Бути мамою, татом, бабусею чи дідусем — це крім, моря позитивних емоцій, ще й постійна тривога. Особливо в питаннях, які стосуються здоров’я дитини. Найбільше лякає, що ми не знаємо, як учинити правильно. Чи нежить — це привід іти до педіатра? А може, антибіотик? Коли починати збивати температуру? А сік цибулі працює? У цій книжці, написаній практикуючою лікаркою-педіатринею та інфекціоністкою Оленою Луцькою спільно з редакторкою Тетяною Логвиненко, ви знайдете симптоми й особливості найпоширеніших дитячих хвороб, рекомендації, як діяти та чого очікувати від лікування, та про які важливі маркери слід повідомляти лікарю передусім.

Ця книжка не замінить лікаря, але допоможе краще орієнтуватися в усьому, що відбувається з дитиною, предметніше спілкуватися з лікарем і сміливіше розпитувати його про все, що вас турбує.

«Світ зійшовся клином на обороні цієї землі.

І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді –—

нам іншого вже, мабуть,

ніколи насправді не буде треба»

Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки.

Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. «У цій добірці, — пише Ярина, — промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити».

1410 рік. Воїни польського короля та Великого князя Литовського зустрічаються з лицарями Тевтонського ордену в одній з наймасштабніших битв століття.

Молодий лицар Василь Крук за порятунок короля на полі Грюнвальдської битви здобуває в подарунок коня з королівської стайні та славу. Але не тільки це привезе він у рідне місто Сатанів на Поділлі. Ще ладанку із загадковими знаками, зняту з переможеного тевтона, і дивовижне бурштинове намисто.

Лицарські звичаї середньовічної України, битви та пригоди, кохання й велика політика, залишки язичницьких культів і набіги татар. У цій атмосфері Василю Круку випаде скористатися чарами ладанки — дарами, що в будь-який момент можуть обернутися на прокляття.

Історія вбивства очільника ОУН Євгена Коновальця тривалий час ґрунтувалася на неповних даних, радянській дезінформації, здогадках і припущеннях.

У цій книжці зібрано величезну кількість документів, пов’язаних з убивством Коновальця, більшість з яких  публікується вперше. Зокрема, це переклад  протоколів розслідування нідерландською поліцією вбивства лідера ОУН.

Ким був Євген Коновалець? Що сталося 23 травня 1938 року в місті Роттердам? 

Свідчення очевидців злочину, прихована історія радянської спецоперації та спроб розколоти ОУН, листи, статті з газет того часу дозволяють чіткіше відтворити останні роки життя українського воєначальника. 

Мабуть, хоч раз у житті ми всі ставили собі питання: «Як збудувати кар’єру?». Утім, готової відповіді на нього немає. У кожного свій шлях: хтось може працювати на одному місці все життя, а хтось — перебувати в постійному пошуку роботи мрії. Це зовсім не означає, що так правильно, а так — ні. Чи знаєте ви, приміром, що кар’єра може бути не лише вертикальною, а й горизонтальною, діагональною, зигзагоподібною і навіть через слеш або у формі різних літер? Може бути корпоративною або креативною, у проєктному і віддаленому форматі. Одне слово — будь-якою! І в кожному разі — абсолютно повноцінною. У цій книжці авторки говорять про те, як розібратися в собі, і не лише наводять інструменти для кар’єрного розвитку, дають поради, які дозволять почуватися щасливішими в роботі, а й діляться історіями людей, які своїм прикладом показують, що наша кар’єра в наших руках. 

«Скандал» —  це нова збірка оповідань письменниці й поетки Людмили Таран.

Тексти, зібрані у цій книжці, — це своєрідна археологія пережитого: дисидентство,  (не)прийняття себе та свого походження, своєї сексуальності, «неправильних» почуттів. Самі ж тексти вибудувано на контрастах: курйози і трагедії, батьки і діти, любов і смерть, війна і мирне життя.

Авторка постійно розхитує читача на емоційних гойдалках, гартуючи тим самим витривалість, силу й любов до життя.

Існує думка, що нудний, сухий, перевантажений складнопідрядними реченнями текст — серйозний, а легкий і приємний для прочитання — ні. Однак це не так. Аналітичний текст може бути елегантним та захопливим, а головне — спричиняти зміни у діях чи свідомості. Вміти писати такий текст — корисна навичка у сучасному світі.

