Звідки беруться бунтарки? З ковбасних кущів Яремча, районних показів мод і сміливості бути інакшою там, де вимагають суворих копій. Невигадані (а тому ще більш неймовірні) історії Ірени Карпи розкажуть про її дитинство та пошуки себе, а також про мандри, де містика і фантазія безсоромно панують над дійсністю. Від кам’янистих гірських стежок і до вічних паризьких барів, від купання у повільних водах Дніпра і до сексу під час арії Кармен: сідайте зручно, пристібайте ремені. Наша подорож починається.

Володар Всесвіту, а може, навіть його Творець, успішно керує своїми підданими, коли випадково дізнається, що вони з товаришами насправді живуть у божевільні, в кімнаті для буйних. Компанія виривається на волю — начувайтеся, поліціянти, пияки та негідне керівництво міста. Тихоня і його товариші точно знають, чого вони хочуть від світу та як це отримати.

От тільки б не заснути, бо Завтра знову стане Сьогодні.

Вам було коли-небудь сумно до болю у грудях? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо було дихати? Вам було коли-небудь настільки нестерпно самотньо, що не хотілося жити?

Головна героїня книги «По той бік сонця» опиняється межі та потрапляє до закритого відділення однієї з психіатричних клінік у Німеччині — місця, де суспільство ховає тих, хто не вписується у рамки «нормальності». З моменту, коли вона здає в приймальні лікарні всі гострі предмети, починається її довгий шлях одужання. Вона знайомиться з іншими пацієнтами, палить з ними на балконі та веде розмови, які змінюють її погляд на багато речей.

Це сповідь про падіння та про надію на зліт. Це історія боротьби, де крихке та майже невловиме «я» змагається із самим собою. Це також історія одного Вибору. Цього разу було обрано Життя.

Павлик —  викладач філософії. Він називає себе дрозофілою, мушкою без голосу та без правди. Чоловік споглядає з балкона Голосіївський парк, п’є з кухлика вино, пише колегам некрологи та читає лекції. 

Книжки цікавлять Павлика більше, ніж жінки, свобода хвилює більше, ніж самотність. 

Загублений у вирі настирливих колег, колишніх коханок і нескінченної пиятики, Павлик пише листи про любов. Отримує відповіді, але в один момент перестає. 

Дрозофіла кружляє над томиком Канта, як самотній Павлик — навколо образу загадкової жінки.

«Це буде книжка про пригоди молодого письменника, його друга — невизнаного генія маркетингу і подругу їхню — повію-незайманку».
 

Рома — автор-початківець, чий рукопис приречений на успіх. Утім жодне видавництво не зуміло розгледіти потенціал тексту, що на 70 % складається із цитат Толкіна. Тож Рома і його друг Барік вирішують видати книжку самотужки.

Так народжується легенда про смертельно хворого автора та його дебютний — і останній — роман. Друзі з головою пірнають у всі тонкощі самвидаву: шукають, де дешевше надрукуватися, розкручують соцмережі, організовують тур, розсилають передзамовлення. І брешуть, брешуть, брешуть… А Рома на додачу ще й закохується у власну читачку.

Куди заведе друзів брехня й чим доведеться заплатити за цю божевільну авантюру?

Події роману «Б-52» Анатолія Дністрового відбуваються в Києві між двома революціями — Помаранчевою та Революцією гідності. Химерний період абсолютної непевності.

Мирослав Шефер — успішний аналітик-економіст, одержимий драматургією. Він живе подвійне життя: зранку — костюми, офіс, наради, ввечері — коктейлі, клуби та жінки, яких Мирослав використовує як «матеріал» для п’єс. 

Криза середнього віку, безмежна самотність, страх близькості, владна мати, марний пошук свого справжнього призначення та справжнього кохання — усе це поволі руйнує Мирослава. І коли він зустрічає ту саму, то чи зможе бути з нею, чи перетворить і її на чергову п’єсу?

Романтичне знайомство й велика аварія, любовний багатокутник і роздуми про естетику маршруток. 

