Відправка замовлень - 9 лютого.
Химерниця Агнес читає людські душі й зцілює тіла. Слава про незвичайні здібності дівчини-сокільниці шириться по околицях. Аж ось вона вже віддана дружина та мати, обробляє орендований у брата клаптик землі — відьмацький садочок Агнес. Збирає лікарські рослини, дбає про дітей і пасіку. Тим часом її чоловік Вільям підкорює лондонську сцену. Та одного дня смерть переступає їхній поріг і попри всі намагання Агнес щось змінити забирає одинадцятирічного Гамнета. Втрата сина змінює стосунки між чоловіком та жінкою, які колись кохали одне одного до нестями. Між ними виростає стіна з потужного болю та безпорадності. Але чотири роки по тому Вільям Шекспір створює п’єсу «Гамлет», відроджуючи і свого сина, і свій шлюб.
Скільки б доказових історичних досліджень не виходило, а зрушення у колективній пам'яті здатна спричинити лише уґрунтована на міфології белетристика. Адже колективна пам'ять важко піддається науковій корекції. Тільки якісна художня література здатна формувати національну свідомість як продукт колективної пам'яті.
Неперевершеним майстром такої історичної прози і був легендарний Іван Білик. Кожен його роман руйнував безліч чужих, часом ворожих, міфів, натомість створюючи власний Український Міф, спростувати який досі ніхто не спромігся. Білик чудово знав болгарську (й староболгарську) мову, довгий час жив у Болгарії і мав доступ до місцевих бібліотек і архівів. Саме тому його бачення історичних подій і персонажів завжди обґрунтовані й логічні. Наприклад, всі ми звикли думати, що Олег "Віщий" був неодруженим і не мав нащадків. А Білик в "Похороні богів" показує, що й княгиня Ольга, й Асмус зі Свенельдом, були його дітьми. Що Ольга до Болгарії має лише те відношення, що була одружена з опальним болгарським князем Владимиром, після страти якого почала претендувати на болгарський трон. Саме тому її онук (а не син!) Святослав і хотів зробити своєю столицею Преславу, мовляв, там середина землі моєї. Всім нам з дитинства втовкмачували, що "Віщий" Олег помер від укусу чорної змії (чорної! у Києві?), а Білик стверджує, що таки від деревлянської стріли...
Безліч спростованих міфів, на уламках яких постає його видиво Києва за часів від Олега до Володимира! Часів, коли варяги, загарбавши Київський стіл, трансформували державу Кийовичів за зразком імперії франків. І коли постала історична необхідність зректися старих і рідних богів на догоду новому грецькому богу.
Кожен із романів Івана Білика цілком заслужено міг стати лавреатським, але Шевченківську премію письменник отримав за неймовірну книгу "Золотий Ра". Неймовірну, бо ніби нічого нового не відкриває нам автор, але, зробивши батька історії Геродота не просто головним героєм, а й своїм співавтором, він ніби ставить себе над бійкою чи то дискусією. Мовляв, хто хоче опонувати, опонуйте Геродоту! Адже це він першим написав, а я лише доношу до вас, та ще й самому історику час від часу вказую на його заангажованість чи упередженість.
До речі, а чи знаєте ви скільки людей жило в Малій Скіфії, себто в Україні за 200 років до нашестя Дарія, коли про Рим ще ніхто й не чув? Здивуєтесь, дізнавшись!
Місто кохання. Місто розкошів. Місто примар. Місто мистецтва.
Захоплива історія про те, як військове поселення стародавніх римлян на болотистих берегах Сени перетворилося на Місто Світла, епіцентр західної цивілізації.
Карколомна історія п’яти родин в багатьох поколіннях, долі яких переплелися в Парижі: аристократів, предками яких були лицарі Карла Великого; бунтівників, що роздмухували вогнище Французької революції; крамарів, які втратили нажите під час правління Людовіка XV і знову розбагатіли за Наполеона; простолюдинів з Монмартру, котрі будували Ейфелеву вежу та грабували багачів біля кабаре «Мулен Руж». Розповідь про любов, зраду, родинні таємниці, про людей, які творили Париж — центр світової культури.
