Саммер Престон — відмінниця з амбітними планами. Вона мріє стати спортивною психологинею та вступити до аспірантури. Для цього дівчині потрібно зробити хокей темою дослідження. Саммер ненавидить цю гру, однак наукова консультантка ставить перед нею ультиматум: або вона долає своє упередження, або втрачає місце в аспірантурі. Тим часом необачна помилка капітана хокейної команди Ейдена Кроуфорда ставить під загрозу весь сезон. Тому тренер придумує для нього справжнє покарання: хлопець стане головним об’єктом дослідження Саммер. Це — останнє, що він хотів би робити, тим паче що дослідниця неначе готова пожбурити в нього ковзанами. Та й сам Ейден цілковито підтверджує найгірші припущення Саммер про хокеїстів — думає лише про гру, запальний, безцеремонний. Їм доведеться терпіти одне одного, допоки пристрасть між ними не розтопить лід.

Щоденник Володимира Вакуленка-К. — болючі й правдиві записи, які вів письменник від початку повномасштабного вторгнення і під час окупації Ізюма та його рідного села Капитолівки на Харківщині. Аж до викрадення рашистами, неминучість якого усвідомлював, як і те, що в нього мало шансів вижити — бо українець, бо волонтер і активіст, бо має гідність. За день до викрадення Володимир приховав щоденник під вишнею на своєму подвір’ї, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси». Як воно – жити в окупації? Якими стають люди? Що відкривається перед очима та в серці? А сьогодні, у День поезії, в небі привітав мене невеликий журавлиний ключ, і крізь їхнє «курли» ніби чулося: «Усе буде Україна! Я вірю в перемогу!» Володимир Вакуленко-К.

До книжки увійшли тексти щоденника окупації, вибрана поезія Володимира Вакуленка-К. для дітей і дорослих, а також історії від друзів, колег та очевидців, що занурять у хроніку перших місяців повномасштабної війни Росії проти України.

Книга містить адаптований текст відомої дитячої повісті «Гейді» швейцарської письменниці Йоганни Спірі (1827–1901), що належить до визнаних шедеврів світової дитячої класики. Вперше її було опубліковано ще в 1880 році, і відразу вона стала мегапопулярною, а згодом перекладена на понад 50 мов, багато разів перевидана та екранізована.

Це історія про дівчинку Гейді, яка рано втратила батьків та яку її тітонька віддає на виховання дідусеві, котрий мешкає в Швейцарських Альпах. Попри те, що дідусь має відлюдькуватий, буркотливий і складний характер, дівчинка своєю щирістю та доброзичливістю підкорює не тільки його серце, а й усіх навкруги. Вона заводить добрі, дружні стосунки із сусідами, знайомиться з пастушком Пітером та його сім’єю, який разом із дідусем посвячує її в таїни альпійських лугів. Перебуваючи серед дивної природи, милуючись мальовничими пейзажами, Гейді почувається цілком щасливою. Але одного разу, за настановою своєї тітки, їй доводиться покинути гори та вирушити до міста, на допомогу хворій дівчинці. Про все це та інші пригоди Гейді читач дізнається зі сторінок цієї книги.

До видання додано підсумковий тест і англо-український словник.

Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.

Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?

Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком,  дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.

Молодий юрист Джонатан Гаркер їде в справах на північ Румунії. Його замовник — граф Дракула, який мешкає високо в горах. Проте всі, хто довідується, куди прямує Гаркер, жахаються та застерігають його. Джонатан дістається маєтку та невдовзі розуміє, що всі місцеві жителі мали рацію. Що чекає на чоловіка, коли в маєтку коїться щось справді жахливе ? «Дракула» — книга жахів, написана ірландським письменником Бремом Стокером, яка триматимете у напрузі до останньої сторінки.

Роман вперше був опублікований у 1897 році, став одним із найвідоміших та був неодноразово екранізованим. Книжка написана у формі щоденникових нотаток, газетних статей та листів, тож пропонує читачеві одночасно кілька поглядів на ситуацію.

Кохання зовсім не сліпе. Воно просто трохи недобачає.

На Сейді Монтґомері зненацька звалилося все: ось вона святкує найбільше досягнення, пройшовши у фінал конкурсу художників-портретистів, — а тоді отямлюється в лікарні зі сліпотою на обличчя. Вона може бачити, проте всі обличчя схожі на шматочки пазла, які ніяк не хочуть складатися в одну картинку. Уявіть, що намагаєтеся читати книжку догори дриґом та ще й іноземною мовою — тепер Сейді так бачить обличчя.

Дівчина бореться за омріяну перемогу в конкурсі та піклується про старенького собаку Арахіса. Ще й переживає сімейні негаразди. Начебто цього всього замало, додаються два чоловіки, у яких Сейді… закохується? Чи ж це просто фізичний потяг? Або спроба втомленого мозку забути про проблеми? Гіршого часу для заплутаних почуттів і не дібрати.