Перед нами звичайний рейс «Київ—Рівне». У салоні автобуса безіменний герой опиняється поруч із незнайомкою. Обмежений простір мимоволі створює магію знайомства, неначе це кохання з першого погляду. Та чи така вже випадкова ця зустріч?   

Паралельно ми бачимо 33-річного Віктора, виснаженого боротьбою за кохання дівчини. Він перебуває у перманентному передчутті якоїсь трагедії і теж прямує до Рівного.

У цьому соціально-психологічному романі автор розмірковує про дорогу та поїздки, стосунки й кохання, про те, як минуле впливає на наше теперішнє, а сьогоднішні вчинки — на те, що станеться або не станеться з нами потім.

Цей рмоан розповідає про складні перипетії життя і події російсько-української війни. В центрі сюжету постать головного героя — Миколи В'юна, одного з тих, хто у війні з російськими загарбниками захищав Незалежність України і свободу українського народу, проявив особисту мужність і у важких боях був тяжко поранений, але зберіг у своєму серці велику любов до України, сімї та життя.

Книга написана з душею, вона подає широку палітру захопливих подій з дотепним гумором, гострим сарказмом і жорстокою правдою війни. Сміх чергується з гірким болем, роман захоплює з першої до останньої сторінки. Багато хто впізнає у книзі себе, своїх близьких, знайомих і сусідів.

«Сенс» – збірка оповідань, які своєю тематикою охоплюють найдраматичніші періоди життя українців за останні тридцять років: четвертої хвилі міграції, війни на сході, подій, пов'язаних із COVID-19 та повномасштабною московською агресією. Всі теми навіяні автору його подорожами світом, волонтерством, службою в теробороні в перший період війни. Герої оповідань – українські заробітчани; особи, які потрапили до лап міжнародних кримінальних корпорацій; ветерани боїв на Сході, котрі повернулися додому; волонтери; воїни, які несподівано опинилися в пеклі повномасштабної війни. Всі намагаються знайти сенс життя і знаходять його у коханні, поверненні на Батьківщину, захисті її Незалежності, жертовності, боротьбі з системою, що заважає розвиватися країні.

Іноді помилки — найкращий спосіб пізнати самого себе.

Антону вісімнадцять, він самовпевнений, спортивний і вродливий. Закінчив престижну гімназію, має класних друзів, подобається дівчатам. Здавалося б, ідеальне життя. Та одного дня хлопець потрапив у крісло до нового стоматолога — і земля під ногами похитнулася. Антону тепер доведеться бути чесним із собою та шукати власний шлях. Божевільна закоханість, випадкові коханці, перші стосунки з чоловіком, зрада і зрадливість, ейфорія й апатія, криза в давній дружбі та побудова нової… Скільки всього може вміститися в два роки? І куди це все приведе?

Попередження: книжка містить опис сцен сексуального характеру. 

Як це — любити Привида? Чоловіка, про якого ти нічого не знаєш? Придуманий образ, а не реальну людину?
Легенду, що постала за найтемніших часів?
 

Артем, військовий льотчик і пілот-ас, із часом почав відходити в тінь — навколо дедалі більше молодих пілотів, тож треба вигризати своє місце під сонцем. Вікторія на початку повномасштабного вторгнення опинилася у Ніцці й стала збирати гроші на допомогу ЗСУ. У неї не дуже складаються стосунки з нинішнім коханцем, тож вона відновлює спілкування з хлопцем, у якого закохалася у юності. Він просить її про допомогу в дуже делікатній справі. Крістіна — журналістка французького глянцевого видання, що пише про легендарного Привида, який захищає українське небо. Ці матеріали розлітаються як гарячі пиріжки, і, щоб не писати навмання, вона відновлює спілкування зі знайомим пілотом винищувача. Що поєднує цих людей? Як переплетено їхні долі?

Наші дні. Київ переживає ракетні обстріли, повітряні тривоги, триває страшна війна. Головний герой, який втратив ногу на війні, знаходить щоденник з описом кривавих подій революційного 1918 року, коли Київ захопили більшовики, і намагається розгадати таємницю старого дому з вежею. Чи це йому вдасться? Чи подолає світло пітьму, а життя — смерть?

