Події у другому томі «Людоловів» починають розгортатися через рік після того, як татари викрали кохану гетьмана Петра Сагайдачного Настю Повчанську. Авторка змальовує екзотичний побут Каффи, життя українських невільників, козацькі морські походи та бої, інтриги польської шляхти, сутички й суперечки між старшиною і козаками. 

Чи вдасться Сагайдачному відстояти інтереси козацького війська? Яка доля Насті й чи зможе гетьман вирятувати її з неволі?  

Читачі мандрують залами дипломатичних переговорів і козацькими поселеннями на Січі, угіддями шляхтича Потоцького й залами палацу турецького султана, поринаючи в історичний колорит епохи XVII століття.

У світі Портлу чорти ведуть бухгалтерію, мавки заводять сторінки в соцмережах, Стрибогів син став вегетаріанцем, а будь-яке потрібне закляття можна купити, якщо тільки мати, чим заплатити. Батьки Яри заплатили первісткою —  так дівчинка опинилася в родині молодої пари відьом, де зростала і навчалась опановувати власну силу.

Здавалося, найбільшими проблемами мали б бути сепарація від мам, вибір власного Культу й пошук підробітку, але в один момент мирне життя Портлу опинилося під загрозою. І тепер Ярі треба обирати, якому богу довіритися, поки нечисть прокладає собі шлях у світ людей.

Леся – звичайна підлітка-відмінниця, яка пише вірші й сперечається з мамою. Та дитинство закінчується без попереджень, і ось в один момент дівчина перестає розуміти, що з нею відбувається. Однолітки довкола розповідають про перші сексуальні досвіди, найкращий друг починає зустрічатися із дівчиною, а сама Леся наче на крок-два відстає. Їй дуже хочеться зрозуміти та втілити в життя бажання, які прокидаються в її тілі, і водночас вона не готова робити все це лише заради того, аби вписатися в компанію.

Це історія усвідомлення власної тілесності. Історія про ілюзії та заборони, сором і невпевненість у собі, дружбу та перше кохання. Та насамперед це книжка про формування дівочої сексуальності, історія про неідеальне й болісне дорослішання.

Поворотна віха в українській історичній романістиці. Саме так назвали твір «Людолови» дослідники.

Першочергово задумавши його як біографію гетьмана Сагайдачного, Зінаїда Тулуб зрештою розгорнула перед читачем значно масштабніше епічне полотно. Шляхта, старшини та вільні козаки Дикого поля. Повсякденна боротьба за свої права й козацькі походи в далекі краї. 

У першому томі ми зустрічаємо Петра Сагайдачного, що повертається з походу, в домі своєї нареченої Насті. На долю закоханих випадає страшне випробування: дівчину під час чергового набігу викрадають і поневолюють татари. Персональні історії переплітаються з видатними історичними подіями — заснування Київського братства, організація друкарні при Києво-Печерській лаврі та плани походу на Каффу. Авторка змальовує багатошарову панораму життя XVII століття в Україні.

Батько Емми хворий. Після інсульту він плутає всі слова, і ніхто, крім доньки, його не розуміє. Емма вирішує зробити йому подарунок — мандрівку на Поділля, щоб побачити квітку, яка цвіте лише раз на п’ятдесят років.

Подорож батька й доньки — це суміш печалі, сміху, горя, жалю, провини та любові. Саму історію розповідають миші, кроти, лелеки й буркотливі бобри, що зустрінуться по дорозі.
 

Щемка розповідь про те, як любити до останнього й відпускати.

«Помаранчева кудлата хмара» — пʼєса, написана подільською говіркою.

Є постаті, які кардинально змінюють хід історії. Часто їхня доля складається трагічно. Ця книжка — не тільки прискіпливе дослідження останніх миттєвостей життя таких людей. Це і портрет епохи, в якій вони жили, воювали та мирилися, кохали й зраджували, народжували дітей…

Знамениті монархи, політичні діячі, полководці й учені. Від короля  Генріха IV Бурбона до Джона Кеннеді, від імператриці Єлизавети Австрійської, яку називали найкрасивішою жінкою XIX століття, до борців за незалежність України у XX столітті — Симона Петлюри, Євгена Коновальця та Степана Бандери.