Якби принаймні щось у житті Сейді було хоч трохи гаразд, вона впоралася б. Та це все вже занадто. Однак іноді для того, щоб знайти, треба припинити шукати. А деякі люди з’являються лише тоді, коли на них зовсім не очікуєш.

Чи зможе Сейді поглянути на життя інакше та досягти своєї мети?

Скільки б доказових історичних досліджень не виходило, а зрушення у колективній пам'яті здатна спричинити лише уґрунтована на міфології белетристика. Адже колективна пам'ять важко піддається науковій корекції. Тільки якісна художня література здатна формувати національну свідомість як продукт колективної пам'яті.

Неперевершеним майстром такої історичної прози і був легендарний Іван Білик. Кожен його роман руйнував безліч чужих, часом ворожих, міфів, натомість створюючи власний Український Міф, спростувати який досі ніхто не спромігся. Білик чудово знав болгарську (й староболгарську) мову, довгий час жив у Болгарії і мав доступ до місцевих бібліотек і архівів. Саме тому його бачення історичних подій і персонажів завжди обґрунтовані й логічні. Наприклад, всі ми звикли думати, що Олег "Віщий" був неодруженим і не мав нащадків. А Білик в "Похороні богів" показує, що й княгиня Ольга, й Асмус зі Свенельдом, були його дітьми. Що Ольга до Болгарії має лише те відношення, що була одружена з опальним болгарським князем Владимиром, після страти якого почала претендувати на болгарський трон. Саме тому її онук (а не син!) Святослав і хотів зробити своєю столицею Преславу, мовляв, там середина землі моєї. Всім нам з дитинства втовкмачували, що "Віщий" Олег помер від укусу чорної змії (чорної! у Києві?), а Білик стверджує, що таки від деревлянської стріли...

Безліч спростованих міфів, на уламках яких постає його видиво Києва за часів від Олега до Володимира! Часів, коли варяги, загарбавши Київський стіл, трансформували державу Кийовичів за зразком імперії франків. І коли постала історична необхідність зректися старих і рідних богів на догоду новому грецькому богу.

Кожен із романів Івана Білика цілком заслужено міг стати лавреатським, але Шевченківську премію письменник отримав за неймовірну книгу "Золотий Ра". Неймовірну, бо ніби нічого нового не відкриває нам автор, але, зробивши батька історії Геродота не просто головним героєм, а й своїм співавтором, він ніби ставить себе над бійкою чи то дискусією. Мовляв, хто хоче опонувати, опонуйте Геродоту! Адже це він першим написав, а я лише доношу до вас, та ще й самому історику час від часу вказую на його заангажованість чи упередженість.

До речі, а чи знаєте ви скільки людей жило в Малій Скіфії, себто в Україні за 200 років до нашестя Дарія, коли про Рим ще ніхто й не чув? Здивуєтесь, дізнавшись!

Сімнадцятирічна Шарлотта Девіс — понівечена. У свої роки Чарлі вже втратила більше, ніж інші втрачають за все життя. Проте вона навчилася забувати й відпускати: скло, що врізається в шкіру, випалює смуток — і зрештою в душі не залишається нічого, крім спокою. І ти вже не думаєш про батька, якого забрала річка. Або найкращу подругу, що пішла назавжди. Чи матір, яка зреклася тебе…

Після кожного нового шраму серце Чарлі дедалі твердішає, та водночас ще дужче болить. Чи вдасться їй не переступити небезпечної межі — натомість відшукати дорогу назад? Чи зможе понівечена дівчина знайти своїх людей і залікувати рани — фізичні й душевні?

У пустелі Нью-Мехіко 16 липня 1945 р. таємно підірвали першу атомну бомбу. Вражений руйнівною силою свого творіння, Дж. Роберт Оппенгеймер, керівник Мангеттенського проекту, відтоді затявся боротися проти розробки водневої бомби та не допустити ядерної війни. Утім подальші випробування зброї масового ураження на містах Хіросіма й Нагасакі звели нанівець усі його старання.

Оппенгеймера підозрювали в тому, що він комуніст і шпигун СРСР. Він зазнав утисків і переслідувань з боку ФБР і мусив полишити будь-яку громадську діяльність. Його приватне життя так само зазнало втручань: його телефон прослуховували, дружину Роберта виставляли запійною п’яничкою, а йому приписували низку позашлюбних стосунків і з жінками, і з чоловіками. І так само, як створення атомної бомби знищило Оппенгеймера як науковця і публічну персону, ще жахливіша бомба знищила його тіло й розум. І цю бомбу він утримував у собі до останньої хвилини, намагаючись не допустити тепер уже індивідуальної катастрофи. Лише 1963 р. президент Кеннеді реабілітує його, і завдяки цьому постать Оппенгеймера набула іншого значення для усього світу.