У романі сучасної української авторки сьогодення переплітається з минулим, а реальність — з ілюзією. Захопливий і неординарний сюжет нікого не залишить байдужим.

Для широкого загалу читачів.

Можна знищити навіть найбільший літак у світі. 
Але неможливо знищити мрію людини.

До Гостомеля війна увірвалась так стрімко, що Ден із Діною не встигають скористатись жодним із наперед продуманих сценаріїв порятунку. Вони вчаться жити на попелищі власних мрій, зруйнованих руснею за лічені години, як і легендарний літак «Мрія». На руках у подружжя паралізована мама Дена, автівку знищили обстріли, а багатоповерхівку зайняли окупанти. Ще трохи – і в підвалі, де вони переховуються разом із сусідами, розпочнеться фільтрація. Намагаючись втекти і встигнути на евакуаційні автобуси, Ден і Діна долають перешкоди і сумніви.

Це роман не лише про перші тижні повномасштабного вторгнення та знищення «Мрії», найбільшого вантажного літака у світі. Це щемка історія про людей, які посеред пекла війни залишилися вірними людській сутності, протиставляючи жорстокості й насильству взаємодопомогу та емпатію.

Новий роман провідного українського письменника Юрія Винничука містить у собі, як у чарівній шкатулці, ще один роман — «Консул», постмодерний і фантасмагорійний, присвячений подіям літа 1809 року, коли у Львові було про­­го­­лошено Королівство Ґаліції і Льодомерії під протек­торатом імператора Наполеона. До молодого королівства з’їжджаються закордонні консули й шукачі пригод. Чарівна вдова письменника Стефана Корвіна пропонує Маркусові фон Келлєру, консулу Швайцарії, завершити недокінчений роман свого чоловіка. Iнтрига довкола його смерті закручується в захопливий трилер, а незавершений роман разом з усіма персонажами починає жити своїм бурхливим незалежним життям... Події ж роману «Наречена Вітру» відбуваються у наш час на окупованій території. Головна героїня Дзвінка — бойовий медик, розповідає про перипетії, що випали на її долю, і як вона стала нареченою Вітру.

«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше.

Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя... Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника...

Як і обіцяє назва, дванадцять оповідань цієї збірки у підсумку утворюють химерний візерунок, окремі лінії якого переплітаються, підхоплюють одна одну і впізнають себе у взаємних відображеннях. Щоправда, візерунок цей — не зовсім рослинний, хоча й рослинний також. Але передусім він складається з історій людей. Людей із різним минулим, зруйнованим сьогоденням і невідомим майбутнім. «Ми, — каже автор, — покладаємося на пам’ять, аби залишатися собою, ми зживаємося з новим досвідом, аби приймати це життя, ми не відмовляємося від ілюзій, оскільки впевнені у власній ніжності й запеклості. Про цей час говоритимуть як про час великої жорстокості і великої сердечності. Цей час пізнаватиметься за голосами людей, які не бояться свідчити і звинувачувати, а також дякувати й освідчуватись».

Століття тому «Арабески» Миколи Хвильового поклали початок формуванню міського тексту Харкова. Українського Харкова. Нехай і на численних контрастах із Хвильовим, але «Арабески» Сергія Жадана якраз є свідченням того, що текст цей не обривається, а навпаки — триває, продовжує ткатися і дозволяє без надмірного переляку вдивлятися в наступні сто років.

Якби міста вміли говорити, вони розповіли б про те, як спалахують почуття, на що люди готові заради кохання і що вони ладні пробачити тим, кого люблять.

Марічка Василишин і Сільвен Классенс зустрілися в Японії, куди обоє приїхали вчитися. Вона — дівчинка-розумничка, яка виросла в Києві, на Русанівці, в оточенні люблячої родини. Японістика вразила її в самісіньке серце й стала покликанням і майбутньою професією. Він — син бельгійського професора словесності, росте в тіні славетного батька і, коли виграє грант на навчання у Японії, вирушає туди, щоб нарешті жити власним життям і робити те, що любить.
 