Автор книжки намагається розібратися, чим були зумовлені ці злочини: політикою чи економікою, яка котиться у прірву, ідеологічною чи релігійною боротьбою. Або ж це звичайна спроба залишити такий-от кривавий «слід в історії»? Проте, звісно, нічого не відбувається просто так. 

2040-й рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного глобальною екологічною катастрофою. Харків затягнуло чорними хмарами. Люди намагаються просто вижити у світі, де звичайний душ — атрибут розкоші, а прибирання сміття — навдивовижу прибутковий бізнес.

Журналістка Ліна отримує завдання — знайти зниклого чоловіка на імʼя Влад. За цю роботу їй готові платити відразу чотири людини: матір, напарник, повія та художник. Але що більше жінка спілкується з ними, то менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, і жодна з історій не складається у загальний пазл.

Тим часом співрозмовники Ліни починають зникати… Що сталося з Владом насправді? Він узагалі існував чи це химерне розслідування не має сенсу?

«— Дівчинка, що вдає, ніби шукає смерті.

— Чому це — вдаю? 

— Ті, хто лягає під потяг, не протирають колію під собою».

Десятикласниця Софія на закинутому даху багатоповерхівки. Все заради фото, аби вразити старшокласника. І таємничий незнайомець у чорному, який чи то рятує дівчину, чи то є причиною її падіння з даху.

Усе могло б закінчитися на цьому місці. Софія мала б усе забути, але вийшло зовсім не так. Вона починає бачити дивних, невидимих для інших, істот, які шкодять людям, — нещастимців. Бачать цих потвор лише обрані — мисливці. І вони дуже не хочуть, щоб дівчина приєдналася до них, адже ніхто не стає мисливцем просто так, для цього треба зректися майже всього.

Це історія любові та вибору, бажання допомогти й пошуку «своїх» людей.

«Як звичайний хлопець я не можу зробити проти своїх ворогів майже нічого, але як принц можу майже все».

Чи багато в житті країни може змінити п’ятнадцятирічний принц? Принц без належної освіти, який третину свого життя провів, переймаючись питанням власного виживання, а не державотворення. Принц у світі, де правлять боги, даруючи людям магію і водночас не надто хвилюючись за долю своїх підопічних.

Принц Ізарель мав бути королем, а став натомість вигнанцем. Замість придворних балів і навчання дістав лише важку працю, аби заробити на шматок хліба. Та попри це навіть «життя на вулиці» звучить краще, ніж перспектива повернутися в замок… Суто до моменту, коли доведеться обирати між власною безпекою та країною, війною і примарним миром.

«Коли я впаду, <...> мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з нею траву для коня того,  хто стане на моє місце».

На початку XX століття на Черкащині сформувалася повстанська армія, яка швидко переросла у Холодноярську Республіку. 

Селяни та нащадки козаків об’єдналися, щоб не пустити на свою територію ані більшовиків, ані денікінців. Збройний опір був так добре налаштований, що проти загарбників виходили добре озброєні цілі дивізії, сформовані з місцевих жителів. Учасником цих подій був Юрій Горліс-Горський, який і описав їх у романі «Холодний Яр».

Автор змальовує збройні сутички з червоними та підпільну роботу українських повстанців, застінки ЧК і підривну роботу проти радянської влади, а також побут воїнів й відвагу, патріотизм і стосунки, авантюри, гумор та боротьбу до останнього.

«Світ змінюється, і навіть їй не уникнути цих змін. Священник казав правду. Вона була дурною, вперто лишаючись на Межі. Можна скільки завгодно втікати від світу, але ти лише пробіжиш по колу...»

Опинившись на Межі між країною людей і таємничих альвів, хлопець без пам’яті, якого шукають по всіх закутках континенту, зустрічає сліпу жінку, що називає себе характерницею. Хто вона? І чому у двох незнайомців так багато спільного?

Зрада, державний переворот, магія, мавки та привиди, прокляті коханці, знищені королі й убивці, яких ніхто не бачив. Пройти історію до кінця й зрозуміти, що відбулося насправді та чим це загрожує всьому їхньому світу.

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.  

Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Роман «Сестри Річинські» — це історичний зріз першої половини ХХ століття, показаний очима жінок, які більше не хочуть жити в патріархальному світі й виходять з тісного домашнього простору в широкий світ. 

