Відправка замовлень - 18 червня
Грушевський залишив тисячу сторінок художньої спадщини. Тут зібрано шістнадцять його оповідань і мемуарний текст «Як я був колись белетристом». Ці твори засвідчують шлях автора в красному письменстві: від народника, котрий мріє про літературу як про громадську справу, до модерніста, який випускає на волю «зачинених дітей» своєї думки. Грушевський-письменник слідом за Кантом пропонує нам подивитися на зоряне небо над нами і на моральний закон усередині нас.
Ім’я Наталени Королевої оповито легендами й загадками. Письменниця не залишила нам жодних документів — лише неймовірну автобіографію та художні твори, які називала «життєписом». До таких належить і «Без коріння» — повість із життя вихованок Київського інституту шляхетних дівчат. Головна героїня, чужинка, уважно придивляється до всього довкола неї і вловлює те, що ховається від інших. У цьому екзотичному коктейлі є і роман виховання, і тонкий психологізм, і київські реалії початку ХХ століття, і ностальгія за юністю. Спробуйте скуштувати і визначити, скільки серед його інгредієнтів правди й легенди, — ось вам загадка, яку залишила Королева.
Тодось Осьмачка — поет і письменник, сучасник Багряного, Зерова, Підмогильного, ще один «ворог народу», який через утиски радянської влади був змушений спершу симулювати божевілля, а потім емігрувати.
Ключовий твір Осьмачки — «Старший боярин», в якому історія кохання семінариста Гордія Лундика до Варки, що дала згоду на шлюб з іншим, змальована на тлі ідилічної сільської України, яку поволі руйнує «поміщицтво з московською орієнтацією».
Автобіографічна повість «План до двору» розказує про свавілля, яке радянська влада чинила над заможними селянами: господаря з родиною виганяли з оселі, а їхнє майно привласнювали. Безкарність, жорстокість та всесилля більшовиків роблять текст схожим на страшну казку.
Запрошуємо вас у захопливу мандрівку незвіданими просторами української класики. Відкрийте для себе її вершини і глибини, знайдіть точки дотику минулого і сучасності.
Великодній дзвін лунає в українській культурній традиції від давнини до сучасності і щоразу звучить з новими обертонами. У цій антології зібрано прозові твори тридцяти трьох та вірші дванадцятьох авторів і авторок, які представляють Великдень як текст — від Григорія Сковороди і до кінця ХХ століття.
Великодній текст розповідає про життя, і смерть, і безсмертя. Про жертву, прощення і відкуплення гріхів. Про абсолютну поразку — і незаперечну перемогу. Про віру, надію і любов.
Великдень — це не лише велика тема, а й великий код: велика таємниця, символічне послання і ключ до розуміння. Воскресіння з мертвих перетворює тваринне животіння на осмислене людське існування, надає йому сенсу і прочиняє вікно у майбутнє.
Перший в українській літературі роман про Одесу, яку Нечуй-Левицький називає в чоловічому роді — Одес. Його космополітична, купецька, епікурейська Одеса — це простір для любові, забави, краси та споживання. На цьому тлі розгортаються два ідейні конфлікти: національна культура проти космополітизму та ідеалізм проти споживацтва й матеріалізму.
Інтелектуально роман зосереджено на питанні розвитку української ідентичності, а за сюжетом це кілька любовних історій. Письменник укотре виступає як захисник жіночих прав. А проте найбільше запам’ятаються з твору описи краєвидів над Чорним морем та взаємини між людьми — простими, смішними й вічно живими, що їх подарував нам веселий Нечуй.
