Очільник уряду, палкий промовець, «ворог народу», який намагався радити Сталіну щодо політики та багато років працював над власною теорією вселюдського щастя. Таким змальовує Володимира Винниченка історик Олександр Кучерук у своїй новій книжці.

Сучасники називали Винниченка щонайменше нетактовним, а то й одіозним, а він своєю чергою був ще категоричнішим у висловлюваннях: Грушевського нарік «заздрісним, нечесним дідком», Скоропадського — «слинявим кретином», а свого опонента Петлюру в щоденниках згадував так само часто, як і дружину Розалію.
 

Винниченко — автор тези «чесність із собою», який водночас волів не вірити в Голодомор, бо чекав на гонорари за книжки від радянської влади. Його життя — це нескінченні протиріччя, жінки та зміни політичних поглядів. 

Олександр Кучерук без прикрас описує талановитого, спраглого до влади та визнання письменника й громадського діяча, який пройшов шлях від спроб відродити українську державність до намагань приєднатися до радянської влади.

Події роману «Б-52» Анатолія Дністрового відбуваються в Києві між двома революціями — Помаранчевою та Революцією гідності. Химерний період абсолютної непевності.

Мирослав Шефер — успішний аналітик-економіст, одержимий драматургією. Він живе подвійне життя: зранку — костюми, офіс, наради, ввечері — коктейлі, клуби та жінки, яких Мирослав використовує як «матеріал» для п’єс. 

Криза середнього віку, безмежна самотність, страх близькості, владна мати, марний пошук свого справжнього призначення та справжнього кохання — усе це поволі руйнує Мирослава. І коли він зустрічає ту саму, то чи зможе бути з нею, чи перетворить і її на чергову п’єсу?

Романтичне знайомство й велика аварія, любовний багатокутник і роздуми про естетику маршруток. 

Перед нами звичайний рейс «Київ—Рівне». У салоні автобуса безіменний герой опиняється поруч із незнайомкою. Обмежений простір мимоволі створює магію знайомства, неначе це кохання з першого погляду. Та чи така вже випадкова ця зустріч?   

Паралельно ми бачимо 33-річного Віктора, виснаженого боротьбою за кохання дівчини. Він перебуває у перманентному передчутті якоїсь трагедії і теж прямує до Рівного.

У цьому соціально-психологічному романі автор розмірковує про дорогу та поїздки, стосунки й кохання, про те, як минуле впливає на наше теперішнє, а сьогоднішні вчинки — на те, що станеться або не станеться з нами потім.

Чи знаєте ви, що голосних в українській мові приблизно в п’ять разів менше, ніж приголосних? Чи чули ви про нескладотворчі звуки? А про літеру Шредінгера? Чи відомо вам, що шиплячі постійно мімікрують під інші приголосні української мови? 

Якщо чесно: ви все це знаєте. І навіть якщо вам здається, що ви гадки не маєте, за яким принципом слід вимовляти ті чи інші звуки, ваші мовна свідомість і мовленнєвий апарат роблять це бездоганно. 

Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

Юрій Шевельов — один з найвидатніших інтелектуалів в історії української культури. Дитинство та юність провів у Харкові, жив під німецькою окупацією, був у таборах у післявоєнній Німеччині, викладав у Гарварді та Колумбії.

Фокус цього видання специфічний: відібрати й дати того Шевельова, який потрібен нам саме тут і конкретно зараз. Тексти в книжці розташовано в хронологічному порядку, від 1943-го до 1997-го, півстолітня панорама. У такій послідовності є кілька резонів: простежити динаміку самого Шевельова, подивитися на розвиток мотивів і думок у часі, а ще дістати змогу крізь окремі сюжети побачити 50 років української інтелектуальної історії в екзилі. Це розумні, гострі, непоступливі й оригінальні тексти, написані на одній хвилі та зі зрозумілою, бо знайомою аджендою.

Усі оригінальні тексти оформлено згідно з "харківським" правописом 1928 року.

