У скарбницю української драматургії вагому частку вніс великий драматург і талановитий актор Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). До видання увійшли вибрані твори «Наймичка», «Безталанна», «Сава Чалий». У них відтворено життя українського народу та визвольну боротьбу козацтва у другій половині XIX століття. Твори І. Карпенка-Карого і сьогодні не втрачають своєї актуальності.

Що ви знаєте про індіанців? Хто вони такі? Яка історія виникнення цього народу, їхній розвиток, звичаї, традиції? Чи насправді вони розуміли мову звірів, птахів та загалом довкілля? Чим вони різнились з-поміж інших людей? На прикладі героя цієї книги Гайявати ви можете пізнати незвичайне життя індіанців, основні риси характеру – любов до рідного краю, відвагу, мужність, готовність прийти на допомогу іншим, а водночас – щиросердність, привітність, уміння і радіти, і кохати, і співати, і пробачати... Дізнаєтесь про легендарні пригоди вождя Гайявати, який, можливо, навчить вас дивитися на світ іншими очима, ніж донині, а також бути готовими захищати те, що дороге вашому серцю, по-справжньому, віддано дружити і любити.

Новий переклад «Ночі проти Різдва», «Вія» та «Старосвітських дідичів» – уточнений і звірений за рукописами Миколи Васильовича Гоголя, він значно точніший, ніж було досі, коли перекладачі намагалися не надто вирізняти українську мову від російської, залишаючи безліч русизмів. Відновлено також купюри, які були зроблені автором, коли його розкритикували за те, що надто багато чудиськ вивів на сцену. Хоча в сучасну епоху горорів – цим уже нікого не здивуєш.

Нові переклади повісті «Шинеля» та комедії «Ревізор» – уточнені й звірені за рукописами Миколи Васильовича Гоголя, вони значно точніші, ніж було досі, коли перекладачі намагалися не надто вирізняти українську мову від російської, залишаючи безліч русизмів. Обидва твори входять в шкільну програму.

«Корицеві крамниці» Бруно Шульца вийшли друком 1934 року. В цих оповіданнях письменник змалював у притаманній йому поетичній манері магічного реалізму сюжети з повсякденного життя його рідного Дрогобича — галицького містечка з певним укладом життя, традиціями і ритуалами, що водночас стало земним пристановищем його «республіки мрій».

У пошуках виразних засобів для свого бачення світу автор вдався до насиченої розповіді, мальовничих описів, образної мови, багатої на анахронізми та метафори. Від багатосюжетної, багатошарової прози письменника неможливо відірватися. Про світове визнання творчості Бруно Шульца свідчить дедалі зростаюча кількість перекладів та присвячених йому літературознавчих праць.

Улас Самчук (1905—1987) — український письменник, журналіст, публіцист, спадщина якого велика і різноманітна. Він писав не лише про рідну Волинь, Закарпаття, а й про Велику Україну, українську еміграцію, його вважають «літописцем українського простору». Самчука свідомо замовчували в радянські часи. Лише в незалежній Українській державі твори письменника почали видаватися на його батьківщині.

У романі «Марія» (1934) автор першим розповів світові правду про Голодомор 1933 року, його причини і наслідки. Через події із життя Марії, її близьких, земляків протягом кількох десятиліть — від дореволюційного періоду до більшовицьких реформ 1930-х років і геноциду українського селянства — автор художньо осмислює трагедію однієї родини в межах трагедії всієї української нації і підно-сить образ селянки Марії до символу цілої України.

У творчості Германа Гессе особливе місце займають повісті «Душа дитини» (1918), «Клайн і Вагнер» (1919) та «Останнє літо Клінгзора» (1920). Письменник опублікував їх саме в такій послідовності. У листі до редактора він, зокрема, зазначив: «Книга з цими трьома новелами стане найважливішим моїм твором».

Що спільного в історії про хлопчика, який страждає від докорів сумління за вкрадену жменьку фіг, з дрібним службовцем, який втік за кордон, викравши значну суму грошей з банку, та талановитим художником, який проводить на півдні Італії останнє літо свого життя? Відповідь проста: герої всіх трьох повістей переживають кардинальну переоцінку власної системи цінностей...

