Маржан Сатрапі, відома коміксистка і режисерка, з притаманними їй гумором, проникливістю та уважністю розповідає несамовиту історію про одного з найвідоміших іранських гравців на тарі, який віддає своє життя музиці та коханню.

У листопаді 1955 року Нассер Алі Хан, двоюрідний дідусь авторки, шукає новий інструмент: його улюблений тар був зламаний. Але жодна заміна не звучить належним чином. З розбитим серцем Нассер Алі Хан вирішує, що життя більше нічого не варте. Тож він лягає до ліжка, відрікаючись від світу та всіх його принад…

Четверта частина культової серії коміксів, які лягли в основу одного з найпопулярніших серіалів сучасності «Ходячі мерці».

Історія про апокаліпсис, спричинений мерцями, які повставали з власних могил. Головні герої рятуються від небезпечних тварюк, один укус яких загрожує людині смертю. Але найстрашнішим у цьому світі є навіть не кошмарні мертвяки, а просто людська природа, бо вижити хочуть усі…

Видання доповнене ексклюзивними додатковими матеріалами у вигляді скетчбука!

Схована серед лісів у самісінькому серці Франції стоїть покинута ферма. Хоча ні, вона не покинута, тут вирує життя: будівництво, збір урожаю, постійні перевірки. Без людей, без них навчились жити. Колись вони зникли. Як? Чому? Ніхто не знає, та й серед клопотів нема часу думати про це.

Ця ферма або ж Замок тварин – вільна республіка, якою править бик-рекордсмен Сильвіо та зграя його вірних псів. Вони тримають всіх у страху перед вовками, які чигають у лісі. Час від часу хтось зникає: то вівця, то курка… Та серед клопотів немає часу думати про це. Достатньо просто боятись. Усі мусять працювати, не покладаючи лап і крил.

Та щось тут не складається. Куди зникає набуте постійною працею? Чому до президентського будинку нікого не пускають? І чому ніхто ніколи не бачив вовків?

Не вовків тут бояться, а вірних псів президента, бо саме вони карають мешканців за провини.

Виснажена біла кішка міс Бенгалор відчуває, що так далі тривати не може, але боїться за своїх кошенят. Кролик Цезар, який за моркву тішить самичок, вірить, що от-от запалає. І хто ж запалить цю іскру, якщо не мандрівний співець…

Чи може одна кішка щось змінити? А якщо в неї будуть союзники? А якщо виявиться, що президент та його посіпаки аж ніяк не прагнуть загального блага? А якщо… цей графічний роман показує наш з вами світ?

Елегантний та глибокий мальопис, який комусь нагадає «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла, а комусь сторінки недавньої історії, перенесе у світ, де боротьба можлива, було б кому боротись…

Який він — тілесний простір із важливим локусом твого існування? У якій точці перетинаються площини чоловічого й жіночого, породжуючи задоволення, залежність, огиду і відповідальність? «Нефокусований маніфест про клітор» — саме так данська газета «Information» називає книжку Рікке Віладсен «Татуювальник і клітор». Текст запрошує читачок і читачів у світ сновидінь головної героїні, в якому плоть і культура стають невід’ємними. Спроби пізнання власної ідентичності, передусім сексуальної, ще не сміливі, перші, притлумлені, втім визрівають у чітко гендерні стереотипи. Авторські образи подекуди жорсткі, потворні, далекі від ідеального образу чоловіка чи жінки. Апофеоз кінцевого просвітлення героїні наступає в цілковитій самотності, далеко від людей і пристрастей. Слова і графіка — вичерпно доповнюють одне одного. Феміністична призма дає зрозуміти: хто така жінка як об’єкт споглядання, замилування, «використання» й суб’єкт відтворення. Скільки їх — народжених дітей, викинутих на смітник історії ціною жіночої насолоди й чоловічої «самодостатності?»

Світ, що нам знайомий — зник. Світ, в якому домінувала культура споживання та легковажності, замінив світ виживання та відповідальності. Епідемія апокаліптичних масштабів заразила всю земну кулю, змушуючи мертвих повстати та харчуватися живими. За лічені місяці цивілізації не стало: ніякого уряду, супермаркетів, пошти та телебачення. У світі, в якому правлять мертві — уцілілі мають нарешті почати жити.

«У мирних країнах люди насолоджуються розкішшю віри в те, що їхній приватний досвід відокремлений від публічної історії. За ранковою кавою вони мимохідь переглядають новини про війни, зміни режимів, змови, убивства, вважаючи, що ані їхніх родин, ані їх самих це не стосується. Ця розкіш ніколи не була доступна Ніні Бунєвац» — The New York Times

Подібно до «Персеполісу» Маржан Сатрапі та «Палестини» Джо Сакко, у графічному мемуарі «Батьківщина» Ніна Бунєвац розповідає історію власної сім’ї, розлученої через націоналізм та жахливі колективні травми, що супроводжували історію Балкан у ХХ столітті. У 1975 році, перестрашена через власного чоловіка, фанатизм якого дедалі зростав, мати Ніни Бунєвац втекла від нього й полишила Канаду, забравши маленьку Ніну та її старшу сестру до Югославії, де жили її батьки. Батько Ніни, затятий сербський націоналіст Петр, свого часу мусив полишити батьківщину в 1950-х. Але переїзд до Канади не применшив його віри у вільну Югославію та в те, що боротися за неї можна в будь-які способи.