Учитель історії на імʼя Герой бачить таємничих Тіней і може переміщуватися між реальностями. Він такий не один, у цих світах є низка Літунів, які мають схожі здібності. Донедавна все це не мало жодного значення, допоки Доктор, як називають очільника свого руху Літуни, не зник, а в усіх їхніх реальностях водночас не почала назрівати війна, яка змітає все на своєму шляху.

А тим часом десь в іншому куточку всесвіту, в Україні 2041 року, Ігор разом зі своєю дівчиною Дашею прибувають на острів. Вони погодилися тестувати додаток на основі штучного інтелекту, хоча насправді не мають жодного уявлення, що саме тестують і чому всі довкола не можуть розповідати про власне минуле.

Спогад за спогадом, історія за історією герої знаходять одне одного та інші реальності, аби зрештою усвідомити, хто вони та чому опинилися саме тут.

1925 рік, Київ. Здавалося б, неп і початок нового етапу. Але живі й мертві цього міста не можуть відпустити пережите. У чудернацькому клубку сплелися долі людей, демонів, привидів і тих, хто існує на межі. Новачок карного розшуку агент Корній Левицький отримує перше завдання, яке підштовхує його розібратися зі своїм минулим, а також у несподіваний і містичний спосіб виводить на слід маніяка, який полює на дівчат.

Події у другому томі «Людоловів» починають розгортатися через рік після того, як татари викрали кохану гетьмана Петра Сагайдачного Настю Повчанську. Авторка змальовує екзотичний побут Каффи, життя українських невільників, козацькі морські походи та бої, інтриги польської шляхти, сутички й суперечки між старшиною і козаками. 

Чи вдасться Сагайдачному відстояти інтереси козацького війська? Яка доля Насті й чи зможе гетьман вирятувати її з неволі?  

Читачі мандрують залами дипломатичних переговорів і козацькими поселеннями на Січі, угіддями шляхтича Потоцького й залами палацу турецького султана, поринаючи в історичний колорит епохи XVII століття.

Поворотна віха в українській історичній романістиці. Саме так назвали твір «Людолови» дослідники.

Першочергово задумавши його як біографію гетьмана Сагайдачного, Зінаїда Тулуб зрештою розгорнула перед читачем значно масштабніше епічне полотно. Шляхта, старшини та вільні козаки Дикого поля. Повсякденна боротьба за свої права й козацькі походи в далекі краї. 

У першому томі ми зустрічаємо Петра Сагайдачного, що повертається з походу, в домі своєї нареченої Насті. На долю закоханих випадає страшне випробування: дівчину під час чергового набігу викрадають і поневолюють татари. Персональні історії переплітаються з видатними історичними подіями — заснування Київського братства, організація друкарні при Києво-Печерській лаврі та плани походу на Каффу. Авторка змальовує багатошарову панораму життя XVII століття в Україні.

Віксена на прізвисько Лисиця — дівчина, яка працює запечатувальницею могил. Звичайна людина в місті, де поруч живуть вампіри, перевертні, відьми й інші надприродні істоти. Та за якихось кілька днів усе її життя кардинально змінилося. І ось Лисиця опиняється на даху багатоповерхівки, переживаючи втрату того, хто ще тиждень тому був незнайомцем.

Рубіновий жнець мертвий. Вікланський клан оплакує утрату, звинувачуючи в ній Віксену. Надприродний світ збурюється дедалі сильніше: чорний драґон мріє знову мати крила, інфернальні чародійники вважають Віксену своєю Нареченою, а страхітливий «Неіснуючий загін», який полює на надприродників, досі не вдалося викрити.

Лисиця ж тим часом намагається оговтатися від утрати й приборкати власні сили, які стає щораз важче контролювати. 

Леся – звичайна підлітка-відмінниця, яка пише вірші й сперечається з мамою. Та дитинство закінчується без попереджень, і ось в один момент дівчина перестає розуміти, що з нею відбувається. Однолітки довкола розповідають про перші сексуальні досвіди, найкращий друг починає зустрічатися із дівчиною, а сама Леся наче на крок-два відстає. Їй дуже хочеться зрозуміти та втілити в життя бажання, які прокидаються в її тілі, і водночас вона не готова робити все це лише заради того, аби вписатися в компанію.

