Відправка замовлень - 16 червня
Роман «Сатирикон», приписуваний традицією Петронієві Арбітру, – неповторний своїм змістом і формою твір, що не має аналога в античній літературі.
«Сатирикон» можна вважати бурлескно потрактованим, «перелицьованим» любовним романом, головні герої якого – дрібні авантуристи, волоцюги-відпущеники, що обманюють, влаштовують скандали, попадають у притони та кубла оргій.
Українською мовою без купюр твір виходить вперше.
Серед тих, хто століттями вчить Європу сміятися й висміювати, уявляти й сумніватися, Лукіан Самосатський (бл. 120 р. — після 180 р.) — на чільному місці. Хтозна, чи написав би Томас Мор «Утопію», а Джонатан Свіфт — «Мандри Гуллівера», якби свого часу не надихнула їх Лукіанова «Правдива історія». Античність майже не залишила згадок про життя цього автора (хіба що скупі й геть не надійні автобіографічні свідчення), однак чудово зберегла його оповідання й діалоги, за якими — гострий розум, дивовижна ерудованість, жвава й невтомна уява, наснажена кінічним імпульсом. Крім «Правдивої історії», мабуть, найвідомішого Лукіанового твору, до видання увійшли діалоги, які суттєво доповнюють письменницький портрет, — «Двічі обвинувачений» і «Нахлібник».
Писані на вигнанні «Скорботні елегії» і «Листи з Понту» (українською мовою повністю перекладені вперше) принесли Овідієві щиро людську, непроминальну славу, співчутливим відлунням озвавшись у творах багатьох європейських поетів, зокрема – у Шевченковому «Кобзарі». Саме завдяки «Скорботам» Овідій на всі часи став символом поета-вигнанця.
У книзі відомого римського історика Ґая Светонія подано життєписи римських цезарів. Поряд із прикладами мужності, відваги та чесності читач стане свідком неймовірної жорстокості, розпусти, свавілля та жадібності; це, як не дивно, поєднувалося з високими моральними якостями як в окремих особах, так і в римській культурі загалом.
Цей давній твір, писаний на початку ІІ ст., багато в чому відображає й сучасний світ політичних перипетій та закулісних інтриг: давній Рим був наче прототипом сучасного світу, в якому поряд із мужністю, хоробрістю та чесністю існують ницість, підступність та зухвалість. Цікаво спостерігати за тим, як Влада протягом дуже короткого часу змінює характер та вдачу людей, неймовірно сильних духом. Залишитися стійкими до її спокус, не зловживати своєю посадою, могли тільки нечисленні.
У знаменитій поемі видатного римського поета Лукреція (І ст. до н.е.) «Про природу речей», що є зразком поєднання думки та образу, перед читачем постає велична картина світобудови та суспільного життя, яким його бачили давні мислителі-атомісти. Розвиваючи їхні погляди, Лукрецій створив унікальну поему, яка й досі вражає глибиною та широтою мислення її автора, майстерністю художнього письма. Поема справила величезний вплив на розвиток європейської філософської думки.
В українській літературі емоційність Лукрецієвого світобачення відчутна, зокрема, у творчості Б. І. Антонича.
