Відправка замовлень - 4 квітня
Андрій Курков — журналіст, письменник, сценарист (за його сценаріями знято понад 20 документальних та художніх фільмів), автор більш як 20 книг. Його твори перекладено 42 мовами світу, зокрема англійською, німецькою, французькою, іспанською, голландською, турецькою та багато інших. Книжки Куркова потрапили до топ-десятки європейських бестселерів. Роман «Сірі бджоли» відзначено престижною літературною нагородою — Національною премією Медічі (Франція) за найкращий закордонний твір.
...У селі Мала Староградівка, яке знаходиться в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє — пенсіонер сорока дев’яти років Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого — сепаратисти. Головна турбота Сергійовича — як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл — всі шість вуликів. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни.
Львів - це маленький Париж. Так кажуть, і частково із цим можна навіть погодитися. Ці міста пасують одне одному, як круасани до кави. Вони дихають особливою атмосферою пристрасті та романтики. До них хочеться повертатися знову й знову… Проте якщо у Львові панує гармонія й затишок, то щодо Парижа таке можна сказати лише про його історичну частину, яка разюче контрастує з периферіями…
Героїні та герої історій збірки "Львів. Париж. Круасани" долають тисячі кілометрів у пошуках місць та міст щасливих людей. Тепле сонце Сицилії змушує забути про все погане в обіймах коханого чоловіка. Різдво у Відні має присмак цинамону та надії на щасливе життя з рідними людьми. А на бульварі Сен-Жермен молода жінка Елен впевнюється, що доля здатна підкидати не лише суворі випробування, а й часом - щедрі подарунки. І особливо співзвучна сьогодні історія авторства Марини Гримич, яка зазирає в часи Другої світової війни, коли маленька людина продирається крізь морок війни до свободи і щастя. А мешканка сучасного королівства в центрі Європи з головою занурюється у волонтерство, вірусом якого заражає навіть свого високородного прихильника, щойно над її Україною прогриміли перші вибухи ракет…
Оповиті флером казки міста оповідають історії кохання, розлук, надії, прощань та зустрічей, щему ностальгій і любові до свого, українського. Історії людських доль, свідками яких стали затишні вулички та старовинні алеї. Герої цих оповідок знають: куди б не закинула їх доля, як би далеко не опинилися вони від дому - радіти життю можна бути будь-де. І будь-де бути щасливим, попри все.
Ніколь - талановита скульпторка. За молодості вона одружилася й народила доньку Лізу, але все скінчилося розлученням. Ніколь так і не змогла влаштувати особисте життя. Усе йшло шкереберть… До зустрічі зі своїм першим і справжнім коханням. Пристрасть спалахнула між Ніколь і Русланом незгасним вогнем.
Однак минуле повертається із чорною звісткою. Жінка дізнається, що дванадцять років тому народила двійню: дівчинку та хлопчика. Ніколь будь-що прагне зустрітися з сином, з яким її розлучили. Проте постає перед вибором: виправити колишні помилки чи жити щасливим майбутнім. А минуле приховує чимало таємниць…
Іноді спокутувати гріх недостатньо. Треба заплатити життям…
Драматично та гостросюжетно, як романи Люко Дашвар
Україна, 90-ті роки
"Казарма" - слово із залізним присмаком. Так називався будинок, де жила головна героїня Мар’яна. Замість сімейного затишку тут панував деспотизм і страх. Батько Мар’яни був дуже жорстокою людиною і тримав у страху всю родину.
З дитинства дівчина бажала батькові лише смерті. І коли він помер, донька видихнула з полегшенням. Гадала, що нарешті вільна. Але Мар’яна стає іграшкою в руках ще одного тирана. Брат Сергій прагне підкорити її та продати багатієві. Коли Мар’яна стає власністю Андрія, їй здається, що це кінець. Однак попереду довгий шлях. Від страху й безпорадності - до моторошної, ледь не потойбічної, помсти. Мар’яна не вірила в те, що настане справедливість. Тому вона сама віддасть належне тим, хто заслуговує на покарання…
Збірка есеїв провідних українських інтелектуалів покликана запросити широкі кола громадян до відкритого діалогу про основні питання нашого сьогодення й майбутнього. На яких засадах будувати нову Україну, українську державу? Якими є основи української політичної нації, ключові параметри нашої ідентичності? Що нас об’єднує і що роз’єднує? Які цінності взяти з собою в майбутнє, а від чого треба відмовитися? Яким є оптимальний баланс сил суспільства й держави? Про яку Україну ми мріємо? Яке наше місце у світі? Як подолати виклики, що перед нами стоять? Мета збірки — не пошук одноголосся чи консенсусу, а відкритий діалог щодо суперечливих, часом табуйованих понять і принципів українського життя. Об’єднує 124 авторів та авторок лише відданість Україні та спільна тривога щодо її майбутнього.
