Відправка замовлень — 20 травня
У цій збірці переплелися античні образи та християнські, реальність і фантазія, ангели та роботи, сьогодення й минуле, теперішнє й майбутнє, голоси живих і мертвих, біль і надія. Автор відверто ділиться своїм болем і як українець, і як син, і як батько.
«Особиста тиша» – це про перемогу світла над темрявою. Про безмежну віру у Вищі Сили та наші Збройні Сили. Про відвагу та незламність.
Архітектор Нік Мозо мав дар і призначення. Сім’ю та друзів, гроші та славу, а ще секрети… Так, він мав що приховувати. Навіть усе перераховане мало свої нюанси, але достатньо однієї помилки, щоб його життя склалося, мов нестійкий будинок. Поверх за поверхом… Якщо ви вмієте розмовляти з будинками, вони чи големи зможуть розповісти вам цю історію при зустрічі. Якщо ні, про себе розповість сам Нік у цих мемуарах.
Приготуйтеся! Ця історія буде довгою: вона розпочнеться в минулому, а закінчиться вже в майбутньому, бо довге життя багато що нам дає, але і не менше забирає. Вас попередили.
Ніби дрібна тріщина — тимчасові труднощі. Але саме через них ми здатні на вчинки, сліди від яких залишаються з нами назавжди
Розтрощене піаніно «Україна», за яким діти вчаться жорстокості. Задирки на пальцях хлопчика, що знаходить себе у літературі. Дівчина, яка ходить супермаркетом по колу. Токсичні офіси та печиво Мадлен. Листи до ластівочки й вози, що приїжджають за тобою наприкінці життя. Біла коза і рудий кудлатий пес. Колискова, що супроводжує під час втечі від фронту, і багато-багато котів.
Це оповідання про світ, який покоління за поколінням дедалі дужче тріщить по швах. Про оманливу тимчасовість проблем і позачасся надій на краще. Про сміх і пошук нових сенсів життя, визнання помилок і бажання врятувати когось хоча б словом. Бо так завжди є шанс, що одного дня хтось врятує і тебе.
За тим, що і як ми вирішуємо під час цієї війни, стоїть своя історія. Кожне таке рішення спирається на досвід усього життя — на наші страхи та перемоги, що їх ми всотали ще до війни. Звідси й беруть початок персональні історії тих, ким захоплюємося й кого не можемо зрозуміти.
У цьому романі психотерапевт Володимир Станчишин намагається розказати історії, де кожен має вирішити щось своє. Вони не завжди прості, не завжди зрозумілі й не завжди аж надто причесані. Але це історії про війну та про нас у цій війні. Про те, як ми пливемо кожен у своєму човні до омріяного берега перемоги, але подорож ця довга й виснажлива, і статись під час неї може так багато…
Руда кішка Глорія раптово прокидається і розуміє, що її дому більше немає. Стіни розсипалися пилом, у проломах гуляє холодний вітер, а там, де колись була підлога, - бездонне провалля. Удалині виє страшний металевий пес, а внизу ходять якісь пройдисвіти та залізні звірі, що плюються вогнем…
Змучена й голодна, Глорія спостерігає, що робиться внизу, і поволі починає згадувати: інші події, інші руки, інші імена - свої минулі життя. Однак чужинці в них були ті самі: коли вона ластилась до ніг козака Тадея, і перевернула чорнильницю на столі панни Орисі, і ганяла мишей із криївки, і ще безліч разів…
Щоразу вона стояла до кінця зі своїми людьми. І цього разу, вона лишатиметься поруч - скільки буде потрібно…
