Світ, що нам знайомий — зник. Світ, в якому домінувала культура споживання та легковажності, замінив світ виживання та відповідальності. Епідемія апокаліптичних масштабів заразила всю земну кулю, змушуючи мертвих повстати та харчуватися живими. За лічені місяці цивілізації не стало: ніякого уряду, супермаркетів, пошти та телебачення. У світі, в якому правлять мертві — уцілілі мають нарешті почати жити.
«У мирних країнах люди насолоджуються розкішшю віри в те, що їхній приватний досвід відокремлений від публічної історії. За ранковою кавою вони мимохідь переглядають новини про війни, зміни режимів, змови, убивства, вважаючи, що ані їхніх родин, ані їх самих це не стосується. Ця розкіш ніколи не була доступна Ніні Бунєвац» — The New York Times
Подібно до «Персеполісу» Маржан Сатрапі та «Палестини» Джо Сакко, у графічному мемуарі «Батьківщина» Ніна Бунєвац розповідає історію власної сім’ї, розлученої через націоналізм та жахливі колективні травми, що супроводжували історію Балкан у ХХ столітті. У 1975 році, перестрашена через власного чоловіка, фанатизм якого дедалі зростав, мати Ніни Бунєвац втекла від нього й полишила Канаду, забравши маленьку Ніну та її старшу сестру до Югославії, де жили її батьки. Батько Ніни, затятий сербський націоналіст Петр, свого часу мусив полишити батьківщину в 1950-х. Але переїзд до Канади не применшив його віри у вільну Югославію та в те, що боротися за неї можна в будь-які способи.
«Батьківщина» Ніни Бунєвац – це неймовірне проявлення особистої історії на тлі епохи. Історичні події Балкан Бунєвац показує крізь призму життя окремих людей. Її завзятий, темпераментний батько завдає родині лише болю та горя і здається не вартим співчуття. Але ми бачимо трагічність і своєрідну велич цієї замкнутої, відчайдушної людини, яка, потрапивши в пастку сил історії та невдалого вибору, прожила життя, сповнене нескінченного нещастя, – але й особливого сенсу та прагнення до вищої мети.
Світ, що нам знайомий — зник. Світ, в якому домінувала культура споживання та легковажності, замінив світ виживання та відповідальності. Епідемія апокаліптичних масштабів заразила всю земну кулю, змушуючи мертвих повстати та харчуватися живими. За лічені місяці цивілізації не стало: ніякого уряду, супермаркетів, пошти та телебачення. У світі, в якому правлять мертві — уцілілі мають нарешті почати жити.
Ця чарівна нова історія з фантазійного світу К. О’Нілл завоює серця нових читачів і потішить давніх фанатів драконів. Вона сповнена тепла і див, тож зігріє вам серце, як чашечка улюбленого гарячого напою
Надзвичайно красивий і щирий погляд зі сторони на Чорнобильську трагедію, тих, хто живе в зоні відчуження і те, яким є життя після катастрофи.
26 квітня 1986 року, Чорнобиль: ядро реактора атомної електростанції починає плавитися. Це найбільша ядерна катастрофа ХХ століття. Хмара, навантажена радіонуклідами, пролітає тисячі миль у будь-який бік, забруднюючи природу, міста, і людей, які й не здогадувалися небезпеку і не могли себе захистити. Емманюелю Лепажу було 19 років, коли він, недовірливо, дивився і слухав ці новини по телебаченню.
22 роки потому, квітень 2008 року: Лепаж їде до Чорнобилю, щоб розповісти, як текстом, так й ілюстраціями, про життя вцілілих людей та їх нащадків, які живуть на забрудненій радіацією землі.
Хоча тема Чорнобилю багато висвітлена в репортажних та історичних виданнях, охудожненої та графічної літератури на цю тему майже не існує. Саме тому цей роман не тільки важливий для українців, а й здатен привернути достатньо уваги через свою якість та осібність. Вперше роман був виданий в 2012 році і звідтоді перекладений на кілька мов, зокрема англійську.
Лауреатка премії Айснера Кейті О’Нілл, авторка коміксів «Принцеса + Принцеса: Довго і щасливо» і «Товариство чайних драконів», пропонує читачам «Бухту водорога» — милу і щиру розповідь про те, як стати захисником для себе і своїх близьких.
Лана з батьком повертаються до рідного приморського містечка, щоб допомогти розібрати завали після бурі. Дівчинка раптом розуміє, як же сильно скучила за океаном — і своєю тіткою, жінкою рішучою й доброю. Гуляючи знайомим берегом, Лана знаходить дивовижу: колонію водорогів, чарівних створінь, схожих на морських коників, які живуть на кораловому рифі. Лана рятує і забирає додому пораненого водорога. Доглядати за ним допомагає тітка, яка, схоже, знає про цих чудернацьких істот більше, ніж розказує.
Аж тут на берег насувається чергова буря, й на перший план виходить зроблений багато років тому вибір, як селу співіснувати з морем. Лана розуміє, що їй доведеться знайти в собі сили і самій приймати рішення, навіть коли доведеться піти проти тих, на чий захист вона завжди сподівалася.
«Я в захваті! Це дуже красива й добра історія. Тепер я хочу й собі завести чайного дракона — чи, можливо, живу цеглинку з пічки!»
«Чарівна й щира розповідь про те, як плекати дружбу і традиції».
«Казка із присмаком манґи — саме такого обсягу, щоб прочитати за чашкою чаю».
«Неймовірно вигадливо й невимовно мило».
Ви тримаєте в руках третю книжку коміксів про Роню, які створено за мотивами повісті уславленої шведської письменниці Астрід Ліндґрен «Роня, дочка розбійника».
Після довгої зими Роня та Бірк нарешті знову зустрічаються у Матісовому лісі. Але одного вечора Матісові вдається спіймати Бірка. Він сподівається змусити Борку залишити фортецю в обмін на сина. Роня не може змиритися з тим, що Бірк буде бранцем. Несподіваний вчинок Роні змушує Матіса звільнити його.