Це роман для всіх, хто був у Парижі та закохався в місто…
Це книжка для тих, хто ще мріє там побувати…
«Життя коротке… Але що ж робить його таким? Усвідомлення того, що воно коротке…»
Врятуватися, втекти з Європи якомога далі від нацистів! Їхня остання надія — пароплав до Америки. Але знайти квитки на нього майже неможливо… Дивний незнайомець готовий віддати власні — в обмін на те, що його вислухають. Попереду ніч, сповнена вина й довгих розмов про життя, націю, втрату та справжнє кохання під час війни…
В історичному романі «Четвертий вимір» ідеться про середину ХІХ століття, коли українська зброя мовчала, незалежність було втрачено, але молоді митці й інтелектуали заснували таємну політичну організацію, що ставила за мету відродження України. В центрі сюжету — життя українського математика, юриста і громадського діяча Миколи Гулака, який разом з Миколою Костомаровим заснував Кирило-Мефодіївське братство. Після арешту він, на відміну від Костомарова, відмовився засудити свою просвітницьку роботу й три роки провів у засланні в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці в Петербурзі.
«Черлене вино» — роман про оборону Олеського замку 1431 року, коли польський король Ягайло взяв в облогу Луцьк. Захисники розуміють, що бій не рівний, але готові стати на смерть, щоб зостатися в історичній пам’яті лицарями, а не боягузами.
Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.
Він прийшов по славу, а знайшов лише терор, зраду і біль.
330 рік до н. е. Александр Македонський остаточно перемагає Персію і веде свою нездоланну армію далі на схід — до багатств Індії. Його шлях пролягає через Афганістан — край, де панують давні племінні звичаї, а кожен чоловік народжується воїном.
Піхотинець Матфеос приєднується до війська в очікуванні подвигів і слави, взоруючись на старших братів, але замість цього опиняється в самому пеклі кривавої бійні. Лютий опір ворогів, з яким стикається македонське військо, шокує і водночас змушує до ще більшої жорстокості й тактики випаленої землі.
У певний момент приховування звірств заради політичного миру починає гнітити Матфеоса. Та найзапекліша битва відбувається саме в душі героя. Його кохання до афганки Шинар призводить до ганьби її клану, розплата за яку — смерть.
Чи зможе рядовий піхотинець зберегти честь, коли війна вимагає стати нелюдом, а на шляху до правди стоїть сам цар?
Прессфілд створив воєнну драму, в якій минуле дивиться сьогоденню просто в очі — і питає: ким ти стаєш, коли битва не закінчується?
У вересні 1949 року юна Жаклін Був’є перетинає Атлантику і прибуває до післявоєнного Парижа — міста свободи, мистецтва і водночас небезпеки. Втеча від очікувань матері й розлучення батьків стає для неї шансом знайти себе. Франція зустрічає дівчину яскравими джаз-клубами, авангардним театром і бризками шампанського. А також — молодим талановитим письменником, чия пристрасть до літератури переплітається з її власною.
Але Париж не лише блищить. Йому ще болить: обдерті стіни будинків пам’ятають окупацію, вулиці кишать шпигунами, а минуле кожного знайомого приховує невимовні історії. Мимовільно Жаклін стикається з комуністичними рухами — прокляттям в Америці та частиною буденної реальності Європи. Вона ще не знає, що саме цей рік у Парижі змінить її назавжди, ставши основою для майбутньої легенди — Джекі Кеннеді.
У своєму романі «Стріла Амура калібром 7,62» Петро Лущик розповідає драматичну історію двох родин — Сокирків і Затуливітер — упродовж більш ніж сто років, від 1918-го і до сьогодення. Тут і часи після Першої світової війни, і період Української Народної Республіки та після неї, і Друга світова війна. В сюжеті історії давніх часів переплітаються із сьогоденням. Географія твору охоплює Київ, схід, південь і захід України, частково Польщу і навіть Росію — Казань і Біробіджан. Жива мова героїв твору виказує їхні справжні почуття, а захопливий сюжет тримає читача в постійній напрузі...
Іноді доля може завітати до тебе, отримавши цілком реальне втілення. І не просто втілення — вона може мати вигляд таємничої красуні. Доля прийде і скаже: «Мені потрібна твоя допомога...» І від цієї миті твоє життя зміниться назавжди. Принаймні так відбулось із бражником, фехтувальником, запорожцем і найкращим фахівцем з розкриття злочинів в Україні – уже знайомим нам Семеном Ольховським-Паливодою. А далі була жорстока боротьба і перегони навперейми зі смертю. Втім, коли доля має саме такі риси, воно того варте...
