Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
Відправка замовлень - 23 жовтня
Івана Праведного життя терло нещадно, а він тихо й терпляче тримався свого шляху. Жив як умів, мучився своїми гріхами, шукав правди і дивився у світ чистими очима дитини — світ відкрився йому істиною, над якою віками тремтить людська душа.
"Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова."
Олександр Бойченко
"Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті»."
Олена Придувалова
"Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу."
Тетяна Швед (Безкоровайна)
Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Він виростає в секретному інституті, замаскованому під гаражний кооператив, і лише після досягнення повноліття виходить у великий світ. Через брак життєвого досвіду та особливості мислення український неандерталець постійно втрапляє у дивні ситуації – а на тутешніх сапієнсів дивиться поглядом дещо наївного стороннього. Втім, поступово виявляється: все може бути складніше. І це не фантастика. Це, як з іншого приводу скаже одна з героїнь, «радше трагікомедія».
Події роману «Дім чистого світла» відбуваються в наш час на Поділлі, у вигаданому селищі Крутояр, що розкинулось на скелястих берегах Дністра. Сюди, на заміну сільському лікареві, який загинув при загадкових обставинах, прибуває новий фельдшер. Намагаючись з’ясувати, що ж насправді сталося з його попередником, він запускає ланцюг трагічних подій.
На чисте світло вийдуть усі темні таємниці, що так довго таїлися в царстві тисячолітніх товтр.
Автор визначив жанр свого третього роману як «подільська готика», головною темою в якому є спокута.
Ця книга – про жало війни в серці, про любов і кохання, про муки і радість творчості та служіння науці, про Дім, у якому живе душа, про мову птахів, про дикі черешні, прадавні, як світ, трави і вино першого тиску… Про те, що в житті рано чи пізно, навіть досить пізно – щось відбувається вперше. І після того ти ніколи вже не будеш колишнім.
Чарівна історія,що століттями вчить вірити у відсутність безвихідних ситуацій:у короля і королеви обов'язково народиться дитя,закляття навіть найлихішої феї можна пом'якшити,сміливість і наполегливість проведе через найглухіші хащі,а справжнє кохання переможе злі чари.
«Відьми за кордоном» — третій роман циклу «Відьми» серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта.
Молода відьма Маґрат Часник отримує у спадок чарівну паличку й обов’язки феї-хрещеної — і тепер має докласти всіх зусиль, щоб... її підопічна не вийшла заміж за принца. Уперті й невгамовні Бабуня Дощевіск і Тітуня Оґґ, звісно ж, не можуть триматися осторонь і разом з нею вирушають до далекої Ґеної. Дорогою з несамовитою трійцею трапляються карколомні пригоди: польоти й перетворення, азартні ігри й погоня, зустрічі з персонажами народних казок та літературних творів. Врешті відьми опиняються віч-на-віч із лихою феєю-хрещеною, яка ставить експерименти з реальністю і прагне будь-що досягти своєї версії хепі-енду, навіть ціною знищення королівства.
Серце професора — це енциклопедія пристрастей, прихованих за списками літератури й примітками. У «Докторі Серафікусі» воно пульсує в унісон із вибуховими хвилями історії. Воно поривається до аудиторій і бібліотек, але не може уникнути парків і модних кав’ярень, затишних ярів і диких завулків. Чи важко натрапити на хіпстерку у 1920-х роках? Що простіше — закохатися в таку дівчину чи в місто? Як залишатися українськими інтелектуалами після навали «хороших росіян»?.. Відповіді знають В. Домонтович і його химерні, зате переконливі персонажі. Один із найзагадковіших українських романів уперше друкується з розділами й фрагментами, які дивом уціліли в архіві.
На корнуоллському узбережжі височіє замок Менфрея, який завжди здавався Гаррієт осередком щастя та спокою. Там мешкає її найкраща подруга Ґвеннан Менфрі з давнього шанованого корнуоллського роду. Гаррієт вважає себе не надто привабливою і тому, коли закохується в старшого брата Ґвеннан, упевнена, що в неї немає жодного шансу побудувати з ним стосунки.
Коли у Менфреї влаштовують бал-маскарад, дівчата, попри застороги, йдуть у занедбане крило замку, де, за чутками, живе привид коханки одного з Менфрі, яка колись дуже давно померла під час пологів.
Подруги одягають знайдені там старовинні сукні, й Гаррієт уперше бачить себе іншою, набагато привабливішою. На балу це помічають не тільки гості, а й той, у кого вона, здавалося б, так безнадійно закохана.