«Батьківщина» Ніни Бунєвац – це неймовірне проявлення особистої історії на тлі епохи. Історичні події Балкан Бунєвац показує крізь призму життя окремих людей. Її завзятий, темпераментний батько завдає родині лише болю та горя і здається не вартим співчуття. Але ми бачимо трагічність і своєрідну велич цієї замкнутої, відчайдушної людини, яка, потрапивши в пастку сил історії та невдалого вибору, прожила життя, сповнене нескінченного нещастя, – але й особливого сенсу та прагнення до вищої мети.

Надзвичайно красивий і щирий погляд зі сторони на Чорнобильську трагедію, тих, хто живе в зоні відчуження і те, яким є життя після катастрофи.

26 квітня 1986 року, Чорнобиль: ядро реактора атомної електростанції починає плавитися. Це найбільша ядерна катастрофа ХХ століття. Хмара, навантажена радіонуклідами, пролітає тисячі миль у будь-який бік, забруднюючи природу, міста, і людей, які й не здогадувалися небезпеку і не могли себе захистити. Емманюелю Лепажу було 19 років, коли він, недовірливо, дивився і слухав ці новини по телебаченню.

22 роки потому, квітень 2008 року: Лепаж їде до Чорнобилю, щоб розповісти, як текстом, так й ілюстраціями, про життя вцілілих людей та їх нащадків, які живуть на забрудненій радіацією землі.

Хоча тема Чорнобилю багато висвітлена в репортажних та історичних виданнях, охудожненої та графічної літератури на цю тему майже не існує. Саме тому цей роман не тільки важливий для українців, а й здатен привернути достатньо уваги через свою якість та осібність. Вперше роман був виданий в 2012 році і звідтоді перекладений на кілька мов, зокрема англійську.

Не пропустіть! Від авторки мегабестселера «Коли завмирає серце» — новела, головні персонажі якої, Нік і Чарлі, стикаються з одним із найбільших викликів у своєму житті.

Розлука змушує серце битися сильніше… чи не так?

Ні для кого не секрет, що Нік і Чарлі нерозлучні. Але незабаром Нік поїде до університету, а Чарлі на рік молодший, тож залишиться вдома. Усі запитують, чи будуть вони далі разом. «Що за дурниці!» — думають Нік і Чарлі… принаймні спочатку.

Час прощання неминуче наближається, а Нік і Чарлі починають сумніватися, чи достатньо сильне їхнє кохання, щоб пережити розлуку. Чарлі впевнений, що стримує Ніка… а Нік не може зрозуміти, що на думці в Чарлі. І все закрутилось…

Ні для кого не секрет, що перше кохання рідко триває вічно. Що знадобиться Нікові й Чарлі, щоб кинути виклик обставинам?

У березні 2022 року у першій співпраці видавництв «Човен» та «Видавництво» виходить графічна версія однієї з найрезонансніших праць американського історика Тімоті Снайдера «Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття». Вона втілена знаною, зокрема й українському читачу, німецько-американською авторкою та ілюстраторкою Норою Круґ. Текстова версія цієї книжки уже виходила українською у 2018 році в перекладі Олесі Камишникової у видавництві «Медуза» і зараз є бібліографічною рідкістю. 

Для графічного видання Олеся допрацювала свій переклад, оскільки нам важливо було зберегти афористичність українського викладу.

За короткий час «Про тиранію» стала однією з найважливіших книжок останніх років про уроки історії, які необхідно знати всім. Це актуальний та лаконічний екскурс у двадцяте століття, найтемніші моменти якого ілюструють уроки протистояння сучасному авторитаризму у переконливій та доступній формі. Тімоті Снайдер звертає увагу на світові тенденції підваження демократії та пише про громадянську відповідальність за теперішні історичні процеси, створюючи інтелектуальний посібник для широкого кола читачів.

Крім дрібніших правок, в оновленому ілюстрованому графічному виданні Снайдер включив алюзії на поточну пандемію. Сторінки «Про тиранію» тепер подані тим осібним впізнаваним стилем Нори, вже відомим українському читачеві за романом «Вітчизна. Альбом німецької родини» — що є водночас графічними мемуарами, колажованою аплікацією, екскурсом в історію та скарбничкою особистих спогадів. Слова Снайдера набувають нове життя, колір і силу; афористичні роздуми вражають візуально і закликають до дії.

Комікс "Марія і я" - це автобіографічна розповідь про мандрівку Марії, тринадцятирічної дівчинки з аутизмом, та її тата на відпочинок. Через малюнки Мігеля Гаярдо ми знайомимося з його донькою: дізнаємося про її смаки та звички, щоденні ритуали, в яких вона віднаходить спокій і контроль. Бачимо буденні ситуації, які спантеличують дівчинку, викликають у неї бурхливі емоції та стають викликом для її оточення. Зустрічаємо родичів, сусідів, знайомих, що люблять Марію і приймають її такою, якою вона є. Прийняття та любов - це найважливіше послання цієї історії.

Світ, що нам знайомий — зник. Світ, в якому домінувала культура споживання та легковажності, замінив світ виживання та відповідальності. Епідемія апокаліптичних масштабів заразила всю земну кулю, змушуючи мертвих повстати та харчуватися живими. За лічені місяці цивілізації не стало: ніякого уряду, супермаркетів, пошти та телебачення. У світі, в якому правлять мертві — уцілілі мають нарешті почати жити.