Це історія усвідомлення власної тілесності. Історія про ілюзії та заборони, сором і невпевненість у собі, дружбу та перше кохання. Та насамперед це книжка про формування дівочої сексуальності, історія про неідеальне й болісне дорослішання.

Батько Емми хворий. Після інсульту він плутає всі слова, і ніхто, крім доньки, його не розуміє. Емма вирішує зробити йому подарунок — мандрівку на Поділля, щоб побачити квітку, яка цвіте лише раз на п’ятдесят років.

Подорож батька й доньки — це суміш печалі, сміху, горя, жалю, провини та любові. Саму історію розповідають миші, кроти, лелеки й буркотливі бобри, що зустрінуться по дорозі.
 

Щемка розповідь про те, як любити до останнього й відпускати.

«Помаранчева кудлата хмара» — пʼєса, написана подільською говіркою.

Є постаті, які кардинально змінюють хід історії. Часто їхня доля складається трагічно. Ця книжка — не тільки прискіпливе дослідження останніх миттєвостей життя таких людей. Це і портрет епохи, в якій вони жили, воювали та мирилися, кохали й зраджували, народжували дітей…

Знамениті монархи, політичні діячі, полководці й учені. Від короля  Генріха IV Бурбона до Джона Кеннеді, від імператриці Єлизавети Австрійської, яку називали найкрасивішою жінкою XIX століття, до борців за незалежність України у XX столітті — Симона Петлюри, Євгена Коновальця та Степана Бандери.

Автор книжки намагається розібратися, чим були зумовлені ці злочини: політикою чи економікою, яка котиться у прірву, ідеологічною чи релігійною боротьбою. Або ж це звичайна спроба залишити такий-от кривавий «слід в історії»? Проте, звісно, нічого не відбувається просто так. 

Ранні 1920-ті. В Україні починає утверджуватися «червона влада», але ті, хто воював під жовто-блакитними прапорами, ще продовжують відчайдушну боротьбу. 

У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в  давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.

У світі Портлу чорти ведуть бухгалтерію, мавки заводять сторінки в соцмережах, Стрибогів син став вегетаріанцем, а будь-яке потрібне закляття можна купити, якщо тільки мати, чим заплатити. Батьки Яри заплатили первісткою —  так дівчинка опинилася в родині молодої пари відьом, де зростала і навчалась опановувати власну силу.

Здавалося, найбільшими проблемами мали б бути сепарація від мам, вибір власного Культу й пошук підробітку, але в один момент мирне життя Портлу опинилося під загрозою. І тепер Ярі треба обирати, якому богу довіритися, поки нечисть прокладає собі шлях у світ людей.

2040-й рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного глобальною екологічною катастрофою. Харків затягнуло чорними хмарами. Люди намагаються просто вижити у світі, де звичайний душ — атрибут розкоші, а прибирання сміття — навдивовижу прибутковий бізнес.

Журналістка Ліна отримує завдання — знайти зниклого чоловіка на імʼя Влад. За цю роботу їй готові платити відразу чотири людини: матір, напарник, повія та художник. Але що більше жінка спілкується з ними, то менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, і жодна з історій не складається у загальний пазл.

Тим часом співрозмовники Ліни починають зникати… Що сталося з Владом насправді? Він узагалі існував чи це химерне розслідування не має сенсу?

«— Дівчинка, що вдає, ніби шукає смерті.

— Чому це — вдаю? 

— Ті, хто лягає під потяг, не протирають колію під собою».

Десятикласниця Софія на закинутому даху багатоповерхівки. Все заради фото, аби вразити старшокласника. І таємничий незнайомець у чорному, який чи то рятує дівчину, чи то є причиною її падіння з даху.

Усе могло б закінчитися на цьому місці. Софія мала б усе забути, але вийшло зовсім не так. Вона починає бачити дивних, невидимих для інших, істот, які шкодять людям, — нещастимців. Бачать цих потвор лише обрані — мисливці. І вони дуже не хочуть, щоб дівчина приєдналася до них, адже ніхто не стає мисливцем просто так, для цього треба зректися майже всього.

