«У мирних країнах люди насолоджуються розкішшю віри в те, що їхній приватний досвід відокремлений від публічної історії. За ранковою кавою вони мимохідь переглядають новини про війни, зміни режимів, змови, убивства, вважаючи, що ані їхніх родин, ані їх самих це не стосується. Ця розкіш ніколи не була доступна Ніні Бунєвац» — The New York Times

Подібно до «Персеполісу» Маржан Сатрапі та «Палестини» Джо Сакко, у графічному мемуарі «Батьківщина» Ніна Бунєвац розповідає історію власної сім’ї, розлученої через націоналізм та жахливі колективні травми, що супроводжували історію Балкан у ХХ столітті. У 1975 році, перестрашена через власного чоловіка, фанатизм якого дедалі зростав, мати Ніни Бунєвац втекла від нього й полишила Канаду, забравши маленьку Ніну та її старшу сестру до Югославії, де жили її батьки. Батько Ніни, затятий сербський націоналіст Петр, свого часу мусив полишити батьківщину в 1950-х. Але переїзд до Канади не применшив його віри у вільну Югославію та в те, що боротися за неї можна в будь-які способи.

«Батьківщина» Ніни Бунєвац – це неймовірне проявлення особистої історії на тлі епохи. Історичні події Балкан Бунєвац показує крізь призму життя окремих людей. Її завзятий, темпераментний батько завдає родині лише болю та горя і здається не вартим співчуття. Але ми бачимо трагічність і своєрідну велич цієї замкнутої, відчайдушної людини, яка, потрапивши в пастку сил історії та невдалого вибору, прожила життя, сповнене нескінченного нещастя, – але й особливого сенсу та прагнення до вищої мети.