З питань консультацій звертатися на електронну пошту. Дякуємо за розуміння.
Канонічний твір у жанрі «кіберпанк», Відзначений премією «Неб’юла» (1984), «Г’юґо» (1985) і Меморіальною премією імені Філіпа Діка. Це перший роман Ґібсона, який відкриває трилогію «Кіберпростір», наступні томи якої теж вийдуть українською. У цьому творі розглянуті такі поняття, як штучний інтелект, віртуальна реальність, ґенна інженерія, транснаціональні корпорації, кіберпростір (комп’ютерна мережа, матриця) задовго до того, як ці поняття стали популярними в масовій культурі.
Офіційна графічна адаптація сценарію для Чужого 3, написаного Вільямом Ґібсоном.
Натхненний Холодною війною, Ґібсон наповнив світ Чужого новими барвами, політичними інтригами, несподіваними експериментами і, звісно, лишив достатньо простору для хтонічного жаху.
Одразу після подій фільму «Чужі», космічний корабель «Сулако» із замороженими тілами Ріплі, Гікса, Ньюта й Бішопа перехоплений Союзом Прогресивних Народів. Але силам СПН невідомо, що на борту є ще один смертоносний пасажир. Бажання двох урядових титанів розробити найпотужнішу зброю масового ураження, перетворить цей світ на хаос.
Прибуття – історія про імміграцію, яку автор розповідає малюнками без жодних слів, і яка ніби прийшла до нас з давніх забутих часів. Чоловік лишає свою дружину та дитину у збіднілому місті, в пошуках кращих перспектив у невідомій країні по інший бік широкого океану. Це історія боротьби та виживання у світі незбагненного насильства, збурень та надії. Видана 2006 року, книжка зібрала 32 нагороди та премії і тримає перше місце серед найкращих безмовних графічних історій світу за версією Goodreads.
«У мирних країнах люди насолоджуються розкішшю віри в те, що їхній приватний досвід відокремлений від публічної історії. За ранковою кавою вони мимохідь переглядають новини про війни, зміни режимів, змови, убивства, вважаючи, що ані їхніх родин, ані їх самих це не стосується. Ця розкіш ніколи не була доступна Ніні Бунєвац» — The New York Times
Подібно до «Персеполісу» Маржан Сатрапі та «Палестини» Джо Сакко, у графічному мемуарі «Батьківщина» Ніна Бунєвац розповідає історію власної сім’ї, розлученої через націоналізм та жахливі колективні травми, що супроводжували історію Балкан у ХХ столітті. У 1975 році, перестрашена через власного чоловіка, фанатизм якого дедалі зростав, мати Ніни Бунєвац втекла від нього й полишила Канаду, забравши маленьку Ніну та її старшу сестру до Югославії, де жили її батьки. Батько Ніни, затятий сербський націоналіст Петр, свого часу мусив полишити батьківщину в 1950-х. Але переїзд до Канади не применшив його віри у вільну Югославію та в те, що боротися за неї можна в будь-які способи.
«Батьківщина» Ніни Бунєвац – це неймовірне проявлення особистої історії на тлі епохи. Історичні події Балкан Бунєвац показує крізь призму життя окремих людей. Її завзятий, темпераментний батько завдає родині лише болю та горя і здається не вартим співчуття. Але ми бачимо трагічність і своєрідну велич цієї замкнутої, відчайдушної людини, яка, потрапивши в пастку сил історії та невдалого вибору, прожила життя, сповнене нескінченного нещастя, – але й особливого сенсу та прагнення до вищої мети.
Надзвичайно красивий і щирий погляд зі сторони на Чорнобильську трагедію, тих, хто живе в зоні відчуження і те, яким є життя після катастрофи.
26 квітня 1986 року, Чорнобиль: ядро реактора атомної електростанції починає плавитися. Це найбільша ядерна катастрофа ХХ століття. Хмара, навантажена радіонуклідами, пролітає тисячі миль у будь-який бік, забруднюючи природу, міста, і людей, які й не здогадувалися небезпеку і не могли себе захистити. Емманюелю Лепажу було 19 років, коли він, недовірливо, дивився і слухав ці новини по телебаченню.
