Замовлення тимчасово не приймаємо. Проводяться технічні роботи.
Цієї зими Торі, Чарлі та Оліверові Спрінґам доводиться доволі складно. Всі вони намагаються пережити це Різдво без зайвих драм. Оліверові хочеться просто пограти з братом і сестрою в «Mario Kart», але Торі й Чарлі потрібно спершу розібратися з похмурими спогадами з останніх кількох місяців.
Чи розділить це Різдво сім’ю Спрінґ, чи навпаки — зможе об’єднати їх?
Не пропустіть! Від авторки мегабестселера «Коли завмирає серце» — новела, головні персонажі якої, Нік і Чарлі, стикаються з одним із найбільших викликів у своєму житті.
Розлука змушує серце битися сильніше… чи не так?
Ні для кого не секрет, що Нік і Чарлі нерозлучні. Але незабаром Нік поїде до університету, а Чарлі на рік молодший, тож залишиться вдома. Усі запитують, чи будуть вони далі разом. «Що за дурниці!» — думають Нік і Чарлі… принаймні спочатку.
Час прощання неминуче наближається, а Нік і Чарлі починають сумніватися, чи достатньо сильне їхнє кохання, щоб пережити розлуку. Чарлі впевнений, що стримує Ніка… а Нік не може зрозуміти, що на думці в Чарлі. І все закрутилось…
Ні для кого не секрет, що перше кохання рідко триває вічно. Що знадобиться Нікові й Чарлі, щоб кинути виклик обставинам?
Якщо вам цікаво, це не історія кохання.
Мене звуть Вікторія Спрінґ. Я люблю спати і вести блоґ. Минулоріч — до всієї цієї історії з Чарлі, до того, як мені довелося зіткнутися з суворими реаліями іспитів рівня А та вступу до університету, а також з тим, що колись мені справді доведеться почати розмовляти з людьми, — у мене були друзі. Тоді все було зовсім інакше, але тепер все в минулому.
Тепер є «Солітер». І Майкл Голден.
Я не знаю, що намагаються зробити у «Солітері», і мені байдуже до Майкла Голдена.
Справді не хвилює.
У другій частині серії «Ігри спадкоємців» Айворі продовжує збирати пазл, розгадуючи головомку мільярдера Тобіаса Готорна, чиї статки вона успадкувала. Дівчина все ще частина гри. Чи це вже не гра? Чому день народження Айворі оповитий секретами? Чи допоможе тест ДНК розплутати ці сімейні інтриги? Хай там що задумував собі старий Готорн, залишаючи спадок, та Айворі вирішує, що вона тут не для того, щоб її використовували.
Коли тікаєш від війни, що забирає у тебе дім, рідних і таке спокійне життя, а лишає хіба що спогади, тривожні сни і багато болю, мимоволі забуваєш, як жити. Сімнадцятирічна Яра жила танцями, але після переїзду з рідного міста до маленького сірого містечка мусить заново вчитися танцювати і жити. Знаходити друзів, закохуватися, бути сильною і дорослою, коли рідним навколо бракує дорослості й сили, піклуватися про тих, кого любить, вірити у світло й усміхатися Богові.
![[dasein: оборона присутності]](https://bookking.com.ua/upload/catalog/644237900/644237813/t_4bb842_554b5a5b1e7842e9a3c715114cc5fb9fmv2.png)
«Світ зійшовся клином на обороні цієї землі.
І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді –—
нам іншого вже, мабуть,
ніколи насправді не буде треба»
Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки.
Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.
Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. «У цій добірці, — пише Ярина, — промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити».