Творчість Василя Барки (справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет, 1908—2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні.
Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.
Роман «Війна: вогонь запеклих не пече. 2014-2021» відкриває нам нові грані письменницького таланту Галини Горицької. Оповідь від першої особи створює ефект репортажу, головну героїню важко відділити від особи авторки.
Авторка їде на схід в зону АТО-ООС з презентацією своїх книг. Вона перебуває в районі бойових дій, зустрічає бійців і волонтерів, отримує досвід і розуміння війни, яка триває з 2014 року. В оповіді авторки з’являється спочатку епізодично, а потім виходить на перший план, військовий розвідник — Отто-Алекс. Тепер саме він головний герой книги, він — оповідач.
Герої твору Галини Горицької «Війна: вогонь, вода і мідні труби...» (яких читач пам’ятає з книги «Війна: вогонь запеклих не пече...») отримують нові виклики. Активна фаза російсько-української війни вимагає швидких і сміливих дій. Оповідь авторки подається як щоденник, датований від 24 лютого 2022 року. Події, які описує оповідачка, переплітаються з монологами Отто-Алекса.
«Дуже тяжко писати по гарячих слідах. Можливо, якби я почала писати за кілька років — вийшла б зовсім інша історія. Злагоджена, чітко структурована. В ній би не було задовгих діалогів, не було б стільки моєї рефлексії, не було б детального опису до години першої доби війни, не було б… Власне, я ніколи не взнаю, чого б в тій історії не було б. Бо я пишу цю історію і пишу її зараз», — каже авторка.
The new book Tomorrow by Oleksandr Krasovytskyy is a dazzling prediction of forthcoming and distant events that will inevitably overtake the “evil empire” of the Russian Federation because of its infernal acts.
The characters of the three stories are so hyper-realistic and vivid that give you goosebumps: a propagandist weaving the plot of an alternate reality, a cynical and violent Secret Service officer, and an insane tyrant.
“Perhaps, it was these little people who led Europe to the start of a big war. They acted all over the world creating a parallel Universe not only for Russians, but also for Germans, Israelis, and Americans. They bribed politicians, made illegal political donations, meddled in social media to manipulate elections. Using economic leverage they forced a great number of different countries to sacrifice their interests”.
You might consider these stories dystopian, but then we all have been living in a dystopia for a long time.
This book is not about what happened in the past. This is a wakeup call for us to start shaping our future today.
Київський юрист Едем вважає себе невдахою: він смертельно хворий, не досяг успіхів у кар’єрі, а головне кохання свого життя втратив п’ятнадцять років тому. У мить найбільшого розпачу перед ним виникає джин і пропонує договір: безсмертну Едемову душу в обмін на можливість пожити чужими життями. Від залитої світлом телестудії — до темних коридорів влади, від пишних прийомів мільярдерів — до обшарпаних стін дитячого притулку, від відкритого вітрам даху хмарочоса — до зали Небесного суду, куди ніколи не добирався вітер... Багатство, влада, слава і любов закрутяться у вирі однієї угоди, яка змінить долі всіх, до неї причетних.
«Часу немає» — це роман-пробіжка, який не дає перевести подих. Це одіссея вулицями Києва та споконвічне повернення до самого себе. Це лабіринт із зарядженими рушницями, кожна з яких обов’язково вистрілить. Це історія про те, що навіть найбільший невдаха одного разу може змінити світ. І, звісно, це книга про час. А точніше — про його відсутність.