22 роки потому, квітень 2008 року: Лепаж їде до Чорнобилю, щоб розповісти, як текстом, так й ілюстраціями, про життя вцілілих людей та їх нащадків, які живуть на забрудненій радіацією землі.
Хоча тема Чорнобилю багато висвітлена в репортажних та історичних виданнях, охудожненої та графічної літератури на цю тему майже не існує. Саме тому цей роман не тільки важливий для українців, а й здатен привернути достатньо уваги через свою якість та осібність. Вперше роман був виданий в 2012 році і звідтоді перекладений на кілька мов, зокрема англійську.
Дія відбувається в тому ж похмурому відносно близькому майбутньому, що й дія «Нейроманта», однак цього разу Ґібсон приділяє значно більше уваги дійовим особам і світові, де їм випало жити. Три на позір не пов’язані історії збігаються в несподіваному фіналі. Корпоративний найманець допомагає відомому вченому змінити місце роботи, мистецтвознавиця-галеристка шукає автора таємничих артефактів, стилізованих під роботи давно померлого художника, юний кібержокей робить перші кроки в матриці й зустрічає тих, кого там бути не може, — і все це за кілька років після подій, описаних у «Нейроманті».
Елі та її кіт Ґастон нероздільні. Це літо вони мають провести у селі в бабусі Жо. Елі ненавидить це місце і, крім того, на неї там сиплються самі неприємності. Елі з Ґастоном мусять повернутися до міста, хоч і пішки! Але на зворотному шляху вони дізнаються, що ліс поруч населений чарівними істотами, і дивне страшне створіння наводить жах на весь ліс. Сповнені рішучості й готовності до будь-яких викликів, Елі з Ґастоном мусять зустрітися з цією загрозою, якщо хочуть повернутися додому!
Дебют художниці Селін Дереньокур у першу чергу зачарує дітей (від 6 років) і шанувальників котів, пригод і страшних істот. Таким чином ми розраховуємо розширити поле шанувальників мальованих історій наймолодшими читачами. А ще він надзвичайно красивий та милий!
Посеред ночі героя відвідує монстр. Але цей монстр — не те чудовисько, яке він розраховував побачити. Не монстр із жахіть, які снилися йому щоночі, відколи мама почала лікування. Цей монстр древній. І дикий. І він чогось хоче від Конора. Чогось жахливого та небезпечного. Він хоче правди.
Поклик Монстра — це підлітковий фантастичний роман, який написав Патрік Несс з оригінальної ідеї Шівон Дауд, та ілюстрований Джимом Кеєм. Вперше роман був опублікований в 2011 році. Події відбуваються в сучасній Англії, і їх головний герой —хлопчик Конор— намагається впоратися з наслідками хвороби своєї матері.
В «Персеполісі» Маржан розповідає про своє дитинство та молодість перед, під час та після Ісламської революції в Ірані. Шахська монархія, радикальна ісламізація і початок війни з Іраком – буремні роки для дорослішання. Прагнучи дати гідну освіту та краще життя своїй дочці, батьки змушені відправити її в 14 років за кордон, до австрійського ліцею. Але реальність виявляється несподіваною…
Виданий 4 томами у Франції з 2000 по 2003 рік, «Персеполіс» отримав значну кількість нагород, зокрема на Анґулемському фестивалі бандесіне та Франкфуртському книжковому ярмарку. Роман перекладений більше, ніж на 20 мов. У США він входить до учбової програми більше ніж 160 коледжів та університетів. В 2007 році вийшла екранізація роману у вигляді повнометражного анімаційного фільму, який отримав спеціальну премію журі в Каннах та був номінований на «Оскар». Ну а 2010 року Newsweek поставив роман на 5-те місце у своєму списку десяти найкращих художніх книг десятиліття.