У центрі сюжету п’ять сестер, які після смерті батька опиняються один на один з реальним життям. Без грошей, без розуміння того, як функціонує реальність навколо них, із купою акцій збанкрутілої компанії дівчата все ж налаштовані більше не бути об’єктами та не залежати від романтичних стосунків чи вдалого шлюбу. Кожна з сестер готова брати на себе відповідальність за своє життя й робити вибір у згоді з власними уявленнями про успіх і щастя.

Ця книга розповідає про дуже важливі речі - органи, які ми прикриваємо білизною. Не тому, що вони некрасиві чи сороміцькі, а тому, що до них ми ставимося дуже шанобливо й делікатно. Їх називають статевими органами або геніталіями. Ці органи потребують особливого догляду, і саме про них ми й поговоримо. Тож на які питання відповість ця книга: як правильно називаються статеві органи і як вони влаштовані; що таке правила інтимної гігієни і чому вони такі важливі; як правильно ходити в туалет і вести себе в громадських вбиральнях; чому виникає ерекція і що таке менструація; звідки беруться діти? Рецензент Пеньков Андрій Юрійович - президент Східноукраїнської академії педіатрії, кандидат медичних наук, лікар-педіатр вищої категорії.

Трилогія Ірини Вільде — це тексти про складність адаптації дівчинки до дорослого світу, до вимог, цінностей і незрідка подвійної моралі початку ХХ століття. Навіть власний дім стає місцем психологічних травм та сексуального насилля. Вже там героїня Вільде почувається пришпиленим метеликом, барвистою, святково вбраною істотою, котрою милуються поціновувачі колекції. Тринадцятилітня дівчинка існує насамперед для того, щоб їм подобатися, розважати. Школа і суспільне життя тільки підсилюють відчуття задухи для дівчини.

Але це момент, коли вимоги патріархального соціуму входять уже в цілковиту суперечність з реальними життєвими потребами, що були спричинені Першою світовою війною. Це покоління вже інше. І свідома відмова головної героїні від заміжжя стає найвиразнішою демонстрацією цих змін.

Але дорослішання — це не тільки свобода особистих виборів, а й політичне зростання. Тиск колоніальної культури підштовхує Дарку робити усвідомлений політичний вибір — від гімназійної організації, у якій Дарка бере участь більше з цікавості до української мови і культури, до активної участі в українському русі Буковини.

«Тонка коричнева лінія» — це поезія болю та втоми, поезія смутку за втраченим, поезія заціпеніння, поезія-крик, поезія-насмішка над абсурдністю реальності. Поезія-хроніка військового, який карбує своє життя та війну, іронічно насміхаючись із самого себе й пошуків сенсу.

Живі та мертві, валькірії та духи війни, забутий Бог і втомлений Сатана. Ті, що чекають, і ті, кого вже ніхто не дочекається. Смерть, яка ховається просто під ліжком. Поранені, кава, турнікети, миші в окопах.  Дні, схожі один на одного, як близнюки. «Нема ніякої долі. Не було ніякої змови. Просто деякі люди народились. Просто деяких людей не стало».

Тобі варто схуднути! Ні, краще набери кілька кілограмів. Увечері — лише салат. Треба їсти більше мʼяса. Ніякого солодкого, молочного й забудь про чипси…

Довкола так багато інформації про харчування, що, напевне, чи не кожен з нас так чи інакше відчував тривогу в очікуванні вечері. Дієтологиня Юлія Василенко впевнена, що все це можна змінити й харчуватися так, аби прийти до комфортної ваги здоровим, передусім для психіки, шляхом.

Мета книжки — змінити мислення щодо того, яким має бути харчування й, головне, ставлення до себе та до їжі. Ця книжка практична. У ній багато завдань, виконуючи які, ви зможете налагодити свої стосунки з їжею.

Це книжка для тих, хто хоче схуднути чи набрати вагу, має незбалансований раціон або бажає змінити своє ставлення до їжі та сприйняття власного тіла.

Який у вас характер? Як ви дивитеся на світ, що в ньому вирізняєте, а чого не помічаєте? Якими влучними й дотепними висловами користуєтеся, коли хочете щось або когось схарактеризувати? 

Коли ми описуємо світ і себе в ньому, то часто-густо вживаємо фразеологізми — мовні одиниці, що емоційно й образно відображають наші думки, бережуть у собі історію народу та його мудрість.  

