фронті та на деокупованих територіях, з яких, попри звільнення, війна нікуди не пішла. Села зруйновані, поля заміновані, але там живуть люди, які вірять, турбуються одне про одного, будують плани, усміхаються всупереч усьому. На деокуповані вулиці повертаються діти й весна. 

Це лаконічні історії про військових і цивільних, про те, як довіряти своє життя побратимам і незнайомцям, про звичайні буденні радості: можливість малювати, обіймати кошеня, не боятися тиші. Про обов'язок і вірність, утому і щастя, близькість смерті й наповненість життя.

Книжку присвячено Максиму «Далі» Кривцову, поету і військовослужбовцю, який загинув у січні 2024 року.

Артем Чех знову написав про війну — і знову не про ту. Тобто не про цю. Тому, з одного боку, «Song of the Open Road» можна розглядати як жанрово-стилістичну забавку, пригодницько-історичну гру в Америку. Колишній кріпак з українського села у складі Російської імперії, опинившись в епіцентрі американської трагедії, врешті-решт стає втіленням американської мрії. Але, з другого — серйознішого — боку, відкритий шлях головного героя — цей шлях геть від Москви, шлях крізь війну до свободи, шлях від росіянина в пролозі до українця в епілозі. А ще з якогось боку, легко собі уявити знятий за мотивами цього роману ігровий фільм. Чорно-­білий фільм про сповнену символічних значень подорож зі Сходу на Захід, до самого себе і свого вічного дому. І саундтрек: слова Волта Вітмена, музика Ніла Янга. 

І знову Юрій Винничук вибудовує перед читачем захопливий сюжет,  у якому герої, поринаючи в лабіринти пам’яті, лише в несподіваному фіналі розкриваються повною мірою. Вони озираються на своє життя, яке припало на добу тоталітарних режимів, і звіряються у різних способах виживання — від цинічного до шляхетного. Водночас така карколомна мандрівка в минуле приносить багато несподіванок.

Роман «Цензор снів» — твір багатошаровий, інтригуючий і актуальний, де тривожний настрій змішується з гротеском, приголомшливі відкриття з метафоричними алюзіями, натуралістичні описи з гостросюжетними елементами.

Драматичний роман, що надихає до переосмилення життя

Римма завжди боялася змін. Але коли в неї діагностували рак, жінка зрозуміла, що настав час бути собою і жити так, як хочеться.

Випадково Римма натрапляє на дивне оголошення в газеті: чоловік на ім’я Влад шукає досвідчену даму, яка навчить його розуміти, чого хочуть дівчата та як із ними спілкуватися. Риммі уже нема чого втрачати, і вона погоджується на зустріч, водночас навіть не здогадуючись, як звичайне знайомство здатне змінити її життя…

Обережно, ви потрапляєте на територію непізнаваного! Тут у квартирі мешкає доісторичний звір еласмотерій; люди, які падають з верхніх полиць, об’єднуються заради помсти; на яблуні проступає лик Божої Матері — ні, Ісуса! — а ні, все ж Божої Матері; на вечірці раптом трапляється страшне, смішне і геть нестерпне; персонажі на сторінках оживають, щоб тут же помирати. 

Роман Голубовський написав не просто збірку оповідань, а створив цілий альтернативний всесвіт, де абсурд легко сплутати з реальністю, а іронію — зі щирістю. Вам стане боляче, вам буде добре, ви навіть встигнете злякатися. І ви точно будете сміятися. Будь ласка, лягайте на кушетку!

Новий драматичний роман від авторки «Довга зима»

Що приховує наш страх?

Віта має життя, про яке мріє більшість жінок. У свої 42 роки вона привертає увагу молодих та зрілих чоловіків, має престижну високооплачувану роботу й, незважаючи на розлучення, теплі взаємини зі своїми донечками.

Єдине, що заважає жінці повноцінно насолоджуватись життям, - це її дивна фобія. З невідомої для себе причини Віта жахливо боїться метеликів, але ігнорує цей страх. Проте все ж доведеться звернути на нього увагу, адже в її житті раптово з’являється загадковий чоловік із брошкою у формі метелика.

Чи зможе Віта перемогти страх і наново відбудувати своє життя, яке зруйнувала зустріч із цим таємничим чоловіком?..