Книга «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» є втіленням 30-ти років інтерв’ю з родиною, друзями й колегами Оппенгеймера, пошуків у файлах ФБР, результатом аналізу записів промов і допитів, знахідок приватних документів. Скрупульозна біографія, у якій означено засадничі для наукового світу й історії загалом віхи життя найвідомішого вченого свого покоління, однієї зі знакових постатей ХХ ст., для якої тріумф і трагедія міцно переплелися гордієвим вузлом.

«Коли я впаду, <...> мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з нею траву для коня того,  хто стане на моє місце».

На початку XX століття на Черкащині сформувалася повстанська армія, яка швидко переросла у Холодноярську Республіку. 

Селяни та нащадки козаків об’єдналися, щоб не пустити на свою територію ані більшовиків, ані денікінців. Збройний опір був так добре налаштований, що проти загарбників виходили добре озброєні цілі дивізії, сформовані з місцевих жителів. Учасником цих подій був Юрій Горліс-Горський, який і описав їх у романі «Холодний Яр».

Автор змальовує збройні сутички з червоними та підпільну роботу українських повстанців, застінки ЧК і підривну роботу проти радянської влади, а також побут воїнів й відвагу, патріотизм і стосунки, авантюри, гумор та боротьбу до останнього.

У перекладі видатного українського письменника, перекладача й одного з найвизначніших прозаїків доби Розстріляного відродження Валер’яна Підмогильного

Передмова докторки філософії, перекладачки й викладачки французької мови університету м. Пуатьє (Франція) та Львівського національного університету імені Івана Франка Олени Писаревської

Скандальна історія юнака, спокушеного принадами влади

Жорж Дюруа — привабливий і амбітний юнак, який понад усе на світі прагне слави та грошей. Робота журналістом у La Vie française й талант зачаровувати жінок швидко роблять його частиною вищого світу. Серед підлих колег, коханок-маніпулянток і лукавих багатіїв Дюруа перетворюється на спокусника й шантажиста, коханця і кар'єриста, авантюрника й любого друга. Заради його кохання жінки здатні на все, а заради слави Дюруа здатний навіть на кохання.

Роман Гі де Мопассана «Любий друг» сповнений цинізму й водночас чистої радості життя в аристократичному й чутливому Парижі. А образ любого друга Жоржа Дюруа став світовим символом безпринципності.

Повість «Хмари» — це один із ранніх творів класика українського письменства Івана Нечуя-Левицького (справжнє прізвище — Левицький, 1838–1918). У повісті автор порушив проблему інтелігенції та народу. Символічною є назва твору, бо хмари — це уособлення національного гноблення та придушення української культури.

Ми живі, поки ми віримо

Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? 

Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. 

Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? 

«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході. 

У школі Вон зачаровує і лякає водночас. Вродливий, мов бог, вундеркінд у скульптурі, а серце має таке саме холодне, як мармур, що обробляє. Хлопець ладен знести будь-яку перешкоду на своєму шляху, адже понад усе прагне здобути стипендію і поїхати до Англії — навчатися у справжнього майстра. А як перешкода набирає обрисів магнетично чарівної конкурентки, новенької у його школі, Вон розуміє, що може поєднати приємне з корисним. І усунення доньки наставника обіцяє неабияку втіху...

Ленора ненавидить марнославну «золоту» молодь, яку бачить у школі Всіх Святих. Єдиний учень, що неабияк вирізняється, — протеже її батька: Вон, сексуальний художник, чиї амбіції і талант надзвичайні. Так само як і темрява. Та Ленора знає таємницю, яка перетворила хлопця на безсердечного принца. Тож, хоча він поводиться як покидьок у школі й майстерні батька, вона його не боїться. І може збити полиск гонору...

Герої оповідань збірки «Шлях додому» – майже невигадані. Вони цілком можуть бути тими, з ким ви бачитеся щодня: військові у відпустці, волонтери на відпочинку, дружини, які чекають з фронту своїх чоловіків, закохані, які зустрілися за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, а тепер їхні стосунки випробовують відстань і виклики воєнного часу. Це можуть бути ваші рідні, друзі, знайомі чи ті, кого ви не знаєте особисто, але про кого читали десь на сторінках соцмереж чи в пабліках. У кожного з них, як і у вас, власна історія на цій війні. Вони всі – різні, однак об’єднує їх спільна риса: любов до свого й до ближнього. Також є те, що допомагає їм за будь-яких умов або складних обставин, у яких вони опинилися, – відкрите серце, довіра до життя і сміливість попри все залишатися людиною. А ще кохання – явище зовсім неочевидне, коли йдеться про війну. І саме кохання не залишає війні жодного шансу на виживання.