Микола Хвильовий — один з найточніших діагностів своєї революційної доби. Автор, який, як ніхто, розумів особливості життєвого вибору своїх сучасників. Письменник, який зрештою й сам вирішив не чекати неминучого арешту і 13 травня 1933-го вистрілив собі у скроню.

Його ім’я стало забороненим. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку». Немає могили, немає пам’ятника, немає текстів… Здавалося б, усе втратилося безповоротно. Втім через роки тексти Хвильового віднайшли свій шлях додому.

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.

Ґабріель Ґарсія Маркес (1927-2014) – колумбійський журналіст, видавець і політичний діяч, один з найвидатніших письменників ХХ століття. Засновник літературного напряму «магічний реалізм». На початку 1960-х років Маркес переїхав з Колумбії до Мексики, і у 1981 році попросив політичного притулку. У 1982 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту».

Роман «Сто років самотності» вважають шедевром Ґабріеля Ґарсія Маркеса. Саме за цей твір письменнику присудили Нобелівську премію з літератури. Автор описує історію життя родини Буендіа впродовж ста років. Маркес використовує в своєму творі елементи та образи світових міфів. Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків, а злива не припиняється багато років, як у біблійних історіях. Читач може розпізнати риси античних міфів: невидима доля керує вчинками героїв роману, трагічний фінал визначений наперед. Роман написаний у жанрі «магічного реалізму».

Джордж Орвелл (1903—1950) — англійський письменник, що став всесвітньо відомим завдяки роману-антиутопії «1984».

Роман «Бірманські дні» був опублікований 1934 року. Автор описує своє життя на службі в колоніях Британської імперії, використовує реальні події у вигаданій історії. Дія роману відбувається у 1920-х роках в імперській Бірмі, у вигаданому місті. Герої роману — англійці-колоністи, які ставлять себе вище за аборигенів, але займаються дрібними чварами і місцеві жителі, що на вигляд європеїзувалися, але всередині залишилися «таємничим сходом», недоступним розумінню британців. У центрі твору — трагічна доля англійця, який втратив віру в Імперію.

Дві жінки прагнуть любові, уваги й турботи, кохання чоловіка, хочуть пізнати життя в його повноті, але їхні ж заплутані стосунки заважають їм це здійснити. Донька впевнена, що має право втручатися в особисте життя матері, яка рано овдовіла й збирається заміж. Мати намагається уникнути конфліктів, через які сімейні будні перетворюються на пекло. Етика невтручання з боку подруги, яка є відомою особистістю й психологом, не дає змоги змінити закономірний хід подій, аж поки обидві жінки не усвідомлять, що самі мусять відповідати за власні вчинки і слова. Хто насправді винен у тому, що життя летить шкереберть: мати, донька чи..?

Книга про кожного з нас.
Вперше в Україні та українською.

У центрі уваги письменниці є людська душа з її постійними суперечностями і метаннями, непогамовна в пошуках свого місця в цьому роз’єднаному світі, в його розірваних зв’язках. Письменниця переносить фокус свого художнього зображення із зовнішнього світу на світ внутрішній, являючи у своїх творах, зокрема в блискучих щодо художнього вирішення новелах, протистояння цих двох світів, їх постійний антогонізм.

Новели Кейт Шопен – це спогади, не стерті часом, про життя рабовласницької Кoнфедерації з її мораллю, побутом, традиціями, колоритом. Це низка людських історій з їхніми життєвими колізіями, написаних живою, проникливою мовою безпристрасного оповідача, яка вражає до глибини душі.

Альбер Камю завжди прагнув залишатися повністю незалежним і, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів. Світогляд письменника знайшов яскраве відображення у двох його найбільших філософських працях — «Міфі про Сізіфа» (1942) та «Бунтівній людині» (1951), які свідчать, за визначенням самого автора, про перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Якщо в основі «Міфу про Сізіфа» лежить твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості, то у «Бунтівній людині», проаналізувавши великий історичний матеріал, Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів.

