Замовлення тимчасово не приймаємо. Проводяться технічні роботи.
— Вороне… зараз наша черга!
— Ні! — вигукнув Ворон.
— Чого це ні?
— Ти корова, Мамо Му.
— Але ж дитячу гірку поставили на луці, де пасуться корови. Хіба не так, Вороне? — спитала Мама Му.
— КРА-А! Однак вона для дітей, Мамо Му. Діти завжди тут купаються. Діти люблять спускатися з гірки. Через те її тут і поставили. А не тому, що на луці пасуться корови. Зрозумій же ти це!
— Ходімо туди, — сказала Мама Му.
Мама Му стояла на дорозі, тримаючи між ногами свій велосипед.
Ворон сін на кермо.
– Кар-р, Мамо Му, куди це ти?
— Привіт, Вороне! Ми з Ліною їдемо велосипедами в місто, де підемо в басейн. Вона казала, що там можна отримати за плавання медаль і можна покататися в трубі.
— Хай тобі грець! Корови не отримують медалей за плавання. Корови не катаються в трубах. Чого доброго, ще застрянеш там!
— Ти — корова, Мамо Му, — сказав він. — А корови не гой-да-ють-ся.
— А от і гойдаються, — відрубала Мама Му. — Жаль корів, які зроду не гойдалися.
— Жаль! — скрикнув Ворон. — Кар-р! Корови ходять луками й пасуться. А потім стоять, ремигають і ловлять витрішки. А тоді заходять в корівник і їх там доять. І вони відчувають від того задоволення.
— А я не відчуваю, — сказала Мама Му. — Не треба весь вік стояти, ремигати і ловити витрішки через те, що ти корова.
Мама Му випала із санчат і покотилась. А коли перестала котитися, вже нагадувала величезну сніжку, з якої стирчали роги.
Ворон підійшов до Мами Му, яка лежала в снігу та сміялася.
Схрестивши на грудях крила, він дивився на неї суворим поглядом.
— Ти позбивала всі кілочки, що позначали звивисту дорогу, — сказав він. — Усі до одного!
— Му-у, це було так здорово! — тішилася Мама Му.
— Санчата аж підстрибували на горбочках, — вів далі Ворон. — Дивно, що вони вціліли.
— Найвеселіше було падати з них, — мовила Мама Му.
— Вороне, нам треба дещо зробити! УЯВІМО собі, що зараз літо! Гайда надвір!
Мама Му доторкнулася до бурульки. Хить-хить! І та відкололася.
— Му-у, я уявлятиму, що це морозиво!
— Що ти робиш, Мамо Му? Ти лижеш бурульку! Ти собі нашкодиш.
— Це просто вода, Вороне.
— Може, вона отруйна!
— Що за дурниці! Ходімо побачимо, чи замерзло озеро.
У Живерні, улюбленому містечку Клода Моне, зазвичай тихому і спокійному, сталося вбивство… В основі сюжету — життя трьох жінок: дівчинки-художниці, молодої чарівної вчительки й старенької пані, яка бачить і знає все. Усі троє геть різні, проте їх об’єднує одна таємниця: вони мріють назавжди поїхати звідси. Та чи так легко покинути свою золоту клітку? До того ж містечком ширяться чутки про викрадені картини Моне, серед яких нібито має бути відоме полотно — «Водяні лілії» в чорних тонах. І на тлі всього цього вирує руйнівна пристрасть…