Світ праці геть розпадається від завали хибних інструкцій, ідей і припущень, як полегшити роботу. Стратегії управління, що добре зарекомендували себе десь у 70-х, віджили своє. Що, як каскадування цілей більше не запорука ефективного робочого процесу, а зворотний зв’язок — не основа успішної комунікації? Маркус Бакінгем і Ешлі Ґудолл не з чуток знають, хто і що насправді тягне компанію на дно, як Атлантиду. Пандемічні реалії не залишають жодного шансу бути на плаву офісам старого зразка. Ця книжка не просто дає нове бачення робочого процесу, вона допомагає його ефективно оптимізувати, а також налаштувати плідну комунікацію між відділами й підтримувати дружню атмосферу в колективі, де важать на сильні сторони працівників!

Війна безсила перед коханням. Воно з’являється попри все і дає силу заради. Тоді все можна пережити будь-що: полон, травмування, сотні кілометрів відстані, безсонні ночі. Вік, стать, страх стають просто словами, що не мають ніякого значення. І навіть тоді, коли помножене на два кохання доводиться нести крізь життя самотою разом із болем втрати, воно не щезає. До цієї книжки увійшли історії реальних українок та українців, які зустріли або втратили одне одного під час війни… Історії про весілля після третього побачення, про розпис у лікарні без білої сукні і гостей, про очі-море, у які більше ніколи не зазирнути… Про силу кохання, яке допомагає здолати темряву. Соціальний проєкт «Я тебе… війна» заснували Христина Біляковська і Вікторія Середа 2022 року. Авторки з командою шукають, записують і розповідають історії про кохання під час війни, про досвід сотні абсолютно різних пар: військових, госпітальєрів/ок, волонтерів/ок, рятувальників/ць та інших.

Провокативний янґедалт-дебют про травму й дорослішання.

Іден хотіла би відмотати час назад і прожити той день знову. Тоді вона б усе зробила інакше: не реагувала би на його жарти, не ігнорувала би дивних поглядів. І точно замкнула би двері.

Але часу не повернеш. Тож Іден ховає правду, а з нею і себе, якою була колись. Вона вдає, що їй не потрібні дружба, любов, справедливість. Та коли її світ розвалюється, Іден врешті розуміє: її може врятувати тільки вона сама.

Увага! Книжка містить сцени сексуального насильства, вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Варя мріє стати шеф-кухаркою, творити і вийти на новий рівень. Мама каже їй, що можна просто вийти заміж — за хлопця з їхнього містечка. Та Варя так утомилася щось доводити людям, які її не розуміють, що вирішує: настав час шукати власний смак свободи. Дівчина вирушає до Львова з наміром підкорювати вершини ресторанної кухні. Проте досягнути свого виявляється не так легко: невдачі й випробування чекають на кожному кроці. Та коли Варя несподівано знаходить книгу легендарної української кулінарки минулого століття Ольги-Марії Франко, її мрії отримують шанс здійснитися...

Ця книжка — спроба переосмислити біографію Лесі Українки, у якій пе­реплелися хвороба і творчість, Україна і «чужина», політика й література, класика і сучасність, любов і смерть.

Хвороба і письмо. Народження творчості з травми, пережитої біля ліжка смертельно хворого Мержинського. Духовна й інтелектуальна близькість до Драгоманова. Стосунки з Кобилянською як метафора жіночої культури. Фатум мистецького божевілля, який пізнала в моменти творчого підне­сення. Подорожі Європою і санаторійний туризм. Статус «інакшості» як визнання «нової жінки» й «чужинки» на батьківщині. «Своє» крізь призму історичної та культурної екзотики. Усе це дало Ларисі Косач-Квітці змогу йти власним шляхом і стати пророчицею народжуваного ХХ століття.

В останній рік життя Леся Українка зізнавалася матері: «…історію Мавки може тілько жінка написати». Але правда в тому, що всі її твори могла написати лише жінка, яка жила і творила mit Todesverachtung, тобто зневажаючи смерть.

Вона — найважливіша людина в її житті. Хоча вони могли ніколи не зустрітися…

Оґаст двадцять три. Вона впевнена, що ані магії, ані кохання, як у кіно, не існує, а єдиний розумний спосіб прожити це життя — залишатися самотньою. Оґаст вірить, що цього не здатні змінити навіть переїзд до дивакуватих сусідів у Нью-Йорку й робота в цілодобовому оладковому ресторанчику. І, звісно ж, немає жодного шансу на те, що щоденна поїздка на метро зі звичної боротьби з нудьгою та перебоями в електропостачанні обернеться чимось більшим..

