Ця книга віршів має чітку внутрішню послідовність. Усі вірші тут охоплюють два роки — з серпня 2021-го до серпня ­2023-го. Це ніби цільний шмат життя — почуттів, передчуттів, болю, ненависті, розпачу, витривалості, терпіння, чекання, боротьби, любові, сили і ніжності. Так, ніжності, без якої неможливо вистояти, витерпіти. Ніжності, яка свідчить про цінність життя.

За цими віршами любові і віри, яких у книжці 77, можна відчитувати хронологію подій нашого безжального часу і розуміти, що дає нам силу боротися далі.

Перша поетична збірка української письменниці, документалістки та документаторки воєнних злочинів Вікторії Амеліної. Вірші з цієї книжки Вікторія почала писати на початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, а останній — був написаний за декілька днів до її загибелі від ракетного удару по Краматорську 27 червня 2023 року. Те, що ви відчуєте, коли читатимете ці вірші, — реальне. Пустку, яка залишиться на місці незрозумілих для вас емоцій після прочитання збірки, можна заповнити лише пам’яттю і боротьбою за справедливість.

«Третій рай» — це спроба поетичного шаманізму, намагання зібрати воєдино корпус текстів, що став би своєрідним каноном земного раю, як його собі уявляє Автор. Слово «візуалізація» також буде доречним, хоча в збірці не бракує і власне візуальної компоненти — збірка проілюстрована серією розмальованих Іздриком сірникових коробочок. Незайве буде додати, що серія створена під час блекаутів 2022-го, що додає «візії раю» специфічного забарвлення та настрою.

Перед вами книга віршів, перекладів, статей і листів, які є найважливішими для художньо-естетичного світогляду Василя Стуса, одного з найтрагічніших і найглибших українських поетів ХХ століття.

Небо. Кручі. Провалля. Вода. Символічні стихії, в яких і з якими поет жив, боровся, розчинявся, змагався, творив – проорюючи власною долею, віршами, світоглядним вибором глибоченну межу між обивательським і пристосуванським існуванням і гранично чесним життям із собою, в собі, над собою.

Поетична антологія «Поміж сирен» — свідчення великої війни, що мала нас знищити й обнулити українську культуру. Але всупереч усьому ми вистояли, а наша поезія звучить надпотужно і щиро, єрихонськими трубами руйнує мури, якими обгороджено душі, сягає сердець. Відкритих. Зболених. Чутливих. Сердець, які поміж сирен вчаться жити далі.

Доки триває війна росії проти України, ця антологія не може вважатися повною — нові вірші війни пишуть у ЗСУ поміж виїздами на бойові завдання, в дорозі з гуманітарними місіями, в Україні та поза нею. Увібравши голоси 59 сучасних українських поетів і поеток, ця збірка показує, якими ми стаємо в горнилі випробувань: сильними, вразливими, непереможними.

«Як документ, як свідчення, як поетична хроніка великої війни ця збірка мусить бути різноголосою, контрастною, трохи нерівною. Цими віршами говорить наш час».

Упорядник Остап Сливинський

Поезія Сергія Жадана, Катерини Калитко, Любов Якимчук, Ярини Чорногуз, Павла Вишебаби, Богдани Матіяш, Ірини Цілик та інших.

Твори, що увійшли до поетичної збірки «Книжка любові і люті», були написані у 2019–2022 роках — під час епідемії COVID-19, а потім повномасштабного вторгнення.

Це вірші про те, що тримає нас на поверхні, коли за всіма законами фізики та фізіології ми мали би вже потонути. Це про здатність вигрібати, коли течія тягне у відкрите море, вороже й повне хижаків. Це про уміння затримувати подих, коли накриває високою хвилею. Це про силу, що дозволяє побачити на горизонті маяк і попрямувати до берега. Це про сміливість пірнути углиб і знайти на дні мушлю — на пам’ять про цю подорож, якою би страшною і похмурою вона не була. І ще ця книжка про мистецтво співати і сміятися — навіть у темній крижаній воді.

В оформленні книжки художниця Ксенія Забродська пішла на несподіваний експеримент. Ілюстрації створені за допомогою штучного інтелекту Midjourney, адже глибина й багаторівневість творів Марини Пономаренко здатна торкнутися не лише живих сердець, а й штучного розуму.

Ця книжка не завмирає ані на мить. На кожній сторінці відбуваються трансформації. Кожен рядок розпускається на очах читача, як рослина в пришвидшеній зйомці. Піжама перетворюється на квітку, туга — на затишне місце, закоханість — на бомбосховище, розуміння стає співчуттям і пробаченням, слова демонструють свої шерехаті фактури, а знімки римуються. І якщо довіришся і піддасися довірливо розчахнутому перед тобою світові, відчуєш наближення власного перетворення.