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

Наше повсякденне життя — суцільна хімія. У ванній, на кухні, в автівці, аптечці й навіть на природі. За найпростішими речами — від прянощів до антисептика — стоїть складна формула і щонайменше кілька хімічних сполук зі страшними назвами, які взаємодіють між собою у той чи інший спосіб (незрозумілий для нас зазвичай).

У книжці хімік-токсиколог Володимир Саркісян пояснює, як на хімічному рівні функціонують речі та явища, з якими ми стикаємося щодня, — приготування їжі, прибирання та прання, купівля ліків, ожеледь на дорогах. Тут не лише формули та схеми, а й цілком буденні та практичні приклади. Коли потрібно посолити смажену картоплю та чому гомеопат не зможе нікого отруїти (як і вилікувати)? За яким принципом працюють марихуана, пестициди і шампунь? Звідки взялися мило, антисептик та чи існують чудодійні креми «все в одному»? Про все це розповідає Володимир Саркісян, пояснюючи принцип дії простих сполук і речовин, ділячись при цьому кулінарними лайфхаками та історіями від Плінія, Дюма та Агати Крісті.

Наші органи чуття практично цілодобово постачають нам інформацію про навколишній світ. Мозок аналізує всі ці дані та формує уявлення про істинне чи хибне. Втім, на жаль, людський зір, смак, нюх не є досконалими, а наш розум інтерпретує ці відчуття суб’єктивно. Так у цілком упорядковану картину світу може закрастися помилка, і ти вже не розумієш — вірити власним очам чи покладатися на чужі слова? Цю дилему допомагає розв’язати наука, а саме науковий стиль мислення.

У цій книжці науковець Олександр Рундель розповідає про інструментарій, яким користуються вчені, щоб пізнавати світ. Як досвід перетворюється в наукові теорії? Чим відрізняється наука від псевдонауки? Чому найпростіше пояснення іноді найправильніше? Чи є межа в здорового скептицизму? Чому світогляд циніка повертає нас до печерного мислення? 

Про все це розповідає автор, водночас пояснюючи, чому не варто вірити «відкриттям», зробленим у секретних лабораторіях, і до чого тут наукова спільнота.

Між знаннями та користю не можна ставити знака рівності. Але знання є чудовим інструментом, щоб якусь користь від нього таки отримати. І якщо розглядати науку як інструмент у руках суспільства, то було би непогано, якби воно знало, що з цим робити, впевнений Олександр Рундель.

«Це перелік пігулок, які я приймаю щодня. Можете перевірити, чи все тут правильно?»

Такі питання не рідкість, це доволі звична фраза, яку регулярно чують фармацевти в аптеках. Капсули й таблетки стали звичною частиною нашого життя, і в багатьох день починається далеко не з кави, а зі жмені пігулок. Чи хороша ідея займатися самолікуванням? Звісно, ні. Але точно варто розуміти, що відбувається з організмом, коли йому пропонують чергову таблетку від головного болю, скажімо.
 

У цій книжці фармацевтка Вікторія Михайлова розповідає про те, як діють медикаменти на наш організм і як організм реагує на них, що означають всі ці фрази на кшталт «приймати натщесерце» та «за 30 хвилин до їди». Вона говорить про історію і майбутнє фармації, популярні ліки та їх виробництво, фармацевтичні міфи й особливості прийому ліків в умовах надзвичайних ситуацій.

Вікторія розповідає, як від лікування ртутними ваннами, золотом і мишʼяком люди дійшли до виробництва справжніх ліків, а також пояснює, як довго триває розробка однієї «таблетки» та чому так різняться в цінах ліки з однаковим складом. А ще, звісно, описує, як діють знеболювальні та препарати від кашлю, що просто зараз лежать у вашій домашній аптечці, й чим небезпечний грейпфрут у поєднанні з ліками.

Вони легко долають простір та час. Під натиском їхніх армій падають цілі континенти. Вони зелені. Вони посеред нас. Вони прибульці.

Беззахисна на перший погляд лобода чи волошка може виявитися ще тим загарбником. І вже за якийсь час ви просто не впізнаєте ані свій садочок, ані поле у бабусиному селі. Тендітні рослинки прориваються навіть через асфальт та захоплюють усе на своєму шляху, не надто дбаючи про те, що росло на цій території до них. Одна мить і доведеться шукати в бюджеті зайвий мільярд, щоб нівелювати завдану шкоду. 