Між молодими людьми з різних світів спалахують почуття. Однак в Україні у Марічки залишився наречений, колишній десантник і майбутній лікар Максим Зорій, який не готовий так просто відпустити кохану. Велика історія любові та зради, що захопить читача від першої сторінки та примусить плакати й радіти разом із героями.

Леся – звичайна підлітка-відмінниця, яка пише вірші й сперечається з мамою. Та дитинство закінчується без попереджень, і ось в один момент дівчина перестає розуміти, що з нею відбувається. Однолітки довкола розповідають про перші сексуальні досвіди, найкращий друг починає зустрічатися із дівчиною, а сама Леся наче на крок-два відстає. Їй дуже хочеться зрозуміти та втілити в життя бажання, які прокидаються в її тілі, і водночас вона не готова робити все це лише заради того, аби вписатися в компанію.

Це історія усвідомлення власної тілесності. Історія про ілюзії та заборони, сором і невпевненість у собі, дружбу та перше кохання. Та насамперед це книжка про формування дівочої сексуальності, історія про неідеальне й болісне дорослішання.

Батько Емми хворий. Після інсульту він плутає всі слова, і ніхто, крім доньки, його не розуміє. Емма вирішує зробити йому подарунок — мандрівку на Поділля, щоб побачити квітку, яка цвіте лише раз на п’ятдесят років.

Подорож батька й доньки — це суміш печалі, сміху, горя, жалю, провини та любові. Саму історію розповідають миші, кроти, лелеки й буркотливі бобри, що зустрінуться по дорозі.
 

Щемка розповідь про те, як любити до останнього й відпускати.

«Помаранчева кудлата хмара» — пʼєса, написана подільською говіркою.

Учитель української мови з Кривого Рогу, установник вікон із Дніпра, бандит із Херсона, водій зерновоза з невеличкого полтавського села, власниця кав’ярні на узбережжі Каховського водосховища, письменник із Києва, зварювальник з металургійного комбінату, автослюсар, колишній студент — ніхто з них не планував ставати військовим. Але почалося велике вторгнення російських військ в Україну, і всі вони взяли до рук зброю, щоб захистити свою країну. Тепер вони — бійці окремого штурмового батальйону ЗСУ. Разом із героями ви пройдете шлях від формування підрозділу до боїв із ворогом. Перші штурми, визволені села та їхні мешканці, суворий окопний побут, поранення і смерті товаришів, розчарування і втрати, крихке військове щастя, кінець минулого життя і початок нового. 
 

Книжка автобіографічна і чесна, як і вся проза Белянського. Буде смішно, буде страшно, комусь прочитане може показатися незручним та занадто відвертим, але навряд когось залишить байдужим.

Історія Магди — це історія тисячі жінок, від яких чоловіки йдуть до коханок. Це історія жінки, сірої миші, яка присвятила себе сім’ї, законному чоловіку, побуту, дітям. Історія жінки, яка придумала собі щасливу родину, в якій він — єдиний та найкращий, вона — вірна та надійна, донечки — талановиті й так схожі на нього чи на його маму. І водномить Магда все втрачає, бо та інша, нова кохана її чоловіка — молодша, успішніша, вродливіша, просто досконала.

Історія банальна й до оскоми проста, чи не так? Не поспішайте з висновками, бо ця — особлива. Вона приховує в собі не одну і не дві таємниці. А таємниці найзручніше зберігати у легендах, притчах і щоденниках. В особливих щоденниках. Як оцей. Читайте. І не кажіть, що так не буває. Бо в житті насправді буває ще й не так.

Ми живемо в моменті. Лише тут і зараз. І момент цей, доки триває, триває вічність…

П’ятеро незнайомих чоловіків один за одним прокидаються в таємничій Білій кімнаті - місці, де час викривлений, вікна не відчиняються, а в стінах немає дверей.

Замкнені в одному просторі, вони намагаються зберегти здоровий глузд та зрозуміти, як тут опинилися. Незнайомці мають несхожі характери, по-різному реагують на своє заточення і неоднозначно сприймають товариство один одного, але їх об’єднує спільна мета - знайти вихід.