Затишний Валин світ зруйнувала війна. Вона тимчасово мешкає в Італії, але звикати до нового життя на гостинних південних землях їй непросто. Так само почуваються брати Давид і Влад. Підлітки разом сортують гуманітарну допомогу для України, пізнають світ навколо, випробовують себе і його на міцність… І весь час думають про ДІМ, батьків, рідні «панельки», акації на подвір’ї. До тимчасово переселених українців в Італії ставляться привітно. Валя навіть знаходить «бест» подружку. Та чи завжди за люб’язністю й готовністю обговорювати відверті теми криється справжня дружба? Коли ти вразливий, дуже легко помилитись і довіритися не тій людині.

Перед вами багатошарова історія про травмування війною, відстоювання власних кордонів, булінг і стосунки. Стосунки між батьками і дітьми на відстані тисяч кілометрів. Стосунки між підлітками, які потребують самовираження й любові.

Середина 2000-х, місто-мільйонник на сході України. Минуло тринадцять років, відколи Кирило був тут востаннє. Але це місце зовсім не змінилося і, здається, чекало на нього — райони і далі поділені між бандами, а нічні вулиці наповнені тишею й страхом, які вгамувати здатний дешевий алкоголь, наркотики або «махач». Старі друзі, місцевий дільничний, афера з квартирою матері, «дворові методи» розв'язання конфліктів і зваблива сестра кримінального авторитета все глибше вплутують Кирила у павутину місцевих інтриг. Темрява навколо густішає, в’язкі спогади перекривають кисень і змикаються у зашморг. 

Поклик «Лімбу», що жадає нової душі, неможливо заглушити ні алкоголем, ні болем, ні, навіть смертю, і щоб врятуватися доведеться здолати найпотужнішого ворога — власне минуле.

П’ять цілковито різних історій, як за настроєм, так і за жанровим наповненням, розмістилися під обкладинкою. Тут герої проводять свої життя, осмислюючи помилки, будуючи плани на майбутнє, простежуючи невблаганний зв’язок між дрібницями особистого і великими наслідками суспільного. Через усі історії прозирає спільний герой — місто Луцьк — десь натяком, десь прямою згадкою. Місто огортає своїм теплом усіх персонажів, та радо запрошує до себе читачів.

Ця збірка — результат роботи Луцької літературної резиденції «Місто натхнення». Кожного з учасників безперечно можна назвати автором, який знайшов шлях до сердець своїх читачів. І ця книжка не стане винятком.

Легендарний роман «Культ», який на початку нашого тисячоліття відразу зробив свого автора класиком сучасної української літератури, знову приходить — до оновленого покоління читачів. Цей унікальний твір уже перекладено сербською, болгарською, польською, німецькою, італійською, французькою, а можливо, і деякими позаземними мовами. Бо ж ідеться в ньому не лише про понурі та депресивні 1990-ті з їхніми незабутніми й чудово виписаними в романі атрибутами, а й про взаємодію різних світів, енергій і матерій. Описуючи дивовижний і страхітливий культ Древніх, «Культ» і сам став культом у «просунутому» середовищі підлітків і молоді 2000-х. Тепер він приходить по душі їхніх не менш просунутих нащадків. Начувайтеся!

• Перевидання в оновленому оформленні
• Від визнаного майстра сучасної української прози
• Збірка ексклюзивних новел, есеїв та спогадів
• Від «батька українського бестселера»
• Найтитулованіший та найулюбленіший український письменник
• Автор знаменитих романів «Маруся», «Самотній вовк» та «Троща»

Ця збірка містить новели та оповідання Василя Шкляра, написані переважно у 1970-х роках. Цікаві колоритні характери, захопливі події та спостереження за людськими вчинками занурюють нас у самобутній світ раннього Шкляра. До книжки також увійшли неординарні, напрочуд відверті спогади автора про видатних письменників, з якими він був у дружніх взаєминах. Розлоге інтерв’ю зі Шклярем, яке взяв у нього В’ячеслав Кириленко, — це своєрідна автобіографічна повість автора «Чорного Ворона», яка проливає світло на його життя, творчість, у тому числі й на літературний доробок, представлений у цій книжці.

