Відправка замовлень - 2 червня
До видання увійшли вибрані твори українського прозаїка, поета, публіциста, одного з основоположників пореволюційної прози Миколи Хвильового (1893–1933), справжнє ім’я якого — Микола Фітільов. Письменник показав вадикомуністичного суспільства, правдиво зобразив «юних фанатиків комуни», «вірних псів революції», «липових комуністів».
У виданні вміщено твори Миколи Хвильового (1893–1933) — оригінального українського письменника, що ввійшов до національної історії як провідний виразник ідей Розстріляного відродження — складного й суперечливого періоду в історії. Саме цей літератор у своїх памфлетах обґрунтував потребу української культури орієнтуватися на найкращі світові зразки, а не обмежуватися лише перейманням російських тем, сюжетів і практик текстотворення. Своїми гострими публіцистичними виступами він протестував проти примусової росіянізації українців, московського шовінізму, наївно сподіваючись, що в умовах тогочасного ладу можна створити сприятливі умови для розвитку української мови та культури. Його перо вивело фразу «Європа чи “Просвіта”?», яка для багатьох інтелектуалів стала орієнтиром. Під «Просвітою» письменник розумів провінційну відсталість України в колоніальних умовах, а «Європою» позначав нові форми, орієнтовані на високохудожні зразки інших літератур.
Микола Хвильовий — новатор та експериментатор у прозі, у його творах виявлено ознаки експресіонізму та елементи натуралізму. Художня проза письменника приваблює оригінальною манерою письма, показує ілюзії, сподівання та моральні хитання й катастрофи людини першої третини ХХ ст. — доби неймовірної жорстокості, надій і модернізації.
Новели антології, мов арабські арабески, творять неймовірно строкатий, утім гармонійно-натхненний візерунок тем, варіацій, ідей та настроїв красного письменства. До антології «Арабески» увійшли найліпші взірці української малої прози першої половини ХХ ст. Серед них є твори й у стилі реалізму, й модернізму, і поезія в прозі, і зразки імпресіонізму, і психологічна й символічна новели, і приклади романізованих біографій, які одними з перших у світовій літературі зринули з-під пера саме українських митців. На сторінках цієї антології ми потрапимо на береги Чорного й Азовського морів завдяки Лесі Українці й Дніпровій Чайці, проїдемося Кононівськими полями, зазирнемо до майстерень мисткинь, музи́к, акторів і астрономів, довідаємося про важкий талан мігрантів, правників і повій, а також разом із героями Н. Кобринської стрінемо близьких по духу людей, а з персонажами М. Хвильового спробуємо спостерегти, як автор створює роман.
Неперевершена Леся Українка (1871—1913) писала свій шедевр — драму-феєрію «Лісова пісня» у далеких краях, коли дуже сумувала за батьківщиною. А надто рідним Колодяжним, де «в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. Зачарував мене сей образ на весь вік». Ота туга, видно, й надихнула поетесу так щемливо оповісти про те, якою трагедією обертається життя для тих, хто порожніє душею, зрікається своїх найчистіших почуттів, гасить у собі порив до творчості. Власне, зрадивши свою лісову наречену головний герой зраджує самого себе. Бо Мавка — це душа, без якої людина перетворюється на вовкулаку.
У повісті «Ідоли падуть» Юліана Опільського (справжнє ім’я — Юрій Львович Рудницький (1884–1937), західноукраїнський письменник, історичний романіст) розповідається про часи князювання Володимира Святославовича й запровадження 988 року християнства на Русі. Падуть язичницькі ідоли, народжується нова культура у святих книгах та будівництві величних храмів, у яких домінують кращі зразки архітектури й мистецтва тодішньої Візантії. Текст подається за сучасним правописом із зображенням усіх особливостей мови автора.
