У так званому Останньому притулку, корчмі, розташованій на краю пустелі Фунтен, зустрічаються Кейґан Дракар — людина, яка володіє легендарним мечем, лекон Тінахан — здоровань з головою півня, і доккебі Біхьон Шрабль — людиноподібна істота, здатна створювати чарівний вогонь. Дотримуючись давнього пророцтва: «Троє мусять зустрітися з одним», вони розпочинають свою надзвичайну місію — відшукати таємничого наґа, який, можливо, є своєрідним ключем до порятунку їхнього світу, і супроводити його до храму Хаінся на півночі країни. Наґи — напівбезсмертні істоти, які живуть, мов примари, по той бік кордону, у містах із застиглого мармуру, захованих у непрохідному лісі Кіборен. Чотири різних народності з принципово відмінними цінностями, звичаями і навіть тривалістю життя об’єднуються, щоб урятувати свій світ.  «Той птах, що п’є сльози» — це глибоко філософське фентезі, сповнене як трагічно-диявольських симетрій, так і кумедних ситуацій, від яких можна сміятися досхочу. Більш нюансований, ніж серія про Гаррі Поттера, дотепніший за «Володаря перснів» і набагато менш жорстокий, ніж «Пісня льоду і полум’я», «Той птах, що п’є сльози» неодмінно задовольнить апетит читача до динамічного фентезі, філософського, але водночас наукового, більш духовного, ніж магічного, та, передусім, це історія про дружбу, яка знаходить втіху в лихолітті буття.