Роман "Медуза-Ґорґона" є питомою частиною художнього тетраедра, створеного за принципом пірамідки Рубика: разом із "Загублені в часі", "Інстинкт саранчі" та "Знехтувані Ноєм" роман "Медуза-Ґорґона" становить єдине ціле.
Відправка замовлень - 4 квітня
Роман "Медуза-Ґорґона" є питомою частиною художнього тетраедра, створеного за принципом пірамідки Рубика: разом із "Загублені в часі", "Інстинкт саранчі" та "Знехтувані Ноєм" роман "Медуза-Ґорґона" становить єдине ціле.
В романі-експерименті «Тетраедр» представлено, власне чотири романи. У кожному з цих творів розповідь ведеться від першої особи (у «Загублених в часі» — від імені вчительки, в «Інстинкті саранчі» — журналіста, в «Знехтуваних Ноєм» — лікаря, а в «Медузі-Ґорґонї» — від імені письменниці, яка не лише відкриває таємниці своєї літературної творчості, а й показує, що талант — це не стільки дар, скільки відповідальність і хрест письменника).
Долі чотирьох головних героїв мають точки перетину, переплітаються, залишаючи глибокий слід у житті інших героїв. Кожен роман з тетраедра може існувати як автономно, так і в неподільній цілісності.
Новий роман від автора «Серце не обдуриш»
Мія — модна письменниця, що працює над зйомками фільму за своїм романом. Яким же було її здивування, коли на головну роль у фільмі погодився він — столична зірка Роман Звягівський. Але між чоловіком та Мією спалахує неприязнь. Колеги вдаються до радикального кроку: зачиняють обох у готельному номері на ніч. Та очікуваного примирення не відбулося. Мію дратує кожен Романів крок. Що може знати про життя цей балуваний мазунчик? Хіба він пережив би те, що сталося колись з Мією? Кілька років тому вона втратила коханого, репутацію та... дитину. І тепер хоче повернути втрачене. Але Роман зовсім не той, ким видається на перший погляд.
Київська Русь, XIII століття.
Ружею цвіла Радислава на весіллі, бо кохала боярина Мстислава пристрасно. А він посміхався й підраховував зиски від шлюбу — багата, вродлива, ще й рідня князя Данила Галицького... Недовгим було сімейне щастя молодої. Розтоптав її мрії жіночі Мстислав. До родового маєтку, куди входила вона господинею, привіз він коханку. Здавалося б, немає для дружини нічого більш принизливого. Але чоловік змушує її до гріха — наказує звабити ординця Ариундея. Розчавлена й зневірена Радислава йде на ложе до ворога...
Ця книга про життя і любов. У світ ми прийшли внаслідок кохання: палкого і взаємного, випадкового чи довгоочікуваного. І головна мета життя - не згаяти час, радіти кожній хвилині та творити добро. Людина повинна самостійно боротися за радість буття і вірити у перемогу над буденністю світу. Істина в тому, що зробити із нещасної людини - щасливу, не може ніхто, поки вона сама не вирішить, що варта цього божого дарунку - щасливого життя. У кожного є своя людина, яка приймає нас такими, як ми є, із нашою доброчесністю і вадами. Люби, бо чим більше любиш і віддаєш любові, більше її отримуєш. За любов не дякують, її приймають і віддають...
У книзі зібрані легенди із федеральних земель та регіонів Австрії: Бурґенланду, Нижньої Австрії, Верхньої Австрії, Зальцбурґа, Штирії, Каринтії, Тіролю, Форарльберґу та Відня.
«У XIV столітті легенди (німецькою вони звучать як «Sage»; це слово походить від старонім. «saga» та середньоверхньонім. «sage» й означає «розмова, вислів») тлумачили як «незасвідчені розповіді про минуле». Втім, лише у XVIII та XIX столітті (брати Ґрімм) це поняття набуло популярності. Легенди, як і казки, розповідали в душевному товаристві, проте, на відміну від казок, у них вартувало вірити. Оповідач міг бути свідком подій, а інформацію про місце, час дії та імена з усією серйозністю передавали з покоління в покоління. Натомість у казці точних вказівок немає, тут обмежуються лише неоднозначним: «Давним-давно…» Казки переважно мають щасливий фінал: «І якщо вони не померли, то живуть і донині». У легендах кінцівка здебільшого сумна або моралізаторська» (Андреас Веннінґер).
Ми – носії історій. Збирачі сокровенний сповідей. Колекціонери спогадів Хрангителі родинних апокрифів. Володарі життєвих загадок, до яких невтомно підбираємо срібні ключі пізнання. З них і зіткана ця книжка. Із золотих крупинок надбань, що осідають на дні бурхливої ріки нашого тривку.
«Звичка писати» – це книжка-зошит для роботи зі словом, натхненням та собою. Нею можна скористатися, щоби краще пізнати себе як інструмент письма. Зрозуміти саме свої цілі, мотивації, страхи, бажання, потреби й можливості та з’ясувати для себе, чого і навіщо ви хочете від слів, історій, образів. А можна просто помалювати чортиків і трішки розважитися.
Вправи та рекомендації звірені з найкращими програмами навчання письму в світі та перевірені на понад двох тисячах живих людей, які були учасниками курсів, інтенсивів та воркшопів Катерини Бабкіної і які потім видавали свої книги, створювали успішні блоги чи перемагали в літературних конкурсах. Тож не зволікайте – швидше сідайте за книжку-зошит і не ігноруйте вправ. Вони захоплюють!
Зворушлива історія двох київських безпритульних собак, які залежать від випадку і доброти небайдужих людей. Заснована на реальних подіях оповідь розвиває емпатію та піднімає важливі для суспільства теми.