Як північноамериканський клен захопив Україну? Чому не варто забігати в зарості борщівника голяка? Чим небезпечна водяна чума, що у квіткових магазинах маскується під мімозу та ромашки та який вид може зруйнувати фундамент вашого будинку? Особливості таких рослин-загарбників та механізми боротьби з ними, включаючи приготування їжі, у своїй новій книжці описує ботанік Олексій Коваленко.

Вовки вірні одне одному все життя, ведмідь на смак, як людина, а Поліссям десь бродить чупакабра. Такі історії ви можете почути скрізь, та, як це завжди трапляється із сенсаціями, вони не мають нічого спільного з реальними хижаками.

Зоологиня Марина Шквиря у своїй книжці розповідає справжню історію великих хижаків — від ведмедів і левів до вовків та гієн. Чи справді ведмедиці народжують уві сні? Чому панди з Тайваню регулярно мандрують до Китаю і як порахувати вовченят, навіть не бачачи їх? Хто з хижаків справжній король сексу й чому гієни агресують щодо своїх же молодих самиць?

Авторка розповість і про легендарних левів-людожерів, і про те, що робити, коли вам назустріч вийшов вовк чи ведмідь (маленький спойлер: краще віддати йому відерце з ягодами й не намагатися забрати впольовану здобич). Як каже сама зоологиня, ця книжка не про тварин, вона —  про любов до них, про вміння розуміти їх і жити поруч.

Коли я нарешті висплюся? Це питання ми ставимо собі роками, переконуючи самих себе в тому, що ось уже незабаром ­(після школи/іспитів/роботи/на старості) налагодимо цей процес. Переконуємо себе так, наче в цьому є щось складне, а у нас — необмежений запас часу. Погані й гарні новини разом: часу в нас мало, але, на щастя, у наших біологічних ритмах немає жодної магії. Сон і біологічний годинник, за яким ми живемо, — хай які складні в роботі механізми, та все ж їх можна налаштувати. Достатньо лише зрозуміти, як усе це працює. Саме ці процеси у книжці «Коли я нарешті висплюся? Як засинати і прокидатися із задоволенням» пояснюють біологині Ольга Маслова та Ніка Бєльська.

Авторки описують, як працюють біологічний годинник і цир­кадні ритми, що таке хронотипи, як налагодити режим сну в дорослих і дітей та чи варто спати вдень.

Чому не варто змушувати сов прокидатися о п’ятій та навіщо жайворонки «підриваються» з першим промінням сонця? Як побороти джетлаг, чому на ніч хочеться з’їсти тортик і навіщо вам у спальні суцільна темрява? Про все це розповідають Ольга та Ніка, які не лише розвіюють міфи, а й за допомогою практичних вправ показують, як зробити так, щоб усі ми нарешті виспалися.

Оселедець — це сардина, сардина — це анчоус, анчоус — це хамса, хамса — це кілька, кілька — це тюлька, тюлька — це шпроти, шпроти — це салака, а салака — це оселедець. А оселедець — це сардина…

Складно? Лише на перший погляд. Повірте, цей ряд має абсолютно логічне пояснення. У своїй новій книжці біолог Леонід Горобець пропонує нам прогулятись найближчим супермаркетом та дізнатися, чому у нашому кошику лежать свинина та креветки, а не, скажімо, мʼясо слонів чи мурена.

Яких тварин неможливо одомашнити і чому для цієї місії краще обрати гепарда, ніж гризлі (якщо дуже хочеться спробувати щось неможливе)? З якої риби роблять «крабові» палички, чому «фермерська» курка лише покращує продажі в магазині, а «фермерський» лосось — ні? Хто їв менше свинини — шляхта чи селяни? Чому не варто готувати мʼясо страусів? Гуляючи супермаркетом, автор переміщується у просторі та часі, пояснюючи еволюцію окремих видів. Він розповідає, як відрізнити, чи перед вами справжня ікра, та як правильно чистити рибу, хто такі трахіхти і чи справді «мармурова яловичина» така смачна, якщо не бачиш її цінника.

Мові байдуже хто ви: святий чи грішник, благодійник або ж вбивця. Якщо за життя вам вдалося зробити щось достатньо незвичне чи екстравагантне, мова з радістю покладе вас у шафку і дбайливо збереже для нащадків. 

