Невдовзі після свого двадцять п’ятого дня народження Ліббі Джонс повертається з роботи додому й знаходить лист, на який чекала все життя. Розпечатуючи конверт, вона думає про одне: «Нарешті я довідаюся, хто я така».

 

Незабаром дівчина дізнається не лише те, ким були її біологічні батьки, а й те, що вона — єдина спадкоємиця їхнього покинутого маєтку на березі Темзи у фешенебельному лондонському районі Челсі. Життя Ліббі ось-ось перевернеться з ніг на голову. Але вона не знає, що й інші теж чекали на цей день і їхня зустріч невідворотна.

 

Двадцять п’ять років тому поліція отримала повідомлення про дитячий плач на Чейн-Вок, 16. Прибувши за викликом, поліціянти виявили здорове десятимісячне немовля, яке щасливо воркотало в колисці в спальні. Унизу, на кухні, лежали три мерці, одягнуті в чорне, а поруч — квапливо нашкрябана записка. Четверо дітей, що, як повідомляли медіа, мешкали на Чейн-Вок, зникли.