Та який стосунок до всього цього має пара закоханих, історія яких розгортається в Києві 2010-х років? Вони такі різні і разом з тим наче споріднені душі, вони відштовхують одне одного і не можуть жити нарізно, вони долають перешкоди і перемагають власних демонів, щоб прожити свій момент і відпустити його у вічність.

Жіноча версія легенди про Каїна й Авеля. Напружена психологічна драма із бароковим колоритом. Повість, написана 25 років тому, яка вже встигла стати культовою. Перекладена польською, чеською, фарсі, англійською, німецькою, сербською, із успіхом поставлена на театральних сценах в Україні та за кордоном. Артбук «Казка про калинову сопілку» — це спроба показати знайому історію по-новому. Показати її настрій і естетику. Показати кольором, який пече. Несподіваними образами — стримано-нестримними, химерними, відвертими. Прихованими символами, які розповідають про героїв значно більше, ніж вони про себе знають. Усе це з’єднується, надривно дихає, пульсує. Тут і народження Темної Жінки і її продовження, Дике Полювання і Кривава Повня. Перечитайте, роздивіться, відчуйте.

Iсторія іде по спіралі, перемелюючи у своїй машині часу все і всіх. Тому важить не сам час, а людина в подіях часу, бо людина в усі часи перебуває не так під прицілом зброї, як на полі битви між Честю і Безчестям, Любов'ю і Ненавистю, Обов'язком і Зрадою. Цю аксіому провідна українська письменниця Марія Матіос повторює із книжки в книжку і ще раз закарбовує у «Нації: серце навпіл».

«Мисливці за щастям» — збірка щемких оповідань про життя на фронті та на деокупованих територіях, з яких, попри звільнення, війна нікуди не пішла. Села зруйновані, поля заміновані, але там живуть люди, які вірять, турбуються одне про одного, будують плани, усміхаються всупереч усьому. На деокуповані вулиці повертаються діти й весна. 

Це лаконічні історії про військових і цивільних, про те, як довіряти своє життя побратимам і незнайомцям, про звичайні буденні радості: можливість малювати, обіймати кошеня, не боятися тиші. Про обов'язок і вірність, утому і щастя, близькість смерті й наповненість життя.

Книжку присвячено Максиму «Далі» Кривцову, поету і військовослужбовцю, який загинув у січні 2024 року.

Артем Чех знову написав про війну — і знову не про ту. Тобто не про цю. Тому, з одного боку, «Song of the Open Road» можна розглядати як жанрово-стилістичну забавку, пригодницько-історичну гру в Америку. Колишній кріпак з українського села у складі Російської імперії, опинившись в епіцентрі американської трагедії, врешті-решт стає втіленням американської мрії. Але, з другого — серйознішого — боку, відкритий шлях головного героя — цей шлях геть від Москви, шлях крізь війну до свободи, шлях від росіянина в пролозі до українця в епілозі. А ще з якогось боку, легко собі уявити знятий за мотивами цього роману ігровий фільм. Чорно-­білий фільм про сповнену символічних значень подорож зі Сходу на Захід, до самого себе і свого вічного дому. І саундтрек: слова Волта Вітмена, музика Ніла Янга. 

І знову Юрій Винничук вибудовує перед читачем захопливий сюжет,  у якому герої, поринаючи в лабіринти пам’яті, лише в несподіваному фіналі розкриваються повною мірою. Вони озираються на своє життя, яке припало на добу тоталітарних режимів, і звіряються у різних способах виживання — від цинічного до шляхетного. Водночас така карколомна мандрівка в минуле приносить багато несподіванок.

Роман «Цензор снів» — твір багатошаровий, інтригуючий і актуальний, де тривожний настрій змішується з гротеском, приголомшливі відкриття з метафоричними алюзіями, натуралістичні описи з гостросюжетними елементами.