Маржан Сатрапі продовжує творити, тепер уже не тільки як авторка та ілюстраторка, але й як режисерка кінофільмів.
Всі чотири частини роману вийшли у «Видавництві» під однією оправою. Переклад з французької Оксани Макарової. Редактор видання Геннадій Шпак, верстка Миколи Леоновича, літерація і дизайн Іллі Стронґовського.
Зустрічайте середньовічного лобуряку Єроніма та його дерев’яне каченя Босха в їх мандрах Пеклом.
Дебютна збірка оповідань ісландської письменниці «Сверблячка» («Kláði»), в якій змальовується внутрішній світ сучасної молодої людини європейського міста. Тут і конфлікт поколінь як конфлікт соціальних ідеологій, місце і роль релігії в особистому житті, межі самотності і довіри, залежність від сучасних інформаційних технологій, смерть близьких і пам’ять про них, сексуальна об’єктивація і права жінок, мова як картина колективної й індивідуальної свідомості тощо. Фріда Ісберґ – дуже ісландська авторка, її твори сповнені сучасної ісландської специфіки, одначе будуть цілком близькими і зрозумілими сучасній молоді (втім, не лише!) і, поза сумнівом, не залишать байдужими і українського читача.
«Сверблячка» була включена в короткий список номінантів на Ісландську літературну премію художньої літератури серед жінок в 2019 році.
Три покоління талановитих письменників та артистів. Але ці відомі зірки літературного світу, цирку та зоопарку виявляються… білими ведмедями, що живуть у людському суспільстві. У першій частині матріархиня, що мешкає у Радянському Союзі, насолоджуючись «близькістю бути наодинці зі своїм пером», випадково пише автобіографічний бестселер. У другій частині її дочка Тоска переїжджає до Східної Німеччини та стає першою, хто виконує захопливий цирковий номер. А у третій частині Кнут, син Тоски (останній з лінійки), народжується та виховується доглядачем за відносно щасливих обставин у Берлінському зоопарку.
Історія Анни Франк настільки відома багатьом, що завдання подати її по-новому, яке поставили перед собою Арі Фолман та Давид Полонський, здається невиконуваним та зайвим. Адже оригінальна книга вийшла накладом понад 30 мільйонів примірників на 60 мовах. Це одна з найбільш читаних книг 20 століття і, для незліченної кількості читачів, – перше зітнення із трагедією Голокосту.
Як пояснив Арі Фолман, повний збережений текст щоденника призвів би до графічного роману обсягом в 3500 сторінок. Тож адаптована версія часом відтворює цілі записи дослівно, але частіше вільно обходиться з оригіналом, поєднуючи кілька нотаток в одну мальовану сторінку. Цитати Анни щільнішають й стають драматичнішими. Детальні й виразні Ілюстрації Полонського дивовижно заповнюють прогалини, зображення чи міміка компенсують відсутність тексту, а ще надають історичний контекст, який з очевидних причин не описується в оригіналі.
Один із найгучніших минулорічних коміксів, шедевр Дарсі ван Полґіста та Ієна Бертрама «Пташеня» вийде наприкінці зими українською у «Видавництві»! Сюреалістичний, кривавий, надзвичайно виразний та деталізований, найгучніший минулорічний інді-шедевр уже перекладений українською і неспішно готується до друку.
Таким чином ми знову розширюємо жанрову палітру мальованих історій, але продовжуємо триматися одного з основних фокусів, зокрема феміністичної тематики.
Подібно до «Персеполісу», «Стіна» також є автобіографічною історією і передає дитячий погляд на події в Чехословаччині до, під час та після Празької Весни 1968 року, коли у відповідь на «відхилення країни від соціалістичного курсу» СРСР увів війська, зокрема танкові. Це призвело до загибелі 72 мирних жителів, сотень поранених, а Ян Палах, Ян Заїц та українець Василь Макух на знак протесту проти окупації вчинили самоспалення. 300 000 чехів та словаків емігрували, а радянський військовий контингент лишався в Чехословаччині аж до 1990 року. Саме така політика втрутилася в життя маленького хлопчика, який щиро хоче стати художником. З одного боку це заважає йому бути собою та малювати те, що йому подобається, а з іншого – допомагає визначитись в житті й у подальшому творчому шляху.