Глибоко в Дніпрі під недобудованим мостом впала церква. Вона здійняла над Києвом страшне цунамі, яке потрощило вщент місто, але дало шанс усім почати спочатку. Ярчик після від’їзду мами та несподіваного повернення батька переїжджає жити на Труханів острів. Ніна, коли вкотре восени загострилися хронічні хвороби, бачить дивні видіння у столичних вітринах. Артем і Зоя зустрічають у супермаркеті тигра, що розгулює там поміж зубними пастами і станками для гоління. І ще сніг. Котрий неочікувано випав посеред вересня.
Це історія про незнайомих людей, об’єднаних спільною катастрофою і спільною пам’яттю. А може, це просто історія про один дуже дивний вересень у житті міста, яке потім почали називати островом каштанів.
А ви помітили, що у подорожах час минає повільніше? Такий ефект виникає тому, що в незнайомих місцях ми фіксуємо увагу на не бачених досі речах. Ми перебуваємо тут і тепер, свідомо проживаючи свої враження. Покидаючи місто, до якого ви вперше прибули учора вранці, ви відчуваєте, ніби тут провели не два, а щонайменше п’ять днів. Таким способом подорожі продовжують життя. Читаючи цю книжку, ви побуваєте у містах кількох країн. А ще зустрінете знайомих і незнайомців, чий вплив на наше сьогодення важко переоцінити. Можливо, хтось із них уже був чи й досі є вашим таємним супутником, співрозмовником або опонентом. А хтось, можливо, несподівано простягне вам ключ, який ви шукаєте...
Коли здається, що світ збожеволів, життя закінчилося і все летить у прірву чи чорту під хвіст; коли люди, яким довіряв, не просто зрадили, а розтоптали всі твої цінності, стерли їх у порох; коли ставиш на собі хрест, бо стонадцятий раз надія на просте людське щастя розбивається на дрібні скалки; коли вже не чекаєш нічого доброго; стається щось, що все змінює, перевертає з голови на ноги: випадкова зустріч, вчасно підхоплений вірус, підкинута коробка кошенят, знайдений на вулиці телефон чи загублений пес, омріяні чи випадкові дві смужки на тесті... І враз отакі-от дрібнички стають цеглинами, з яких вибудовується міцний міст у світле майбутнє! Для закоханих у життя.
«Жити не можна померти» — збірка оповідань і новел Олександра Осадка (позивний «Танго»), який загинув на Донеччині улітку 2022-го, виконуючи бойове завдання й урятувавши побратима.
Економіст за освітою та будівельник за фахом, він ніколи не вважав себе людиною творчою і не надто серйозно ставився до своїх письменницьких спроб. Та ті кілька історій, які устиг створити, свідчать про його неабиякий хист, про витончене почуття гумору, про вміння помічати й майстерно змальовувати деталі, а також обирати персонажами харизматичних сільських мешканців, зображених вправним та влучним словом. А ще автор мав незбагненний дар зазирати в майбутнє, яке постає таким буденним і пророчим з реплік його героїв.
Хай у нашій пам’яті Олександр Осадко із 105 бригади батальйону А7170 залишиться живим у своєму живому слові.
Героїні збірки новел «Чужа-своя-рідна» — звичайні українські жінки, життя яких перевернулося догори дриґом із початком повномасштабного вторгнення держави-агресора росії на територію України. Ірпінь, Буча, Ізюм, Херсон, Маріуполь — це міста, звідки героїні — самі, з малими дітьми або й цілими родинами — утікають у пошуках притулку й спокою. Про їхні переживання — часто затаєні для найближчих — авторка розповідає щиро і співчутливо, часом з нотками легкого гумору й суму.
Книжка, сповнена реалістичних описів і життєвих діалогів, зацікавить широке коло читачів. Особливо тих, хто почуває у серці глибокий жаль до кожного українця та українки, які через війну втратили дім, друзів і рідних.
