Відправка замовлень - 25 червня
Це родинне видавництво Шовкошитних, засноване у 2011 році. "Український пріоритет" — це українською про українців. Це і сучасна українська література, і визнані класики. З-поміж наших авторів переможці різноманітних премій, в тому числі і 9 лавреатів Шевченківської премії. Головні напрямки: історичні романи, руйнування міфів совєтської та імперської історії.
Цей рмоан розповідає про складні перипетії життя і події російсько-української війни. В центрі сюжету постать головного героя — Миколи В'юна, одного з тих, хто у війні з російськими загарбниками захищав Незалежність України і свободу українського народу, проявив особисту мужність і у важких боях був тяжко поранений, але зберіг у своєму серці велику любов до України, сімї та життя.
Книга написана з душею, вона подає широку палітру захопливих подій з дотепним гумором, гострим сарказмом і жорстокою правдою війни. Сміх чергується з гірким болем, роман захоплює з першої до останньої сторінки. Багато хто впізнає у книзі себе, своїх близьких, знайомих і сусідів.
«Сенс» – збірка оповідань, які своєю тематикою охоплюють найдраматичніші періоди життя українців за останні тридцять років: четвертої хвилі міграції, війни на сході, подій, пов'язаних із COVID-19 та повномасштабною московською агресією. Всі теми навіяні автору його подорожами світом, волонтерством, службою в теробороні в перший період війни. Герої оповідань – українські заробітчани; особи, які потрапили до лап міжнародних кримінальних корпорацій; ветерани боїв на Сході, котрі повернулися додому; волонтери; воїни, які несподівано опинилися в пеклі повномасштабної війни. Всі намагаються знайти сенс життя і знаходять його у коханні, поверненні на Батьківщину, захисті її Незалежності, жертовності, боротьбі з системою, що заважає розвиватися країні.
Скільки б доказових історичних досліджень не виходило, а зрушення у колективній пам'яті здатна спричинити лише уґрунтована на міфології белетристика. Адже колективна пам'ять важко піддається науковій корекції. Тільки якісна художня література здатна формувати національну свідомість як продукт колективної пам'яті.
Неперевершеним майстром такої історичної прози і був легендарний Іван Білик. Кожен його роман руйнував безліч чужих, часом ворожих, міфів, натомість створюючи власний Український Міф, спростувати який досі ніхто не спромігся. Білик чудово знав болгарську (й староболгарську) мову, довгий час жив у Болгарії і мав доступ до місцевих бібліотек і архівів. Саме тому його бачення історичних подій і персонажів завжди обґрунтовані й логічні. Наприклад, всі ми звикли думати, що Олег "Віщий" був неодруженим і не мав нащадків. А Білик в "Похороні богів" показує, що й княгиня Ольга, й Асмус зі Свенельдом, були його дітьми. Що Ольга до Болгарії має лише те відношення, що була одружена з опальним болгарським князем Владимиром, після страти якого почала претендувати на болгарський трон. Саме тому її онук (а не син!) Святослав і хотів зробити своєю столицею Преславу, мовляв, там середина землі моєї. Всім нам з дитинства втовкмачували, що "Віщий" Олег помер від укусу чорної змії (чорної! у Києві?), а Білик стверджує, що таки від деревлянської стріли...
Безліч спростованих міфів, на уламках яких постає його видиво Києва за часів від Олега до Володимира! Часів, коли варяги, загарбавши Київський стіл, трансформували державу Кийовичів за зразком імперії франків. І коли постала історична необхідність зректися старих і рідних богів на догоду новому грецькому богу.
Кожен із романів Івана Білика цілком заслужено міг стати лавреатським, але Шевченківську премію письменник отримав за неймовірну книгу "Золотий Ра". Неймовірну, бо ніби нічого нового не відкриває нам автор, але, зробивши батька історії Геродота не просто головним героєм, а й своїм співавтором, він ніби ставить себе над бійкою чи то дискусією. Мовляв, хто хоче опонувати, опонуйте Геродоту! Адже це він першим написав, а я лише доношу до вас, та ще й самому історику час від часу вказую на його заангажованість чи упередженість.
До речі, а чи знаєте ви скільки людей жило в Малій Скіфії, себто в Україні за 200 років до нашестя Дарія, коли про Рим ще ніхто й не чув? Здивуєтесь, дізнавшись!
