Зі мною щось не так, але я не розумію, що саме?

Більшість людей не може чітко описати власний емоційний стан. Адже ніяково говорити, що тобі погано, коли нічого серйозного не сталося.

Проте людина може почуватися погано навіть через незначні, на перший погляд, щоденні ситуації. Складні сімейні стосунки, стрес на роботі, газлайтинг та пасивна агресія - це лише кілька прикладів того, що авторка називає мікротравмами, під вагою яких може зламатися кожен.

Цей посібник стане порятунком, якщо у вашому житті є:

• високофункціональна тривога
• перфекціонізм
• переїдання
• безсоння
• проблеми у стосунках та комунікації

Практичні поради від Мег Еролл допоможуть впоратися з мікротравмами і зажити щасливим та спокійним життям.

Нам нав’язали, що справжній професіонал придушує свої емоції та не дає волі почуттям. А якщо це неправильно? Експертки з розвитку компаній Ліз Фослейн та Моллі Вест Даффі розвінчують цей міф і запевняють: ігноруючи емоції на роботі, ми ризикуємо припуститися багатьох помилок. За допомогою прикладів та різноманітних досліджень вони доводять: успішні команди народжуються лише там, де є психологічна безпека і емоційний баланс. Відчуття успіху щодо річного звіту і підвищення зарплатні — значущі емоції, але й радість від схвального емоджі директора, злість на колегу, що не прибрав за собою, чи заздрість — не менш важливі під час роботи.

Ця книга — справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889—1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах.

Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі. Основою праці стали документи слідчої справи за 1933—1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922—1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму.

У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи — табірного щоденника Остапа Вишні — та його листи із концтаборів, де довелося перебувати письменнику. Це своєрідні шедеври літературної творчості, часто наповнені не традиційним українським, а чорним гумором страждальця-гумориста.

Публікуються і деякі літературні твори Остапа Вишні, які викликали шквал вульгарно-соціологічної критики із звинуваченнями письменника у буржуазному націоналізмі й навіть у фашизмі, а також листи та спогади його рідних і тих людей, з якими гуморист сидів в одній камері чи перебував в одному концтаборі.

Ця книга, що творилася упродовж тридцяти років, є свідченням боротьби системи із митцями, найталановитіші з яких зазнавали репресій і знищення.

Дружина з трьохсот спартанців на чолі з царем Леонідом та кількатисячне військо союзників вирушили до Термопільського проходу, щоб бодай на якийсь час зупинити мільйонне військо перського царя. Усі вони знали, що йдуть на неминучу смерть. Битва під Термопілами – один із найвідоміших прикладів хоробрості, а «Вогняні брами» – один із найкращих мілітарних романів не лише про цей історичний епізод, але й про війну загалом. Про війну як вона є. Криваву, брутальну, нещадну і брудну війну, в якій дивом залишається місце для людськості, а те, що ми бачимо як героїзм, перефразовуючи слова одного з персонажів роману, – лише робота, яку треба зробити добре.