488 рік від Р.Х. Візантійське посольство нарешті досягає Дунаю. Тут до посольства доправляють першу чергу перебіжчиків, що їх мають віддати гунам. Командує цим конвоєм кентарх Теофіл, що свого часу зрадив імператрицю. Він має таємний наказ вбити Аттілу, а Леонідас і його земляки стають розмінною монетою. Та доля кидає Леонідаса до Аттіли, в Каталуонську битву. Нарешті, повернувшись у рідну вісь та очоливши полянське плем'я, він отримує нове ім'я – Кий (тобто молот), котре стає спадковим у роду. Він переводить плем'я до Дунаю та засновує місто – Київець. Колись його онук приведе плем'я до Дніпра та стане князем іншого славетного міста.
Ця оповита сивим мороком давнини історія розгортається у V ст. нашої ери. Вся Європа здригається від ударів гунів. Молодики з полянського племені вирушають на пошуки своїх наречених, що їх було викрадено під час набігу гунів на село. Пройшовши легіонерами через горнило кількох воєн на неосяжних теренах Візантії, попутно шукаючи сліди дівчат, вони, нарешті, опиняються в столиці християнського світу – Константинополі. Головний герой Вітер приймає хрещення під іменем Леонідаса та робить фантастичну кар'єру від простого легіонера до командувача (архонта) особистої гвардії імператриці Євдокії (401–460 р. життя). Про все це він розповідає історику, дипломату й письменнику Пріску. Поляни на чолі з Вітром переживають карколомні пригоди, що розгортаються на тлі реальних подій життя імператриці. Пошуки зниклих дівчат – головна мета хлопців. Нарешті вони, здавалось, натрапили на слід навіть знайшли одну дівчину, але життєвий крах імператриці перекреслює їхні мрії. І все треба починати спочатку...
До видання увійшли повісті та оповідання популярного на початку ХХ ст. історичного повістяра А. Кащенка про запорозьке козацтво, його життя і подвиги, побут та звичаї. Не претендуючи на глибокі історичні розвідки, ґрунтуючись на конкретних фактах і подіях, твори письменника приваблюють щирістю, ліризмом та сприяють пробудженню почуття національної гідності.
Дев’ятирічний Бруно разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому в загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт.
До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі».
Орхан Памук (нар. 1952 р. у Стамбулі) — турецький письменник, володар найвищих світових премій, серед яких Нобелівська премія з літератури 2006 року. У видавництві «Фоліо» вийшли друком романи О. Памука «Сніг», «Чорна книга», «Стамбул: місто та спогади», «Музей невинності», «Мовчазний дім», «Рудоволоса жінка».
На рубежі XIX—ХХ століть стара Османська імперія, горезвісна «хвора людина Європи», вже не справляється з управлінням на місцях. І в цій ситуації чума, що прийшла зі Сходу на мальовничий середземноморський острів Мінґер, стає проблемою здебільшого самих його жителів, губернатора та молодого столичного епідеміолога Нурі-паші, який опинився тут разом із дружиною Пакізе-султан — рідною племінницею султана Абдул-Гаміда, дочкою його скинутого брата. Епідемія чуми загострює й без того непрості стосунки між християнами та мусульманами, які мешкають на острові, що й призводить до революції.
Орхан Памук милується красою приреченої «старої Туреччини», втіленої в Мінґері, й водночас оплакує її швидкий і неминучий історично зумовлений кінець.
Князь Василь-Костянтин Острозький на схилі життя наймає художника намалювати свій портрет за шість днів. Поки митець працює, князь згадує найяскравіші епізоди свого життя. Читач захопиться інтригою сюжету, здійснить подорож Україною XVI століття разом із князем, дізнається більше про тогочасне життя українців на основі глибокого документального проникнення автора в епоху. Люблінська та Берестейська унії, козаччина, Острозька академія, Острозька Біблія... Але шість днів, відмірених для малювання портрета, це ще й останні дні життя князя.
Роман складається з умоглядних діалогів, фактично філософських суперечок: Степана Бандери зі слідчим, який має більше приводів називатися русином, ніж його арештант; з привидом неупокоєного Яреми Вишневецького, що являється ліричному герою в польській тюрмі; з уявним Андрієм Мельником та Яковом Джугашвілі й Олегом Ольжичем… Наостанок — розмова-розповідь про особисту трагедію виконавця убивства Бандери та про те, що долі всіх сильних й одиноких дивним (чи звичним?) чином збігаються.
