Замовлення тимчасово не приймаємо.
Це історія про першу українську експедицію через усі Карпати. Арка Карпат — маршрут, протяжністю близько 2200 кілометрів, що гірськими хребтами перетинає Румунію, Україну, Польщу та Словаччину. Влітку й восени 2021 року Богдан Ославський пройшов його від краю до краю. Він пише, як готувався до 100-денного походу і як жив у горах. Нарешті, це відверта розповідь про те, що дав цей шлях, а що — відібрав.
Цей альбом ознайомить Вас з чарівними куточками Львівщини — духовним осердям Галичини, яка є справжньою скарбницею України, живою колекцією багатьох архітектурних стилів: ренесансу, бароко, класицизму, сецесії. Книга буде цінною для всіх, хто цікавиться історією та культурою краю.
Не звикай до речей, до людей, до місць. Тут немає сенсу будувати дім, саджати дерево, народжувати сина. Усі звідкись приїхали, всі кудись урешті-решт поїдуть…
Це могла би бути історія Шпіцбергену як закинутого краю, що хоч де-юре і належить Норвегії, та все ж де-факто не належить нікому, такий собі зал очікування, де люди закохуються, працюють, ходять у бари, та за якийсь час збирають речі і їдуть далі. Це лише зупинка на шляху, не кінцева. Втім Максиму Беспалову вдалося перетворити свій репортаж про тижневу мандрівку на своєрідне освідчення в любові до місця, розташованого так далеко від звичного нам світу.
Максим блукає поселеннями архіпелагу, буквально таки підбираючи розкидані там шматки історії. Ось тут колись жили українські гірняки, які приїздили на заробітки, а вже за рогом — так зване Сховище судного дня, в якому зберігаються зразки насіння на випадок катастроф. Тут усім містом зустрічають сонце після полярної ночі, і водночас тут так самотньо, що турист видається найкращим другом.
Шпіцберген може бути дуже різним. Може дивувати, закохувати та розчаровувати. У цій книжці Максим змалював історію Шпіцбергену — його минуле, сьогодення та, можливо, навіть майбутнє — через історії українців, яких доля звела з цим місцем. Це історія українського Шпіцбергену.
Країна, про яку не чути в новинах, де працюють по чотири години на день, їдять гнилу рибу та депресують. А ще там живуть Карлсон і Ґрета Тунберґ. Усе це про Швецію, і звісно, у цих словах не так багато правди.
Історикиня Юлія Юрчук, яка вже понад десять років живе у Швеції, у своїй книжці пояснить, що ж насправді робить шведське життя шведським. Вона розповість про пошуки житла (так, для цього треба стояти в чергах) і шведський дизайн, про фемінізм, татів у декреті й довіру до держави, а ще — про лаґом і про те, чому шведи так люблять комітети.
Чому звичайне «привіт» для шведа — це так складно? Де купити горщики для квітів за дизайном принца? Як святкують Мідсоммар і Нобелівський тиждень і чому різдвяний ранок починається з вівсянки й мультиків про Скруджа? Ми з вами проживемо цілий рік у Швеції, поїмо булочок з корицею, потанцюємо на день сонцестояння, і дізнаємося, яке ж воно — шведське життя на практиці.
Канада — нудна й багата країна, де живуть люди, які досконало розмовляють двома мовами. Дороги тут ідеальні, а корупції немає. Засніженими преріями бігають стада бізонів, а десь поміж хмарочосами Торонто й Монреаля бородаті канадці грають у хокей.
Це, безумовно, правда, коли йдеться про хокей і бізонів. Решта, сказати б, трохи… перебільшення.
Канада — яскрава й самобутня. Кожна провінція — інша, кожен регіон — особливий. Іммігрант у Торонто й іммігрант у Квебеку побачать дві різні країни. Людина з Ванкувера розкаже зовсім іншу історію, ніж людина з Ньюфаундленду. І зроблять вони це, найімовірніше, абсолютно різними мовами.
Саме з цією Канадою в усьому її різноманітті у своїй книжці нас знайомить Євген Лакінський.
