Відправка замовлень - 21 травня
У скарбницю української драматургії вагому частку вніс великий драматург і талановитий актор Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). До видання увійшли вибрані твори «Наймичка», «Безталанна», «Сава Чалий». У них відтворено життя українського народу та визвольну боротьбу козацтва у другій половині XIX століття. Твори І. Карпенка-Карого і сьогодні не втрачають своєї актуальності.
До видання увійшли вибрані твори видатного українського письменника та поета, чудового драматурга та майстра слова Івана Франка (1856–1916) — новела «Сойчине крило» та найвизначніший його сценічний твір «Украдене щастя». У них письменник порушив не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а й проблему людського буття взагалі.
Роман «Сад Гетсиманський», написаний у 1950 році, уславив ім’я Івана Багряного (1906—1963), українського письменника, поета, драматурга, політичного діяча, на весь світ. Це був один з перших творів, в якому вражаюче правдиво зображено всю страшну сутність радянського режиму у роки масових репресій. За кожною сторінкою роману — біль і страждання, відчай і надії тих, кого зім’яла безжальна сталінська машина смерті. Багряний описав те, що сам пережив і про що не можна було мовчати. Головного героя роману він багато в чому наділив своєю долею і своєю вдачею — несхитністю духу й вірою в непереможність добра. Його Андрій Чумак пройшов усі пекельні кола і вистояв, не зламався. І це робить його гідним високого звання людини.
Володимир Винниченко — бунтар української літератури початку ХХ століття. Він спровокував чимало інтелектуальних конфліктів, та водночас побудував неймовірну літературну й політичну кар’єру. Винниченко став популярним драматургом, автором романів, статей, мемуарів, а в 1917 році очолив Генеральний Секретаріат Центральної Ради.
«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.
Війна — це завжди боротьба — за себе і з собою. Це душевні метання і звіряче прагнення вижити попри будь-що. Та навіть за таких умов люди намагаються зберегти духовність і культуру. Прикладом цього є тексти антології «Коли говорять гамати», створені під час і після непростих часів визвольної боротьби.
До антології увійшли тексти на довколавоєнну тематику Г. Косинки, Л. Первомайського, В. Підмогильного, І. Сенченка, О. Слісаренка, Г. Тютюнника, М. Хвильового, Ю. Яновського. У них висвітлено атмосферу громадянської братовбивчої війни, червоного терору, навали гітлерівських нацистів і наслідки фашистської політики для всієї Європи, а також поневіряння дітей війни, відірваних від коріння й батьківської землі.