Це чесна книга про радянські часи, холодну війну, репресії, та одночасно про жагу до свободи, яка змінює життя країни та її мешканців, яка містить багато впізнаваних деталей і з часів радянської окупації України.
«Стіна» – унікальна книжка, що наближає до малих читачів та їх батьків 1948-1989 роки, часи комунізму й соціалізму, коли за залізною завісою у Чехословаччині жили, працювали і мріяли звичайні люди. Це біографічна історія про захоплення музикою і малюванням, про панування ідеології, вагомість історії й потребу свободи. Книжка про надію, в яку ми не маємо права перестати вірити.
На шляху безумовного поступу, в якому весь народ Північної Кореї за грандіозним планом партії відкриває нові простори соціалістичного будівництва крізь суворі випробування корейської революції, велично постає українське видання всесвітньо визнаної славетної мальованої історії, в якій яскраво демонструються достойність і державна міць Корейської Народної Демократичної Республіки. Шановний франко-канадський автор, товариш Ґі Деліль високо підняв прапор культурної співпраці братніх народів, власним прикладом зміцнивши авторитет важливого мистецтва мальованих історій. Два місяці товариш Деліль жив і працював у Пхеньяні як дорогий гість, переймався ідеями чучхе і ділився своїм неоціненним досвідом у покадровій анімації для слави і перемоги на всіх фронтах будівництва соціалістичної країни. Своїм чесним шляхетним малюнком товариш Деліль оголив як чорноту підступів імперіалістичних акцій свавільної наруги, так і білу щирість самостійної переконаності КНДР в неминучій перемозі ідей кімірсенізму-кімченірізму.
У творі «Пхеньян: Подорож Північною Кореєю» узагальнені ідеї й заслуги великого вождя товариша Кім Ір Сена та великого керівника товариша Кім Чен Іра в побудові справедливої, укріпленої та розвиненої країни, якою зараз є Північна Корея. Щасливими є мешканці нашої держави, яскраво освітлені напрямки й шляхи завершення справи соціалізму з використанням державної влади як політичної зброї.
Ми як видавництво докладемо всіх зусиль, щоби кожен, хто перетнеться із мальованою історією «Пхеньян: Подорож Північною Кореєю» оцінили, наскільки цей твір сповнений гідності, соціалістичної культури, правдивих описів північнокорейського життя, найкращої моралі. В книжці нема місця найменшим неблагодійним елементам, спотворенню культури побуту корейського зразка, ідейних перегинів та ознак морального занепаду. Вона відповідає естетичним смакам нашого часу та прагненню до якнайповнішого оприявлення ідейно-культурних позицій переможної Корейської Народної Демократичної Республіки.
Після прочитання даного твору ніщо не змусить вас повернутися й зупинити переконливий прогрес себе, як читача, що має тверді переконання і волю вірити у власні сили і здатність відкривати для себе нове і незнане, яким поки що є і мистецтво мальованих історій.
Ярослава Стріха, перекладачка видання:
«“Маус. Історія вцілілого” Арта Шпіґельмана (1980-1991) – автобіографічна розповідь нью-йоркського художника-інтелектуала, що його батьки, польські євреї, пережили свого часу Голокост. І формула “свого часу” тут є великою умовністю, адже мовби передбачає, що головний герой, альтер еґо автора, живе вже в іншому часі (мирному, повоєнному, віддаленому від злочинів минулого). Насправді ж історичний досвід значно ближче, ніж хочеться сподіватися, від нього не втекти, адже всі ми на великий відсоток складаємося з історії – великої й малої, родинної. Минуле накопичується, вирує, проростає в теперішнє (і дим від крематорію Аушвіцу, про який батько головного героя розповідає в одному кадрі, вже в наступному кадрі зливається з димом від цигарки оповідача). Значною мірою, “Маус” досліджує саме те, як можна приручити минуле і жити з ним далі.