Це історія любові та вибору, бажання допомогти й пошуку «своїх» людей.

«Коли я впаду, <...> мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з нею траву для коня того,  хто стане на моє місце».

На початку XX століття на Черкащині сформувалася повстанська армія, яка швидко переросла у Холодноярську Республіку. 

Селяни та нащадки козаків об’єдналися, щоб не пустити на свою територію ані більшовиків, ані денікінців. Збройний опір був так добре налаштований, що проти загарбників виходили добре озброєні цілі дивізії, сформовані з місцевих жителів. Учасником цих подій був Юрій Горліс-Горський, який і описав їх у романі «Холодний Яр».

Автор змальовує збройні сутички з червоними та підпільну роботу українських повстанців, застінки ЧК і підривну роботу проти радянської влади, а також побут воїнів й відвагу, патріотизм і стосунки, авантюри, гумор та боротьбу до останнього.

«Як звичайний хлопець я не можу зробити проти своїх ворогів майже нічого, але як принц можу майже все».

Чи багато в житті країни може змінити п’ятнадцятирічний принц? Принц без належної освіти, який третину свого життя провів, переймаючись питанням власного виживання, а не державотворення. Принц у світі, де правлять боги, даруючи людям магію і водночас не надто хвилюючись за долю своїх підопічних.

Принц Ізарель мав бути королем, а став натомість вигнанцем. Замість придворних балів і навчання дістав лише важку працю, аби заробити на шматок хліба. Та попри це навіть «життя на вулиці» звучить краще, ніж перспектива повернутися в замок… Суто до моменту, коли доведеться обирати між власною безпекою та країною, війною і примарним миром.

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.  

Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

В історичному романі «Четвертий вимір» ідеться про середину ХІХ століття, коли українська зброя мовчала, незалежність було втрачено, але молоді митці й інтелектуали заснували таємну політичну організацію, що ставила за мету відродження України. В центрі сюжету — життя українського математика, юриста і громадського діяча Миколи Гулака, який разом з Миколою Костомаровим заснував Кирило-Мефодіївське братство. Після арешту він, на відміну від Костомарова, відмовився засудити свою просвітницьку роботу й три роки провів у засланні в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці в Петербурзі. 
 

«Черлене вино» — роман про оборону Олеського замку 1431 року, коли польський король Ягайло взяв в облогу Луцьк. Захисники розуміють, що бій не рівний, але готові стати на смерть, щоб зостатися в історичній пам’яті лицарями, а не боягузами.

Роман «Сестри Річинські» — це історичний зріз першої половини ХХ століття, показаний очима жінок, які більше не хочуть жити в патріархальному світі й виходять з тісного домашнього простору в широкий світ. 

У центрі сюжету п’ять сестер, які після смерті батька опиняються один на один з реальним життям. Без грошей, без розуміння того, як функціонує реальність навколо них, із купою акцій збанкрутілої компанії дівчата все ж налаштовані більше не бути об’єктами та не залежати від романтичних стосунків чи вдалого шлюбу. Кожна з сестер готова брати на себе відповідальність за своє життя й робити вибір у згоді з власними уявленнями про успіх і щастя.

Ця книга розповідає про дуже важливі речі - органи, які ми прикриваємо білизною. Не тому, що вони некрасиві чи сороміцькі, а тому, що до них ми ставимося дуже шанобливо й делікатно. Їх називають статевими органами або геніталіями. Ці органи потребують особливого догляду, і саме про них ми й поговоримо. Тож на які питання відповість ця книга: як правильно називаються статеві органи і як вони влаштовані; що таке правила інтимної гігієни і чому вони такі важливі; як правильно ходити в туалет і вести себе в громадських вбиральнях; чому виникає ерекція і що таке менструація; звідки беруться діти? Рецензент Пеньков Андрій Юрійович - президент Східноукраїнської академії педіатрії, кандидат медичних наук, лікар-педіатр вищої категорії.