Тарас Григорович Шевченко — видатна постать, словами якої промовляє душа українського народу. Його «Кобзар» є одним із найкращих надбань нашої літератури, а самі твори перекладено понад ста мовами світу. Поява збірки у квітні 1840 року стала знаковою подією не лише в українській, а й загалом у слов’янській літературі.

Опубліковані тексти звірено з оригіналами рукописів та прижиттєвими виданнями творів поета. Збірку ілюстровано репродукціями картин і замальовок Тараса Григоровича.

Батьки з реального світу знають, що зворушливі віршики про кошенят, які солодко сопуть на килимку, не гарантують міцного дитячого сну і спокою мами з татом. Брутальна й водночас ніжна, ця книжка чесно показує добре знайомі й заразом часто замовчувані митарства тих, хто щовечора вкладає спати своє маленьке янголятко. Чарівлива, провокативна, смішна до кольок, колискова «Баю, бляха, бай» стане в нагоді як для батьків зі стажем, так і для початківців або тих, хто ще тільки перебуває в щасливому очікуванні. 

Утім, мабуть, читати її на ніч малечі все ж таки не варто.

Переклав для українських  читачів Сергій Жадан - батько двох дітей, письменник, перекладач і фронтмен гурту "Жадан і Собаки"

Радуйся, жінко! Танцюй, співай, кохай і будь собою — в новій книжці Мар'яна Савка закликає до щастя. Феєрія емоцій, чуттєві і чесні тексти та внутрішня музика поезії – дарують відчуття польоту усім, хто наважується відкрити збірку, усім, хто наважується жити своє життя.

«Олег нагадує, що поезія починається з ритму. Саме з ритму витворюється час, про який так багато йдеться в цій книзі. Саме ритм закладено в пам’яті, саме втрата ритму призводить до забуття. Це вірші музиканта, який гостро й надзвичайно тонко відчуває слово, його завершеність та умовність. За великим рахунком, це книга про минущість. Себто, про безкінечність»

C.Жадан

До книжки Наталки Білоцерківець — однієї з найважливіших сучасних українських поетів — увійшли вірші з усіх її збірок: «Балада про нескорених» (1976), «У країні мого серця» (1979), «Підземний вогонь» (1984), «Листопад» (1989), «Алергія» (1999), «Готель Централь» (2004). Це найповніше на сьогодні вибране авторки.

Світ змінюють особистості. Люди, які вириваються з натовпу, щоб власним прикладом показати напрям змін. Світ безжальний до таких людей, але якщо вони витримують спрямований на них тиск і не ламаються, то стають символами. Саме таким був поет Василь Стус (1938—1985), який у своїй творчості здолав колоніальну залежність і зробив національну гідність невіддільною частиною гідності людини. Саме за це ідеологи СРСР не просто заборонили творчість поета — навіть знайомство з ним було крамолою. Проте смерть у карцері табору ВС-389/36 і чин перепоховання праху поета в Україні зробили постать Василя Стуса взірцем для наслідування: «Мене можна, звичайно, вбити, але я — не поступлюся», — ніби промовляє поет кожним своїм учинком.

До видання увійшли 100 віршів Василя Стуса, які є програмними для поета. «Стус сьогодні — одна з тих постатей, які реально об’єднують Україну і вчать нас розуміти одне одного», — зазначає упорядник збірки Дмитро Стус.

Василь Симоненко (1935—1963) — український поет-шістдесятник і журналіст. Його твори поклали початок українському рухові опору 1960—1970-х років.

До видання увійшли поезії, які були надруковані у збірках, що вийшли за життя («Тиша і грім») і після смерті поета: «Земне тяжіння», «Ти знаєш, що ти — людина», а також ранні вірші. Провідною у творчості В. Симоненка вважається тема любові до України, її народу, неповторності людського «я». У його поезії бринить мотив болю за людину, заклик цінувати її, берегти кожну особистість, кожне людське життя. Поет ніколи не хапався за випадкові теми. Тематика віршів митця досить гостра, а поетика його — чисте джерело українського слова.

У творчості майже кожного видатного поета є те, що минає разом із часом, і те, що залишається надовго або й назавжди. Довге життя судилося поезіям епохальних поетів ХХ століття — Павла Тичини (1891—1967) та Максима Рильського (1895—1964), чия творча спадщина збагатила скарбницю української та світової літератури.