Писати Альбер Камю почав у передвоєнний період. 1937 і 1938 рр. в Алжирі виходять збірки його коротких лірично-філософських есеїв і нарисів «Спід і лице» та «Шлюбний бенкет», де у вільній формі, що поєднує філософські медитації та ліричні відступи, знаходить відображення його «середземноморське» світовідчуття. Ці дві ранні збірки, а також короткі есеї, що увійшли 1954 р. до збірки «Літо», — пролог до всієї творчості Камю, адже в них напряму висловлені аксіоми, що визначили його письменницький почерк і яким судилося стати відправними для всіх подальших пошуків письменника.

Валер’ян Підмогильний (1901—1937) — український письменник і перекладач, один із найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження».

Минуло майже сто років від написання роману «Місто», але він і досі є актуальним. І сьогодні мрійники вирушають у мандри, полишаючи свої домівки в селах, у пошуках кращої долі й далеко не завжди знаходять те, що шукають.

Молодий енергійний сільський юнак Степан Радченко приїздить до Києва, вступає до економічного вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Він зустрічається із сільською дівчиною Надійкою, сумлінно навчається в інституті, але гординя й амбіції беруть своє, і Степан вирішує підкорити місто…

Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер’ян Підмогильний, роман «Місто», як і інші твори письменника, був заборонений до 1989 року.

«White Fang» is an adventure novel by American writer Jack London (1876—1916). The main character is a wolf named White Fang. It is a story of a wolf that was tamed in times of gold fever on Alaska. A big part of the story is shown from animals’ perspective.

«Біле Ікло» — пригодницький роман американського письменника Джека Лондона (1876—1916), головним героєм якого є вовк на прізвисько Біле Ікло. Це розповідь про долю прирученого вовка під час золотої лихоманки на Алясці. Значну частину історії показано очима тварин.

Едгар Аллан По (1809—1849) — американський поет, прозаїк, критик, редактор, один із перших професійних письменників США, який жив тільки літературною працею й зазнав слави й популярності. Проте його не відразу зрозуміли й оцінили на батьківщині. Його життя, як і його твори, сповнено трагізмом і таємницею.

Одне з найвідоміших оповідань Едгара По «Золотий жук» — про пошук піратських скарбів, що нагадує дитинство й пригоди. Головний герой Вільям Легран — відлюдник із різким характером. Саме Леграна слід уважати прототипом Шерлока Холмса.

Тандем проникливого сищика-аматора та його колеги, заплутаний злочин, непередбачувана розв’язка — про все це в оповіданнях «Убивства на вулиці Морг», «Викрадений лист».

«Правда про історію з містером Вальдемаром» дуже коротка й проста розповідь: гіпнотизер-дослідник бажає з’ясувати, чи схильна людина в стані агонії до дії гіпнозу та якою мірою і як довго можна затримати гіпнозом настання смерті. Він піддає месмеричному впливу свого приятеля Ернеста Вальдемара, який вмирає від сухот.

Джордж Орвелл (справжнє ім’я — Ерік Артур Блер) — англійський прозаїк, есеїст, журналіст і критик. Його творчість характеризується пронизливою соціальною критикою, опозиційністю до тоталітаризму та відвертою підтримкою демократичних прагнень людства. Автор та популяризатор в політичному дискурсі терміна «холодна війна». Повість «Колгосп тварин» — один із найвідоміших у світі алегоричних творів — вперше опублікована 17 серпня 1945 року. За словами Орвелла, у книзі описано події революції 1917 року в Російській імперії й становлення епохи сталінської диктатури в Радянському Союзі. Орвелл був нещадним критиком Йосипа Сталіна і ворогом сталінізму ще з часів громадянської війни в Іспанії. Орвелл вважав, що у Радянському Союзі панує жорстока диктатура, заснована на культі особистості та посилена пануванням терору. Легковпізнавані персонажі та події книги дають можливість поглянути на криваві та страшні сторінки історії нашої держави з нової точки зору, та отримати щеплення від ідей комунізму на багато поколінь вперед.