Який у вас характер? Як ви дивитеся на світ, що в ньому вирізняєте, а чого не помічаєте? Якими влучними й дотепними висловами користуєтеся, коли хочете щось або когось схарактеризувати? 

Коли ми описуємо світ і себе в ньому, то часто-густо вживаємо фразеологізми — мовні одиниці, що емоційно й образно відображають наші думки, бережуть у собі історію народу та його мудрість.  

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

Наше повсякденне життя — суцільна хімія. У ванній, на кухні, в автівці, аптечці й навіть на природі. За найпростішими речами — від прянощів до антисептика — стоїть складна формула і щонайменше кілька хімічних сполук зі страшними назвами, які взаємодіють між собою у той чи інший спосіб (незрозумілий для нас зазвичай).

У книжці хімік-токсиколог Володимир Саркісян пояснює, як на хімічному рівні функціонують речі та явища, з якими ми стикаємося щодня, — приготування їжі, прибирання та прання, купівля ліків, ожеледь на дорогах. Тут не лише формули та схеми, а й цілком буденні та практичні приклади. Коли потрібно посолити смажену картоплю та чому гомеопат не зможе нікого отруїти (як і вилікувати)? За яким принципом працюють марихуана, пестициди і шампунь? Звідки взялися мило, антисептик та чи існують чудодійні креми «все в одному»? Про все це розповідає Володимир Саркісян, пояснюючи принцип дії простих сполук і речовин, ділячись при цьому кулінарними лайфхаками та історіями від Плінія, Дюма та Агати Крісті.

«Тонка коричнева лінія» — це поезія болю та втоми, поезія смутку за втраченим, поезія заціпеніння, поезія-крик, поезія-насмішка над абсурдністю реальності. Поезія-хроніка військового, який карбує своє життя та війну, іронічно насміхаючись із самого себе й пошуків сенсу.

Живі та мертві, валькірії та духи війни, забутий Бог і втомлений Сатана. Ті, що чекають, і ті, кого вже ніхто не дочекається. Смерть, яка ховається просто під ліжком. Поранені, кава, турнікети, миші в окопах.  Дні, схожі один на одного, як близнюки. «Нема ніякої долі. Не було ніякої змови. Просто деякі люди народились. Просто деяких людей не стало».

«Це перелік пігулок, які я приймаю щодня. Можете перевірити, чи все тут правильно?»

Такі питання не рідкість, це доволі звична фраза, яку регулярно чують фармацевти в аптеках. Капсули й таблетки стали звичною частиною нашого життя, і в багатьох день починається далеко не з кави, а зі жмені пігулок. Чи хороша ідея займатися самолікуванням? Звісно, ні. Але точно варто розуміти, що відбувається з організмом, коли йому пропонують чергову таблетку від головного болю, скажімо.
 

У цій книжці фармацевтка Вікторія Михайлова розповідає про те, як діють медикаменти на наш організм і як організм реагує на них, що означають всі ці фрази на кшталт «приймати натщесерце» та «за 30 хвилин до їди». Вона говорить про історію і майбутнє фармації, популярні ліки та їх виробництво, фармацевтичні міфи й особливості прийому ліків в умовах надзвичайних ситуацій.

Вікторія розповідає, як від лікування ртутними ваннами, золотом і мишʼяком люди дійшли до виробництва справжніх ліків, а також пояснює, як довго триває розробка однієї «таблетки» та чому так різняться в цінах ліки з однаковим складом. А ще, звісно, описує, як діють знеболювальні та препарати від кашлю, що просто зараз лежать у вашій домашній аптечці, й чим небезпечний грейпфрут у поєднанні з ліками.

Вони легко долають простір та час. Під натиском їхніх армій падають цілі континенти. Вони зелені. Вони посеред нас. Вони прибульці.

Беззахисна на перший погляд лобода чи волошка може виявитися ще тим загарбником. І вже за якийсь час ви просто не впізнаєте ані свій садочок, ані поле у бабусиному селі. Тендітні рослинки прориваються навіть через асфальт та захоплюють усе на своєму шляху, не надто дбаючи про те, що росло на цій території до них. Одна мить і доведеться шукати в бюджеті зайвий мільярд, щоб нівелювати завдану шкоду. 