Крім «українця сучасного» існує «українець поза часом», який утілюється в різних постатях залежно від історичної доби. Якщо перший динамічний, то другий — незмінний, бо він суть, ідея та ідентичність. Тому ці розмови завжди внутрішні, це діалоги нашого вічного із сучасним, яке виростає з нього, направлені на пошук і ствердження «вічного українця» в собі…
Потрапити за кордон середньостатистичному громадянину СРСР наприкінці 1960-х було так само складно, як астронавту здійснити посадку на Місяць. Втім, якщо вірити офіційній історіографії, Нілу Армстронгу це вдалося. Так само, як і колишньому майору МДБ — Геннадію Петровичу Габзовському і його сину-дезертиру Роману вдалося емігрувати до Америки в той самий час, коли Армстронг ступив у Море Спокою.
Один Габзовський перетнув океан з власної волі, інший — ні… Що їх чекає на чужому березі Атлантичного океану? Чи кохати чорну американку так само, як радянську жінку..?
Герой книги, історик-інтелектуал, розмірковує про долі історичних постатей давнини. Вони приходять до нього в сни, моделюють гру його уяви, діють водночас у різних часових площинах, у різних умовних просторах. Серед них провідні інтелектуали свого часу — архімандрита Максима-Мелетія Смотрицького Кирил Транквіліон-Ставровецький, Касіян Сакович, Гедеон Балабан.
Автор прагне оживити історію, звільнити її від стереотипів. Читач знайомиться з долями й непересічними поглядами на життя давніх героїв. Серед них — Василько Романович, Володимир Василькович, Данило Романович, Г. Костюшко, А. Річинський, В. Липинський, Д. Фальківський та багато інших.
Роман «Серпень дев’яносто першого» завершує цикл «Галицької саги» Петра Лущика. Ми попрощалися з жителями галицького села Перетин у важкий для них час: майже всі чоловіки знайшли свою смерть у лісі за селом, сам Перетин було спалено, а ті, хто вижив у цій м’ясорубці, опинилися у далекому Сибіру. Тим нечисленним перетинцям, які лишилися на рідних теренах, судилося пізнати всі «принади» колгоспного життя.
Усе змінилося влітку 1991 року, коли учні місцевої школи випадково натрапили на давно загублену могилу вояків УПА. На перепоховання героїв до відродженого Перетина збираються ті, хто покинув його ще у сорокові роки. Це збіглося з подіями, які назавжди змінили не тільки життя наших героїв, але й остаточно розвалили ще недавно могутній Радянський Союз й утвердили самостійну Україну. Те, про що у підземних вологих темних криївках мріяли десятки тисяч повстанців, нарешті сталося. Й у цьому була їхня велика заслуга...
Наталія Харюзова, директорка приватного жіночого пансіонату в Проскурові, понад усе мріє, щоб заклад отримав статус гімназії. Бездоганна репутація — запорука успіху в цій справі. Але провокації недругів усе можуть звести на пси. Пансіонат опиняється у центрі політичних злочинів, а сестра директорки тікає від її надмірної опіки з коханим. Чи зможе Харюзова, яка й сама опиняється під арештом, вистояти і здійснити свою мрію? І головне — хто ж у цій історії справді на її боці?
Пригодницька повість «Запорожці в Сараґосі» була свого часу бестселером. У ній вперше в художній літературі описано участь козаків у війні з Іспанією на боці Франції. Відтворені у повісті традиції і звичаї запорозького козацтва, уміло закручена інтрига довкола головного героя, таємниця його походження і любовна лінія не залишать байдужим і сучасного читача.
«Час нескорених» — сьома книга «Галицької саги» — охоплює останні роки Другої світової війни і після неї. Збагнувши, що сподіватися більше ні на кого, галичани самі вирішували свою долю, але шляхи для цього обирали різні. Хтось повірив німецькій пропаганді й записався до дивізії «Галичина», а дехто зрозумів, що єдино правильний шлях — це вступити до лав Української Повстанської Армії. Але перших чекав «бродівський котел», а другим довелося стати до бою з іншим ворогом. На Галичину повернулася радянська влада, яка виявилася не кращою за німецьку: в селах насильно створювали колгоспи, під дулами автоматів відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, на наспіх скликаному соборі ліквідували Українську греко-католицьку церкву. Але у численних криївках, схованих від ворожих очей, залишалися ті, хто не скорився долі.
