Ворон застрибав по підлозі. Потім зупинився перед Мамою Му.
– Чого я стрибаю?

– Я не знаю. Ти сказала, Святвечір... Так от, а я не маю для себе ніякісінького різдвяного подарунка.
– Та ну, для себе? Ти хочеш сам собі подарувати щось на Різдво?
Ворон ще більше заметушився.

– Звичайно. Це єдиний спосіб отримати подарунки, бо я ніколи нічого не отримую! Мушу поспішати, мені треба додому. Бувай!

Мама Му випала із санчат і покотилась. А коли перестала котитися, вже нагадувала величезну сніжку, з якої стирчали роги.
Ворон підійшов до Мами Му, яка лежала в снігу та сміялася.
Схрестивши на грудях крила, він дивився на неї суворим поглядом.
— Ти позбивала всі кілочки, що позначали звивисту дорогу, — сказав він. — Усі до одного!
— Му-у, це було так здорово! — тішилася Мама Му.
— Санчата аж підстрибували на горбочках, — вів далі Ворон. — Дивно, що вони вціліли.
— Найвеселіше було падати з них, — мовила Мама Му.

— Вороне… зараз наша черга!
— Ні! — вигукнув Ворон.
— Чого це ні?
— Ти корова, Мамо Му.
— Але ж дитячу гірку поставили на луці, де пасуться корови. Хіба не так, Вороне? — спитала Мама Му.
— КРА-А! Однак вона для дітей, Мамо Му. Діти завжди тут купаються. Діти люблять спускатися з гірки. Через те її тут і поставили. А не тому, що на луці пасуться корови. Зрозумій же ти це!
— Ходімо туди, — сказала Мама Му.

— Вороне, нам треба дещо зробити! УЯВІМО собі, що зараз літо! Гайда надвір!
Мама Му доторкнулася до бурульки. Хить-хить! І та відкололася.
— Му-у, я уявлятиму, що це морозиво!
— Що ти робиш, Мамо Му? Ти лижеш бурульку! Ти собі нашкодиш.
— Це просто вода, Вороне.
— Може, вона отруйна!
— Що за дурниці! Ходімо побачимо, чи замерзло озеро.