У цій книзі аналітикиня Катерина Зарембо та група дослідників Національного університету «Києво-Могилянська академія», Українського Католицького університету та Київської школи економіки привідкривають завісу над роботою аналітиків, розбираючи аналітичний текст від задуму та призначення до структури та оцінки його ефективності. Автори покажуть, як провести необхідний дослідницький аналіз, вибудувати аргументи, обрати стиль написання та не лише зацікавити, але й переконати свою аудиторію.

Катерина Зарембо — аналітикиня з питань зовнішньої політики України, тренерка з написання аналітичних матеріалів, асоційована аналітикиня Центру «Нова Європа», викладачка кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Насильство має багато проявів. Перше, що може спасти на думку, — це фізичний напад, але не тільки він спричиняє непоправні наслідки. Багато людей можуть потерпати від насильства і навіть не підозрювати, що з ними відбувається насправді. Сексуальне, психологічне, економічне насильство, педагогічне нехтування — це різні прояви того самого явища, що впливають на комунікацію з оточенням, на виховання, формування сімейних та особистісних цінностей.

Автор цієї книжки, психотерапевт Спартак Суббота переконаний: кожен з нас має вміти розпізнавати насилля та знати алгоритм дій, аби вчасно запобігти йому. Ця книжка допоможе розібратися в природі насильства, ідентифікувати його види, зрозуміти, за якими ознаками можна розпізнати насильство, що робити, щоб мінімізувати його прояви у житті, і до кого звертатися по допомогу, якщо насильство трапилося в минулому. Автор наводить приклади з особистої психотерапевтичної практики, пропонує читачам чеклісти, за якими можна перевірити, чи присутнє насилля у вашому житті або чи є ви його свідками.

«Шалені авторки» — це антологія текстів українських письменниць, своєрідна мандрівка крізь останні два століття, під час якої різні авторки, маючи несхожі стильові уподобання й естетичні орієнтації, змальовують усю множинність і складність жіночого досвіду.

Перед читачами постануть декадансні персонажки Ольги Кобилянської, екзотичні героїні Софії Яблонської, рішучі бунтарки Ірини Вільде. Публікуються і найбільш резонансні тексти сучасних письменниць, зокрема Оксани Забужко і Людмили Таран. 

Книжка підготована у співпраці з ютуб-каналом «Шалені автор(к)и», авторами якого є літературознавці Віра Агеєва й Ростислав Семків.

Секс, наркотики, рок-н-рол? Студентські будні майбутніх лікарів трохи інші. Анатомія, неорганічна хімія, перерви на сон. І ні, далі легше не буде. Далі на них чекатимуть лікарні та пацієнти. А ще колеги, які не в змозі прочитати банальну інструкцію до пристрою, родичі, для яких реанімація видається мало не вбивством, і бюрократія, багато бюрократії. Та будуть і ті, хто готовий підставити плече на чергуванні, ті, хто вчасно поділиться новим досвідом, як і ті, хто помітить лікаря та його зусилля.

Книжка Івана Черненка — це книжка про медицину та будні медиків, про той шлях, що долає кожен мрійник, аби стати лікарем.  Про помилки, безлад і пацієнтів. Про життя та смерть, про кожного з нас. 

Зрештою, це просто історія лікаря з Богом забутої районної лікарні десь у Макондо.

Оповідання Олени Пчілки — це прекрасні замальовки з життя українських заможних родин, столичної й провінційної еліти, життєвого ладу, усталеного в маєтках і садибах наприкінці ХІХ століття. 

Візити, бали, концерти, клубні зібрання були часто покликані організувати вдалий шлюб для дівчат, проте водночас забезпечували підтримку національної традиції, поширення українських ідей, зародження жіночої університетської освіти. Йдеться, наприклад, про перших українок, які сіли на студентську лаву поруч зі своїми ровесниками й здобувають лікарський фах у Швейцарії. 

У міських сюжетах Олена Пчілка з неймовірним блиском руйнує стереотипи, іноді знижує пафос, подекуди демонструє подвійність стандартів, а також  дошукується глибинних психологічних мотивацій вчинків персонажів.

