«Долі не обирають... Її приймають — яка вона вже не є».

Василь Стус не лише поет рідкісного таланту, публіцист, перекладач і літературознавець — це людина, яка уособила «голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності». Майже половину свого життя Василь Стус провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.

Поезії, що увійшли до цієї збірки, — найкращі зразки лірики Василя Стуса. У цих рядках громадянські мотиви та біль митця за долю України переплітаються з тонким мереживом любовної лірики і філософськими роздумами про життя й призначення людини. Вірші сповнені надії та сили волі, міцнішої за крицю.

Коли безліч думок та почуттів безладно вирують усередині, на допомогу приходить письмо - дає змогу спинити, окреслити, вивести назовні й дати життя у слові.

Своїми віршами Настасія Семенюк промовляє найважливіше, сокровенне до самої себе й водночас до всіх. Ці поезії - тендітні квіти душі, які викохуєш у серці, даруєш іншим, але які незмінно залишаються собою.

Книжка «Відкривати тут» — аварійний вихід, якщо ти остання людина на планеті або стоїш, затиснений сотнею тіл у вагоні метро; закохався, як уперше, або сховав своє серце у вогнетривкий сейф і зарив на триметровій глибині; вибираєш серед тисячі доріг або вперся у нескінченну стіну; відчуваєш все на межі болю або вкриваєшся проти волі кам’яною лускою; відчайдушно шукаєш чи вже знайшов  не знаєш, що з тим робити. «Відкривати тут» (у будь-якій ситуації).

Едгар Аллан По (1809–1849) — відомий американський поет, прозаїк, критик, журналіст. Його вплив як письменника й поета на світову літературу — величезний: це і Шарль Бодлер, і французький cимволізм і практично весь російський Срібний вік.

Видавництво «Фоліо» випустило друком у серії «Зарубіжні авторські зібрання» збірку детективних новел Едагара Аллана По «Золотий жук», роман «Оповідь Артура Гордона Піма», а також збірку оповідань «Система доктора Смолла і професора Піріа».

У книжку «Ворон» увійшли найкращі вірші з різних поетичних збірок Едгара По, у які потрібно буде вчитуватися знову й знову.

«Ворон» — перлина творчості По. Це віддзеркалення страшного в природному, це поема про безвихідь горя з повторюваним із більшою силою рефреном — каркання ворона, загнаного в бурю до самітного мрійника, що сумує про свою померлу кохану Ленору… Любов підкреслює жах смерті, а смерть — силу й непереможність любові.

Розповідь «Елеонора», який також увійшов до цієї збірки, продовжує автобіографічні одкровення автора. Йому було 20, а кузині Елеонорі — 15, коли вони покохали один одного. Їй судилося померти, а він, палко закоханий, присягнув ніколи не одружуватися, не зраджувати її пам’яті. Вона ж дала обітницю охороняти його після своєї смерті й посилати звісточки з небес.

Магнетичні рядки його віршів відлунюють любов’ю до жінки, до матері, до природи, до життя, до світу… Осідають на зубах скрипучою, як пісок, але такою ніжною ностальгією. Його поезія лунає рефреном крізь революції, крізь пори року, крізь наші душі, дороги й міста. Кожне слово стікає крізь пальці, як прохолодна гірська вода, і чіпляється до сердець і думок як… реп’яхи. Не даючи жодного шансу їх забути. Його вірші, це концентрація правди, суму, вселенської любові й усіх магічних світів, що знайшли своє місце у житті Сергія. Ми знаємо як ви давно всі на неї чекали! І ось вона, поетична збірка Сергія «Колоса» Мартинюка — «Реп’яхи».  

Восьма збірка віршів Пауля Целана Арія снігу (Schneepart), укладена ще самим автором, вийшла у світ через рік після його трагічної загибелі, вона є публікацією зі спадщини.

Це найбільш зашифрована поетична книга Целана, яка ставить до своїх читачів особливі вимоги. Арія снігу може вважатися вершиною герметичної творчості Целана.

«Золотий носоріг» — поетична збірка не про екзотичну Південну Африку, це радше книжка про ту Південну Африку, яка на душевній мапі десь межує з Україною. У ній є високі гори і пишні квіти з власними чарами, давні риби й капітан літака, є революціонери й біженці, пінгвіни на жаркому березі, вуличні торгівці й великий прибережний вітер.
 
Ганна Яновська, авторка книжки, 2017 року побувала у Південній Африці й вивезла звідти цього золотого носорога. Це не зовсім той — тонкий і ювелірний, якого знайшли в скарбах давнього царства над Лімпопо, і не зовсім та його велика копія, що стоїть у центрі Йоганнесбурга. Проте цей золотий носоріг теж справжній, тому що в ньому — свіжі враження з далекої країни, де з-під строкатих візерунків, різких запахів, запаморочливих краєвидів прозирає щось до співу близьке і рідне.

Борис Херсонський — відомий поет, есеїст і перекладач, лауреат багатьох міжнародних премій. До поетичної збірки «Вклонитися дереву» увійшли твори автора, які він написав українською, його автопереклади та вірші у перекладі Сергія Жадана, Володимира Тимчука та Олега Гончаренка. Своїми віршами автор мандрує від найдавніших часів до часу народження Христа — точки відліку відродження надії через спокуту. Від радянського режиму, за якого йому довелося жити, і до сьогодення — часу, сповненого болю, втрат, війни і водночас віри та сподівання.

До книги Василя Голобородька (1945 р.н.) — чільного представника Київської школи поетів, одного з най­ві­до­міших у світовому літера­турному контексті україн­ських поетів XX ст. — увійшли вибрані вірші майже з усіх його поетичних збірок. Попри радянську цензуру й гоніння, поет зумів залишитися нонконформістом, зробивши знач­ний внесок в літературний процес. Свого часу у Бел­граді вийшла антологія світової поезії XX ст. з промовистою назвою: «Від бенгальця Рабіндра­ната Тагора до українця Василя Голобородька». А 1966 року Голобородько напи­сав пророчого вірша, який починався так: «Викрали моє ім’я...» І ось 2016 р. в нього таки викрали ім’я, назвав­ши ним головного героя розва­жального серіалу «Слуга народу»... Проте, як свідчить історія, Поет теж має шанс на перемогу. Але, мабуть, тільки після земного життя...

Все, що ми бачимо і як ми бачимо, залежить від оптики. Щось ми бачимо очима, щось крізь окуляри чи у мікроскоп, чи у вічко прицілу, а щось тільки серцем. Мар’яна Савка у новій книжці віршів «Оптика Бога» пропонує читачеві зазирнути всередину людської душі, віднаходячи свою власну оптику, якою можна побачити людину з її тривогами і страхами, втратами, болем, пошуками себе, потребою говорити та слухати, а головне – з глибоким прагненням любові.

Слова мають сенси, які не відразу можливо відчитати розумом. А малюнки Романи Романишин та Андрія Лесіва ховають таємниці, яких не бачить око. Якісь таємниці і знаки все-таки можна  розгадати – якщо взяти червоний фільтр і подивитися через нього на малюнок. Спробуй – і побачиш несподіване.