Поема Абулькасима Фірдоусі «Шах-наме» — одне з вершинних явищ світової літератури, епопея іранського народу. Вона охоплює період правління п’ятдесяти легендарних шахів Ірану та поділяється на міфологічну, героїчну й історичну частини. Поет із великою майстерністю поєднав народні перекази та історичні свідчення багатьох джерел. Окрім цікавих сюжетів, поема знайомить сучасного читача з основами зороастрійського релігійного світогляду, для якого характерна боротьба світлих і темних сил, добра і зла, ідеали високої моралі та справедливості. «Шах-наме» переклали багатьма мовами світу, українцям подарували її окремі розділи Агатангел Кримський та Василь Мисик. Четверта книга епопеї Абулькасима Фірдоусі «Шах-наме» містить оповідь про Сіявуша, Кей-Кубада, сина шаха і таємничої красуні, який не посів престолу через підступність дружини шаха Судабе, а потім загинув за наказом володаря Турану Афрасіяба. Але від шлюбу Сіявуша і дочки Афрасіяба Фаранґіс народився Кей-Хосров, який згодом стає шахом Ірану і месником за смерть батька.

Анатолій Дімаров (Анатолій Гарасюта — 1922–2014) народився в Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Коли родину розкуркулили, заради безпеки дітей батьки розлучилися. Його мати вказала що чоловік помер, змінила документи й дала дітям своє дівоче прізвище.

«Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів.

Жива мова, цікаві герої та сюжет занурюють у світ українського села, починаєш розуміти людей довкола. Автор не робить своїх героїв ідеальними — вони такі, якими є звичайні люди зі своїми вподобаннями й недоліками.

Героям повістей притаманні висока громадська активність, готовність прийти на допомогу, вміння обстоювати свої життєві переконання. Такі герої, як Панас Юхимович, Загурко, Кобзик — люди безпринципні й нестійкі. Пішовши на компроміс із власною совістю, вони самоізолювалися, збайдужіли до всього, крім свого добробуту.

Анатолій Дімаров (1922–2014) написав «Міські історії» у роки своєї творчої зрілості. Проте не тільки досвідченість автора сприяла тому, що  вони посіли незаперечне місце серед знакових творів його чималенького доробку й набули популярності в читачів. У часи несвободи й «грому перемог» соцреалізму ці оповіді привертали увагу насамперед незвичною тематикою – родинні стосунки, страждання й радощі героїв. Не надумані, не штучні. Адже, за словами письменника, він в архіви не ходив, очевидців не шукав. Те, що зворушувало в житті, те й описував. І робив це завжди з неабиякою майстерністю, бо володів особливим даром бачити душу людини, розуміти тих, хто жив непомітно для інших, наче скрадаючись і водночас переживаючи значні потрясіння, потерпаючи від несправедливості, щиро радіючи несподіваним подарункам долі. Ці непрості історії спонукають до роздумів: автор, зазвичай психологічно тонко змалювавши ситуацію, усувається від оцінювальних суджень.

The storytelling method is the study of language with the help of short stories. Stories help to practice grammar and vocabulary, promote imagination, speaking, listening, and writing. This technique is perfect for different age groups, children, as well as teenagers, and adults.

The book contains stories by A. Conan Doyle, Jerome Kl. Jerome, G. K. Chesterton,
O. Henry, Saki, Dion Fortune, Jack London, for university students.

Сторітелінг — це вивчення мови за допомогою історій. Розповіді допомагають відпрацьовувати граматику та словниковий запас, сприяють розвитку уяви, говоріння, слухання, письма. Цей прийом ідеально підходить для різних вікових груп, дітей, а також підлітків та дорослих.

Книга містить новели Артура Конан Дойла, Джерома К. Джерома, Гілберта Честертона, О. Генрі, Сакі, Діон Форчун, Джека Лондона, рекомендовані для студентів ЗВО.

The storytelling method is the study of language with the help of short stories. Stories help to practice grammar and vocabulary, promote imagination, speaking, listening, and writing. This technique is perfect for different age groups, children, as well as teenagers, and adults.