Їх багато чого єднає. Наприклад, те, що обоє напрочуд рано почали складати вірші, відчули смак творчості, а їхні книжки поезій (Тичинині «Сонячні кларнети» та «Під осінніми зорями» Рильського), що побачили світ одночасно — 1918 року — та входять до нашого видання, відразу засвідчили неабиякий талант майбутніх поетів-класиків. Основна тема цих збірок — радість існування, гімн життю та молодості, пошуки юної душі, яка прагне щастя й любові.   

Збірка вибраних творів одного з найвідоміших шістдесятників, Василя Симоненка, відкриває серію «Письменники-натхненники», започатковану у видавництві SNOWDROP. Збірка містить усю художню прозу Василя Симоненка, а також фрагменти його листування з найближчими родичами й друзями та низку віршів, які відображають основну тематику лірики письменника: філософську, пейзажну, громадянську та інтимну. Пропоновані тексти, хоч і публікувалися в раніших виданнях, не належать до масово розтиражованих, хрестома тійних, тому для декого з читачів можуть стати справжнім відкриттям, а для тих, хто з ними ознайомився раніше, при водом глибше поміркувати над багатьма екзистенційними проблемами, над тяжкими реаліями підколоніального буття українського народу у ХХ ст., осмислити історичні уроки і зробити з них для себе правильні висновки. Для шанувальників влучного лаконічного слова цінною буде добірка афоризмів Василя Симоненка, а для зацікавлених у життєписі письменника – біографічні факти про нього, вміщені на початку книжки. І, врешті, кожен читач матиме змогу насолодитися красою вишуканого рідного слова та збагатити виражальний арсенал власного мовлення, зокрема й за допомогою фінальної частини «Урок української від пані Дари».

Збірка поезій «День до дна» — неможливість мовчати про війну, яка докорінно змінює форми та сутності. Водночас це й необхідність проговорити, зафіксувати те, що відбувається з Україною, з її містами, людьми, нашими життями. Це видання — одне з багатьох свідчень, що не дозволять світові забути кривду, якої ми зазнали.

«Світ зійшовся клином на обороні цієї землі.

І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді –—

нам іншого вже, мабуть,

ніколи насправді не буде треба»

Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки.

Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. «У цій добірці, — пише Ярина, — промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити».

Із самого дитинства ми сприймаємо залізницю не лише як щось, пов’язане із транспортом, а як велику таємницю, що дозволяє вирушити в мандрівку, здолати відстань, долучитися до великого простору, здобути новий досвід. З мандрами й поїздками нерозривно зв’язані й любовні переживання, розлуки та зустрічі, перестук розбитих сердець чи ніжні й тремкі обійми на перонах. Вздовж залізниці твориться історія країни. У книжці Сергія Жадана читачі знайдуть поезії, що писалися протягом багатьох років, прямо чи опосередковано пов’язані із залізницею. Тут вокзальна площа приходить у сни, люди, схожі на равликів, сплять на вокзалах і несуть на своїх плечах власні домівки, військові вирушають на Схід боронити країну та повертаються до рідних. Під тихий стук коліс та пізні гудки пасажири рахують засніжені пагорби, сонні долини, заміські будівлі, а заклопотані провідники блукають вагонами й розганяють сновидіння.

«30 віршів про любов і залізницю» — це поетична ода мандрівці, дорозі та любові.

Нова книжка Катерини Калитко – дуже суцільна: всуціль верліброва історія, розказана на одному довгому подиху. Про кордони свого, які неодмінно впізнаєш і будеш готовий захищати – а вони захистять тебе самим цим упізнаванням. Про уміння жити з власними шрамами, про сирітство серед рідних, про металевий запах зброї вночі. Про повітря, в якому розчинений час. Про смак мови, яка опікає язика й піднебіння, коли різко ковтаєш її, справжню.

24 лютого відбувся черговий акт російської агресії — повномасштабне вторг­нення, що змінило життя не тільки України, а й усього світу. Війна принесла українцям багато горя, жаху, непоправних втрат, проте на тлі страшних випробувань укріпилися жага Перемоги та віра в неї. Нова воєнна реальність породила феномен нової літератури, що є не тільки рефлексією на ті чи інші події, а передусім реалістичним змалюванням боротьби українців за свій дім, землю, незалежність.

В антології «Війна 2022», яку впорядкував Володимир Рафєєнко, зібрано фрагменти щоденників, есеї та вірші сучасних українських письменників.