Після автокатастрофи Енна нічого не пам’ятає про своє минуле. Пам’ять начебто стерли… І лише у снах до неї приходять незрозумілі видіння — там у неї є наречений, вона закохана та живе зовсім іншим життям. Іноді дівчина не розуміє, яке життя справжнє — наяву чи уві сні… Зустріч із незнайомцем змушує Енну шукати правду про себе. Але ця правда приголомшує…
Ця книжка – омаж «Жінкам» Буковського. Утім, не обійшлося й без авторських удосконалень. Автора трохи бентежив той факт, що в західних літературі й кінематографі головні герої – це суперкруті чуваки, котрі завжди всіх зваблюють одним лише поглядом і фразами на кшталт «у мене на тебе встав» або «ходімо почпекаємося».
На думку автора, це працює дещо не так. Щоби з кимось переспати, треба бути або дуже популярним, або дуже гарним, або дуже постаратися. І то не факт. Тож не дивуйтеся, що не всі історії в цій книжці закінчуватимуться сексом. Ця розповідь дещо реалістичніша, хоч і вигадана.
...Чи мріяли ви коли-небудь потрапити в минуле рідного міста? Ну, десь так років на 135 назад? Неймовірно, але журналіст Олесь Пелехатий зі своїм приятелем студентом-другокурсником Любчиком, скориставшись міжчасовим коридором на цвинтарі, із сучасного Ужгорода раптом потрапляє в Унгвар ХІХ століття.
Що поєднує журналіста Пелехатого та капітана поліції Австро-Угорської імперії Алоїза Штрімфлю, які чомусь дуже схожі між собою, і чим завершаться неймовірні мандри в часі, ви дізнаєтеся, прочитавши іскрометний роман Олександра Гавроша «Капітан Алоїз», відзначений дипломом Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2012».
Роман друкується у другій, доопрацьованій і значно розширеній редакції.
Перевидання у новому форматі.
Життя як детектив. Життя як драма. Життя як воскресіння. Три захопливі історії — про кохання і зраду, любов і ненависть, надію і випробування — туго вплетені в суспільні реалії України. Анна. Єва. Анабель. Що їх поєднує? А може, це сюжет однієї жіночої долі, дуже непростої, непередбачуваної, сповненої таємниць, із карколомними поворотами? Бо ж тричі мала розпрощатися з життям онука поліського скрипаля Луки Баскаля, остання гілочка родинного дерева, коріння якого — поліська красуня та наполеонівський офіцер.
Лейтмотивом усього роману є сповідь червоної скрипки, що мандрувала з Парижа на Волинь і стала своєрідним свідком як історичних подій упродовж двох століть, так і особистих людських злетів та падінь.
Перевидання у новому форматі.
Туманного ранку слідчий приїздить на новий виклик. У саду знайшли мертвого чоловіка, а поруч із ним - величезний камінь. Убивство? Випадковість? Самогубство? Справа не буде простою.
Андрій Троян жив як годиться: відбував час на роботі, приходив додому, цілував дружину. Але все пішло шкереберть. І те, що здавалося міцним і справжнім, виявилося марнотою - робота, родина, кохання… На уламках його життя з’являється таємничий незнайомець, схожий на нього, ніби дві краплі води. Хто це - загублений брат-близнюк чи істота з глибин невідомого? І як ця зустріч змінить долю Андрія?
Анна і Сара — дві дівчинки з різних часів. Перша — сучасна підлітка, переселенка з Донецька, яка захоплюється музикою і має близькі взаємини із набагато старшим одруженим чоловіком. Друга — єврейська дівчинка, яка нічого не чує через ваду слуху, робить дивовижні колажі, веде щоденник упродовж 1938–1941 рр., і згодом цей щоденник вийде у світ окремою книжкою. Що ж поєднує двох дівчат із такими різними долями? І навіщо Анні щоденник Сари, яку правду вона хоче там відшукати?
Ця книжка — про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті — про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були.
Перевидання у новому форматі.
Таємнича Діва Млинища, що іноді являлася жителям невеличкого поліського села Загоряни, що мешкали на кутку понад річкою Мережкою, навіть своєю незримою присутністю берегла їх від найстрашнішого — зради своєї совісті. Бо великі війни, революції, круті повороти історії часто ставили їх перед вибором, від якого залежало — жити чи померти. А ще було кохання — жертовне і руйнівне, вірне і підступне, щире і надумане, красиве, як квітка, і темне, як осіння ніч — але кохання… Дивно переплетуться долі, розлетяться світами, аби на початку ХХІ століття зійтися у рідному селі — і знову летіти вільними птахами…
Володимир Лис — володар численних відзнак конкурсу «Коронація слова», автор «Найкращого роману десятиріччя». 2016 року поповнив перелік творчих нагород титулом «Золотий письменник України». Новий роман стане гідним ідейним продовженням творів «Століття Якова» та «Соло для Соломії».
