До збірки увійшли найвідоміші прозові твори автора — «Воццек» та «Острів КРК», а також роман у новелах «АМтм», мозаїчна будова якого, безумовно, потішить любителів складно структурованого письма. Химерна проза Іздрика адресована передовсім досвідченим, інтертекстуально компетентним читачам, але її неприборкана мовна стихія здатна захопити й неофітів.
«Ця мала розбишака Ірка буде жити в мені до самої смерті. Саме вона породжує особливу любов до життя»
Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?
Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.
«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.
Завуч середньої школи з колишнього СРСР — країни войовничого атеїзму — купує собор для православної церкви. Зрадника, котрий віз на страту українських патріотів, які ще донедавна вважали його другом, визнають героєм та науковцем і прислухаються до його розумувань про недавню історію. В Україні московські васали воюють з борцями за самостійність держави, а в церквах Північної та Південної Америки щонеділі лунає молитва за Україну. Про ці та інші, на перший погляд, сюрреалістичні події, про дружбу й кохання, що міцніші за час та обставини, про вірність і про підступність, про пошуки істини в темряві омани, а також про пікнік, який відбувся через п’ятдесят років після запрошення на нього, розповідає роман Григорія Яременка.
Про що книжка? Шахтарське селище. Три покоління однієї сім’ї. Люди, які намагаються жити у проміжках між війнами. «Бабуся вмирати не любила» — книга автобіографічна, тому що автор писав про свою родину. І водночас вона універсальна, бо описує події, явища, характери та долі, які дозволяють зрозуміти Донбас — і людей, які там живуть. Останніми роками цей регіон, здавалося, став розділом з нашого минулого — але тепер він перетворюється на розділ з нашого майбутнього. Нам буде легше розібратися в ньому, якщо ми в нього вдивимося. Книжка, яку ви тримаєте в руках, допоможе кожному зробити це.
Новий роман від Золотої письменниці України
Відомий архітектор Гнат Куроган мешкає врозкішному маєтку під Києвом. Незабаром він святкує своє 88-річчя, тож до нього приїдуть сини та онука — нібито щоб привітати. Проте гості сподіваються лише на одне: отримати якомога більшу частину спадку старого. Кожен із Гнатових родичів змушений шукати чималі гроші — через пристрасть до алкоголю чи ігроманію, власні амбіції чи лінощі.
Та несподівано напередодні святкування одного із синів Гната Курогана знаходять зарізаним у бібліотеці замку.
Хто скоїв страшний злочин? Невже спадок вартий життя рідної людини? Всі секрети будуть розкриті, а страшна правда вразить кожного.
Широка війна, наче гігантська анаконда, наближається повільно й безшумно. Пастор-євангеліст, військовий капелан і багатодітний батько Григорій Мотуз як ніхто гостро відчуває її нудотний подих. Мало хто вірить, що Росія наважиться напасти. Проте їхні ілюзії розлітаються тієї ж миті, коли перші російські снаряди і міни вбивають перших людей і за лічені дні місто Марії перетворюється на цвинтар.
Російські війська оточують Маріуполь, тож пастор евакуює родину, родини прихожан і військових, дитячий притулок. Його волонтерський капеланський батальйон працює в «сірих» зонах по всій лінії фронту, а сини воюють і рятують людей пліч-о-пліч із батьком.
В одній із експедицій Григорій, осліплений вибухом, потрапляє в полон. Прикутий до підлоги у «столипінському» вагоні, він пригадує власне життя: дитинство, службу в радянській армії, боротьбу з наркомафією за безпритульних підлітків, пошук свого коріння і правди у мареві російської пропаганди…
Насправді ця війна — між Світлом і Темрявою, між цивілізацією життя і цивілізацією смерті — триває значно довше, ніж 400 років. І настав час для фінального епізоду.