Як північноамериканський клен захопив Україну? Чому не варто забігати в зарості борщівника голяка? Чим небезпечна водяна чума, що у квіткових магазинах маскується під мімозу та ромашки та який вид може зруйнувати фундамент вашого будинку? Особливості таких рослин-загарбників та механізми боротьби з ними, включаючи приготування їжі, у своїй новій книжці описує ботанік Олексій Коваленко.

Хвильовий пізно вночі любив кататися на ковзанці, а тоді йшов писати. Йогансен, галасливий і життєрадісний, мав двох великих собацюр та обожнював полювання. Підмогильний, тихий і скромний, мав велосипед «Україна», на якому давав покататись, але завжди нагадував, аби його повернули й не зламали.

Це спогади Володимира Куліша, сина письменника і драматурга Миколи Куліша. На сторінках цієї книжки можна поглянути на приватне життя одного з найталановитіших поколінь української літератури — мешканців харківського будинку «Слово» — на початку 30-х років минулого століття в той період, коли хмари тоталітарного терору лише починали згущуватись.

Книжку проілюстровано зображеннями, наданими Харківським літературним музеєм.

Коли я нарешті висплюся? Це питання ми ставимо собі роками, переконуючи самих себе в тому, що ось уже незабаром ­(після школи/іспитів/роботи/на старості) налагодимо цей процес. Переконуємо себе так, наче в цьому є щось складне, а у нас — необмежений запас часу. Погані й гарні новини разом: часу в нас мало, але, на щастя, у наших біологічних ритмах немає жодної магії. Сон і біологічний годинник, за яким ми живемо, — хай які складні в роботі механізми, та все ж їх можна налаштувати. Достатньо лише зрозуміти, як усе це працює. Саме ці процеси у книжці «Коли я нарешті висплюся? Як засинати і прокидатися із задоволенням» пояснюють біологині Ольга Маслова та Ніка Бєльська.

Авторки описують, як працюють біологічний годинник і цир­кадні ритми, що таке хронотипи, як налагодити режим сну в дорослих і дітей та чи варто спати вдень.

Чому не варто змушувати сов прокидатися о п’ятій та навіщо жайворонки «підриваються» з першим промінням сонця? Як побороти джетлаг, чому на ніч хочеться з’їсти тортик і навіщо вам у спальні суцільна темрява? Про все це розповідають Ольга та Ніка, які не лише розвіюють міфи, а й за допомогою практичних вправ показують, як зробити так, щоб усі ми нарешті виспалися.

Оселедець — це сардина, сардина — це анчоус, анчоус — це хамса, хамса — це кілька, кілька — це тюлька, тюлька — це шпроти, шпроти — це салака, а салака — це оселедець. А оселедець — це сардина…

Складно? Лише на перший погляд. Повірте, цей ряд має абсолютно логічне пояснення. У своїй новій книжці біолог Леонід Горобець пропонує нам прогулятись найближчим супермаркетом та дізнатися, чому у нашому кошику лежать свинина та креветки, а не, скажімо, мʼясо слонів чи мурена.

Яких тварин неможливо одомашнити і чому для цієї місії краще обрати гепарда, ніж гризлі (якщо дуже хочеться спробувати щось неможливе)? З якої риби роблять «крабові» палички, чому «фермерська» курка лише покращує продажі в магазині, а «фермерський» лосось — ні? Хто їв менше свинини — шляхта чи селяни? Чому не варто готувати мʼясо страусів? Гуляючи супермаркетом, автор переміщується у просторі та часі, пояснюючи еволюцію окремих видів. Він розповідає, як відрізнити, чи перед вами справжня ікра, та як правильно чистити рибу, хто такі трахіхти і чи справді «мармурова яловичина» така смачна, якщо не бачиш її цінника.