Та одного дня у вагоні метро Оґаст зустрічає привабливу дівчину. Джейн. Дивовижна, чарівна, загадкова, неможлива Джейн. Грубі риси, розтріпане волосся й м’яка усмішка — саме такою з’являється Джейн у своїй шкірянці, щоб урятувати ранок Оґаст, коли та найбільше цього потребує.

Зустрічі з Дівчиною-з-метро поступово стають найкращою частиною дня Оґаст. Та невдовзі вона усвідомлює, що Джейн не просто схожа на панкрокерку 70-х, а й справді перенеслася з тих часів. Тож Оґаст доведеться повернутися до того, що вона намагалася полишити в минулому, щоб допомогти Джейн і зрештою повірити в те, що дива трапляються.

«Остання зупинка» Кейсі Макквістон — це магічна, сексуальна й чуттєва історія, де неможливе стає можливим, коли Оґаст робить усе, що в її силах, щоб урятувати дівчину, загублену в часі.

Оновлене видання «Секретів фасилітації» пропонує безліч цільових методів для фасилітаторів, які прагнуть до ефективних, послідовних та повторюваних результатів. Заснована на перевіреному підході Майкла Вілкінсона SMART (Structured Meeting And Related Techniques), книжка може допомогти досягти приголомшливих результатів під час управління, представлення, викладання, планування та продажу, а також інших професійних та особистих ситуацій. Це розширене видання містить нові розділи щодо організації віртуальних зустрічей, міжкультурних команд, а також великих груп та конференцій. Також у ньому є стратегії для залучення команд, додаткова інформація про підвищення продуктивності зустрічей та подальші вказівки щодо запобігання деструктивній поведінці. Крім того, книжка містить безліч свіжих тематичних досліджень та допоміжний вебсайт з обов'язковими інструментами та методами як для початківців, так і для досвідчених фасилітаторів.  

Вона — найважливіша людина в її житті. Хоча вони могли ніколи не зустрітися…

Оґаст двадцять три. Вона впевнена, що ані магії, ані кохання, як у кіно, не існує, а єдиний розумний спосіб прожити це життя — залишатися самотньою. Оґаст вірить, що цього не здатні змінити навіть переїзд до дивакуватих сусідів у Нью-Йорку й робота в цілодобовому оладковому ресторанчику. І, звісно ж, немає жодного шансу на те, що щоденна поїздка на метро зі звичної боротьби з нудьгою та перебоями в електропостачанні обернеться чимось більшим..

Та одного дня у вагоні метро Оґаст зустрічає привабливу дівчину. Джейн. Дивовижна, чарівна, загадкова, неможлива Джейн. Грубі риси, розтріпане волосся й м’яка усмішка — саме такою з’являється Джейн у своїй шкірянці, щоб урятувати ранок Оґаст, коли та найбільше цього потребує.

Зустрічі з Дівчиною-з-метро поступово стають найкращою частиною дня Оґаст. Та невдовзі вона усвідомлює, що Джейн не просто схожа на панкрокерку 70-х, а й справді перенеслася з тих часів. Тож Оґаст доведеться повернутися до того, що вона намагалася полишити в минулому, щоб допомогти Джейн і зрештою повірити в те, що дива трапляються.

«Остання зупинка» Кейсі Макквістон — це магічна, сексуальна й чуттєва історія, де неможливе стає можливим, коли Оґаст робить усе, що в її силах, щоб урятувати дівчину, загублену в часі.

Ця легка й добра історія сповнена кумедних курйозів і серйозних непорозумінь. Кай — успішний бізнесмен, красень, який старанно уникає романтичних стосунків. Хлопець звик жити за власним розпорядком і вважає, що він не створений для кохання. Проте дав згоду своїй матері на те, щоб з ним під одним дахом усе літо мешкала як наречена невідома дівчина. Кай упевнений, що після чергової невдалої спроби його оженити мати назавжди облишить цю ідею… 

Есме була не була полетіла з матір’ю Кая через океан до сонячної Каліфорнії. Головна мрія цієї молодої зеленоокої жінки з В’єтнаму — змінити власне життя та дати своїй позашлюбній донечці щасливе майбутнє. 

Кожна їхня зустріч наповнена сміхом, пристрастю та сльозами. Але кожен з них не хоче втратити власне «я» через іншого. Чи вдасться їм за три місяці знайти спільний шлях до справжнього кохання та справити весілля?