Чоловік Марти знайдений мертвим. Друзі їй співчувають, але Марта нарешті почувається вільною. Усе почалося 5 років тому. Тоді Марта переживала важкий період після смерті матері. Тому, коли познайомилася з чоловіком, який запропонував шлюб, вона довго не вагалася, вважала, що новий старт допоможе пережити втрату. Але невдовзі почало відбуватися щось дивне. Життя Марти перетворилося на пекло. І, здавалося, вихід з цього пекла був тільки один…
Від авторки роману «Цвіте терен» та «І гойдалка злітає знову»
Жіноче щастя оминуло сільську вчительку Тамару. Заміжня за чоловіком, який ніколи її не кохав, без дітей та надії на щастя. Зустріч із давньою університетською подругою Наталкою, успішною та яскравою, примушує замислитись над своїм життям: а чи правильний колись зробила вибір? Після сварки з чоловіком Тамара тікає до міста й оселяється в Наталки. Влаштовується домробітницею у старого чоловіка, Михайла Яковича. Одного дня прикрий випадок знайомить Тамару із сином пенсіонера. Холодний та владний, триматися б від нього подалі. До того ж звуть його Ігорем, як і колишнього чоловіка. Вони занадто різні, щоб бути разом, і водночас занадто самотні. І знову Тамара на роздоріжжі долі…
Історія української жінки в роки Другої світової війни
Посеред чорного згарища вона віднайде надію
Друга світова війна. Молоду вродливу вчительку Марію щиро люблять усі. Та доля поглумилася з неї: чоловік-зрадник Борис покинув її вагітною і навіть не навідується до сина Льоні. По селу почали розходитися чутки про наближення війни, а вже незабаром вони стали реальністю. Марія з Льонею і батьками вимушена евакуйовуватися. У сусідньому потязі вона мигцем бачить Бориса, який обіймає молоденьку медсестру. Життя жінки розбивається на друзки. Попереду — невідомість та виживання за Волгою. Марія стане заручницею домагань партійця Петровича, прагнучи врятувати сина й не потрапити в Сибір. Але доля подарує їй шанс: повернутися додому, в Україну. Цей шлях буде встелений тернами, що рватимуть тіло й душу. Дорога втрати, болю, кохання, що заступило смерть. І дорога надії повернути втрачене життя…
Від автора кращого роману десятиріччя!
Перевидання у м’якому компактному форматі
Давні часи і сучасність, кохання, гординя й помста переплелися в дивовижну історію. У провінційного художника Платона Лемещука в один день зникають усі картини. Він у розпачі. Але ще більше його дивує поява колишньої учениці Люби. Колись вона була закохана в нього до нестями, та він не відповів на її почуття. Платон збентежений, він має знайти свої картини, але… Життя всього містечка раптом перевертається: дивні події, жорстокі вбивства, схожі на ритуальні. Художник прагне знайти розгадку цих таємниць і розуміє, що всі ниточки ведуть до давнього портрета графині Венцеслави.
Перевидання в зручному форматі.
Продовження роману «Оголений нерв»
Чи була Настя готова до того, що чекало на неї, коли їхала з вантажем волонтерської допомоги для добровольців «Айдару»? Чи Геник та Уля сподівалися зустрітися живими по той бік Іловайського котла? Чи Богдана Стефанівна вірила, що колись знову збереться разом велика родина, яку, наче поле соняхів, перепахала війна? Щоб вижити, треба навчитися бачити у приціл ворога, а не живу людину. Проте одного разу ти побачиш там з дитинства знайомі риси…
• Новинка від Золотої письменниці України
• Заборонене кохання на тлі Другої світової війни
Полтавщина, 1943 рік. Олександра кохала палко. Все ладна була віддати за теплий погляд Мишка, але він обрав іншу. Хоча навіть його весілля й народження діточок не загасило почуттів дівочих. На селі за її спиною перешіптуються — більше тридцяти років живе, а чоловіка досі не знайшла, дітей у школі вчить, а сама жіночого розуму не має! Була б розумна, давно на залицяння Тимка, місцевого старости, відповіла б і горя не знала б. Особливо зараз, коли в селі на постій німці зупинились.