The book contains stories and fairy tales by Flora Annie Steel, Ernest Thompson Seton, Katharine Pyle, Joseph Rudyard Kipling, Frances Freeling Broderip, W. H. Hudson, Louisa May Alcott, Edith Nesbit, Lucretia P. Hale, George Madden Martin for children and elementary school students.

Сторітелінг — це вивчення мови за допомогою історій. Розповіді допомагають відпрацьовувати граматику та словниковий запас, сприяють розвитку уяви, говоріння, слухання, письма. Цей прийом ідеально підходить для різних вікових груп, дітей, а також підлітків та дорослих.

Книга містить історії та казки Флори Енні Стіл, Ернеста Томпсона Сетона, Кетрін Пайл, Джозефа Редьярда Кіплінга, Френсіс Фрілінг Бродеріп, В. Х. Хадсон, Луїзи Мей Олкотт, Едіт Несбіт, Лукреції П. Хейл, Джорджа Меддена Мартіна для учнів початкової школи (1— 4 класи).

The storytelling method is the study of language with the help of short stories. Stories help to practice grammar and vocabulary, promote imagination, speaking, listening, and writing. This technique is perfect for different age groups, children, as well as teenagers, and adults.

The book contains stories by Arthur Conan Doyle, Joseph Rudyard Kipling, Jack London, W. H. Hudson, Louisa May Alcott, Saki, Dinah Mulock Craik, Maria Edgeworth, Gilbert Keith Chesterton for middle school students.

Сторітелінг — це вивчення мови за допомогою історій. Розповіді допомагають відпрацьовувати граматику та словниковий запас, сприяють розвитку уяви, говоріння, слухання, письма. Цей прийом ідеально підходить для різних вікових груп, дітей, а також підлітків та дорослих.

Книга містить новели Артура Конан Дойла, Джозефа Редьярда Кіплінга, Джека Лондона, В. Х. Хадсон, Луїзи Мей Олкотт, Сакі, Діна Мулок Крейка, Марії Еджворт, Гілберта Кіт Честертона, рекомендовані для учнів середньої школи (5—7 класи).

The storytelling method is the study of language with the help of short stories. Stories help to practice grammar and vocabulary, promote imagination, speaking, listening, and writing. This technique is perfect for different age groups, children, as well as teenagers, and adults.

The book contains stories by Jack London, S. Weir Mitchell, Arthur Conan Doyle, Saki, Lucretia P. Hale, Ernest Thompson Seton for high school students.

Сторітелінг — це вивчення мови за допомогою історій. Розповіді допомагають відпрацьовувати граматику та словниковий запас, сприяють розвитку уяви, говоріння, слухання, письма. Цей прийом ідеально підходить для різних вікових груп, дітей, а також підлітків та дорослих.

Книга містить новели Джека Лондона, Сайласа Вейр Мітчелла, Артура Конан Дойла, Сакі, Лукреції Хейл, Ернеста Томпсон Сетона для старшого шкільного віку (8—11 класи).

До збірки «Вибране» увійшли твори письменників Миколи Зерова (1890–1937) і Євгена Плужника (1898–1936).

Микола Зеров — визнаний лідер групи неокласиків, які встанови ли нові стандарти літературної майстерності, модернізували поетичну мову, означили європеїстську традицію в українському письменстві. Євген Плужник — винятковий і неповторний поет-імпресіоніст і прозаїк. Його твори сповнені ідеєю гуманізму, а своїми особистими ви тонченими враженнями та спостереженнями за мінливими людськими відчуттями і переживаннями він прагнув поділитися з читачем і вплинути на його світогляд.

Мігель де Сервантес Сааведра (1547—1616) прожив життя, повне пригод і драматичних подій. Він воював, був поранений, провів 5 років у полоні, сидів у в’язниці, бувши несправедливо засуджений. Писав п’єси, оповідання та повісті, а зажив слави романом «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», який 2002 року був визнаний Нобелівським інститутом найкращим літературним твором в історії людства.