Ви — жінка в розквіті осінньої життєвої пори. І, здається, раптом щось пішло не так: світ змінився в гірший бік, усі довкола вас не розуміють, та й ви почуваєтеся не надто добре, не встигаєте за сучасним ритмом на роботі й постійно конфліктуєте з родиною. Що трапилося? Де ви повернули не туди? Яких змін не помітили?

У цій книжці психологиня Наталя Підлісна пояснить особливості жіночих вікових змін, наведе приклади із власної психологічної практики, базовані на реальних історіях, і переконає, що нічого страшного з вами не трапилося, а незручне в нашому суспільстві слово «клімакс» — не таке страшне, як його малюють.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь  геть незвичній перспективі. 
 

Старенький Вавилон на Побужжі, селяни, які викопують під грушею колекцію старовинної зброї, місцевий філософ, який читає Платона й розповідає про таврів і скіфів, гойдалка, побудована агентом з продажу швейних машинок «Зінґер», щоб видати доньок заміж, цап Фабіян, що стає задом до розстрільної бригади — все це сплітається у химерний роман на тлі чорторию великої історії.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком. В авторитарній державі вождь має стати єдиним об’єктом поклоніння.

Харківський культуролог Ростислав Михайлович приїздить до рідного міста Дніпро, щоб вирішити долю споруди вчителя – Варязької церкви.

Домонтович змальовує атмосферу тотального державного страху, вдягання масок, що часом приростають до облич, та інтелектуальної втечі від страшної реальності.

«Майстер корабля» — це реальна розповідь зі справжніми прототипами. У сюжеті можна впізнати мистецьку богему того часу: режисера Олександра Довженка, директора Одеської й Київської кінофабрик Павла Нечеса, художника, архітектора, одного із засновників Української академії мистецтв Василя Кричевського. Це історія творчості, кохання, буремної епохи появи кінематографа й життя Одеси початку минулого століття.
 

Повість «Байгород» має зовсім іншу атмосферу, хоча й той самий рівень кінематографічності. До міста Байгород з боями підходять анархісти, тимчасом як байгородці готуються захистити своє місто і дати їм відсіч. Кохання на тлі війни, відчуття, що жити потрібно зараз, поєднані із закоренілістю в землю, на якій живеш, і захистом того, у що віриш, навіть ціною життя.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

«Поза межами болю» — автобіографічна повість Осипа Турянського, в якій він зобразив страшний досвід полону під час Першої світової війни. Шістдесят тисяч австрійських полонених опинилися в руках сербів, і ті, відступаючи на захід, гнали їх етапом через гори в Албанію.  Зрештою сорок п’ять тисяч бранців загинуло від холоду та хвороб. 

У центрі сюжету — семеро військових, яким удається втекти від конвоїрів. Навколо льодова пустка, страждання, усвідомлення приреченості й боротьба за життя. Ця книжка-шок, книжка-травма — страшне свідчення солдата, котрий вижив, коли всі його друзі загинули.

Тема сімейних чвар невмируща. Дія «Кайдашевої сім’ї», здається, могла відбуватися будь-коли в будь-якому регіоні України. Напевно, саме тому цей твір такий живий і отримує все нові втілення — у театрі, в кіно. 

Яскраві описи життя, гумор і прекрасно зафіксована розмовна мова. А головне, вічні персонажі, риси яких можна розпізнати навіть у ваших знайомих — брати, що, подорослішавши, не можуть знайти спільну мову й поділити майно, знервована мати, яка все своє життя присвятила догляду за сім’єю, але й контролю над нею, старий Кайдаш, що дедалі більше втрачає сенс життя і заглядає у чарку. Нечуй-Левицький зображає родину зі свіжими ранами, що залишились після скасування панщини, і крізь сміх у цій історії проступають сльози не лише від сімейних образ, а й від глибоких колоніальних травм.