Джессіка Дейвіс — чарівниця даних і статистики, яка самостійно виховує донечку й звикла покладатися лише на себе. Вона не вірить у романтичні стосунки й не любить хаотичних побачень, хоча іноді їй буває важко й самотньо. Якось Джесс дізнається про GeneticAlly — нову компанію, що займається підбором партнерів на основі ДНК. Знайти споріднену душу через науковий підхід? Перевіреність цифр — такий метод Джесс розуміє. Принаймні так вона думає, поки її тест не показує нечувану 98-відсоткову сумісність із самим засновником GeneticAlly. Це доктор Рівер Пенья — упертий і завзятий, хоч і привабливий чоловік, із яким Джесс трішки знайома і який, без сумніву, зовсім їй не підходить. Але для компанії це можливість дослідити унікальну діамантову пару, тож «діамантам» пропонують: познайомтеся ближче — ми вам заплатимо. Попри скептицизм до проєкту й неприязнь до Рівера Джесс вирішує погодитися. Тепер на неї чекає вир подій, який покаже, чи можна побудувати стосунки, написавши до них формулу, і що з цього може вийти.

Роман автора міжнародних бестселерів і ведучого «Шоу Грема Нортона» — це історія про сімейну драму, поєднання літературної фантастики та містики. Дія роману розгортається у вигаданому ірландському містечку Балітур. Вчителька англійської мови Керол Кротті втрачає чоловіка, і минають роки, перш ніж вона знову закохується. Ніхто не розуміє, що вона бачить у Деклані Баррі, літньому чоловікові, дружина якого зникла багато років тому. Коли пізніше у Деклана діагностують ранню стадію хвороби Альцгеймера, його діти, Кілліан і Саллі, переселяють його до будинку для літніх людей. Керол змушена виїхати з дому, у якому вони жили разом з Декланом. Згодом Керол дізнається правду про зниклу дружину Деклана. Взаємини героїв, спогади і реалії водночас відкривають таємницю вбивства, яку довго приховували… Загадковий і непередбачуваний сюжет роману нікого не залишить байдужим.

Третя книжка зі всесвіту Маґнолії Паркс

Скільки разів у житті трапляється справжнє кохання? І чи є Маґнолія та Бі Джей один для одного тим самим коханням?

Минув майже рік після того, як Маґнолія Паркс дізналася всю правду про зраду Бі Джея Баллентайна й покинула його. Здається, що відтоді все змінилося. Маґнолія переїхала в Нью-Йорк, Бі Джей нарешті відпустив її та живе власним життям. Проте коли вони обоє повертаються до Лондона і знову опиняються поруч, стає очевидно: між ними нічого не скінчилося.

Він пам’ятає кожен шрам на її шкірі й серці. Вона теж не забула, хто їх залишив…

Маґнолія і Бі Джей знову ставлять собі одвічне запитання: як часто можна зустріти справжнє кохання? І чи можна його відпустити?

Дорослі дівчатка не плачуть — вони беруть долю у свої руки. Такий девіз Мері, Кет і Ліллії. Коли дівчата зустрічаються у школі, то сходяться на думці: вони хочуть помститися своїм фальшивим друзям і ворогам. Мері готова протистояти Ріву, який знущався з неї через зайву вагу. Кет хоче поквитатися з брехливою колишньою подругою Ренні. А Ліллія не забуде Алексові те, що він провів ніч на вечірці з її молодшою сестрою. Але як далеко вони втрьох зможуть зайти у своєму прагненні помститися? Захопливий роман для старших підлітків, що порушує питання справжньої дружби, вірності й любові.

Роман від авторки бестселера "Усім хлопцям, яких якохала"; має динамічний, напружений сюжет із непередбачуваним фіналом; порушує низку актуальних проблем для сучасних підлітків.

Новий роман від Золотої письменниці України

Глибокий та емоційний роман-біографія про видатну українку

Третього жовтня 1833 року на хуторі Теребеньки, що на Глухівщині, у родині Бартошів народилася прекрасна дівчинка Пелагея.

В історію вона увійде під прізвищем чоловіка як Пелагея Яківна Бартош-Литвинова, етнографиня і фольклористка. Не маючи великих статків, владних покровителів, дворянського статусу, вона відкриє школу, самостійно створить для неї підручники, опублікує кілька альбомів народних візерунків, стане членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства, збереже для наступних поколінь пам’ять про народні вірування, пісні, ремесла, традиції...

Але це все - потім. Зараз новонароджена Полінька, як її ніжно називає мама, захоплено дивиться на світ. А батьки бажають їй тихої щасливої долі.

«Гімн демократичної молоді» — шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки. Все, що ви хотіли знати про дружбу і вірність менеджерів середньої ланки, але не знали в кого спитатись.

Павло Паштет Белянський пише короткі, але проникливі історії про життя та смерть очима працівника ритуальних послуг. Павло написав книжку після кількох років роботи на кладовищі — він був співвласником контори з виготовлення пам’ятників. Замальовки про живих і мертвих, про неймовірне кохання й нестерпну дріб’язковість, про образи й прощення нікого не залишають байдужими. Філігранний стиль, щирість, реалістичність оповіді не відпускають читача аж до останньої сторінки. Збірку покладено в основу фільму «Я працюю на цвинтарі», сценарій до якого написав також Белянський. Зараз Павло «Паштет» воює в одній з бригад ЗСУ старшим стрільцем штурмової роти.