Вибору в Олександри немає, змушена німецького полковника Еріка фон Маєра в дім пустити. Страшно їй, бо що може проти нього? Та ворог виявляється людиною. І в серці Олександри розквітає почуття. Заборонене, осуджуване, прокляте, але таке солодке…
Мирне й спокійне життя, міцна родина, вірні друзі... Усе, що здавалося непохитним, перевернулося догори дном. Війна роздирає навпіл усі зв’язки, і рідні люди й вірні друзі стають ворогами... Кілька місяців 2014 року Сєвєродонецьк перебував під владою ополченців. Цей короткий проміжок часу став нездоланним для родини Насті Агафонової. Син, запальний прихильник Майдану і патріот України, боротиметься із сепаратистами, а дочка — вступить до ополчення... Так само розійдуться й шляхи друзів Геннадія, нерозлучних змалечку хлопців. Бо війна проходить і по родинах, і по душах...
Драматична історія від фіналістки конкурсу Коронація слова — 2021 р.
Єва жила й дякувала Богу: чоловік роботящий, дітки здорові, велика війна повз пройшла. Але не знала, що земля їхня тепер не їм належить. Як безправну худобу завантажили їх у вагон й повезли невідомо куди. За лінією Керзона вона залишила рідну хату й попіл батьків і сестри, село яких спалили поляки. У поїзді Єва рятує від смерті немовля й на знак подяки від родини лемків отримує подарунок — дерев’яне яблучко...
Іра, онука Єви, живе без мети, без мрії. Аж поки за завданням редакції не опиняється на Сході України. У Пісках, у жінки, що ховається з сином від обстрілів, вона бачить дерев’яне яблучко...
Червоним і чорним вишила доля життєві шляхи трьох жінок. «Чи не дарма все було?» — наче спитає одна. І цвітом яблуні доля дасть їй відповідь.
• Від авторки популярних романів «Дожити до весни» та «Корона на одну ніч»
• Авторка переможниця конкурсу «Коронація слова» у 2015 р.
По закінченні Другої світової війни сімнадцятирічна Настя приїхала вчителькою у волинське село. З першої зустрічі молода красуня запала в серце капітану Круглову. Пообіцяв він зробити з неї огранений діамант, щоб сяяла лише для нього. Дорогими подарунками засипав, життям її розпоряджався. Та серце Настине сповнювалося щастям, коли на Романа дивилася, дарма що в нього зі статків лише звинувачення в неблагонадійності. Але загнав капітан її в пастку, як здобич...
Анатолій Андрійович Дімаров (Анатолій Андроникович Гарасюта — 1922–2014) народився в Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Коли родину розкуркулили, заради безпеки дітей батьки розлучилися. Його мати вказала, що чоловік помер, змінила документи й дала дітям своє дівоче прізвище.
У збірці «Сільські історії» ідеться про життя та долі людей двох сіл на Полтавщині: Рогозівки під час Другої світової війни та Малого Тікача в повоєнні роки. Її було засновано збіркою оповідань «Зінське щеня», що народжувалися на полтавському хуторі. Мешканці цих сіл «поріднилися» з більшістю людських достоїнств і вад, зігріваючи та караючи ними не лише сусідів, а й самих себе.
Більшість героїв — люди вікові, їм довелося дивитися в очі найстрашнішої насильницької смерті, яка в роки війни сліпо косила всіх підряд, а біля них кружляла найдовше.
Автор не робить своїх героїв ідеальними — це звичайні люди зі своїми перевагами та недоліками: працьовиті й добрі, ледачі й злі, гострі на слово й мовчазні, старі й молоді, зі своєю вдачею та долею.
Раніше видавництво «Фоліо» випустило друком твори А. Дімарова «Містечкові історії», «Міські історії», «На коні й під конем. Блакитна дитина», «І будуть люди», «Біль і гнів».