Усі ці події не оминули й жителів села Перетин...
«Невиправдані надії» — шоста книга «Галицької саги» — охоплює події перших років Другої світової війни, коли в українців ще жевріли несміливі надії на те, що хтось інший принесе їм визволення: у 1939 році квітами зустрічали Червону армію — визволительку від польського гніту, а вже через два роки спекатися від неї сподівалися за допомогою німецького вермахту. Але перші принесли нові порядки, колективізацію, виселення до Сибіру всіх незгодних, а другі невдовзі після «визволення» дали українцям зрозуміти, що цілком обійдуться й без них. Українська земля була поділена на Райхскомісаріат, Генерал-губернаторство та Трансністрію між Німеччиною, Румунією та Угорщиною; українців почали масово вивозити на роботу до Німеччини; у містах повсюдно створювались єврейські ґетто... Навіть у такий складний для України час не вмовкали суперечки між старими членами ОУН під приводом Андрія Мельника та «молоддю» Степана Бандери, що іноді переростали у збройні сутички. Не лишилися осторонь цих подій і жителі й вихідці з галицького села Перетин...
У Хмельницькому за дивних обставин помирає антиквар. Його донька, яка багато років не бачила батька, мимоволі опиняється у вирі кримінальних подій: викрадення людей, обшуки у батьковій квартирі й магазині, навіть вбивства. Усі ниточки злочинів ведуть до старого будинку аптекаря Деревоєда, що жив у місті понад століття тому. Багато років стіни цього будинку приховують таємницю, яка колись змінила хід історії. А той, хто її розгадає, володітиме світом.
Проскурівський істеблішмент, масони, влади, що змінювали одна одну, вбивства євреїв, поляків-націоналістів, відомі історичні постаті... І будинок, який знає про все...
Роман «Пан Володийовський» — завершальна частина історичної трилогії Генрика Сенкевича, у якій показано боротьбу Речі Посполитої з турками й татарами після того, як король Ян Казимир зрікся престолу.
Центральна постать роману — полковник пан Єжи Міхал Володийовський, найліпший жовнір Речі Посполитої, як говорить про нього автор. Цей образ яскравий і близький нам. Він незвичайний, бо ввібрав у себе найкращі риси, притаманні позитивним персонажам: вірність і шляхетність, силу духу й безстрашність, доброзичливість і товариськість, стійкість у біді й силу волі, уміння вище за власні турботи поставити служіння найдорожчим ідеалам, любов до Вітчизни, котрій він, як воїн, безкорисливо віддав майже чверть століття.
Автор змальовує в романі й тривале мирне родинне життя пана Володийовського, розкриває душевні достоїнства героя, щоб болючіше відгукнулася у серцях читачів його трагічна смерть, яка сталася під час узяття стотисячною турецько-татарською армією у серпні 1672 року Кам’янця — однієї з найбільших на Поділлі фортець. Сміливий войовник гине, не зрадивши присяги Вітчизні. Цим він кидає докір тодішній владі, що пішла на зговір із загарбником і здала місто.
У повісті «Золотий Лев» Юліана Опільського (справжнє ім’я — Юрій Львович Рудницький (1884–1937), західноукраїнський письменник, історичний романіст) розповідається про боротьбу Данила Галицького з татаро-монгольською навалою, про ті часи, коли Галицько-Волинське князівство, хоч і пошарпане татарами, протистояло їм. Текст подається за сучасним правописом із збереженням усіх лексичних, фразеологічних та характерних морфологічних особливостей мови письменника.
Вродливу й чарівну Меласю Вернигубівну люди на селі цураються й оминають. Подейкують, що тієї страшної ночі, коли вона народилася, небо тріскотіло від блискавок - то мати-відьма передавала доньці лихі вміння.
Мелася не вірила чуткам. Та її надзвичайна сила пробудилася того чорного дня, коли дівчина зазнала наруги пихатого й жорстокого московського боярина Дмитра Трєбнікова. Мелася переживає страшне приниження, і її світлу юну душу поглинає темрява. Саме тоді дівчина нарешті наважується скористатися своїми здібностями...