Головний герой “Мауса” розпитує батька про довоєнне життя і досвід під час Голокосту, щоб створити про це комікс. “Маус” – один із найцікавіших літературних текстів про травму другого-третього покоління після катастрофи, про тих, хто виріс у тіні чужого болю й намагається привласнити й переповісти по-своєму досвід, що опирається оповіданню, знайшовший власний голос, всупереч тиску традиції. У нашому закутку Європи між великими історичними травмами ніколи не минало більше кількох поколінь, а в нас травматичний досвід тих, кого особисто не зачепила трагедія, але кому все одно доведеться жити із провиною вцілілого і жахом секонд-генд, проговорено мало, тож “Маус” не лише актуальний для багатьох, якщо не всіх потенційних читачів, а й заповнює напівпорожню нішу.
“Маус” – єдиний на сьогодні комікс, що здобув Пулітцерівську премію, й один із перших, що привернув широку увагу дослідників, ставши певною віхою в історії цього медіуму. Крім того, доти українському читачеві були доступні здебільшого американські мейнстримові комікси, а “Маус” познайомить із андеґраундним коміксом, з його окремішньою естетикою й художньою генеалогією».
Обидві частини роману вийдуть у «Видавництві» під однією оправою. Переклад з англійської Ярослави Стріхи. Летеринг Світлани Самохіної. Редактор Віктор Мартинюк. Коректорка Марина Гетманець.
«Місячний камінь» – ще одна поетична, незвичайна і надзвичайно красива історія, де сама Ісландія теж серед персонажів. 1918 рік, Рейк’явік беззахисний перед епідемією іспанки, яка уже пронеслася Європою, Азією та Північною Америкою і зараз підбирається до берегів острова. Але крім епідемії, Захід приніс в Ісландію і кіно! І саме магія екрану здатна показати, що не все так погано і безнадійно. Мані Стейну Карлссону, упослідженому молодому ґею, слід вирішити, чи лишитися в найтемніший час Рейк’явіка в цьому уявному кіносвіті, а чи триматися за суспільство, яке його так завзято відкидає.
Фінальна частина Кіберпросторової трилогії Вільяма Ґібсона, «Мона Ліза стрімголов» (1988), знову звиває спільний сюжет із низки особистих історій. Донька боса якудза, колишній крадій, зірка симстиму та схожа на неї юна повія неочікувано для себе стають гвинтиками єдиного великого конфлікту, зустрічаючись із персонажами попередніх книг та допомагаючи тим завершити тривале протистояння з упертими примарами минулого.
Майстерний текст Ґібсона органічно поєднує скрупульозну детальність описів та проникливе дослідження характерів героїв, а також у властивій письменнику манері стирає межі між людським та надлюдським, даючи загубленим душам свій шанс на трансценденцію.
Який він — тілесний простір із важливим локусом твого існування? У якій точці перетинаються площини чоловічого й жіночого, породжуючи задоволення, залежність, огиду і відповідальність? «Нефокусований маніфест про клітор» — саме так данська газета «Information» називає книжку Рікке Віладсен «Татуювальник і клітор». Текст запрошує читачок і читачів у світ сновидінь головної героїні, в якому плоть і культура стають невід’ємними. Спроби пізнання власної ідентичності, передусім сексуальної, ще не сміливі, перші, притлумлені, втім визрівають у чітко гендерні стереотипи. Авторські образи подекуди жорсткі, потворні, далекі від ідеального образу чоловіка чи жінки. Апофеоз кінцевого просвітлення героїні наступає в цілковитій самотності, далеко від людей і пристрастей. Слова і графіка — вичерпно доповнюють одне одного. Феміністична призма дає зрозуміти: хто така жінка як об’єкт споглядання, замилування, «використання» й суб’єкт відтворення. Скільки їх — народжених дітей, викинутих на смітник історії ціною жіночої насолоди й чоловічої «самодостатності?»
