Руда кішка Глорія раптово прокидається і розуміє, що її дому більше немає. Стіни розсипалися пилом, у проломах гуляє холодний вітер, а там, де колись була підлога, - бездонне провалля. Удалині виє страшний металевий пес, а внизу ходять якісь пройдисвіти та залізні звірі, що плюються вогнем…

Змучена й голодна, Глорія спостерігає, що робиться внизу, і поволі починає згадувати: інші події, інші руки, інші імена - свої минулі життя. Однак чужинці в них були ті самі: коли вона ластилась до ніг козака Тадея, і перевернула чорнильницю на столі панни Орисі, і ганяла мишей із криївки, і ще безліч разів…

Щоразу вона стояла до кінця зі своїми людьми. І цього разу, вона лишатиметься поруч - скільки буде потрібно…