«Недарма мої татуньо покійні кажуть було, що будуть не ученики, а мученики; не учителі, а мучителі», — повторює повсякчас паніматка Люборацька, героїня сімейної хроніки Анатолія Свидницького.
 

Події роману відбуваються на Поділлі в середині ХІХ ст., у центрі розповіді — родина Люборацьких. Перед нами постає історія сімʼї священника, який намагається балансувати між тиском польської шляхти та православного духовенства. Зрештою батько віддає старших дітей у науку, прагнучи для них кращої долі, та натомість імперська освіта знищує родину.

Змальовуючи колоритні деталі навчання в бурсі та семінарії, сільський побут і безжальні реалії подружнього життя, автор водночас порушує питання втрати українцями зв’язку зі своїм корінням і родом. Висвітлена Свидницьким проблема денаціоналізації, яка веде до руйнування особистості, актуальна й дотепер.