Уенояма Ріцука розчаровується в усьому, що колись його надихало. Навіть гра на гітарі, яка захоплювала хлопця змалечку, більше не викликає жодних емоцій. У намаганнях відгородитися від цієї порожнечі в школі він знаходить таємний прихисток у закутні на сходах: там можна солодко подрімати на перерві й хоча б ненадовго втекти від остогидлої рутини.
Та цього разу його схованку зайняв хтось інший — незнайомець із дорогезною зламаною гітарою в обіймах. А втім, з’ясовується, що Мафую Сато, відлюдькуватий і дивакуватий підліток, анітрохи не володіє інструментом, що його не випускає з рук. Ріцука пропонує хлопцеві допомогу, проте й не здогадується, що, наново натягуючи металеві струни, мимохіть зачіпає найпотаємніші струни чужого серця. Один зіграний акорд — і Мафую ладен на все, аби Ріцука навчив його грати. От тільки який у тому сенс?
Мафую не горить музикою, та й сам Ріцука боїться брати на себе таку відповідальність і не має охоти панькатися з новачком. Але варто лише Сато заспівати, як увесь звичний світ Уеноями перекидається догори дриґом.
Юний геній із надзвичайним голосом і гітарист із багаторічним досвідом за плечима. Привиди минулого й надія на світле майбутнє. Вибухова суміш, чи не так?