Середина 2000-х, місто-мільйонник на сході України. Минуло тринадцять років, відколи Кирило був тут востаннє. Але це місце зовсім не змінилося і, здається, чекало на нього — райони і далі поділені між бандами, а нічні вулиці наповнені тишею й страхом, які вгамувати здатний дешевий алкоголь, наркотики або «махач». Старі друзі, місцевий дільничний, афера з квартирою матері, «дворові методи» розв'язання конфліктів і зваблива сестра кримінального авторитета все глибше вплутують Кирила у павутину місцевих інтриг. Темрява навколо густішає, в’язкі спогади перекривають кисень і змикаються у зашморг. 

Поклик «Лімбу», що жадає нової душі, неможливо заглушити ні алкоголем, ні болем, ні, навіть смертю, і щоб врятуватися доведеться здолати найпотужнішого ворога — власне минуле.

П’ять цілковито різних історій, як за настроєм, так і за жанровим наповненням, розмістилися під обкладинкою. Тут герої проводять свої життя, осмислюючи помилки, будуючи плани на майбутнє, простежуючи невблаганний зв’язок між дрібницями особистого і великими наслідками суспільного. Через усі історії прозирає спільний герой — місто Луцьк — десь натяком, десь прямою згадкою. Місто огортає своїм теплом усіх персонажів, та радо запрошує до себе читачів.

Ця збірка — результат роботи Луцької літературної резиденції «Місто натхнення». Кожного з учасників безперечно можна назвати автором, який знайшов шлях до сердець своїх читачів. І ця книжка не стане винятком.

• Перевидання в оновленому оформленні
• Від визнаного майстра сучасної української прози
• Збірка ексклюзивних новел, есеїв та спогадів
• Від «батька українського бестселера»
• Найтитулованіший та найулюбленіший український письменник
• Автор знаменитих романів «Маруся», «Самотній вовк» та «Троща»

Ця збірка містить новели та оповідання Василя Шкляра, написані переважно у 1970-х роках. Цікаві колоритні характери, захопливі події та спостереження за людськими вчинками занурюють нас у самобутній світ раннього Шкляра. До книжки також увійшли неординарні, напрочуд відверті спогади автора про видатних письменників, з якими він був у дружніх взаєминах. Розлоге інтерв’ю зі Шклярем, яке взяв у нього В’ячеслав Кириленко, — це своєрідна автобіографічна повість автора «Чорного Ворона», яка проливає світло на його життя, творчість, у тому числі й на літературний доробок, представлений у цій книжці.

Одвічне почуття, котре мов вірус влучає в людей різного віку, статку, становища, не минає й людей в рясах, у церквах і монастирях. У сюжетній лінії роману «Чорні морелі» лежить романтичне кохання улюбленця Митрополита Андрея Шептицького, семінариста духовної семінарії Святого Духа Йосифа Кладочного та Аделі Ліщинської. Попри важкі випробування долі, вони пронесли його у своїх серцях, залишивши кохання непорочним, вічним та величним.

Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.

Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?

Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком,  дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.

Ми живі, поки ми віримо

Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? 

Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. 

Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? 

«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході. 

Герої оповідань збірки «Шлях додому» – майже невигадані. Вони цілком можуть бути тими, з ким ви бачитеся щодня: військові у відпустці, волонтери на відпочинку, дружини, які чекають з фронту своїх чоловіків, закохані, які зустрілися за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, а тепер їхні стосунки випробовують відстань і виклики воєнного часу. Це можуть бути ваші рідні, друзі, знайомі чи ті, кого ви не знаєте особисто, але про кого читали десь на сторінках соцмереж чи в пабліках. У кожного з них, як і у вас, власна історія на цій війні. Вони всі – різні, однак об’єднує їх спільна риса: любов до свого й до ближнього. Також є те, що допомагає їм за будь-яких умов або складних обставин, у яких вони опинилися, – відкрите серце, довіра до життя і сміливість попри все залишатися людиною. А ще кохання – явище зовсім неочевидне, коли йдеться про війну. І саме кохання не залишає війні жодного шансу на виживання.