Вперше видані як одна книга (трилогія) три знамениті "скіфські романи" Івана Білика "Дикі білі коні", "Не дратуйте грифонів" та "Цар і раб" охоплюють період з 513 року до н.е. до 212 р. до н.е. — від перемоги скіфів-сколотів над "царем царів" Дарієм, до повстання скіфів в Боспорі Кімерійському під проводом Савмака. Ця трилогія нищить грецький міф про якихось міфічних скіфів-азіатів, показуючи, що вони були нашими давніми пращурами-сколотами, які складалися з полян (Київ), сіверян (Чернігів), деревлян (Полісся) та інших слов'янських племен. Адже з чотирьох груп названих Геродотом скіфів тільки скіфи-кочівники були приходьками-азіатами на нашій землі, а так звані "скіфи-орачі", "скіфи-хлібороби" й "царські скіфи" — це й були автохтони, господарі цієї древньої землі. Книга ставить з голови на ноги наші уявлення про славне минуле власного народу.
Історичний роман "Рюрик з роду Ск'єльдунгів" продовження теми становлення Києво-руської держави, початого Лесем Качковським в попередній книзі "Вибір князя Аскольда". В центрі оповіді легендарний Новгородський князь Рюрик - син данського конунга і ободритської князівни, маркграф Фрісляндії, вікінг, пірат. Автор чудово руйнує імперський міф норманської теорії походження київської Русі, показуючи Рюрика сильним лідером, який лише мріяв створити загальнослов'янську державу за зразком імперії франків, але не створив її навіть на Північних землях. Насправді між Новгородом і Києвом за часів Рюрика не було жодних контактів. Натомість Аскольд збирав данину з Царгорода. Та саме Рюрик став засновником династії Рюриковичів.
В романі-експерименті «Тетраедр» представлено, власне чотири романи. У кожному з цих творів розповідь ведеться від першої особи (у «Загублених в часі» — від імені вчительки, в «Інстинкті саранчі» — журналіста, в «Знехтуваних Ноєм» — лікаря, а в «Медузі-Ґорґонї» — від імені письменниці, яка не лише відкриває таємниці своєї літературної творчості, а й показує, що талант — це не стільки дар, скільки відповідальність і хрест письменника).
Долі чотирьох головних героїв мають точки перетину, переплітаються, залишаючи глибокий слід у житті інших героїв. Кожен роман з тетраедра може існувати як автономно, так і в неподільній цілісності.
Роман «Яр» відомого українського письменника, лауреата державної премії України ім. Т. Г. Шевченка є водночас і першим, і останнім його романом. Роботу над ним Роман Білик розпочав ще 1958 року, а вперше твір було надруковано лише 2008-го.
Автор розповідає про найскладніші часи в історії українського народу в ХХ столітті: проводить головного героя твору Максима Нетребу через страхіття голодомору 1933 року, масові репресії 1937 року, тюрму, Верхньо-Колимський концтабір і сповнену тривог довготривалу втечу з нього, окупацію України фашистськими загарбниками, службу в поліції й приховану боротьбу з окупантами в групі Української Повстанської Армії, сприяння радянському підпіллю та партизанам, перебування на чужині та власні душевні муки.
Це нове перевидання роману автора супербестселера «Меч Арея».
Спогади. Автор та його співрозмовник – однокурсники по Харківському юридичному інституту 1976-1980-х років, розповідаючи про свою тридцятирічну службу в прокуратурі України і не тільки, привідкривають факти раніше відомі лише тим, хто мав доступ до документів під грифом «Таємно» та «Для службового використання». Це і «кухня» прокуроських призначень на посади, і своєрідний діалог прокурора п'яти областей з колишнім Головним прокурором України та розповідь про конкурс на обрання першого керівника Національного антикорупційного бюро України.
Вступаючи у молоді роки до мафії, через борги та необачність, Макс не знав, що це йому принесе лише наркотичну і алкогольну залежності, смерті людей, яких він знав, та погрози розправою. Проте, якщо від людей, своєї залежності і навіть від божевільного психа, який стверджує, що він з паралельного світу, можна утекти, то від гостей з потойбіччя, містики, що переслідує Макса, і своїми різними сутностями ламає закони фізики та грань між «нашим світом» і «потойбічним», прагнучи забрати його з собою – втекти складно.
