— Подивись, що я зробила! — сказала Мама Му. — Нарвала квіток, протерла вікно й підмела.
Не всі корови це роблять.
— Що саме? — не збагнув Ворон.
— Прибирають, — пояснила Мама Му.
— Прибирають?! — здивовано скрикнув Ворон. — Хай тобі грець! Ти кілька разів махнула хвостом — і називаєш це прибиранням?
Мама Му випала із санчат і покотилась. А коли перестала котитися, вже нагадувала величезну сніжку, з якої стирчали роги.
Ворон підійшов до Мами Му, яка лежала в снігу та сміялася.
Схрестивши на грудях крила, він дивився на неї суворим поглядом.
— Ти позбивала всі кілочки, що позначали звивисту дорогу, — сказав він. — Усі до одного!
— Му-у, це було так здорово! — тішилася Мама Му.
— Санчата аж підстрибували на горбочках, — вів далі Ворон. — Дивно, що вони вціліли.
— Найвеселіше було падати з них, — мовила Мама Му.
— Вороне… зараз наша черга!
— Ні! — вигукнув Ворон.
— Чого це ні?
— Ти корова, Мамо Му.
— Але ж дитячу гірку поставили на луці, де пасуться корови. Хіба не так, Вороне? — спитала Мама Му.
— КРА-А! Однак вона для дітей, Мамо Му. Діти завжди тут купаються. Діти люблять спускатися з гірки. Через те її тут і поставили. А не тому, що на луці пасуться корови. Зрозумій же ти це!
— Ходімо туди, — сказала Мама Му.
— Вороне, нам треба дещо зробити! УЯВІМО собі, що зараз літо! Гайда надвір!
Мама Му доторкнулася до бурульки. Хить-хить! І та відкололася.
— Му-у, я уявлятиму, що це морозиво!
— Що ти робиш, Мамо Му? Ти лижеш бурульку! Ти собі нашкодиш.
— Це просто вода, Вороне.
— Може, вона отруйна!
— Що за дурниці! Ходімо побачимо, чи замерзло озеро.
Мама Му перестрибнула загорожу.
— Ой! Тут лежить якась пташка! — скрикнула вона.
Корова принюхалася: нюх, нюх.
— Жива чи ні?
Пташка підвелася і сіла в траві:
— Кар-р! Що за НІСЕНІТНИЦІ?! Яка я тобі пташка! Я ворон. Мене так і звати — Ворон.
— А мене звати Мама Му, — сказала корова й привітно всміхнулася.
Саме тоді Мама Му вперше зустріла Ворона.
Різдво — свято з особливою атмосферою надії та дива. В історії чимало зворушливих прикладів, як-от перемир'я під час Другої світової, коли по обидва боки фронту звучала та сама колядка. Голоси двох авторів переплітаються, щоразу додаючи нових смислів та інтонацій у розмову про найсвітліше свято. Історичні факти, роздуми про народження Бога, традиційні та комерційні символи, Різдво в маскультурі — мозаїка тем, що витворює особливе різдвяне співзвуччя.
Коли відьми й велетні, діти та монстрики збираються за чаєм, настає ніч чарівних історій. Кожен має що розповісти! Як поїхати до Гренландії або подружитися з мумією, де брати квитки до тарганячого цирку й коли прилітає таємничий друг з Місяця. Історій вистачить на всіх! До речі, чи не хочете чаю?
Нас вчать, що люди за своєю природою егоїсти й керуються насамперед власними інтересами. Від Макіавеллі до вчень Томаса Гоббса, від Зигмунда Фройда до Стівена Пінкера — коріння цього переконання глибоко сидить у західній думці. Під його впливом формуються гучні заголовки у ЗМІ й визначаються закони нашого життя.
Але що як це неправда? Історик і один із найвидатніших молодих мислителів Європи Рутґер Бреґмен пропонує новий свіжий погляд на останні 200 000 років людської історії і доводить, що людям притаманна доброта і співпраця, а не конкуренція й недовіра. Від реального життя «Володаря мух» до прояву солідарності після Бліцу, від прихованих недоліків експерименту Стенфордської в'язниці до реальної історії братів-близнюків, які опинились по різні боки боротьби під час апартеїду в ПАР, і врешті об’єдналися разом з Нельсоном Манделою заради миру, — автор доводить, що віра в людську доброту не просто оптимістична — вона реалістична.
Повірити в революційну історію людства Бреґмена не так уже й легко, адже навколо так багато болю, злочинів і обману, але дрібки історичного оптимізму нам точно не завадить.