Володимир Лис — український літератор, журналіст, лауреат Коронації слова, Гранд-Коронації, Золотий письменник України — 2016.
Від біблійних часів, перед початком і в перший рік нової ери, через події Другої світової війни й до кінця XX ст. — такий діапазон роману-триптиху «Вифлеєм». Його сюжет зав’язано у міцний вузол, у ньому діють і сумнозвісний цар Юдеї Ірод, і римський намісник, відомий зі сторінок Біблії Квіріній, і його раб-нишпорка, далекий предок українців Скитій, який шукатиме новонародженого «царя світу». Німецький офіцер Генріх фон Заукель двічі опиниться в охопленій вогнем Україні. А ще новітні Ромео і Джульєтта драматичних воєнних літ: українка Яринка і поляк Збишек. А ще: чи зможуть селяни з Великої Волині Юхим і Люба поселитися в омріяному домі та чи врятується донька українки Марії та єврея Давида Бетті…
Що змінилося з часу відомих трагічних подій у Вифлеємі та в людських душах і світі взагалі, як відбилися і повторилися ці події вже у бурхливому XX ст. з його Голодоморами й Голокостом?
Нова книга Олександра Красовицького «Завтра» — своєрідне передбачення найближчих та більш віддалених подій, які неминуче спіткають «імперію зла» РФ за її пекельні діяння.
Персонажі трьох повістей реалістичні «до мурашок» — пропагандист, що плете паралельну реальність, цинічний і жорстокий спецслужбист, божевільний тиран.
«Можливо, саме ці дрібні люди і привели Європу до великої війни. Вони діяли у всьому світі, створюючи паралельну реальність не лише росіянам, а й німцям, ізраїльтянам, американцям. Вони купували політиків, фінансували політичні партії, втручалися у вибори через соцмережі, економічними загрозами змушували цілі групи країн поступатися своїми інтересами», — пише автор.
Можна назвати книгу антиутопічною, але тоді ми вже давно живемо в антиутопії.
«Ця книга — не історія минулого. Це попередження про майбутнє», — каже автор.
Бібліотекарка Софія фрагментарно дізнається історію свого роду. Заглиблюючись у минуле, краще починає розуміти сьогодення. Революція Гідності, війна, волонтерство, громадська активність, літературна творчість змінюють її. Вона інакше сприймає реальність, усвідомлюючи, що для щастя не потрібно їхати за кордон, як того прагнула, а треба робити свою країну кращою.
Глеванія... Село, сказати б, виїмкове: щокрок настопчеш на котрусь приведенцію. Тим-то усяк зайдисвіт має змогу необачно ускочити у хараман. Та не гарма-дарма, а через отих химерників, що невиводний каламут учиняють. Поринувши у онеє дієписання, читач бачитиме калейдоскопічне розмаїття заділкуватих й авантурничих пригод, що були укинулися мешканцям сеї весі. Нестак теє вигадка, а радше компонування з подій довіряних, поспіль оправлених у химородь. Головно йдеться про дивочні літошні вакації хлопчика Тимка, про його начудну блуканину ин-якими світами й про штукарські вчинки строкатої кумпанії, до якої він причинився. Закрутисті припадки їхнього побиту деинде пересипані мализною философії, історії й популярної науки, присмачені незлим українським гумором. Дієпис бучно галузиться, даючи змогу читачеві, як матиме охоту, мислено домалювать сьому вітистому дереву ще й набавних гілок. Книга пропонує висліджувать світ, глядячи широко, позбувшись упереджень й звичаєвого розсуду. Втім - доконечно любити й захищати свій край, піклуватись о додержанні природньої чистоти.
Мова твору рясно здоблена лексемами, що після 1930-х років умисно вилучалися з мовного обігу, роблячи українську мову яко мога уподібненою до московської. Отже у сім творі використані мовні коштовности, що їх здарували нащадкам Б. Грінченко, М. Номис, О. Маркович, Д. Яворницький, В. Дубровський, О. Ізюмов, А. Кримський, І Вирган, М. Пилинська й инші. Не годилось би цьому скарбу дармовано, мертво й німо, лежати на полицях. Отим автор поважився відживити їхній труд, вигуливши фарбляне слово з оспалих заховів. А щоб читачеві не бігати бозна-як сторінками грубих фоліянтів, шукаючи тлумачень декотрих нині маловживаних слів, автор додав до твору словничок.