488 рік від Р.Х. Візантійське посольство нарешті досягає Дунаю. Тут до посольства доправляють першу чергу перебіжчиків, що їх мають віддати гунам. Командує цим конвоєм кентарх Теофіл, що свого часу зрадив імператрицю. Він має таємний наказ вбити Аттілу, а Леонідас і його земляки стають розмінною монетою. Та доля кидає Леонідаса до Аттіли, в Каталуонську битву. Нарешті, повернувшись у рідну вісь та очоливши полянське плем'я, він отримує нове ім'я – Кий (тобто молот), котре стає спадковим у роду. Він переводить плем'я до Дунаю та засновує місто – Київець. Колись його онук приведе плем'я до Дніпра та стане князем іншого славетного міста.
Ця оповита сивим мороком давнини історія розгортається у V ст. нашої ери. Вся Європа здригається від ударів гунів. Молодики з полянського племені вирушають на пошуки своїх наречених, що їх було викрадено під час набігу гунів на село. Пройшовши легіонерами через горнило кількох воєн на неосяжних теренах Візантії, попутно шукаючи сліди дівчат, вони, нарешті, опиняються в столиці християнського світу – Константинополі. Головний герой Вітер приймає хрещення під іменем Леонідаса та робить фантастичну кар'єру від простого легіонера до командувача (архонта) особистої гвардії імператриці Євдокії (401–460 р. життя). Про все це він розповідає історику, дипломату й письменнику Пріску. Поляни на чолі з Вітром переживають карколомні пригоди, що розгортаються на тлі реальних подій життя імператриці. Пошуки зниклих дівчат – головна мета хлопців. Нарешті вони, здавалось, натрапили на слід навіть знайшли одну дівчину, але життєвий крах імператриці перекреслює їхні мрії. І все треба починати спочатку...
Короткий роман "Торнадо" видатного українського письменника лауреата Шевченківської премії, Героя України Юрія Мушкетика охоплює період від останнього десятиліття існування радянської імперії до наших днів. Саме ці роки зі швидкістю й потужністю грізного торнадо пронеслися над Україною і українцями, залишивши за собою, окрім руїн колишнього життя й цілої імперії зла, руйнацію в долях, але й надію в душах багатьох героїв роману. Вони проходять через важкі випробування, але вірять, що після торнадо неодмінно побачать незглибиме чисте небо України.
Новий роман, безумовно, знайде численних читачів. Густа інтелектуальна проза, яскраві психотипи персонажів, їхні складні долі, карколомні повороти сюжетних ліній заінтригують читачів незалежно від віку.
Водночас авторка торкається багатьох «темних місць» історії України в часи СРСР. Такий вектор зумисно авантюрного й ускладненого «розвинутим соціалізмом» сюжету мав би провокувати появу борця й національного героя. Але в центрі роману - типова пристосуванка, донощиця-сексотка й махрова користолюбка в масці красуні-моралістки, проте в усіх проявах своєї бурхливої вдачі - ненаситної повії, через яку гинуть непересічні особистості, талановиті поети й навіть ті, хто цілком випадково опинився на шляху чупакабри в людській подобі.
Роман "Медуза-Ґорґона" є питомою частиною художнього тетраедра, створеного за принципом пірамідки Рубика: разом із "Загублені в часі", "Інстинкт саранчі" та "Знехтувані Ноєм" роман "Медуза-Ґорґона" становить єдине ціле.
На основі розсекречених архівних документів КДБ, Німеччини, ЦРУ США, ОУН (Б), архівів Володимира Буковського та Василя Митрохина, матеріалах Конгресу й Сенату США автор - український єврей Алік Гомельський - аргументовано руйнує брехливі московські міфи, зокрема:
- про антисемітизм Петлюри та про його вбивцю Шварцбарда як "героя-месника";
- про антисемітизм та ксенофобію УПА; - про різанину євреїв у Львові 1941 року;
- розповідає про дівчинку, врятовану родиною Шухевича, та про сотні євреїв, врятованих братами Шептицькими;
- наводить прізвища й світлини євреїв - учасників армії УНР та УПА, які разом з українцями були засуджені за ...Український буржуазний націоналізм
За свою чесну позицію автор здобув" почесні звання" від Жидопетлюрівця до Жидобандерівця. Але істина дорожча, як дорожчі й нормальні стосунки між нашими народами, яким випало сотні років жити поруч.
Про Почаївську лавру існує чимало міфів, які багатьма сприймаються. Її часто представлють як оплот російського православ'я. Й справді, за часів, коли Волинь була захоплена Російською імперією, вона такою стала. Однак мало хто знає, що Почаївська лавра була розбудованою й стала знаним релігійним осередком саме за «уніатських» часів. Мало хто знає про численні «уніатські» видання монастиря. Або чи багато знають, що один із почаївських святих Амфіліохій (Головатюк) походив з родини, яка була пов'язана з УПА.