Тейлор ретельно заощаджувала кошти із зарплатні вчительки молодших класів, щоб винайняти будинок на сонячному океанському узбережжі Кейп-Коду. Це мав бути спокійний відпочинок з її братом Джудом: розмірені розмови, сонячні ванни, серфінг. Але труп в орендованому будинку зіпсував усі плани.

Майлз — мисливець за головами, який приїхав на Кейп-Код на своєму байку, щоб зловити вбивцю. Він не потребує допомоги в справі, тим паче від Тейлор, яка відверто бентежить його думки. Проте дівчина переслухала безліч кримінальних подкастів, тож упевнена, що тямить у розслідуванні злочинів. 

Брутальний байкер та енергійна вчителька початкової школи могли б стати суперкомандою з розкриття вбивств. Вони такі різні, та мають спільне бажання докопатися до правди. Але їх так тягне одне до одного, що це може добряче ускладнити ситуацію.

Два ранніх романи автора під однією обкладинкою

Роман «Ґем» - вперше українською!

«Мансарда мрій» - роман, у якому немає жодного слова про війну, зате книга наповнена віршами німецьких класиків та роздумами про кохання, при цьому стиль трохи піднесений і трохи віддає пафосом.

Реальність головного героя Фріца, та його друзів складається із замріяних розмов, закоханостей, сентиментального і наївного ставлення до життя, яке сповнене надіями на прекрасне майбутнє. Та все змінюється тієї миті, коли Фріц помирає…

Роман «Ґем» є одним з перших творів Ремарка, який не був опублікований прижиттєво внаслідок невдачі першого роману автора.

Ґем - незалежна й волелюбна жінка. Вона подорожує континентами, де зустрічається із чоловіками, кожен з яких уособлює різні життєві філософії, і намагається віднайти себе.

Флоренс Дей працює гоустрайтеркою в успішної авторки любовних романів. Після жахливого розриву стосунків вона більше не вірить у кохання, тому їй складно писати романи зі щасливим фіналом. Але новий редактор Бен Андор не хоче продовжувати дедлайн книжки, й дівчина вже приготувалася розпрощатися з кар’єрою…

Одного дня Флоренс отримує сумну звістку з дому — помер її батько. Дівчина повертається до рідного містечка, з якого мусила тікати десять років тому через цькування за містичний дар. Аж раптом на порозі похоронного бюро вона зустрічає вродливого, широкоплечого й дуже спантеличеного привида. І впізнає в ньому… свого редактора.

«Неймовірні жінки» — чудово ілюстрована книжка, яка познайомить тебе з талановитими, завзятими, веселими, сміливими, а головне — такими різними жінками. Науковиці, дослідниці й експериментаторки; мисткині й дизайнерки; спортсменки; лідерки думок і політичні активістки — всі вони прямували за своєю мрією, завжди прагнули більшого й досягали мети попри тиск чи несприйняття суспільства. Надихайся історіями жінок з усього світу. Їхній приклад доводить, що Особистість здатна змінити світ!

Чи можливо полюбити чужу дитину, як свою кровну? Що заважає на цій площині зійтись лініям? Чому в цьому місці є так багато страхів, стереотипів та упереджень, які не дають проявлятися чистій любові?

Відповіді на ці питання авторка книжки Ольга Бартиш шукала, коли вирішила написати власну історію та поділитись своїм досвідом усиновлення. Пошуки привели її до абсолютно інакших викликів — як полюбити свою внутрішню дитину?  Як прийняти в собі ту маленьку дівчинку, що прагне свободи та проявлення і просто дозволити їй бути?

«Все одно буде п’ятниця. А потім неділя» — це не розповідь про досвід усиновлення і точно не інструкція як діяти, якщо ви вирішили відкрити свій дім для дитини. Перед вами дослідження почуттів звичайної жінки, яка одного разу захотіла допомогти дитині, світові і в першу чергу собі. 

П’ятниця — це миті, коли ми перебуваємо в найтемніших куточках нашого буття, коли іноді здається, що все втрачено. Натомість неділя – це відновлення, світанок після темної ночі. Час, коли ми віднаходимо внутрішню силу і власний шлях до щастя.

