Відправка замовлень - 7 липня
Пригодницька повість «Запорожці в Сараґосі» була свого часу бестселером. У ній вперше в художній літературі описано участь козаків у війні з Іспанією на боці Франції. Відтворені у повісті традиції і звичаї запорозького козацтва, уміло закручена інтрига довкола головного героя, таємниця його походження і любовна лінія не залишать байдужим і сучасного читача.
Дуже влучно описав події 1708-1709 років одесит Олександр Болдирєв у статті "Історія — це роман, який був насправді".
"Здається, Мазепа розрахував усе, одначе, передбачити можливість зради одного з своїх полковників (полковник Іван Ніс), який показав московським військам потаємний хід до Батурина, він не міг. Столиця впала занадто швидко, і цим наперед спрогнозувала поразку всього задуму Мазепи.
Старий гетьман зрозумів це сам, коли, стоячи на згарищах Батурина, з глибоким відчаєм у голосі сказав Орлику: "Не благословив Господь!" Не все можна передбачити в житті, навіть якщо ти геніальний політик. Треба вміти ризикувати. Хто знає, може, якби Мазепа не став чекати приходу шведської армії, якби, присипляючи пильність Петра, не розіслав від себе майже всі українські полки, не дозволив російській армії зайняти територію Гетьманщини, якби він раніше підняв повстання, спираючись на союз із Швецією, яка відтягнула на Північ і в Польщу майже всі російські сили, спираючись на союз із Кримським ханством, маючи під рукою 60 000 власного війська, 15 000 запорожців, 10 000 донських козаків Булавіна, можливо, тоді і "благословив би Господь"?
Але нам сьогодні добре бути стратегами через 300 років після події. Тоді ж славний гетьман жив у реальному часі, в оточенні ворожих держав Московії й Польщі, вимушений до останнього приховувати свій задум навіть від найближчого оточення. Але й тоді були в Україні люди, готові боротися не за власні вольності й привілеї, не за власні маєтки, а за власну державу. Такі, як генеральний писар Пилип Орлик, як кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко, як генеральний обозний Іван Ломиковський та його сини Володимир і Михайло.
Всі ці історичні постаті — герої гостросюжетного історичного роману Оксани Зененко "Таємна місія гетьмана", написаного на основі реальних історичних подій та історичних джерел. Їхніми смертельними ворогами виступають і біснуватий московський цар-збоченець Петро, і його поплічник-кат Меншиков, і підступна шпигунка останнього Ярослава Самойлович.
Ту битву українці програли. Та вони виграли майбутню Україну, заклавши в душі прийдешніх поколінь мрію про її Самостійність.
Для ілюстрації обкладинки використана картина Наталії Павлусенко.
Початок Хмельниччини. В умовах фактичної відсутності відданих союзників козаки розгортають боротьбу за національну незалежність та особисту свободу людини, - єропейські ідеї. З кожним розділом, пазл до пазлу, складається картина формування нової карти Європи та паралельно відбувається становлення характеру і особистості зміни головного персонажа - Тимоша Хмельницького.
Сюжет наповнений містичними збігами і знаками, водночас автор достовірно змальовує побут і звичаї не лише українського, а й інших народів, що проживали тоді на території україни та за її межами.
Навесні 1933-го голод у Мачухах досягає апофеозу. Перше канібальство, самосуди, психічні розлади на фоні недоїдання. Село деградує. Люди, доведені до відчаю, втрачають людську подобу, вони готові їсти все, аби вижити.
І ось дві не знайомі між собою жінки, дві жертви свого часу, дві протилежні сторони великої темряви, що ім’я їй голод, опиняються на відстані простягнутої руки… Молоденька Явдоха, зрячість на рівні безуму, — і Соломія, свята сліпота. Одну голод убиває — іншу рятує. Одній обіцяє вічну темряву — іншій дає надію на щасливе відродження. І вони ще не знають, що йдуть одна одній назустріч. Ідуть, аби нарешті обійнятися і збудувати крихкий міст понад ненаситним мурашником своїх мучителів…
«Час нескорених» — сьома книга «Галицької саги» — охоплює останні роки Другої світової війни і після неї. Збагнувши, що сподіватися більше ні на кого, галичани самі вирішували свою долю, але шляхи для цього обирали різні. Хтось повірив німецькій пропаганді й записався до дивізії «Галичина», а дехто зрозумів, що єдино правильний шлях — це вступити до лав Української Повстанської Армії. Але перших чекав «бродівський котел», а другим довелося стати до бою з іншим ворогом. На Галичину повернулася радянська влада, яка виявилася не кращою за німецьку: в селах насильно створювали колгоспи, під дулами автоматів відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, на наспіх скликаному соборі ліквідували Українську греко-католицьку церкву. Але у численних криївках, схованих від ворожих очей, залишалися ті, хто не скорився долі.
Усі ці події не оминули й жителів села Перетин...