Ви — жінка в розквіті осінньої життєвої пори. І, здається, раптом щось пішло не так: світ змінився в гірший бік, усі довкола вас не розуміють, та й ви почуваєтеся не надто добре, не встигаєте за сучасним ритмом на роботі й постійно конфліктуєте з родиною. Що трапилося? Де ви повернули не туди? Яких змін не помітили?

У цій книжці психологиня Наталя Підлісна пояснить особливості жіночих вікових змін, наведе приклади із власної психологічної практики, базовані на реальних історіях, і переконає, що нічого страшного з вами не трапилося, а незручне в нашому суспільстві слово «клімакс» — не таке страшне, як його малюють.

«Майстер корабля» — це реальна розповідь зі справжніми прототипами. У сюжеті можна впізнати мистецьку богему того часу: режисера Олександра Довженка, директора Одеської й Київської кінофабрик Павла Нечеса, художника, архітектора, одного із засновників Української академії мистецтв Василя Кричевського. Це історія творчості, кохання, буремної епохи появи кінематографа й життя Одеси початку минулого століття.
 

Повість «Байгород» має зовсім іншу атмосферу, хоча й той самий рівень кінематографічності. До міста Байгород з боями підходять анархісти, тимчасом як байгородці готуються захистити своє місто і дати їм відсіч. Кохання на тлі війни, відчуття, що жити потрібно зараз, поєднані із закоренілістю в землю, на якій живеш, і захистом того, у що віриш, навіть ціною життя.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

«Поза межами болю» — автобіографічна повість Осипа Турянського, в якій він зобразив страшний досвід полону під час Першої світової війни. Шістдесят тисяч австрійських полонених опинилися в руках сербів, і ті, відступаючи на захід, гнали їх етапом через гори в Албанію.  Зрештою сорок п’ять тисяч бранців загинуло від холоду та хвороб. 

У центрі сюжету — семеро військових, яким удається втекти від конвоїрів. Навколо льодова пустка, страждання, усвідомлення приреченості й боротьба за життя. Ця книжка-шок, книжка-травма — страшне свідчення солдата, котрий вижив, коли всі його друзі загинули.

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х. Головний герой роману — директор заводу Іван Орловець. Його життя ідеально впорядковане та раціональне: робота, дім, родина, а попереду систематичне будівництво «світлого післяреволюційного майбутнього». Однак, попри позірну стабільність та систематичність, ця конструкція дуже хистка. Одного вечора в опері, куди його затягують друзі, він бачить відому співачку Ірину Завадську. Ця зустріч перевертає життя героя і ставить перед ним питання: якщо нова доба така прекрасна, то чому людина живе сірим, убогим і нещасним життям? У своєму тексті Євген Плужник розглядає «недугу» того покоління: розрив між ідеалом і дійсністю. «Як же можу я будувати для всіх щось прекрасне, коли не стає мені снаги чи волі створити щось бодай пристойне для самого себе», — каже головний герой.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.

Коцюбинський надзвичайно відповідально поставився до відтворення світу гуцульських вірувань і традицій. Він досліджував побут і говірки гуцульських сіл, укладав словнички, шукав місцеві квіти й трави, ходив на весілля та інші традиційні ритуали. Усе це, аби максимально достовірно передати атмосферу того куточка світу.

Чугайстер, щезник, мавка і мольфари, які закликають негоду. А поряд з цим кохання, важкий вибір між любовʼю небесною та любовʼю земною. Вигадане і справжнє, язичницьке та християнське, усе сплітається в одну історію, де духи правлять людиною, людина — духами, а сама реальність стає частиною міфу.

«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».

Володимир Винниченко — бунтар української літератури початку ХХ століття. Він спровокував чимало інтелектуальних конфліктів, та водночас побудував неймовірну літературну й політичну кар’єру. Винниченко став популярним драматургом, автором романів, статей, мемуарів, а в 1917 році очолив Генеральний Секретаріат Центральної Ради.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

Майк Йогансен — український письменник-авангардист. Свого часу він зізнався читачам, що ніколи не зупиняється перед тим, аби порушити ще одну традицію. Це і визначило стиль його творчості — ламати правила та з їхніх уламків витворювати нову поетику.

У цій книжці ви знайдете твори, які стали візитівкою Йогансена, — іронічний, пародійний роман «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», ключовий для розуміння творчого підходу автора текст «Як будується оповідання» та вибрані поезії.

Це тексти справжнього літературного експериментатора.  Його мета — розхитати наші уявлення про те, якою має бути література, і, з одного боку, занурити читача в мистецьку гру, а з іншого — показати, яке естетичне задоволення можна отримати від цих експериментів.

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного» — таким було гасло епохи, в якій жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор детально демонструє, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі. 

Лікар, поет, директор гімназії — у вʼязниці твоє минуле не мало значення: хоч би чого ти досяг, а все одно опиняєшся на самому дні. Та попри всі ці жахи, Іван Багряний переконаний — спротив злу необхідний навіть тоді, коли здається, що боротися далі немає сенсу, а остаточний вибір завжди залежить від людини.

У найпростішому прочитанні роман «Місто» Валер’яна Підмогильного — це історія амбітного юнака, який переїжджає із села у Київ і будує там нове життя. Його часто порівнюють з героєм «Любого друга» Мопассана й самовпевненими і неперебірливими в засобах  підкорювачами суспільних вершин із сюжетів Бальзака. Однак для Підмогильного це не лише історія кар’єри. Він уписує життя Степана Радченка в історико-культурний контекст тогочасної України.

Маргінал і чужинець Радченко протягом роману цілеспрямовано викшталтовує себе, здобуває освіту, прилучається до інтелектуальної  та творчої еліти. Довколишній світ видається йому дедалі складнішим.

Окрім іншого, роман «Місто», написаний у 1927 році, засвідчував неймовірно важливий здобуток національної революції: повернення урбаністичного простору під українську культурну юрисдикцію. Епоха принизливого самообмеження  в рамках домашньовжиткової рустикальности зосталася позаду, Київ знову ставав осередком потужного мистецького ренесансу.

Микола Хвильовий — один з найточніших діагностів своєї революційної доби. Автор, який, як ніхто, розумів особливості життєвого вибору своїх сучасників. Письменник, який зрештою й сам вирішив не чекати неминучого арешту і 13 травня 1933-го вистрілив собі у скроню.

Його ім’я стало забороненим. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку». Немає могили, немає пам’ятника, немає текстів… Здавалося б, усе втратилося безповоротно. Втім через роки тексти Хвильового віднайшли свій шлях додому.

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.