Відправка замовлень - 7 січня
У новій школі Іді не дуже подобається. Усе змінюється, коли вчителька, міс Корнфілд, відкриває її класові таємницю чарівної зоологічної крамниці. Іда однією з перших отримує чарівну тварину: лиса Раббата, надійного друга, якого їй так не вистачало після переїзду.
Бенні друг теж не завадить. Як би йому хотілося мати поруч дикого хижака! Тоді всі в класі нарешті почнуть сприймати його всерйоз… Але все пішло шкереберть.
Неймовірні пригоди починаються …
Ніхто не повинен знати про таємницю чарівної зоологічної крамниці. Але, попри клятву, Іда та її лис Раббат пробовталися. Що ж буде, коли про це дізнається вчителька, міс Корнфілд?
Шокі більше за все в житті хоче мати власну чарівну тварину. До всього іншого йому байдуже: до шкільної театральної постанови, всіляких дурощів і, навіть, до дивних ям у шкільному саду… А дарма.
Пригоди тривають !
Третя книжка з серії «Школа чарівних тварин» німецької письменниці Маргіт Ауер із чарівними та кумедними ілюстраціями Ніни Дуллек, уперше українською!
У світі продано понад мільйон примірників твору!
Едді стає наступним, хто отримує чарівну тварину. Відтепер кажаниха Євгенія стає приводом для заздрощів майже всіх, у кого ще й досі немає друга. Геть усі дітлахи тільки й мріють про маленького улюбленця. І лише одна дівчинка не хоче мати поряд істоту, яка вміє розмовляти. Але ж у містера Моррісона свої плани щодо розподілення улюбленців, тож невдовзі пухнастий кіт Караян знаходить нову оселю…
А тим часом у школі наближається ніч читань. Чи так це безпечно для дітей? І чи вдасться чарівним тваринам урятувати своїх друзів зі страшного «підвалу жахів»? Поки що зрозуміле одне — наближаються дивовижні пригоди. Тож уперед!
Четверта книжка з серії «Школа чарівних тварин» німецької письменниці Маргіт Ауер із чарівними та кумедними ілюстраціями Ніни Дуллек, уперше українською!
У світі продано понад мільйон примірників твору!
Конфлікт у класі чарівних тварин! Міс Корнфілд ловить Сіласа на досить гидкому вчинку. Хлопцеві загрожує виліт зі школи… Але замість цього він отримує чарівну тварину. Зухвалого крокодила Ріка з Флориди, у якого смердить із рота. Що це: нагорода чи покарання? І чи доброю ідеєю буде взяти крокодила в поїздку з класом?
Уперед, до пригод!
Франка розумна і тримається самотою, адже її однолітки геть несерйозні. Скоро вона отримає чарівного друга. Хоч би не павука, яких дівчинка так боїться…
Янніка переповнює енергія. Настільки, що це заважає йому подружитися з іншими дітьми. Зате потрапляти в халепи — анітрохи не заважає! Чи вдасться Янніку опанувати себе?..
Тим часом на учнів міс Корнфілд чекають змагання в телешоу. Щоправда, від самісінького початку команді вперто не щастить. Та чи справді річ лише в удачі?.. Щось тут не так…
Ця книжка створена на допомогу батькам і педагогам. Вона порушує важливе питання: як говорити з дітьми про національну трагедію — Голодомор і колективізацію. Побудована на родинних переказах автобіографічна оповідь врешті набуває вимірів притчі, де надія та правда перемагають велике Лихо. Виразні динамічні ілюстрації поглиблюють цей притчевий вимір: барви, кольори, квіти — зрештою зцілюють чорну рану болю.
Дівчинка-першокласниця приїздить до дідуся й бабусі на перші шкільні канікули. В селі на неї чекає багато цікавих справ: варити свинячу картоплю, збирати горіхи, різати гарбузи на насіння... їсти запашні мнишики — щойно з печі. Та раптом одного вечора вона дізнається, що бабуся чомусь не вміє читати. Як так сталося? Невже бабуся прогулювала школу? Це історія про родинну пам'ять, про важливість діалогу між поколіннями, взаємну довіру та вдячність.
«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.
Цікава абетка... Це означає — не просто «абетка», а цього разу саме «цікава»…
Але тепер і справді цікаво, чому ж її так назвали!
Що ж, почнімо розбиратися просто з першої літери абетки.
Дивовижну історію розповідає нам літера «А»: автобусом їздять не лише діти, а й тигри, моржі та навіть... слони, якщо зможуть упхатися всередину.
А остання літера абетки повідає вам історію ще цікавішу!
Літак чи вертоліт, напевно, кожен 3–5-річний малюк бачив на власні очі. Якщо не в небі, то на малюнку в дитячих виданнях «Пегасу» або в своїй коробці з іграшками. А ось Яголіт, якому ні вогонь, ні цунамі не страшні, бачив хто-небудь? А він же існує — цей літальний диво-апарат — інакше, як би Баба-Яга переміщалася за лічені секунди по казках, книжках і мультиках?
У кожної літери в цій «Абетці» є своя не менш цікава історія, яка не залишить байдужим жодного малюка. А літера, пов’язана з нею, легко і швидко запам’ятається.