«За пів року служби я навчився заливати хлоркою туалети, напоїв хлоркою дитину, злякався їхати на війну з другом, майже розійшовся з дівчиною. А ще роздав усі накопичені гроші, ледь вивів із тяжкого ускладнення пацієнтку, поховав свою кар’єру хірурга й набрав із 10 кіло. А, і ще майже знищив ментальне здоров’я своєї любої кішки, яка тижнями не бачить хазяїна».

«Букурія» — смішне незрозуміле слово, яке мало позначати хорошу емоцію. І саме так екіпаж свого «корабля» вирішив назвати Богдан Журавель, який одного дня із цивільного хірурга перетворився на начмеда батальйону.

Богдан майстерно поєднує чорний відчай із чорним гумором: у його тексті строковик випадково запиває ліки хлоркою замість води, довкола триває війна на виживання, а сам автор регулярно веде бесіди зі співрозмовником, якого ніхто ніколи не бачив, — іноді про щось філософсько-бентежне, а іноді вони просто травлять анекдоти.

Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити. Жити у світі, де тебе і твоє майбутнє хоче знищити ворог. Ворог, який не має жалю чи честі. І що робити у світі, де ти вирішив боротися попри те, що тобі так страшно.

Мові байдуже хто ви: святий чи грішник, благодійник або ж вбивця. Якщо за життя вам вдалося зробити щось достатньо незвичне чи екстравагантне, мова з радістю покладе вас у шафку і дбайливо збереже для нащадків. 

У книжці мовознавця Рустама Гаджієва ви знайдете лінгвістичні історії з усього світу — від Нікарагуа, де місцеві діти самі створили для себе жестову мову, й до Великої Британії з її Пороховою змовою, катами і започаткованими ними словами.
 

Чому сучасний ісландець запросто може прочитати древні тексти без допомоги, і чому у нас так не вийде? Як навахо шифрували послання американців під час Другої світової війни та чим така страшна валлійська (яка насправді не така вже й валлійська)?

Рустам розкаже не лише про усе це, а й про об’єднання та поширення німецької мови, пояснить, як мовне питання стало причиною зіткнення потягів у Бельгії, розтлумачить картину Брейгеля, на якій зашифровано понад сотню ідіом з нідерландського фольклору. Мовознавець познайомить вас із лінгвокриміналістами, говіркою британських геїв, горилою Коко та навіть китайськими ієрогліфами. І заодно розповість, як з мовознавчої точки зору пов’язані легендарна «паляниця» і сумнозвісний «поребрик».

Тодось Осьмачка — поет і письменник, сучасник Багряного, Зерова, Підмогильного, ще один «ворог народу», який через утиски радянської влади був змушений спершу симулювати божевілля, а потім емігрувати. 

Ключовий твір Осьмачки — «Старший боярин», в якому історія кохання семінариста Гордія Лундика до Варки, що дала згоду на шлюб з іншим, змальована на тлі ідилічної сільської України, яку поволі руйнує «поміщицтво з московською орієнтацією». 

Автобіографічна повість «План до двору» розказує про свавілля, яке радянська влада чинила над заможними селянами: господаря з родиною виганяли з оселі, а їхнє майно привласнювали. Безкарність, жорстокість та всесилля більшовиків роблять текст схожим на страшну казку.

Перці й помідори — не овочі. Гречка — горішок. Вишня — не ягода.

Усе своє життя, успішно проігнорувавши ботаніку, ми керуємося лише одним простим (і хибним) правилом: солодке — фрукт, а все решта — овочі. Насправді це так не працює. У книжці «Фрукти проти овочів» ботанік, музейник та автор блогу «Довколаботаніка» Олексій Коваленко розповість справжню історію продуктів, які ми щодня бачимо на кухні та в супермаркеті, а ще навчить відрізняти овоч від фрукта, горіх — від горішка, а кавун — від ягоди. У книжці Олексій пояснить, хто намагався лікувати огірками безпліддя та укуси скорпіонів, як салату приписали здібності впливати на чоловічу потенцію, звідки примандрував до нас буряк та як приготувати каштани в домашніх умовах і не рознести квартиру на шматки.

