Замовлення тимчасово не приймаємо. Проводяться технічні роботи.
У цій історії – не хронологія подій, це – сповідь перед обличчям болю про рік війни. Це істрія невисловлених почуттів. Несказане про переживання, вибір і рішення. Апофеоз віри в людяність. Намагання навіть у знесиленні підтримати всіх, кому нестерпно...Емоційна сповідь на перетині часу.
Варя мріє стати шеф-кухаркою, творити і вийти на новий рівень. Мама каже їй, що можна просто вийти заміж — за хлопця з їхнього містечка. Та Варя так утомилася щось доводити людям, які її не розуміють, що вирішує: настав час шукати власний смак свободи. Дівчина вирушає до Львова з наміром підкорювати вершини ресторанної кухні. Проте досягнути свого виявляється не так легко: невдачі й випробування чекають на кожному кроці. Та коли Варя несподівано знаходить книгу легендарної української кулінарки минулого століття Ольги-Марії Франко, її мрії отримують шанс здійснитися...
— Шо, може, хочеш жизнєнну історію? — бабуся Ніла, яка лікує головний біль маленькою чарочкою коньяку, а застуду настоянкою прополісу, розпочинала розмову про своє життя.
Як шістнадцятирічною грузила німецькі бомби на аеродромі біля села, а після війни в саморобній куртці з німецького прапора вступила в технікум і стала найкращою студенткою. Як примерзла спиною до стіни обледенілого гуртожитку, крала дрова з військової частини, зупиняла поїзд пляшкою самогону і вчилася виживати у бідності. І як її життя змінила перша любов. Любов у листах.
Це історія всього покоління «воєнної молоді», яке зустрічає нас на ґанках стареньких хат і обіймає втомленими, старечими руками. Встигнути б почути всі їхні жизнєнні історії…
«Ставитися до смерті спокійно — не означає її наближати».
Лікарі та рідні звуть її Анна. В Анни біполярний розлад. Її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав.
Владислав — блискучий лектор, арткритик. Має лабрадора й страждає від алкогольної залежності. А ще він бореться за садибу Мурашка, замість якої в центрі Києва хочуть звести нову будівлю.
За звичайних обставин вони, мабуть, ніколи не зустрілися б, та випадок зводить їх разом в одній квартирі. Двоє дуже різних людей, обʼєднаних порятунком будинку і невідворотним наближенням смерті.
Це історія про життя і його завершення, свободу волі, пошуки себе й... архітектуру.
Головні героїні роману Наталії Чайковської «Мовчазна згода» Клара й Ольга працюють медсестрами у психіатричній лікарні. Коли Київ окупували німецькі війська, перед жінками постає питання: кинути напризволяще своїх пацієнтів і піти, чи виконувати накази окупаційної влади, але намагатися хоч когось урятувати? Авторка не робить однозначних висновків, залишаючи їх на розсуд читача. Спираючись на архівні матеріали і свідчення очевидців, Наталія Чайковська намагається відтворити атмосферу, в якій жили люди під час німецької окупації, віддає шану жертвам злочину, скоєному нацистами в Горіховій діброві, та в притаманній їй манері протиставляє людяність і надію абсолютному злу.
Засновано на реальних подіях.
Спеціальна відзнака «Вибір видавців» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».
• Серія художньої літератури «КУЛЬТREAD»
• Входить до 50 кращих науково-фантастичних романів за версією журналу Locus
Інженер Ден Девіс перебував на порозі грандіозного успіху. Винайдений ним домашній робот-помічник мав подарувати вченому славу і гроші. Але виявилося, що на механізмах Ден знається набагато краще, ніж на людях.
Друг і наречена зрадили його й відправили туди, звідки немає вороття. Дорога в один кінець? Тільки не для нього. Ден повернеться, бо має врятувати двох - кота, упевненого, що навіть посеред зими знайдуться двері в Літо, і ту, хто завжди чекає на нього.
Таллінн, 1419 рік. Містяни приголомшені серією загадкових смертей відомих і невідомих осіб. Аптекар за професією та детектив за покликанням Мельхіор Вакенстеде після ретельного з’ясування обставин доходить висновку, що більшості з них «допомогли» померти. Тим часом свідки в один голос твердять, що потерпілі перед трагічною загибеллю згадували про зустріч із привидом. Мельхіор із дитинства чув балачки про примару в Дощовому будинку на його рідній вулиці Ратаскеву. Проте ніколи не сприймав їх серйозно, бо жодних фантомів ніколи не бачив. Хто ж він, той злий дух, що здатен набувати людської подоби?