Перший рік українсько-російської війни. Волонтер із позивним Мамай продає свій бізнес і йде добровольцем на фронт. Там він гуртує навколо себе команду з таких самих відчайдухів, як сам, пліч-о-пліч з якими успішно виконує бойові завдання і кошмарить сєпарів. Кошмарить так, що ціна за його голову виростає до півтора мільйона доларів. Його ім'я стає легендою. А легенди, як і герої, не вмирають. Втім яка ціна війни для самого Мамая? Скільки випробувань випадає молодшому сержантові на його особистих фронтах: і на передовій, і в мирному житті? І як з рештою закінчиться його війна?
«Загадка» – книга про молоде, але вже поранене покоління. Своєрідний реквієм за загубленими і згубленими війною в Україні. Звідти не повертаються колишніми, звідти повертаються іншими людьми. Знецінення життя – наче якась українська карма, мов вічний голос психотерапевта в голові: «страждати – це нормально…». Буденне життя 20-річної дівчини. Життя, що лише починає бути цікавим і набирати обертів. І ось коли героїня стає настільки близькою, що співчуваєш усім її переживанням через безробіття та безсоння, трохи впізнаючи в ній себе, відбувається переломний момент. Коли не хочеться жити, не хочеться мріяти, не хочеться взагалі чогось хотіти… Біль, сум, смерть і життя, що завжди поруч, неочікувані повороти долі і карколомні пригоди слабкої, але вже апріорі сильної духом дівчини, яка пройшла перший котел... Біль сучасного молодого покоління, розбиті душі і мрії відчутні на кожній сторінці, проте вже не можна відірватися від витіюватої оповіді з дещо цинічним сприйняттям й болісними жартами, після яких одночасно хочеться сміятися і плакати. Всі пазли і всі дороги врешті завжди сходяться в місці з назвою хепі-енд. Щоправда, він для кожного – свій.
Війна змінила світ. Зневірившись у владі, молоді хлопці звалили собі на плечі долю країни і тепер несуть її. Терпляче несуть, не жаліються. Гинуть у вогні війни, стрункими рядами підносяться з пекла до раю. Але ні стогону з їхніх вуст, ні дорікань…
І що залишається їхнім матерям? Зануритись в море свого горя, розчинитися в сльозах? Чи проклинати до скону і владу, і долю?
Богдана Малинчук обрала інший шлях. Вона заступила в строю загиблого сина, приміряла на себе долю солдата. Але жінка і гадки не мала, що на лінії вогню їй доведеться зустрітися із своїм минулим. Обличчя в обличчя, очі в очі… Й одному Богу відомо, що візьме гору: ненависть до ворога чи співчуття до матері.
Україні судився нелегкий шлях в усі часи та епохи. ХХ століття не стало винятком, навпаки - це був, здається, найважчий період для українців. Євген Буцик на сторінках свого нового роману "Ціна рабства. Повернення" щиро й відверто розповідає про долю своєї родини. піднімаючи такі важливі для кожного питання, як пошук себе, визначення своєї національної ідентичності, повернення до витоків. Автор, виріс на Далекому Сході, і Приамур'ї, повертається на Батьківщину своїх прадідів, і Київ, аби побудувати тут майбутнє. Проте зміни очікують не лише його - СРСР доживає останні десятиліття, висмоктуючи із союзних республік залишки соків. на зламі епох доля випробовує і молодого хлопця, знову закидаючи його далеко від рідної землі. Чужа країна, служба в радянській армії, перевірка на людяність та гідність, і, як фінальний й особливо емоційний акорд - трагедія на Чорнобильській АЕС і боротьба із "мирним" атомом у лавах ліквідаторів. Інколи дорога до найдорожчого надто терниста і полягає крізь сторіччя й тисячі кілометрів. Головне у круговерті життя - відчути, де твоє коріння, зберегти це знання і передати дітям, щоб їм ніколи не довелося заплатити за страшну "ціну рабства".