Марк Форсайт у книзі «Різдвяний ріг достатку» заглиблюється у витоки Різдва та значення, що стоять за традиціями та історіями, які ми сприймаємо як звичайні під час свят. Чи знаєте ви, чому ми приносимо мертве дерево в будинок і прикрашаємо його? Чому відлічуємо дні до Різдва з Адвентом? І чому ми відзначаємо цей день 25 грудня?
Багато людей припускає, що ці традиції є сучасними варіантами язичницьких, але цей міф насправді дотепно спростовується автором. Як каже Марк Форсайт на початку своєї книги: «Якби треба було пояснити, що таке Різдво, комусь, хто про нього ніколи не чув — скажімо, …інопланетянину — спочатку б це його, напевно, спантеличило, а потім він підірвав би всю нашу планету — щоб не ризикувати».
До цієї книги ми насправді мало що знали про Різдво.
«Тисячоликий герой» славетного американського історика, письменника і мислителя Джозефа Кемпбелла – фундаментальне дослідження міфології людства, що переконливо доводить: всі міфи світу побудовані за однією і тією ж матрицею, яку автор називає «мономіфом». Котигорошко, Прометей, Іванко Дурник, Еней чи Фродо – всі ці персонажі вирушають у власну героїчну подорож, етапи якої розгортаються за спільною для всіх схемою: герой мандрує у світ Невідомого, проходить крізь нелюдські випробування, звершує подвиги, за що отримує дар, здобуває скарб і повертається у славі.
Ми захоплюємось міфічними книжковими чи кіногероями, але часто не бачимо нічого геройського в собі, не сприймаємо власне життя як героїчну пригоду. А дарма. Бо насправді кожен із нас – герой власного міфу, що вирушає в особисту героїчну подорож і, як Котигорошко чи Фродо, має здолати власного дракона і стати кращою версією себе.
Кемпбелл закликає нас ставати героями власного життя, і ця книга – дороговказ на шляху до цієї мети. «Тисячоликий герой» став джерелом натхнення для багатьох відомих вчених і митців, зокрема для Джорджа Лукаса, творця кіноепопеї «Зоряні війни».
Ви вірите у фей? А в скандинавських тролей? Ні? Хм. Ну хоча б у бога вірите? І в якого саме? Відомий британський генетик, популяризатор науки і атеїст Річард Докінз ставить ці провокаційні питання не просто так. Він має відповіді, які шокують всіх: вірян, атеїстів, пантеїстів та деїстів.
Скільки на світі богів і в кого з них краще не вірити? Що таке міти і як вони виникають? Чи мають вони щось спільне зі справжньою історією Всесвіту? Чому євангелія не можна вважати правдивими, коли їх написали і хто вирішив увести їх до біблійного канону? Чи справді Біблія — хороша книга? Чи насправді існував Ісус? І чи потрібен нам взагалі Бог, щоб бути хорошими?
Ця книжка продовжує теми, порушені Докінзом у «Сліпому годинникарі» та «Ілюзії Бога». Хто насправді стоїть за кулісами створення світу, чому релігій багато, а творець — один, чи могли ми з’явитися нізвідки? Час переосмислити віру, еволюцію та навіть самого бога.
Петро Шекерик-Доників (1898–?) – відомий гуцульський громадський діяч, невтомний етнограф-фольклорист і самобутній письменник, котрий вміло користувався гуцульською говіркою. Він був самоуком, адже закінчив лише чотири класи школи, від природи мав добру пам’ять, дар слова, а головне – щиру любов до рідної Гуцульщини. Багато років Шекерик записував пісні, колядки, щедрівки, перекази про опришків, звичаї гуцулів. Він автор романа «Дідо Иванчік», який вийшов у видавництві «Фоліо», та 106 оповідань із життя гуцулів.
«Рік у віруваннях гуцулів» – це частина творчого доробку Петра Шекерика-Доникового, надрукованого у 10–30 роках минулого століття у тогочасній періодиці, збірниках Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка та в «Калєндарях гуцулских» на 1935, 1937, 1939 роки. Це справжній скарб для нашої літератури і фольклору зокрема. Автор змальовує той карпатський світ, який ми поступово втрачаємо, автентичну гуцульську культуру у своєму первісному вигляді. У книжці чітко простежується гуцульський календар, кожна пора року наповнена своїми обрядами, які проводилися для задобрення духів, щоб ті оберігали господарство, щоб плодилися і не хворіли вівці та був хороший врожай на полі. Це цілі ритуали, традиції, які сьогодні практично втрачені, але які з трепетом і вірою описані автором для майбутних поколінь.
«ФортУно» - настільна гра для найменших. Вона допоможе розвинути уважність і швидкість реакції у дітей, а так само вивчити числа від 0 до 9!
Мета гри - якомога швидше позбутися від усіх карт. Важливо враховувати схожість кольорів, зображених цифр і тварин. Особливістю гри є наявність кубика із зображенням додаткових завдань для гравців і спеціальної карти «ФортУно»!
Комплектація:
- ігрові картки - 56 шт.;
- кубик - 1 шт.;
- інструкція - 1 шт.
Перці й помідори — не овочі. Гречка — горішок. Вишня — не ягода.
Усе своє життя, успішно проігнорувавши ботаніку, ми керуємося лише одним простим (і хибним) правилом: солодке — фрукт, а все решта — овочі. Насправді це так не працює. У книжці «Фрукти проти овочів» ботанік, музейник та автор блогу «Довколаботаніка» Олексій Коваленко розповість справжню історію продуктів, які ми щодня бачимо на кухні та в супермаркеті, а ще навчить відрізняти овоч від фрукта, горіх — від горішка, а кавун — від ягоди. У книжці Олексій пояснить, хто намагався лікувати огірками безпліддя та укуси скорпіонів, як салату приписали здібності впливати на чоловічу потенцію, звідки примандрував до нас буряк та як приготувати каштани в домашніх умовах і не рознести квартиру на шматки.
Перед вами — не збірник рецептів і навіть не підручник з ботаніки, книжка Олексія Коваленка — це реальна та дотепна історія найзвичайнісіньких овочів і фруктів: від особливостей їхньої ДНК та селекції до найдивніших міфів і кулінарних лайфхаків.
Фантастично цікава, захоплююча та мега-весела гра для дітей та дорослих! Божевільний азарт, веселощі та сміх крізь сльози гарантовано!
У цій грі вам треба відгадати хто Ви. Насправді, що може бути легше? Але ні! Мета гри полягає у тому, що кожному гравцеві видається картка із зображенням, яке відомо усім гравцям, окрім Вас. Ви відчайдушно намагаєтесь відгадати хто ж Ви є.
Можна використовувати допомагаючі запитання із особливих карток з запитаннями, суперники при цьому можуть відповідати на ваші питання лише словом "так" або "ні".
Спробуй здогадатись хто ти!
Якою можна побачити Україну з вікна приміської електрички? Павло Стех здійснив мандрівку по периметру країни, задокументувавши реальність, у якій переплелись анекдоти про радянщину, контрабанда, горілка з томатним соком, галасливі діти, таксисти, панки, популярні пісні з 1990-х і, звісно, іржа як складник ландшафту приміських станцій, що тонкими нитками зшивають країну вздовж і впоперек. Останній розділ він дописав уже 2024 року в складі Сил оборони: як стрибок в останній вагон, повернення в Авдіївку, крайню точку безтурботної мандрівки п’ятирічної давнини.
Занурення в галасливе неспокійне життя електричок, цих гетто на колесах, та приміських вокзалів, де немає цензури й умовностей, — це спосіб зрозуміти й прийняти внутрішні ритми країни.