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х. Головний герой роману — директор заводу Іван Орловець. Його життя ідеально впорядковане та раціональне: робота, дім, родина, а попереду систематичне будівництво «світлого післяреволюційного майбутнього». Однак, попри позірну стабільність та систематичність, ця конструкція дуже хистка. Одного вечора в опері, куди його затягують друзі, він бачить відому співачку Ірину Завадську. Ця зустріч перевертає життя героя і ставить перед ним питання: якщо нова доба така прекрасна, то чому людина живе сірим, убогим і нещасним життям? У своєму тексті Євген Плужник розглядає «недугу» того покоління: розрив між ідеалом і дійсністю. «Як же можу я будувати для всіх щось прекрасне, коли не стає мені снаги чи волі створити щось бодай пристойне для самого себе», — каже головний герой.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.

Коцюбинський надзвичайно відповідально поставився до відтворення світу гуцульських вірувань і традицій. Він досліджував побут і говірки гуцульських сіл, укладав словнички, шукав місцеві квіти й трави, ходив на весілля та інші традиційні ритуали. Усе це, аби максимально достовірно передати атмосферу того куточка світу.

Чугайстер, щезник, мавка і мольфари, які закликають негоду. А поряд з цим кохання, важкий вибір між любовʼю небесною та любовʼю земною. Вигадане і справжнє, язичницьке та християнське, усе сплітається в одну історію, де духи правлять людиною, людина — духами, а сама реальність стає частиною міфу.

«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».

Володимир Винниченко — бунтар української літератури початку ХХ століття. Він спровокував чимало інтелектуальних конфліктів, та водночас побудував неймовірну літературну й політичну кар’єру. Винниченко став популярним драматургом, автором романів, статей, мемуарів, а в 1917 році очолив Генеральний Секретаріат Центральної Ради.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

Майк Йогансен — український письменник-авангардист. Свого часу він зізнався читачам, що ніколи не зупиняється перед тим, аби порушити ще одну традицію. Це і визначило стиль його творчості — ламати правила та з їхніх уламків витворювати нову поетику.

У цій книжці ви знайдете твори, які стали візитівкою Йогансена, — іронічний, пародійний роман «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», ключовий для розуміння творчого підходу автора текст «Як будується оповідання» та вибрані поезії.

Це тексти справжнього літературного експериментатора.  Його мета — розхитати наші уявлення про те, якою має бути література, і, з одного боку, занурити читача в мистецьку гру, а з іншого — показати, яке естетичне задоволення можна отримати від цих експериментів.

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного» — таким було гасло епохи, в якій жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор детально демонструє, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі. 

Лікар, поет, директор гімназії — у вʼязниці твоє минуле не мало значення: хоч би чого ти досяг, а все одно опиняєшся на самому дні. Та попри всі ці жахи, Іван Багряний переконаний — спротив злу необхідний навіть тоді, коли здається, що боротися далі немає сенсу, а остаточний вибір завжди залежить від людини.

У найпростішому прочитанні роман «Місто» Валер’яна Підмогильного — це історія амбітного юнака, який переїжджає із села у Київ і будує там нове життя. Його часто порівнюють з героєм «Любого друга» Мопассана й самовпевненими і неперебірливими в засобах  підкорювачами суспільних вершин із сюжетів Бальзака. Однак для Підмогильного це не лише історія кар’єри. Він уписує життя Степана Радченка в історико-культурний контекст тогочасної України.

Маргінал і чужинець Радченко протягом роману цілеспрямовано викшталтовує себе, здобуває освіту, прилучається до інтелектуальної  та творчої еліти. Довколишній світ видається йому дедалі складнішим.

Окрім іншого, роман «Місто», написаний у 1927 році, засвідчував неймовірно важливий здобуток національної революції: повернення урбаністичного простору під українську культурну юрисдикцію. Епоха принизливого самообмеження  в рамках домашньовжиткової рустикальности зосталася позаду, Київ знову ставав осередком потужного мистецького ренесансу.

Микола Хвильовий — один з найточніших діагностів своєї революційної доби. Автор, який, як ніхто, розумів особливості життєвого вибору своїх сучасників. Письменник, який зрештою й сам вирішив не чекати неминучого арешту і 13 травня 1933-го вистрілив собі у скроню.

Його ім’я стало забороненим. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку». Немає могили, немає пам’ятника, немає текстів… Здавалося б, усе втратилося безповоротно. Втім через роки тексти Хвильового віднайшли свій шлях додому.

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.