Бостон, 1926 р. Після смерті за дивних обставин його двоюрідного діда, Френсіс Терстон виявляє у документах, які він успадкував, про існування секти, що присвятила культ безіменній істоті, яка спить мільйони років. Криваві ритуали, які практикуються в затоках Луїзіани, загадкові вбивства, скоєні у різних місцях земної кулі, художники, що впадають у безумство після жахливих нічних марень, відродження культів предків і, насамперед всього, циклопічне місто, що підіймається з глибин океану під час шторму... Терстон поступово усвідомлює, що дослідження його родича щодо культу Ктулху були надто близькі до істини, і що в тіні, його послідовники працюють над тим, щоб пробудити свого язичницького бога, готового обрушити божевілля та руйнацію на світ.

Зірки мають рацію. Кінець близько?

Цим оповіданням Лавкрафт написав одну із найвідоміших історій в американській фантастичній літературі 1920-х років. Ктулху, Великий Стародавній, який мріє і чекає на дні чорної океанської безодні, стане єдиним символом цілого всесвіту, створеного письменником із Провіденсу.

Завжди зачарований цією працею, населеною істотами, що ховаються в темних кутах, і гігантськими Стародавніми, одного погляду на яких достатньо, щоб занурити вас у безумство, Франсуа Баранже, ілюстратор, визнаний у всьому світі за його таланти концепт-художника для кіно та відеоігор, взявся за «циклопічну» задачу втілення образів основних сюжетів Лавкрафта.

У негостинних глибинах штату Массачусетс, загубившись посеред темних, порослих чагарниками долин, лежить віддалене село Данвіч, де люди ще не забули прадавні легенди про відьом, а з під увінчаних химерними кам’яними колами пагорбів вряди-годи долинають дивні звуки.

Посеред самотньої ферми простакувата альбіноска Лавінія Уотлі народжує сина Вілбура, про походження якого ніхто нічого не знає. Старий Уотлі, батько Лавінії, самотужки виховує Вілбура. Селяни ставляться до дивної родини з підозрою, побоюючись швидкого дорослішання й відразливого вигляду дитини. Старого Уотлі віддавна огортають чутки про зв’язки із темним чаклунством, тож після смерті діда вже дорослий Вілбур береться осягати передані йому нечестиві знання. Він вирушає до Міскатонікського університету в Аркгемі, щоб ознайомитися з примірником моторошного Некрономікона. Збагнувши лихі наміри свого гостя, професор Ермітедж відмовляється йому допомагати.

Однак, твердо заповзявшись добути книгу, Вілбур намагається вдертися до бібліотеки серед ночі — і запускає низку трагічних подій…

Художник: Франсуа Баранже

Друга частина класичного твору Говарда Філіпса Лавкрафта в неперевершеному оформленні! Від письменника, який вважається одним із найпотужніших авторів у жанрі жахів. Моторошна історія про невимовні жахи, що переховує льодяна пустка Антарктиди. 

Поверніться до останніх днів експедиції Дайєра в далеких антарктичних пустощах.

У другому томі ми врешті дізнаємося те, свідком чого став професор-геолог Дайєр, коли поспішив на допомогу частині команди, що раптом втратила зв’язок. Якщо, звичайно, побачене там взагалі можна пояснити й раціоналізувати…

Листи керівника експедиції професора Вільяма Дайєра стають усе більш розпачливими, в міру того, як експедиція просувається вперед, залишаючи здоровий глузд позаду. Те, що вони знаходять під льодом, не призначене для людських очей: циклопічні споруди та чужі пейзажі, що кидають виклик самій історії.

Фінальний акт експедиції Дайєра – це поринання в космічний жах і повне божевілля.

Ілюстрації - Франсуа Баранже.

Аркгем, 1933 рік. Професор Даєр, відомий геолог, дізнається, що незабаром наукова експедиція вирушить в Антарктиду, повторивши його власну подорож 1931 року.

Сподіваючись відмовити їх від цієї спроби, Даєр вирішує скласти повний звіт про трагічні події, які йому вдалося пережити. Цього разу він не буде опускати ті уривки, що замовчав після повернення, боячись, що його вважатимуть божевільним.

Двома роками раніше кораблі, зафрахтовані Міскатоніцьким університетом, висадилися на замерзлому континенті на початку антарктичного літа, і група з чотирьох професорів та шістнадцяти студентів негайно взялася до роботи. Біолог експедиції, професор Лейк, вирушив разом із кількома членами команди на пошуки перспективних слідів скам’янілостей. Через кілька днів він по радіо повідомив про знахідку дивовижних зразків невідомих прадавніх видів, а потім, після жахливої бурі, зв’язок повністю припинився. Зрозумівши найгірше, Даєр наступного дня вирушив їм на допомогу.

Те, що він знайшов, перевершило його найжахливіші уявлення…

Ілюстрації - Франсуа Баранже.

Джек і його скринька застрягли під ліжком серед пилу, павуків та інших іграшок-вигнанців. Вони змушені визнати гірку правду: діти виростають і кидають іграшки. На думку Джека, нічого гіршого з іграшкою трапитися не могло.Однак коли Щипач, лихий дух, виривається у світ уяви, а Джекові випадає неймовірна роль захисника Томаса, тієї самої дитини, що його покинула, він дізнається, що іграшку здатне спіткати дещо гірше — значно гірше. Відчай наростає, тож Джек гуртується з іншими іграшками Томаса — Мавпуном, Лускунчиком та неземно прекрасною порцеляновою лялькою, Сніжною Янголкою — й вони силкуються вийти за межі своїх простих іграшкових ролей, намагаючись урятувати свого улюбленого хлопця.

Автор і художник: БРОМ