Це був незвичний дитячий табір. Ніч у ньому пахла літніми зорями й закоханістю, а їдальня — громадським харчуванням радянських часів. Тут були діти, від яких відвернувся загал, і дорослі, які бояться правди. А також — голос історії, що нашіптував, линув повз рівні ряди монументів «совка» обабіч алеї. Саме в такий табір приїздить на практику студентка історичного факультету Вік. Тут дівчині випадає протистояти не лише архаїзмам старої системи, а й упередженому ставленню до дітей із сиротинця. Але чи не заблукає і сама Вік у пошуках внутрішньої правди?