Рут Бейдер Ґінзберґ — професійна легенда та культурна ікона американського судочинства, одна з перших жінок у Верховному Суді США та невтомна захисниця гендерної рівності. «Моїми словами», написана за участі Мері Гартнетт і Венді В. Вільямз — коментоване видання обраних статей, виступів і записок Ґінзберґ від її шкільної до суддівської лави, — переконливо демонструє широту юридичних інтересів Судді, її правничу скрупульозність та глибоку відданість ідеалам рівності для всіх, а також вдячність усім, хто торував шляхи для неї й наступних поколінь. Власними словами Ґінзберґ сприяла рівності та опиралася дискримінації, а також висловлювала вдячність і шанувала тих, хто робив це до неї та разом із нею.
Колекція із 30 дотепних історій від однієї з провідних авторок сучасної естонської дитячої літератури буде цікавою як дошкільнятам, так і всім поціновувачам абсурду і фентезі, незалежно від віку. В книжці Пірет усе є живим, дихає і відчуває – будь то светр, який любив обійматись, полохливий мобільний телефон чи корівка, що захопилася мистецтвом ікебани. Ба навіть продукти живуть своїм насиченим життям: яйце захопилося йогою, морква бачить сни, а крінґель святкує День народження. Це чудернацький, дивакуватий і часом дурнуватий світ, частиною якого можемо бути і ми.
Ночами, коли наш син, здається, хоче лише стрибати в ліжку вгору-вниз, ми розповідаємо йому історії про те, як усі люди, яких він знає, саме цієї миті сплять. Ми говоримо про те, де вони сплять, що вони робили того дня і що їм сниться.
У цій історії ми хотіли глянути ширше, що розповів би місяць про те, як діти з усього світу, які живуть у дуже різних умовах, лягатимуть спати сьогодні ввечері.
Це історії про життя жінок, розказані з відвертістю та великою любов’ю.
Якщо усі охочі розповісти жінкам як їм жити, вишикуються в рядочок, вийде стрій, довший за Китайську стіну. Ви побачите зріз суспільства: від політиків-сексистів та пластичних хірургів до голлівудських режисерів і продавців декоративної косметики. Замикатиме цю чергу нетверезий сусід, який зможе вимовити лише непевне «киць-киць». В цього мальопису доволі товста обкладинка та тонкий гумор, щоби добряче дати по голові кожному, хто вказує жінкам, ким бути і про що мріяти.
Це десять історій про жінок, їхні бентеги, мрії та боротьбу проти несправедливості. У них є пристрасть, іронія та тверезий погляд на сучасне суспільство і права людини. Матеріалом для них послужили колонки журналістки Емми Антонюк для порталу «Гендер в Деталях». Усі герої та події – справжні, будь-яка схожість із реальними персонажами невипадкова.
Для широкого кола читачів та читачок. І для тих, хто в строю, довжиною з Китайську стіну. Героїні цих історій залюбки виведуть всіх охочих із сексистського ряду подалі від первісних печер – у майбутнє.
Серед суворої ісландської зими невловна, загадкова лисиця влаштовує звіролову подорож, що переродить їх обох. На краю обжитої людьми землі натураліст намагається облаштувати життя молодої жінки із синдромом Дауна, яка дивом вижила в кораблетрощі і яку він урятував від покарання за несвідомий злочин. Це витончений, чарівливий роман-притча, у фіналі якого життя всіх героїв змінюється незворотно. Переможець премії Nordic Council Literature Prize 2005 року (найбільша літературна нагорода Північної Європи) «Дитя землі» — почасти детектив, трохи казка і в кожному разі ідеальне знайомство з літературним талантом світового рівня.