Серце професора — це енциклопедія пристрастей, прихованих за списками літератури й примітками. У «Докторі Серафікусі» воно пульсує в унісон із вибуховими хвилями історії. Воно поривається до аудиторій і бібліотек, але не може уникнути парків і модних кав’ярень, затишних ярів і диких завулків. Чи важко натрапити на хіпстерку у 1920-х роках? Що простіше — закохатися в таку дівчину чи в місто? Як залишатися українськими інтелектуалами після навали «хороших росіян»?.. Відповіді знають В. Домонтович і його химерні, зате переконливі персонажі. Один із найзагадковіших українських романів уперше друкується з розділами й фрагментами, які дивом уціліли в архіві.

«Розповіді Епохи джазу» – друга збірка коротких оповідань Ф. Скотта Фіцджеральда, опублікована 1922 року. Хоча оповідання Фіцджеральда часто залишаються в тіні його відомих романів, саме тут він уперше дотепно й проникливо описує події й настрої гедоністичних 1920-х. До збірки ввійшли визнані критиками оповідання «Діамант завбільшки з "Ріц"» і «Першотравень», а також «Химерна історія Бенджаміна Баттона», відома завдяки успішній, хоч і далекій від оригіналу кіноадаптації. Читач матиме нагоду насолодитися жанровим розмаїттям «Розповідей» – фантазія, історія кохання, пародія, п'єса на одну дію та ін. Відкривають книгу кумедні авторські нотатки, що документують реальні життєві обставини та досвід, з яких узято ці історії: від навчання в Принстоні до Першотравневих заворушень 1919 року.

Публікація збірки закріпила за Фіцджеральдом роль речника блискучої і контрастної Джазової епохи, приписуючи йому авторство самого терміна.

Початок повномасштабної війни вплинув на всіх нас, залишивши відбитки в житті кожного українця і водночас закарбувавши слід — історію пройденого в той час досвіду.

Влітку 2022-го письменниця Ірена Карпа, проконсультувавшись із психологинею Ларисою Волошиною, започаткувала онлайн-курс «Терапевтичне письмо», де допомагала учасницям проговорювати пережитий біль та виплескувати емоції у власноруч написаних історіях. Ці заняття виявилися корисними та ефективними, тож Ірена  продовжила працювати в напрямку творчого терапевтичного письма і заснувала курс «My Story», під час якого запропонувала студенткам попрацювати над досвідом, пережитим під час повномасштабної російсько-української війни. На курсі учасниці писали твори, в яких ділилися власними історіями чи історіями близьких людей, створюючи оповідання на основі реальних подій. Усвідомивши, що ці тексти справді варті уваги, Ірена Карпа загорілася ідеєю: «видати збірку текстів не професійних письменниць, а “звичайних героїнь у надзвичайних обставинах”».

Так з’явилася збірка короткої прози «Я не знаю, як про це писати». Це історії проживання російсько-української війни, які, художньо переосмислені та втілені в оповідання й есеї, звучать розмаїто, але є голосами одного спільного досвіду. «Говорити, розповідати, радитися вголос зі своїми — це те, що тримає нас у найскладніші часи, — каже Ірена Карпа. — Ці історії — якраз такі». Письменниця пояснює, що терапевтичне письмо здатне звільнити: сміхом, проговоренням, фіксацією емоцій та подій, виплескуванням гніву й ненависті, а чи любові та вдячності, збереженням пам’яті про тих, кого варто пам’ятати. В кінці збірки Ірена Карпа пропонує читачам також спробувати записати власну історію або просто свої думки. «Бо хто, як не ви, є головним героєм вашого життя?» — каже вона.

Втілювати ідею в книжку Ірені допомагала редакторка та упорядниця Жанна Капшук. «Ця збірка — ніби розмова, що має свій рух: від думок про дім — через почуття розгубленості, запитань і невизначеності — через ухвалені рішення та пошук стійкості — через втрати і біль та важкі переживання — через пошук світла у темряві — через сміх крізь сльози або сміх завдяки гумору — до пошуків шляхів до себе та свого відновлення», — ділиться Жанна.

До збірки увійшли твори авторок-учасниць курсу письма Ірени Карпи «My Story»: Анастасія Нарольська, Анна Гольдін, Анна Сєдих, Анна Софіна, Вікторія Герасимчук, Вікторія Климок, Вікторія Степаненко, Галина Чепурко, Ганна Підлісна, Дарина Зерній, Дарія Солодовник, Ірина Шмигельська, Каріна Армлос, Катерина Компаненко, Катерина Науменко, Ксенія Яценко, Ксеня Лук’яненко, Марина Лазовік, Марія Карапата, Надія Бадло, Наталія Крайнюк, Наталка Ремез, Ніла Ревчук, Оксана Кравець, Оксана Левчук, Оксана Тунікова, Олеся Філіпенко, Ольга Дмитренко, Ольга Сауленко, Поліна Біляєва (Polina Biliaieva), Поліна Воронова, Христина Живогляд, Яра Мудра (Ярослава Матвєєнко).