Бідний сільський гідальго, Алонсо Кіхано, начитавшись романів про благородних лицарів, мандрує разом з вірним Санчо Пансою. Відтепер він — Дон Кіхот з Ламанчі, Лицар Сумного Образу. Скотарку із сусіднього села він уявляє прекрасною дамою Дульсінеєю Тобоською, заради якої готовий на подвиги. Заїжджий двір Дон Кіхот вважає феодальним замком, мідницю цирульника — золотим шоломом. Але всі його героїчні вчинки закінчуються тяжкою й водночасно смішною історією...

Мігель де Сервантес Сааведра (1547—1616) прожив життя, повне пригод і драматичних подій. Він воював, був поранений, провів 5 років у полоні, сидів у в’язниці, бувши несправедливо засуджений. Писав п’єси, оповідання та повісті, а зажив слави романом «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», який 2002 року був визнаний Нобелівським інститутом найкращим літературним твором в історії людства. Усі спроби навести на розум Дон Кіхота та змусити його відмовитися від лицарських подвигів виявилися безрезультатними. Він знову вирушає в подорож і в дорозі зустрічає дука і дукиню, які вже чули про Лицаря Сумного Образу та його зброєносця. Дук запрошує Дон Кіхота й Санчо у свій замок, де з героями трапляється безліч пригод: Дон Кіхот «звільняє від чар» бородату дуенью, а Санчо Пансу призначають губернатором острова.

Вони повернулися з війни. Вони вижили. І тепер треба жити далі. Звичайний солдат німецької армії Ернст Біркгольц та його товариші мають звикати до мирного світу. Покалічені війною, з ампутованими кінцівками та деформованими душами, вони розуміють: усе, що було важливим колись, втратило значення. Попри страх, безнадію, самотність колишні солдати намагаються шукати новий сенс життя. Але не в кожного буде шанс почати все спочатку. Так, вони повернулися з війни. Та чи закінчилася вона для них остаточно?..

Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, яка словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети. Це Ольга Кобилянська — письменниця, яка підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами.

Якщо вам хочеться зупинитися й відпочити душею чи набратися сил для руху вперед — саме її твори надихнуть вас. Драматична історія «В неділю рано зілля копала» покаже нові грані кохання. А героїні повістей «Царівна» й «Людина» — живі, рішучі, волелюбні — поділяться з вами світлом своїх душ і допоможуть розгорнути крила, щоб летіти до мрії.

Молодий амбітний доктор Ендрю Менсон горить любов’ю до обраної професії, намагається за будь-яких обставин сумлінно виконувати свої обов’язки, прагне до самореалізації і мріє про великі досягнення. Однак поступово уявний ідеальний світ головного героя руйнується: медична система виявляється вкрай недосконалою, чисту душу порядного лікаря отруює заздрість, жадоба грошей і слави, нові друзі — насправді егоїстична, марнославна і підступна лондонська еліта… Зрештою, моральні та духовні принципи поступаються звичайним людським потребам. Чи зуміє маленька людина і великий професіонал протистояти неправді, ефемерному успіху і здобути фортецю справжніх цінностей?

У новелах О. Генрі дуже важливим є елемент театральності, що, безсумнівно, пов’язаний з фаталізмом самого автора, вірою у Випадок або Долю. Звільняючи своїх героїв від «глобальних» роздумів і рішень, О.Генрі ніколи не відвертає їх від моральних орієнтирів: у його маленькому світі діють тверді закони етики, людяності — навіть у тих персонажів, чиї дії не завжди погоджуються із законами.

Читач мимоволі співчуває героям — сміливцям з аван­тюрних історій про Дикий Захід, шахраям-романтикам, «маленьким американцям», які шукають свою мрію на вулицях мегаполіса.

Серед письменників та інтелектуалів минулого сторіччя, творчість яких викликала великий інтерес серед інтелігенції Заходу й чинила на неї значний вплив, одне з чільних місць належить французькому письменнику, лауреату Нобелівської премії Альбе­ру Камю (1913—1960). Вагомість його внеску в літературу і духовну культуру ХХ сторіччя важко переоцінити. Цікавість сучасного читача до творів Камю аж ніяк не зменшилась. Тож можна з певністю сказати, що творчість цього письменника витримала найсуворішу і найсправедливішу перевірку — перевірку часом.

