Оповідання Олеся Ільченка — це зворушливі житейські історії з елементами містики, пригод, хоррору, а іноді й просто собі доброго дива, яке ставалося й стається з людьми в усі часи й на всіх континентах — бо така вже наша людська природа.
Відправка замовлень — 17 червня
Оповідання Олеся Ільченка — це зворушливі житейські історії з елементами містики, пригод, хоррору, а іноді й просто собі доброго дива, яке ставалося й стається з людьми в усі часи й на всіх континентах — бо така вже наша людська природа.
За тим, що і як ми вирішуємо під час цієї війни, стоїть своя історія. Кожне таке рішення спирається на досвід усього життя — на наші страхи та перемоги, що їх ми всотали ще до війни. Звідси й беруть початок персональні історії тих, ким захоплюємося й кого не можемо зрозуміти.
У цьому романі психотерапевт Володимир Станчишин намагається розказати історії, де кожен має вирішити щось своє. Вони не завжди прості, не завжди зрозумілі й не завжди аж надто причесані. Але це історії про війну та про нас у цій війні. Про те, як ми пливемо кожен у своєму човні до омріяного берега перемоги, але подорож ця довга й виснажлива, і статись під час неї може так багато…
Руда кішка Глорія раптово прокидається і розуміє, що її дому більше немає. Стіни розсипалися пилом, у проломах гуляє холодний вітер, а там, де колись була підлога, - бездонне провалля. Удалині виє страшний металевий пес, а внизу ходять якісь пройдисвіти та залізні звірі, що плюються вогнем…
Змучена й голодна, Глорія спостерігає, що робиться внизу, і поволі починає згадувати: інші події, інші руки, інші імена - свої минулі життя. Однак чужинці в них були ті самі: коли вона ластилась до ніг козака Тадея, і перевернула чорнильницю на столі панни Орисі, і ганяла мишей із криївки, і ще безліч разів…
Щоразу вона стояла до кінця зі своїми людьми. І цього разу, вона лишатиметься поруч - скільки буде потрібно…
У цій збірці переплелися античні образи та християнські, реальність і фантазія, ангели та роботи, сьогодення й минуле, теперішнє й майбутнє, голоси живих і мертвих, біль і надія. Автор відверто ділиться своїм болем і як українець, і як син, і як батько.
«Особиста тиша» – це про перемогу світла над темрявою. Про безмежну віру у Вищі Сили та наші Збройні Сили. Про відвагу та незламність.
П’ятдесятирічна Люба усе життя прожила в тіні власної матері Лєни, у минулому чемпіонки з легкої атлетики. Батька вона не знала. Її мрія навчатися за кордоном не справдилася. Тож Люба ще в юності обрала перспективного чоловіка і народила доньку Христину, проте невдовзі овдовіла.
Сьогодні, коли Христина стала мамою і самостійно виховує сина, Люба по-всякому намагається видати її заміж, бо, мовляв, жінка може бути щасливою тільки у сім’ї. Бабуся Лєна ж, навпаки, впевнена, що від чоловіків лише проблеми.
Коли Христина знайомиться із Юрком, військовим, Люба категорично проти цих стосунків. Але сама на роботі зустрічає Ореста — вдівця і колишнього атовця. Любі здається, що про спільне майбутнє з ним не може бути й мови, адже як вона зізнається про це доньці й мамі? Проте що, як це справді шанс після тривалої зими зростити квіти щастя?