Війна безсила перед коханням. Воно з’являється попри все і дає силу заради. Тоді все можна пережити будь-що: полон, травмування, сотні кілометрів відстані, безсонні ночі. Вік, стать, страх стають просто словами, що не мають ніякого значення. І навіть тоді, коли помножене на два кохання доводиться нести крізь життя самотою разом із болем втрати, воно не щезає. До цієї книжки увійшли історії реальних українок та українців, які зустріли або втратили одне одного під час війни… Історії про весілля після третього побачення, про розпис у лікарні без білої сукні і гостей, про очі-море, у які більше ніколи не зазирнути… Про силу кохання, яке допомагає здолати темряву. Соціальний проєкт «Я тебе… війна» заснували Христина Біляковська і Вікторія Середа 2022 року. Авторки з командою шукають, записують і розповідають історії про кохання під час війни, про досвід сотні абсолютно різних пар: військових, госпітальєрів/ок, волонтерів/ок, рятувальників/ць та інших.

«Гімн демократичної молоді» — шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки. Все, що ви хотіли знати про дружбу і вірність менеджерів середньої ланки, але не знали в кого спитатись.

Чи можливо полюбити чужу дитину, як свою кровну? Що заважає на цій площині зійтись лініям? Чому в цьому місці є так багато страхів, стереотипів та упереджень, які не дають проявлятися чистій любові?

Відповіді на ці питання авторка книжки Ольга Бартиш шукала, коли вирішила написати власну історію та поділитись своїм досвідом усиновлення. Пошуки привели її до абсолютно інакших викликів — як полюбити свою внутрішню дитину?  Як прийняти в собі ту маленьку дівчинку, що прагне свободи та проявлення і просто дозволити їй бути?

«Все одно буде п’ятниця. А потім неділя» — це не розповідь про досвід усиновлення і точно не інструкція як діяти, якщо ви вирішили відкрити свій дім для дитини. Перед вами дослідження почуттів звичайної жінки, яка одного разу захотіла допомогти дитині, світові і в першу чергу собі. 

П’ятниця — це миті, коли ми перебуваємо в найтемніших куточках нашого буття, коли іноді здається, що все втрачено. Натомість неділя – це відновлення, світанок після темної ночі. Час, коли ми віднаходимо внутрішню силу і власний шлях до щастя.

Новий роман від Золотої письменниці України

Відомий архітектор Гнат Куроган мешкає врозкішному маєтку під Києвом. Незабаром він святкує своє 88-річчя, тож до нього приїдуть сини та онука — нібито щоб привітати. Проте гості сподіваються лише на одне: отримати якомога більшу частину спадку старого. Кожен із Гнатових родичів змушений шукати чималі гроші — через пристрасть до алкоголю чи ігроманію, власні амбіції чи лінощі.

Та несподівано напередодні святкування одного із синів Гната Курогана знаходять зарізаним у бібліотеці замку.

Хто скоїв страшний злочин? Невже спадок вартий життя рідної людини? Всі секрети будуть розкриті, а страшна правда вразить кожного.

Широка війна, наче гігантська анаконда, наближається повільно й безшумно. Пастор-євангеліст, військовий капелан і багатодітний батько Григорій Мотуз як ніхто гостро відчуває її нудотний подих. Мало хто вірить, що Росія наважиться напасти. Проте їхні ілюзії розлітаються тієї ж миті, коли перші російські снаряди і міни вбивають перших людей і за лічені дні місто Марії перетворюється на цвинтар.

Російські війська оточують Маріуполь, тож пастор евакуює родину, родини прихожан і військових, дитячий притулок. Його волонтерський капеланський батальйон працює в «сірих» зонах по всій лінії фронту, а сини воюють і рятують людей пліч-о-пліч із батьком.

В одній із експедицій Григорій, осліплений вибухом, потрапляє в полон. Прикутий до підлоги у «столипінському» вагоні, він пригадує власне життя: дитинство, службу в радянській армії, боротьбу з наркомафією за безпритульних підлітків, пошук свого коріння і правди у мареві російської пропаганди…

Насправді ця війна — між Світлом і Темрявою, між цивілізацією життя і цивілізацією смерті — триває значно довше, ніж 400 років. І настав час для фінального епізоду.