Видання підготовлено у партнерстві з Українським ПЕН

Меценат проєкту — Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського

Славетний, «багатий ритмами» лірик, автор колоритних «Сатир» та філософських «Послань» Квінт Горацій Флакк (65–8 рр. до н.е.) залишив унікальну своїм розмаїттям поетичну мозаїку життя, що барвами й тонами живо перегукується з реаліями нашої доби. Перейнятий ідеями волелюбних еллінів співець рівноваги духу та душевної погоди є найяскравішим виразником усієї греко-римської культури. Чуттєвий і віртуозний лірик, сумовито всміхнений мислитель і теоретик поезії, він справив колосальний вплив на європейську, в тому й українську, культуру. «Я — людина, й ніщо людське не чуже мені», — словами Теренція з повним правом міг би сказати про себе й Горацій; тим він цікавий і близький читачеві всіх часів.

Оновлений, повний, розлого коментований переклад творів Горація українською мовою видається вперше.

Друге видання “Віршів (1980-2013)” в новому оформленні.

Цей том вибраних віршів видатної української поетеси містить найкраще з її доробку за 1980-2013 рр. Крім текстів, що публікувалися в збірках “Травневий іній” (1985), “Дириґент останньої свічки” (1990), “Автостоп” (1994), “Новий закон Архімеда” (2000) та “Друга спроба” (2009), до видання увійшли вибрані поетичні переклади різних років (з Р.-М. Рільке, Сільвії Плат, Ч. Мілоша, Й. Бродського та ін.).

Феномен жіночого поетичного письма вперше сформувався в Давній Греції. Александрійські книжники уклали «канон грецьких поетес»: Сапфо, Миртіда, Телесілла, Праксілла, Корінна, Ерінна, Анита, Носсіда й Мойро (поетеси VII–III ст. до Хр.). Але були поетеси й поза каноном: Гедила, Філінна, Мелінно, Юлія Бальбілла, Кайкілія Требулла, Дамо, Клеопатра, Теосебея й Евдокія Авґуста (поетеси III ст. до Хр. – V ст. після Хр.). Ці «канонічні» й «неканонічні» поетеси увійшли в «Кодекс давньогрецької жіночої поезії» — перше повне видання їхніх поетичних творів у перекладах українською мовою. Тут упорядковано та прокоментовано понад 350 текстів (фраґментів) жіночої поезії — від Сапфо до Евдокії Авґусти, від жриці до імператриці. Кодекс, як сукупність цілісних корпусів текстів кожної поетеси, сформовано з класичних антологій давньогрецької поезії, які суттєво доповнені новітніми публікаціями — текстологічними, епіграфічними та папірологічними.

Яксу́нині береги — квітучі пагорби дитинства з міріа­­дами рясних суниць. Колись цими гірськими берегами володіла прекрасна, майже міфічна Яксуня — коротка людська пам'ять у два-три покоління вловлює тільки відгомін її імені. Наскільки достовірна і справедлива наша пам'ять — історична й особиста? Чи є в теперішніх гібридних часах щось надійніше, ніж дитячий спогад?.. — так можна означити один із кількох лейтмотивів нової поетичної збірки автора.

Це лірика занурення у видиме/невидиме, коли світовідчування і світоспоглядання взаємодоповнюються, перехрещуються, перетікають з одного в інше, набувають багатовимірності. Тут зібрані поезії про землю і всесвіт, тишу і згуки, вічне і тлінне, загусле і зболене, стале і скороминуще, відсторонене і кордоцентричне.

«Скрижалі» - видання в чомусь унікальне. Автор, відомий український письменник Леонід Горлач, упродовж кількох десятиліть роботи створив цілу поетичну епічну панораму вітчизняної історії: від напівлегендарної доби діянь київських князів Аскольда та Діра, великого зодчого Ярослава Мудрого, активного учасника гуситських воєн новгород-сіверського князя Сигизмунда Кори-бутовича - до козацької героїки Івана Сірка, від епохи одного з найпотужніших гетьманів Івана Мазепи - до легендарного характерника козака Мамая. Віршовані романи відзначаються глибоким знанням історичних джерел, пластикою слова і вірністю класичним принципам романістики.

«Долі не обирають... Її приймають — яка вона вже не є».

Василь Стус не лише поет рідкісного таланту, публіцист, перекладач і літературознавець — це людина, яка уособила «голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності». Майже половину свого життя Василь Стус провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.

Поезії, що увійшли до цієї збірки, — найкращі зразки лірики Василя Стуса. У цих рядках громадянські мотиви та біль митця за долю України переплітаються з тонким мереживом любовної лірики і філософськими роздумами про життя й призначення людини. Вірші сповнені надії та сили волі, міцнішої за крицю.

Коли безліч думок та почуттів безладно вирують усередині, на допомогу приходить письмо - дає змогу спинити, окреслити, вивести назовні й дати життя у слові.