Перед вами — не збірник рецептів і навіть не підручник з ботаніки, книжка Олексія Коваленка — це реальна та дотепна історія найзвичайнісіньких овочів і фруктів: від особливостей їхньої ДНК та селекції до найдивніших міфів і кулінарних лайфхаків.

«чорнокоса з очима повними новин

коли за вікном завили сирени

на прощання сказала

ще не страшно

якщо є події

якщо ми

ще тут»

До нової поетичної збірки Анатолія Дністрового увійшли поезії, написані після 24 лютого 2022 року, а також ранні вірші, що суголосні з тривогами теперішньої воєнної доби.

Перші квіти холодної весни. Діти, які малюють чорні бомби й червоні валізи. Густий чорний дим. Вкрадене сонце моєї країни. Сирени, сірі від втоми обличчя, ворог. Чи є на тому світі артилерія? Чи присниться мені день без війни? Усе це наші дні війни й тривог.

1410 рік. Воїни польського короля та Великого князя Литовського зустрічаються з лицарями Тевтонського ордену в одній з наймасштабніших битв століття.

Молодий лицар Василь Крук за порятунок короля на полі Грюнвальдської битви здобуває в подарунок коня з королівської стайні та славу. Але не тільки це привезе він у рідне місто Сатанів на Поділлі. Ще ладанку із загадковими знаками, зняту з переможеного тевтона, і дивовижне бурштинове намисто.

Лицарські звичаї середньовічної України, битви та пригоди, кохання й велика політика, залишки язичницьких культів і набіги татар. У цій атмосфері Василю Круку випаде скористатися чарами ладанки — дарами, що в будь-який момент можуть обернутися на прокляття.

ОУН і шістдесятники, Іван Дзюба та Левко Лукʼяненко, Василь Стус і Вʼячеслав Чорновіл, протести, арешти й табори.
 

У своїй книжці Роман Клочко розповідає історію дисидентів, історію українського визвольного руху, який тривав від середини 1950­-х до другої половини 1980­-х. 

Герої книжки критикували комуністичну ідеологію та боролися проти безправ’я українців як нації. Їхньою зброєю стало слово, яке дошкульно било радянський режим у його чи не найболючіше місце — монополію на інформацію. Тож режим відповідав тюрмами, таборами й психіатричними лікарнями, але повністю знищити цей опір так і не зміг. Попри всі зусилля пропаганди та фактично фізичне знищення дисидентів, вони продовжували боротися і лякати радянську владу. 

«ніхто не забуде майбутнє життя

ніхто не стане смиренним

чекаємо виходу з укриття

цілуємося під сиренами»

У новій книжці Павла Коробчука зібрані його поезії останніх п'яти років. Війна та мирне життя. Літо й лютий. Фронт і тил. Пам’ять і передчуття. Тексти Павла сплітаються в полотно, на якому вимальовується загальний візерунок – усе наше життя, яким воно було,  яким є зараз. 

Навій – це вал у ткацькому верстаті, на якому тримається основа полотна. Того самого поетичного полотна, яке за допомогою слів творить поет. Кожен текст – нова нитка. І лише відступивши на кілька кроків, можна зрозуміти, яку картину вони разом складають.

Проктологи класні! І їх важко чимось здивувати! Їх не лякає жодна дупця, хай у які пригоди вона потрапить. Вони вас не засуджуватимуть, ні з чого не сміятимуться й нікому нічого не розкажуть. 
 

У медицині немає табуйованих тем? Так, але при цьому поскаржитися на проблеми із серцем людям зазвичай простіше, ніж на свою попу. Тому, замість планової роботи, проктологам часто доводиться ставати учасниками екстрених операцій. 

Лікарка Анастасія Пристая переконана: люди не повинні страждати через сором.

У книжці Анастасія відверто розповідає про все: нічні чергування, втрати й погрози, операції, помилки та складні діагнози. Проте ця книжка — не енциклопедія. Це вікно, крізь яке можна зазирнути за лаштунки звичайних хірургічних буднів.