Про ці й про інші малознані сторінки з минулого Почаївської обителі йдеться в цій книзі. Автор намагався представити її історію правдивою, без проросійських міфів.
Отримавши від Олега "Віщого" владу над русами, полянами, сіверянами й древлянами, князь Ігор зумів стати володарем Руси — держави, яка об'єднала ці та інші слов'янські племена в силу, здатну протистояти і Степу, й Бізантії, здійснювати походи на Каспій. За роки свого правління (912-945) він не допустив жодного вторгнення на Русь степовиків, двічі ходив на Царгород, змусивши Бізантію підписати Договір "Про мир і любов"... Проте для слов'янських племен він так і залишився захланним варягом, свідченням чому є його люта смерть в Іскоростені. Не менш лютою була й помста його дружини — Святої княгині Ольги.
Роман Леся Качковського "Ігор — володар Руси" охоплює не тільки останні роки княжіння першого Рюриковича на київському столі (941-945), а й період до повноліття Святослава, коли той перебрав владу від матері-регентки.
Книга про Ігоря "Старого" — це заключна частина серії романів автора про Князя Аскольда, Рюрика із роду Ск'єльдунгів та "Віщого" Олега.
Це припорошена сивим пилом давнини історія одного життя, що перехрещує шляхи різних племен і народів стародавнього світу на межі поганства та ранього християнства. Життя, що починається в нетрях дрімучого давньослов'янського лісу, порятоване від кровожерливих вовкодлаків, зрощене на таємничості язичницьких обрядів, вірувань і побуту, утверджене чистотою юнацького кохання, забороненого, але, здавалось, уже відвойованого, знівечене у братовбивчих міжусобицях і війнах із кочівниками та навіки спустошене пошуком утраченого в них. Життя, що захоплює, бентежить і забиває дух. Історія, що крізь століття кривавить ранами, які не загоює навіть час.
З часів князювання Аскольда і Діра в Києві починається датована частина "Повісті минулих літ". Та саме з Аскольдом пов'язано чимало загадок, найголовніша з яких - загадка хрещення не тільки самого князя, а й Русі. Чи справді Аскольд прийняв хрещення від Візантії, чи таки від Риму через Болгарію? Ким були за походженням Аскольд і Дір? Чому княжили удвох? Чому поховані в різнимх місцях? Чому рівноапостолльним визнано Володимира, який хрестився через 120 років після Аскольда?
Дуже влучно описав події 1708-1709 років одесит Олександр Болдирєв у статті "Історія — це роман, який був насправді".
"Здається, Мазепа розрахував усе, одначе, передбачити можливість зради одного з своїх полковників (полковник Іван Ніс), який показав московським військам потаємний хід до Батурина, він не міг. Столиця впала занадто швидко, і цим наперед спрогнозувала поразку всього задуму Мазепи.
Старий гетьман зрозумів це сам, коли, стоячи на згарищах Батурина, з глибоким відчаєм у голосі сказав Орлику: "Не благословив Господь!" Не все можна передбачити в житті, навіть якщо ти геніальний політик. Треба вміти ризикувати. Хто знає, може, якби Мазепа не став чекати приходу шведської армії, якби, присипляючи пильність Петра, не розіслав від себе майже всі українські полки, не дозволив російській армії зайняти територію Гетьманщини, якби він раніше підняв повстання, спираючись на союз із Швецією, яка відтягнула на Північ і в Польщу майже всі російські сили, спираючись на союз із Кримським ханством, маючи під рукою 60 000 власного війська, 15 000 запорожців, 10 000 донських козаків Булавіна, можливо, тоді і "благословив би Господь"?
Але нам сьогодні добре бути стратегами через 300 років після події. Тоді ж славний гетьман жив у реальному часі, в оточенні ворожих держав Московії й Польщі, вимушений до останнього приховувати свій задум навіть від найближчого оточення. Але й тоді були в Україні люди, готові боротися не за власні вольності й привілеї, не за власні маєтки, а за власну державу. Такі, як генеральний писар Пилип Орлик, як кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко, як генеральний обозний Іван Ломиковський та його сини Володимир і Михайло.