Одвічне почуття, котре мов вірус влучає в людей різного віку, статку, становища, не минає й людей в рясах, у церквах і монастирях. У сюжетній лінії роману «Чорні морелі» лежить романтичне кохання улюбленця Митрополита Андрея Шептицького, семінариста духовної семінарії Святого Духа Йосифа Кладочного та Аделі Ліщинської. Попри важкі випробування долі, вони пронесли його у своїх серцях, залишивши кохання непорочним, вічним та величним.

Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.

Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?

Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком,  дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.

Ми живі, поки ми віримо

Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? 

Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. 

Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? 

«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході. 

Герої оповідань збірки «Шлях додому» – майже невигадані. Вони цілком можуть бути тими, з ким ви бачитеся щодня: військові у відпустці, волонтери на відпочинку, дружини, які чекають з фронту своїх чоловіків, закохані, які зустрілися за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, а тепер їхні стосунки випробовують відстань і виклики воєнного часу. Це можуть бути ваші рідні, друзі, знайомі чи ті, кого ви не знаєте особисто, але про кого читали десь на сторінках соцмереж чи в пабліках. У кожного з них, як і у вас, власна історія на цій війні. Вони всі – різні, однак об’єднує їх спільна риса: любов до свого й до ближнього. Також є те, що допомагає їм за будь-яких умов або складних обставин, у яких вони опинилися, – відкрите серце, довіра до життя і сміливість попри все залишатися людиною. А ще кохання – явище зовсім неочевидне, коли йдеться про війну. І саме кохання не залишає війні жодного шансу на виживання.

Варя мріє стати шеф-кухаркою, творити і вийти на новий рівень. Мама каже їй, що можна просто вийти заміж — за хлопця з їхнього містечка. Та Варя так утомилася щось доводити людям, які її не розуміють, що вирішує: настав час шукати власний смак свободи. Дівчина вирушає до Львова з наміром підкорювати вершини ресторанної кухні. Проте досягнути свого виявляється не так легко: невдачі й випробування чекають на кожному кроці. Та коли Варя несподівано знаходить книгу легендарної української кулінарки минулого століття Ольги-Марії Франко, її мрії отримують шанс здійснитися...

Новий роман від Золотої письменниці України

Глибокий та емоційний роман-біографія про видатну українку

Третього жовтня 1833 року на хуторі Теребеньки, що на Глухівщині, у родині Бартошів народилася прекрасна дівчинка Пелагея.

В історію вона увійде під прізвищем чоловіка як Пелагея Яківна Бартош-Литвинова, етнографиня і фольклористка. Не маючи великих статків, владних покровителів, дворянського статусу, вона відкриє школу, самостійно створить для неї підручники, опублікує кілька альбомів народних візерунків, стане членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства, збереже для наступних поколінь пам’ять про народні вірування, пісні, ремесла, традиції...

Але це все - потім. Зараз новонароджена Полінька, як її ніжно називає мама, захоплено дивиться на світ. А батьки бажають їй тихої щасливої долі.

«Гімн демократичної молоді» — шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки. Все, що ви хотіли знати про дружбу і вірність менеджерів середньої ланки, але не знали в кого спитатись.

Павло Паштет Белянський пише короткі, але проникливі історії про життя та смерть очима працівника ритуальних послуг. Павло написав книжку після кількох років роботи на кладовищі — він був співвласником контори з виготовлення пам’ятників. Замальовки про живих і мертвих, про неймовірне кохання й нестерпну дріб’язковість, про образи й прощення нікого не залишають байдужими. Філігранний стиль, щирість, реалістичність оповіді не відпускають читача аж до останньої сторінки. Збірку покладено в основу фільму «Я працюю на цвинтарі», сценарій до якого написав також Белянський. Зараз Павло «Паштет» воює в одній з бригад ЗСУ старшим стрільцем штурмової роти.

