Замовлення тимчасово не приймаємо. Проводяться технічні роботи.
Збірка поезій «День до дна» — неможливість мовчати про війну, яка докорінно змінює форми та сутності. Водночас це й необхідність проговорити, зафіксувати те, що відбувається з Україною, з її містами, людьми, нашими життями. Це видання — одне з багатьох свідчень, що не дозволять світові забути кривду, якої ми зазнали.
«ніхто не забуде майбутнє життя
ніхто не стане смиренним
чекаємо виходу з укриття
цілуємося під сиренами»
У новій книжці Павла Коробчука зібрані його поезії останніх п'яти років. Війна та мирне життя. Літо й лютий. Фронт і тил. Пам’ять і передчуття. Тексти Павла сплітаються в полотно, на якому вимальовується загальний візерунок – усе наше життя, яким воно було, яким є зараз.
Навій – це вал у ткацькому верстаті, на якому тримається основа полотна. Того самого поетичного полотна, яке за допомогою слів творить поет. Кожен текст – нова нитка. І лише відступивши на кілька кроків, можна зрозуміти, яку картину вони разом складають.
Вірші на зламі епох часто втрачають свою автономність і все більше нагадують щоденники. Що можна знайти в новому поетичному щоденнику Сергія Жадана? 50 і 1 вірш, писані до і після великого вибуху, зібрані разом, поєднані відчуттям мови, яка так болюче зникає, але потім обов’язково повертається. Нанизані на нитку голосу, узалежнені від звучання, вони, ці вірші, лишаються приватною, рваною хронікою двох останніх років – наповнені снігом, співом, правописом, любов’ю.
Перед вами книга віршів, перекладів, статей і листів, які є найважливішими для художньо-естетичного світогляду Василя Стуса, одного з найтрагічніших і найглибших українських поетів ХХ століття.
Небо. Кручі. Провалля. Вода. Символічні стихії, в яких і з якими поет жив, боровся, розчинявся, змагався, творив – проорюючи власною долею, віршами, світоглядним вибором глибоченну межу між обивательським і пристосуванським існуванням і гранично чесним життям із собою, в собі, над собою.
«чорнокоса з очима повними новин
коли за вікном завили сирени
на прощання сказала
ще не страшно
якщо є події
якщо ми
ще тут»
До нової поетичної збірки Анатолія Дністрового увійшли поезії, написані після 24 лютого 2022 року, а також ранні вірші, що суголосні з тривогами теперішньої воєнної доби.
Перші квіти холодної весни. Діти, які малюють чорні бомби й червоні валізи. Густий чорний дим. Вкрадене сонце моєї країни. Сирени, сірі від втоми обличчя, ворог. Чи є на тому світі артилерія? Чи присниться мені день без війни? Усе це наші дні війни й тривог.
Чудова збірка Ірини Герасименко "Я велика" змушує і дорослих, і малих зупинитися і знову милуватися світом, що нас оточує. Цей світ - прекрасний. В ньому мешкають найрідніші: мама й тато, бабусі й дідусі. А повсякденність складається зі справжньої дружби, з гамірних хлоп'яток і дівчаток, в яких обов'язково мають бути не менш непосидючі друзі - грайливі кошенята. Оце б дорослі так уміли радіти життю! Так, у дітей завжди є чого повчитися! Авторка хоч і зауважує, що час не біжить, а летить, проте збірку хочеться читати неспішно, смакуючи усіма відтінками щастя, поринаючи у надзвичайне тепло та затишок, ніби знову повертаючись у світле й до щему бажане дитинство. Тож відкривайте збірку - і мерщій учитися бути щасливими!
«Це всі ми» – повість про те, як звичайні підлітки можуть змінити своє місто на краще. Одного дня Андрій та його друзі знаходять на березі моря багато мертвої риби. Вони намагаються з'ясувати причини екологічної катастрофи і знайти шляхи її вирішення. Читачі дізнаються про дельфінів і забруднення морів, про волонтерів і сортування відходів, як збирати підписи під петиціями і формувати громадську думку. Це книга про любов до тварин і природи, справжню дружбу і прагнення змінювати світ.
Саманта — стипендіатка «найвинятковішої» магістерської програми з літератури у Ворренському університеті. Цього семестру її група — четверо нудотно солодкавих багатійок, які називають одна одну Зайчиками й поводяться так, наче вони одне ціле. Звісно, відлюдниця Саманта для них лише аутсайдерка. Та все змінюється, коли вона отримує від одногрупниць запрошення на легендарний Салон непристойностей і виявляє, що її незбагненним чином вабить до цих дівчат. Заради них Саманта ладна навіть покинути свою єдину подругу Аву. Відкриваючи для себе зловісний і водночас принадний світ Зайчиків, вона долучається до ритуальної майстерні, де гламурні студентки-письменниці оживляють свої жахливі творіння. Межі реальності починають розмиватись, а творчі експерименти стають смертельно небезпечними…
Герой роману «Процес», прокинувшись зранку, довідується, що його заарештовано. Однак із якої причини — йому не повідомляють. Незбагненний, таємничий процес з’ясування правди триває украй довго. Способів довести невинуватість виявляється кілька, однак кожен із них — не дієвий, а процес хоч позірного, хоч правдивого виправдання буде, цілком імовірно, безконечним.
Подібна доля спіткає і героя оповідання «Перетворення», який прокидається перетвореним на паразита, страхітливу німинý. Він намагається осягнути, що відбулося, осмислити своє буття — попереднє і нинішнє, і єдиною зарадницею в його марноті стає сестра. Утім і їй згодом уривається терпець.
Навряд чи хоч якийсь із творів Ф. Кафки може закінчитися бодай найдрібнішим, найпримарнішим сподіванням на ліпше, однак і потворність світу, і навіть абсурд буття приховують ледь проглядні, тонкі смисли, вхопивши які, можна все-таки балансувати в загрозливому світі, повільно крокуючи його химерністю.
