Події відомого роману провідного українського письменника Юрія Винничука «Аптекар» відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Фантазійні описи звучать, як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Юрія Вин­ничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.

Роман Юрія Винничука критики вже встигли оцінити як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері із збереженням усіх характерних особ­ливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.

«Роман "Мальва Ланда" — за визначенням Андрія Бондаря —  це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсо­лютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть».

Роберт Музіль (1880–1942) — австрійський есеїст і письменник, драматург, театральний критик, класик австрійського модернізму. Доктор філософії Гумбольдтівського університету в Берліні. У 1905 році в щоденнику автора з’являється згадка про задум твору «Людина без властивостей» — незавершений роман у трьох частинах, який перекладено понад тридцятьма мовами світу. Він дає широку панораму життя Австро-Угорщини й усієї Європи напередодні Першої світової війни.

Другу частину роману названо так: «Триває те саме». Учасники «паралельної акції» не можуть вигадати ідею, яка б врятувала святкування сімдесятирічного ювілею царювання Франца-Йосифа, але керівництво це не бентежить. Саме на Ульріха покладають усі надії, адже він по-новому бачить світ.

Колись я була кістлявим кошеням, яке загорнули в сторінку з газети тижневої давності і викинули на смітник. Але цю сцену спостеріг той самий Далай-лама… І відтоді я — Кішка Його Святості, живу в Джоканґу, пізнаю буддійські вчення. І якщо ви подумали, що зараз я спробую навернути вас у буддизм, то аж ніяк. Бо мета буддизму — дати знання, які допоможуть і католикам, і атеїстам, і котам стати щасливішими. Буду з вами відверта: духовно зростати нелегко, адже доводиться прощатися з упередженнями, дивитися в очі страхам і помилкам, визнавати зацикленість на собі, брати відповідальність за наслідки попередніх дій. На власні очі я бачила, як реальність руйнувала ретельно спроєктовану видимість всесвітньовідомих акторів, філантропів, митців, професорів із Ліги плюща, які приходили до Його Святості. Але й помітила, як інший погляд на звичні речі допомагав їм посправжньому зростати. Тож, хай де б ви жили й хай чого досягнули в житті, запрошую вас у мандрівку до свого щастя. І повірте, коти та люди мають значно більше спільного, ніж вам здається.

Таллінн, 1419 рік. Містяни приголомшені серією загадкових смертей відомих і невідомих осіб. Аптекар за професією та детектив за покликанням Мельхіор Вакенстеде після ретельного з’ясування обставин доходить висновку, що більшості з них «допомогли» померти. Тим часом свідки в один голос твердять, що потерпілі перед трагічною загибеллю згадували про зустріч із привидом. Мельхіор із дитинства чув балачки про примару в Дощовому будинку на його рідній вулиці Ратаскеву. Проте ніколи не сприймав їх серйозно, бо жодних фантомів ніколи не бачив. Хто ж він, той злий дух, що здатен набувати людської подоби?