Зоряна складає сумні пісні на укулеле й зачитується книжкою про хлопця, який мандрує лісами. А інколи боляче б’ється ногою об кут, щоб вивільнити свої емоції й почуття. Зоря — м’яка, потайлива і трохи незграбна підлітка. Ніхто не знає, що вона відчуває насправді. Навіть Мама. Ровесники закохуються, курять травку, завойовують авторитет, а Зоря витрачає всі заощадження на пошук батька, про якого багато років поспіль затято мовчить уся родина. Дівчина вирушає на пошуки чоловіка, причетного до її появи на світ, — і опиняється на порозі дому батька, який вважає себе ветераном міжгалактичної війни…

Це зворушлива історія про дорослішання, людські байдужість і небайдужість, дружбу, ментальне здоров’я та маленькі кроки назустріч людям, яких любиш.

Чи можливо полюбити чужу дитину, як свою кровну? Що заважає на цій площині зійтись лініям? Чому в цьому місці є так багато страхів, стереотипів та упереджень, які не дають проявлятися чистій любові?

Відповіді на ці питання авторка книжки Ольга Бартиш шукала, коли вирішила написати власну історію та поділитись своїм досвідом усиновлення. Пошуки привели її до абсолютно інакших викликів — як полюбити свою внутрішню дитину?  Як прийняти в собі ту маленьку дівчинку, що прагне свободи та проявлення і просто дозволити їй бути?

«Все одно буде п’ятниця. А потім неділя» — це не розповідь про досвід усиновлення і точно не інструкція як діяти, якщо ви вирішили відкрити свій дім для дитини. Перед вами дослідження почуттів звичайної жінки, яка одного разу захотіла допомогти дитині, світові і в першу чергу собі. 

П’ятниця — це миті, коли ми перебуваємо в найтемніших куточках нашого буття, коли іноді здається, що все втрачено. Натомість неділя – це відновлення, світанок після темної ночі. Час, коли ми віднаходимо внутрішню силу і власний шлях до щастя.

Про що книжка? Шахтарське селище. Три покоління однієї сім’ї. Люди, які намагаються жити у проміжках між війнами. «Бабуся вмирати не любила» — книга автобіографічна, тому що автор писав про свою родину. І водночас вона універсальна, бо описує події, явища, характери та долі, які дозволяють зрозуміти Донбас — і людей, які там живуть. Останніми роками цей регіон, здавалося, став розділом з нашого минулого — але тепер він перетворюється на розділ з нашого майбутнього. Нам буде легше розібратися в ньому, якщо ми в нього вдивимося. Книжка, яку ви тримаєте в руках, допоможе кожному зробити це.

«Ця мала розбишака Ірка буде жити в мені до самої смерті. Саме вона породжує особливу любов до життя»

Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить  дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?

Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно  було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.

«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.

«У вас така гарна українська мова – ви, мабуть, зі Львова?» – цю фразу головна героїня дебютного роману Ніни Кур’яти «Дзвінка» чутиме безліч разів. І постійно долатиме чужі стереотипи стосовно себе і своїх земляків з українського Півдня.

Ця книга про те, як це — народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім –  упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність Дзвінці допомагає сім’я – саме родинні історії та сімейне виховання сіють в ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і «брешуть» по телевізору.   

Дитинство головної героїні припадає на добу пізнього Брєжнєва і початку «Перестройки», юність — на розвал Радянського Союзу та сумнозвісні дев’яності, а доросле життя — на остаточне становлення Незалежності. Переїхавши до Одеси, Дзвінка має відстоювати свою інакшість в зросійщеному середовищі, а згодом в Києві та на Заході України має доводити, що вона – така сама українка, як і ті, хто народилися по інший бік Збруча, її рідна мова – українська, і на Одещині живуть українці.

Герої книги розмовляють українською та російською мовами, подільським та галицьким діалектом – і, звісно ж, суржиком. Там є такі слова, як «клубніка», «помидора», «ґаблі», «каляфьор» і «спіжарка». Все, як у нашому житті, такому багатому на непередбачувані обставини і різноманітні культурні коди.   

Майже двадцять років тому герої «Anarchy in the UKR» здійснили ідейну подорож Сходом України, місцями бойової слави Нестора Махна. Мандруючи Донбасом, вони шукали відповіді на питання — що ж таке воля-свобода-анархія? Чи є межа між ними та де вона пролягає?
Що собою представляє «свобода»? Чи буває її замало або навпаки забагато? Що робить нас вільними? Що заважає нам бути вільними? Відповідь на ці та інші запитання ми знайдемо в книзі-подорожі Сергія Жадана.