Історія болю та приниження, кохання та віри. Історія жінки, котра прагнула вибороти волю для рідної землі.
Дружина з трьохсот спартанців на чолі з царем Леонідом та кількатисячне військо союзників вирушили до Термопільського проходу, щоб бодай на якийсь час зупинити мільйонне військо перського царя. Усі вони знали, що йдуть на неминучу смерть. Битва під Термопілами – один із найвідоміших прикладів хоробрості, а «Вогняні брами» – один із найкращих мілітарних романів не лише про цей історичний епізод, але й про війну загалом. Про війну як вона є. Криваву, брутальну, нещадну і брудну війну, в якій дивом залишається місце для людськості, а те, що ми бачимо як героїзм, перефразовуючи слова одного з персонажів роману, – лише робота, яку треба зробити добре.
У 1942 році у концентраційному таборі «Аушвіц» зустріли одне одного Лалі Соколов та Гіта Фурман. У неї стерлося татуювання з порядковим номером, він мав набити новий… Це було кохання з першого погляду. Молодим людям судилося пережити страшні випробування, розлуку й омріяне возз’єднання, яке переросло у 56 років щасливого подружнього життя. Їхню історію кохання записала Гізер Морріс зі слів самого Лалі, з яким авторка випадково познайомилася 2003 року. Ця зустріч змінила долі обох. Відчуваючи до Гізер довіру, літній чоловік наважився розповісти їй найпотаємніші подробиці свого життя під час Голокосту. Спочатку Гізер написала історію Лалі у формі сценарію, який було високо оцінено на міжнародних конкурсах, а згодом перетворила його на свій дебютний роман «Татуювальник Аушвіцу».
Довгоочікуваний спіноф «Татуювальника Аушвіцу» від австралійської письменниці Гізер Морріс.
«Подорож Цильки» — це роман про Сесилію Кляйн, дівчинку, яку в шістнадцять років вислали в концтабір Аушвіц. У нелюдських умовах її врода та характер стали для неї порятунком і водночас прирекли на нові випробування. Після звільнення Аушвіцу дівчину за так звану колаборацію з ворогом висилають у Сибір. Цильці доведеться подолати нелегкий шлях, щоразу знаходячи в собі сили, про які ніколи не здогадувалася.
Життєва подорож Цильки, сповнена боротьби, болю та світлих моментів, розчулить до сліз. Однак вона також подарує тверду надію, що людина не лише здатна вистояти в найгірших умовах, а й зберегти любов у своєму серці.
Гізер Морріс — письменниця та сценаристка, авторка відомого роману «Татуювальник Аушвіцу» про в’язня концтабору Лалі Соколова. У світі було продано понад 3 мільйони примірників книжки. «Татуювальник Аушвіцу» очолив список бестселерів за версією The New York Times.
Сюжети опублікованих у цій книжці історичних повістей та оповідань Юрія Косача — одного з найзначніших письменників ХХ століття — розкинені в часі на 2500 років: від невдалого походу перського імператора Дарія І проти скіфів у VI ст. до н. е., крізь бурхливу добу давньоруських та козацьких воєн, через витончені епохи бароко та класицизму ХVII—XVIII століть і романтичне відродження ХІХ століття — аж до українських визвольних змагань 1917–1920 рр. Віртуозний майстер історичної белетристики, Косач зачаровує читача то незвичними ракурсами погляду на вузлові моменти української історії, то яскравими зображеннями маловідомих, а то й зовсім невідомих подій з нашого минулого.
«Володарка Понтиди» — це унікальна в українській літературі пригодницька мандрівка лабіринтами королівських дворів, ложами таємних товариств, феєречними маскарадами, капканами підозрілих дешевих корчомок та в’язничних келій у передреволюційній Європі 1770-х років. Герой цього авантюрного і глибоко філософського роману — український козак-шляхтич Юрій Рославець. Зачарований «дамою свого серця» і претенденткою на імператорський трон, він «женеться за з’явою» своєї пристрасті від Парижа, через Німеччину до Венеції, Неаполя, Риму й Пізи, переживаючи карколомні пригоди і сповнюючись життєвою мудрістю й дещо фаталістичним розумінням життя і світу.
Цей літературний шедевр написаний 1987 року в Нью-Йорку контроверсійним українським автором, племінником Лесі Українки, Юрієм Косачем (1908–1990) — видатним, хоча й досі, на жаль, маловідомим майстром української історичної прози.