 «Чужий» (1942) — дебютна повість Альбера Камю, яку вважають творчим маніфестом письменника, його проповіддю абсолютної свободи. Людське існування представлено в ній як ланцюжок випадковостей, що практично не залежать від волі людини, яка пристосовується як може до пропонованих умов. Провина головного героя повісті Мерсо у тому, що він не грає за нав’язаними йому правилами, відмовляючись брехати собі та іншим, навіть якщо це шкодить його власній вигоді. Це й перетворює його на чужинця, неприйнятного для суспільства.

Жозе Сарамаґо (1922—2010) — португальський письменник, якого вважають одним з найвпливовіших літераторів сучасності, лауреат Нобелівської премії 1998 року. Його твори перекладено 30 мовами світу, а їхній загальний наклад сягає двох мільйонів примірників. Одним із «секретів успіху» Сарамаґо є його унікальний стиль письма (з особливим синтаксисом і пунктуацією) — текст, повний магії, фантастики, реальності, філософської глибини, де слова набувають нових, несподіваних значень. Через провокативність і альтернативні погляди Сарамаґо навколо його книг неодноразово розгорялися політичні та церковні скандали.

«Сліпота» — це історія про те, як в одному безіменному мегаполісі люди раптом всі осліпли, крім однієї жінки, і до чого це призвело. Це алегорія про людське життя — безжально-іронічна, приголомшливо-страшна і до сліз прониклива. І все ж вона вселяє впевненість, що людина спроможна все подолати, і після прочитання цієї книги, за визнанням численних читачів, хочеться дивитися на світ широко відкритими очима і просто — жити. Тому що нічого важливішого за це й бути не може.

Джозеф Конрад (1857–1924, справжнє ім’я — Теодор Юзеф Конрад Корженьозський) народився в місті Бердичеві, колишньої Подільської губернії. Поляк за походженням, він отримав визнання як класик англійської літератури. Автор захопливих романів про морські пригоди.

Роман «Визволення» — найбільший і найкращий із романів Конрада, над яким він працював майже двадцять років. У ньому він розповідає про тяжке життя індонезійського народу, що веде жорстоку боротьбу з колонізаторами.

Далеко на сході між глибинами двох океанів загубилися великі й малі острови, населені вільними нечисленними малайськими племенами. Капітан Лінгард, один із небагатьох, хто відвідував ці місця, давно замислив дуже важливу справу. І хто б міг подумати, що йому на заваді стане беззахисна яхта, яка сіла на мілину в цих маловідомих місцях, а її господар вперто відмовляється від допомоги Лінгарда. На цій яхті капітан знайомиться з чарівною молодою жінкою… його чекають таємничі й небезпечні пригоди, любов і втрати.

Фрідріх Ніцше (1844—1900) — видатний німецький філософ і мислитель ХІХ століття, чиї твори мали вибуховий ефект і зробили його чи не найцитованішим філософом у ХХ сторіччі. Отримавши класичну освіту і ставши професором філології у 24 роки, Ніцше до того ж захоплювався музикою, яку вважав найвищим проявом творчого духу. Його першим філософським твором стало «Народження трагедії з духу музики» (1872). Саме в цей період Ніцше захопився філософією Шопенгауера і музикою Вагнера. Але бунтівна натура мислителя не дала йому довго зачаровуватися ідеалізмом, як не спокусив його і матеріалізм. Ніцше знайшов свій особистий шлях — він називав себе філософом неприємних істин. Зміни у світогляді сприяли тому, що він став сповідувати ірраціоналізм та «волю до влади». Вінцем його філософії стала «книга для усіх і ні для кого» — «Так говорив Заратустра» (1883—1885). А представлену в нашому виданні «Веселу науку» (1881—1882, друге видання — 1886—1887) Ніцше пізніше називав коментарем до ще не написаного «Заратустри».