Своїми віршами Настасія Семенюк промовляє найважливіше, сокровенне до самої себе й водночас до всіх. Ці поезії - тендітні квіти душі, які викохуєш у серці, даруєш іншим, але які незмінно залишаються собою.

Книжка «Відкривати тут» — аварійний вихід, якщо ти остання людина на планеті або стоїш, затиснений сотнею тіл у вагоні метро; закохався, як уперше, або сховав своє серце у вогнетривкий сейф і зарив на триметровій глибині; вибираєш серед тисячі доріг або вперся у нескінченну стіну; відчуваєш все на межі болю або вкриваєшся проти волі кам’яною лускою; відчайдушно шукаєш чи вже знайшов  не знаєш, що з тим робити. «Відкривати тут» (у будь-якій ситуації).

Едгар Аллан По (1809–1849) — відомий американський поет, прозаїк, критик, журналіст. Його вплив як письменника й поета на світову літературу — величезний: це і Шарль Бодлер, і французький cимволізм і практично весь російський Срібний вік.

Видавництво «Фоліо» випустило друком у серії «Зарубіжні авторські зібрання» збірку детективних новел Едагара Аллана По «Золотий жук», роман «Оповідь Артура Гордона Піма», а також збірку оповідань «Система доктора Смолла і професора Піріа».

У книжку «Ворон» увійшли найкращі вірші з різних поетичних збірок Едгара По, у які потрібно буде вчитуватися знову й знову.

«Ворон» — перлина творчості По. Це віддзеркалення страшного в природному, це поема про безвихідь горя з повторюваним із більшою силою рефреном — каркання ворона, загнаного в бурю до самітного мрійника, що сумує про свою померлу кохану Ленору… Любов підкреслює жах смерті, а смерть — силу й непереможність любові.

Розповідь «Елеонора», який також увійшов до цієї збірки, продовжує автобіографічні одкровення автора. Йому було 20, а кузині Елеонорі — 15, коли вони покохали один одного. Їй судилося померти, а він, палко закоханий, присягнув ніколи не одружуватися, не зраджувати її пам’яті. Вона ж дала обітницю охороняти його після своєї смерті й посилати звісточки з небес.

Магнетичні рядки його віршів відлунюють любов’ю до жінки, до матері, до природи, до життя, до світу… Осідають на зубах скрипучою, як пісок, але такою ніжною ностальгією. Його поезія лунає рефреном крізь революції, крізь пори року, крізь наші душі, дороги й міста. Кожне слово стікає крізь пальці, як прохолодна гірська вода, і чіпляється до сердець і думок як… реп’яхи. Не даючи жодного шансу їх забути. Його вірші, це концентрація правди, суму, вселенської любові й усіх магічних світів, що знайшли своє місце у житті Сергія. Ми знаємо як ви давно всі на неї чекали! І ось вона, поетична збірка Сергія «Колоса» Мартинюка — «Реп’яхи».  

Восьма збірка віршів Пауля Целана Арія снігу (Schneepart), укладена ще самим автором, вийшла у світ через рік після його трагічної загибелі, вона є публікацією зі спадщини.

Це найбільш зашифрована поетична книга Целана, яка ставить до своїх читачів особливі вимоги. Арія снігу може вважатися вершиною герметичної творчості Целана.

«Золотий носоріг» — поетична збірка не про екзотичну Південну Африку, це радше книжка про ту Південну Африку, яка на душевній мапі десь межує з Україною. У ній є високі гори і пишні квіти з власними чарами, давні риби й капітан літака, є революціонери й біженці, пінгвіни на жаркому березі, вуличні торгівці й великий прибережний вітер.
 
Ганна Яновська, авторка книжки, 2017 року побувала у Південній Африці й вивезла звідти цього золотого носорога. Це не зовсім той — тонкий і ювелірний, якого знайшли в скарбах давнього царства над Лімпопо, і не зовсім та його велика копія, що стоїть у центрі Йоганнесбурга. Проте цей золотий носоріг теж справжній, тому що в ньому — свіжі враження з далекої країни, де з-під строкатих візерунків, різких запахів, запаморочливих краєвидів прозирає щось до співу близьке і рідне.

Борис Херсонський — відомий поет, есеїст і перекладач, лауреат багатьох міжнародних премій. До поетичної збірки «Вклонитися дереву» увійшли твори автора, які він написав українською, його автопереклади та вірші у перекладі Сергія Жадана, Володимира Тимчука та Олега Гончаренка. Своїми віршами автор мандрує від найдавніших часів до часу народження Христа — точки відліку відродження надії через спокуту. Від радянського режиму, за якого йому довелося жити, і до сьогодення — часу, сповненого болю, втрат, війни і водночас віри та сподівання.