У цій книжці — два майстерні літературні твори блискучого, але вельми контроверсійного українського письменника-еміґранта Юрія Косача.
Роман «Сузір’я Лебедя» — це винятковий у нашому письменстві «родинний портрет в інтер’єрі» української шляхетської родини напередодні Першої світової війни. Хоча деякі персонажі цього твору наділені певними рисами реальних членів родини Косачів-Драгоманових, цей роман — не спогади і не історія конкретної родини, а заворожливий узагальнений символ світу «старої шляхетної України» на межі його зникнення в буревіях воєн і революцій ХХ ст.
Повість «Еней і життя інших» присвячена темі української національно-визвольної боротьби в апокаліпсисі Другої світової. І хоча в мереживо фіктивної дії цього твору також вплетено натяки на реальні особи й події того часу (тут, можливо, проявляються не найкращі риси Косача-людини, який мовби вивищує себе через певну гіпертрофовану алюзію на національних світочів), тема повісті Косача універсальніша. Це роман ідей, один з важливих творів нашої інтелектуальної літератури. Це, за своєю суттю, текст філософських роздумів про принципові дилеми збройної боротьби, патріотизму та відповідальності індивіда перед народом і водночас перед особистими взаєминами з найближчими людьми...
Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908–1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947–1948 рр. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей високомайстерний роман змальовує яскраву картину вибуху всенародного повстання під проводом гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького 1648 року.
Як пише в післямові до цього видання Марко Роберт Стех, відображення Косачем «козацько-української революції» ХVІІ ст. надзвичайно модерне і на диво співзвучне з нашим часом, оскільки віддзеркалює численні паралелі з українською Революцією Гідності ХХІ ст.
Перший історичний роман-хроніка, що розповідає про розкол України на дві частини після проведення Чорної ради в Ніжині 1663 року. Країна була фактично розділена на Лівобережну і Правобережну, що спровокувало запеклу боротьбу за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького.
Події роману відбуваються у середині ХХ сторіччя в Галичині у напружені роки історичних пертурбацій, коли окупанти швидко змінювали одні одних, щоразу називаючи себе «визволителями».
У центрі твору — історія кількох родин, чиї долі тісно переплітаються. Любов і ненависть, вірність і зрада, шляхетність та підступність ідуть нога в ногу. Німецький полон, сталінські табори, втеча із заслання — все це довелося пережити головним героям, які, врешті-решт поборовши примхи долі, знайшли своє щастя.
Сюжет роману побудований на реальних фактах і подіях.
Моторошними вулицями охопленого червоним терором Севастополя блукає жінка - пані Евеліна Ягожинська. Вона шукає свого чоловіка, генерала армії Української Народної Республіки, що переховується від більшовицького правосуддя. Та замість обіймів коханого Ягожинська потрапляє до рук Розалії Землячки - безжальної чекістки, відомої під прізвиськом Демон.
В очікуванні вироку Евеліна повертається думками в минуле - до тих днів, коли була заможною поміщицею Кременчуцького повіту, до зустрічі з Владиславом Ягожинським, до весілля, яке відбулося всупереч її волі, і до кохання, яке прийшло надто пізно...
Грудень 1943-го. Аушвіц.
Нацистського лікаря, який ставив досліди на дітях-близнюках пліч-о-пліч із сумнозвісним Йозефом Менгеле, знаходять мертвим за загадкових обставин. Відомий берлінський криміналіст Гуго Фішер приїжджає до концтабору, щоб розслідувати підозрілу смерть по гарячих слідах. Там він стикається не лише з таємничим убивством, а й із пекельною реальністю, про яку досі знав лише з чуток. У Гуго є своя таємниця: він страждає на дегенеративну хворобу. Єдиний спосіб для нього вижити — допомагати Райху і приховувати свою недугу. Під час розслідування Гуго знайомиться з Жоелем — єврейським хлопчиком-в’язнем з очима рідкісного кольору, який має хист до малювання. Саме він знайшов труп лікаря й замалював місце злочину. Між ними зароджується дружба, що спонукає Гуго повстати проти нелюдського.
Натхненний родинною історією авторки, цей гостросюжетний роман для тих, кого цікавить історична проза, і для тих, хто полюбляє заплутані детективи.