У книжці мовознавця Рустама Гаджієва ви знайдете лінгвістичні історії з усього світу — від Нікарагуа, де місцеві діти самі створили для себе жестову мову, й до Великої Британії з її Пороховою змовою, катами і започаткованими ними словами.
 

Чому сучасний ісландець запросто може прочитати древні тексти без допомоги, і чому у нас так не вийде? Як навахо шифрували послання американців під час Другої світової війни та чим така страшна валлійська (яка насправді не така вже й валлійська)?

Рустам розкаже не лише про усе це, а й про об’єднання та поширення німецької мови, пояснить, як мовне питання стало причиною зіткнення потягів у Бельгії, розтлумачить картину Брейгеля, на якій зашифровано понад сотню ідіом з нідерландського фольклору. Мовознавець познайомить вас із лінгвокриміналістами, говіркою британських геїв, горилою Коко та навіть китайськими ієрогліфами. І заодно розповість, як з мовознавчої точки зору пов’язані легендарна «паляниця» і сумнозвісний «поребрик».

Якщо вам здається, що якийсь орган з'явився в процесі еволюції нізвідки, то вам здається. Або сниться. Ніщо нізвідки не береться. Те, як збудовані ми з вами, ваша домашня кішка чи щебетлива пташка за вікном, до найменшої кісточки є результатом мільйонів років еволюції. 

Про все це у своїй книжці «Слідуй за розбитим черепом. Історія еволюції скелета» розповідає науковець Леонід Горобець. Він скрупульозно простежує, як змінювалися скелет і кістки, пояснюючи на динозаврах, людях і навіть рибах, як працювала всі ці роки еволюція.

Що таке ген «їжачок сонік», навіщо жабам «відмовлятися» від ребер і чому крокодиляче м’ясо на смак нагадує курятину? Чому очі розміщені на голові, а не, скажімо, на руках та чи справді кінцівки — то колишні плавці? Яка риба за швидкістю може обігнати гепарда та який палець довелося б ампутувати, якби ми пересувалися, як рептилії? Чому восьминоги, попри великий мозок, часом бувають тупіші, ніж бджоли, і що спільного в акул з літаками? Автор книжки відповідає на ці й інші питання, водночас пояснюючи, чим внутрішній скелет крутіший за зовнішній і як відрізнити колегу від рептилоїда.

Що спільного у чубатих синиць і українських господинь? Чому самкам пінгвінів подобаються гладкі чоловіки та чим Дарвіну не вгодили павичі? Чи справді існує лебедина вірність і як качки дають раду нахабним залицяльникам? І чому українцям слід перейматися через папугу Крамера, що оселився в Києві?

Відповіді на ці запитання знає орнітологиня Наталя Атамась, яка у своїй книжці розповідає про те, як живуть птахи і наскільки їхня поведінка схожа на людську (чи то навпаки — наші звички нагадують пташині). Наталя з гумором пояснює, для чого птахи заводять гареми та як “редагують” кількість і якість власного потомства, як вони будують гнізда й шукають пару, планують зимування та чому пари розлучаються і залишають свої родини. 

Особливе місце у книжці присвячено культурі бердвочингу, тобто спогляданню й дослідженню птахів, і його терапевтичному впливу на людей.

Перці й помідори — не овочі. Гречка — горішок. Вишня — не ягода.

Усе своє життя, успішно проігнорувавши ботаніку, ми керуємося лише одним простим (і хибним) правилом: солодке — фрукт, а все решта — овочі. Насправді це так не працює. У книжці «Фрукти проти овочів» ботанік, музейник та автор блогу «Довколаботаніка» Олексій Коваленко розповість справжню історію продуктів, які ми щодня бачимо на кухні та в супермаркеті, а ще навчить відрізняти овоч від фрукта, горіх — від горішка, а кавун — від ягоди. У книжці Олексій пояснить, хто намагався лікувати огірками безпліддя та укуси скорпіонів, як салату приписали здібності впливати на чоловічу потенцію, звідки примандрував до нас буряк та як приготувати каштани в домашніх умовах і не рознести квартиру на шматки.