У 2014 році автор знову відвідав територію, що колись була територією анархізму. Але цього разу — в дуже наелектризованій атмосфері, коли саме повітря просякнуте війною… Вже не давнішньою, часів Нестора Івановича, а більш ніж сучасною…

Ця подорож описана у «Луганському щоденнику», що також увійшов до перевидання разом із оповіданням «Бігти не зупиняючись» – розповіддю про один день із життя Худого: простого хлопця з безіменного міста на Сході України. День, наповнений сумнівами та невпевненістю, день, наповнений любов’ю та смутком. День, коли змінюється погода та міняються обставини. Останній мирний день у його житті…

На тлі ковідного 2020 року героїня роману “Рятуючи Єву” вперше зустрічається з Євою Шелест. Вибравшись неушкодженою із тенет тривоги, спричиненої пандемією, вона знаходить собі підопічну і турбується про її психологічний стан.

За методом японки Марі Кондо жінки наводять лад у домі, стосунках і душі. Вони все роблять невимушено і з гумором, тому виконана робота дає чудові результати. Психотерапевтичні знахідки і прийоми допомагають розхарастити гармидер у всьому, що їх оточує.

Російсько-українська війна — очима бійця полку «Азов»!

Хто і навіщо затягує криваву драму? Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

До видання ввійшли твори: «Чорне Сонце», «Танець під чортову дудку», «Крук — птаха нетутешня», «Останній шанс Захара Скоробагатька», «Високі гори у Ялті», «Цілком таємні історії».

«Біг Мак» – назва першої прозової книги Сергія Жадана. Оповідання, вміщені в новому, доповненому виданні, були написані впродовж 2002–2010 років. Тексти подано в хронологічному порядку, що дає можливість допитливому читачеві прослідкувати час та географію написання кожного з них.

Їх було троє. Дев’ятнадцятирічний Рябий, який носить великі окуляри та їздить на чотирьохколісному велосипеді. Мес, який купує екстазі і за плечима якого сповнене насиллям дитинство. І третя, Ада — дівчина з перерізаними венами, яка чує дивний голос. Незабаром почнеться загадкове Шоу Кролика Ло, і заблукані душі потягнуться вервечкою до Доктора. Зміни — ось чого вони прагнуть. Але для цього трійця мусить подолати випробування. Кожен із них зустрінеться із самим собою, щоб зазирнути в очі тому, хто прочитає цей роман. Бо вони — це ми, і ми занадто довго ходили по колу.

Дилогія, що складається з романів «Сузір’я Дів» і «Місяцівна», — то справжнє плетиво жіночих доль, пов’язаних давнім амулетом, фатальним прокляттям і родинною історією, яка рясно скроплена моторошними таємницями, лукавими інтригами, безневинною кров’ю, підступними зрадами, безоглядною самопожертвою, справжнім коханням, що густим шлейфом тягнеться за представницями давнього шляхетного роду Коморовських від XVІІІ століття і до наших днів.

Нове ім’я в сучасній українській психологічній прозі!

Дикі паростки. Продовження

1960 рік. Брати Петро і Семен Луцики звільнилися з таборів ГУЛАГу, проте й далі скніють у спецпоселенні в Сибіру як "мінусники". Прагнучи повернутися на батьківщину, до дружини Сабіни та дітей, Петро з двома товаришами вирішують утікати. Однак спроба втечі виявилася невдалою. Чи міг Семен зрадити й підставити брата, адже поміж чоловіками задавнена недовіра? А тим часом у Гусятині з вини Семенової дружини, акушерки Степанії, гине дитина члена партії, і, щоб порятувати себе, жінка перекладає провину на Сабіну…

Однак прийде час кожному віддавати борги, розплачуватися за скоєне чи навпаки - повертати втрачене. Час справедливості і спокути…

Єва Шелест – вагітна мешканка Бучі, котрій вдалося врятуватися після того, як окупантів вигнали з міста. Жінка вижила. Однак вціліти фізично ще не означає вижити душевно.

Апатія, агресія, ознаки психічного розладу – ось що чекає на тих, хто перебуває у посттравматичному стресовому розладі.