Афористичність, що притаманна творам Ніцше, його неабиякий літературний хист зробили його творчість надбанням не тільки філософії, а й літератури. І саме це пояснює його популярність — творами Ніцше захоплювались і шанувальники художньої літератури.

Еміль Золя (1840 – 1902) – видатний французький письменник, журналіст, критик, відомий як засновник і головний теоретик натуралістичної прози, який прагнув науково обґрунтувати свій літературний метод, шукаючи зв’язок між природним та соціальним корінням людської психології.

Неухильно дотримуючись свого кредо «Nulla dies sine linea» («Ані дня без рядка»), Золя вдалося стати одним із найпопулярніших письменників останньої чверті ХІХ ст. світового рівня, започаткувати окремий літературний напрям, втілити свій найбільший творчий задум – написати цикл з двадцяти романів «Ругон-Макари» (1870 – 1893), «природну і соціальну історію однієї родини за часів Другої імперії». Більшість його творів перекладено десятками мов та екранізовано. Золя також прославився участю в справі Дрейфуса, надрукувавши на початку 1898 року в газеті «L’Aurore» статтю «Я звинувачую», після чого мусив тікати до Англії через загрозу ув’язнення.

«Пастка» – один із найголовніших творів Еміля Золя, в якому письменник повною мірою реалізує свій творчий метод. «Пастка», «найнатуралістичніший» роман в усьому доробку автора, зазнав шаленої критики за відверту фізіологічність і стиль та водночас приніс письменникові світову славу й визнання.

Дія твору відбувається в паризькому передмісті середини ХІХ ст. На прикладі однієї родини Золя змальовує побут і проблеми нижчих верств населення тогочасної Франції, показує вплив середовища на людину, говорить про роль жінки в суспільстві, висміює людське невігластво. Відвертість, безкомпромісність, ба навіть жорстокість роману роблять його блискучим літературним артефактом, актуальність якого не тьмяніє й понині.

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», що в алегоричній формі розповідає про часи становлення СРСР.

На жаль, на тлі цих відомих книжок для багатьох читачів і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його другий роман «Бірманські будні», в основу якого ліг період, коли молодий Джордж Орвелл з 1922 по 1927 рік служив у Бірмі полісменом в імперській поліції Великобританії. Це розповідь про темний бік Британської Індії, що викриває неприємні та ганебні епізоди з життя імперії, які на власні очі довелося спостерігати молодому Еріку Блеру і які назавжди змінили його світогляд – ще до того, як він став Джорджем Орвеллом, одним із найшанованіших і найцитованіших письменників ХХ століття.

«Бірманські будні» – другий роман у бібліографії Джорджа Орвелла, написаний 1934 року, в якому вже тоді можна помітити зародки тих основних для письменника тем, які згодом ще гучніше і зловісніше прозвучать у культових «1984» і «Колгоспі тварин». В основу роману ліг особистий досвід Орвелла, коли він жив у Бірмі, де служив полісменом у колоніальній поліції Великобританії. Цей час знаменує переломну мить у житті Орвелла – саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті.

Головний герой роману Флорі – своєрідне альтер-еґо письменника, самотня й нужденна людина, яка втрапила у пастку могутньої системи, що руйнує в людині все хороше. Його оточують люди, з якими у нього немає нічого спільного і яким він не може повністю відкритися, оскільки і бірманці, і британці, і сам Флорі заплямовані колоніальним режимом, в умовах якого їм доводиться жити.

Повість Івана Яковича Франка «Для домашнього огнища» спершу побачила світ польською мовою в 1892 році і лише через кілька років – українською. Описані у ній події відбуваються в Галичині і пов’язані з сім’єю капітана Антося Ангаровича, котрий, повернувшись із Боснії додому, пізнає жахливу істину про діяльність його коханої дружини. Автор майстерно будує сюжет, зберігаючи інтригу до кінця.

До видання ввійшли вибрані твори класика українського письменства Івана Яковича Франка — поезії зі збірок «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із літ моєї молодості», а також поеми «Іван Вишенський» та «Мойсей».