Перед вами — не збірник рецептів і навіть не підручник з ботаніки, книжка Олексія Коваленка — це реальна та дотепна історія найзвичайнісіньких овочів і фруктів: від особливостей їхньої ДНК та селекції до найдивніших міфів і кулінарних лайфхаків.

1410 рік. Воїни польського короля та Великого князя Литовського зустрічаються з лицарями Тевтонського ордену в одній з наймасштабніших битв століття.

Молодий лицар Василь Крук за порятунок короля на полі Грюнвальдської битви здобуває в подарунок коня з королівської стайні та славу. Але не тільки це привезе він у рідне місто Сатанів на Поділлі. Ще ладанку із загадковими знаками, зняту з переможеного тевтона, і дивовижне бурштинове намисто.

Лицарські звичаї середньовічної України, битви та пригоди, кохання й велика політика, залишки язичницьких культів і набіги татар. У цій атмосфері Василю Круку випаде скористатися чарами ладанки — дарами, що в будь-який момент можуть обернутися на прокляття.

«чорнокоса з очима повними новин

коли за вікном завили сирени

на прощання сказала

ще не страшно

якщо є події

якщо ми

ще тут»

До нової поетичної збірки Анатолія Дністрового увійшли поезії, написані після 24 лютого 2022 року, а також ранні вірші, що суголосні з тривогами теперішньої воєнної доби.

Перші квіти холодної весни. Діти, які малюють чорні бомби й червоні валізи. Густий чорний дим. Вкрадене сонце моєї країни. Сирени, сірі від втоми обличчя, ворог. Чи є на тому світі артилерія? Чи присниться мені день без війни? Усе це наші дні війни й тривог.

ОУН і шістдесятники, Іван Дзюба та Левко Лукʼяненко, Василь Стус і Вʼячеслав Чорновіл, протести, арешти й табори.
 

У своїй книжці Роман Клочко розповідає історію дисидентів, історію українського визвольного руху, який тривав від середини 1950­-х до другої половини 1980­-х. 

Герої книжки критикували комуністичну ідеологію та боролися проти безправ’я українців як нації. Їхньою зброєю стало слово, яке дошкульно било радянський режим у його чи не найболючіше місце — монополію на інформацію. Тож режим відповідав тюрмами, таборами й психіатричними лікарнями, але повністю знищити цей опір так і не зміг. Попри всі зусилля пропаганди та фактично фізичне знищення дисидентів, вони продовжували боротися і лякати радянську владу. 

«ніхто не забуде майбутнє життя

ніхто не стане смиренним

чекаємо виходу з укриття

цілуємося під сиренами»

У новій книжці Павла Коробчука зібрані його поезії останніх п'яти років. Війна та мирне життя. Літо й лютий. Фронт і тил. Пам’ять і передчуття. Тексти Павла сплітаються в полотно, на якому вимальовується загальний візерунок – усе наше життя, яким воно було,  яким є зараз. 

Навій – це вал у ткацькому верстаті, на якому тримається основа полотна. Того самого поетичного полотна, яке за допомогою слів творить поет. Кожен текст – нова нитка. І лише відступивши на кілька кроків, можна зрозуміти, яку картину вони разом складають.

Проктологи класні! І їх важко чимось здивувати! Їх не лякає жодна дупця, хай у які пригоди вона потрапить. Вони вас не засуджуватимуть, ні з чого не сміятимуться й нікому нічого не розкажуть. 
 

У медицині немає табуйованих тем? Так, але при цьому поскаржитися на проблеми із серцем людям зазвичай простіше, ніж на свою попу. Тому, замість планової роботи, проктологам часто доводиться ставати учасниками екстрених операцій. 

Лікарка Анастасія Пристая переконана: люди не повинні страждати через сором.

У книжці Анастасія відверто розповідає про все: нічні чергування, втрати й погрози, операції, помилки та складні діагнози. Проте ця книжка — не енциклопедія. Це вікно, крізь яке можна зазирнути за лаштунки звичайних хірургічних буднів.

