Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х. Головний герой роману — директор заводу Іван Орловець. Його життя ідеально впорядковане та раціональне: робота, дім, родина, а попереду систематичне будівництво «світлого післяреволюційного майбутнього». Однак, попри позірну стабільність та систематичність, ця конструкція дуже хистка. Одного вечора в опері, куди його затягують друзі, він бачить відому співачку Ірину Завадську. Ця зустріч перевертає життя героя і ставить перед ним питання: якщо нова доба така прекрасна, то чому людина живе сірим, убогим і нещасним життям? У своєму тексті Євген Плужник розглядає «недугу» того покоління: розрив між ідеалом і дійсністю. «Як же можу я будувати для всіх щось прекрасне, коли не стає мені снаги чи волі створити щось бодай пристойне для самого себе», — каже головний герой.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.

Коцюбинський надзвичайно відповідально поставився до відтворення світу гуцульських вірувань і традицій. Він досліджував побут і говірки гуцульських сіл, укладав словнички, шукав місцеві квіти й трави, ходив на весілля та інші традиційні ритуали. Усе це, аби максимально достовірно передати атмосферу того куточка світу.

Чугайстер, щезник, мавка і мольфари, які закликають негоду. А поряд з цим кохання, важкий вибір між любовʼю небесною та любовʼю земною. Вигадане і справжнє, язичницьке та християнське, усе сплітається в одну історію, де духи правлять людиною, людина — духами, а сама реальність стає частиною міфу.

«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».

Майк Йогансен — український письменник-авангардист. Свого часу він зізнався читачам, що ніколи не зупиняється перед тим, аби порушити ще одну традицію. Це і визначило стиль його творчості — ламати правила та з їхніх уламків витворювати нову поетику.

У цій книжці ви знайдете твори, які стали візитівкою Йогансена, — іронічний, пародійний роман «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», ключовий для розуміння творчого підходу автора текст «Як будується оповідання» та вибрані поезії.

Це тексти справжнього літературного експериментатора.  Його мета — розхитати наші уявлення про те, якою має бути література, і, з одного боку, занурити читача в мистецьку гру, а з іншого — показати, яке естетичне задоволення можна отримати від цих експериментів.

У найпростішому прочитанні роман «Місто» Валер’яна Підмогильного — це історія амбітного юнака, який переїжджає із села у Київ і будує там нове життя. Його часто порівнюють з героєм «Любого друга» Мопассана й самовпевненими і неперебірливими в засобах  підкорювачами суспільних вершин із сюжетів Бальзака. Однак для Підмогильного це не лише історія кар’єри. Він уписує життя Степана Радченка в історико-культурний контекст тогочасної України.

Маргінал і чужинець Радченко протягом роману цілеспрямовано викшталтовує себе, здобуває освіту, прилучається до інтелектуальної  та творчої еліти. Довколишній світ видається йому дедалі складнішим.

Окрім іншого, роман «Місто», написаний у 1927 році, засвідчував неймовірно важливий здобуток національної революції: повернення урбаністичного простору під українську культурну юрисдикцію. Епоха принизливого самообмеження  в рамках домашньовжиткової рустикальности зосталася позаду, Київ знову ставав осередком потужного мистецького ренесансу.

Микола Хвильовий — один з найточніших діагностів своєї революційної доби. Автор, який, як ніхто, розумів особливості життєвого вибору своїх сучасників. Письменник, який зрештою й сам вирішив не чекати неминучого арешту і 13 травня 1933-го вистрілив собі у скроню.

Його ім’я стало забороненим. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку». Немає могили, немає пам’ятника, немає текстів… Здавалося б, усе втратилося безповоротно. Втім через роки тексти Хвильового віднайшли свій шлях додому.

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.