Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
З питань консультацій звертатися на електронну пошту. Дякуємо за розуміння.
Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
"Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова."
Олександр Бойченко
"Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті»."
Олена Придувалова
"Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу."
Тетяна Швед (Безкоровайна)
Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Він виростає в секретному інституті, замаскованому під гаражний кооператив, і лише після досягнення повноліття виходить у великий світ. Через брак життєвого досвіду та особливості мислення український неандерталець постійно втрапляє у дивні ситуації – а на тутешніх сапієнсів дивиться поглядом дещо наївного стороннього. Втім, поступово виявляється: все може бути складніше. І це не фантастика. Це, як з іншого приводу скаже одна з героїнь, «радше трагікомедія».
Події роману «Дім чистого світла» відбуваються в наш час на Поділлі, у вигаданому селищі Крутояр, що розкинулось на скелястих берегах Дністра. Сюди, на заміну сільському лікареві, який загинув при загадкових обставинах, прибуває новий фельдшер. Намагаючись з’ясувати, що ж насправді сталося з його попередником, він запускає ланцюг трагічних подій.
На чисте світло вийдуть усі темні таємниці, що так довго таїлися в царстві тисячолітніх товтр.
Автор визначив жанр свого третього роману як «подільська готика», головною темою в якому є спокута.
Ця книга – про жало війни в серці, про любов і кохання, про муки і радість творчості та служіння науці, про Дім, у якому живе душа, про мову птахів, про дикі черешні, прадавні, як світ, трави і вино першого тиску… Про те, що в житті рано чи пізно, навіть досить пізно – щось відбувається вперше. І після того ти ніколи вже не будеш колишнім.