Людина — істота мінлива. Вона безупинно перероджується, опиняється в нових умовах, постійно змушена звикати до них і освоюється. Когось думки про колишні чи майбутні зміни не надто турбують, а хтось, навпаки, прагне їх навмисно, кидається у вир можливого, хоча часом це доволі болісний процес. При цьому кожній особистості властиво «розмножуватися» на силу-силенну власних двійників (не обов’язково тотожних між собою). Чому ми не завжди вчиняємо обачливо, буваємо агресивними та нетерпимими до іншості, нарочито відокремлюємо себе від усього чужого й намагаємося окреслювати свої горизонти? Чому воліємо змінюватися, хоча вважаємо себе доконечно сформованими створіннями, чому відкриті до новацій, але часом уперті й не годні поступитися ні на йоту нікому і ні в чому, легко зачудовуємося тим, чого не вміємо, але не завжди визнаємо здобутків ближніх, наслідуємо стільки, хоч відбавляй, але наполягаємо на власній правоті, захищаємо скривджених, та не хочемо дати ради собі? В оцих багатозначних подвійностях ми й намагаємося знаходити себе.

Про природу людської подвійності, дублювання й множинності й розмірковує Тарас Лютий у своїй книжці. Автор зацікавився цією темою понад двадцять років тому, а останнім часом нотував свої міркування в окремих есеях. Нарешті всі дослідження й розвідки з теми двійництва зібрані в одній книжці.

Християни, агностики, буддисти. Скопці, пастафаріани, атеїсти. Кришнаїти та мусульмани… З прадавніх часів люди шукають систему координат, яка не лише дасть відповіді на питання «життя, Всесвіту і взагалі», а й підтримуватиме їх протягом усього життя. І немає значення при цьому, у кого саме людина вірить — у Бога, Будду, штучний інтелект чи комунізм. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами.

У книжці «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога» релігієзнавець В’ячеслав Агеєв пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, — від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Сovid-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів? 

Зрештою, поговоримо про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну «прошивку» та прибрати релігію з арени.

«Я вірю, виживе,

Але не повернеться,

Не повертаються бо з війни»

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».

«Мінлива хмарність з проясненнями» присвячена молодшому синові Світлани, Романові Ратушному. Він брав участь у боях за Київ та в деокупації Київської області, визволяв Тростянець і воював на Сумщині. Загинув у бою під Ізюмом 8 червня 2022 року. 

«Я любитиму тебе до скону, рідний, — нехай усі мої вірші належать тобі, нехай люди пам’ятають тебе ще й у такий спосіб — коли відкриватимуть цю книжку», — Світлана Поваляєва.

Ця книжка оповідань завершує трилогію Анатолія Дністрового, події якої розгортаються у вигаданому автором містечку – Будичі.

«Сіра пейна», що є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми – художників, натурниць і поетів.  У «Привидах» (друга книжка трилогії) туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. 

Новели й оповідання, які ввійшли до книжки «Перший кий Будича», продовжують розповідати історії Будича, їх часопростір триває із середини 1980-х до наших днів. Тут є бандитська більярдна та її відвідувачі кінця 1980-х, провінційні журналісти і школярі, дивакувата інтелігенція, пенсіонери-відлюдники…
 

Саме цими часовими, світоглядними зіткненнями автор маркує важливі моменти трансформації українського соціуму, дає можливість нам разом з ним зазирнути в ту чи іншу епоху.

Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів. 

У «Привидах» же події відбуваються у двох паралельних часових шарах (початок 2000-х і наш час). Перший часовий шар — молодість героїв (середовище провінційних літераторів, поетів-слемерів і креативних людей), їхні творчі експерименти, неконтрольована сексуальна свобода, заперечення будь-яких авторитетів і великі плани на майбутнє. 

Другий часовий шар — герої через 20 років і те, що з ними стається за цей час.

Туга за творчістю приводить головного героя в місто його юності, де все змінилося до невпізнанності. Він блукає в ньому, мов привид, і спілкується з такими самими живими привидами зі своєї юності, які стали невидимими в теперішньому часі.

«Жахливі речі не трапляються з тими, чия робота — розповідати про жахливі речі. Чи трапляються?»

Майя – журналістка кримінальної телепрограми, невротична трудоголічка, впевнена в тому, що разом з колегами виконує важливу роботу: допомагає знайти зниклих і встановити справедливість. Та все змінюється, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця.

Жінка занурюється в пошуки колеги, аби зрештою знайти набагато більше, ніж шукала.

Де пролягає межа між телешоу і реальним життям? Які вчинки можна виправдати добрими намірами? І наскільки журналіст відповідальний за те, що саме показує з екрана?