Всі ці історичні постаті — герої гостросюжетного історичного роману Оксани Зененко "Таємна місія гетьмана", написаного на основі реальних історичних подій та історичних джерел. Їхніми смертельними ворогами виступають і біснуватий московський цар-збоченець Петро, і його поплічник-кат Меншиков, і підступна шпигунка останнього Ярослава Самойлович.
Ту битву українці програли. Та вони виграли майбутню Україну, заклавши в душі прийдешніх поколінь мрію про її Самостійність.
Для ілюстрації обкладинки використана картина Наталії Павлусенко.
Повість «Марися з іншого берега» – історія однієї української родини, виселеної з Підкарпатського воєводства (Закерзоння) на територію УРСР у період між 1945-1946 роками. Головна героїня Марися Перчак – юнка з багатодітної сім'ї. Дівчина палко закохана у Федора. Перше кохання Марисі й Федора трепетне й дуже несміливе. Їх розділяють мальовничий потік і непрості обставини тодішньої дійсності. Хлопець, як і рідний Марисин брат Васько, упівець. Час від часу Марися так само виконує певні завдання. Історія Васька та його коханої – врятованої єврейки Нави, становить ще одну сюжетну лінію твору, увиразнюючи тло.
Твір адресований широкому колу читачів різних вікових категорій.
У що ми вкорінені і чим для нас є Дім?
Чому незнайомці у чужому місті можуть розповісти нам про нас набагато більше, ніж наші рідні чи друзі? Для чого іноді слова приречені на втечу, а люди – на вибір себе?
Це переплетення кількох історій в одній повісті: тут живуть самотні мандрівники, шукачі натхнення, читачі тиші, гурмани кольорів і смаків, продавці килимів, босоногі художники, спостережливі журналісти, таксисти-філософи... Тут чекають померлих як живих. Тут готують їжу і моляться до морів. Тут народжують синів, аби потім відпустити їх на війну. Тут емігрують: в минуле, яке все ще продовжує боліти; у любов, яка не перестає тривати навіть після усього; у мовчання, яке деколи і є нашою єдиною відповіддю на всі питання цього Світу.
Ця книга про життя і любов. У світ ми прийшли внаслідок кохання: палкого і взаємного, випадкового чи довгоочікуваного. І головна мета життя - не згаяти час, радіти кожній хвилині та творити добро. Людина повинна самостійно боротися за радість буття і вірити у перемогу над буденністю світу. Істина в тому, що зробити із нещасної людини - щасливу, не може ніхто, поки вона сама не вирішить, що варта цього божого дарунку - щасливого життя. У кожного є своя людина, яка приймає нас такими, як ми є, із нашою доброчесністю і вадами. Люби, бо чим більше любиш і віддаєш любові, більше її отримуєш. За любов не дякують, її приймають і віддають...
Перша частина трилогія Леся Качковського, яка йде врозріз з поширеною ще в імперській росії "Норманською теорією" виникнення Київської Русі. Автор показує, що держава в Києві існувала за довго до захоплення влади в ньому норманами.
Героєм першого роману "Вибір князя Аскольда" є володар грізної київської держави князь Аскольд, який разом з братом Діром двічі ходив на Царгород і збирав з Візантії данину. Але в болгарському поході удача відвернулася від нього — Аскольд втратив сина й мусив хреститися від Риму. Це призвело князя до втрати влади в Києві. Проте з його державою рахувалися всі європейські правителі!
В літо 882-го року величезна флотилія вікінгів і русів непомітно підкралася до Києва. Хто були ті руси? Адже в Києві, і на Дунаї також були племена з такою назвою. Хто допоміг їм безборонно пройти до Києва? Чому не піднявся Київ проти зайд, коли ті вбили обох київських князів - і хрестатого Аскольда, й вірного Даждьбогу Діра? Що приніс норвежець Олег в Київ, окрім малолітнього нащадка данських конунгів Ск'єльдунгів, аби об'єднати полян, древлян, русів, сіверів і вікінгів в боротьбі проти Степу? Що таке заповіданий Одином Мідгард? Як за 33 роки Київська держава перетворилася в імперію русів? Чому її творець Київський князь Олег Віщий - союзник Візантії, Болгарії й Хозарії - добровільно передав владу своєму племіннику Ігорю Рюриковичу? Для всіх, хто прагне знати власну історію без мітів.
Мудра й захоплива казка переможниці V-го конкурсу ім. Григора Тютюнника — для дітей та їхніх батьків!