Як подолати біль, перейти горе, чи є життя після подій у Бучі тощо – питання, порушені в сюжетній лінії.

Роман Юрія Винничука критики вже встигли оцінити як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері із збереженням усіх характерних особ­ливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.

«Роман "Мальва Ланда" — за визначенням Андрія Бондаря —  це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсо­лютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть».

Події відомого роману провідного українського письменника Юрія Винничука «Аптекар» відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Фантазійні описи звучать, як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Юрія Вин­ничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.

Толік щойно здійснив головну мрію свого життя: купив будинок, де все буде так, як хоче лише він, та ще й у чотирьох тисячах кілометрів від усієї своєї надокучливої родини. Однак війна перевернула все, і на голову йому звалилась рідня: мама, одноногий дядько, далека родичка зі своїм слинявим песиком, сестра з депресивною подругою і навіть котячі свекруха й невістка.

У той час, коли в Україні розносить вибуховими хвилями вікна, гинуть сотнями й тисячами люди, у будинку Толіка війна не окопна, вона отака, життьова: у деталях побуту людей, які намагаються в чужій країні створити свою тимчасову домівку із запахом помідорів. Тут є та нестерпна простота повсякдення людей, душі яких — вдома, в Україні. Але війна — весь час з ними. Вона — як та драбина, яка має багато щаблів, висот і вимірів.

Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон…

Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих.

У цій антології вмістилися тексти відомих українських авторів та авторок після початку повномасштабної війни. Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Олександр Михед, Артем Чех, Ірина Цілик... І це навіть не половина всіх письменників, що поділилися своїм відчаєм та болем, своїм бажанням та страхом, своїм оптимізмом та зневірою на сторінках цієї антології. 

Передмову до цієї збірки написав Головнокомандувач Збройних сил України – генерал Валерій Залужний:

"Воєнний стан – це не тільки правовий режим існування держави під час війни. Це ще й нагадування про козацький стан – військовий табір, що ставав фактично фортецею в часи воєн і битв. Минулого року вся наша країна перетворилася на такий стан – нездоланну фортецю, над якою майорить синьо-жовтий прапор. Упевнений, що завдяки мужності й професіоналізму українських воїнів, завдяки єднанню українського суспільства і за дружньої підтримки наших партнерів у світі ця фортеця поверне собі всі свої території.

Слава Україні!"

«Незламні» — книга про українок, про силу українського духу, про жіночу єдність, про стійкість, коли треба покинути домівку і рятувати сім’ю, а потім країну, про якості, які українки відкрили в собі з початком війни, про те, як вони допомагають армії та мріють відновлювлювати країну.

До збірки увійшли 30 історій жінок-військових, парамедиків, волонтерів, засновниць фондів і притулків, адвокатів, які представляють права українського народу у різних країнах, про жінок, які організовують марші, щоб голос України почули всюди.

Видання має привернути увагу світової спільноти до всеохопної діяльності українських жінок, які пішли до лав ЗСУ чи теороборони, збирають гуманітарну допомогу, а потім під кулями її розвозять, рятують з-під завалів поранених, надають медичну допомогу, ціною власної безпеки евакуюють дітей, літніх людей, тварин. Українки відкрили в собі такі якості, про які навіть не думали.

Ця книга про мудрість і незламність української жінки.

Україна, як і більшість інших країн, проходила і проходить через період змін, причому робить це доволі інтенсивно. Ці стрімкі зміни й відображені в нотатках автора. У них політико-бізнесовий рівень життя перетинається з людським виміром, а емоції та мрії — зі щоденним плином справ.

Ця книжка — про «зрозуміти». Усі ми намагаємося зрозуміти якісь проблеми навколо нас, якісь події, а завданням автора стало зрозуміти свою країну. Війна виявилася тим екзистенційним виміром, який показав Україну такою, якою ми її ще не бачили. Він задав ту тональність змін, яка фіналізує всі попередні роки спроб щось змінити. Зрозуміти цей вимір теж важливо — і тому на потік рефлексій про Україну кінця 2010-х накладаються думки про Україну сьогоднішню, Україну в стані війни. Зараз саме час для усіх нас зрозуміти країну, в якій ми живемо.

Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози — і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Автор із притаманною йому  щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.

Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.